Реферат на тему:

Правове регулювання забезпечення енергетичної безпеки держави

Перед Україною стоїть цілий ряд економічних проблем і проблем,
пов’язаних з національною безпекою держави, які потребують негайного
вирішення. На сучасному етапі становлення нашої держави проблема
енергетичної безпеки є однією з найбільш актуальних, тому система
заходів щодо її забезпечення повинна включати в себе як реалії
сучасності, так і перспективи розвитку не тільки нашої країни, але й
можливі зміни в зовнішньодержавних відносинах, так як загальне поняття
енергетичної безпеки України дещо відрізняється від розуміння
енергетичної безпеки західних держав.

У статті висвітлюються проблемні питання нормативно-правового та
управлінсько-організаційного характеру в електроенергетичній галузі як
складовій частині енергетичної безпеки держави. Адже саме ця галузь є
базовою складовою паливно-енергетичного комплексу України, який
забезпечує країну електроенергією, а частково і теплом.

При підготовці даної роботи використовувалися дослідження українських і
російських вчених В. Ксьонзенко, В. Сергієнко, А. Чимерис, В. Мунтіяна,
Г. Пастернак-Таранушенко, Б. Кваснюк, І. Карп, Н. Воропай, С. Клименко
та інших, які вивчали питання енергетичної безпеки в різних аспектах.

Для більш повного висвітлення проблеми зробимо короткий
економіко-статистичний аналіз електроенергетичної галузі.

Рівень розвитку електроенергетики має визначальний вплив на стан
економіки будь-якої держави світу. На сьогодні Україна належить до
енергодефіцитних держав, оскільки забезпечує потреби в енергоносіях за
рахунок власної сировинної бази лише на 47 % , при цьому лише на 10–12 %
у нафті та 20–23 % у природному газі, а ядерне паливо – 100 % купується
за кордоном. Залежність економіки України від країн-імпортерів
енергетичних ресурсів очевидна [5].

Аналізуючи електроенергетичну галузь України можна прийти і до
позитивних висновків, адже це один із небагатьох комплексів, який
виробляє продукцію з надлишком, тобто частина якої експортується.
Порівняльну характеристику виробленої, спожитої та експортованої
електроенергії подано в табл. 1 (млрд кВт/ год).

Таблиця 1

З табл. 1 видно, що обсяг виробленої електроенергії в 2000 році
зменшився порівняно з 1990 на 43 %, а експорт електроенергії за межі
України скоротився в 6,5 раза, при цьому виробництво електроенергії на
атомних і гідроелектростанціях суттєво не змінилось. Основне падіння
виробництва спостерігається на ТЕЦ – більше ніж у 2,5 раза.

Основу електроенергетики України складає Об’єднана електроенергетична
система, за допомогою якої здійснюється енергопостачання до всіх
споживачів у державі, а також підтримується зв’язок із сусідніми
державами для імпорту та експорту електроенергії. До неї входять вісім
регіональних електроенергетичних систем. Централізоване виробництво
електроенергії здійснюється за рахунок 14 найбільш потужних теплових і 8
гідроелектростанцій, а також Національної атомної енергогенеруючої
компанії “Енергоатом”.

Транспортування електроенергії від електрогенеруючих компаній до
енергорозподільчих здійснюється по мережі, яка нараховує понад 1 млн км
повітряних і кабельних ліній електропередач усіх класів напруги, а також
близько 207 тисяч трансформаторів з різною напругою.

Електроенергетика – це базова галузь економіки, її ефективне
функціонування повинне стабілізувати та забезпечувати структурні
перетворення економіки, задовольнити потреби населення, держави. Від
надійної і сталої роботи галузі значною мірою залежать темпи
економічного зростання держави та її енергетична безпека.

Кризові явища в економіці держави не обминули і електроенергетику.
Аналіз виробництва електроенергії в Україні свідчить про сталий спад
(табл. 1) [3]. Як видно з таблиці, лише у 2001 році вдалося призупинити
спад виробництва електроенергії і фактично вийти на рівень виробництва
рівня 1973 року [1]. Проте залишається нерозв’язаною ключова проблема
майже всієї електроенергетики, оскільки комплекс майже вичерпав
технічний ресурс, електроенергетичне обладнання галузі вкрай зношене і
використовується на межі технічних можливостей.

Вихід з існуючої кризи повинен бути забезпечений нормативно-правовою
базою, хоча доречно зазначити, що значна кількість розрізнених нині
існуючих нормативно-правових документів забезпечує функціонування галузі
на неналежному рівні.

Державний вплив на процеси, які проходять у електроенергетичній галузі,
забезпечується нормативним регулюванням. Правові та
управлінсько-організаційні засади електроенергетичної галузі України
визначаються в першу чергу Конституцією України, Законом України “Про
електроенергетику”, рішенням Конституційного Суду України, норма-тивними
актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Національної
комісії з регулювання електроенергетики України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України засади організації та
експлуатації енергосистем визначаються тільки законами України.
Правовою основою функціонування електроенергетичної галузі є прийнятий
15 жовтня 1997 року Закон України “Про елек-троенергетику” № 575. Цей
нормативний акт відіграє значущу роль у регулюванні відносин в
електроенергетичній галузі, визначає загальні положення діяльності
електроенергетичної галузі та закріплює статус його суб’єктів, визначає
повноваження державних органів у цих відношеннях.

У 1997 році Верховною Радою України був схвалений документ
“Концептуальні основи державної політики національної безпеки України”,
у якому зазначено, що енергетична безпека у класифікації економічної
безпеки належить до групи питань, які стосуються безпечного
функціонування реального сектора економіки [1].

Забезпечення стабільного функціонування електроенергетичної галузі – це
одне з найважливіших завдань енергетичної безпеки держави, яка є
частиною екосестейту – економічної безпеки держави. Як зазначав О.
Гудима, забезпечення енергетичної безпеки є одним з ключових питань
суверенітету України [7]. Визначення енергетичної безпеки подається у
Законі України “Про електроенергетику” як стан електроенергетики, що
гарантує технічно та економічно безпечне задоволення поточних і
перспективних потреб споживачів в енергії та охорону навколишнього
природного середовища. Це визначення, вжите в даному випадку в дуже
вузькому значенні, можна застосувати лише до функціонування
електроенергетики.

Розвиток економічних відносин у державі привів до необхідності прийняття
22 червня 2000 року Закону України “Про внесення змін і доповнень в
Закон України “Про електроенергетику”, в якому було визначено порядок
розрахунків за спожиту електроенергію, встановивши виключність грошової
форми розрахунків. Ці заходи позитивно вплинули на фінансовий стан
галузі (таблиця 2).

Таблиця 2

Крім того, на покращання сплачуваності за спожиту електроенергію
споживачами вплинув прийнятий 10 січня 2002 року Закон України “Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з
прийняттям Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні”.

Ще й раніше приймались міри з регулювання сплачуваності за спожиту
електроенергію, але вони носили тимчасовий характер і не забезпечували
достатньою мірою виконання завдань. Одним із таких документів була
постанова Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення системи
розрахунків за спожиту електричну і теплову енергію” від 21 травня 1997
р. № 487.

Одним із важливих документів, що регламентують діяльність галузі, є
договір між членами оптового ринку електричної енергії України (далі –
Договір), підписаний 15 листопада 1996 року. У цьому Договорі визначено
основні терміни, що використовуються в електроенергетиці, органи та
загальні обов’язки членів оптового ринку електроенергетики,
інфраструктуру ринку електроенергетики, закріплено порядок внесення змін
до Договору. У Договорі є невід’ємні додатки, які визначають економічні
та фінансові механізми функціонування ринку електроенергії. Основними
додатками є:

– Правила енергоринку;

– Інструкція про порядок розрахунків;

– Інструкція про порядок використання коштів ринку електроенергії;

– Інструкція про порядок нарахування та облік витрат.

Відповідно до зазначеного Договору та Закону України “Про
електроененргетику” можна визначити таких основних суб’єктів, які
здійснюють свою діяльність в електроенергетичній галузі:

– виробники електроенергії;

– постачальники електроенергії;

– державне підприємство “Енергоринок”;

– державне підприємство “Укренерго”;

– державні органи, які здійснюють управління та контроль в
електроенергетиці (Міністерство палива та енергетики України,
Держкомітет з енергозбереження, НКРЕ та ін.).

Як свідчить проведений аналіз, Договір є специфічним, адже його
структура та загальні завдання дещо відрізняються від загальної
структури договору з цивільного законодавства України. Договір між
членами оптового ринку електричної енергії України передбачає
обов’язковість виконання його положень усіма учасника оптового ринку
електроенергії, незалежно від того, підписували вони цей договір чи ні.
Ще одним підтвердженням специфіки Договору є те, що чинне законодавство
імперативно передбачає виконання умов договору всіма учасниками ринку.

Постановою Верховної Ради України від 15 травня 1996 року № 191/96-ВР
була затверджена Національна енергетична програма України до 2010 року.
Хоча ця програма і не носить нормативно-правового характеру, вона все ж
становить значний інтерес, оскільки визначає основні напрями подальшого
розвитку енергетичного законодавства України, в тому числі й тієї його
частини, що регулює відносини в галузі.

Крім того, правову основу функціонування та державного регулювання в
електроенергетиці становить цілий ряд указів Президента України та
постанов Кабінету Міністрів України. Серед найважливіших доцільно
виділити такі групи:

1 Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з
забезпеченням функціонування державних і контролюючих органів в
електроенергетиці.

2. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з
державним регулюванням питань в електроенергетиці.

3. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів, пов’язані з
державним контролем та оплатою за спожиту електроенергію.

Ці нормативні акти несуть у собі основне завдання – вирішення проблем у
електроенергетичній галузі. Для цього необхідно вжити заходів
управлінського та технічного ха-рактеру.

Технічні заходи вирішення проблем можна окреслити як реконструкцію
обладнання галузі, забезпечення розробки та будівництва нових, сучасних
об’єктів електроенергетики, матеріально-технічне забезпечення виконання
програм енергозбереження, вирішення питань зменшення виробничих втрат
електроенергії та інші.

Управління процесами в енергетиці здійснюється за допомогою державних
владних повноважень. Уряд визначає загальні політичні напрями діяльності
всіх виконавчих органів. До основних регулятивно-управлінських функцій
можна віднести такі: ліцензування, встановлення тарифів, встановлення
умов доступу до мереж та правил експлуатації, врегулювання спорів між
сторонами, моніторинг ринків електроенергії, контроль за дотриманням
якості надання послуг, забезпечення споживачів достатньою інформацією,
накладення санкцій.

Україна ще в 1994 році розпочала формування системи регулювання
електроенергетики. Указом Президента України від 8.12. 94 р. № 738
створено Національну комісію з питань регулювання електроенергетики
(НКРЕ). Ця комісія була створена як незалежний позавідомчий орган, однак
насправді НКРЕ повністю підпорядковувалась Кабінету Міністрів та
Адміністрації Президента України. Відповідно до Указу Президента від
15.12. 99 р. № 250 “Про зміни в системі центральних органів виконавчої
влади” незалежний статус НКРЕ був скасований, і вона перетворилась на
центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом і
підпорядкуванням Кабінету Міністрів України.

Однією з управлінських проблем, яка залишається, є проблема змін у
структурі управління електроенергетичною системою, у зв’язку з її
приватизацією [4]. Не вирішеною проблемою є значна заборгованість за
використану електроенергію; так, заборгованість постачальників станом на
січень 2003 року перед оптовим ринком електроенергії складала 15,2 млрд
грн.[8].

Таким чином, вбачається необхідність більш якісної визначеності
державної політики щодо управління та використання науково-технічного
потенціалу, з метою впровадження результатів досліджень на основі
високих технологій, ноу-хау та науково-технічних розробок [6]. Для
забезпечення енергетичної безпеки в цілому в державі необхідно створити
єдину енергетичну законодавчу базу країни, визначивши при цьому основні
пер-спективи розвитку енергетики, шляхи подолання кризи та моделі
управління галуззю.

Література:

1. Кваснюк Б.Е. Економічна безпека України // Науковий вісник УБЕТЗ. –
1998. – № 6. – С. 6–9.

2. Гудима О.М. Деякі пропозиції щодо формування основних положень
енергетичної політики в Україні на межі тисячоліть. – www.necin.com.ua

3. Порівняльна характеристика роботи ПЕК України за 1990–2000 роки. –
www.energo.net.ua

4. Карп І. Енергетика України: проблеми та шляхи її вирішення //
Національна безпека і оборона. – 2001. – № 2. – С. 69.

5. Інтеграція енергетики України до енергетичного сектора Європейського
союзу //Національна безпека і оборона. – 2001. – № 2. – С. 55.

6. Шидловський А. Внесок науки у вирішення проблеми української
енергетики// Національна безпека і оборона. – 2001. – № 2. – С. 70

7. Гудина О.М. Реалії та перспективи ядерно-паливного циклу України //
Зеркало недели. – 2001. – 10.02.

8. Енергетичні ресурси та потоки / За заг. редакцією А.К. Шидловського.
– К.: УЕЗ, 2003. – 472 с.

Похожие записи