Право- та дієздатність іноземців
Правовий статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, у багатьох державах
регулюють норми окремих розділів кодифікованих цивільних актів, як-от:
книга І Цивільного кодексу Франції “Про особи”, гл. І книги І німецького
Цивільного зводу “Загальна частина” та книга IV цього ж зводу “Сімейне
право”, титул І першої частини Цивільного кодексу Швейцарії “Фізичні
особи” та друга частина щойно згаданого кодексу “Сімейне право”. У
державах “сім’ї загального права” окремі норми, які регулюють правовий
статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, містяться в небагатьох
законах; у Великобританії, скажімо, в законах, які регулюють
шлюбно-сімейні відносини, про правову допомогу неповнолітнім, у
цивільному процесуальному законодавстві. У США норми про правовий статус
фізичних осіб є в законах штатів.
Правосуб’єктність фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, розкривається
через поняття “правоздатність” та “дієздатність”, хоча вони не завжди
розмежовуються у праві держав, наприклад, у США та Великобританії.
Правоздатність іноземця означає його здатність бути носієм цивільних
прав та обов’язків, що їх допускає об’єктивне право держави. У правових
джерелах деяких держав визначення правоздатності наводиться досить
чітко, зокрема в Цивільному кодексі Швейцарії. Правові джерела інших
держав можуть і не містити такого чіткого визначення, як це є,
наприклад, у Великобританії.
Фізичні особи, в т. ч. й іноземці в державі перебування, володіють
дієздатністю, тобто здатністю особи своїми діями набувати цивільних прав
та створювати цивільні обов’язки. Володіючи повною дієздатністю, особа
має право вступати у цивільні правовідносини, скажімо, укладати
договори, набувати й заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду. У
державах передбачається різний вік особи, з якого настає повна
дієздатність. Так, повна цивільна дієздатність за законодавством
Франції, ФРН, Великобританії, Росії настає з 18 років, Швейцарії та
Японії — з 20 років, Аргентини — з 22 років. У різних штатах США цей вік
коливається у межах від 18 до 21 року. Водночас законодавство багатьох
держав передбачає обставини, за яких вік настання повної дієздатністі
може бути знижений (наприклад, реєстрація шлюбу). Неоднаковим у різних
правових системах є й вік настання повної дієздатності у галузі
трудового права.
Національне законодавство поділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З
досягненням ними певного віку обсяг їх дієздатності збільшується.
Наприклад, з 16 років особа, як правило, може самостійно вчиняти значну
кількість угод: укладати трудовий договір, розпоряджатися заробітком,
складати заповіт і т. ін.
Через розбіжності в законодавстві держав щодо регулювання віку настання
дієздатності, в т. ч. повної виникають колізії, які вирішуються
наступним чином. У більшості держав “сім’ї континентального права”
дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства,
а щодо осіб без громадянства — за законом їх місцепроживання.
Застосування закону доміцилію є характерним для держав “сім’ї загального
права”. Ці держави не визнають принципів визначення дієздатності за
законодавством іншої правової системи.
Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи у
різних варіантах означає, що особа, яка вважається дієздатною за
особистим законом, повинна вважатися такою і в інших правових системах.
Це положення визнається усіма державами. Логічно припустити, що особа,
яка є недієздатною за особистим законом, повинна визнаватися
недієздатною і в інших правових системах. Проте це не завжди знаходить
своє підтвердження в законодавстві та практиці держав.
Загальноприйнятим у всіх правових системах е положення, за яким питання
визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним вирішується за
законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання.
Підстави визнання особи обмежено дієздатною в законодавстві держав є
різними.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
