.

Правове регулювання органів прокуратури (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
488 8919
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Правове регулювання органів прокуратури

Зміст

Вступ

1. Прокуратура , як орган контрольно-наглядової діяльності.

1.1 Поняття контрольно-наглядової діяльності.

1.2 Роль та місце прокуратури у формуванні демократичної держави.

1.3.Спеціальне законодавство про прокуратуру.

2. Конституційне регулювання діяльності прокуратури.

3.функції прокуратури.

3.1 Підтримання державного обвинувачення в суді.

3.2 Представництво прокуратурою інтересів громадянина
або держави в суді.

3.3 Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність.

3.3 Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

4 Перспективи і проблеми прокуратури, як органу контрольно-наглядової
діяльності.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Україна, вступиши на шлях розвитку і встановлення дійсно суверенної і
незалежної держави, орієнтуючись на визнані міжнародним співтовариством
демократичні і гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні
стандарти, приступила к формуванню державних інститутів, місцевого
самоврядування, системи національного права.

Конституція України, прийнята на пятій сесії Верховної ради України 28
червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну,
демократичну правовому державу. Основними ознаками такої держави
виступають верховенство права, першочергова соціальна цінність прав и
свобод людини і громадянина.

Тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що «Людина ,її життя і
здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком
держави».

Конституційно закріплений підхід до людини, громадянина і права
потребує організації і здійснення діяльності держави, її органів і
посадових осіб в повній відповідальності до правових засад. ці вимоги
мають свої орієнтири в повсякденному житті кожного громадянина.

Все вказане, а також активні процеси будівництва суверенної Української
держави, діяльності, направлення на створення національної системи
права, потребують глибокого знання и розуміння не тільки положень змісту
діючого законодавства, а і основних принципів, ідей, закономірностей і
направлень розвитку основоположних державно-правових явищ.

В умовах катастрофічного зростання злочинності, у тому числі
організованої і корумпованої, а також погіршення її криміногенної
характеристики, зростає роль органів прокуратури в посиленні нагляду за
органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять
оперативно-розшукову діяльність в забезпеченні одного з головних
принципів кримінального судочинства – невідворотності покарання за
кожний вчинений злочин.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на
зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка
цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та іншій
сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського
розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту
прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна
ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі
погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується
кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й
цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних
факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і
внутрішньої безпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх
ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну
діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність
суб’єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих
випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку
та інших факторів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу,
наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру
значної частини населення чинності закону.

У зв’язку з цим зростає роль не тільки прокуратури а й взагалі
контрольно-наглядової функції держави, щодо виконання вимог закону.

Актуальність цієї теми складається також у тому, що контрольно-наглядові
органи державної влади у Конституції України, законах України та у
більшості науково-правової літератури не розглядається як система
органів, що утворюють самостійну гілку державної влади. Так, відповідно
до Конституції України: “державна влада в Україні здійснюється за
принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову”. Про
контрольно-наглядову гілку влади тут не згадується.

У той же час, у Конституції України та й в інших законодавчих актах
вказується на конкретні повноваження і порядок формування таких
державних органів, як Прокуратура України, Конституційний Суд України.
Особливості формування і функціонування цих державних органів не
дозволяють їх віднести повною мірою до будь-якої з конституційно
визначених гілок державної влади.

Конституцією України не визначається така гілка державної влади, як
контрольно-наглядова. Проте чітко визначений конституційний статус самої
наявності контрольно-наглядових органів. Їх “підвішений” стан у системі
гілок державної влади потребує більш чіткого конституційного і
законодавчого закріплення і наукового обгрунтування.

На користь необхідності й актуальності наукового дослідження сфери
контрольно-наглядових структур держави говорить і недостатня
освітленість даної проблеми в науковій юридичній літературі.

Все це призводить до стійкої потреби роздивитися дану проблему з погляду
наявних наукових концепцій у цій області знань і засобів, методів
законодавчого регулювання такого напрямку у функціях державної влади.

У багатьох навчальних посібниках для середніх навчальних закладів по
дисципліні “Основи держави і права” про Конституційний Суд і Прокуратуру
мова йде просто як про органи держави, а не як про контрольно-наглядові
органи влади в цілому і їхньому відношенні з іншими гілками влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу
формування і функціонування системи “стримування і противаг”, як
елемента принципу “розподілу влад”. У такий спосіб ця структура
державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

Ще одним доказом на користь актуальності аналізованої теми є не тільки
визначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілки
влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структурі
функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.

1.Прокуратура, як орган контрольно-наглядової діяльності.

1.1ПОНЯТТЯ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України

Прокуратуру України

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна і т.д.)

Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державним
органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по
телебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади.

Ці організації відносяться до державних органів влади, а не до державних
установ, підприємств і організацій – тобто елементам державного
механізму, що не мають владно-розпорядчих функцій так, як вони не
забезпечують господарчу діяльність держави, а здійснюють визначені
контрольно-наглядові функції.

Насамперед, доцільно використовувати для розгляду особливості
контрольно-наглядових структур і функцій державної влади характеристику
самих понять “контроль” і “нагляд”.

Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так,
поняття “нагляд” визначається як спостереження або спостереження з метою
перевірки, а поняття “контроль” – як перевірка, спостереження з метою
перевірки .

Отже основною функцією контрольно-наглядової діяльності є ПЕРЕВІРКА І
СПОСТЕРЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕВІРКИ.

Характеризуючи функції різноманітних державних органів влади ми можемо
виявити, що їм властиві такі види діяльності як перевірка і
спостереження. Це призводить до закономірного висновку про те, що такі
функції державних органів можуть бути названі контрольно-наглядовими.
При цьому, якщо така діяльність є основною, то і ці органи влади є
контрольно-наглядовими.

Реальність (дієвість) контролю і нагляду за виконанням закону одночасно
є одним із базових принципів правової держави. Для його здійснення
необхідно виконання таких умов:

Дієвість контролю і нагляду за здійсненням закону, інших
нормативно-правових актів повинно бути підставою довіри людей, громадян
держави державним структурам, звернення саме до них, при необхідності
вирішення юридичних проблем, суперечок, а не, наприклад, у газети на
радіо і телебачення.

Отже без існування контрольно-наглядових органів не мріється і правова
держава. Це призводить до закономірного висновку про те, що наявність
діючих контрольно-наглядових органів для України є неодмінною умовою
становлення правової, демократичної, соціальної держави.

У чому ж сьогодні виражається особливість сфер впливу
контрольно-наглядових органів в Україні. Контроль і нагляд необхідні в
політичній, економічній, соціальних, екологічних, законотворчій і інших
сферах.

Прокуратура України виконує функцію нагляду за дотриманням законів
органами здійснюючими оперативно-пошукову діяльність, дізнання, до
судове слідство. Крім того, нагляд за дотриманням законів, при виконанні
судових рішень по кримінальних справах, а так само застосуванні мір
примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян
(тобто перевірка законності утримання під вартою в ізоляторах
тимчасового утримання, слідчих ізоляторах і законності обмеження осіб у
свободі пересування при оформленні по кримінальних справах міри
превентивного характеру – підписки про не виїзд).

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла
необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей
процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом
України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий,
а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і
становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну
форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити
конституційному статусу прокуратури.

Генеральний прокурор України призначається на посаду Верховною Радою
України за поданням Голови Верховної Ради України, а також він звітує
перед Верховною Радою про свою діяльність і несе перед нею
відповідальність. У цьому прокуратура є залежною від парламенту. Тобто
парламент як орган законодавчої гілки влади перетягує на себе
контрольно-наглядові функції.

1.2. Роль та місце прокуратури у формуванні демократичної держави.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані
на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить
переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній
та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем
громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав
і законих інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація
в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується.
Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих центрах, збільшується кількість
небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом.
Злочинність стає більш оргонізованою. Вона є одним з головних факторів,
що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньоі
безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага
до законів та іх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну
діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність
суб’єктів бізнесу.

За такої ситуаціїправоохороні, інші державні органи в окремих випадках
проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших
фактів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну
й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини
населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність
чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю,
безвідповідальністю та низкою дисципліною створює сприятливе середовище
для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових
злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

Елементи правового нігилізму сприяли посбавленню виконавчоі влади та
зниженню в окремих регіонах Украіни активності й результативності
прокурорського нагляду за дотриманням законів.

З проголошенням Украіни суверенною державою об’єктивно виникла
необхідність у реформуванні державного апарату, зокреиа прокуратури. Цей
процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом
України до Ради Європи і прийняттям Конституції Укрїни.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий,
а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і
становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну
форму державних функцій. Тому будь-які реформування прокуратури
насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

Конкретні напрями реформування прокуратури можуть бути різних рівнів.
Найвищий рівень- міжнародно-правового значення, коли реформування
організації і діяльності прокуратури необхідно провести з урахуванням
рекомендацій Ради Європи і відповідних стандартів. Другий напрям
реформування прокуратури пов’язаний суто з реалізацією вимог чинної
Конституції України і її Перехідних положень. Третій напрям реформування
прокуратури може бути в межах самої системи прокуратури, що може бути
здійснений Генеральним прокурором України. Наприклад, Генеральний
прокурор України проводить суттєву реорганізацію структури самого
апарату Генеральної прокуратури України, системи органів прокуратури і
всієї системи в цілому. Обгрунтованість проведення цих реформ доведе
лише практика.

Організація і діяльність прокуратури України відповідає усім
демократичним принципам. Хоч з розпадом Радянського Союзу експерти Ради
Європи, та й інші радикальні реформатори дуже прискіпливо шукали
прокурорські інструменти, які суперечили б демократичним принципам
права, але, по суті їх так і не знайшли. Організація і діяльність
прокуратури України не суперечить таким фундаментальним демократичним
принципам права; як: відповідність загальнолюдським цінностям і
забезпеченню законності; демократизму закону, на основі якого створена і
функціонує прокуратура; гуманізм при застосуванні норм права; рівність
усіх перед законом; відповідальність особи згідно з законом за наявності
вини; відкритість діяльності прокуратури і її доступність для простих
людей; поєднання єдиноначальності і колегіальності в роботі-та інші
демократичні засади організації і діяльності прокуратури. А якщо окремі
працівники прокуратури й порушують їх, то це аж ніяк не означає, що вся
прокурорська система є недемократичною.

Реформування прокуратури України і наближення її до високо-демократичних
державних зарубіжних інституцій має здійснюватися з урахуванням наших
реалій. А способи, форми, методи реалізації Перехідних положень
Конституції мають бути закономірними і планомірними, а не мати
випадковий, штучний характер. Перед тим як скасувати якусь структуру,
яка діяла на користь людині і суспільству, потрібно створити нову більш
ефективну.

На думку багатьох вчених, при реформуванні прокуратури, необхідно
розробити і прийняти відповідну державну програму, щоб цей процес не був
пущений на самоплив і не мав схоластичного і випадкового характеру. При
реформуванні прокуратури висловлюються думки проти того, щоб
перевищувати роль прокурора в суді як державного обвинувача і сліпо
переносити зарубіжні аналогії на нашу дійсність. У даному випадку
мається на увазі норму з проекту КПК України проте, що відмова
обвинувача від обвинувачення тягне за собою закриття провадження у
справі у випадках, коли проти цього не заперечують підсудний чи
потерпілий.

За наявності корупції, організованої злочинності прийняття цієї норми
означатиме кінець забезпеченню законності, захисту прав людини та
інтересів держави у кримінальному судочинстві. Запропонована норма
суперечить принципу публічності, оскільки в Україні кримінальний процес
не має позовного характеру, при якому долю справи вирішують сторони, а
відмова прокурора від обвинувачення може бути помилковою, незаконною,
мати суто суб’єктивну спрямованість і суперечити вимогам прокурора, який
затвердив чи склав обвинувальний висновок з цієї справи.

Найбільш принциповими і значними в теоретичному та практичному плані є
проблеми визначення з законі предмета, об’єкта, завдання з усіх функцій
прокуратури. В основу предмета нагляду покладається стан додержання
законів, прав і свобод громадян у суспільних відносинах, передбачених
Конституцією України. Завдання прокуратури поділяються на загальні і ті,
що повинні виконуватися в окремих галузях прокурорського нагляду.

У будь-якому випадку органи прокуратури повинні залишатися самостійною,
високопрофесійною, доступною для населення службою законності, важливим
ланцюгом у багатоканальній системі забезпечення законності, зміцнення
правопорядку і реального захисту конституційних прав та свобод громадян,
а реформування прокуратури має бути виваженим, науково обгрунтованим,
без ризикових експериментів на правах і свободах людей, без сліпого
копіювання правових інститутів зарубіжних країн.

Становлення України як самостійної держави супроводжується складними і
суперечливими проблемами, у тому числі загостренням успадкованих
,,хвороб” минулої соціально-політичної системи. Серед них, чи не
найперше місце за своєю масштабністю і глибиною і глибиною проникнення в
суспільний організм займає злочинність, насамперед організована, яку не
без підстав характеризують як найвищу стадію криміналітету.

Соціально-економічні та політичні перетворення, які виникли в Україні,
вимагають теоретичного осмислення пов’язаних з цим проблем.

Це насамперед стосується питань реформування украінськоі економіки,
переходу її від командно-адміністративних до ринкових методів
господарювання.

Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних
органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядової функції
прокуратури, у тому числі, загального нагляду. Це можна пояснити
поширюванням порушень законності, зокрема, з боку державних органів та
посадових осіб; складностями пов’язаними з зверненням до судового
захисту прав; непрофесіоналізму і низкою активністю контролюючих
органів.

У період переходу до ринкової економіки перед прокуратурою стоять
задачі, пов’язанні з захистом прав та законних інтересів громадян,
представляючих невід’ємну частину організаційно-правових гарантій прав
та свобод людини.

В полі зору пильної прокурорської уваги знаходиться закони про
зовнішньоекономічну діяльність. Не секрет, що в країні поширені випадки,
незаконного вивезення за кордон дефіцитних матеріалів та будівельної
сировини, незаконного збереження та використовування валютних коштів за
межами країни та інші протизаконні дії.

В країни числиться більш 40 різних контролюючих органів. Але
багаточисельної податкової адміністрації, цінові інструкції, регіональні
управління Національного банку і Фонду державного майна,
Контрольно-ревізійної служби та інше, покладений на них погляд за
дотриманням закону, м’яко кажучи не відповідає Конституції.

У наслідок більшість прокурорських функцій стали підмінятися
контролюючими органами.

Органи прокуратури стали більш звертати увагу за дотриманням заборони
займатися підприємницькою діяльністю робітникам органів державної влади
та управління, військовослужбовцям та посадовим особам, які по вироку
суду позбавленні таких прав, чи мають непогашену чи не зняту судимість
за корисні злочини.

Уявляється доцільним закріпити положення про те, що всі матеріали про
кримінальні правопорушення виявлені державними органами повинні
направлятися тільки у прокуратуру. Сьогодні такі вимоги містяться лише у
відношенні контролюючих органів.

Слід не лише піднести активність прокурорів, а й усіх правоохоронних
органів щодо організації протдії злочинності та порушенням законності.
Маючи унікальний досвід практичного застосування законів, органи
прокуратури повинні більш грунтовно та поглиблено аналізувати спільно з
іншими фахівцями практику не лише з позиції виявлених недоліків, а й
встановлення причин, чому не працює той чи інший закон, чому немає тих
результатів, які очікувалися і заради яких і приймаються відповідні
закони.

Прокуратура-це орган нагляду за додержанням законів у боротьбі зі
злочинністю, яку повинні вести професіонали міліції, служби безпеки,
Державного митного комітету і охорони кордону, органів податкової та
контрольно-ревізійної служб тощо, що прямо приписується їм законом.

Ще одним недоліком чинного законодавства про прокурорський нагляд є
відсутність в законі інституту чітких підстав прокурорсько-наглядової
діяльності. Прокурорський нагляд-різновид прокурорської діяльності,
тому він потребує точного визначення свого вихідного моменту, юридичного
факту, який породжує обов’язок прокурора вживати необхідні заходи.

Нині обгрунтовується доцільність створення в системі органів прокуратури
нових підсистем, зокрема організації спеціалізованих природоохроних
прокуратур та прийняття положень про них. Це сприяло б усуненню
дублювання під час здійснення цими прокурорами їх правомочності, більш
оперативному виявленню порушень у різних сферах суспільних відносин.

Отже потрібний чи не потрібний буде прокурорський нагляд у правовій
державі – покаже життя. Поки ж очевидно, що будівництво правової держави
– це досить тривалий процес. Правова держава характеризується тим, що в
ній править Закон

1.3Спеціальне законодавство про прокуратуру.

Верховна Рада Української РСР 24серпня 1991року проголосила створення
незалежної самостійноі української держави-України. Розпочалася активна
боротьба за створення правової бази незалежної держави. Верховна Рада
України 5 листопада 1991 року прийняла Закон Украіни ,,Про прокуратуру”.
Цим законом визначені сьогоднішні завдання, функції та повноваження
органів прокуратури.

Закон України ,,Про прокуратуру” розроблений відповідно до «Декларації
про державний суверенітет України», чинної Конституції, і визначає місце
прокуратури в системі розподілу влади: законодавчої, виконавчої і
судової. Зміст Закона України ,,Про прокуратуру” свідчить про те, що
законодавець розглядає прокуратуру як орган, діяльність якого спрямована
на охрану Конституції України та забезпечення верховенства закону у всіх
галузях державного, економічного, громадського життя створеного в
Україні громадського суспільства, а також захист прав людини та
громадян.

Тепер за Законом України ,, Про прокуратуру”, виходячи із встановленої
системи органів прокуратури, всю систему і Генеральну прокуратуру очолює
Генеральний прокурор України.

З 1991 року одним з пріоритетних напрямів прокурорської діяльності є
конституційних прав і свобод громадян. Органи прокуратури безкоштовно і
оперативніше, ніж нинішні суди, реагують на порушення чинного
законодавства. Тому громадяни надають прокуратурі у захисті від сваволі.

Як відомо, згідно з новою Конституцією України, яку ухвалили 28 червня
1996 року, органи прокуратури України позбавлені функцій проведення
попереднього слідства і здійснення загального нагляду .

Перехідними положеннями їх залишено у продовж п’яти років до створення
спеціальних державних органів, що будуть ці функції виконувати.

Змістом загального нагляду складає нагляд за виконанням законів
міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами,
установами, організаціями, місцевими Радами народних депутатів їх
виконавчими та розпорядчими органами, громадськими організаціями і
посадовими особами.

Сутність та призначення загального надзору складається у тому, щоб
забезпечити нагляд прокуратури за точним виконанням законів у всіх
сферах держави, а також посадовими особами та громадянами.

Закон ,,Про прокуратуру” (ст.4) визначає, що діяльність органів
прокуратури спрямована на всемірне утвердження, верховенства закону,
зміцнення правопорядку і ставить своїм завданням захист неправомірних
посягань:

на закріплені Конституцією України незалежність республіки, суспільний
та державний лад, політичну та економічну системи, права національних
груп та територіальних утворень;

гарантовані Конституцією, іншими законами України і міжнародними
правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права та
свободу людини і громадянина;

основи демократичного ладу державної влади, правовий статус місцевих Рад
народних депутатів, органів територіального суспільного самоврядування.

До предмету загального нагляду включені законність актів, виданих
органами державного управління, місцевими Радами народних депутатів і їх
виконавчими та розпорядчими органами, громадськими організаціями і
посадовими особами. До числа таких правових актів відносяться накази,
рішення, ухвали, розпорядження, інструкції та інші нормативні документи
як загального, так і індивідуального характеру.

Наглядом за додержанням законів в галузі економічних міжнаціональних
відносин, охорони навколишнього середовища, митної та
зовнішньоекономічної діяльності складає значну частину роботи
прокуратури.

Прокурори зобов’язані послідовно і наполегливо використовувати
передбачені законом засоби у справі укріплення законності в економіки, в
тому числі у раціональному використовуванні її ресурсів; застосувати
весь спектр правових та економічних санкцій у відношенні осіб та
громадян, порушивших закон. При цьому прокурор повинен приймати заходи
до виявлення і припинення порушень, незважаючи ні на які місцеві
розрізнення і всупереч яким би то не було місцевим та відомственим
впливом.

Виконуючи загальний нагляд, прокурор користується широкими
повноваженнями, які регламентовані ст. 20 Закона ,,Про прокуратуру.”При
цьому необхідно виходи із того, що прокурору не надано право відміняти
чи зміняти рішення, які є незаконними або не обгрунтованими. Його
повноваження складаються у тому, що він зобов’язаний своєчасно виявляти
порушення закону та прийняти заходи до усунення виявлених порушень,
причин та умов, які сприяли їм, а також притягти порушника закону до
відповідальності.

Загальний нагляд прокуратури протягом усього періоду його існування був
предметом наукових досліджень та суперечок.

Потреба в нагляді за додержанням законів нині не тільки не змінилося, а
все більш зростає. Ця функція прокуратури повинна залишатися до
створення справді прав. Держави з високою політичною культурою народу,
надійною державною владою, відповідними державними традиціями.

Безперечно, що з завершенням широко масової приватизації, коли держава
буде не в змозі разпоряджатися більшою частиною власності, обсяг
загального нагляду зменшиться. Однак за державою завжди залишатимуться
правові методи впливу, як свідчить досвід розвинутих країн, буде
створювати для власника розумні і прийнятні правила гри. А тому нагляд
за їх точним та суворим додержанням повинен бути.

Окремі автори стверджують, що нині є багато державних органів, які в
межах своєї компетенції здійснюють контроль. Це так. Різного роду
державних інспекцій багато і кожній з них все частіше надається ще й
право здійснювати юрисдикційної діяльності. Та саме зазначена обставина
і вимагає збереження прокурорського нагляду.

Неможливо ставити в один ряд перевірку виконання якогось конкретного
закону, яку здійснює прокурор в порядку загального нагляду, та скажімо,
перевірку додержання ,, свого ” законодавства рибоохоронного, лісовою чи
землевпорядною службою. Тут схожість чисто зовнішня. Принципова ж
відмінність полягає в тому, що прокурор, здійснюючи будь-яку перевірку
виконання закону, завжди виступає від імені держави в цілому, а не як
представник відомства. Він діє як слуга закону у широкому розумінні
цього слова і якщо під час перевірки, наприклад, додержання
конституційного права громадян на працю, зустрічається з фактом крадіжки
чи хабарництва, зобов’язаний негайно реагувати на це. Щодо рибінспектора
чи землевпорядника, то на них такий зобов’язань не покладено.

Це не є їх безпосередньою справою.

Хто буде здійснювати контроль оперативно, професійно, коли у прокурора
права на загальний нагляд не буде? Щодо суду, то його можливості у цій
сфері через завантаженість основною роботою обмежені. До того ж, як
показує прокурорська практика, є безліч випадків елементарної
бездіяльності контролюючих органів, яку можна виявити лише при перевірці
прокурором за його ініціативою виконання законів беспосередньо на місці.
А такого права суди не мають.

Прокурорська система-це саморегулюючий організм, і вона з точки зору
виконання своїх повноважень увійде у свої береги.

У суспільній свідомості переважає і змінюється думка, що така модель
розвитку України є найбільш прийнятою. Поєднання саморегулюючих
процесів, характерних для ринкових відносин, з активним державним
втручанням у соціально-економічну сферу обєктивно породжує необхідність
налагодження такого контролю з боку держави, який гарантував би
ефективність цього втручання. Для чого ж руйнувати механізм, притаманні
сильній державі, зокрема прокурорський нагляд у сфері державного
управління?

Позбавити прокуратуру права здійснення прокурорського нагляду за різними
формами державного контролю означало б позбавити її найефективнішого
напряму діяльності, дуже потрібного для становлення та нормального
функціонування нашої держави.

Слід помітити, що у Російській Федераціі, де Концепція судово-правої
реформи (1991р.) не передбачала загального нагляду, у листопаді 1995р.
була прийнята друга редакція Закона ,,Про прокуратуру “,яка не тільки
зберегла цю функцію, а й поширила її. До того ж не можна вважати, що
обмеження в новій Конституції наглядової ролі прокуратури є остаточним і
беззаперечним. Погіршення стана законності в Україні може змусити
законодавця поновити її попередній статус.

Згідно з п.4 ст.46 Закону України ,,Про прокуратуру”, а також з першим
розділом Положення про атестацію прокурорського-слідчих працівників
прокуратури Украіни, затвердженого Генеральним прокурором 19 травня
1992р., прокурори та слідчі підлягають атестації один раз у п’ять
років.

Це процедура сприяє оптимальній розстановці кадрів і є важливим засобом
оцінки ділових якостей останніх, а також усунення недоліків в їх роботі.
Завдання атестації прокурорсько-слідчих працівників досить об’ємні.
Основними з них є такі :встановлення відповідності працівників займаній
посаді; формування високопрофесійного кадрового складу; використання
кожного працівника відповідно до рівня його ділової кваліфікації;
виявлення перспектив використання потенційних здібностей і можливостей
працівників, стимулювання їх прагнення до підвищення свого
професіоналізму; встановлення можливостей переміщення
прокурорсько-слідчих кадрів ,,по вертикалі” та ,,по горизонталі”;
визначення необхідності підвищення їх ділової кваліфікації та
професійної майстерності; виховання та розвиток у працівників творчої
активності; почуття відповідальності за бездоганне виконання службових
обов’язків ; запобігання корупції в органах прокуратури; формування
кадрового резерву та оптимальне забезпечення функціонального
призначення цих органів.

Можна виділити дві групи вимог до атестації прокурорсько-слідчих
працівників а саме:1) вимоги до атестації як до процесу ретельної
перевірки роботи останніх, оцінки їх якостей, здібностей та досвіду;
2)вимоги до складення атестаційного документа.

Правозастосовну діяльність у сфері екології здійснюють багато суб’єктів,
у тому числі й правоохронні органи нашої держави, до яких, належить
прокурори. Відповідно до ст. 37 Закону України 25 червня 1991р. ,,Про
охорону навколишнього природного середовища” органи прокуратури,
здійснюючи нагляд за додержанням законодавства в сфері екології,
застосовують форми і методи, притаманні прокуратурі в цілому: внесення
протестів, порушення кримінальних справ, інформування компетентних
органів про екологічні правопорушення з боку посадових та інших осіб з
метою притягнення їх у встановленому порядку до дисциплінарної або
адміністративної відповідальності, звернення до судів або до арбітражних
судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної економічними
правопорушеннями. Однак у цій статті головна увага приділена
правозастосовчій діяльності органів прокуратури, пов’язаній з
цивільно-правовими відносинами.

На відміну від контролю, нагляд означає перевірку, а також спостереження
з метою перевірки.Отже, він має більш вузьку сферу застосування, ніж
контроль. У класичному вигляді, як самостійний вид контрольної
діяльності нагляд в Україні представлено як прокурорський нагляд, що є
діяльністю прокуратури до додержанню і правильному застосуванню на її
території законів.

Досвід переконливо доводить, що якщо за характером порушення
екологічного законодавства немає потреби у порушенні кримінальноі
справи, з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, повинні
займатися органи методичну допомогу у цьому питанні.

2.Конституційне регулювання діяльності прокуратури.

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла
необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей
процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом
України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

2

`

A

~4

~@?@‚@„@†@ue@dAthAB~B?BUeBRCUeD4G?HPJ-KoMJO?Q®SHUueYyyuuyuuuiiiiiiiiiiia
OeOeE

&

&

?

°

dh`„©

&

?

¬

??ачає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої
структури. Конституція України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в
організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури
як самостійної інституції з її специфічними функціями та повноваженнями.
І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий,
а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і
становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну
форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити
конституційному статусу прокуратури.

У проекті Загальної концепції правової реформи в Україні реформуванню
прокуратури відведена глава 2 (яка так і називається “Реформа
прокуратури”) зазначено, що метою реформування прокуратури є приведення
організації і порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до
її конституційних функцій, створення необхідних правових умов для
вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави,
визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної
системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими
органами державної влади.

Відомо, що місце та роль державного органу в системі державної влади
визначається його цілями (завданнями), функціями та повноваженнями.
Головні функції прокуратури України сформульовані в новій Конституції
України сформульовані в новій Конституції Україні. В ст. 121 значиться,
що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається :

підтримання державного обвинувачення в суді

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом

нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

3. Функції прокуратури.

3.1ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією
прокуратури на всіх етапах становлення і розвитку цього інституту не
тільки в Україні, але і в інших державах. Ця функція одна із
пріоритетних напрямів в Основному Законі. Вона є одним із основних
принципів судочинства (п.5 с.3 с. 121 Конституції України) Зазначені
конституційні положення покладають на прокуратуру обов’язок керуватися у
своїй діяльності не тільки нормами законів, які регулюють діяльність
прокурора, але й нормами, які регламентують судочинство.

Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в
оновленні законодавства , його кардинальному погляді з тим, щоб воно
якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено
підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст. 121
Конституції покладається на прокуратуру

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання
обвинувачення і доведення вини особи. Тому при віддані особи до суду
слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком,
визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253
Кримінально-процесуального кодексу України участь у судовому засіданні
державного обвинувача-прокурора (1 листопада 1996р. Пленум Верховного
суду України прийняв постанову “Про застосування Конституції України”.).
Не ставлячи під сумнів правомірність даної вказівки вищого органу
судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично
сьогодні?

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її
конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення.
Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з
погляду права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва. Уже
сьогодні є начальна потреба підготувати і видати найкращі промови наших
державних обвинувачів, мати їх відеозаписи.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах.
Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові
вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в
суді – це найгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону.
За останнє п’ятиріччя прокурорами було підтримано обвинувачення у 285
тисячах кримінальних справ.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді
державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не
підтверджується даними судового слідства). Існуюче тепер формулювання
суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і
в кримінальному судочинстві.

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про
процесуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там
виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом
законодавства, чи виконує ту й другу функцію водночас. В умовах
демократизації суспільства і реалізації ідей про доктрину судову та
прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне
значення .

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з
цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як
обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в
суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю. На думку
вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає
подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності.
Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що
він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає
висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції
обвинувачення і нагляду за законністю. Численна група вчених
додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник
органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв’язаний
односторонніми інтересами будь-кого з учасників і покликаний своєчасно
вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не
допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їх думку,
лише одна з форм здійснення цього нагляду.

3.2.Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в
суді.

Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій прокуратури
як представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках,
встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою,
оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до
суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів
громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35
Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9
перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором
у повному обсязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність
державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього
вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій –
загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж
повинна бути ця трансформована функція, щоб відповідати конституційним
вимогам?

Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової
природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є:
новим правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під
яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на
підставі повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку
представляє), безпосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї
права та обов’язки.

Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця
ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої юридичної
сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того
прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними
ознаками: складом представників, колом тих чиї інтереси вони
представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.

Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється
здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. А для
захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне
законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів,
акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в
процесі (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього,
більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм
участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси
випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не
потрібні ні довіреність, ні письмове прохання, ні поручительство. А
визнання участі прокурора у цивільному та арбітражному процесах
представництвом є випадком формальної недосконалості.

У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію
прокуратури, за своєю природою є відсильним, хоч дана норма є нормою
прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє
інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом.
Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини,
які складаються між представником (прокурором) і особою, яку він
представляє (громадянином або державою), належать до різних галузей
права і регулюються різними нормами законодавства

Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює,
як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на
принципах тереториальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про
судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд
України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди,
Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні
(окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних
інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі
або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної
влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам
істотної шкоди

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського
представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах,
де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб,
які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи
учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову
(відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття
справи і вибуття прокурора з процесу.

3.3НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ
ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО.

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням
законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД),
дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури,
реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому
прокурорами.

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії
досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський
нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор
практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної
слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні
проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати
адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у
слідчій справі.

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не
ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний
характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій
регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах
дані не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що
дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання
законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен
лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності
його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії або
заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він
може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку
провини.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор
такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його
можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення
законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо
зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має
всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього
слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні
до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення
закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності)
або проведених за власною ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень
прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні
дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій
сфері.

3.4. НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У
КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ
ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ
ГРОМАДЯН

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів
при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому
напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних
інтересів засуджених та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і,
внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права.
Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій
галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі
про прокуратуру.

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з
тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались
відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на
законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та
установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось
дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засуджених,
виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та
відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про
звільнення засуджених від відбування покарання, відстрочку виконання
вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку.

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи,
установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та
місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і
засуджених; знайомитися з документами, на підставі яких ці особи
тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у
встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації
виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти
законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів
адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують
покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та
інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених
порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю
мотивованою постановою осіб які без законних підстав тримаються в місцях
затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших
установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних
ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу та в інших місцях
тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і необгрунтованих
наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів
виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають
обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також
органами, що виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах
своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії
відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових
заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням
особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді,
а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і
застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не допускалися
незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян,
гарантованою Конституцією України; поновлювалися порушені права
громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження
особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян
застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів
громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми або
малоефективними; примусові заходи медичного і виховного характеру
застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності
достатніх медичних, психіатричних підстав.

4.Перспективи і проблеми прокуратури, як органу контрольно-наглядової
діяльності.

Позначені сфери суспільних відносин є об’єктом правового,
законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада
України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері
економіки, екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна.
Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати
положенням, принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду
повинний здійснювати Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності
органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного
законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів
виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних
структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як
освіта, медицина, спорт та ін.

Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд
не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового
впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна
діяльність партій, і інших об’єднань громадян.

Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних
розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування
людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми
юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж
відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що
захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є
найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна встановити
який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно
існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий
Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже
відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента
України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у
Верховної Раді України, сорока п’ятьох народних депутатів, Верховної
Ради Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю
Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України
не здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних
актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за
конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і
Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності
здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням Конституції
України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним
особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується
державою у встановленому законом порядку». Тобто, приймається той чи
інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням
Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним
чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду
за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би
чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом
України, що він відповідає положенням Конституції України, то
заподіяння шкоди могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не
прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо
взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної державою
шкоди лягає на платників податків, то й цього можна було б уникнути. До
того ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного
відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету
Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або
юридичним особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний
нагляд з боку контрольно-наглядової гілки влади.

Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки
Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому,
що всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів
законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна
контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів
України і підпорядковується Міністерству фінансів України.
Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України і
підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України
підпорядковується Кабінету міністрів України.

Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави
виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації
державної влади в Україні.

З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі
заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної
контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання
усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка
влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то
лише у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка
влади повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би
регулював питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими
ланками цієї структури.

Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати
два варіанти.

По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через
участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх
представництва.

По-друге – формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою
всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю
і нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові
посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за
допомогою всенародного голосування.

Висновок

Контрольно-наглядові органи державної влади у Конституції України,
законах України та у більшості науково-правової літератури не
розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку
державної влади

Особливості формування і функціонування цих державних органів не
дозволяють їх віднести повною мірою до будь-якої з конституційно
визначених гілок державної влади.

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України;

Прокуратуру України;

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна т. ін.).

Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державним
органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по
телебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу
формування і функціонування системи “стримувачів і противаг”, як
елемента принципу “розподілу влад”. У такий спосіб ця структура
державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

Визначення контрольно-наглядових функцій держави не тільки як
самостійної гілки влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки
влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої і судової
влади.

Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так,
поняття “нагляд” визначається як спостереження або спостереження з метою
перевірки, а поняття “контроль” – як перевірка, спостереження з метою
перевірки .

Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд
не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового
впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна
діяльність партій, і інших об’єднань громадян; мирні збори громадян;
відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або
іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але не наглядовим так,
як у його функції входить рішення питань про відповідність Конституції
України законів і інших нормативних актів держави, що розглядаються
тільки по зверненнях суб’єктів означених Конституцією України.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий,
а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і
становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну
форму державних функцій.

Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів
влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших
гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї
структури.

Необхідним вбачається внести нові зміни до чинного законодавства щодо
забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, а
забезпечення прокурорського нагляду за їх втіленням в сучасних
економічних умовах стане дієвою гарантією додержання прав та законних
інтересів цієї категорії громадян України.

Важливим досягненням в питанні скорочення обмежень, щодо засуджених до
позбавлення волі є законодавче закріплення і подальше реалізація
можливості здійснювати ними деяких громадянських прав, наприклад, участь
у виборах.

Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних
органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядової функції
прокуратури, у тому числі, загального нагляду.

В країні числяться більше 40 різних контролюючих органів. Але
багаточисельні податкові адміністрації, цінові інспекції, регіональні
управління Національного банку і Фонду державного майна,
Контрольно-ревізійної служби та інші, покладений на них нагляд за
дотриманням закону, м’яко кажучи не відповідає Конституції.

Навряд чи можна досягти цього, відмовившись від прокурорського нагляду,
мета якого – забезпечення верховенства Закону, зміцнення законності,
захист прав і свобод громадян1.

1.Котелець А. Особливості правозастосовчоі діяльності органів
прокуратури у сфері екологіі.//Право Украіни.-1998.-С.67.

Список

використаних першоджерел та літератури

І

Закон України «Про прокуратуру»

Конституція України. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30.-
С.141.

Відомості Верховної Ради, 1991, №53, ст.793

Рішення Конституційного Суду України №5-зп від 30.10.97

ІІ

Література

Вернидубов І. Підтримання прокуратурою державного обвинувачення в суді і
здійснення правосуддя за Конституцією України. // Право України.- 1998.

Вернидубов І. Функції прокуратури на перехідний період. //Право
України.- 1998.- №2.- С.7.

Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К.:Юрінком,- 1997.-
С.482.

Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури.
// Право України.- 1998.- №5.- С.37-38.

Корж В. Незалежність прокурора: деякі проблеми законодавства та
практики. // Право України.- 1998.- №11.- С.74.

Корж В. Проблеми вдосконалення повноважень прокурора, судді у
кримінальному судочинстві. // Право України.- 1997.- №10.- С.93-95.

Корнієнко М. Стан та деякі проблеми боротьби з організованою злочинністю
в столиці України. // Право України.- 1998.- №11.- С.17-18.

Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних. // Віче.- 1994.- №7.-
С.32.

Курило М. Вдосконалити прокурорський нагляд за додержанням прав та
законних інтересів засуджених до позбавлення волі. // Право України –
1998.- №11.- С.59-60.

Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи
розвитку. // Право України – 1998.- №4.- С.5-9

Михайлов А.И. Прокурорский надзор на стадии предварительного следствия.
// Вопросы совершенствования предварительного следствия.- М.- 1983.-
С.113.

Руденко М. Методика здійснення прокурорського нагляду за додержанням
законів у сфері провадження. // Право України – 1999.- №1.- С.54-57.

Руденко Н. Становление прокуратуры в Украине. Аспекты прошлого и
настоящего. // Віче.- 1998.- №4.- С.56-61.

Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным
следствием. М., 1959.- С.180.

Суботін С., Черв’якова О. Представницька функція прокурора. // Право
України.- 1997.- №11.- С.63-64.

Сухонос В. Проблеми атестації прокурорських працівників. // Право
України.- 1998.- №1.- С.62-63.

Трубин Н.С. Прокурорский надзор за соблюдением законов органами
дознания. М.,- 1982.- С.129.

Шумський П.В. Прокуратура – її місце та роль в державі. // Право України
– 1997.- №8.- С.40-43.

Ясинский Г. Прокурорский надзор в сфере экономики. // Юридический
вестник.- 1997.- №3.- С.81.

ІІІ

Енциклопедичні видання та довідники

Юридичний енциклопедичний словник – М.,1987.- С.365.

Копейчиков В.В. Загальна теорія права та держави. К.: Юрінком, 1997. С.
3-4

Ст. 6 Конституції України.

Тут треба ураховувати, що контрольно-наглядові функції в Україні
притаманні фактично усім трьом гілкам влади і саме від того така влада
не оговорюється у Конституції України, як самостійна
контрольно-наглядова гілка влади(від автора).

Ожегов С.И. Словарь Русского языка. М.: Русский язык. 1986. С. 344.

Словарь Русского языка. Академии Наук СССР Институт Русского языка.
М.: Русский язык. 1986. Т. 2. С. 94.

Основы государства и права. /Под. ред. П.И. Орлова. Харьков: Основа
1997. С. 54.

Ст.121 Конституції України.

Шумський П.В. Прокуратура Ураіни.-К., “Вентурі”.-1998.-С.6-7.

Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України.// Право
України.-1998.-№1-С.78-79.

Стратегія і досвід бортьби з організованою злочинністю і нелегальним
наркобізнесом//Матеріали міжнародноі науковоі конференціі.-К.,-1995.-
С.43-47.

Ясинський Г. Прокурорський нагляд в сфері економіки.//Юридичний
вісник.-1997.-.№3.-С.78-81.

Лошовський В.Д. Прокурорсько-наглядові
правовідносиниб-Ростов-на-Дону.-1987.-С.12

Прокурорський нагляд в Украіні:Навч.посібник / Керівник кол авторів
Грошевой Ю.М.К.,ІСДО.-1993.-С.3.

Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч.
Посібник.-К.-1993.-С.26-28.

Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч.
посібник.К.-1993.-С.26-28.

Сухонос.В. Проблеми атестаціі прокурорських працівників. // Право
Украіни.-1998,-№1-С.62-63.

Відомості Верховноі Ради Украіни.К.-1991.-№41.-ст.546.

Грошевой Ю.Прокурорський нагляд в Украіні.Уч.посібник-К.,-1993.-С.5.

Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України. //Право
України, 1998. № 1. С. 78..

Стефанюк В. Напрями реалізації Конституції судами. //Право України,
1997. № С. 50-52.

(.Руденко М, Глоговський В. Представництво прокуратурою інтересів
громадянина або держави в суді //Право України.1997, N11, С. 59 – 63.

Руденко М., Глоговський В. Представництво прокуратурою інтересів
громадянина або держави в суді //ПравоУкраїни, 1997, N11. С. 63.

(

Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным
следствием. – М., 1959 – С. 8-22.

Трубин Н.С. Прокурорский надзор за исполнением законов органами
дознания.- М., 1982. – С. 22.

Кулаков В. Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів
органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. //Право
України, 1997. № 6. С. 10-11.

Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією
України. //Право України, 1997. № 6. С. 45.

Шумський П. В. Прокуратура України. К.: Вентурі, 1998. С. 294.

Ч.3 Ст. 152 Конституції України

Ст. 4 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в
Україні» //Відомості Верховної Ради України. 1993, № 13, ст. 111.

Ст. 2 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» //Відомості
Верховної Ради України 1993, № 50, ст. 472.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020