Реферат на тему:

Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти)
про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної
інвестиційної діяльності, які не пов’язані зі створенням юридичної
особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних
інвестицій на території України у видах, визначених Законом України «Про
режим іноземного інвестування».

На зазначені договори (контракти) поширюються положення Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до цього закону
міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб’єктів
господарської діяльності (з яких хоч би один є іноземним), при якій
здійснюється спільна» розробка або спільне виробництво, спільна
реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у
виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також
устаткування, що використовується у комплексних поставках) або
спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях)
науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією
відповідних програм господарської діяльності. Водночас наведене
визначення не містить характерних рис інвестиційної діяльності.

Особливістю договірної практики у сфері кооперації є те, що в
національних правових системах, як правило, немає спеціального
законодавства, яке регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення
цієї прогалини Європейська економічна комісія 00Н підготувала у 1976 р.
Посібник по складанню міжнародних договорів про виробниче
співробітництво.

За коопераційним договором два або більше учасники цивільного обігу
беруть на себе зобов’язання з метою досягти спільного господарського
результату. Сфера застосування коопераційного договору охоплює різні
види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну,
збутову та управлінську кооперацію.

У межах виробничої кооперації предметом співробітництва сторін є сумісне
виготовлення машинно-технічних виробів і матеріалів на основі
предметної, по детальної чи післяопераційної виробничої спеціалізації
учасників або спільне будівництво ними об’єктів. При науково-технічній
кооперації до предмета співробітництва належить розробка
науково-технічних, конструкторських або технологічних об’єктів на основі
проведення спільних науково-дослідних, проектно-конструкторських та
експериментальних робіт. Одним з різновидів кооперації є співробітництво
зі спільної комерційної реалізації товарів, послуг на національних або
іноземних ринках.

Таким чином, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних
видів. Права та обов’язки сторін у цьому договорі визначаються залежно
від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету —
досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою
можуть бути випуск готового виробу, передача однією стороною результатів
своєї діяльності іншій для забезпечення кожному з учасників кооперації
можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату.

В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному договорі
передбачається організаційно-правовий механізм координації спільної
діяльності, який має характер, схожий із механізмом здійснення іноземних
інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є
різновидом договору про спільну діяльність, результатом якого не є
створення юридичної особи. Звідси випливає, що змістом інвестиційного
договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови
цивільно-правового договору про спільну діяльність.

З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин
Європейська комісія 00Н підготувала низку рекомендацій, які мають
важливе значення і для правового регулювання договірних відносин при
здійсненні іноземних інвестицій. До них, зокрема, належать Рекомендації
зі складання договорів: на спорудження великих промислових об’єктів; про
міжнародну передачу виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про
промислове співробітництво;

про спільну діяльність між сторонами, які об’єдналися для здійснення
конкретного проекту; з неконсультативного інжинірингу; з надання
міжнародних послуг, пов’язаних із матеріально-технічним обслуговуванням,
ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд. Комісія 00Н з
права міжнародної торгівлі розробила Правові рекомендації зі складання
міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

У цьому контексті одним з актуальних завдань є оптимізація господарських
зв’язків2. З метою забезпечення сприятливих умов для підтримки і
взаємовигідного розвитку виробничої кооперації та прямих зв’язків між
підприємствами та галузями в межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаді було
укладено Угоду про загальні умови й механізм підтримки розвитку
виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць
Співдружності Незалежних Держав.

Сторони погодилися, що:

а) під кооперацією розуміють поставки сировини, матеріалів, вузлів,
деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих й
інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, технологічно
взаємопов’язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої
продукції;

б) під наданням послуг визнають проектні, ремонтні роботи, технологічне
обслуговування та технологічні операції;

в) під поставками в межах митних режимів переробки товарів розуміються
поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством
сторін, якщо інше не зазначено в цій угоді (ст. 3).

Цією угодою передбачено, що основною ланкою виробничої кооперації та
прямих зв’язків є договори (контракти), що їх укладають суб’єкти
господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та
міжвідомчих угод (ст. 4).

Отже, підприємницька діяльність в умовах ринкової економіки тісно
переплітається зі здійсненням іноземних інвестицій. Аналогічно
вирішується це питання в законодавстві інших країн, зокрема у тих, де
немає спеціальної нормативної бази. Правове регулювання іноземних
інвестицій здійснюється на засадах регулювання підприємницької
діяльності. Отже, відсутність єдиного правового акта, який би регулював
діяльність іноземних інвесторів, не означає, що немає механізму їх
правового регулювання.

З розвитком інвестиційних відносин дедалі більшого поширення набуває
така форма договірних зв’язків, як консорціум. У сфері міжнародного
інвестиційного співробітництва така кооперація застосовується при
здійсненні кількома партнерами робіт у третій країні. Потреба в такому
інвестиційному співробітництві виникає в тих випадках, коли для
реалізації масштабних проектів необхідно об’єднати виробничі, фінансові
зусилля кількох інвесторів — виробничих і (або) банківських.

У жодній країні не існує спеціального нормативного регулювання цього
договору. Тому цей вид інвестиційних зв’язків становить інтерес у
контексті аналізу підприємницького законодавства України, оскільки
останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин.
Зокрема, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» підкреслює,
що до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче
співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання
будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється
гака діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом)
результати, якщо сторони не погодили інше (ст. 6).

Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від
українського, є об’єднанням, яке не володіє правами юридичної особи,
оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах.
При цьому сторони зберігають свою господарську і фінансову
самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися в різну правову
форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві організаційно-правові
моделі — простий консорціум і консорціум як асоціація у формі
товариства. У простому консорціумі партнери пов’язані договорами з
приймаючою стороною, але один перед одним майнової відповідальності не
несуть.

Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному
розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому
особливість цих відносин полягає в тому, що вони мають складний
характер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму
(тобто інвесторами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та
замовником (стороною, що приймає інвестиції). Таким чином, порівняно з
двосторонньою кооперацією характер договірних зв’язків ускладнюється.
Договір між інвесторами не має характеру інвестиційного. Цей висновок
базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України «Про режим
іноземного інвестування» здійснення іноземних інвестицій можливе на
підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

У першому випадку відсутній суб’єкт підприємницької діяльності України.
Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на
вкладення майнових цінностей в об’єкт інвестиційної діяльності на
території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню
сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором
(контрактом) є угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного
боку, та замовником (приймаючою стороною), з іншого. Власне, відносини в
рамка консорціуму, пов’язані з вкладенням іноземних інвестицій
регулюються консорціальним договором.

Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному
коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має
багатосторонній характер, необхідно чітко розподілити функції та
обов’язки щодо здійснення інвестицій. По-друге, в консорціальному
договорі потрібно визначити розмір інвестиції кожного іноземного
інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виділення головного
члена консорціуму та надання йому повноважень з координації діяльності
інших інвесторів.

У зв’язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності
учасників інвестиційної діяльності, а також підстави Ті припинення.
Особливість консорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду
з приймаючою стороною підписує або кожний партнер від свого імені, або
лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний
партнер (інвестор) несе лише індивідуальну відповідальність за виконання
своїх зобов’язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний
інвестор встановлює з об’єднанням договірні відносини щодо виконання
своїх інвестиційних зобов’язань і не несе відповідальності за здійснення
інвестиційних обов’язків іншими інвесторами, які взяв на себе
консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної
відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або
солідарної відповідальності, передбаченої договором.

?

Eo#r’?*-.N.?0n1o2?4–8N<[email protected] ?t?`cT«O®I±@?oooooooooooooooooooooooooooo ія у вигляді створення консорціумів. Проте кооперацію, як форму здійснення іноземної інвестиції, необхідно відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-правових договорів, зокрема підряду. Стосовно організаційно-правових форм підприємницької діяльності консорціальний договір треба відмежовувати від угоди про створення господарського товариства. Останнє можна наочно продемонструвати на прикладі проекту створення на території України спільного українсько-російського акціонерного товариства «Газ транзит для фінансування, будівництва й експлуатації транзитних газопроводів та підземних сховищ газу. Створення такої структури передбачено ст. З Угоди між Урядом України і Російським акціонерним товариством "Газпром" про принципи врегулювання заборгованості за поставки російського природного газу в 1994 році і забезпечення біжучих платежів за поставку природного газу в 1995 році. Таким чином, перший етап залучення іноземних інвестицій полягає у створенні підприємства з іноземними інвестиціями у формі акціонерного товариства. Створення останнього зумовлено необхідністю спорудження кількох магістральних газопроводів завдовжки 1350 км, 5 компресорних станцій та комплексів допоміжних споруд. Загальна вартість усього об'єкта становить близько 2,2 млрд. доларів США. Звичайно, найбільшого економічного ефекту можна було б досягти, якби українські підприємці могли збудувати цей об'єкт самостійно. Але ефективне залучення іноземних інвестицій до розвитку власної промислової бази — крок до економічного зростання держави. При цьому закономірно мають бути компенсовані витрати засновників. Порівнюючи вартість основних фондів підземних сховищ газу (ПСГ) і вартість основних фондів транзитних газопроводів (1-1350 км), які мали б бути споруджені СП Газтранзит" на території України, слід зазначити, що вартість ПСГ у кілька разів перевищує вартість газопроводів. Постає також питання: скільки може внести російський інвестор, щоб його частка в статутному фонді дорівнювала 50 відсоткам, коли внесок українського засновника буде сягати 6-10 млрд. доларів США?1 В результаті була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про проведену роботу та заходи запобігання порушення чинного законодавства України при створенні спільного Українсько-російського акціонерного товариства Тазтранзит" від 22 грудня 1995 р., якою передбачено заходи з метою запобігання внесення основних фондів та іншого майна Богородчанського і БільчеВолинсько-Угерського підземних газосховищ до статутного капіталу Українсько-російського СП "Газтранзит". Не торкаючись економічного аспекту цього питання (хоч на замовлення Держнафтогазпрому України розроблено техніко-економічне обгрунтування створення акціонерного товариства "Газтранзит"), необхідно проаналізувати організаційно-правову форму здійснення інвестицій. Недоцільно створювати підприємство з іноземними інвестиціями, якщо засновники лише приблизно можуть визначити свої майбутні витрати та оцінити внески до статутного фонду. Адже розподіл часток у статутному фонді презюмує одержання еквівалентного прибутку (доходу) від майбутньої підприємницької діяльності. На наш погляд, оптимальнішим варіантом у даному випадку була б така форма здійснення іноземних інвестицій, як укладення консорціального договору, в якому чітко були б передбачені права та обов'язки сторін, а розподіл прибутку (доходу) здійснювався б відповідно до витрат сторін, установлених умовами договору. Основною ознакою, яка відмежовує консорціональний договір як форму здійснення іноземних інвестицій від інших подібних цивільно-правових договорів, вважається те, що предметом цього договору є інвестиції, які вкладені іноземним інвестором в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту. У майбутньому консорціум, як організаційно-правова форма спільної інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, буде широко застосовуватися. Наприклад, після прийняття закону Російської Федерації "Про угоди про розподіл продукції" інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про спільну діяльність), або спільне підприємство з його реєстрацією як суб'єкта підприємницької діяльності за російським законодавством чи законодавством іноземної держави1. Тому у вітчизняному законодавстві доцільно врегулювати особливості укладення та виконання консорціальних угод. Розвиток національної економіки держав і всього світового господарства в умовах поглибленої спеціалізації та міжнародного розподілу праці супроводжується розширенням кооперації учасників господарського обігу на міжнародному рівні. Засобом безпосереднього регулювання відносин учасників господарського обігу є договір про кооперацію, який укладається в межах міждержавного або регіонального співробітництва. Правовою основою кооперації як форми здійснення іноземних інвестицій є законодавство про іноземне інвестування та зовнішньоекономічну діяльність. Тому поряд з інвестиційним необхідно вдосконалити законодавство про зовнішньоекономічну діяльність у частині регулювання інвестиційних відносин. Зокрема, як зазначалося вище, це стосується підписання договорів (контрактів) про кооперацію. Проблема застосування законодавства про зовнішньоекономічну діяльність стосовно врегулювання інвестиційних відносин має ще один аспект. Сучасна нормативна база України характеризується наявністю певних обмежень щодо здійснення імпортних операцій. Водночас ці обмеження, як правило, не застосовуються у випадках зовнішньоекономічної діяльності у вигляді кооперації з метою здійснення іноземних інвестицій. Однією з форм кооперації є компенсаційні угоди. Вони регулюються і законодавством про зовнішньоекономічні відносини. До компенсаційних належать ті угоди, в яких експортер товарів зобов'язується внести до списку товарів сировину, компоненти або напівфабрикати, які виробляються в країні імпорту або в іншій країні, для виконання передбачених послуг у цій країні. Такі угоди характерні для продажу продукції високої технології. В ряді випадків експортер зобов'язаний відкрити або обладнати у країні імпортера підприємство, яке виготовлятиме компоненти чи займатиметься їх складанням. Таким чином, компенсаційна угода має ознаки, які схожі з інвестиційним договором (контрактом). У деяких країнах за допомогою компенсаційних угод прямо регулюється залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі національної економіки. Зокрема, в Австралії федеральний уряд та уряди штатів вимагають укладення компенсаційних угод при закупівлях для державного сектора. Так, федеральний уряд до списку пріоритетних вніс такі види компенсаційних угод: 1) передача технології; 2) сфера наукових досліджень; 3) участь у виробництві та комплектації виробів; 4) виробництво для реалізації за кордоном відповідних товарів або послуг; 5) здійснення закордонного маркетингу; 6) спільні або коопераційні підприємства; 7) придбання продукції та послуг австралійського походження; 8) подарунки та пожертвування місцевим компаніям, зокрема, грошових сум, обладнання, програмного забезпечення та винаходів; 9) прямі позики та інвестиції, надані місцевим фірмам. У законодавстві України цій формі здійснення іноземних інвестицій приділяється недостатня увага. Хоч у Доповненні до інструкції щодо заповнення заявки на участь у реалізації інвестиційного проекту (в розділі "Визначення змісту проекту") наголошується на необхідності уточнення бажаної форми співробітництва з іноземним інвестором. Серед можливих форм співробітництва перелічуються такі: спільне підприємництво; компенсаційна угода; кредит; ліцензування; купівля обладнання; обмін технологіями та ін. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1994 р. визначено Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення. Зокрема, до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів виробничої кооперації, віднесено операції щодо поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов'язані та необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції щодо виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій. Оскільки такі операції тяжіють до однієї з форм інвестиційної діяльності, названий нормативний акт передбачає можливість перевищення термінів розрахунків, які зазначені у статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", за наявністю висновку відповідних міністерств та відомств. Закон України "Про режим іноземного інвестування" підкреслює, що господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони при цьому організовують окремий бухгалтерський облік та звітність щодо операцій, пов'язаних з цими договорами (контрактами), та мають право на відкриття окремих рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, які пов'язані з виконанням таких договорів (контрактів). Окремі види коопераційних форм здійснення спільної підприємницької діяльності передбачено в Законі України "Про підприємства в Україні". Так, передбачено право підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Зокрема, підприємства можуть об'єднуватися: а) в асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників; б) корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням деяких повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників; в) консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети; г) концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; г) об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Але на відміну від законодавства розвинутих іноземних держав (потенційних іноземних інвесторів) законодавством України перелічені об'єднання, визнані юридичними особами. Отже, регулювання доземних інвестицій на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію здійснюється на основі законодавства про зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням особливостей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин. Такий підхід не досить обґрунтований. Доцільно у відповідному розділі Закону України "Про режим іноземного інвестування" передбачити особливості здійснення іноземних інвестицій на основі договорів про виробничу кооперацію в різних видах.

Похожие записи