Право повного господарського відання і право оперативного управління як
засоби здійснення права власності
У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником
неможливе. В такому разі у праві використовуються так звані речові права
вторинного характеру. Вони не можуть існувати самостійно і є засобом
реалізації права власності.
До них належать: право повного господарського відання і право
оперативного управління.
5.7. Право повного господарського відання
Право повного господарського відання — це право юридичної особи
володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником
для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно зі ст.37 Закону “Про власність” майно, що є державною власністю і
закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного
господарського відання, на основі якого підприємство володіє,
користується і розпоряджається вказаним майном, вчиняючи щодо нього
будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.
До права повного господарського відання застосовуються правила про право
власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Таким чином, поява цієї правової категорії зумовлена необхідністю
розмежування права власності держави і права державного підприємства
щодо виділеного йому майна.
Законом “Про власність” право повного господарського відання передбачено
лише стосовно державної власності.
Однак на практиці постала проблема визначення правового режиму майна,
наданого засновниками в управління господарського товариства, тощо.
Оскільки майно не передавалося у власність такого підприємства, а лише
надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то, природно,
виникло припущення, що воно має належати приватному підприємству,
господарському товариству тощо на праві повного господарського відання.
При порівнянні права повного господарського відання з правом власності
привертає увагу ідентичність їх змісту: як в одному, так і в іншому
випадку суб’єкт відповідного права має правомочності володіння,
користування і розпорядження майном.
Отже, постає питання: чим відрізняються вони одне від одного
Відмінність полягає насамперед у характері прав.
Право власності є основним, самостійним правом, у той час як право
повного господарського відання вторинне і залежить від права власності.
Якщо право власності може існувати без права повного господарського
відання, то останнє неможливе без права власності.
Вторинним характером права повного господарського відання зумовлені і
такі його обмеження: власник може контролювати використання майна шляхом
аудиторських та інших перевірок; отримувати частку прибутку від
використання цього майна; ухвалити рішення про ліквідацію або
реорганізацію юридичної особи, у повне господарське відання якої було
надане майно, тощо.
Право оперативного управління
Право оперативного управління визначають як таке, що фінансується за
рахунок власника, особливе речове право юридичної особи (організації)
володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном в
межах, встановлених законодавчими актами, відповідно до цілей своєї
діяльності, завдань власника і призначення майна.
Однак таке визначення має деякі неточності. Так, не зовсім зрозуміло, шо
вкладається у поняття “фінансування речового права”. Неточним є
твердження, що право оперативного управління охоплює одночасно три
правомочності – – володіння, користування, розпорядження. Зайвою
видається вказівка на те, що межі здійснення права оперативного
управління залежать від призначення майна і завдань, поставлених
власником. Адже очевидно, що власник якраз і ставить завдання
використовувати майно відповідно до його призначення і для досягнення
цілей, для яких створена ним певна організація.
З цих міркувань більш важливим видається зосередити увагу на інших
характерних ознаках права оперативного управління: наявності
правомочностей, отриманих від власника, і визначенні ним меж
використання майна. З урахуванням цих обставин можна запропонувати таке
визначення досліджуваного поняття.
Право оперативного управління — це засноване на праві власності іншої
особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені
права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених
власником.
Як і право повного господарського відання, право оперативного управління
є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним.
Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо
право повного господарського відання містить три правомочності —
володіння, користування і розпорядження, то право оперативного
управління охоплює одночасно лише дві — володіння і користування або
володіння і розпорядження.
У будь-якому разі особа, в оперативному управлінні якої знаходиться
майно, не має права розпоряджатися ним на свій розсуд, а може це робити
лише в межах, встановлених власником.
Відповідальність за своїми боргами особа, в оперативному управлінні якої
знаходиться майно, несе лише у межах останнього. В решті
відповідальність субсидіарно несе власник такого майна.
Право оперативного управління у радянському цивільному праві було
закріплене раніше, ніж право повного господарського відання і тривалий
час було єдиним засобом здійснення права державної власності.
Однак із прийняттям Закону “Про власність” і появою права повного
господарського відання майно на праві оперативного управління, як
правило, закріплювалося за установами (хоча в деяких випадках на таких
засадах майно може належати також підприємствам та організаціям).
Таким чином, фактично відбувся поділ права повного господарського
відання та права оперативного управління також і за суб’єктним складом.
ІДК не передбачає ні права повного господарського відання, ні права
оперативного управління.
Це можна пояснити тим, що їх планувалося замінити такими категоріями як
“право власності юридичних осіб” (ст.322 проекту ЦК 1996 р.) і
“володіння” (гл.30 проекту ЦК 1996 р.).
Розробники проекту ЦК прагнули уникнути використання понять “право
оперативного управління” і “право повного господарського відання” шляхом
визнання права власності на майно, закріплене державою, Автономною
Республікою Крим і територіальною громадою, за створеними ними
юридичними особами1. Але згідно з остаточним варіантом ЦК (ст.329)
юридична особа публічного права набуває право власності лише на те
майно, що передане їй у власність. З іншого боку, новий ЦК діє разом із
ГК, в якому серед речових прав згадуються право господарського відання,
право оперативного управління тощо (ст. 133 ГК), а майно державного
унітарного підприємства перебуває у державній власності і підлягатиме
закріпленню за ним на праві господарського відання чи оперативного
управління (ст.73 ГК).
Таким чином, питання про долю права повного господарського відання та
права оперативного управління залишається невирішеним. Поки що вони
продовжують існувати у вітчизняному законодавстві як категорії речового
права.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
