Правова охорона

природно-заповідного фонду України

План

Поняття про природно-заповідний фонд, юридичні джерела його охорони.

Механізми та принципи охорони природно-заповідного фонду України.

Фінансування заходів по охороні природно-заповідного фонду.

Використана література

1. Правова охорона природно-заповідного фонду опирається в першу чергу
на Закон України „Про природно-заповідний фонд України”.

Закон України „Про природно-заповідний фонд України” визначає правові
основи організації, охорони, ефективного використання
природно-заповідного фонду України, відтворення його природних
комплексів та об’єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,
природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну,
наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з
метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного
балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього
природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд
охороняється як національне надбання, щодо якого
встановлюється особливий режим охорони, відтворення і
використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину
світової системи природних

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є
регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і
використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду,
відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та
об’єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні
природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки
природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти — ботанічні
сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки
садово-паркового мистецтва. Заказники, пам’ятки природи, ботанічні
сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки
садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової
цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів
та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і
необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні,
лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні,
іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні; пам’ятки природи поділяються на
комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Законодавством Республіки Крим може бути встановлено додаткові
категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

2. Охорона природних заповідників, біосферних заповідників,
національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також
ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків
загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які
створюються у складі адміністрації заповідних територій зазначених
категорій. Охорона територій та об’єктів природно-заповідного
фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та
організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх
охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу
природних заповідників, біосферних заповідників, національних
парків та регіональних ландшафтних парків.

Місцеві Ради народних депутатів, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють
охороні й збереженню територій та об’єктів природно-заповідного
фонду, виконанню покладених на них завдань.

Склад і повноваження служб охорони територій та об’єктів
природно-заповідного фонду До складу служб охорони
територій та об’єктів природно-заповідного фонду входять
керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних
заповідників, національних природних парків, регіональних
ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків
та зоологічних парків загальнодержавного значення, працівники
охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій. Служби охорони
очолюють керівники адміністрацій територій та об’єктів
природно-заповідного фонду. Працівники служб охорони
територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право:
вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з
порушенням режиму територій та об’єктів природно-заповідного
фонду, їх охоронних зон; перевіряти у громадян і службових осіб
посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та
здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та
об’єктів природно-заповідного фонду; доставляти порушників
установленого режиму з метою з’ясування особи; складати протоколи про
порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам
для притягнення винних осіб до відповідальності; вилучати у
порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних
ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи; проводити
особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку
знарядь і продукції одержаної в результаті природокористування;
безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації,
судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій,
об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки
додержання законодавства про охорону навколишнього природного
середовища та природно-заповідний фонд; вносити пропозиції до
відповідних державних органів про припинення, зупинення чи
обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про
природно-заповідний фонд, давати обов’язкові для виконання приписи з
метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об’єктів
природно-заповідного фонду. Працівникам служби охорони може бути
надано у встановленому порядку право носіння форми, а також зброї
під час виконання службових обов’язків. Законодавством України
забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби охорони
та інших служб, що здійснюють охорону територій та об’єктів
природно-заповідного фонду.

Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів
природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством охорони
навколишнього природного середовища України, його органами на місцях та
іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій
та об’єктів природно-заповідного фонду визначається законодавстом
України.

Громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів
природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами
охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою
діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі
охорони навколишнього природного середовища.

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду
забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації
систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів
та об’єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки
наукових основ їх збереження та ефективного використання;
додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів
природно-заповідного фонду під час здійснення господарської,
управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і
проектно-планіровочної документації, землевпорядкування,
лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;запровадження
економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення
державного та громадського контролю за додержанням режиму їх
охорони та використання; встановлення підвищеної відповідальності за
порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та
пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів; проведення
широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших
заходів з метою збереження територій та об’єктів
природно-заповідного фонду. Основні вимоги щодо режиму охоронних зон
територій та об’єктів природно-заповідного фонду Режим
охоронних зон територій та об’єктів
природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру
господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її
впливу на навколишнє природне середовище. В охоронних зонах не
допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток
господарської діяльності, яка може призвести до негативного
впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду.
Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи,
що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.
Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій
та об’єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними
органами, які приймають рішення про їх виділення. Охоронні зони
територій та об’єктів природно-заповідного фонду враховуються під
час розробки проектно-планіровочної та проектної документації.

3. Для фінансування природоохоронних заходів можуть створюватися цільові
екологічні фонди природних заповідників, біосферних заповідників,
національних природних парків, регіональних ландшафтних парків,
ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків.

До цих фондів надходять: частина штрафів та грошових стягнень за
шкоду, заподіяну їм у результаті порушення законодавства про
природно-заповідний фонд, у розмірі 70 відсотків загальної суми штрафів
та грошових стягнень; кошти, одержані від реалізації конфіскованого
або вилученого відповідно до законодавства майна, яке було
знаряддям або предметом екологічного правопорушення на їх території;
частина платежів підприємств, установ та організацій за
забруднення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного
фонду, що визначається на підставі еколого-економічної оцінки їх
впливу на навколишнє природне середовище; цільові та інші добровільні
внески підприємств, установ, організацій, у тому числі міжнародних і
зарубіжних, та громадян.

Кошти вказаних екологічних фондів можуть використовуватися лише для
цільового фінансування заходів, спрямованих на забезпечення
охорони заповідних природних комплексів та об’єктів, розвиток наукових
досліджень, міжнародного співробітництва, еколого-освітніх робіт.
Їх розподіл здійснюється радою фонду, до складу якої включаються
представники адміністрації відповідних природних заповідників,
біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків,
ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, а
також державних органів з охорони навколишнього природного
середовища, громадських екологічних об’єднань, провідні науковці та
фахівці. До складу таких рад біосферних заповідників можуть
включатися представники відповідних міжнародних організацій, відомі
зарубіжні вчені та спеціалісти.

Положення про екологічні фонди природних заповідників, біосферних
заповідників, національних природних парків, ботанічних садів,
дендрологічних парків та зоологічних парків затверджується
Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Кошти природних заповідників, біосферних заповідників,
національних природних парків, регіональних ландшафтних парків,
ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, а також
підприємств, установ, організацій і громадян, у віданні яких
перебувають території та об’єкти природно-заповідного фонду інших
категорій, що спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони
навколишнього природного середовища, повністю звільняються від
оподаткування. ( Дію частини першої статті 49 зупинено в частині
звільнення від оподаткування прибутку )

Науково-дослідні роботи на територіях та об’єктах
природно-заповідного фонду оподатковуються в розмірі 50 відсотків
нормативів, встановлених для загального оподаткування
науково-дослідних робіт. Кошти, передані підприємствами, установами
та організаціями до цільових екологічних фондів природних
заповідників, біосферних заповідників, національних природних
парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів,
дендрологічних парків та зоологічних парків, не оподатковуються.
Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні
парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні
парки та зоологічні парки в разі розширення їх територій за
рахунок земель сільськогосподарських, лісогосподарських та
інших угідь, що є державною власністю, звільняються від
відшкодування пов’язаних з цим втрат сільськогосподарського,
лісогосподарського та іншого виробництва. У разі включення до складу їх
територій земель, що перебувають у колективній чи приватній власності,
відшкодування пов’язаних з цим виробничих витрат здійснюється за
рахунок: державного бюджету — для територій та об’єктів
природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
республіканського бюджету Республіки Крим, місцевих бюджетів — для
територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат
сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва регулюється
Земельним кодексом та іншими законодавчими актами України.
Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні
парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного
податку. Підприємства, установи та організації звільняються від
плати за землі, включені до складу заказників, пам’яток природи,
заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
Від земельного податку звільняються заповідники,
національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади,
заказники (крім мисливських). Порушення законодавства України про
природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну,
адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про
природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об’єктів
природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та
організації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об’єктів
природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої
господарської діяльності;

в) організації на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в
їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього
проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації
екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на
території та об’єкти природно-заповідного фонду;

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення
територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об’єктів
природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших
впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів
на використання територій та об’єктів
природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій
та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення
до його складу;

з) самочинній зміні меж, відвіденні територій та об’єктів
природно-заповідного фонду для інших потреб. Законодавством України
може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства
про природно-заповідний фонд.

Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про
природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової
еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та
об’єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та
спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і
використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду на основі
багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод.

З цієї метою розробляються і реалізуються міжнародні наукові та
науково-технічні програми, забезпечується обмін одержаною
науковою інформацією, створюються на суміжних територіях
заповідники, національні природні парки і інші території та
об’єкти природно-заповідного фонду, організуються спільна
підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавнича
діяльність.

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші
правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про
природно-заповідний фонд, то застосовуються правила міжнародного
договору.

Використана література:

Закон України „Про природно-охоронний фонд України”.

Екологічне право. Підручник. – К., 2002.

Словник-довідник юриста. – К., 2001.

Яцура В.С. Право і екологія. – Харків, 2001.

Похожие записи