Правове регулювання структури бюджетів

Бюджетний кодекс передбачає поділ державного бюджету на загальний і
спеціальний фонди. Такий поділ може бути проведено в законі про
державний бюджет1. Кодекс визначає і конкретний можливий зміст
загального і спеціального фондів. Загальний фонд включає:

1)  усі доходи бюджету, крім тих, шо призначені для зарахування до
спеціального фонду;

2)  усі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду;

3)  фінансування також провадиться у загальний фонд.

Спеціальний фонд становить: бюджетні призначення на витрати за рахунок
конкретно визначених джерел надходжень; гранти, подарунки (у вартісному
обчисленні), одержані розпорядниками на конкретні цілі; різницю між
доходами і видатками спеціального фонду.

Передання коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету
дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до
закону про Державний бюджет чи рішення відповідної ради.

Норми Бюджетного кодексу встановили: платежі за рахунок спеціального
фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на
відповідну мету, І заборонили створення позабюджетних фондів (п. 7, 8
ст. 13 Бюджетного кодексу)1.

Витрати бюджетних коштів супроводжують діяльність будь-якого державного
органу, органу місцевого самоврядування і бюджетних організацій, тому
розмежування доходів і видатків між видами бюджетів починається із
розподілу видатків.

Функціональні повноваження органів держави й органів місцевого
самоврядування поділяються на: неделеговані, делеговані й власні.

Неделеговані державні повноваження пов’язані із забезпеченням
конституційного устрою держави, Із суверенітетом, охороною державних
кордонів і правопорядку.

Такі повноваження належать тільки державі і не можуть бути передані
місцевому самоврядуванню. Тому і видатки, пов’язані з ними, фінансуються
з Державного бюджету. Із нього ж фінансуються державне управління,
законодавча І виконавча влада, Адміністрація Президента України, судова
влада, міжнародна діяльність, фундаментальні дослідження, обслуговування
державного боргу, інші загальнодержавні програми (ст. 87 Бюджетного
кодексу).

Делеговані державні повноваження пов’язані з функціями держави, але їх
можна передати місцевому самоврядуванню з метою більш ефективного їх
виконання. Проте ст. 85 Бюджетного кодексу має застереження: право на
здійснення видатків держава може передати Раді міністрів Автономної
Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування лише за умови
відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за
відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових
платежів або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету
України).

Бюджетний кодекс забороняє здійснення впродовж бюджетного періоду
видатків на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Власні повноваження органів місцевого самоврядування — це функції,
покладені Конституцією України і Законом України «Про місцеве
самоврядування в Україні» на місцеві органи. Видатки, пов’язані з
виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування,
фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Ст. 86 Бюджетного кодексу встановила, що розмежування видатків між
місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з
урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до
безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків
поділяються на такі групи:

1)  перша група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг,
гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів
(наприклад, школи, амбулаторії, медичні пункти, дитячі установи). Ці
видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст та об’єднань;

2)  друга група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих
державою для всіх громадян України (наприклад, надання повної середньої
освіти, лікарні, культурні заклади тощо). Видатки другої групи
фінансуються з бюджетів міст республіканського в Автономній Республіці
Крим та обласного значення, а також районних бюджетів;

3)  третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих
категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в
усіх регіонах України. Ці видатки фінансуються з бюджету Автономної
Республіки Крим та обласних бюджетів.

Із бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох
груп.

В основу розподілу видатків між ланками бюджетної системи покладені
також принципи відомчої підпорядкованості та територіального розміщення
об’єкта фінансування і місця проведення заходів.

Доходи бюджетів формуються за допомогою чотирьох методів мобілізації
коштів:

І) пряме вилучення доходів від державного сектора економіки. Держава має
право на підприємницьку діяльність і використання одержаних від неї
прибутків, хоча надходження від цієї діяльності невеликі. Адже держава
залишає ^приватизованими ті сфери діяльності, які або не приваблюють
приватних підприємців через неприбутковість, або продукція та послуги
цих підприємств дуже потрібні державі. Ці об’єкти знаходяться у
державній власності не для одержання прибутків, а для випуску потрібної
продукції і надання необхідних послуг;

2)  одержання доходів від природних ресурсів, майна і послуг, власником
яких є держава;

3)  перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків
й інших обов’язкових платежів;

4)  залучення кредитів.

Джерела формування доходів бюджетів можуть бути внутрішніми (в основному
— це ВВП) і зовнішніми (міжнародний кредит, оподаткування
експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання) .

В юридичній літературі прийнято доходи бюджетів класифікувати за
соціально-економічною ознакою на доходи від господарюючих суб’єктів усіх
форм власності, на підставі якої вони діють, І від громадян. За
юридичними формами — на податки і неподаткові платежі. За порядком
включення доходів до бюджетів вони поділяються на закріплені і
регулюючі2.

Склад доходів Державного бюджету України визначається статтею 29
Бюджетного кодексу. До Державного бюджету України входять:

1)  доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки,
збори й обов’язкові платежі, а також згідно із Законом України «Про
основи соціальної захищеності Інвалідів», від плати за послуги, що
надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного
бюджету України, та інших, визначених законодавством джерел, включаючи
кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам,
установам І організаціям, а також проценти І дивіденди, нараховані на
частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. Не
включаються до Державного бюджету доходи, закріплені за місцевими
бюджетами;

2)  гранти і дарунки у вартісному обчисленні;

3)  міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів1.

До місцевих бюджетів включаються доходи, необхідні для виконання
повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Бюджетний кодекс (ст. 64) визначає склад доходів, закріплених за
бюджетами місцевого самоврядування, які враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів. Вони складають «кошик» доходів бюджетів
місцевого самоврядування. Прибутковий податок із населення має значну
питому вагу в доходах місцевих бюджетів усіх ланок. Оскільки заробітна
плата повинна сплачуватися щомісяця, цей дохід місцевих бюджетів
відіграє провідну роль у забезпеченні функціонування місцевих органів,
тому нормативи відрахувань його до місцевих бюджетів встановлюються
диференційовано:

~

e

a

???????¤?¤?$???????Y?1)  до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя
зараховується 100% територіальних надходжень;

2)  до доходів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) і
обласного значення — 75% територіальних надходжень; а до доходів
бюджетів міст районного значення, сіл, селищ або їх об’єднань — 25%
територіальних надходжень.

Якщо територіальні громади Автономної Республіки Крим і областей
планують спільні соціально-економічні й культурні

Щодо другої групи доходів, то їх планувати дуже важко, бо вони надходять
у добровільному порядку. Третя група доходів — міжбюджетні трансферти з
місцевих доходів — вони і є за порядком включення регулюючими доходами
Державного бюджету України.

У сучасних умовах, коли прогнозні показники місцевих бюджетів верхнього
рівня перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету,
який обраховується із застосуванням фінансових нормативів бюджетної
забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для таких бюджетів
установлюється обсяг коштів, які необхідно передати до Державного
бюджету. Із Державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим та
обласних бюджетів надходить додаткова дотація на зменшення фактичних
диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі
бюджетних установ. Крім того, Верховна Рада України в Законі «Про
Державний бюджет України» визначає і розподіл сум додаткової дотації між
ланками бюджетної системи.

Із Державного бюджету місцевим бюджетам виділяється субвенція на виплату
допомоги сім’ям із дітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам з
дитинства і дітям-Інвалідам, а також на надання пільг ветеранам війни і
праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ
та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг
тепловодопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення
побутового сміття та рідких нечистот.

Субвенції із Державного бюджету надаються як на соціальні, так і на
культурні заходи. Згідно з нормою Бюджетного кодексу видатки
фінансуються тільки з того бюджету, на який вони віднесені, якщо ж вони
фінансуються Із іншого бюджету, така дія кваліфікується як нецільове
використання бюджетних коштів.

Обсяги цих видатків безспірно вилучаються з відповідного місцевого
бюджету до Державного бюджету органами Державного казначейства у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Міські (Києва, Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки
Крим і міст обласного значення) і районні ради можуть передбачати у
відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах,
бюджетам селищ, сіл, міст районного значення та їх об’єднань.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів
(ст. 101 Бюджетного кодексу):

1)  субвенції на утримання об’єктів спільного користування або на
ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного
користування;

2)  субвенції на використання власних повноважень територіальних громад
селищ, сіл, міст;

3)  субвенції на використання інвестиційних проектів.

Розподіл об’єму міжбюджетних трансфертів відповідно до Бюджетного
кодексу і Закону «Про Державний бюджет» між вищестоящими ланками
місцевих бюджетів визначаються на основі формули, яка враховує:

1)  фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коригуючі коефіцієнти
до них;

2)  кількість жителів і споживачів послуг;

3)  індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району;

4)  прогнозний показник «кошика» доходів бюджетів місцевого
самоврядування для верхньої ланки місцевих бюджетів і бюджетів міст
обласного значення І прогноз доходів, що визначаються Бюджетним кодексом
— для районних бюджетів;

5)  коефіцієнт вирівнювання.

Для забезпечення своєчасності, рівномірності І повноти перерахування
міжбюджетних трансфертів Законодавством встановлено порядок їх надання.

Дотація вирівнювання і субвенції із Державного бюджету місцевим бюджетам
перераховуються з рахунків Державного бюджету органами Державного
казначейства.

Перерахування міжбюджетних трансфертів з верхньої ланки місцевих
бюджетів до Державного бюджету забезпечується відповідними органами
Державного казначейства.

Порядок перерахування дотацій вирівнювання І субвенцій Із Державного
бюджету місцевим бюджетом і з місцевих до Державного, а також
перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами
визначається Кабінетом Міністрів України.

У випадках касового розриву при виконанні місцевих бюджетів
(неспівпадання терміну надходження і видачі коштів із бюджету)
виконавчий орган може одержати банківську позичку на договірних засадах
.

У випадках перерозподілу доходів і видатків місцевих бюджетів після їх
затвердження необхідно проведення взаємороз-рпхунків між бюджетами.

Як установлено ст. 95 Конституції України, держава прагне до
збалансованості бюджету України. Однак стан економіки в країні поки що
не завжди дає можливість скласти такий бюджетний план, який би включив
першочергові пріоритетні видатки і таку кількість доходів, які б могли
дати необхідну суму коштів для їх покриття. Тому стаття 14 Бюджетного
кодексу передбачає можливість прийняття Державного бюджету України,
бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів на відповідний
бюджетний період з дефіцитом, але тільки у разі наявності обґрунтованих
джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Ст. 72 Бюджетного
кодексу дозволяє приймати бюджет Автономної Республіки Крим та міські
бюджети з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку, але на
суму вільного залишку бюджетних коштів. По спеціальному фонду з
дефіцитом приймаються бюджет АР Крим та міські бюджети у частині
дефіциту бюджету розвитку, який покривається запозиченнями.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом
про Державний бюджет України. Запозичення не можна використовувати на
покриття поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це
необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів від імені Кабінету Міністрів з метою економії коштів та
ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і
валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов’язань із боргу здійснюються Відповідно до
кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають
боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим і органів
місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, які
передбачаються в Законі про Державний бюджет або рішенні про місцевий
бюджет.

Ст. 72 Бюджетного кодексу вміщує заборону прийняття з дефіцитом
обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи