.

Правове регулювання міжнародних перевезень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
234 3950
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове регулювання міжнародних перевезень

План

Вступ

Правове регулювання міжнародних перевезень.

Міжнародні транспортні організації:

а) історія створення першої транспортної організації;

б) мета та завдання міжнародних транспортних організацій.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

Сучасний етап розвитку економіки України пов’язаний з переходом до
ринкових відносин, характеризується підвищенням соціальних,
організаційних, екологічних та технологічних вимог щодо функціонування і
розвитку транспортного комплексу. Схильність до співробітництва в різних
галузях суспільного виробництва і соціальній сфері викликає необхідність
удосконалення міжнародних перевезень та зміцнення позицій вітчизняного
перевізника на транспортних ринках. Економічна криза на транспорті, як і
в інших галузях, у значній мірі є наслідком намагання створити у стислі
терміни самостійну національну маршрутну систему, на теренах якої значна
кількість транспортних підприємств і перевізників сьогодні не в змозі
ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового
простору. У сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади
навіть серед розвинених держав, щоб транспортні системи були
відокремлені і не базувались на інтеграційних принципах. Ігнорування
цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової,
технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до
того, що Україна, яка знаходиться на перехресті головних транспортних
напрямків Євроазійського континенту, що мають тисячолітню історію, не
повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної
системи на мережі міжнародних транспортних коридорів.

Важливе місце в економічній політиці держави відведено невідкладному
опрацюванню та реалізації “Програми створення та функціонування
національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні”,
“Комплексної програми утвердження України як транзитної держави”,
розширення співробітництва з міжнародними транспортними організаціями,
забезпечення приєднання України до міжнародних конвенцій та угод у
галузі міжнародних перевезень.

Таким чином, удосконалення організації міжнародних пасажирських та
вантажних перевезень на мережі міжнародних транспортних коридорів та їх
правове забезпечення є актуальним і потребує наукових методів вирішення.

Слід враховувати, що міжнародні перевезення часто здійснюються змішаними
та комбінованими видами транспорту, що ускладнює розгляд претензій та
спорів. Але для їх вирішення існують ряд документів, зокрема, конвенцій,
які регулюють умови перевезення.

Основні вимоги конвенцій стосуються таких питань:

На які перевезення поширюються дії конвенції.

На які вантажі поширюється дія конвенцій.

Значення вини перевізника та встановлення його відповідальності.

Мені відповідальності перевізника.

Міжнародні транспортні організації формуються за видами транспорту.
Наприклад:

Міжнародна асоціація автомобільних перевезень (МААП);

Міжнародна європейська асоціація залізничних перевезень (ЄАЗП);

Міжнародна морська організація (ІМО);

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКПО).

Правове регулювання міжнародних перевезень.

Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами
без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші
міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і
зменшують застосування до перевезень колізійних норм.

Міжнародне транспортне право — це система принципів і норм, – що
регулюють правовідносини, які виникають між суб’єктами міжнародного
права у зв’язку з використанням транспортних засобів у процесі
міжнародного економічного співробітництва.

Залізничний транспорт. Першу залізницю було введено в дію в Європі
(Англія) в 1825 р. Коли залізничні національні мережі з’єднались і
потяги розпочали перетинати державні кордони, постала потреба в
міжнародно-правовому регулюванні залізничних перевезень.

У 1890 р. у Берні дев’ять європейських держав (у тому числі й Росія)
уклали дві конвенції — про залізничні перевезення вантажів (КІМ, фр. —
СІМ) і про залізничні перевезення пасажирів (КІВ, фр. — CIV). У 1966 р.
як додаток до останньої було укладено Угоду про відповідальність
залізниць при перевезенні пасажирів. На конференції з перегляду
Бернських конвенцій, що відбулась у 1980 p., було прийнято Угоду про
міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Convention relative aux
transports internationaux ferroviares — COTIF) та додатки до неї — А і
В. Додаток А стосувався умов перевезення пасажирів і був відомий як
Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції (КІВ), додаток В— Єдині
правила Міжнародної вантажної конвенції (КІМ).

У КОТІФ беруть участь майже 40 країн Європи, Азії та Північної Африки.

Угода КОТІФ і додатки А та В регулюють загальні принципи міжнародних
залізничних перевезень. Якщо виникає непередбачувана цими угодою і
додатками ситуація, то застосовується право держав—учасниць конвенцій.
Додаток В застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких
визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт. Плата
за перевезення визначається міжнародними і національними тарифами.
Передбачені також максимально сприйнятні терміни доставки вантажів.

Перевезення вважається можливим за наявності звичайних засобів
перевезень і якщо їм не перешкоджають обставини, яких залізниця не може
уникнути чи усунути. Компетентні органи мають право припинити рух,
заборонити чи обмежити приймання окремих вантажів до перевезень, якщо
цього потребують суспільні інтереси чи умови виробничої діяльності.
Угода КОТІФ передбачає відповідальність перевізника, встановлює порядок
висування претензій і позовну давність, визначає товаросупровідні
документи.

Країни соціалістичного табору у 1950 р. уклали свою Угоду у сфері
залізничного транспорту. Угода 1950 р. про міжнародне вантажне
сполучення зберігає чинність. У ній беруть участь Росія, окремі країни
Східної Європи, Монголія. Китай. Північна Корея, В’єтнам.

Радянський Союз не був учасником Бернських конвенцій та КОТІФ, але його
правова база у сфері залізничного транспорту враховувала їх норми.

5 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 943-IV
“Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні
перевезення (КОТІФ)”.

Країни світу укладають двосторонні угоди про пасажирське і вантажне
сполучення зі своїми сусідами. Ці угоди втілюють загальноприйняту
практику перевезень і спираються на правила Бернських конвенцій.

Конвенцію про статус і міжнародне облаштування залізниць було укладено в
Женеві 9 грудня 1923 р. Вона містить уніфіковані норми стосовно
організаційних питань міжнародного залізничного сполучення.

У 1950 р. соціалістичні країни Європи та Ази уклали також Угоду про
міжнародне залізничне пасажирське сполучення. На відміну від Угоди про
міжнародне вантажне сполучення вона передбачала змішане залізнично
морське сполучення.

Перевезення вантажів у прямому залізничному сполученні між Україною та
державами, які не є учасниками Угоди про міжнародне вантажне сполучення,
здійснюється на основі дво- та багатосторонніх договорів. Для перевезень
вантажів у міждержавному сполученні між суб’єктами колишнього СРСР
застосовується Статут Залізниць СРСР і Правила перевезення вантажів
Рішення про це було прийняте 19—20 жовтня 1992 р. на нараді керівників
центральних органів залізниць.

Перевезення пасажирів і вантажу відбувається відповідно до Тимчасової
угоди країн СНД від 12.03.93.

Штаб-квартира Організації міжнародних залізничних перевезень розташована
в Берні (Швейцарія).

Авіаційний транспорт. Літак американських братів Райт здійнявся в небо в
1903 р. — і авіація розпочала настільки нестримно розвиватися, що вже
через чверть століття після цієї події постала потреба укласти перший
багатосторонній міждержавний договір. У Варшаві 12 жовтня 1929 р було
підписано Конвенцію з уніфікації окремих правил міжнародних повітряних
перевезень. Варшавську конвенцію було доповнено Гаазьким протоколом 1955
p., а потім конвенцією, укладеною у Гвадалахарі в 1961 р. Ця конвенція
стосувалася уніфікації окремих правил міжнародних перевезень повітряним
транспортом, що здійснюються особами, які не є перевізниками згідно з
договором.

Варшавську конвенцію суттєво змінили Гватемальський протокол 1971 р і
Монреальські протоколи 1975 р. Для України є чинним Гаазький протокол
Понад 100 держав світу є учасниками Варшавської конвенції. Більшість з
них ратифікували також Гаазький протокол. Радянський Союз був учасником
Варшавської конвенції з 1934 p., а Гаазького протоколу — з 1957 р.

Адміністративні питання повітряного транспорту регламентуються Чиказькою
конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. Ця
конвенція належить до компетенції Міжнародної організації цивільної
авіації (ІКАО).

Авіакомпанії, які об’єднані в Міжнародну асоціацію повітряного
транспорту (ІАТА), керуються Умовами перевезення, складеними ІАТА. Ці
умови друкуються на зворотних сторінках міжнародного авіаквитка.

Варшавська та Чиказька конвенції найбільшою мірою стосуються
міжнародного економічного права, хоча міжнародного авіатранспорту
стосуються й інші, зокрема Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним
захопленням повітряних суден (1970 p.) і Монреальська конвенція про
боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної
авіації (1971 p.).

Автомобільний транспорт. Автомобільний транспорт з’явився наприкінці XIX
ст. Женевська конвенція Про договір міжнародного перевезення вантажів
(КМР) (Convention relative au contract de transport international des
merchandises par rout — CMR) вважається основною у сфері автомобільного
транспорту. її було укладено 19 травня 1956 р. Водночас у Берні
відбулась конференція з Конвенції з міжнародного перевезення вантажів
залізничним транспортом (КІМ). До зазначеної Женевської конвенції
першими увійшли країни Західної та Центральної Європи. Радянський Союз
приєднався до Женевської конвенції у 1983 p., і від 1 серпня 1986 р.
міжнародні перевезення вантажів радянським автомобільним транспортом
регулювалися цією конвенцією.

Женевська конвенція 1956 р. є чинною і для України. Ця Конвенція
поширюється на перевезення вантажів автомобільним транспортом між двома
державами, якщо принаймні одна з них є учасницею Конвенції. Такий прийом
сприяє поширенню сфери застосування уніфікованого режиму перевезень,
встановленого Женевською конвенцією. Норми останньої мають імперативний
характер.

Досі відсутня глобальна міжнародна конвенція, яка б регламентувала
міжнародні перевезення людей; тому вони здійснюються на основі
двосторонніх угод. Щоправда, країни СНД 9 жовтня 1997 р. уклали
Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу.

Основні джерела міжнародного автотранспортного права:

• Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням
книжки міжнародного дорожнього перевезення. Укладено в 1959 р. Діє в
редакції 1975 р.

• Конвенція про дорожній рух (1968 р.) і Протокол про дорожні знаки та
сигнали від 19.09.49 (у редакції 1968 p.). Встановили правила дорожнього
руху.

• Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів. Укладено в 1959р.
Діє в редакції 1978 р.

• Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що
виконують міжнародні автомобільні перевезення, від 01.07.70.

• Конвенція про договір з міжнародного перевезення пасажирів і вантажів
від 01.03.7 3 та Протокол до неї від 05.07.78.

• Митна конвенція про тимчасове вивезення дорожніх засобів перевезення,
що використовуються з комерційною метою, від 18.05.56.

• Міжнародна конвенція про узгодження умов здійснення контролю вантажів
на кордоні від 21.10.82.

• Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів від
30.09.75.

Міжнародний союз автомобільного транспорту (ІРУ, фр. — IRU) є
недержавною організацією. Він відіграє велику роль у створенні
міжнародно-правової бази, що регламентує автомобільний транспорт.

Морський транспорт. Морський транспорт використовується в міжнародному
сполученні з давніх часів, але лише у XX ст. з’явились універсальні
конвенції економічного характеру. Поступово в міжнародному судноплавстві
склалися дві форми організації перевезень — лінійна (регулярна) та
трампова (нерегулярна). Міжнародне лінійне перевезення почало
оформлюватись коносаментом, який видавався морським перевізником
вантажовідправнику в момент передавання вантажу перевізнику.

У 1924 р. у Брюсселі було укладено дві Конвенції:

• про уніфікацію принципів, що стосуються коносаментів;

• про уніфікацію принципів, що стосуються обмеження відповідальності
власників морських суден.

Перша Конвенція відома ще як Гаазькі правила (діє з 2 червня 1931 p.).
Конвенцію було доповнено Брюссельськими протоколами від 23.02.68 і
21.02.79, відомими як Правила Візбі. У доповненому варіанті розглядувану
конвенцію називають Гаазько-Візбзькими правилами.

Новий варіант другої Конвенції 1924 р. було прийнято в 1957 р. Потім
Конвенцію було доповнено Брюссельським протоколом від 23.02.79.

Радянський Союз не був учасником Брюссельської конвенції про коносамент,
але її основні норми використовував, зокрема, у Кодексі торговельного
мореплавства СРСР (1968 p.).

У березні 1978 р. на конференції в Гамбурзі було прийнято Конвенцію ООН
про морське перевезення вантажів. Вона замінила першу Брюссельську
конвенцію 1924 р. Конвенція ООН 1978 p. (її ще називають Гамбурзькі
правила) має ширшу сферу дії (зокрема, поширюється на перевезення тварин
і палубних вантажів), передбачає низку нововведень. Наприклад, у ній
відсутнє правило про звільнення морського перевізника від
відповідальності через навігаційну помилку; підвищено умови
відповідальності за збереження вантажу; детально регламентовано порядок
пред’явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від
Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж.

Конвенція ООН про морське перевезення вантажів набрала чинності 11
листопада 1992 р. після ратифікації її 20 державами. Використовують її
також окремі держави, які формально не є учасницями Конвенції.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюссельськими
конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції
більшою мірою вигідні судновласникам і перевізникам й меншою —
контрагентам та іншим заінтересованим особам.

Більшість морських ліній експлуатується великими судновласницькими
компаніями, які утворюють групи, що мають назву “лінійні конференції”.

З ініціативи країн, що розвиваються, під егідою ООН було укладено
Конвенцію про Кодекс поведінки лінійних конференцій. Ця Конвенція
спрямована на викорінення дискримінаційних елементів у діяльності
зазначених конференцій і досягнення балансу інтересів перевізників і
вантажовласників. У СРСР ця Конвенція діє з жовтня 1983 р.

Міжнародного економічного права стосуються також два акти:

• Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів і їх багажу від
13.12.74.

• Лондонська конвенція про обмеження відповідальності за претензіями на
певні ділянки моря від 19.11.76.

Важливе значення має також Конвенція ООН з морського права (1982 р.),
оскільки стосується питань, пов’язаних із судноплавством.

Міжнародний транспорт внутрішніх водойм. Цей вид транспорту називають ще
річковим. Таке поняття є звуженим, оскільки для міжнародного сполучення
використовуються не лише річки, а й озера та канали. Такі транспортні
засоби людство використовує давно.

Міжнародними вважаються річки, що протікають територією двох або більше
держав та використання яких є предметом міжнародно-правових
взаємовідносин відповідних держав. Річки використовують не лише для
судноплавства, а й для рибальства, зрошення тощо. Міжнародними річками є
Дунай, Рейн, Амазонка, Нігер, Конго та ін. Відповідно до умов
міжнародних договорів міжнародні річки відкриті для вільного
судноплавства. Для міжнародного судноплавства використовують, наприклад,
окремі озера в Африці та Великі озера в Північній Америці.

Правовий режим Дунаю визначений Белградською конвенцією про режим
судноплавства цією річкою (1948 р.). Для контролю за дотриманням умов
Белградської конвенції створено спеціальну Дунайську комісію. Стосовно
Дунаю укладено низку угод, що визначають загальні умови перевезення
вантажів, буксирування суден, тарифи тощо.

Судна, що використовують Дунай, мають дотримуватись санітарних, митних
та інших правил, встановлених відповідними придунайськими країнами. Такі
правила не повинні штучно перешкоджати вільному судноплавству.

Міжнародно-правовий режим міжнародних річок визначають відповідні
узбережні держави. Вони укладають угоди про судноплавство та інше
ненавігаційне використання. В угодах часто беруть участь і неузбережні
держави. Серед міжнародних річок є й така категорія, як прикордонні.
Вони поділяють території кількох держав і не завжди відкриті для
міжнародного судноплавства.

У Женеві 15 березня 1960 р. було укладено Конвенцію про уніфікацію
окремих принципів щодо відповідальності при зіткненні річкових суден.
Цей акт можна вважати єдиною універсальною конвенцією, бо інші
визначають правовий режим конкретного водного об’єкта. Відомо, що
розробляється конвенція про міжнародні перевезення річковими суднами.

Поштові перевезення та транзит. Всесвітня поштова конвенція та додатки
до неї регулюють питання щодо перевезення поштових вантажів у
міжнародному сполученні. Конвенцію було затверджено у Вашингтоні в 1989
р. на XIX Конгресі Всесвітнього поштового союзу.

Перевезення вантажів територією двох чи більше держав є транзитом, що
регулюється Барселонською конвенцією про свободу транзиту (1921 p.).
Положення Барселонської конвенції мають загальний характер і стосуються
всіх видів транспорту. Насправді Конвенція стосується лише річкового
транспорту, оскільки в цій сфері не застосовуються інші
міжнародно-правові акти з питань перевезення. Щодо інших видів
транспорту міжнародні конвенції торкаються й питань транзиту.

2. Міжнародні транспортні організації

Традиція європейського співробітництва в транспортній діяльності була
започаткована ще до першої світової війни. При цьому в основу була
покладена кооперація транспортного законодавства, що регламентувало
виготовлення транспортних засобів. У цей же час були укладені перші
угоди в галузі міжнародного транспортного права.

Першою транспортною організацією була постійна міжнародна асоціація
дорожніх конгресів (МПАДК/PIARC/AIPCR), заснована ще в 1909 р. у Парижі
під час І Світового конгресу. Членами союзу є 67 країн. З 1970 р. союз
має статус консультанта при групі EKOCOC/ECOSOS ООН. Один раз на 4 роки
союз проводить Світові дорожні конгреси, які тематично готуються
технічними комітетами союза. Союз не є політичною та комерційною
організацією, а тому на конгресі в Марракеше (Марокко), проведеному в
1991 p., проголосив, що у своїй діяльності буде керуватися
удосконаленням транспортної політики своїх членів.

Крім того, в світі функціонують транспортні відділи в наступних
організаціях: ЕСКАТО – економічна і соціальна комісія ООН для Азії і
країні Тихого океану, ЕКА – економічна комісія ООН для Африки; ЕКЗА –
економічна комісія ООН для Західної Азії; ЕКПАК – економічна комісія ООН
для Латинської Америки і Карибського басейну; МСЗ – міжнародний союз
залізниць; МСАТ – Міжнародний союз автомобільного транспорту; МСТЗК –
Міжнародний союз транспорту загального користування; МААТ – міжнародна
асоціація автомобільного транспорту; ЄКМТ – Європейська конференція
міністрів транспорту; КВТ СЕК ООН – Комітет з внутрішнього транспорту
ЄЕК ООН; МОС – Міжнародна організація по стандартизації; МАФ –
Міжнародна автомобільна федерація; ВОТА – Всесвітня організація туризму
й автоспорту; МБК – Міжнародне бюро з контейнерів; МОП – Міжнародна
організація праці; MC3/UIK – Міжнародний союз залізниць; ВФП – Всесвітня
федерація профспілок; МТП – Міжнародна торгівельна палата; МДФ –
Міжнародна дорожна федерація; МРМС – Міжнародна рада митного
співробітництва; МІПП – Міжнародний інститут приватного права; МБП –
Міжнародне бюро перевезень; МСЕО – Міжнародний союз експедиторських
організацій.

Після другої світової війни міжнародне співробітництво щодо розвитку
транспортного комплексу здійснюється, перш за все, в рамках Європейської
економічної комісії ЄЕК ООН

Рис 1. Структура Європейської Економічної Комісії ЄЕК ООН

Європейська Економічна Комісія була створена в 1947 p., її членами були
32 європейські держави, в тому числі СРСР, УРСР, БРСР, а також США,
Канада. У діяльності ЄЕК ООН беруть участь 55 держав Західної,
Центральної, Східної Європи, Північної Америки і Центральної Азії. На ці
країни припадає 64% світового виробництва і 60% сукупного експорту.
Основна мета діяльності комісії – узгодження, гармонізація політики
держав-учасниць щодо розвитку торгівлі, інтеграції транспортних зв’язків
і охорони навколишнього середовища. Діяльністю ЄЕК керує Економічна та
Соціальна рада ООН (ЕКОСОС). Основні завдання комісії – розробка заходів
щодо закріплення та розширення економічних відносин як між
європейськими, так і іншими країнами світу. У практичній роботі ЄЕК
сприяє торгівлі між Сходом та Заходом, здійснює довгострокове економічне
планування, науково-технічне співробітництво; виступає за проведення
загальноєвропейських конгресів, міждержавних нарад з питань
співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища, розвитку
транспорту, спрощення процедур міжнародної торгівлі тощо. Вищий орган
ЄЕК – пленарна сесія. Місце знаходження секретаріату комісії – Женева
(Швейцарія).

ЕКОСОС була створена в 1946 р., до неї входить 54 постійних члени,
третина яких щорічно переобирається Генеральною Асамблеєю ООН.
Допоміжними органами Ради є 5 регіональних комісій: ЄЕК, ЄСКАТО, ЄКА,
ЄКЗА, ЄКПАК і більш ніж 20 постійних комітетів і комісій: природних
ресурсів; планування розвитку; використання досягнень науки і техніки;
становища жінок; народонаселення; прав людини тощо.

Вищий орган – сесія – скликається двічі на рік. Штаб-квартира
знаходиться у Нью-Йорку.

Важливою міжнародною організацією, яка суттєво впливає на розвиток
транспорту, є МОП (Міжнародна організація праці). Вона створена в 1919
р. як автономна організація при Лізі націй. З 1946 р. – спеціалізований
заклад ООН. Серед 150 членів МОП – були СРСР, УРСР, БРСР. МОП ставить за
мету своєї діяльності покращення умов праці і підвищення життєвого рівня
населення, встановлення економічної і соціальної стабільності.

Міжурядовою організацією спеціалізованого закладу ООН є Міжнародна
морська організація – International Maritime Organization – ІМО.
Конвенція про створення ІМО підписана на конференції з питань
мореплавства в Женеві в 1949 p., сама ж організація створена в 1958 р. В
організацію входило 127 держав. Мета діяльності ІМО – співробітництво
між державами в галузі міжнародного мореплавства і торгівлі,
забезпечення можливих норм безпеки на морі, допомоги щодо відміні
дискримінаційних заходів, встановлених урядом окремої держави.

Вищий орган – асамблея, що скликається раз на два роки. На асамблеї
обирається керівний орган ІМО – рада. Штаб-квартира розташована в
Лондоні (Великобританія);

Міжурядовим закладом при ООН є Міжнародна організація цивільної авіації
– International Civil Aviation Organization – ICAO. Вона займається
питаннями співробітництва держав і розробкою стандартів у галузі
цивільної авіації, узагальненням досвіду держав-членів в підготовці і
підвищенні кваліфікації кадрів. Заснована в 1944 р. Почала функціонувати
з 1947 р. СРСР був членом ІСАО з 1970 р. Вищий орган – асамблея.
Місцезнаходження – Монреаль (Канада).

Основною робочою групою з автомобільного, морського і залізничного
транспорту є Комітет по внутрішньому транспорту Європейської Економічної
комісії ООН (КВТ ЄЕК ООН), створений у 1947 p. Діяльність Комітету
спрямована на забезпечення дотримання в Європі правил, які регламентують
дорожній рух, з метою підвищення безпеки руху на дорогах (наприклад,
Конвенція про дорожній рух).

В останні роки в Європі розвитку транспорту надають велику увагу
транспортні організації, які започатковані в рамках ЄС.

У грудні 1991 року глави держав і урядів країн-членів ЄС в голандському
м.Маастріхт ухвалили рішення про заснування Європейського Союзу. Згідно
з договором, всі країни-учасниці ЄС зобов’язуються вести спільну
зовнішню політику і політику безпеки. У 1999 році на зміну європейській
валютній системі (ЄВС) введена єдина євровалюта. Європейський Союз не є
федерацією, а тому європейські органи мають лише право регулювання, що
не досягається в рамках політики окремих держав. Це положення
зафіксоване в Маастріхтському договорі як принцип субсидіарності.

Комісії Європейського співробітництва за діяльність транспорту
відповідає Генеральна дирекція VII, для чого була створена Робоча група
автострад (РГА/MWG).

РГА працює за наступними напрямками: висвітлює проблеми транспортної
мережі і дослідження в області транспорту; проводить стандартизацію
технологій ділянок автострад; організовує менеджмент транспорту на
загальноєвропейських транспортних магістралях; впроваджує заходи щодо
охорони навколишнього середовища; землеулаштування; фінансування програм
тощо.

Актуальною є розробка РГА документу про подальше співробітництво під
назвою “Transeuropean networks towards a master plan for the road
network and road traffic” (“Загальноєвропейські мережі – шлях до
головної схеми дорожньої мережі і транспортних засобів”).

Крім того, в Європі створені і функціонують наступні транспортні
міжнародні організації: Європейська конференція міністрів транспорту
(ЕКМТ/СЕМТ), штаб-квартира в Парижі, створена в 1953 p.; Європейське
товариство (ЄЕС), штаб-квартира в Брюсселі, створене в 1957 p.;
Opганізація економічного товариства та розвитку (ОЕСР/ОЕСД),
штаб-квартира в Парижі, створена в 1961 p., яка виникла на базі
організації Європейського економічного співтовариства (ОЕЭС),
заснованого в 1948 р. Європейський Союз (EC/EU) допомагає розвиватися
співробітництву в європейській економічній зоні між ЄС і країнами
Європейської асоціації вільної торгівлі (EACT/EFTA).

Рис. 2. Структура КВТ ЄЕК ООН

У 1997 році Україна стала учасником Європейської Конференції міністрів
транспорту (ЄКМТ), яка займається розвитком і узгодженням транспортної
політики країн-учасниць. ЄКТМ забезпечує функціонування системи
багатосторонніх квот на дозволи для транспортного обслуговування
країн-учасниць.

Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАТ) є неурядовою
некомерційною організацією, і був заснований у березні 1948 року у
Женеві професійними автошляховими і автотранспортними об’єднаннями і
асоціаціями європейських країн. Зараз членами МСАТ є всі держави Європи,
багато країн Азії, Північної і Південної Америки – всього понад 120
національних союзів автоперевізників.

Згідно із ст. 2 Статуту МСАТ, головна мета його діяльності – захист,
розвиток і процвітання у всіх країнах національного і автомобільного
міжнародного транспорту, захист інтересів професійних транспортників і
полегшення їх праці.

Вищим органом МСАТ є загальні зборі його членів.

Координаційна транспортна нарада (КТН) держав-учасниць СНД започаткована
30 грудня 1991 р. у Мінську на нараді прем’єр-міністрів урядів 11
незалежних держав СНД, де була підписана угода щодо принципів та умов
взаємовідносин в галузі транспорту.

Положення про КТН було затверджене рішенням Президії Міждержавного
економічного комітету (МЕК) Економічного союзу від 26 грудня 1995 року.
На КТН були покладені функції формування єдиного транспортного простору,
розробки концепції визначення узгодженої тарифної політики на
транспорті, розробки та реалізації програми спільного використання
транспортних інфраструктур, розробки концепції розвитку транспорту на
основі прогнозу потреб у транспортних послугах, інвестиційної політики,
розробки єдиних принципів побудови тарифів, проектів законодавчих та
підзаконних актів, стандартів і норм).

У рамках КТН створена підгалузева міждержавна нарада державних
автотранспортних адміністрацій і асоціацій міжнародних автомобільних
перевізників. Основними задачами цієї наради є:

– розробка положень щодо надання технічної допомоги, сервісного
обслуговування, заправки паливом транспортних засобів;

– підготовка пропозицій, пов’язаних з упорядкуванням процедур перетину
кордонів і скорочення простоїв;

– уніфікація вимог щодо професійної підготовки менеджерів та водіїв;

– інформаційне забезпечення органів управління автомобільним транспортом
держав-учасниць СНД;

– науково-технічне співробітництво в галузі автомобільного транспорту;

– узгодження тарифної політики на транспорті.

Висновок.

Отже, економічні відносини між державами та їх юридичними і фізичними
особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші
міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і
зменшують застосування до перевезення колізійних норм.

Міжнародне транспортне право – це система принципів і норм, що регулюють
правовідносини, які виникають між суб’єктами міжнародного права у
зв’язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного
економічного співробітництва.

Питання міжнародних перевезень найскладніші у міжнародному торговельному
праві, тому що вони пов’язані із ризиком і кожна із сторін експортер,
імпортер і перевізник стараються обмежити відповідальність за ризики та
втрати. Крім того, при розгляді спірних питань необхідно враховувати
особливості законодавства різних країн. Тому загальна тенденція
правового регулювання міжнародних перевезень – уніфікація
правил-учасниць.

Список використаної літератури:

Дахно І.І. Міжнародне економічне право. – К.: центр навчальної
літератури, 2006 – 272 с.

Левковець П.Р., Марунич В.С. Міжнародні перевезення і транспортне право:
Навчальний посібник. – 3-є видання, виправлене та доповнене. – К.:
Арістей, 2005. – 292 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020