Позитивне регулювання застави у сучасному праві України

З запровадженням приватної власності усічена конструкція застави
радянського цивільного права перестала відповідати потребам забезпечення
товарообороту між майновообособленими його учасниками й розвитку
підприємництва. Особливо це суперечило принципу свободи власності.
Виникла потреба:

привести заставне право у відповідність з міжнародними стандартами;

надати різноманіття стосовно предмету застави та особливостей правового
становища її сторін;

сутттєво розширити позитивне регулювання;

пропагувати застосування застави між учасниками товарообороту;

за рахунок розвитку заставного права створити належні гарантії іноземним
інвесторам.

Зараз застава є одним з найбільш поширенних засобів забезпечення
виконання зобов’язань і існує там де існують реальні відносини
власності, розвинутий товарообіг, оборот нерухомого майна. Можна
спрогнозувати, що у подальшому її значення і особливо іпотеки лише буде
зростати. Вона врегульована спочатку ЗУ “Про заставу”, потім ЗУ “Про
іпотеку”, ЗУ “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим
іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” і нарешті новим ЦК України.
Крім того на момент остаточної редакції цього розділу лекції відомо
більше двохсот нормативних актів та легальних тлумачень норм права
стосовно застави. Тому ми радимо з окремих видів застави звертати увагу
на постанови вищих судів, накази, листи та роз’яснення ДПА, НБУ та інших
органів влади.

ЗУ “Про заставу” був прийнятий 2 жовтня 1992р. і складається із 8
розділів: І — “Загальні положення”, ІІ — “Іпотека,”. ІІІ — “Застава
товарів в обороті або переробці”,ІУ -“Заклад”, У — “Застава майнових
прав” УІ — “Застава цінних паперів”, УІІ — “Гарантії прав сторін при
заставі”, УІІІ — “Застава у міжнародному обороті”. У його ст.1 серед
підстав виникнення застави вказується договір та закон.

ЗУ “Про іпотеку” був прийнятий в 2003р. Його структура буде розглянута
спеціально у наступній лекції.

Цивільно-правова застава передбачається й іншими актами цивільного
законодавства. Зокрема відповідно до ст. 164 КТМ України встановлено
право застави вантажу, що виникає у морського перевізника вантажу для
забезпечення відшкодування витрат перевізника при перевезенні цього
вантажу. Іпотека частково врегульована й ЗК України.

Універсалізм засатави сприяє її розширеному застосуванню, в тім числі й
для забезпечення публічних зобов’язань. Так Законом України “Про порядок
погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” передбачено для захисту інтересів бюджетних
споживачів активи платника податків, який має податкову заборгованність,
передаються у податкову заставу. Її особливість у тому, що на відміну
від договірної цивільно-правової застави податкова виникає на підставі
закону та не потребує письмового оформлення. Проте за функціональним
призначенням вона – спосіб забезпечення не сплаченого у встановлений
строк податкового (тобто грошового) зобов’язання платника податків.

Застава передбачена також ЗУ “Про вибори народних депутатів України” й
використовується для забезпечення виваженого ставлення
громадян-кандадатів у народні депутати до участі у виборах та як засіб
протидії PR-технологіям, зокрема використання подібних імен фізичних
людей для розрідження електорату суперника, прийняття виважених рішень
при реалізації права бути обраним.

Застава застосовується й у митному праві. Так ЗУ “Про порядок ввезення
(пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих
речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються)
громадянами на митну територію України” митна застава використовується
як спосіб забезпечення зворотного вивезення ввезених під заставу
предметів.

Кримінально-процесуальним законодавством застава визнана як запобіжний
захід, що застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та
засудженого з метою запобігання ухидення від дізнання, слідства або
суду, перешкоджанню встановлення істини у справі. Суть полягає у тому,
що якщо до підозрюваного застосовано як запобіжний захід арешт, він під
забезпечення застави може бути змінений на підписку про невиїзд. У
Новому Кримінально-процесуальному кодексі вона набула детального
регулювання.

Підставами для встановлення застави визнавались: договір, закон, судове
рішення, заповіт.

З прийняттям нового ЦК України застава окрім названих спеціальних ЗУ
“Про заставу” та ЗУ “Про іпотеку” врегульована §6 Глави 49. Таким чином
вклалась трьохланкова система регуювання відносин із зазтави : загальна
– на основі ЦК України: спеціальна –за згаданими вище законами та окрема
– на підставі інших спеціальних актів приватного та публічного права.
Два інших види застави встановлюються у спеціальних випадках.

Проте положення цих нормативних актів пересікаються, що спричиняє
складнощі при їх використанні, неоднозначне їх тлумачення. Зокрема, не
зовсім є зрозумілим положення ч.2 ст. 574 ЦК України за якою до застави,
яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦКУ щодо
застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено
законом. Звідси загальне правило приоритетності норм ЦКУ та презумпція
договірного режиму застави.

Це та ряд інших моментів заумовлюють необхідність подальшого регулювання
застави. Крім того, із зняттям мораторію на угоди із землею виникне
необхідність деталізації правовідносин з метою запобігання зловживанням.

Так відповідно до Розділу ІХ „Прикінцеві положення” ЗУ “Про забезпечення
вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у заставне внесено право ряд
суттєвих змін, що підвищують гарантії заставодержателів.

Поняття та види застави

Згідно ст.572 ЦКУ в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у
разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого
заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно
перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено
законом (право застави). На підставі наведеного можна встановити ознаки
застави:

це спосіб забезпечення виконання зобов’язання за рахунок майна боржника;

вона є зобов’язальною і базується на праві отримати задоволення
правомірних вимог;

це кваліфікований спосіб, що має пріоритет перед іншими способами
забезпечення зобов’язань та вимогами інших кредиторів до одного і того ж
боржника;

учасники заставного правовідношення персоніфіковані: кредитор йменується
заставодержателем, а боржник – заставодавцем;

це зобов’язання є акцесорним, додатковим до основного, що виникає, чи
може виникнути у майбутньому між заставодержателем та заставодавцем;

заставне право заставодержателя є умовним і реалізується лише у випадку
коли заставодавець не виконає основного зобов’язання;

заставне право заставодержателя реалізується у встановленому законом
порядку. Реалізація предмета застави, на який накладається стягнення,
провадиться шляхом його продажі на привселюдних торгах, якщо інше не
встановлено договором або законом (ст.591 ЦКУ).

До цього слід додати, що заставою здебільше забезпечуються грошові
зобов’язання. Власне для них ця конструкція й розроблена у цивільному
праві. Проте не виключено застосування застави й до інших зобов’язань
майнового характеру.

:

o

H AE p

??????©?у, стягнення може бути звернене на предмет застави. Тобто
заставлений житловий будинок чи земельна ділянка у встановленому порядку
будуть продані, а виручена сума піде на погашення боргу перед банком
(ст.589 ЦКУ). При цьому боржник понесе ще й додаткові витрати:

мито за подачу позову та розгляд справи в суді;

комісійні на реалізацію майна на торгах;

на отримання кваліфікованої юридичної допомоги, а вона рано чи пізно
знадобиться;

транспортні витрати тощо.

Як й інші способи забезпечення виконання зобов’язання застава має своє
признапчення. Виходячи з вище наведеного справедливо стверджувати що
застава забезпечує виконання зобов’язання за допомогою стимулюючої,
компенсаційної і гарантійної функцій.

Стимулююча функція полягає в спонуканні боржника до належного виконання
своїх зобов’язань перед кредитором під страхом настання невигідних для
нього наслідків ще й з акцесорного зобов’язання: накладення стягнення
на предмет застави і зв’язані з тим його додаткові витрати;

Компенсаційна функція реалізується при невиконанні чи неналежному
виконанні боржником своїх зобов’язань і полягає в можливості звернення
кредитором стягнення на закладене майно з метою задоволення майнових
вимог до боржника та компенсації всіх втрат кредитора. При тому,
заставодержатель вправі одержати задоволення цих вимог за рахунок
вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Звідти ще одна функція застави – гарантійна. Це означає, що якщо
заставодавець є боржником по двох або більше майновим зобов’язанням і не
виконав жодного з них, то в разі заявлення до нього вимог про примусове
їх виконання за рахунок заставленого майна насамперед будуть
задовольнятися вимоги кредитора-заставодержателя. Наприклад, відповідно
до п.1 ч.1 ст.112 ЦКУ у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи
вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу
задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоровя або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені
заставою чи іншим способом. Згідно ст.31 ЗУ «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, отримані
від продажу майна банкрута, направляються в першу чергу на забезпечення
вимог,що забезпечені заставою.

Серед найбільше важливих рис застави можна відзначити такі:

1. Права заставодержателя (право застави) є правом на чуже майно.

2. Право застави слідує за предметом застави. З переходом права
власності на річ від заставодавця до іншої особи право
заставоутримувача не припиняється.

Застава похідна від основного зобов’язання: заставне зобов’язання
виникає остільки, оскільки існує основне зобов’язання.

Застава залежна від основного зобов’язання, відповідно до якого права
заставодержателя залежні від забезпеченого заставою зобов’язання.
Залежність застави виявляється у тому, що нею може забезпечуватися
тільки дійсна вимога. Якщо недійсним правочином буде визнане основне
зобов’язання, то недійсним буде й правочин про заставу. Якщо договір, що
породжує основне зобов’язання, повинний бути нотаріально посвідченим,
то такому посвідченню підлягає й договір про заставу. Припинення
основного зобов’язання за згодою його сторін припиняє й право застави.

Крім того з ціною основного договору зв’язано й вибір вартості предмета
застави за наявності альтернативи з двох та більше речей. Вибирається
така, що може задовольнити вимоги кредитора та можливі додаткові
витрати.

Похідність та залежність застави від основного правовідношення зумовлені
її призначенням – забезпечувати виконання основного зобов’язання.

Підставою виникнення права застави є договір, закон або рішення суду
(ч.1 ст. 574 ЦКУ). При тому договір є найбільш поширеною підставою для
виникнення застави. Якщо банк надає підприємцю під заставу його
ліквідного майна кредит між ним як кредитодавцем і позичальником
укладається не тільки кредитний договір, але й договір про заставу.
Останній є підставою для права застави. Якщо ж майно, що є предметом
договору, підлягає передачі заставодержателю, то право застави виникає з
моменту передачі, оскільки інше не передбачено договором (п. 2 ст. 585
ЦКУ). Проте договором може бути встановлено, що право застави виникає
з моменту укладання договору (до передачі майна).

Виникнення застави на підставі закону використовується рідко. Для того
необхідно ряд умов, а в самому законі повинні бути вказівки на:

а) юридичні факти, за наявності яких імперативно виникає право застави;

б) заздалегідь визначається чи окреслюється предмет застави;

в) встановлюється забезпечуване заставою зобов’язання;

г) сам закон повинен мати спеціальний характер (спрямованість).

Разом з тим окрім визначених спеціальним законом підстав виникнення
права застави, вона може виникнути й з інших вказівок закону. Зокрема, з
моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю
належить право застави на цнй товар (ч.6 ст.694 ЦКУ). Відповідно п. 1
ст. 735 ЦКУ при передачі під виплату ренти нерухомого майна одержувач
ренти в забезпечення зобов’язання платника набуває права застави на це
майно.

До застави, що виникає на підставі закону, застосовуються правила про
заставу, що виникає в силу договору, якщо законом не встановлене інше
(п. 2 ст. 574 ЦК України).

Судова застава може встановлюватися на підставі рішення суду для
забезпечення примусового стягнення з боржника, зокрема для виплати боргу
завданого завданням майнової шкоди.

Сторонами заставних правовідносин є заставодержатель і заставодавець.
Заставодержателем є особа, якій у заставу передається майно чи яка має
право за рахунок заставленого майна задовольнити свої вимоги. Це –
кредитор по забезпечуваному заставою (основному) зобов’язанню.
Заставодавцем виступає особа, що передає майно чи право на нього в
заставу. Зазвичай ним є боржник по основному (забезпечуваному заставою)
зобов’язанню. Проте заставником може бути і третя особа (п. 1 ст. 583 ЦК
України).

Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, передає в заставу
приналежне йому майно, у забезпечення зобов’язань закритого акціонерного
товариства, що виникнули на підставі кредитного договору між закритим
акціонерним товариством і банком. У цьому випадку боржником по основному
зобов’язанню (із кредитного договору) є ЗАТ, а заставником за договором,
що забезпечує дане зобов’язання, виступає третя особа ( що не бере
участь в основному зобов’язанні) у даному випадку – товариство з
обмеженою відповідальністю.

Заставодавцем речі може бути її власник або особа, якій належить майнове
право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове
право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583
ЦК України). При тому застава права на чужу річ здійснюється за згодою
власника цієї речі, якщо для відчудження цього права відповідно до
договору або закону потрібна згода власника. Звідси висновок про, те що
право на річ повинно бути документально підтверджене, на що слід
звертати особливу увагу при укладенні та посвідченні договору.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Відомості Верховної Ради України. –2001. -№10. –Ст.44

Відомості Верховної Ради України. –2001. -№51-52. –Ст.265

Відомості Верховної Ради України. –2002. -№1. –Ст.2

Похожие записи