Реферат на тему:
Правове регулювання бюджетних доходів
Державні фінанси і насамперед система бюджетів держави в умовах
переходу до ринку є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та
пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до
бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур
і громадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг
при оподаткуванні. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної
системи повинно стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між
центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування
відповідальності за розв’язання економічних і соціальних проблем країни
та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного
розподілу державних видатків і доходів. Удосконалення потребує дохідна
частина бюджетів. Вона має набути стабільності й забезпечити, зокрема,
обов’язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та
фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного
ставлення до окремих платників. За таких умов питання правового
регулювання бюджетних доходів на сьогодні є досить актуальним. Його
вивчали в своїх працях багато вчених-правознавців, таких як: Василик
О.Д., Воронова Л.К., Кучерявенко М.П., Орлюк О.П., Хімічева Н.І. [6; 7]
та ін.
Для виконання своїх функцій державі потрібні грошові ресурси, за
допомогою яких і відбувається фінансування реалізації цих функцій.
Джерелом формування грошових фондів держави є частина внутрішнього
валового продукту, яка переходить у власність держави у формі різного
роду платежів. Ця частина грошових коштів і складає державні доходи,
компетенцією з використання яких наділяються державні органи. Державні
доходи, акумулюючи грошові надходження, формують певну систему фондів.
Вони створюються як за рахунок коштів держави, так і за рахунок коштів
недержавних підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Необхідно відзначити, що формування цих фондів за рахунок недержавних
підприємств, установ, організацій відбувається тільки за умов виконання
ними імперативних обов’язків, наприклад, сплати податків відповідно до
ст.167 Конституції України [1]. Деяка складність виникає щодо існуючих
позабюджетних фондів. Якщо до прийняття Бюджетного кодексу України
допускалося існування позабюджетних фондів, акумуляція коштів бюджетних
установ поза бюджетом, облік їх в установах комерційних банків, то
частиною 8 статті 13 Бюджетного кодексу України закріплено норму,
відповідно до якої створення позабюджетних фондів органами державної
влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається [2].
Залежно від порядку формування та характеру використання державні доходи
поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані
становлять доходи, які зосереджуються на рівні Державного бюджету
України, їх використання визначається нормами закону про Державний
бюджет України. Цей вид доходу відіграє головну роль в системі державних
доходів, а саме: за його рахунок здійснюється реалізація основних
функцій держави. Децентралізовані державні доходи акумулюються на рівні
державних підприємств, установ, організацій.
На нашу думку, в Бюджетному кодексі України існують два типи норм, що
регулюють бюджетні доходи: родові, видові.
Родовою нормою ст. 9 Бюджетного кодексу України закріпила загальні,
типові різновиди бюджетних доходів, що деталізуються на рівні видових
норм, відповідно до окремих видів бюджетів (статті 29, 64 Бюджетного
кодексу України) [2].
Відповідно до ст. 9 Бюджетного кодексу України класифікацію доходів
бюджету здійснено за чотирма групами: 1) податкові надходження; 2)
неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4)
трансферти [2].
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.
Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу;
3) надходження від штрафів і фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження.
Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній
та безповоротній основі.
Слід зазначити, що ст. 9 Бюджетного кодексу України має певні
суперечності, незручності в застосуванні. Визначивши в частині першій
складові класифікації доходів бюджету, законодавець у наступних частинах
дає їх тезове визначення. Проте, пояснивши, що таке податкові
надходження, неподаткові надходження і трансферти, законодавець не
визначив, що належить до доходів від операцій з капіталом.
Відповідно до ст. 92 Конституції України бюджетна система України
встановлюється винятково законами України [1]. На сьогодні законодавцем
введене нове поняття, не врегульоване законодавством. Та й самі
визначення складових доходів бюджету не завжди є вдалими. Головна
причина – порушення фундаментального принципу правової логіки: закон
містить головну, родову норму, яка деталізується, уточнюється в
підзаконному акті. У даному ж випадку статті 9–12 Бюджетного Кодексу
України побудовано шляхом використання норм наказу Міністерства фінансів
України, виходячи з нього. Це й породжує ряд суперечностей (наприклад,
при класифікації податків, зборів, обов’язкових платежів, доходів від
продажу).
Аналіз правового режиму доходів, що поступають державі або органам
місцевого самоврядування, свідчить про те, що більшість з них є
обов’язковими платежами, що складають основу системи оподаткування
України. Вони включають різні форми (податки, збори, мито), які
закріплюються або цілком за одним видом бюджету, або розподіляються між
бюджетами різного рівня.
Поняття системи оподаткування не є винятково категорією податкового
права. Вона займає певне комплексне, граничне місце між податковим і
бюджетним правом. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо
надходжень грошових коштів у дохідну частину бюджету, з іншого – це і є
відносини з формування дохідної частини бюджету, що регулюється
бюджетним правом. Звичайно, в більшості випадків, бюджетні
правовідносини не деталізують особливостей надходження доходів у бюджети
у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів
передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів чи розподіл
грошових коштів між відповідними бюджетами, що виступає через об’єднання
бюджетних і податкових норм.
Аналізуючи зміст податків, необхідно врахувати, що вони не є єдиним
джерелом доходів бюджету. Згідно зі ст. 9 Бюджетного кодексу України
один з видів доходів бюджету становлять податкові надходження [2].
У частині 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України зазначається, що
податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі [2]. Треба враховувати, що поняття „податкові надходження” не
притаманно податковому законодавству (тут використовуються поняття
„податкова система”, „система оподаткування”, „податки”, „збори” тощо) і
застосовується винятково в Бюджетному кодексі. Ст. 14, 15 Закону України
„Про систему оподаткування” закріплено вичерпний перелік
загальнодержавних і місцевих податків, зборів, обов’язкових платежів,
які й складають податкові надходження до відповідних бюджетів [4], а вже
справляння кожного окремого податку чи збору здійснюється відповідно до
окремого закону України чи декрету Кабінету Міністрів. Це стосується
загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України „Про систему
оподаткування”) [4]. Дещо інша ситуація існує щодо місцевих податків та
зборів. Статтею 15 Закону України „Про систему оподаткування”
встановлено вичерпний перелік таких платежів, механізми яких
деталізовані у відповідних статтях декрету Кабінету Міністрів України
„Про місцеві податки та збори” від 20 травня 1993 р. № 56-93, а
застосування кожного місцевого податку чи збору здійснюється на підставі
рішення органу місцевого самоврядування.
Основною складовою державних доходів є доходи Державного бюджету. Ст. 29
Бюджетного кодексу України встановила склад доходів Державного бюджету
України [2]. Доходи Державного бюджету України включають:
1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього
Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до
законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України
„Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від плати за
послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок
Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел,
включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або
підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди,
нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських
товариств; гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Виходячи зі змісту цієї статті, доходи Державного бюджету України
складає сукупність безповоротних надходжень, справляння яких передбачено
чинним законодавством України, які використовуються для фінансування
виконання державних функцій. Статтею 29 Бюджетного кодексу України
деталізуються положення статті 9 „Класифікація доходів бюджету”, де
визначено чотири типи надходжень (податкові надходження, неподаткові
надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти) [2]. Стаття 9
Бюджетного кодексу України закладає засади деталізації бюджетних
доходів, яка закріплює відповідним розділом вичерпний перелік бюджетних
доходів [2]. Ця стаття уточнюється статтею 29 Бюджетного кодексу України
щодо Державного бюджету України. При визначенні складу доходів
Державного бюджету України використовується логіка „від зворотного” – це
всі доходи, що отримуються згідно з податковим законодавством тощо, за
винятком надходжень до місцевих бюджетів. Останні визначаються статтями
64 „Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого
самоврядування та враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів”,
66 „Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та
районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних
трансфертів”, 69 „Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при
визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”.
Можна виділити декілька особливостей доходів Державного бюджету, а саме:
чітко виражений часовий характер (орієнтований на бюджетний період);
вичерпний, закритий перелік (ст. 9 Бюджетного кодексу України).
Конкретно види доходів закріплено: по доходах Державного бюджету України
– ст. 29 Бюджетного кодексу України; по доходах місцевих бюджетів –
статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу України.
Доходи бюджетів формуються за допомогою чотирьох методів мобілізації
грошових коштів:
пряме отримання доходів від підприємств, установ, організацій державного
сектору;
отримання доходів від використання державних природних ресурсів, майна
та послуг;
перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
залучення кредитів.
Певною специфікою характеризуються доходи місцевих бюджетів – вони не
входять до складу державних доходів, оскільки власником цих коштів є
територіальні громади. Саме з цих позицій їх формування та витрати є
предметом публічного регулювання.
Особливість проблеми, що розглядається, полягає в тому, що ми
торкаємося комплексного правового інституту. У цьому випадку нас,
безумовно, більш цікавить фінансово-правовий аспект, але не можна
досягти своєї мети без таких дисциплін, як, наприклад, конституційне
право, що визначає основні принципи соціально-економічного устрою
держави, порядку його відносин з інститутами суспільства, визначає
систему органів державної влади; державне будівництво тощо.
Місцеві бюджети включають доходи, необхідні для виконання повноважень
органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Склад доходів, що
закріплюються за місцевими бюджетами та бюджетами місцевого
самоврядування, визначається статтями 64, 66, 69 Кодексу. Вони
групуються у два блоки: 1) доходи, що враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів; 2) доходи, що не враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів. На базі цих надходжень і формуються підстави
фінансування делегованих і власних повноважень.
Згідно із статтею 63 Закону України „Про місцеве самоврядування в
Україні” від 21 травня 1997 р. доходи місцевих бюджетів формуються за
рахунок власних, визначених законом, джерел і закріплених у
встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та
інших обов’язкових платежів [3]. Доходи зараховуються до місцевих
бюджетів відповідно до порядку, визначеного законами. У дохідній частині
місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання
органами виконавчої влади власних повноважень, і доходи, необхідні для
забезпечення виконання ними делегованих законом повноважень.
Статтею 64 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік
податків і зборів, що закріплюються за бюджетами місцевого
самоврядування [2]. За рахунок цих надходжень формується бюджет
делегованих повноважень, тобто ті ресурси, що виділяє держава на
виконання функцій та завдань держави на місцях.
Відповідно до ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів, що
закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при
визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і
збори (обов’язкові платежі):
податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього
Кодексу;
державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності
та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;
плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами),
що справляється виконавчими органами відповідних рад;
надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам [2].
Потребує з’ясування той факт, чому законодавець включив у поняття
„податки та збори” (обов’язкові платежі) плату за державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими
органами відповідних рад та надходження адміністративних штрафів, що
накладаються виконавчими органами відповідних рад, і утвореними ними в
установленому порядку адміністративними комісіями. Поняття обов’язкового
платежу є родовим, що охоплює всю сукупність податків і зборів. При
цьому необхідно врахувати, що мова йде про обов’язкові платежі
податкового характеру, оскільки штрафи та стягнення також мають
обов’язковий, але ж неподатковий характер. У свою чергу податки та збори
є видовими категоріями, являють собою форму обов’язкових платежів
податкового характеру. У цілому податкові платежі включають: податки,
збори, податкові плати.
Слід також додати, що податок – це перш за все форма примусового
відчуження результатів діяльності суб’єктів, які реалізують свій
податковий обов’язок у державну чи комунальну власність, який вноситься
в бюджет відповідного рівня на підставі закону (або акта органа
місцевого самоврядування) та виступає як обов’язковий, нецільовий,
безумовний, безоплатний та безповоротний платіж.
Виходячи з цього, більш доцільним може бути вирівнювання певних
відсильних норм і конструкцій між бюджетним і податковим законодавством.
Здається, що в цьому випадку, логічним було б при закріпленні доходів
місцевих бюджетів робити посилання на статті 14, 15 Закону України „Про
систему оподаткування”, якими саме і закріплюються податкові надходження
до місцевих бюджетів. Інші ж платежі, які за змістом не є податковими,
доцільно виділити в окрему частину статті, що регулює склад доходів
місцевих бюджетів.
Література:
1. Конституція України . – Харків: Консум, 1996. – 48 c.
2. Бюджетний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – №
37–38. – Ст.13.
3. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 р. №
280-97ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 16.
4. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. № 39
// Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 14–15.
5. Бельский К.С. Финансовое право. – М.: Юрист, 1994. – 198 с.
6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.:
Центр навч. літератури, 2003. – 608 с.
7. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие для
студ. юрид. вузов и фак. – Харків: Легас, 2003. – 360 c.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
