КУРСОВА РОБОТА

З правознавства

на тему:

“Правове регулювання договору комісії” ПЛАН

ВСТУП

І. ПОНЯТТЯ ПРО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР. МІСЦЕ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ СЕРЕД
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

1.1. Договори як форма цивільного законодавства

1.2. Поняття цивільно-правового договору

1.3. Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

ІІ. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ ТА ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

2.1. Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії

2.2. Предмет договору комісії

ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

3.1. Форма, порядок укладення та строк договору комісії

3.2. Права та обов’язки сторін за договором комісії

3.3. Припинення договору комісії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи “Правове регулювання договору комісії” є
вкрай актуальною для вивчення.

Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер)
зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити
один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента
(ст.1011 ЦК).

Актуальність теми. Договір комісії широко застосовується у торгівлі,
транспортних відносинах, у галузі обігу цінних паперів, у діяльності
банків з обслуговування клієнтів, при здійсненні експортно-імпортних
операцій. Новою сферою його застосування є посередницькі послуги при
біржовій торгівлі, що надають покупцям члени біржі — брокерські фірми і
брокери.

Особливості договору комісії, предметом якого є окремі види товарів,
передбачені у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема Правилах
комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом МЗЕЗ
України від 13 березня 1995р. №37, Правилах роздрібної торгівлі
транспортними засобами та номерними агрегатами, затверджених наказом
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31 липня
2002 р. №228, Правилах здійснення торговцями цінними паперами
комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених
наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23
грудня 1996 р. №331.

В даній роботі планую розглянути такі питання як місце договору комісії
серед цивільно-правових договорів, поняття, сторони та сфера
застосування договору комісії, предмет даного договору, форма, порядок
укладення та строк договору комісії, права та обов’язки сторін за
договором комісії, припинення договору комісії.

Гадаємю, що розгляд цих питань дозволить якнайкраще розкрити загальну
тему курсової роботи: “Правове регулювання договору комісії”.

При проведенні дослідження під час написання роботи були використані
такі наукові методи як літературний, порівняльний, метод синтезу та
аналізу, метод узагальнення та інші.

І. ПОНЯТТЯ ПРО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР. МІСЦЕ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ СЕРЕД
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

1.1. Договори як форма цивільного законодавства

Стаття 6 ЦК містить норми, що розвивають положення про свободу договору
як одну із засад цивільного законодавства. З урахуванням загальних
тенденцій підвищення ролі вільного волевиявлення суб’єктів цивільних
відносин у ЦК спеціально визначене співвідношення актів цивільного
законодавства і договорів.

Зокрема ЦК розрізняє укладення договорів, взагалі не передбачених актами
цивільного законодавства, і договорів, передбачених такими актами.

Щодо договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства,
важливим є те, що допускається укладення будь-якого договору, який не
суперечить загальним засадам цивільного законодавства При цьому не має
значення, згадується взагалі такий договір у законодавстві чи ні.
Головне, щоб його положення відповідали засадам цивільного
законодавства, зокрема зазначених у ст.З ЦК [1].

Отже, якщо договір не згадується в актах цивільного законодавства
взагалі, особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У таких випадках має місце подолання прогалин у законодавстві і договір
виступає як джерело (форма) цивільного права. Наприклад, норми права
можуть встановлюватися корпоративним договором, яким визначаються
правила поведінки членів відповідної корпорації, а також осіб, котрі
вступають з цією корпорацією у цивільні відносини.

Якщо договір згадується в актах законодавства, але регламентований ними
не досить детально, сторони можуть врегулювати на власний розсуд ті свої
відносини, які не врегульовані цими актами. Фактично тут також має місце
подолання прогалин у законодавстві, а звідси випливає висновок, що
окремі умови такого договору можуть створювати норми цивільного права.

Частина 3 ст.6 ЦК визначає співвідношення між актами цивільного
законодавства і договором. Допустимість конкуренції між ними випливає з
того, що зазначена норма передбачає ситуацію, коли сторони в договорі
можуть відступити від положень актів цивільного законодавства І
врегулювати свої відносини на свій розсуд. Отже, особам надається право
вибору: використати вже існуючі норми законодавства для регламентації
своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд.

Водночас варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право
суб’єктів договору відступити від положень актів цивільного
законодавства, але з нього існують винятки. До них належать такі
ситуації: а) відступлення від положення акта цивільного законодавства
прямо заборонене цим актом; б) обов’язковість для сторін положень актів
цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов’язковість для
сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті
відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна
передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є
безоплатним) [24, c.403].

1.2. Поняття цивільно-правового договору

Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в
економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні навіть ЦК 2003
р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики.
Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки
договору. Так, ст.626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох
або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав і обов’язків [1].

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне
явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення,
що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення
втілюється.

При цьому найважливішим значенням терміна «договір» є якраз розуміння
його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і
обов’язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і
характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення
договору як домовленості двох або кількох суб’єктів, спрямованої на
встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є
те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є
узгодженими діями суб’єктів, спрямованими на досягнення певних
цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних
правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є
правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою
як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний
правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні
правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи,
спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і
обов’язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються
загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших
галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний
договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної
галузі права з відповідними особливостями визначення та правового
регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові
норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено
законодавством.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво
виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій
цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна,
програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як
джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір
розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати
права й обов’язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для
інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву
ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмне-координаційна функція означає, що договір є своєрідною
програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну
інформацію про права і обов’язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулювання належного
виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують
договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав
шляхом примусу до виконання зобов’язання в натурі, відшкодування збитків
тощо [2, c.24].

Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль
договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому
підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворі-ше виконання
договірних зобов’язань, є найважливішим елементом правового механізму,
що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист
законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших
цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов’язань, як і засад приватного права
взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і
умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: «Відповідно до
статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,
вимог розумності та справедливості».

Звідси випливає, що свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники
цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів,
вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Як виняток
з загального правила, обов’язок вступу в договірні відносини може бути
прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір —
ст.633 ЦК) або передбачений угодою сторін (ст.635 ЦК);

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки з цього
правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець
за публічним договором бере на себе обов’язок продати майно,
надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору,
який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі
укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і
договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать
його загальним засадам (так звані «безіменні» або ж «непойменовані»
договори);

4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.

Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється вимогою
обов’язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Такий принцип має
тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді на сентенцію
римського приватного права «Pacta sunt servanda». Такий підхід
пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права
та обов’язки, стають учасниками зобов’язання, а відтак перебувають у
становищі «юридичної пов’язаності» своїм же рішенням про укладення
договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання зобов’язань встановлені гл.48 ЦК. Відмова
від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених
самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне
виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК
[1].

1.3. Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер)
зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити
один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента
(ст.1011 ЦК).

Цей договір регулює гл.69 ЦК. Законом можуть бути встановлені
особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК).

Особливості договору комісії, предметом якого є окремі види товарів,
передбачені у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема Правилах
комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом МЗЕЗ
України від 13 березня 1995р. №37, Правилах роздрібної торгівлі
транспортними засобами та номерними агрегатами, затверджених наказом
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31 липня
2002 р. №228, Правилах здійснення торговцями цінними паперами
комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених
наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23
грудня 1996 р. №331.

Договір комісії широко застосовується у торгівлі, транспортних
відносинах, у галузі обігу цінних паперів, у діяльності банків з
обслуговування клієнтів, при здійсненні експортно-імпортних операцій.
Новою сферою його застосування є посередницькі послуги при біржовій
торгівлі, що надають покупцям члени біржі — брокерські фірми і брокери.

Договір комісії схожий з договором доручення, оскільки правочин
вчиняється в інтересах і за рахунок однієї особи за її дорученням іншою
особою. Відмінності між ними полягають у наступному:

1) повірений діє від імені довірителя, комісіонер виступає від свого
імені;

2) договір доручення може бути як сплатним, так і безоплатним, а договір
комісії — завжди сплатний;

3) предметом договору доручення є юридичні дії, а предметом договору
комісії — лише правочини (вужче поняття порівняно з юридичними діями).

Характеристики договору — консенсуальний, сплатний, двосторонній.

Форма договору — письмова. Незалежно від учасників, предмета та змісту
договір комісії має бути укладений у письмовій формі. Недотримання
вказаної форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися в
підтвердження договору на показання свідків. Він може оформлятися за
допомогою як одного документа, що підписується сторонами, так і
накладної, квитанції, товарного ярлика, приймальної квитанції
установленої форми тощо.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без
визначення строку, з визначенням або без визначення території його
виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є
предметом комісії. Комітент може бути зобов’язаний утримуватися від
укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору
комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є
умови про останнє та його ціну (ст. 1012 ЦК).

Новелою ЦК є врегулювання субкомісії. За згодою комітента комісіонер має
право укласти договір субкомісії з третьою особою (субко-місіонером),
залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За
договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та
обов’язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають
інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без
згоди комітента. Останній не має права без згоди комісіонера вступати у
відносини із субкомісіонером (ст. 1015 ЦК)

Обов’язки комісіонера:

1) вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і
відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок
немає, комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв
ділового обігу або вимог, що зазвичай ставляться (ст.1014 ЦК).

Це означає, що виконання має щонайкраще задовольнити економічні інтереси
комітента. Необхідність такого виконання (наприклад, при укладанні
договору про придбання майна для комітента) вимагає від комісіонера:
купити майно за найбільш вигідною для комітента ціною, зберігати майно
до передачі йому, передати в обумовлений строк майно належної якості
тощо.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що
були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить
комітентові.

Згідно зі ст. 1017 ЦК комісіонер має право відступити від вказівок
комітента, якщо цього вимагають інтереси останнього і комісіонер не міг
попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді
на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про
допущені відступи від його вказівок, як тільки це стане можливим.

Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від
вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов’язковим
повідомленням комітента про допущені відступи.

Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю
комітентові, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за
погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам.
Подібні випадки можливі, наприклад, при реалізації на комісійних началах
сільськогосподарської продукції. З метою запобігання псуванню таких
продуктів та з урахуванням ринкової кон’юнктури комісіонер вправі
знизити призначену комітентом ціну і продати продукти за ціною можливої
реалізації.

Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит,
комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати
комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.

Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, комітент
має право не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний
строк після отримання від нього повідомлення про цю покупку;

2) виконати всі обов’язки і здійснити всі права, що випливають з
правочину, вчиненого ним з третьою особою. Комісіонер за загальним
правилом не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою
договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли
комісіонер був необачним при виборі цієї сторони або поручився за
виконання договору (делькредере) — ст.1016 ЦК. Делькредере — різновид
поруки.

Наприклад, арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України
розглянула заяву МП (далі — Позивач) про перевірку постанови
арбітражного суду м. Києва за позовом МП до УІТ (далі — Відповідач) про
стягнення суми заборгованості за договором

Сторони в зазначеному спорі уклали договір, за умовами якого Відповідач
зобов’язався за винагороду здійснити комерційний пошук інофірми, що
обміняла б запропоновані Позивачем велосипеди у кількості 15 тис. штук
на товари певного асортименту, та укласти з нею контракт від свого імені
за рахунок Позивача.

Вищий арбітражний суд визначив, що за своєю правовою природою вказании
договір є договором комісії. Для виконання договору комісії Відповідач
уклав з інофірмою контракт. У зв’язку з тим. що замовлені товари від
Інофірми не надійшли, Позивач звернувся до відповідача з претензією, а
потім з позовом про стягнення вартості велосипедів у валюті.

За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за
виконання договору третьою особою, укладеного ним за рахунок комітента
(ч.2 ст.402 ЦК 1963 р.). У цьому ж випадку не було делькредере
комісіонера. Тому арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду
України визнала, що голова арбітражного суду м. Києва слушно дійшов
висновку про безпідставність пред’явлення до відповідача позову і
відмовив у його задоволенні.

При виконанні угоди третьою особою права та інтереси комітента
забезпечуються покладанням па комісіонера обов’язку исгапного
повідомлення комітента про факти порушення третьою особою угоди і
збирання необхідних доказів, що їх підтверджують;

3) зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за
втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ч.І ст. 1021 ЦК) Така
відповідальність настає лише за винні втрату, пошкодження або нестачу
майна. Для звільнення від відповідальності комісіонер має довести
відсутність своєї вини, тобто навести факти, які свідчать, що ним вжито
всіх заходів для забезпечення збереження майна.

Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або
майна, яке надійшло для комітента, будуть виявлені нестача чи
пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер
повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони
його прав та інтересів.

Комісіонер, який не застрахував майно комітента, відповідає за його
втрату, нестачу, пошкодження, якщо він був зобов’язаний застрахувати
майно за рахунок комітента відповідно до договору або звичаїв ділового
обігу;

4) після вчинення правочину за дорученням комітента — надати
комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії
(ст.1022 ЦК). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера,
повинен повідомити його про це протягом ЗО днів від дня отримання звіту.
Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії
притримати річ, яка має бути передана комітентові (ст. 1019 ЦК).
Комісіонер також має право відрахувати належні йому за договором суми з
усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші
кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення
своїх вимог з грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1020 ЦК).

ІІ. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ ТА ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

2.1. Поняття, сторони та сфера застосування

договору комісії

Суб’єкти торговельної діяльності, які спеціалізуються на виробництві і
реалізації товарів, завжди зацікавлені в тому, щоб знизити загальний
рівень товарних запасів, зменшити загальну кількість торговельних
операцій і в той же час наблизитися до споживача.

Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність у сфері
товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Незважаючи на
те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти,
брокери, консигнатори і консигнанти і т.д., законодавство України не
визначає їх юридичний статус та суть діяльності.

У міжнародній практиці торгове посередництво виражається у таких видах
послуг, кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та ін.

Щоб зрозуміти суть договору комісії,, необхідно звернутися до норм
міжнародного торгового права і звичайно до норм цивільного права
України.

Визначення договору комісії дано у ст. 395 ЦК України. За договором
комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої
сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого
імені за рахунок комітента.

З даного визначення можна зробити висновок, що за договором комісії
вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому
результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і
стає зобов’язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і
за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору
комісії.

Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що
встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера
з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента.
Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого
відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед
третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи
договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник
товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те,
що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на
комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано
комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно
індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом
до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою
особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності
зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей
третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при
вчиненні комісіонером угод з третіми особами.

Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому
має спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою
таких взаємовідносин є договір дорученням

Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в
договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих
договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в
інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Але між ними існують
і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає
угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від
імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов’язки щодо
третьої особи, повірений же ніяких прав та обов’язків за укладеними
угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох
правовідносин: між комісіонером і комітентом, комісіонером і третіми
особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і
третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми
особами.

Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу
особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента
прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди
не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер
зобов’язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також
набуті для нього права та обов’язки. Тобто, якщо у зовнішніх
правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов’язків за угодами з
третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між
комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою
перенесені на комітента.

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи
договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній
до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних
умов договору. Це означає, що права та обов’язки сторін з’являються ще
до передачі майна комітентом комісіонерові.

Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна сторона
(комісіонер і комітент) має певні права та обов’язки. Звідси випливає,
що договір комісії є сплатним, адже кожна сторона зобов’язується вчинити
на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов’язується
укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент —
сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки
характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від
того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії
між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це
передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент— це особа,
яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні
угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від
свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни,
так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні
організації у межах своєї спеціальної правоздатності, зокрема державні
та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації.
Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами,
затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і
торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 371 учасниками сторін
торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб’єкт, що
приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство,
установа, організація, які здають товар на комісію (комітент).
Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств,
громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д.
Господарюючим суб’єктам за рішенням місцевих органів державної
виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних
організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних
підприємств, установ, вузів, тобто у Правилах перелічені суб’єкти, які
можуть бути комітентами.

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя
особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи
стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних
відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав,
які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не
пов’язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя
особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна,
так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи.
Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма
претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.

Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і
зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з
громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого
вжитку.

Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з
виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір
комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для
реалізації матеріалів, устаткування тощо.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі
кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють.
Зовнішньоторговельні об’єднання також виконують комісійні доручення
організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

Як особливий вид договорів, договір комісії регулюється законодавством
ФРН, Франції та Швейцарії. У країнах з дуалістичною системою приватного
права договір комісії розглядається як торгова угода і регулюється
торговими кодексами.

Найбільш повно договір комісії і пов’язані з ним відносини врегульовано
в Німецькому цивільному праві та швейцарському зобов’язальному законі. В
сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські
операції. Відносини між комісіонером і комітентом у цих державах
регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами
торгового законодавства і торговими звичаями.

У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там
існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент)
вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала)2.
Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський
договір нині не лише широке використовується в майновому обігу всередині
держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів
міжнародних угод.

Агентський договір може бути спрямований на вчинення як юридичних, так
і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних
зобов’язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент діє від
імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди
створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала.

Судова практика допускає й інші способи вступу агента у відносини з
третіми особами при здійсненні покладеного на нього принципалом
доручення, а саме: а) агент має право діяти від свого імені, не
розкриваючи перед третьою особою існування принципала; б) агент може
вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не
розкриваючи його ім’я. Незалежно від того, як виступає агент у
відносинах з третіми особами, економічний результат вчинених ним угод
лягає на принципала.

Незалежно від способу виступу агента— це, як підкреслюють англійські
юристи, становить одну з особливостей права Великобританії порівняно з
континентальним правом — принципал має право пред’являти вимоги з
укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої сторони за наявності у
агента повноваження на вчинення тієї чи іншої дії. Визнані судовою
практикою Великобританії та США способи виступу агента при здійсненні
взятого ним на себе перед принципалом зобов’язання (вчинення як
юридичних, так і фактичних дій) свідчать про те, що агентський договір
призначений регулювати відносини, опосередковані в континентальному
праві трьома видами договорів, а саме договором доручення, договором
комісії і договором про посередництво. Агентський договір є важливою
підставою створення відносин з товарного представництва.

Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. До операцій
консигнації належать операції з реалізації товарів, згідно з якими одна
сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони
(консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди) за обумовлену
винагороду продати з консигнаційного складу від свого Імені товари, що
належать консигнантові.

Такий договір часто зустрічається у зовнішньоекономічній діяльності,
зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці таких
товарів, які мало відомі місцевим покупцям. На відміну від договору
комісії, у договорі консигнації не може встановлюватися право
консигнатора на відшкодування йому витрат по зберіганню майна
консигнанта. Всі витрати по зберіганню сплачує консигнатор.

Поставлений на консигнацію товар є ніби пробною поставкою. Укладаючи
договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов’язки,
пов’язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У договорі
консигнації передбачається обов’язок консигнатора не тільки здійснювати
рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям
безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо. Як і в
договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу
третій особі належить консигнантові і до консигнатора не переходить.

2.2. Предмет договору комісії

Стаття 395 ЦК України визначає, що предметом договору комісії є угода чи
угоди, які комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента.
Чинне законодавство не дає переліку угод, які можуть бути предметом
договору комісії. Тому такими угодами можуть бути будь-які угоди, що
відповідають вимогам цивільного законодавства. Здебільшого це
купівля-продаж речей, страхування або відправка певних вантажів тощо.
Тобто предметом договору комісії є юридичні акти (угоди), а не фактичні
дії, як, наприклад, у договорах перевезення, схову тощо.

Здійснюючи угоду купівлі-продажу товарів, комісіонер діє за рахунок
комітента, тобто він не купує товари у комітента, який залишається
власником цих товарів до передачі їх у розпорядження остаточного
покупця. З цього моменту власником товарів є остаточний покупець, а
комісіонер лише протягом певного часу володіє товаром, що продається,
але ніколи не є його власником.

Майно, з приводу якого може бути вчинений комісійний договір, частіше
точно визначається у нормативних актах. У них часто вказуються речі, які
не підлягають прийняттю на комісію. Так, у Правилах комісійної торгівлі
непродовольчими товарами1 дано приблизний перелік речей, з приводу яких
можуть бути і не можуть бути укладені договори комісії. Зокрема, на
комісію приймаються непродовольчі товари, придатні для використання, як
нові, так і ті, що були у користуванні. але не потребують ремонту чи
реставрації і відповідають санітарним вимогам, а також антикварні й
унікальні речі та твори мистецтва. Господарюючим суб’єктам за рішенням
місцевих органів державної виконавчої впади дозволяється приймати від
відповідних організацій конфісковане, безгосподарне майно і те, що
перейшло у спадщину до держави, вилучене у громадян для відшкодуваня
заподіяної шкоди на виконання вироків і рішень суду, від державних,
кооперативних, сімейних, колективних і приватних підприємств, установ та
організацій — лишки товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути
реалізовані населенню, крім заборонених законом.

Не приймаються для комісійного продажу такі товари:

зброя, боєприпаси (крім мисливської і спортивної зброї і боєприпасів до
неї, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами
сльозоточивої та дратівної дії, які продаються громадськими об’єднаннями
з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова
техніка, вибухові речовини і вибухові засоби, отруйні речовини,
наркотичні психотропні та отруйні засоби, лікувальні засоби та вироби
медичного призначення, державні еталони одиниць, фізичних величин,
армійське спорядження, тканини та інші товари військового асортименту,
формене обмундирування, білизна із штампом установи, організації,
підприємства, газові плити і балони до них без документа служби газового
господарства, що підтверджує їх придатність для використання, товари
побутової хімії, товари з простроченим терміном зберігання, товари від
неповнолітніх віком до 18 років, піротехнічні вироби, іграшки для дітей
віком до трьох років.

ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

3.1. Форма, порядок укладення

та строк договору комісії

Відповідно до ст.396 ЦК України договір комісії незалежно від складу
його учасників і суми укладається у письмовій формі. Мається на увазі
проста письмова форма. Недодержання такої форми позбавляє сторони права
в разі спору посилатися для підтвердження угоди на покази свідків (ст.
46 ЦК). Залежно від виду договору комісії комісійне доручення може
оформлятися різними документами, зокрема квитанцією, нарядом тощо.
Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами1
громадяни України повинні пред’являти паспорт або документ, що його
замінює, іноземні особи — відповідну посвідку на проживання в Україні
або національний паспорт з відміткою про перебування в Україні.

Договір комісії на продаж сільськогосподарської продукції може бути
укладений шляхом видачі колгоспові накладної організації споживчої
кооперації, яка приймає продукти. У договорі (накладній) зазначається
найменування продуктів, дата їх прийняття, ким здано продукти, їх
кількість і якість, а також продажна ціна, встановлена за погодженням
сторін, строки розрахунків (ч. 2 ст. 396 ЦК).

Товари або продукцію від юридичних осіб приймають відповідно до
товарно-супровідних документів та за наявності інформації про товар
(щодо якості, кількості тощо), викладеної згідно із законодавством про
мови. Нові товари вітчизняного та зарубіжного виробництва приймають на
комісію за наявності у комітента — господарюючого суб’єкта (крім
фізичної особи, яка не має статусу підприємця-громадянина) документів,
що підтверджують належну якість товарів, а товари, що підлягають
обов’язковій сертифікації, — за наявності сертифіката відповідності або
його копії чи свідоцтва про визнання іноземного сертифіката у державній
системі сертифікації.

Товари, що не підлягають обов’язковій сертифікації в Україні,
приймаються на комісію за наявності гігієнічного висновку державної
санітарно-гігієнічної експертизи на імпортовану продукцію. Якщо на
завезені з-за кордону партії товарів, що були у вжитку, відсутні дані
щодо їх безпеки для здоров’я населення, то приймання на комісію таких
товарів, їх реалізація та використання дозволяються лише після отримання
позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної еспертизи.
Гарантійні терміни на нові товари встановлює виробник. Щодо товарів, на
які гарантійні терміни не встановлено, покупець має право пред’явити
продавцеві (виробникові) відповідні вимоги, якщо недоліки виявлено
протягом шести місяців від дня передачі товарів покупцеві.
Відповідальність за відповідність товарів характеристикам, вказаним у
квитанціях, несе комісіонер.

Приймаючи товари на комісію, комісіонер на кожну одиницю товару виписує
квитанцію у двох примірниках і товарний ярлик. Перший примірник
квитанції видається комітентові, другий залишається у комісіонера.
Товарний ярлик повинен мати той самий номер, що і квитанція. Для дрібних
речей виписується цінник із зазначенням номера квитанції та ціни
реалізації товару. При продажу товару товарний ярлик або цінник з нього
не знімається Згода комітента з умовами здавання товару на комісію, його
продажу та умовами повернення не реалізованого товару підтверджується
підписом комітента у двох примірниках квитанції. Якщо комітент не згоден
з цими умовами, комісіонер має право відмовити е прийманні товару.

Технічно складні товари, на які не вийшли гарантійні терміни
користування, приймають на комісію разом з паспортом і гарантійним
талоном, що при продажу передаються покупцеві.

При здачі товару на комісію комітент за домовленістю з комісіонером
встановлюють ціну на комісійний товар на підставі ринкового попиту.
Працівники господарюючого суб’єкта зобов’язані інформувати комітента про
існуючі ціни на товари, які здаються на комісію. Продажна ціна речі,
прийнятої комісійним магазином, визначається угодою сторін, але вона не
повинна перевищувати державних роздрібних цін на відповідні речі.
Продажна ціна антикварних та унікальних речей, творів мистецтва
встановлюється комісійним магазином за спеціальною оцінкою. Продажна
ціна лишків сільськогосподарських продуктів, прийнятих організацією
споживчої

Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України вів
8 липня 1997 р. № 342 «Про внесення змін і доповнень до Правил
комісійної торгівлі непродовольчими товарами», затверджених наказом
МЗЕЗторгу від 13 березня 1995 р. № 37* // Урядовий кур’єр. — 1997. — 6
листопада.

Інструкція про порядок оформлення суб’єктами господарювання операцій при
здійсненні комісійної торгівлі непродорвольчими товарми:

Зате. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі
України від 8 липня 1997 р. № 343 // Закон і бізнес. — 1997. — № 46.

кооперації від колгоспів для продажу на комісійних засадах, визначається
угодою сторін (частини 1. 2, і 4 ст. 401 ЦК).

У певних випадках може бути знижена ціна на товар, що зданий на комісію
і не реалізований протягом встановленого строку (60 календарних днів).
Зокрема, якщо товар не реалізовано у строк, то ціна може бути знижена на
30 відсотків від встановленої сторонами первинної вартості товару, а
якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 днів, то ціни знижують
на 40 відсотків від залишкової ціни після першого зниження.

Раніше вказаних строків може бути знижена ціна на зданий товар на вимогу
комітента. В даному випадку уцінка товару відображається на всіх
примірниках квитанцій, де ставиться підпис комітента, і на товарному
ярлику. Товари, прийняті на комісію, виставляються в торговельному залі
для продажу не пізніше наступного дня після прийняття.

Для продажу певних товарів комісійний магазин повинен мати ліцензію,
зокрема спортивну і мисливську вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, а
також холодну зброю, спеціальні засоби, заряджені сполуками
сльозоточивої і дратівної дії, магазин реалізує на підставі ліцензії
встановленої форми, яка видається органами внутрішніх справ.

Будь-яка особа може купити товар зданий на комісію. При продажу товару
продавець виписує товарний чек, де зазначається номер чи найменування
торговельного підприємства, номер товарного ярлика, назва товару,
гарантійні терміни, ціна реалізації, дата продажу та прізвище продавця.

Певні товари можуть купувати лише громадяни, які мають на це дозвіл
органів внутрішніх справ за місцем проживання. Це, зокрема, стосується
тих товарів, які можуть продавати комісійні магазини, що мають ліцензію.
За набуті комісійні товари покупець може розрахуватися готівкою. Також
покупцям дозволяється за згодою комісіонера проводити розрахунки через
установи банків з їх особистих рахунків. Якщо комісійні товари
знімаються з продажу, то це оформляється актом, і товари повертаються
комітентові на підставі письмового розпорядження керівника суб’єкта
господарювання.

Чинне законодавство не визначає терміну договору комісії. Договір
комісії може бути укладений як з вказівкою строку його виконання, так і
без вказівки строку. Проект ЦК України (ст.1069) встановлює, що договір
комісії може бути укладений на певний строк або без зазначення строку
його чинності, із зазначенням або без зазначення території його
виконання.

Законодавство, зокрема наказ МЗЕЗторгу України «Про внесення змін і
доповнень до Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами» від 8
липня 1997 р. встановлює строк реалізації товару, що зданий на комісію,
— 60 календарних днів. Після закінчення цього строку товар повертається
комітентові або на нього знижується ціна.

3.2. Права та обов’язки сторін за договором комісії

Як зазначалося вище, договір комісії є двостороннім, отже сторони
договору пов’язані взаємними правами та обов’язками. Обов’язки однієї
сторони водночас є правами другої сторони. Основним обов’язком
комісіонера є виконання узятого на себе доручення відповідно до вказівок
комітента і на умовах, найвигідніших для комітента (ст. 399 ЦК). Будучи
самостійним контрагентом щодо третьої особи, комісіонер повинен
здійснити в інтересах комітента всі права та виконати всі обов’язки, які
випливають з угоди з третьою особою, укладеною для виконання доручення.
Що стосується комітента, то комісіонер зв’язаний з ним умовами даного
доручення. Наприклад, умова про продажну ціну речі, яку прийнято на
комісію, визначається угодою сторін, і комісіонер на свій розсуд, не має
права змінити ціну, вказану в договорі. Лише у виняткових випадках, якщо
комітент не з’являється для переоцінки речі за викликом, магазин знижує
ціну відповідно до правил. Комісіонер має право відступати від вказівок
комітента в тих випадках, якщо за обставинами справи це необхідно в
інтересах комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента
або не одержав своєчасно відповідь на свій запит. Наприклад, у разі
необхідної термінової реалізації продукції, що швидко псується.

Комісіонер зобов’язаний виконати взяте на себе зобов’язання на умовах,
найвигідніших для комітента. Як правило, у договорі комісії
встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер продає товари
комітенту. Вона може встановлюватися як мінімальна (з наданням
комісіонеру права визначати кінцеву продажну ціну) або як максимальна,
але при цьому в договорі обумовлюється, щоб підвищення ціни не призвело
до зниження попиту на товар. Якщо комісіонер укладе угоду на умовах
вигідніших ніж ті, які були зазначені комітентом, то вся вигода
надходить комітентові, якщо в договорі не передбачено інше.

Часто відступи від вказівок комітента стосуються ціни, за якою
комісіонер має продати майно. Якщо комісіонер продасть майно за ціною
більш низькою без згоди на це комітента або за відсутності поважних
причин, він зобов’язаний відшкодувати комітентові різницю між цінами.

По-іншому вирішується питання, коли комісіонер купить майно за ціною
вищою, ніж призначив йому комітент. Якщо комітент не бажає прийняти таку
покупку, він зобов’язаний заявити про це комісіонерові без зволікання,
після одержання повідомлення про укладення угоди з третьою особою. В
іншому випадку купівля визнається прийнятою комітетом. Комісіонер, який
купив майно за ціною, вищою ніж обумовлена комітентом, може прийняти
різницю в ціні на свій рахунок. Внаслідок цього комітент не зазнає
збитків від підвищення ціни і тому не має права відмовитися від
укладеної для нього угоди (ч. 2 ст. 400 ЦК).

Комісіонер повинен виконати всі обов’язки та здійснити всі права, що
випливають з угоди, яку він уклав з третьою особою (ч.1 ст. 402 ЦК).
Проте може статися так, що укладену комісіонером угоду виконує сама
третя особа. За загальним правилом, комісіонер не відповідає перед
комітентом за невиконання третьою особою (покупцем) своїх зобов’язань за
угодою, зокрема за несплату вартості набутого товару. Перед комітентом
комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, а не за її виконання
третьою особою. Але якщо у договір комісії буде включено положення про
обов’язок комісіонера переконатися у платоспроможності покупця, комітент
матиме право вимагати від комісіонера відшкодування збитків. У зв’язку з
тим, що такий обов’язок комісіонера прямо не випливає із закону, а є
додатковим, комісіонер має право на окрему винагороду за її виконання.
Угода про це називається делькредере (ч. 2 ст. 402 ЦК) і застосовується,
як правило, в операціях зовнішньої торгівлі, коли, наприклад,
експортно-імпортна організація на зовнішньоторговельному ринку залучає
як комісіонера іноземну фірму чи особисто діє як комісіонер.

Якщо третя особа порушує угоду, яку уклав з нею комісіонер, останній
зобов’язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати і
забезпечити необхідні докази, а комітент, який отримав таке
повідомлення, має право вимагати передачі йому вимог, які має комісіонер
щодо цієї особи. В даному випадку комітент виступає як особа, якій
комісіонер передав свої права, а для третьої особи контрагентом
залишається комісіонер.

Після виконання комісійного доручення комісіонер зобов’язаний передати
комітентові отримані гроші (якщо доручення стосувалося реалізації
товарів) або товари (якщо доручення стосувалося їх набуття), а також
передати комітентові усі права щодо третьої особи, які випливають з
угоди, зокрема право вимагати оплати товарів, набутих через комісіонера
у кредит. Комітент зобов’язаний у свою чергу прийняти все отримане за
угодою, оглянути набуті для нього комісіонером товари і повідомити
останнього про недоліки, якщо вони є, щоб він мав можливість пред’явити
продавцеві (третій особі) відповідні претензії або позов і, крім того,
звільнити комісіонера від зобов’язань, прийнятих ним на себе по
виконанню доручення перед третьою особою.

Захищаючи інтереси комітента, комісіонер, у фактичному володінні якого
перебуває майно комітента, має право пред’явити позов. від свого імені
до третіх осіб як за згодою комітента, так і без його згоди. Комісіонер
має право пред’явити вимоги, які відповідають характерові його
правовідносин з третіми особами (договірні, позадоговірні). Претензії та
позови пред’являються від імені комісіонера (комітента), але за рахунок
комітента.

Обов’язком комісіонера є збереження майна, яке передано на комісію, від
пошкодження і втрати. Комісіонер відповідає перед комітентом за його
втрату і пошкодження. Відповідальність комісіонера у разі порушення
цього обов’язку настає лише за умови, якщо майно пошкоджено з вини
комісіонера. У такому разі останній повинен відшкодувати комітентові
заподіяні збитки. Для звільнення від відповідальності комісіонер має
довести, що втрата або пошкодження майна відбулися за обставин, які він
не міг відвернути при додержанні всіх запобіжних заходів.

Комісіонер після прийняття товарів від комітента або після набуття
товарів для комітента зобов’язаний не допустити їх втрату, недостачу або
пошкодження, а якщо вони сталися з його вини .то відшкодувати
комітентові збитки. Приймаючи товари, комісіонер зобов’язаний оглянути
їх, перевірити їх якість і кількість. Якщо при огляді буде виявлено
пошкодження або недоліки, комісіонер повинен застосувати заходи щодо
охорони прав комітента і терміново повідомити його про це. Невиконання
комісіонером цих обов’язків тягне за собою відшкодування ним завданих
комітентові збитків. Такий самий обов’язок виникає у комісіонера, якщо
він не виконав умов договору про страхування майна або коли це майно
підлягало обов’язковому страхуванню відповідно до закону. При цьому
комісіонер повинен відшкодувати збитки в сумі, яку за пошкоджене або
втрачене майно можна було б отримати у вигляді страхового відшкодування.

Виконавши доручення, комісіонер зобов’язаний подати комітенту звіт і
передати йому все одержане за виконаним дорученням, а також передати
комітентові на його вимогу всі права щодо третьої особи, які випливають
з угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою. Якщо комітент має
заперечення по звіту, він зобов’язаний повідомити про них комісіонера
протягом трьох місяців з дня одержання звіту. В противному разі звіт, за
відсутності іншої угоди, вважається прийнятим (частини 1 і 2 ст. 404
ЦК).

Комісіонер за свою посередницьку діяльність отримує від комітента
винагороду, яка вказана у договорі. Це може бути певний відсоток від
суми угоди, а в зовнішньоторговельних угодах закон допускає визначати
комісійну винагороду як частину різниці між призначеною комітентом ціною
і тією вигіднішою ціною, за якою комітент укладе угоду. Такі самі
правила встановлено і для винагороди, за делькредере, тобто тут розмір
комісійної винагороди також визначається погодженням сторін, якщо інше
не встановлено законом.

Крім винагороди, комітент зобов’язаний відшкодувати комісіонерові
витрати, пов’язані з виконанням ним доручення. Це можуть бути витрати з
транспортування, навантаження, розвантаження та інші, але лише ті, які є
дійсно необхідними, щоб забезпечити належне виконання покладеного на
комісіонера доручення.

За загальним правилом, комісіонер не має права на відшкодування витрат
зі зберігання майна, яке перебуває у нього. Проте, договором можуть бути
встановлені й інші умови.

Всі витрати з доставки сільськогосподарських продуктів, що здаються на
комісію, до зазначеного у договорі місця їх продажу відносяться за
рахунок комітента, якщо у договорі не передбачено інше.

3.3. Припинення договору комісії

Договір комісії може бути скасований в односторонньому порядку
комітентом, але він зобов’язаний сплатити комісіонерові комісійну
винагороду за укладені ним до скасування доручення угоди, а також
відшкодувати йому завдані перед цим витрати. Комісійна винагорода не
сплачується, якщо комітент скасовує доручення до укладення комісіонером
відповідних угод з третіми особами. Комісіонер у такому разі має право
лише на відшкодування зроблених ним витрат, а комісійний магазин— і
витрат зі зберігання речі (ст. 412 ЦК).

Якщо комітент скасував доручення, він повинен протягом місяця з дня
одержання відмови розпорядитися майном, яке є у комісіонера (ч. 2 ст.
411 ЦК). Коли в цей строк комітент не розпорядиться майном, яке
перебуває у комісіонера, комісіонер має право здати це майно на
зберігання за рахунок комітента, з метою покриття своїх вимог до
комітента, продати його за можливо більш вигідною для комітента ціною.

Комісіонер не може, якщо інше не передбачено законом, відмовитися від
виконання доручення, за винятком випадків, коли це зумовлено
неможливістю виконати доручення або порушенням комітентом договору
комісії. Обов’язок комісіонера — повідомити комітента про свою відмову в
письмовій формі. Договір комісії зберігає свою чинність протягом двох
тижнів з дня одержання комітентом повідомлення комісіонера про відмову
виконати доручення (ст. 410 ЦК). Якщо комісіонер відмовиться від
договору внаслідок неможливості його виконати, яка настала з вини
комітента, то він, крім відшкодування заподіяних витрат, має право
отримати комісійну винагороду відповідно до виконаної ним частини
доручення.

Комісійне доручення припиняється також у разі смерті комітента, визнання
його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісти відсутнім, а також
внаслідок припинення юридичної особи, яка виступає як комітент. Але
комісіонер зобов’язаний продовжувати виконання даного йому доручення
поки від правонаступників чи представників комітента не надійдуть
відповідні вказівки (ст. 409 ЦК).

Висновки

Договір комісії схожий з договором доручення, оскільки правочин
вчиняється в інтересах і за рахунок однієї особи за її дорученням іншою
особою. Відмінності між ними полягають у наступному:

1) повірений діє від імені довірителя, комісіонер виступає від свого
імені;

2) договір доручення може бути як сплатним, так і безоплатним, а договір
комісії — завжди сплатний;

3) предметом договору доручення є юридичні дії, а предметом договору
комісії — лише правочини (вужче поняття порівняно з юридичними діями).

Характеристики договору — консенсуальний, сплатний, двосторонній.

Форма договору — письмова. Незалежно від учасників, предмета та змісту
договір комісії має бути укладений у письмовій формі. Недотримання
вказаної форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися в
підтвердження договору на показання свідків. Він може оформлятися за
допомогою як одного документа, що підписується сторонами, так і
накладної, квитанції, товарного ярлика, приймальної квитанції
установленої форми тощо.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без
визначення строку, з визначенням або без визначення території його
виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є
предметом комісії. Комітент може бути зобов’язаний утримуватися від
укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору
комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є
умови про останнє та його ціну (ст. 1012 ЦК).

Новелою ЦК є врегулювання субкомісії. За згодою комітента комісіонер має
право укласти договір субкомісії з третьою особою (субко-місіонером),
залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За
договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та
обов’язки комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають
інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без
згоди комітента. Останній не має права без згоди комісіонера вступати у
відносини із субкомісіонером (ст. 1015 ЦК)

Обов’язки комітента:

1) забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання
обов’язку перед третьою особою (ст.1016 ЦК);

2) прийняти від комісіонера виконання за договором комісії. При цьому
він зобов’язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за
договором комісії, а також оглянути майно, придбане для нього
комісіонером, і негайно повідомити останнього про виявлені у цьому майні
недоліки;

3) виплатити комісіонерові комісійну плату.

У ст.1013 ЦК встановлені спеціальні правила, що регулюють комісійну
плату Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та
порядку, встановлених договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за
виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату.
Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується
після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін на такі
послуги Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від
комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних
підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору
комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії;

4) відшкодувати комісіонерові витрати, зроблені ним у зв’язку з
виконанням його обов’язків за договором комісії, зокрема у випадку, якшо
комісіонер або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочиїо,
але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали (ст.1024
ЦК).

Відмова від договору та його припинення. Згідно зі ст. 1025 ЦК комітент
має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії
укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера
про відмову від договору не пізніше ніж за ЗО днів. У разі відмови
комітента від договору комісії він повинен у строк, передбачений
договором, а якщо такий строк не встановлений, негайно розпорядитися
своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом
вказаного обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання
за рахунок комітента або продати його за найвигіднішою для останнього
ціною. У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має
право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням
договору.

Відповідно до ст. 1026 ЦК комісіонер має право відмовитися від договору
комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер
повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за
30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити
заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови
комісіонера від договору комісії комітент має розпорядитися своїм
майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отримання
повідомлення про відмову останнього від договору. В разі невиконання
комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати зазначене майно
на зберігання за рахунок комітента або продати майно за наивигіднішою
для нього ціною.

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи -комісіонера
договір комісії припиняється. Якщо юридична особа — комісіонер
припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов’язки
комісіонера переходять до них, якщо протягом строку, передбаченого для
заявлення кредиторами своїх вимог, комітент не повідомить про відмову
від договору.

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти:

Наказ МЗЕЗ України від 13 березня 1995р. №37.

Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами та номерними
агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції від 31 липня 2002 р. №228,

Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної
діяльності по цінних паперах, затверджених наказом Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 р. №331.

Цивільний кодекс України. – К., 2003.

Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

Підручники, періодичні та спеціалізовані видання:

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. — М., 1997.

Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис.
канд. юрид. наук. — К., 2001.

Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. — №3. —
С.142-143.

Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание,
функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. —
М., 2001. — С.166-182.

Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть.
Комментарий к гражданскому законодательству Украины. — К. — Севастополь,
2002.

Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо системи договірного
права у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. — 1997.
— №3. — С. 144-145.

Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О.
Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

PAGE

PAGE 40

Похожие записи