КУРСОВА РОБОТА

з Конституційного права

на тему:

“Повноваження Верховної Ради”

План:

Вступ

Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади України

Повноваження Верховної Ради

Функції Верховної Ради

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації
функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у
юридичній науці називають механизмом держави.

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які
здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору
соціальне призначення держави здійснюється ії механізмом, який
складається з органів держави, державних підприємств і державних
установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних
організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями,
за допомогою яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою
реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим
спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують
здійснення завдань, виконання відповідних ії функцій у межах своєі
компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати
деяким загальним рисам і принципам, зокрема:

-організація практичного здійснення принципу народовладдя;

-сувереність державної влади;

-неухильне додерження принципу законності;

-орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості,

-охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

-забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй
етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип
соціальної справедливості);

-організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу
влад, тобто ії діференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки
влади;

-систематичне залучення до виконання державних функцій
різноманітних громадських об’єднань, співпрацювання з ними

-забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів
переконання та виховання.

Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є
первиною клитинкою державного апарату. Орган держави – це структурований
і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних
службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними
владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі,
судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Що стосується вищих органів державної влади України то до них
відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів
України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий
Арбітражний Суд України. Саме про Верховну Раду України та її
повноваження пійде мова у цій роботі.

1. Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної
влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації
державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона
сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип
поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один
від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус
найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис
парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького,
колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу
законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади
є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів
державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої
держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади,
його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —
загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в
період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її
Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян
України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це
випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви
парламенту — «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає
насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з
450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови
обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82
Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних
засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти
Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім
випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн,
полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних
депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони
проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права
шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його
однопалатність. Така структура яка не є типовою для великих і середніх
держав, але в Україні на це є вагомі причини об’єктивного і
суб’єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту
зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2
Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному
розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як
наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а
організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу,
виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях
та іншими обставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати
згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості
законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій
парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади,
зв’язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної
структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого
внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом
значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства
і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний
розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних
робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних
закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та
інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в
тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири
роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада,
за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного
року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не
пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити
повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших
результатів реформування держави, державної влади, в тому числі
законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності
України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган
законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став
реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі
органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в
системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він
здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої
і судової влади, є загальним представником народу і виразником його
волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної
влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом.
Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими
Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного
та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є
право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені
Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост,
складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради
(ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до
народу, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід
здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання
Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85
Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94
Конституції);

надає у встановленому законом строки згоду на обов’язковість міжнародних
договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які
укладає, як правило, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну
або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають
питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду
на призначення Президентом Прем’єр-міністра, Голови Антимоно-польного
комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного
комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України,
висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його
відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно
посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням
Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини
складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням
Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову
Національного банку України, призначає на посаду та припиняє
повноваження Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів
державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами
державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу
Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради
Національного банку, призначає половину складу Національної ради України
з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту
до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною
конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з
поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому
Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з
Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді
(ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення
Прем’єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не
схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за
його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її
конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про
відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому
більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є
відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та
інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і
діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади.
Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду,
обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення
Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру
Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади,
призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України
судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,
організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури
у процесі здійснення парламентського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою,
заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних
висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб,
призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами,
підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо
ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів
державних програм економічного й соціально-культурного розвитку України,
звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною
Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та
законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за
відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також
вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, визначений головним
розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної
Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших
комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов’язки насамперед щодо
якісної і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій,
а також виконання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові
спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес,
Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це
проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради
України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових
спеціальних та слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою
для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних
прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів
Державного бюджету від імені Верховної Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради
першочерговим є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема:
прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус
народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи
інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих,
установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб’єктів
законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу;
забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та ‘ц органів з іншими
органами державної влади, органами місцевого самоврядування й
об’єднаннями громадян.

2. Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які
визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і
призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є
повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття
законів; визначення засад політики держави та програм суспільного
розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування
інших державних органів; організації адміністративно-територіального
устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також
бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його
відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути
розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України
(однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція
недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї
проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від
конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його
відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це
питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також
протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці
правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них
нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над
іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про
відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї
гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може
розглядатися).

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 Конституції України;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до
нього; контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6)затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки,
передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента
України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і
укладення миру, схвалення рішення Президента України про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі
збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої
процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції
України;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України
Прем’єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів
України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,
банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених
Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад,
надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках,
передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших
членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та
захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради
Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів
Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення
функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а також
Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на
територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад
Президентом України Голови Антимонопольного комітету України,
Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету
телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на
посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри
Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з
посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду
України про порушення нею Конституції України або законів України;
призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономно
Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж
районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,
найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану
в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову
мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами на звичайної
екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на
обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація
міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією
Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента
України на вимогу народного депутата України, групи народних
депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо
підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу
Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника
апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради
України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності,

що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення
об’єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які
відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

3. Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні
повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу
законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій
(законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не
єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу
законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи
державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох
функцій держави, як об’єктних, зумовлених змістом діяльності держави
(політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і
інших функцій, зокрема «технологічних», владних функцій (законодавчої,
установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

3.1 Законодавча фунція

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та
зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці
функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У
загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін,
визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у
призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення
законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також
видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з
проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи
законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види
законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення
законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне
тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150
Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх
офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення
змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII
Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до
Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції).
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І
«Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдуми» і розділу XIII
«Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю
від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на
наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш
як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно
складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і
стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції,
законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до
Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш
як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради,
затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається
Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався
Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради
не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного
законопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом
строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі
положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно,
прийняття законів.

Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з
будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно
всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло
питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92
Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і
свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні
обов’язки громадянина; громадянство; правосуб’єктність громадян, статус
іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і
національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань
виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні,
культурні та економічні питання. Так, виключно законами України
визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної
(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння
космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,
транспорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види
пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу,
сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,
культури й охорони здоров’я; екологічної безпеки; правовий режим
власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади
зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади
регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і
діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема;
засади утворення й діяльності політичних партій, інших об’єднань
громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів
та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус
народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади,
основи державної служби, організації державної статистики та
інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової
експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й
слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і
діяльності адвокатури.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України;
засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний
статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи
національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення
громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон
надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової
відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування,
податки й збори; засади створення і функціонування фінансового,
грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної
валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок
утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску
й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються
також порядок використання і захисту державних символів; військові
звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди;
державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення
державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та
інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим,
відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

3.2 Установча функція

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради серед її головних
функцій є установча (державотворча, організаційна) функція.
Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції
є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і
судової влади, а також формування власних, парламентських структур;
призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на
призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та
державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого
самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів
(атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та
інших складових механізму держави.

Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню
установчої функції є:

1) участь у формуванні органів виконавчої влади;

2) формування органів судової влади;

3) створення парламентських структур;

4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних
організацій;

5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення
формування органів місцевого самоврядування.

Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення
виборів Президента у строки, передбачені Конституцією. Обрання
Президента, відповідно до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами
України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування строком на п’ять років.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною
Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму
державотворчого процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про
надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра, може прийняти
резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком відставку
Кабінету Міністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає
рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує
питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з
посади Президентом Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду
державного майна; Голови Державного комітету телебачення і
радіомовлення.

Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має
Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури.
Відповідно до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстрокове;
призначає третину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо
надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального
прокурора, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком
його відставку з посади.

Верховна Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню
власних, парламентських органів та інших структур, які здійснюють не
лише внут-рішньопарламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема,
Верховна Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого
Верховної Ради з прав людини; призначає на посади та звільняє з посад
голову та інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову
Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та
відкликає їх; затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів
цих комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії,
призначає на посаду й звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради
України, затверджує структуру цього апарату.

Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради має формування,
поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової влади, інших органів
державної влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада
призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої
комісії за поданням Президента України; призначає половину складу
Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка є
позавідомчим органом державної влади; призначає на посаду та звільняє з
посади голову Національного банку України за поданням Президента
України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку
України.

Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна Рада
затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру,
чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а також
Міністерства внутрішніх справ.

Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у сфері
територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень
Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й
ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст,
зарахування населених пунктів до категорії міст, найменування і
перейменування населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання
територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення
вирішуються референдумами.

Відповідно до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським
референдумом вирішується питання про зміну території України, який
призначає Верховна Рада України.

Крім того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій
України, правовий режим державного кордону, статус столиці України та
спеціальний статус інших міст.

Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду
України про порушення нею Конституції України або законів України;
призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки
Крим

Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого
самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого
самоврядування.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність
Верховної Ради. її місце в системі функцій Верховної Ради визначається
не однозначно: вона вважається як однією з основних функцій Верховної
Ради, так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет та вносить у
відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням
Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його
виконання (ст. 85 Конституції).

Відповідно до Конституції (ст. 95) бюджетна система України будується на
засадах справедливого й неупе-редженого розподілу суспільного багатства
між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які
видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове
призначення цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Поряд із Державним
бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю
України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.

Оскільки Державний бюджет, бюджетна система й грошова одиниця України є
органічними атрибутами держави, то діяльність, пов’язана з їх
встановленням (введенням, затвердженням), об’єктивно є складовою
частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності
зумовлюють й можуть зумовлювати зарахування її до самостійної основної
функції Верховної Ради, але об’єктивно ця діяльність є органічною
складовою частиною її установчої (державотворчої), а також законодавчої
та контрольної функцій.

3.3 Парламенський контроль

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів
інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність
парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча)
діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної
Ради до Президента як глави держави, особливо щодо формування органів
виконавчої влади, то традиційна її функція — функція парламентського
контролю не лише залишилась, а й певною мірою збагатилася.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини й громадянина та їх захист;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до
Президента України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо
або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за
діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний
Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету
Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний
суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої
та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України,
актів Президента України.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету
Міністрів України є розгляд й заслуховування звітів Кабінету Міністрів
про свою діяльність.

Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради по здійсненню
парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за
додержанням конституційних прав та свобод людини й громадянина.
Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів
Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова
палата.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини.

Однією з основних традиційних форм парламентського контролю є запити —
парламентські та депутатські- Зокрема, відповідно до Конституції України
(ст, 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до
Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як
третиною конституційного складу Верховної Ради.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради звернутися із
запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівників інших
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до
керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території
України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому
керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити народного
депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86
Конституції).

Поряд із законодавчою, установчою та контрольною функціями, як головними
функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти багатьох
країн, здійснює й чимало інших функцій. Це насамперед функції,
аналогічні функціям держави, зокрема, з числа об’єктних функцій, тобто
тих, що опосередковують зміст діяльності держави.

Оскільки ці функції держави здійснюють насамперед органи державної
влади, в тому числі законодавчої, то, природньо, всім цим органам
державної влади або принаймні їх переважній більшості властиві функції,
аналогічні основним об’єктивним функціям держави.

Зокрема, Верховна Рада як орган законодавчої влади здійснює серед
внутрішніх функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну та
екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну,
зовнішньоекономічну та інші зовнішні функції.

Не всі з цих функцій і відповідних повноважень Верховної Ради закріплено
в Конституції і законах України достатньо системно, але в цілому вони
мають нормативно-правове закріплення, насамперед конституційне.

Про політичну функцію Верховної Ради свідчать, зокрема, такі її
повноваження, передбачені Конституцією України, як: 1) визначення засад
внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та
позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище
України; 3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми
діяльності Кабінету Міністрів (ст. 85 Конституції) тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та
інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження, як:
1) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку і
довкілля; 2) затвердження переліку об’єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення
об’єктів права приватної власності; 3) прийняття відповідних законів,
зокрема, про правовий режим власності; правові засади й гарантії
підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного
регулювання; з основ соціального захисту, про форми й види пенсійного
забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї,
охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури
і охорони здоров’я, екологічної безпеки (ст. 85 Конституції).

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як
надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на
обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних
договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного
стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову
мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної
екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги
іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію
України.

Підтвердженням наявності у Верховної Ради відповідних зовнішніх функцій
є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин,
зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної
безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму
воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно законами
України.

4. Основні форми діяльності Верховної Ради України

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із
найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи,
порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом
і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть
особистими рисами парламентаріїв тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його
нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її
органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом
Верховної Ради, а надалі Законом про Регламент Верховної Ради, законами
України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата,
іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними
організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради
є її сесії і засідання.

Верховна Рада, зазначається у чинній Конституції, працює сесійно (ст.
82). Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові й позачергові.
Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і
першого вівторка вересня. У зв’язку з такою конституційною визначеністю
початку роботи парламенту чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного
скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних
депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу
Президента. У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в
Україні Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83
Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного чи
надзвичайного стану її повноваження тривають до дня першого засідання
першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи
надзвичайного стану.

Проекти законів, постанов та інші документи поширюються серед депутатів
під час їх реєстрації.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну
чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: у першому
— питання, повністю підготовлені для включення до розгляду на пленарних
засіданнях; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна
Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним
органам або особам.

Рішення про зміну чи включення питань із затвердженого в цілому порядку
денного сесії приймається не менш як 2/3 голосів депутатів від
конституційного складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного
питання є пропозиція погоджувальної ради депутатських фракцій, груп,
рішення щодо неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів
від конституційного складу.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні, і
засідання її органів (комітетів тощо).

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закрите
засідання відбувається за рішенням більшості від конституційного складу
Верховної Ради (ст, 84 Конституції). Основним видом засідань і тим самим
пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції (ст. 84) рішення Верховної Ради приймаються
виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Висновки

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної,
соцальноорієнтованої держави.З цією метою постійно приймаються нові
закони, видаються постанови і розплрядження, які направлени на
врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на
зміцнення і укріплення державності та суверенитету України,
вдосконавлення державної влади.

Зрозуміло, що в системі влади найбільш вразливою і малоефективною є
виконавча влада, головним призначенням і основною функцією якої є
реалізація прийнятих рішень. Hавіть хороший, досконалий закон нічого не
вартий, якщо він не виконується або виконується аби як.

Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права,
активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя
принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які
вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської
демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі
народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя»
президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої
влади у діяльності механізму владарювання.

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської
держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на
їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії,
забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.

Іншими словами життя засвідчило:

1) непридатність і навіть шкідливість теорії « поєднання влад»,
«одновладного правління»;

2) необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації
діяльності верховних владних структур.

Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до
створення дійсно правової, демократичної, соціальноорієнтованої та
економічнопроцвітаючої держави.

Список використаної літератури:

Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком,
1998

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999

Загльна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 1998

Конституція України. — К., 1996

PAGE

Похожие записи