.

Працівники в управлінні підприємствами, установами, організаціями (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
323 3232
Скачать документ

Реферат на тему:

Працівники в управлінні підприємствами, установами, організаціями

В умовах реформування трудового законодавства України постає проблема
вирішення питання про участь у трудових правовідносинах таких суб’єктів
права, як трудові колективи. Нещодавно вони визнавалися елементом
політичної системи суспільства і їм відводилася роль одного з головних
учасників соціалістичних суспільних відносин. Та вже сьогодні трудові
колективи поступово виводять із сфери конституційного права (вони
позбавлені права висувати кандидатів у депутати місцевих рад та
претендентів на посаду Президента), а також трудового права (зокрема,
вони зникли з числа суб’єктів колективних трудових спорів).

У той же час у трудовому праві трудові колективи все ще фігурують серед
суб’єктів трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин. Насамперед
йдеться про їхню участь в управлінні підприємствами, установами,
організаціями.

Цю функцію трудових колективів визначено союзним законом “Про трудові
колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами,
організаціями” від 17 червня 1983 року [1]. Однак, незважаючи на окремі
новели, що були привнесені цим Законом у трудове законодавство, він так
і залишився практично не діючим нормативним актом декларативного типу.
До того ж окремі його положення уже на той час суперечили законодавству,
яке регламентувало права профспілок, а тому застосування цих положень на
практиці було досить проблематичним.

Ще більше проблем з реалізацією управлінської функції цієї соціальної
спільності виникає на етапі переходу до ринкових відносин, коли трудові
колективи за своїм легальним визначенням (ст.252-1 КЗпП) не вписуються у
задекларовані трудовим правом принципи захисту інтересів найманої праці.
Можна було б перевести цю проблему у площину діяльності профспілок –
саме в главі ХVІ Кодексу законів про працю України містяться норми, що
регламентують права працівників щодо їхньої участі в управлінні
підприємствами, установами, організаціями, але в такий спосіб не
вирішити. Адже і відомий союзний закон “Про трудові колективи та
підвищення їхньої ролі в управлінні підприємствами, установами,
організаціями” і закон України “Про підприємства в Україні” розглядають
участь трудящих у такому управлінні саме як функцію трудових колективів.
Тому, якщо поставити під сумнів правосуб’єктність трудових колективів,
то очевидно, що брати участь в управлінні підприємствами, установами,
організаціями вони вже не зможуть.

Проблематичною виглядає також участь інших законних представників
трудящих – профспілок. Адже, як слушно зазначають автори
Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю,
Конституція України визнає за громадянами право брати участь в
управлінні державними справами, проте прямо не надає права працівникам
брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями [2,
с.346]. Можна, звичайно, керуючись принципом “ якщо не заборонено, то
можна”, спробувати довести правомірність участі профспілок у такому
управлінні, тим більше, що у країнах з розвиненою ринковою економікою,
особливо в сучасний період працівники досить успішно залучаються до
управління справами підприємств [3, с.140-141]. Та на відміну від
традиційного у нашому розумінні права працівників “брати участь в
управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні
збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які
діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим
колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи
підприємства, установи, організації, а також з питань
соціально-культурного і побутового обслуговування” (ст.245 КЗпП), участь
працівників в управлінні підприємствами на Заході здійснюється на зовсім
іншій основі й за іншими принципами.

Отже, розглядати профспілки, на які, згідно з Конституцією України,
покладено захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів
трудящих як суб’єктів, через які працівники беруть участь в управлінні
підприємствами, установами, організаціями, немає достатніх підстав. До
того ж і Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності” від 15 вересня 1999 року у розділі про права та обов’язки
профспілок і їх об’єднань не передбачає повноважень щодо участі останніх
у такому управлінні [4].

Однак з’ясуємо насамперед, що ж треба розуміти під поняттям “управління
підприємством” та яка роль у його здійсненні відводиться нормам
трудового права.

За визначенням юридичного словника, соціальне управління є функцією
суспільно організованих систем. Це – вплив на суспільство з метою
збереження і розвитку притаманних йому якостей. Практично всі сфери
людської діяльності пов’язані з проблемою соціального управління.
Управління є своєрідною соціальною функцією, а управлінська праця –
різновид суспільної праці. Залежно від класифікаційних ознак існує
багато видів соціального управління: державне і суспільне, колегіальне й
одноосібне, управління сферою суспільного життя, галуззю виробництва,
підприємством, фірмою, установою тощо [5 с.658].

Отже, управління цілком правомірне явище. А тому простежимо, як воно
здійснюється згідно з чинним законодавством та як при цьому виглядає
участь працівників (трудового колективу) у такому управлінні.

Як зазначено у ст.14 закону “Про підприємства в Україні”, управління
підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання
прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів
самоврядування трудового колективу. Отже, система управління
підприємством повинна бути передбачена у статуті кожного підприємства і
визначає її сам власник, затверджуючи статут. Для певних
організаційно-правових форм підприємств законодавство передбачає
відповідну структуру органів управління. Так для акціонерних товариств
вищим органом передбачено загальні збори акціонерів, для товариств з
обмеженою і додатковою відповідальністю – збори учасників, для
виробничих кооперативів – загальні збори членів кооперативу. Встановлено
законом і систему виконавчих органів управління, якими, відповідно є –
правління (або інший орган), дирекція чи правління кооперативу. На
державних (казенних) та приватних підприємствах, створених не у формі
господарських товариств структуру органів управління визначає сам
власник, наділяючи їх відповідно до статуту управлінськими
повноваженнями.

Підкреслимо, що функція управління підприємством, закріплена у законі
“Про підприємства в Україні”, яка базується на праві власника щодо
господарського використання свого майна на цьому, власне, і
закінчується. Усі подальші дії з приводу управління підприємством, як
господарюючим суб’єктом, як юридичною особою здійснюватимуть органи
(посадові особи), обрані або призначені відповідно до правил зазначених
у статуті підприємства. Інша річ, коли власник, затверджуючи статут,
функції управління може взяти на себе, проте у цьому випадку він діятиме
вже не як власник підприємства (таким після державної реєстрації стає
юридична особа), а як орган управління створеного ним підприємства.

?

???????¤?$????O???O?вого комплексу і підприємства як юридичної особи.
Домінуюча за радянських часів концепція про підприємство як про суб’єкт
правовідносин, що була покладена в основу закону “Про підприємства в
Україні” (див. ст.1 Закону), не узгоджується з багатьма іншими його
статтями цього закону, у яких йдеться про власника підприємства. Тобто,
якщо виходити із словосполучення “власник підприємства”, то очевидно, що
про підприємство можна говорити лише як про об’єкт права власності, а не
як про суб’єкта правовідносин. І саме таких позицій дотримуються творці
проекту Цивільного кодексу України [6, с.82]. Саме так трактується
підприємство правовими системами більшості розвинених країн світу. Тому
управління підприємством як майном (майновим комплексом) теж
передбачається у законодавстві і віднесене до повноважень власника.
Проте такі повноваження торкаються тих власників, які не є фізичними
особами, а тих, які виступають суб’єктами права власності лише на
підставі закону (так званих фікцій) – юридичних осіб, держави, народу.

Так, відповідно до ст.33 Закону “Про власність”, від імені народу
(населення адміністративно-територіальної одиниці) управління державним
майном здійснюють відповідні Ради. А майно, яке закріплюється за
державними установами, що перебувають на державному бюджеті, належить їм
на праві оперативного управління. Як зазначає Н.С.Кузнєцова, “право
власника управляти майном і вчиняти з ним дії, є уточненням
(роз’ясненням) права користування і розпорядження майном” [7, с.244].
Отже, управління підприємством як майном – це виняткове право його
власника – юридичної особи. І залучення до участі у такому управлінні
найманих працівників (трудового колективу), очевидно, є неприйнятним
[8].

Дещо інакше виглядає ситуація у випадку участі трудящих в управлінні
підприємством як юридичною особою. Як уже зазначалось, тут управління
здійснюють спеціальні органи, передбачені статутом підприємства. Тому
говорити про якусь безпосередню участь трудових колективів в управлінні
підприємством (навіть з огляду на численні права, передбачені за ними у
законі “Про підприємства в Україні”) не доводиться. Навіть якщо в
акціонерному товаристві працівники (члени трудового колективу) є
водночас його акціонерами і беруть участь в управлінні через загальні
збори акціонерного товариства, то в цьому випадку вони діють не як члени
трудового колективу, а як власники акцій і голосують під час ухвалення
рішень не за фактом своєї присутності, а залежно від кількості належних
їм акцій.

У багатьох країнах законодавством про акціонерні товариства передбачено
створення спеціального органу – спостережної ради на який накладається
функція контролю за діяльністю виконавчого органу акціонерного
товариства [9].

Передбачається також, що загальні збори акціонерів можуть передати
окремі свої повноваження щодо управління товариством до компетенції
спостережної ради, зазначивши про це у статуті. Так у Німеччині (а саме
тут вперше було санкціоновано такий орган) спостережні ради перебрали на
себе фактично майже всі повноваження вищого органу управління.
Законодавством цієї країни передбачено, що коли кількість найманих
працівників товариства перевищує 500 осіб, то одна третина членів
спостережної ради має бути представлена уповноваженими від найманих
працівників. Тобто за таких обставин можна говорити про певну участь
працівників в управлінні товариством. Хоч представництво робітників і
службовців у спостережній раді не дає реальних можливостей для впливу на
управління справами акціонерного товариства. Адже рішення на засіданнях
ради ухвалюються більшістю від присутніх, а важливо те, що ця більшість
представлена дійсними господарями товариства – його учасниками.

Законодавством України не передбачено формування складу спостережної
ради за рахунок найманих працівників. Отож, і така можливість їх участі
в управлінні підприємством відсутня.

Можна так само проаналізувати правові можливості участі працівників в
управлінні підприємствами інших організаційно-правових форм, однак не є
таємницею, що всіма своїми ознаками така участь є суто формальною і
здебільшого жодного юридичного значення їй не надають. Зрештою, усе
викладене дає підстави стверджувати, що відносини з приводу управління
підприємствами є внутрішньогосподарськими корпоративними відносинами і
трудове право жодного відношення до них не повинне мати. Тому проблема
участі працівників в управлінні підприємствами не може бути об’єктом
дослідження науки трудового права. Звідси стає зрозуміло, що про трудові
колективи як про суб’єктів правовідносин з управління підприємствами
можна говорити тільки з огляду на ті повноваження, які визначені у
трудовому законодавстві. Але й у цьому разі, щоб остаточно визначитись з
їхньою участю у правовідносинах управління потрібно насамперед
розмежувати управління підприємством і управління процесом праці на
підприємстві [10, с.24].

Як відомо, організаційно-управлінські відносини, що пов’язані з
організацією праці, управлінням трудовим процесом, встановленням умов
праці і застосуванням трудового законодавства є відносинами, які тісно
пов’язані з трудовими та разом з ними становлять предмет трудового
права. Ці відносини є колективно-трудовими правовідносинами. Одним із
суб’єктів таких правовідносин є наймані працівники, а їхні інтереси, як
правило, повинні представляти профспілкові або інші уповноважені органи.
Отже, традиційно відоме і широко вживане поняття “участь працівників в
управлінні підприємствами, установами, організаціями” в умовах
сучасності потрібно розглядати, як участь їх в управлінні трудовим
процесом на підприємствах з усіма юридичними наслідками, що з цього
випливають.

Література

Відомості Верховної Ради СРСР. – 1983. – №25. – Ст. 382.

Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право: Учебник для вузов. – М.:
Норма-Инфра. 1998.

Коваль Л.В. Адміністративне право // Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.
Л.В.Коваль серед об’єктів соціального управління називає суспільну працю
(процес виробництва).

Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде: В 2
т. Симферополь: “Таврида”, 1998. Т.2.

Голос України – 28 січ. – 1998. – №16. Після внесення змін до закону
“Про господарські товариства” від 23 грудня 1997 року створення ради
акціонерного товариства (спостережної ради) є обов’язковим і в Україні
якщо акціонерне товариство налічує понад 50 акціонерів.

Показовим у цьому плані є п.3 ст.15 закону “Про підприємства в Україні”.
В основній редакції закону передбачено повноваження трудового колективу
державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої
Ради народних депутатів у вартості майна становить понад як 50%.
Декретом Кабінету Міністрів від 15.12.92, №8-92 призупинено дію деяких
абзаців указаної статті в частині повноважень трудових колективів, що
порушують права власника щодо управління належним йому майном
підприємства: Див.: Кодекс законів про працю України з постатейними
матеріалами. – К.: Юрінком, 1997.

Українське право. – 1996. – Число 2 (4). (Ст. 174 Цивільного кодексу
України. Проект від 25 серпня 1996 р.)

Урядовий кур’єр. – 1999. – 6 жовт. – №187.

Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.:
Вентурі, 1997.

Юридичний словник – довідник. К.: Феміна, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020