Право природокористування
ПЛАН
1. Право природокористування.
2. Принципи права природокористування.
3. Суб’єкти та об’єкти права природокористування.
4. Права і обов’язки природокористувачів.
5. Особливості орендних правовідносин природокористування.
6. Права і обов’язки суб’єктів орендних правовідносин
природокористування.
7. Підстави виникнення та припинення права природокористування.
4.1. Право природокористування
Остання кодифікація в законодавстві галузі використання та охорони
довкілля проведена за предметно-галузевим принципом – було оновлено
законодавство про землю, воду, ліси тощо, прийняті відповідні закони.
Відповідно до такої структури законодавства сформувались і види права
природокористування: право землекористування, право водокористування
тощо.
Оскільки ці види права природокористування утворилися на основі відносно
самостійних галузевих законів, вони виявилися слабо пов’язаними одне з
одним. Кожний вид права природокористування містить права та обов’язки в
зв’язку з використанням лише одного відповідного природного об’єкта. Між
тим у природі все пов’язано. І використання одного природного ресурсу
може завдати шкоди довкіллю.
Право природокористування – система юридичних норм і засобів,
спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання,
відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних
матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав
суб’єктів природокористування. Таким чином, під правом
природокористування мається на увазі інститут загальної частини
екологічного права, в якому Об’єднано норми, що визначають спільні
положення для права користування всіма видами природних об’єктів,
включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.
Розрізняються:
Об’єктивне право – механізм правового регулювання забезпечення
правовідносин природокористування:
• норми, які визначають підстави виникнення, зміни права
природокористування;
• норми, які встановлюють комплекс прав і обов’язків
природокористувачів;
• форми і види правовідносин природокористування;
• юридичні засоби захисту прав суб’єктів правовідносин
природокористування;
• норми, які встановлюють підстави припинення
права природокористування.
Суб’єктивне право – сукупність повноважень особи щодо використання,
відтворення і захисту природних ресурсів:
• сукупність прав і обов’язків щодо виникнення суб’єктивного права
природокористування та його захисту;
•сукупність прав і обов’язків щодо володіння об’єктами
природокористування;
• сукупність прав і обов’язків щодо використання об’єктів
природокористування;
•сукупність прав і обов’язків щодо зміни і припинення суб’єктивного
права природокористування;
•сукупність прав, обов’язків щодо захисту порушеного суб’єктивного права
природокористування.
Зміст права природокористування – сукупність прав і обов’язків суб’єктів
права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами
чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними
ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи
довгострокового користування).
Право природокористування ділиться на загальне та спеціальне.
Право загального природокористування означає гарантовану законом
можливість усіх громадян користуватися здоровим навколишнім природним
середовищем та їх обов’язковим виконанням встановлених правил
його охорони.
Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється
державою в інтересах цільойого використання природних ресурсів у процесі
їх господарської експлуатації та рекреаційного використання. Воно
включає право землекористування, лісокористування та ін.
Основою для його виникнення е акт компетентного органа держави про
надання відповідного ресурсу в використання та господарську експлуатацію
за його цільовим призначенням.
Суб’єктами права спеціального природокористуванням підприємства,
заклади, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх
діяльності в межах наданих їм прав та обов’язків. Спеціальне
природокористування громадян регулюється з метою задоволення їх
економіч-. них, житлових, культурно-побутових умов.
Правове регулювання природокористування здійснюється через систему
керівних, зобов’язуючих та забобонних норм права.
Керівні норми встановлюють умови та порядок виникнення права
користування природними ресурсами, визначають кордони поведінки
природокористувачів, надають їм необхідні гарантії реалізації й охорони
їх :лрав та ефективного виконання покладених на них обов’язків.
Зобов ‘язуючі норми направлені на регулювання виконання
природокористувачами правил використання природного багатства, планів та
заходів у галузі використання та відновлення природних ресурсів,
збереження та покращання природного середовища.
4.2. Принципи права природокористування
Принципи та види права природокористування – правові ідеї, закладені в
основу правового регулювання відносин по використанню, відновленню й
охороні природних ресурсів. Принципи
права природокористування:
– комплексність використання й охорони природних ресурсів;
– нормування видового природокористування;
– екологічна безпека природокористування;
– нормативність і лімітування природокористування;
– стабільність права природокористування;
– стимулювання ефективності природокористування;
– ефективність і економічність природокористування тощо.
Види права природокористування – поділ права користування на окремі
групи згідно з класифікаційними показниками (критеріями поділу).
Критерії поділу:
• підстави виникнення права природокористування:
право загального природокористування, право спеціального
природокористування;
• об’єкти природокористування: право землекористування, право
надрокористування, право водокористування тощо;
• строки природокористування: безстрокове (постійне),
строкове (тимчасове);
• форми організації природокористування: право колективного
природокористування, право індивідуального природокористування;
• способи виникнення природокористування: право первинного
природокористування, право вторинного,
природокористування.
4.3. Суб’єкти та об’єкти права природокористування
Суб’єкти права природокористування – юридичні та фізичні особи, які в
установленому законом порядку набули права користування природними
ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного
використання, відтворення й охорони і мають у зв’язку з цим певні права
та Обов’язки. Суб’єкти природокористування поділяються на первинних та
вторинних природокористувачів.
– Суб’єктом первинного або вторинного природокористування є особа,
юридична або фізична, правомочність якої по використанню природного
об’єкта похідна безпосередньо від права суб’єкта власності на цей
об’єкт.
Юридичні особи:
– підприємства різних форм власності, організації та
установи;
– громадські об’єднання;
– релігійні організації;
– військові організації;
– іноземні держави;
– міжнародні організації;
– кооперативні об’єднання.
фізичні особи:
• громадяни України;
• іноземні громадяни;
• особи без громадянства.
Об’єкти права природокористування – конкретні, індивідуально визначені і
юридичне відособлені природні ресурси (об’єкти або їх частини), які
закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.
Особливості об’єктів права природокористування:
загального природокористування:
• не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а
використовуються без особливого дозволу всіма особами;
• не надаються дозволи на їх користування;
• санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного
використання;
• їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;
• безоплатність;
спеціального природокористування:
• підлягають передачі і закріпленню за конкретними суб’єктами;
• обов’язкове надання дозволів;
• платність користування;
• юридичне фіксуються в природоресурсових кадастрах;
• піддягають державно-правовій реєстрації.
Класифікація об’єктів права природокористування -поділ природних
ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження,
місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони,
екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового
режиму.
Загальні об’єкти – земля.
Спеціальні об’єкти – сільськогосподарські землі, землі населених
пунктів, землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, землі
природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі
історико-куль-турного призначення, землі лісового фонду, землі водного
фонду,землі запасу.
^Об’єкти права загального природокористування -майдани, шляхи, парки,
сінокоси тощо.
Об’єкти спеціального природокористування – землі сільськогосподарських
підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні
ділянки тощо.
Особливості конкретного виду природокористування залежать також від
суб’єкта, що наділений певними правомочностями й обов’язками.
4.4. Права і обов’язки прнродокористувачів
Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними
об’єктами втілюються у конкретних правах і обов’язках, які надто
різноманітні, як правило, взаємопов’язані.
Права і обов’язки природокористувачів можна поділити на загальні та
спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб’єктам
природокористування. Спеціальні ж визначаються у залежності від
природного об’єкта, який використовується, його природних якостей,
специфіки, виду природокористування і властиві тільки певним суб’єктам
природокористування, тобто не належать іншим суб’єктам.
Одними, із основних прав природокористувача/власника є:
У галузі ефективного використання природних ресурсів:
• використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового
призначення;
• використовувати корисні властивості природних ресурсів;
• передавати природні ресурси у відповідному порядку у вторинне
користування;
• здійснювати в установленому порядку загальне і спеціальне
природокористування.
J
383:3 Література Андрейцев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996. Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність.-1991. Андрейцев В. /.. Пустовойт М. А., Калшовський С. В. Екологічна експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992. Андрейцев В. Й. Правовое обеспечение зкологической зксперти-зьі проектов.- К.: Будівельник, 1990. Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995 .-№24. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей средьі •Украиньі. Проблеми теории й развитие законодательства.- Харьков, 1994. Гетьман А. П. Процессуальньіе нормьі й отношения в зколо-гическом праве.-Харьков: Основа, 1994. Государственное управление охраной окружающей средьі в союзной республике.- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.: Наукова думка,1990. Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999 .-300. Дудовик О. Л., Жалинский А. 3. Причини зкономических пре-ступленин.- М.: Наука, 1994. Ерофеев Б. В. Зкологическое право. Учебник для вузов.-М., 1999-448с. Земельний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України- 1992- № 25. Кодекс України про адміністративне порушення.- Львів, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
