КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Правоохоронні органи З м і с т .

Вступ
2

Розділ I

Поняття та види правоохоронних

органів України
6

Розділ I I

Державний захист працівників суду

та правоохоронних органів
28

Висновки
32

Література

Вступ.

Поява на карті світу нової держави — України — підсумок

багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-

ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи ,
самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня

1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-

єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ ,
безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно
висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення
Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на
Україні , поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність
яких дає вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон
реального прояву і вирішення верховенства народу над рештою
суб’єктів , як державних , так

і не державних , у розв язанні доленосної проблеми — відродження
української державності.

Зазначене разом з тим категорично виключає думку про

те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення
незалежної держави. Навпаки , — і це слід підкреслити — воля народу
України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями
Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних
структур . Величезне значення мало прийняття Верховною Радою
таких історичних актів , як Декларація про державний
суверенітет України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної
Ради “ Про проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року )
, ухвала Акта проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991
року ). У жовтні 1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну
постанову “ Про проведення Всеукраїнського референдуму з питання
про проголошення незалежності України ” якою затвердила текст
бюлетня для таємного голосування . Принципово істотним

стало положення про включення до бюлетня тексту Акта
проголошення незалежності України.

“ Повна самостійність та незалежність

є послідовним, логічним завершенням

запитів національного розвитку та само-

визначення будь- якої народності , що

займає певну територію і має достатні

задатки та енергію розвитку. ”

М.С. Грушевський.

1 грудня 1991 року народ України на референдумі
одно-стайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну
державу . Цифрові результати референдуму загальновідомі . У
голосуванні взяли участь 31891742 громадянина , або 84,18 % від
загальної кількості включених до списків . З них неза-лежності
Україні сказали “ так ” 28804071 або 90,32 % . Таким

чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили
спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично
і без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення
незалежності України .

Загальні риси нової української державності було окреслено
ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий
Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний
суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про
державний суверенітет держави , верховентства державної влади
всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері
.

Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв
головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми
, якою займалося багато державних і недержавних структур , —
проблеми створення нової України . Поза всена-родним виявленням
зусилля інших суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної
держави , безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що
загалом іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України
тільки після референдуму .

Викладене підводить до висновку , що має не лише
теоретичне значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання
і розвиток відповідної практики державно — правового будівництва .
Він полягає у визначенні необхідності подаль-шого забезбечення
примату народу України у вирішенні всіх центральних питань
державного і громадського життя як на сучасному етапі , так і
на перспективу .

Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного
суверенітету тепер уже у принципово інших умовах — умовах
відродженної народом державності — одне з глобальних завдань ,
розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої
держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей .
Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів
і механізмів , що забезпечують реальну участь населення в
управлінні справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним
джерелом влади .

Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична свобода
, право і реальна можливість визначати характер свого
національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної
держави .

Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути
справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в
Декларації про державний суверенітет України .

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу
стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991
року Акта проголошення незалежності України .

У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність України
і створення самостійної української держави , яка дістала
офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та
недоторканість території України , а також те , що віднині на цій
території мають чинність виключно Конституція і закони України .

Згідно з чинним на той час законодавством питання про
реалізацію права народу України на самовизначення виходило за
межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно
всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня
1991 року крім Акта проголошення незалежності України , було
прийнято постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення
незалежності України ”.

Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту
проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян ,
почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної
держави .

Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою
конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978
року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій
державного будівництва .

Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій
політико — правовій основі , навіть після всіх численних змін і
доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави .
Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції
України .

28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято
Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним
святом — Днем Конституції України .

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів
проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був
офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України
вже з 28 червня 1996 року .

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного
оформлення української державності можна вважати в основному
завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого
вирішення .

Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України .

Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом
яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій
держави . Як правило це — представницькі установи або законодавча
влада , виконавчо — розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові
інстанції , органи громадського порядку та державної безпеки ,
збройні сили .

У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи
держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні
органи , місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна
розглядати як окрему ланку механізму держави , вже звичного
поділу на законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками
чітких юридичних конструкцій здебільшого вважають ці органи
належними до сфери виконавчої або в осному до виконавчої і
частково до судової влади .

Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє
особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у
дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення
законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з
правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян ,
юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести
буквально всі — громадяни , юридичні особи , органи законодавчої ,
виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості
суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи ,
основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності
та охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона
законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства
і держави в цілому .

Характерними рисами правоохоронних органів є :

а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності
називають правоохоронною функцією ;

б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних
державно — владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові
акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для
виконання тими , кому вони адресовані ;

в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (
затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;

г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і
наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому
ними порядку .

Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд ,
прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки
тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в
нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові
і правоохоронні органи ” ) .

До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші державні
установи і громадські організації , які відповідно до законодавства
поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної
діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до
останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування
державного примусу . Серед таких установ і організацій слід
звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .

Прокуратура України .

Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro — піклуюсь
, забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її
завдання .

Прокуратура України становить єдину систему , на яку покладаються
:

підтримання державного обвинувачення в суді ;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках , визначених законом ;

нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-ративно
— розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .

Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів
Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами ,
відомствами , іншими органами даржавного і господарського
управління та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим ,
місцевими радами народних депутатів , їх виконавчими і
розпорядчими органами , військо-вими частинами , політичними партіями
, громадськими органі-заціями , масовими рухами , підприємствами ,
установами і організаціями , незалежно від форм власності ,
підпорядкова-нності та приналежності , посадовими особами та
громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і
підпорядко-вуваними йому прокурорами .

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження
верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм завданням
захист від неправомірних посягань :

закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу , політичної та економічної
системи , прав національних груп і
територіальних утворень

гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально — економічних , політичних , особистих
прав і свобод людини та громадянина ;

основ демократичного устрою державної влади , правового статусу
місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального
громадського самоврядування .

Основними функціями прокуратури є :

нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами ,
установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;

нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із
злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що
містять ознаки злочину ;

розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;

підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах
кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні
правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;

нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних ,
попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування
інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;

нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління ,
військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами ,
установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими
особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії ,
Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших
військових формувань , дислокованих на території України .

Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної
влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням ,
у роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На
прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні
законами України .

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим ,
областей , міст Києва і Севастополя , міські , районні , а
також військові прокуратури .

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України , який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і
здійснює контроль за їхньою діяльністю .

Органи внутрішніх справ .

Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство
внутрішніх справ України , та його головні управління ,
управління і відділи в Автономній Республіці Крим , областях ,
районах , містах , а також підрозділи міліції , пожежної
охорони , внутрішні війська , виправно — трудові установи ,
навчальні заклади та інші підвідомчі їм підрозділи .

Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок ,
попереджують , розкривають і розслідують право-порушення , злочини ,
виправляють і перевиховують засудже-них , забезпечують пожежну
безпеку та безпеку дорожнього руху .

Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція
. Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію ”
від 20 грудня 1990 року .

Відповідно до закону міліція — це державний озброєний орган
виконавчої влади , який захищає життя , здоров’я , права і свободи
громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства
і держави від протиправних посягань .

Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки
громадян , захист їх прав і свобод , законних інте-ресів ,
запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття
злочинів , розшук осіб , які їх вчинили , забезпечення безпеки
дорожнього руху , захист власності від злочинних посягань ,
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .

Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються
права:

1) вимагати від громадян і службових осіб , які порушують
громадський порядок , припинення правопорушень та дій , що
перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці
усне попередження особам , які допустили малозначні
адміністративні порушення , а в разі невиконання зазначених
вимог застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;

перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень
документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи ,
необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил , нагляд
і контроль за виконання яких покладено на міліцію ;

викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у
зв язку з матеріалами , що знаходяться в її провадженні , в
разі ухилення без поважних причин від явки за викликом ,
піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;

виявляти і вести облік осіб , які підлягають профілактич-ному
впливу на підставі та в порядку , встановлених законодавством ,
виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної
поведінки ;

затримувати і тримати у спеціально відведених для цього
приміщеннях : осіб , підозрюваних у вчиненні злочину , обвинувачених
, які переховуються від дізнання , слідства чи суду , засуджених ,
які ухиляються від виконання криміналь-ного покарання , — на
строки і в порядку , передбачених законом ;

складати протоколи про адміністративні правопорушення , проводити
особистий огляд , огляд речей , вилучення речей і документів ,
застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення ;

у будь — який час доби безперешкодно входити на територію і
в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій , в житло
громадян з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця
, а також при стихійному лихові ( пожежа , руйнування тощо ) ;

при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку
застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну
зброю , якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю
громадян чи працівників міліції особисто ;

користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту
міського , приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а
також попутним транспортом ;

використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать
підприємствам , установам , організаціям і громадянам ( крім
транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших
представників іноземних держав , міжнародних організацій ,
транспортних засобів спеціального призначення ) , для проїзду до
місця події , стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади
осіб , які потребують невідкладнї медичної допомоги , для
переслідування право-порушників та їх доставки в міліцію .

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни
, які здатні за своїми особистими і діловими , моральними
якостями , освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом
здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник
міліції приносить присягу . Він перебуває під захистом закону .
Законом гарантується захист життя , здоро- в’я , честі ,
гідності , майна працівника міліції , членів його сім’ї від
злочинних протиправних дій . Держава гарантує працівникам міліції
соціальний захист .

Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції , міліції
громадської безпеки , транспортної міліції , державної автомобільної
інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .

Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по
захисту прав і свобод громадян , інтересів суспільства і держави
від протиправних посягань , охороні громадського порядку і
забезпеченню громадської безпеки ;

участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби
із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;

забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття і
розслідування , розшуку осіб , які вчинили злочини , вжиття
заходів до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню
правопорушень ;

визначення основних напрямків удосконалення роботи органів
внутрішніх справ , надання їм організаційно — методичної та
практичної допомоги ;

забезпечення виконання кримінальних покарань , участь у
ресоціалізації засуджених ;

організація роботи , пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього
руху та пожежної безпеки ;

забезпечення законності в діяльності працівників і
військовослужбовців .

Служба безпеки України .

Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом
України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року ,
який складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система
організація діяльності Служби безпеки України” , “Повноваження
Служби безпеки України ” , “Соціальний і правовий захист
військовослужбовців і працівників Служби безпеки України ” ,
“Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України” ,
“Відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби
безпеки України” .

Закон закріплює , що Служба безпеки України — це держав-ний
правовий охоронний орган спеціального призначення , який
забезпечує державну безпеку України .

На службу безпеки України покладається у межах визначеної
законодавством компетенції :

захист державного суверенітету , захист незалежності України ;

захист конституційного ладу , територіальної цілісності ,
економічного , науково — технічного і оборонного потенціалу України
;

захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від
розвідувально — підривної діяльності іноземних спеціальних служб ,
з боку певних злочинних організацій , груп людей чи навіть
окремих осіб ;

попередження , виявлення , припинення та розкриття злочинів проти
миру і безпеки людства , тероризму ;

боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і
економіки , мафією і корупцією , які створюють загрозу життєво —
важливим інтересам України .

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань
зобов’язана :

здіснювати розвідувальну та інформаційно — аналітичну роботу в
інтересах ефективного проведення органами державної влади та
управління внутрішньої і зовнішньої діяльності , вирішення проблем
охорони , інших питань , пов’язаних з національною безпекою України
;

виявляти , припиняти та розкривати злочини , розслідування яких
віднесено до компетенції згідно закону ;

здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження ,
виявлення , припинення і розкриття будь — яких форм розвідувально —
підривної діяльності проти України ;

брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту
державних таємниць України ;

забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;

сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;

забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи
України і посадових осіб відповідно до переліку , який
встановлюється урядом України .

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі
дотримання прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби
безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти
до неї гуманне ставлення , не допускати розголошення відомостей
про особисте життя людини . У виняткових випадках з метою
припинення та розкриття державних злочинів окремі права та
свободи особи можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах
, визначених Конституцією та законами України .

Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме
і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством .
Органи Служби безпеки України в разі порушення його
співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи
свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та
свобод , відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди ,
притягнення винних до відповідальності .

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний
строк зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження
їх прав чи свобод . Такі особи мають право оскаржити до суду
неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки
України .

Службі безпеки України , її органам і співробітникам для
використання покладених на них обов’язків надається право :

— вимагати від громадян та посадових осіб припинення
правопорушень і дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень
Служби безпеки України , перевіряти у зв’язку з цим документи ,
які посвідчують їх особу , а також проводити огляд осіб , їх
речей і транспортних засобів , якщо є загроза втечі
підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів
злочинної діяльністі ;

— подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду
пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі
про припинення роботи , пов’язаної з державними таємницями , яка
виконується з порушенням встановлених правил ;

— одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу
Служби безпеки України від міністерств і устанонов , організацій ,
військових частин , громадян та їх об’єднань дані і відомості ,
необхідні для забезпечення державної безпеки України , а також
користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю ;

— входити у порядку , погодженому з адміністрацією підпри-ємств ,
установ та організацій і командуванням військових частин , на їх
територію і в службові приміщення ;

— мати слідчі ізолятори для утримання осіб , взятих під варту та
затриманих органами Служби безпеки України ;

— морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки
України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної
безпеки ; представляти їх у встановленому порядку до державних
нагород ;

— безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського
транспорту загального користування ( крім таксі ) , залізничного та
водного транспорту приміського сполучення та автобусами
приміських маршрутів , а також попутним транспортом .

Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована
Президенту і підконтрольна Верховній Раді України .

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України ,
дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією
Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки .

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку
Президента України . Вищий нагляд за додержанням і правильним
засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний
прокурор України та підпорядковані йому прокурори .

Кадри Служби безпеки України складають :

а) співробітники – військовослужбовці ;

б) працівники , які уклали трудовий договір із Службою безпеки
України .

в) військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній ,
добровільній , договірній основі громадяни України, здатні за
діловими та моральними якостями , освітнім рівнем і станом
здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки .

Держава забезпечує соціальний , правовий захист військовослужбовців
і працівників Служби безпеки України . Вони перебувають під
захистом закону . Недоторканість , честь і гідність , життя і
здоров’я співробітників Служби безпеки України від злочинних
посягань охороняється законодавством .

Митні органи .

Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка
включає в себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення
через митний кордон України товарів і предметів , обкладання
митом , оформлення , здійснення контролю та інших доходів щодо
реалізації митної політики в Україні .

Митні органи України складають єдину систему , яка включає
державну митну службу України , регіональні митниці, митниці ,
спеціалізовані митні управління та організації .

Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо
виконання таких функцій : захисту економічних інтересів України ;
забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з міжнародних
договорів України стосовно митної справи , митного оформлення
товарів та інших предметів , що переміщуються через митний кордон
України ; боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних
правил .

Митні органи України при проведенні в життя митної політики
розв’язують такі основні завдання :

захист економічних інтересів України ;

контроль за додержанням законодавства України про митну
справу ;

забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з між-

народних договорів стосовно митної справи ;

використання засобів митно — тарифного та позатарифного регулювання
при переміщенні через митний кордон України товарів та інших
предметів ;

вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і

інших предметів , що переміщуються через митний кордон
України ;

комплексний контроль разом з національним банком України за
валютними операціями ;

здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і додержання
учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних інтересів на
зовнішньому ринку ;

створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та
пасажиропотоку через митний кордон України ;

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;

співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також
міжнародними організаціями з питань митної справи ;

ведення митної статистики .

Органи митної служби України виконують такі основні функції :
фіскальну , інформаційну та правоохоронну .

Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно — імпортні
операції , а також оформлення документів юридичних та фізичних
осіб , яке обкладається митним збором .

Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації
обробці та поширення статистики серед відповідних державних
структур . Це дає можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати
стан економічних зв’язків , активно впливати на ці процеси .

Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із злочинністю
передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то незаконне
перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З 1991
року діє державний митний комітет України . У своїй діяльності
митна служба України керується Митним кодексом та законами
України .

Митні органи України становлять систему органів управ-ління митною
справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється
Президентом України ) ; територіальні митні управління (
створюються Кабінетом Міністрів України ) ; інші митні установи (
митні пости ).

Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом України
; б) Законом України “Про Митну справу в Україні 1991 рік ” ; в)
Закон України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду
України ; д) іншими актами чинного законодавства України .

Органи охорони державного кордону .

Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення
недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках
, озерах , та інших водоймах України , а також охорона
економічної зони України .

При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська
України зобов’язані :

— припиняти будь — які спроби незаконного проходження державного
кордону України на місцевості ;

— відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань
, припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні
України , захищати від злочинних посягань населення і власність
всіх її формах ;

— відвертати і недопускати перетинання державного кордону України
особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або
іншими незаконними способами , виявляти і затримувати порушників
державного кордону України ;

— здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку
при наявності належно оформлених документів пропуск через
державний кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів
та іншого майна ;

— здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки
України в межах наданої їм компетенції з питань охорони
державного кордону України , а також контрулювати самостійно чи
разом з органами внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму
;

— контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом
аеропортів , відкритих для міжнародних польотів , прикордонних
залізничних станцій , морських і річкових пор-тів , служб
міжнродних автомобільних перевезень додержання встановленого
режиму в пунктах пропуску через державний кордон України ;

— здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами
і військовими кораблями встановленого порядку плавання та
перебування в територіальному морі України , внутрішніх водах
України , а також частині вод прикордонних річок , озер та інших
водойм , що належать Україні.

Прикордоні війська України мають право :

розташовувати прикордонні наряди , пересуватися при ви-конанні
службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості ;

вести дізнання у справах про порушення державного кордону
України , здійснювати оперативно — розшукову діяльність відповідно
до чинного законодавста ;

здійснювати адміністративне затримання осіб , які порушили режим
державного кордону України , прикордонний режим або режим у
пунктах пропуску через державний кордон на строк до трьох
годин для складання протоколу , а в необхідних випадках для
встановлення особи і з’ясовування обставин порушення – до трьох
діб з пові-домленням про це письмово прокурора протягом
двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до
десяти діб з санкції прокурора , якщо порушники не мають
документів , які посвідчують їх особу , піддавати затри-маних
особистому оглядові , а також оглядати і при необхідності
вилучати наявні при них речі ;

тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах
тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених
для цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання ,
особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що
є при ньому , складається протокол і повідомляється прокурору ;

перевіряти у осіб ,які прямують через державний кордон України ,
документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України ,
робити в них відповідні відмітки і при необхідності їх
вилучати , не пропускати через кордон осіб, які немають дійсних
документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України ,
до належного оформлення ними документів на право перетинання
державного кордону України або до уточнення обставин втрати
документів громадянами України в період перебування за кордоном
і встановлення їх особи ;

здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з
митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які
прямують через державний кордон України

проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що
прямують через державний кордон України і вантажів , що на
них перевозяться , супроводжувати транспортні засоби ,
прикордонними нарядами ;

Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України ,
економічної зони відповідно до законодавства України , її
міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з
розшуком і затримання порушників державного кордону України ,
Прикордонні війська України можуть здійснювати на території
України надані їм права і за межами зазначених у цій статті
територій , прикордонної смуги і пунктів пропуску через державний
кордон України .

4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про прикордонні
війська України”.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є
Державний комітет у справах оборони державного кордону України
. Організаційна структура Прикордонних військ визначається в
порядку встановленому Кабінетом Міністрів України .

Органи юстиції України .

Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України ,
Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних
управлінь юстиції , Київської та Севастопольської міських ,
районних , районних у містах Київі та Севастополі державних
адміністрацій , як правило , включають також нотаріальні контори (
державні і приватні ) , органи реєстрації актів громадського стану
( РАГСу ) інші служби міністерства юстиції .

Міністерство юстиції України є центральним органом державної
виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України
. Дане міністерство очолює Міністр , який призначається
відповідно до Конституції України . Міністр юстиції України несе
персональну відповідальність за виконання покладених на
Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій .

Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс ,
рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного
герба України і своїм найме-нуванням.

Органи юстиції виконують такі основні завдання :

зміцнення законності , захист прав і законних інтересів громадян ,
юридичних осіб;

вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами діяльність
по боротьбі із злочинністю , усувати причини і умови , які
сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;

правове забезпечення організації та діяльності судів та органів
юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу, судово —
експертними установами , контроль за діяльністю адвокатури ;

сестиматизація і підготовка пропозиції про кодифікацію законів і
сприяння її удосконавленню ;

надання методичної допомоги підприємствам , установам , організаціям
, місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні їх
нормативних актів у відповідності з чинним законодавством .

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб , на
які покладено обов’язки посвідчувати права , а також факти, що
мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з
метою надання їм юридичної вірогідності .

Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами
покладаються :

— на нотаріусів , які працюють в державних нотаріальних конторах
, державних нотаріальних архівах або займаються приватною
нотаріальною діяльністю ( приватні нотаріуси ). Нотаріальні дії , які
вчинені приватними і державними нотаріусами , мають однакову
юридичну силу . Держава залишає за собою контроль за законністю
здійснення нотаріусами обох видів їх обов’язків для державних і
приватних нотаріусів ;

— на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів
сільських , селищних , міських Рад народних депутатів ( тобто в
населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;

— на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках
, передбачених чинним законодавством , на дипломатичні
представництва України .

Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири групи
нотаріальних дій :

— нотаріальні дії , направленні на посвідчення безспірного права

— нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення
безспірних юридичних фактів ;

— нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили
платіжним і борговим документам;

— нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .

Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу
юридичну освіту , протягом шести місяців стажування у державній
нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса , склавши
кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття
нотаріальною діяльністю .

Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може
оформляти спадщину , не може вживати заходів до охорони
спадкового майна , не може видавати свідоцтва про право
власності на частку в спільному майні подружжя ( в разі смерті
одного з них ) , не може накладати і скасовувати заборону
відчуження житлового будинку , квартири , дачі , садового
будинку , гаража , земельної ділянки , іншого нерухо-мого майна ,
не може посвідчувати договори довічного утрима-ння , не може
засвідчувати справжність підпису на докумен-тах , призначених для
дій за кордоном , а також посвідчувати доручення для цієї мети
.

Основним завданням нотаріату є :

— охорона всіх форм власності , прав і законних інтересів
громадян , юридичних осіб ;

— зміцнення законності і правопорядку ;

— запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного
посвідчення договорів та угод ;

— оформлення спадкового права ;

— учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .

Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори ,
заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового
майна , видають свідоцтва про право на спадщину , про право
власності на частку в спільному майні подружжя , про придбання
жилих будинків з прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій
документів і виписок з них , справжність підпису на документах ,
приймають в депозит грошові суми і цінні папери , вчиняють
виконавчі написи , протести векселів .

Акти громадського стану – це засвідчення державного факту
народження , смерті , одруження , розірвання шлюбу , встановлення
батьківства , переміни прізвища , імені , по-батько- ві . Вони є
юридичними фактами , з якими закон пов’язує виникнення , зміну або
припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають
обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадського
стану ( РАГСу ) .

Завданням органів РАГСу є :

— забезпечення повної , своєчасної і правильної реєстрації актів
громадського стану ;

— внесення до актових записів необхідних змін , доповнень та
виправлень ;

— поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових
записів ;

— видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;

— збереження архівного фонду .

Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах
спеціального зразка , які є єдиними доказами засвідчених у них
фактів , а громадянам України про кожний факт реєстрації акта
громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва
( свідоцтво про народження , свідоцтво про одруження ).

Реєстрацію актів громадського стану проводять :

— відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим ,
управління юстиції обласних , Київської та Севастопольської міських
, районних , районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністрацій ;

— відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад
народних депутатів , а в сідьській місцевості – виконавчі комітети
сільських і селищних Рад народних депутатів ;

— посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад
народних депутатів , яких визначає голова Ради ;

— консульські установи та депломатичні представники представництва
України ( для громадян України , які проживають за кордоном ).

Адвокатура .

Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня
1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське
обєднання , покликане сприяти захисту прав , свобод і
представляти законні і нереси громадян , осіб без громадянства ,
юридичних осіб , надавати їм іншу юридичну допомогу .

Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо
законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи
правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших
державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними
особами ; надають юридичну допомогу підприємствам , установам ,
організаціям ; здійснюють правове забезпечення підприємницької та
зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб ,
виконують свої обов’язки відповідно до кримінально — процесуарного
законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства . Лише
адвокати мають право здійснювати захист підозрюваних чи
обвинувачених у вчиненні злочину .

Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально
або об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та інші
адвокатські об’єднання .

Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною освітою
та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два роки ,
які склали відповідний кваліфікаційний іспит .

Судова влада .

Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади — судова
посідає далеко не останнє місце в механізмі держави . Органи
судової влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та
законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно
від органів законодавчої і виконавчої влади , відіграючи
винятково важливу роль у загальній системі стримувань і противаг
, яка передбачається принципом поділу влади .

Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для
цієї мети органами — судами і у лише їй одній при-таманній
формі — шляхом відправлення правосуддя . Правиль-не відправлення
правосуддя і є основним завданням судової влади . Згідно
статті 124 Конституції України делегування функцій судів , а
також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими
особами не допускається .

Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато
уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть
присв’ячено спеціальний розділ Конституції України .

Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення
судами кримінальних , цивільних та інших справ , що здійснюється
в особливій процесуальній формі , залежно від характеру тих
життєвих ситуацій , які вимагають вирішень , розрізняють види
здійснення правосуддя – конституційне , адміністративне , цивільне ,
кримінальне судочинство .

Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя , то до їх числа
слід включити :

— захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та
юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в
результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову
площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;

— визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні
правопорушення , і призначення покарання або інших заходів , що
мають бути застосовані щодо порушників ;

— вирішення правових суперечностей , насамперед визнання
відповідності або не відповідності конкретних оспорюваних
правових актів конституції держави .

Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні
засади судочинства , порядку судового розгляду справ :

— законність — справи розглядаються і вирішуються судом відповідно
до закону , всі учасники судочинства діють у суворій
відповідності до їх прав і обов’язків , встановлених законом ;

рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
( до всіх застосовується одне і та саме законодавство , ніхто не
має при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням
у правах ) ;

забезпечення доведенності вини ( у разі , якщо винну особи не
доведено , вона вважається невинуватою ; особа не зобов’я-зана
доводити свою невиновність , її вину мають доводити органи , які
висунули обвинувачення ) ;

змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів
і у доведенні перед судом їх переконливості ;

гласність судового процесу та його повне фіксування технічними
засобами ( розгляд справ в усіх судах є відкритим за винятком ,
чітко визначеним законом ) ;

запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння суду
, крім випадків , встановлених законом ( закріплюється можливість
учасників судового процесу подати скаргу судам вищого рівня , які
перевіряють законність і обгрунтованність винесених вироків і
рішень ) .

Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним
Законом України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року .
Судею може стати громадянин України віком від 25 років , який
має вищу юридичну освіту , стаж роботи у галузі права не менше
3 років , проживає в Україні не менше як 10 років і володіє
державною мовою .

Особа , яка вперше стає суддею призначається на посаду
Президентом строком на 5 років . У разі успішного виконання
своїх обов’язків протягом цілого строку суддя обирається
Верховною Радою України безстроково і перебуває на посаді до
досягнення 65 — річного віку .

Судді незалежні від будь — якої влади і мають підкорятися лише
Конституції і законам України . Судді недоторканні . Це , зокрема ,
означає , що суддя не може бути заарештований чи затриманий до
винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної
Ради України .

Систему судової влади в Україні становить :

Конституційний Суд України .

Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ) : Верховний Суд
України ; Верховний Суд Автономної Республіки Крим ; Обласні суди ;
Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд ;
Міжрайонні ( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди ; Військові
суди гарнізонів , регіонів і Військово – Морських Сил .

Арбітражні ( господарські ) суди : Вищий арбитражний суд України ;
Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди
; Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя . Верховною Радою
України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть
утворюватись і інші ланки арбітражних судів ( міські , міжрайонні
, районні арбітражні суди ) .

Конституцією України передбачено створення нового для нашої
держави органу – Вищої ради юстиції . Основне завдання цього
органу полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата
на посаду судді . Він же вносить подання про звільнення суддів
з посад у передбачених законом випадках , здійснює дисциплінарне
провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих
спеціалізованих суддів .

Розділ I I

Державний захист працівників суду

і правоохоронних органів .

23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон
встановлює систему особливих заходів державного захисту
працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання
виконання поставлених на них законом обов’язків і здійсненню
наданих прав, а так само від посягань на життя , здоров’я ,
житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку
із службовою діяльністю цих працівників .

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і
правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного
комітету України , які беруть безпосередню участь відповідно у
:

а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ;

б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про
адміністративні правопорушення ;

в) оперативно — розшуковій діяльності ;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ;

д) виконанні вироків , рішень , ухвал і постанов судів , поста-нов
органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ;

е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів ,
товарів та інших предметів чи речовин через державний і
митний кордон України ;

є) нагляді і контролі за виконанням законів .

Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають
захисту, — це батьки , дружина (чоловік) , діти , рідні брати і
сестри , дід , баба , онуки , посягання на життя , здоров’я , житло і
майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і
првоохоронних органів покладених на них обов’язків і здійсненню
наданих прав .

Відповідно до законодавства України працівники суду ,
правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право :

а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та
зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог ,
що добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки ,
безпеки близьких родичів , а також свого житла і майна ;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених
на них обов’язків , а в разі необхідності — для особистого
за-хисту , а також свого житла і майна з боку відповідних
правоохоронних та інших державних органів ;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ;

г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника ,
або іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його
житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .

Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів
підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів
відповідних бюджетів . Для забезпечення безпеки працівників суду
і правоохоронних органів та їх близьких родичів , недоторканності
житла , а також збереження їх майна з урахуванням конкретних
обставин можуть застосовуватися віповідно до законодавства такі
заходи :

а) особиста охорона , охорона житла і майна ;

б) видача зброї , засобів індивідуального захисту і
спові-щення про небезпеку ;

в) встановлення телефону за місцем проживання ;

г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування
телефонних та інших переговорів , візуальне спостереження ;

д) тимчасово розміщення у місцях , що забезпечують безпеку ;

е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту

є) переведення на іншу роботу , направлення на навчання , заміна
документів , зміна зовнішності , переселення в інше місце
проживання .

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
працівника суду або правоохороного органу та його близьких
родичів може бути :

а) заява працівника або його близького родича ;

б) звернення керівника відповідного державного органу ;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність
загрози здоров’ю , житлу і майну осіб , які підлягають захисту .

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
приймають :

а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників
відповідного органу внутрішніх справ , державної лісової охорони ,
рибоохорони , митних органів та їх близьких родичів ;

б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників
служби безпеки та органів системи Управління державної охорони ,
їх близьких родичів ;

в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та
їх близьких родичів ;

г) голова суду – щодо захисту працівників віповідного суду та
інших органів та їх близьких родичів ;

д) керівник органів охорони державного кордону України — щодо
захисту працівників цих органів та їх близьких родичів .

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників
суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів
покладається :

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління
державної охорони – на органи служби безпеки ;

б) щодо працівників органів охорони державного кордону — на
органи охорони державного кордону України ;

в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .

З цією метою у структурі зазначених органів створюються
спеціальні підрозділи .

Для захисту військовослужбовців командири військових частин
вживають таких заходів :

а) відрядження до іншої частини або військової установи ;

б) переведення на нове місце служби .

Органи , які приймають рішення про забезпечення безпеки , одержавши
заяву ( повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених осіб
зобов язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не
більше трьох діб , а у невід-кладних випадках – негайно , прийняти
рішення про засто-сування або про відмову у застосуванні заходів
безпеки . Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з
зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і
строків їх здійснення , про що письмово повідомляється заявник .
Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи , яка
береться під захист , то на це має бути одержана її згода . У
разі , коли є достатньо даних , що вказують на ознаки злочину , в
порядку , передбаченому кримінально – процесуальним законодавством ,
приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні
кримінальної справи або передачу заяви ( повідомлення ) про
злочин за підслідністю чи підсудністю .

Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників
суду , правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов
язковими для виконання відповідними органами , підприємствами ,
установами , організаціями та їх посадовими особами .

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду ,
пра-воохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють
відповідно Міністр внутрішніх справ України , Голова служби
безпеки України , Генеральний прокурор України , Голова Верховного
Суду України , Голова Державного комітету у справах охорони
державного кордону України .

Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту
працівників суду , правоохоронних органів та їх близь-ких родичів
здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими
йому прокурорами .

Висновок .

Провідне місце в державному механізмі України займають
правоохоронні органи — державні органи , основною функцією є
забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з
правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян
і держави в цілому .

Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа якої
входять : суд , прокуратура , органи юстиції , внутрішніх справ ,
державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з
цих органів виконують різні функції але вони всі стоять на
захисті прав і свобод громадян України і контроль за
дотриманням законів України .

Держава створює такі органи , діяльність яких називається
правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка
здійснюється за допомогою правового впливу , наділена
правомочностями застосовувати заходи державного примусу , які
відбуваються тільки на основі закону і у встановленому ним
порядку .

До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться інші
державні установи і громадські організації , які відповідно до
законодавства наділені значними повноваженнями у сфері
правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не
зводяться до останьої , а також не забезпечуються можливістю
застосування державного примусу. Серед таких установ і організацій
слід звернути увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж
відіграють важливу роль в механізмі держави .

Література .

“Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.

“Коментар до Конституції України” , Київ — 1996 р.

“Основи конституційного права України” , Юрінком — 1997 р

“Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко –“Юрінком”
, Київ — 1996 р.

Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.

Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.

Закон України “Про Службу безпеки України” — від 25.03.92 р.

Журнал “Віче” – березень 1992 р.

PAGE 1

PAGE

Похожие записи