Правова природа таємниці усиновлення
Наукові дослідження таємниці як соціального і правового явища є
надзвичайно важливими саме сьогодні, коли Україна впевнено стала на шлях
розбудови правової, соціальної, демократичної держави, де поряд із
принципом гласності, прозорості суспільних та державних відносин, має
сповідуватись врівноважуючий принцип невтручання в особисте і сімейне
життя громадян. Тому ефективне правове регулювання таємниці, насамперед
сімейно1 буде сприяти цьому, оскільки вона (таємниця) властива всім
формам життя як один із найважливіших прийомів виживання .
В системі сімейних таємниць чільне місце займає таємниця усиновлення
(удочеріння), яка взяла на себе функцію правової гарантії захисту прав
сімей, котрі поклали на себе почесний обов’язок дати усиновленій дитині
щастя домашнього вогнища.
Що ж являє собою таємниця усиновлення, яка її правова природа?
Насамперед, слід зупинитися на встановленні правової природи таємниці як
унiкального соціального і правового явища. В.І. Даль визначає поняття
“таємниця” таким чином: “кто чего не знает, то для него тайна; всё
сокрытое, неизвестное, неведомое”2. Тобто таємницю можна визначити як
все те, що приховане від нашого сприйняття, розуміння. Цілком можна
погодитись з російським дослідником А.А. Фатьяновим, який визначає два
аспекти таємниці:
– все те, що на даний момент не усвідомлене людським інтелекто
– дещо вже відоме, але з певною метою приховане від інших людей .
З точки зору права, предметом дослідження все ж будемо вважати другий
аспект проблеми – відоме певній особі чи визначеному колу осіб, але
приховане від інших з метою захисту певних благ.
Щодо усиновлення, то під ним слід розуміти оформлене відповідним чином
прийняття в сім’ю чужої (нерідної) неповнолітньої дитини на правах сина
чи дочки, тобто повноправного члена сім’ї. Іншими словами – це надання
дітям, які втратили батьків, або з тих чи інших причин позбавлені
батьківського піклування, всього того, що дає сім’я, що і є на думку
Л.А. Савченко центральною, основною ідеєю інституту усиновлення4. Вдале
доктринальне поняття усиновлення дав відомий російський правознавець
Г.Ф. Шершеневич, який під усиновленням розуміє визнання за сторонніми
особами юридичного становища законних дітей5.
Отже, таємницю усиновлення можна визначити як систему інформації, що
стала відома конкретно встановленому колу осіб (членам сім’ї та
уповноваженим службовим особам в силу виконання ними своїх службових
обов’язків) з приводу факту усиновлення, яка приховується від інших
осіб, в тому числі і від усиновленого, з метою захисту інтересів
останнього та членів його сім’.
Щоб відмежувати таємницю усиновлення від інших видів таємниць, слід
виділити її основні ознаки:
1. Вона виникає з приводу специфічного юридичного факту – усиновлення;
?
?
?
??o
u
#, як правило, членам сім’ї та визначеному колу службових осіб, тобто
наявний специфічний суб’єктний склад її носіїв;
3. Має комплексний характер, тобто для службових осіб вона є
професійною, службовою таємницею, а для членів сім’ї – особистою. В
цьому розумінні можна не погодитись з російським вченим І.Л. Петрухіним,
який вважає, що таємниця усиновлення є професійною, а не особистою
таємницею6;
4. Вона стосується внутрішнього життя сім’ї і не може бути здобуттям
громадськості, а тому охороняється заходами державного примусу;
5. Сама інформація, яка становить таємницю усиновлення, є специфічною
(змiна прізвища, мiсця проживання особи тощо). Виходячи з
вищезазначеного, можна з впевненістю стверджувати про провідну роль
інституту таємниці усиновлення в
забезпеченні захисту прав i свобод людини. Необхідно вiдмiтити, що під
даним кутом питання мало досліджувалось в Українi, що дає широкий
простір науковим дослiдженням у цiй сферi, проте його висвітленню
приділена значна увага законодавцем, котрий усвідомив необхідність
правового захисту даного інституту. Безперечно, теза I.Л. Петрухiна у
фундаментальнiй науковій праці «Личные тайны (человек и власть)» має
бути девiзом нашого життя: “Найбiльша соціальна цінність – людина, i
захист її прав, свобод, iнтересiв є найважливiшим завданням всіх органiв
держави”7.
Література
1. Гнездов О. Судовий порядок усиновлення дітей//Право України. – 1999.
– №9.
2. Даль В.И. Толковый словарь великорусского языка. Т. 4. – М., 1956. –
456 с.
3. Кодекс про шлюб та сім’ю України // 66 РУ -1996. -№30. – Ст. 141. –
С. 7.
4. Конституція України//ВВРУ -1996. -№30. – Ст. 141. – 27 с.
5. Матвеев Г.К Советское семейное право. – М.: Юрид. Лит., 1978. – 345
с.
6. Петрухин И.Л. Личные тайны (человек и власть). – М.: Издательство
институту государства и права Российской Академии наук, 1998. – 232 с.
7. Про застосування судами деяких норм Кодексу про про шлюб та сім‘ю
України: Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 28 червня 1998 р.
№16 //Вісник Верхового Суду України. – 1996. – №3.
8. Проект цивільного кодексу України// Українське право. – К, 1997.
9. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та
факультетів. /За ред. О.В. Дзери. – К: Вентурі, 1997 – 272 с.
10. Співак В.М., Гопанчук B.C. Законодавство України про шлюб і сім’ю.
– К: Наукова думка, 1998. -238 с
11. Фатьянов А.А. Тайна как социальное и правовое явление. Её виды.
//Государство и право. – 1998. – №6.
12. Цивільний процесуальний кодекс України//Кодекси України. У 3 кн.
/Вiдп. Ред. В.Ф. Бойко. – К: Юрiнком Iнтер, 1997. – 496.
13. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию
1907 г.). –М., 1995. – 467 .
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
