.

Право на самовизначення. Захист прав національних меншин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
393 2106
Скачать документ

Реферат на тему:

Право на самовизначення.

Захист прав національних меншин

«Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони
вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій
економічний, соціальний і культурний розвиток,» – проголошує ст. 1
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. З цього та інших
визнаних у світі документів випливає право кожного народу на створення
власної держави або ж на певне виокремлення в межах складного державного
утворення. Окрім того, всі народи для досягнення своїх цілей можуть
вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без
шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного
економічного співробітництва, застосованого на принципі взаємної вигоди
та міжнародному праві. Жоден народ в жодному разі не може бути
позбавлений належних йому засобів існування.

Процеси реалізації права на самовизначення зазвичай досить суперечливі
та повільні, а інколи це право взагалі не актуалізується. Адже право на
самовизначення зачіпає інтереси великої кількості окремих осіб і
різноманітних колективів і вимагає наявності низки
внутрішньо-національних та зовнішніх умов.

Правовим документом, що закріпив право українського народу на
самовизначення, став Акт проголошення незалежності України, ухвалений
Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. і схвалений 1 грудня 1991 р.
всенародним голосуванням. Цей Акт за своїм значенням не має рівних: саме
з його прийняттям відбулося здійснення українським народом права на
самовизначення і почалася

Україна як незалежна держава. Конституція України 1996 р. констатує в
Преамбулі невід’ємне, природне право української нації, усього
українського народу на самовизначення.

Правове закріплення високої національної самосвідомості,
повномасштабного статусу нації позитивно впливає на зміцнення
громадянського суспільства в Україні, на розбудову демократичних
державно-правових інституцій та економічне зростання тощо.

Захист прав національних меншин

Однією з нагальних проблем сучасного світу став захист прав національних
меншин. Етнічна та расова напруженість, що існували роками, виявляються
сьогодні у вигляді актів насильства або, іноді, навіть як збройні
конфлікти.

Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних,
релігійних та мовних меншин, була прийнята резолюцією 47/135 Генеральної
Асамблеї ООН 18 грудня 1992 р. Вона покладає на держави обов’язок
захищати на їх територіях існування та самобутність національних чи
етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин та створювати умови
для розвитку такої самобутності.

Особи, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних
меншин (надалі називаються особами, що належать до меншин), мають право
користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та
проводити релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у
приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у
будь-якій формі.

Особи, що належать до меншин, мають право активної участі в культурному,
релігійному, громадському, економічному та державному житті. Держави
вживають необхідні заходи для забезпечення того, щоб особи, які належать
до меншин, могли повністю та ефективно здійснювати свої права людини та
основні свободи без будь-якої дискримінації і на підставі повної
рівності перед законом.

Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволять
особам, що належать до меншин, розвивати свою культуру, мову, релігію,
традиції та звичаї за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність
здійснюється з порушенням національного законодавства та суперечить
міжнародним нормам.

Держави вживають відповідних заходів на те, щоб там, де це можливо,
особи, що належать до меншин, мали належні умови для вивчення своєї
рідної мови або навчання на своїй рідній мові. Держави у разі потреби
вживають заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії,
традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території.
Особи, що належать до меншин, повинні мати належні можливості для
отримання знань, необхідних для життя у суспільстві. Держави розглядають
питання про вжиття дійових заходів для того, щоб особи, що належать до
меншин, могли без обмежень брати участь у забезпеченні економічного
прогресу та розвитку своєї країни.

Національна політика та програми плануються та здійснюються з
урахуванням законних інтересів осіб, що належать до меншин.

Комітет міністрів Ради Європи прийняв 10 листопада 1994 р. Рамкову
конвенцію про захист національних меншин, що набула чинності після того,
як її ратифікували 12 держав – членів Ради Європи. У цьому першому
багатосторонньому документі, що присвячений захисту національних меншин,
викладено положення, що стосуються різних сфер. Ці положення, що мають
вигляд програми, визначають конкретні завдання, які держави-учасниці
зобов’язуються виконувати через запровадження на національному рівні
відповідних законів та урядової політики.

Документом, що доповнює Рамкову конвенцію, є Європейська хартія
регіональних мов та національних меншин, яку було ухвалено у 1992 р.
Хартія визнає невід’ємне право користування як у приватному житті, так і
публічно регіональними мовами та мовами національних меншин. Хартія
визначає завдання та принципи, що їх мають дотримуватися держави, та
пропонує конкретні заходи для їхнього здійснення в галузі освіти,
правосуддя, державного управління, культури, економічного та соціального
життя.

Правовий статус національних меншин в Україні регулюється Конституцією,
Декларацією прав національностей України та законом «Про національні
меншини в Україні» від 25 червня 1992 р.

Держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які
проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та
культурні права, підтримує розвиток національної самосвідомості й
самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на
рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до
національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід’ємною
частиною загальновизнаних прав людини.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є
українцями за національністю, виявляють почуття національного
самоусвідомлення та спільності між собою.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до
органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах
управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за
законом.

Держава гарантує всім народам право на збереження їх традиційного
розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць,
бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх
національних мов і культур.

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право
вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя,
включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Усім громадянам України кожної національності гарантується право
сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку,
відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах
своїх народів.

Держава гарантує всім народам право створювати свої культурні центри,
товариства, земляцтва, об’єднання. Ці організації можуть проводити
діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в
установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню
національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів,
театрів, кіностудій.

Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати
національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від
своєї національності не допускається. Кожний громадянин України має
право на національні прізвище, ім’я та по батькові. Громадяни мають
право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище,
ім’я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає
звичаю зафіксовувати «по батькові», мають право записувати в паспорті
лише ім’я та прізвище, а у свідоцтві про народження – ім’я батька і
матері.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за
національною ознакою забороняється й карається законом.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.

4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.

5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.

6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.

7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.

8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.

9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.

10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.

11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.

12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.

13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.

14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.

15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.

16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.

17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.

18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.

19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.

20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.

21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.

22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.

23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020