Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права

Юридична особа приватного права отримує правоздатність з моменту
отримання свідоцтва про державну реєстрацію якщо для її
організаційно-правової форми і мети діяльності чинним законодавством не
встановлене інше. Але в літературі відмічалося, що фактично юридична
особа може укласти правочин лише з моменту дозвільної легалізації,
необхідним елементом якої є отримання власної печатки, а розрахунки в
безготівковій формі проводити лише з моменту відкриття рахунку в банку.

Вище ми вже вказували про специфіку правоздатності юридичних осіб. Зараз
підкреслимо ці особливості притаманні й важливі саме для юридичних осіб
приватного права. Нагадаємо, що правосуб’єктність юридичної особи, що
обумовлює можливість її участі цивільних правовідносинах здійснюється
через дві складові: право- та дієздатність.

Загальна правоздатність юридичної особи передбачає, що з моменту
виникнення вона має всі цивільні права та обов’язки, що дозволені в
праві мати юридичній особі. Організація може мати не лише майнові права
та обов’язки, але також має особисті немайнові права (на недоторканність
її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію тощо).
Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати
цивільних прав та брати на себе цивільні обов’язки. Ст. 92 ЦК України
встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе
цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону або
установчих документів. Але, якщо для діяльності такої юридичної особи
потрібні дозволи, то дієздатність набувається лише з моменту їх
отримання. Тому для більшость таких осіб дієздатність є перманентною.

Відповідно до наданої правосуб’єктності юридична особа приватного права
має такі основні права:

затверджувати та зміняти свої установчі документи;

самостійно визначати програму дій, цілі діяльності, контрагентів;

відкривати рахунки у банках (у тому числі валютні);

набувати цивільні права та обов’язки відповідно до предмету і цілей
діяльності;

приймати участь своїм майном в діяльності інших юридичних осіб за
виключенням обмежень, встановлених законодавством України (так,
наприклад, політичні партії не можуть засновувати виробничі
підприємства);

емітувати та набувати цінні папери, отримувати з них дивіденди, мати
корпоративні права, що з них випливають;

самостійно розпоряджатись отриманим чистим прибутком;

визначати відомості, що відносяться до комерційної таємниці,
конфеденційної інформації, визначати режим її охорони(;

створювати філії, представництва, інші підрозділи;

створювати інші юридичні особи;

визначати власну организаційну структуру, штати;

наймати й звільнювати працівників;

формувати органи управління й визначати їх повноваження (в межах діючого
законодавства);

захищати свої права й законні інтереси.

До важливих обов’язків, що властиві юридичним особам приватного права
належать такі:

у випадках, передбачених законодавством здійснювати перереєстрацію,
вносити зміни в установчи документи;

не допускати недобросовісної конкуренції й монополізму;

належним чином виконувати взяти на себе зобов’язання;

дотримувати законні інтереси суб’єктів права;

сплачувати труд працівників за нормами, що не нижче встановленого
законодавством мінімуму;

забезпечувати належні умови праці працівників;

виконувати вимоги екологічної безпеки діяльності;

вести бугалтерський облік своєї діяльності;

надавати встановлену законодавством звітність про результати діяльності;

виконувати діюче законодавство.

Враховуючи, що вагому частку діяльності юридичних осіб приватного права
складає укладення договорів, при розкритті їх правосуб’єктності слід
враховувати вимоги до цього, що встановлені законодавством.

????????? ? особи правочини може укладати Генеральний директор. Інакше,
якщо повноваження представника не випливають з закону чи установчих
документів юридичної особи, необхідно переконатися в наявності в
представника довіреності, що видана для здійснення таких дій
уповноваженим органом юридичної особи.

Для того, щоб переконатися в повноваженнях фізичної особи, уповноваженої
для укладення правочинів юридичною особою, керівники юридичних осіб, що
укладають правочини, повинні представляти документи, що підтверджують
їхнє посадове положення. Якщо за установчими документами юридичної особи
керівник колективного органа не вправі діяти безпосередньо від імені
организації, то керівник повинний представити довіреність, що видана
відповідно до статуту чи положенню.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких
встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу
(ліцензії).

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних
прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або
особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону
виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи,
добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У
відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва
юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична
особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не
знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші
особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від
імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва,
вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній
особі.

Не треба вимагати подання доручень на вчинення правочинів та інших дій
від керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано
право укладати угоди. У цих випадках вимагається лише документ, який
посвідчує їх службове становище. Якщо від імені юридичної особи діє
колегіальний орган, витребовується документ, який підтверджує його
повноваження та розподіл обов’язків між членами колегіального органу
(статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб тощо).

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Предпринимательское право Украины. Учебник. // Под общей редакцией
Шишки Р.Б. . – Х.: Эспада, 2001, с. 250-251.

( Комерційна таємниця — це відомості, що пов’язані з виробництвом,
технологічною інформацією, керуванням, фінансами й іншою діяльністю
підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача) яких
може принести збиток інтересам підприємства (Закон України від 22.03.91
р. «Про підприємства в Україні»). Основним документом, що визначає
порядок і умови організації охорони комерційної таємниці на
підприємстві, виступає відповідний наказ керівника, зміст якого не
повинно суперечити положенням діючого законодавства. Підставою для
прийняття такого наказу можуть служити установчі документи, договір і
т.д. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України N 611 від
09.08.93 р. «Про перелік відомостей, що не можуть складати комерційну
таємницю”, до таких відомостей не можна віднести установчі документи,
документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською
діяльністю і її окремими видами тощо.

Похожие записи