КУРСОВА РОБОТА

На тему:

Порядок та умови відбуття покарання у вигляді виправних робіт

План

Вступ

1. Історія розвитку законодавства про відбуття покарання у вигляді
виправних робіт.

2. Порядок та умови відбуття кримінального покарання у вигляді виправних
робіт.

2.1. Порядок притягнення засуджених до відбування покарання у виді
виправних робіт.

2.2. Основні обов’язки та функції суб’єктів й учасників процесу
виконання покарання у виді виправних робіт.

2.3. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до
виправних робіт.

3. Обчислення строку та порядок зняття з обліку осіб, засуджених до
виправних робіт.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Застосування виправних робіт як вид кримінального покарання має більш
ніж 80-річну практику.

Покарання у виді виправних робіт, відповідно до ч.1 ст. 52 КК України,
може застосовуватися лише як основне покарання. Як передбачає ч.1 ст. 57
КК, покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести
місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Нині
виправні роботи існують лише одного виду – за місцем роботи засудженого
і полягають у ряді право обмежень особи, що відбуває даний вид покарання
(утримання із заробітної плати у розмірі, встановленому вироком суду,
заборона звільнення з роботи за власним бажанням без письмового дозволу
КВІ, не включення, за загальним правилом, часу відпустки до строку
покарання).

Покарання у виді виправних робіт може застосовуватися не тільки при
внесенні вироку судом першої чи апеляційної інстанції. Виправні роботи
можуть бути призначені й на підставі ст. 82 КК України при заміні
невідбутої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш
м’яким покаранням, а також у зв’язку із заміною виправними роботами
штрафу у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).
Застосування покарання у виді виправних робіт також може мати місце при
винесенні акта помилування у разі заміни покарання або його невідбутої
частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України чи при заміні
покарання або його невідбутої частини виправними роботами у зв’язку із
законом України про амністію на підставі ч. 3 ст. 86 КК України.

Пленум Верховного Суду України (постанова № 7 від 24 жовтня 2003 р.
“Про практику призначення судами кримінального покарання” ) роз’яснив,
що, відповідно до ст. 57 КК України, виправні роботи можуть бути
призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і
не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються
тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Суди не
повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини,
пов’язані з виконанням ними службових або професійних обов’язків, коли
залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення
виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же
злочинних діянь.

Оскільки відбування виправних робіт нерозривно пов’язане з трудовою
діяльністю, цей вид покарання не може бути призначений непрацездатним
особам, зокрема вагітним жінкам, і жінкам, які перебувають у відпустці
по догляду за дитиною, непрацездатним особам, котрі досягли пенсійного
віку, а також військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів,
нотаріусам, суддям, прокурорам, адвокатам, державним службовцям,
посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Це покарання застосовується тільки до працездатних осіб, які мають
місце роботи на момент винесення вироку. Щодо неповнолітніх додатково
враховується забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і одержання
ними виробничої кваліфікації. Саме через це виправні роботи не
призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.

Виправні роботи поєднуються з відрахуванням із заробітку засуджених від
10 до 20% у доход держави протягом строку відбування покарання. Вибір
конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від обставин
конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його характеру, особи
винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог
закону про індивідуалізацію покарання. Мінімальний відсоток відрахувань
на практиці застосовується також і до неповнолітніх. Застосовуючи
покарання у виді виправних робіт, суд зобов’язаний визначити розмір
відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого.
Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

Виправні роботи – це покарання, яке є достатньо ефективним засобом
виправлення засуджених, особливо у поєднанні з впливом з боку колективу,
де вони відбуватимуть покарання, хоча його застосування на практиці
постійно знижується. Так, у 2005 р. таке покарання “отримала” 2221 особа
(1,1% загального числа засуджених в Україні), тоді як у 2004 р. – 3075
осіб (1,35%), у 2003 р. – 3300 осіб (1,6%) та у 2002 р. – 4390 осіб
(2,26%). На обліку кримінально – виконавчих інспекцій у 2008 р.
перебувало 7500 осіб, засуджених до цього виду покарання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона системно ще не
досліджена, у зв’язку з внесенням постійних змін щодо цього виду
покарання.

Предметом дослідження виступають проблеми, які спостерігаються під час
здійснення спроб систематичного обґрунтування виконання покарання у виді
виправних робіт.

Об’єктом дослідження теми виступає саме виконання покарання у виді
виправних робіт, яке здійснюється на основі участі засуджених у
суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до
вимог КВК України.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновку, та
списку використаної літератури.

Історія розвитку законодавства про відбуття покарання у вигляді
виправних робіт.

Застосування виправних робіт як вид кримінального покарання має більш
ніж 80 – річну практику. За часів свого існування називалися вони по –
різному – “обов’язкові громадські роботи”, “виправно – трудові”,
“примусові роботи без тримання під вартою”, але сутність їх залишалася
незмінною – обов’язкова праця з проживанням вдома. Вони були
альтернативою позбавлення волі, особливо його коротких строків,
відбувалися як за місцем роботи, служби, так і на тяжких фізичних
роботах з благоустрою міст, проведення ремонтів, будівництва, земляних,
меліоративних та інших робіт, призначалися на різні строки, мали різні
право обмеження.

Необхідно зазначити, що на першому етапі діяльності пенітенціарні
системи РРФСР та УРСР користувалися в основному попередньою правовою
базою, яка залишилась у спадок від Російської імперії та Тимчасового
уряду. Зокрема, Статут про утримування під вартою був скасований лише у
другій половині 1918 р. після того, як Наркоматом юстиції РРФСР 23 липня
1918 р. була прийнята Тимчасова інструкція “Про позбавлення волі як міру
покарання та порядок відбування такого”. Згідно з нею, позбавленням волі
вважалося не тільки власне позбавлення волі на певний строк (яке було
обов’язково пов’язано з примусовою працею), а й засудження судом до
короткочасних (до трьох місяців) примусових робіт на час, вільний від
основної роботи без поміщення під варту.

Днем запровадження на теренах України радянської виправно – трудової
системи вважалося 7 березня 1920 р. Тоді було прийнято перший
нормативний акт у цій сфері, який передбачав утворення Центрального та
місцевих тюремно – каральних відділів. Протягом 1920р. в Україні
прийнято низку нормативно – правових актів у сфері виконання
кримінальних покарань.

23 жовтня 1925 р. постановою 2-ї сесії ВУЦВК УРСР IX скликання
затверджено перший Виправно – трудовий кодекс УРСР, який регламентував
порядок виконання покарання лише у виді позбавлення волі та примусових
робіт без взяття під варту.

У зв’язку із запровадженням на теренах СРСР інституту звільнення з місць
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, який був
закріплений в Основах виправно – трудового законодавства Союзу РСР та
союзних республік у вигляді окремого розділу Указом Президії Верховної
Ради СРСР від 8 лютого 1977 р., відповідні зміни у 1977 р. внесені й до
ВТК УРСР 1970 р. До Кодексу був включений Розділ III-А “Порядок і умови
виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим
залученням засудженого до праці і умовного звільнення з місць
позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці”, який
складався з восьми статей.

ВТК 1970 р. регулював також порядок і умови виконання виправних робіт
без позбавлення волі, які поділялися на два види:

1) за місцем роботи засудженого;

2) в інших місцях, визначених органами, що виконують покарання, але в
районі проживання засудженого.

Нині виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань
посідають значне місце, вони передбачені приблизно у 60% усіх статей
Особливої частини Кримінального кодексу України, мають важливе
попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини
невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від
суспільства на основі участі засуджених у суспільно – корисній праці, в
поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, в якому вони
працюють. Статистика свідчить, що рік у рік застосування такого
покарання, як виправні роботи, знижується – якщо у 2002 р. на обліку в
інспекціях перебувало 4390 засуджених, то в 2006 р. – 5500 засуджених.

Новий Кримінальний кодекс 2001 р. вніс певні зміни в призначення цього
виду покарання. Якщо раніше відбування виправних робіт було можливим або
за місцем роботи засудженої особи, або в інших місцях, які визначалися
органом виконання покарання в межах регіону проживання засудженого, то
нині, в умовах зростаючого безробіття, вони застосовуються відносно
осіб, які мають постійну роботу, і відбуваються тільки за місцем роботи,
що має за мету виправлення в звичайних для нього умовах праці, та
запобігання вчиненню засудженим нового злочину, причому на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності,
на відміну від попереднього кодексу, що передбачав відбування покарання
лише на підприємствах державної і суспільної форм власності (ст. 41 КВК
України).

Кримінально – виконавчий кодекс України 2003 р. на відміну від Виправно
– трудового значно послабив каральний вплив на засуджених під час
відбування покарання. Якщо раніше чергова відпустка не надавалася
засудженому до виправних робіт зовсім, то тепер засудженим до цього
покарання щорічна відпустка надається, але час її, як правило, не
зараховується до строку відбування покарання. Раніше включення часу
відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового
стажу для основного контингенту засуджених було лише можливістю при
певних обставинах, за новим КВК України це – законна реальність.

Станом на 1 січня 2003 р. на обліку в кримінально – виконавчій інспекції
перебувало 6284 особи, засуджених до виправних робіт, з них 11
неповнолітніх.

Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального
покарання у разі:

а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального
закону;

б) призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено законом
(ст.69 КК України);

в) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82
КК України);

г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного
ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).

На сучасному етапі слід здійснювати вдосконалення чинного кримінально –
виконавчого законодавства, з метою забезпечення ефективної діяльності
органів і установ кримінально – виконавчої системи з виконання покарань,
призначених за вироком суду, та приведення умов тримання засуджених у
відповідність з міжнародними станда

Порядок та умови відбуття кримінального покарання у вигляді виправних
робіт.

Порядок і умови виконання кримінального покарання у виді виправних робіт
регулюються статтями 41 – 46 КВК України, а також Інструкцією про
порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та
здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, що
затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання
покарань та МВС України від 19 грудня 2003 року. № 270/1560

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на
кримінально – виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально –
профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи
внутрішніх справ. Вирок суду проводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його
до виконання.

Документами, що підтверджують наявність підстав притягнення засудженого
до відбування виправних робіт, є:

а) копія вироку суду (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його
виконання;

б) при застосуванні акту помилування у разі заміни покарання або його
невідбутої частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України –
копія розпорядження Управління з питань помилування Адміністрації
Президента України про виконання Указу Президента України про
помилування;

в) при заміні покарання або його невідбутої частини виправними роботами
в зв’язку з законом про амністію на підставі ч.3 ст. 86 КК України –
копія постанови (ухвали) суду.

Після надходження копії вироку до органу виконання покарання відомості
про особу, засуджену до виправних робіт без позбавлення волі,
реєструються в спеціальному журналі обліку, на кожного засудженого
заповнюється облікова картка та заводиться особова справа. Після цього в
10 – денний термін інспекція надсилає повідомлення :

а) до суду, який виніс вирок, про прийняття його до виконання;

б) до установи, з якої було звільнено засудженого, у разі заміни
невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі виправними
роботами;

в) до відповідного військового комісаріату про взяття на облік осіб,
засуджених до виправних робіт, які підлягають призову на дійсну
військову службу;

г) до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних
осіб – сторожову картку;

д) до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС
України в АР Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС
України в областях, місті Севастополі та на транспорті про взяття
засудженого на облік, звільнення від відбуття покарання, а також після
його відбуття;

е) до територіального органу внутрішніх справ за місцем проживання
засудженого до виправних робіт про необхідність поставлення цієї особи
на профілактичний облік міліції та здійснення контролю за її поведінкою
і способом життя за місцем проживання.

Працівники служби дільничних інспекторів та кримінальної міліції у
справах неповнолітніх міських та районних органів внутрішніх справ
щомісячно перевіряють засудженого за місцем проживання та один раз на
квартал довідкою інформують про результати перевірок органи виконання
покарання. Додають до них матеріали перевірки (пояснення, рапорти та
ін.), які долучаються до справ засуджених. Виявляють факти порушення
засудженими громадського порядку, застосування до них заходів
адміністративного впливу і повідомляють про це інспекцію. Вносять
відповідні записи до профілактичних карток цих засуджених. Вони також
проводять із засудженими індивідуально – профілактичну роботу,
спрямовану на їх виправлення, попередження антигромадської поведінки та
вчинення ними нових злочинів.

Виконання покарання у виді виправних робіт включає в себе певний перелік
обов’язків, що покладається на різних суб’єктів і перш за все на
кримінально – виконавчу інспекцію, працівники якої:

а) ведуть персональний облік засуджених;

б) роз’яснюють порядок та умови відбування покарання засудженим і
власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ним
органом за місцем роботи засуджених і контролюють його;

в) проводять виховну роботу із засудженими особами, індивідуальні
бесіди;

г) застосовують заходи заохочення і стягнення, докладають зусиль щодо
організації індивідуального шефства над неповнолітніми засудженими,
проводять роз’яснювальну роботу з батьками засуджених неповнолітніх;

д) через відповідні центри зайнятості населення направляють на роботу
осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не
працюють або були звільнені з роботи відповідно до законодавства про
працю;

е) установлюють періодичність та дні проведення реєстрації засуджених
осіб і проводять її;

є) контролюють правильність і своєчасність відрахувань із заробітку
засуджених до виправних робіт та перерахування утриманих сум у дохід
держави.

Якщо буде встановлено невиконання цих та інших вимог КВК України,
надсилають матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення
винних осіб до відповідальності згідно із законом (ч. 2 ст. 44 КВК
України).

Працівники кримінально – виконавчої інспекції підтримують постійні
контакти з власниками підприємств та трудовими колективами з метою
своєчасного отримання інформації про застосування до засуджених заходів
заохочення, стягнення, звільнення з роботи та ухилення їх від відбування
покарання. Здійснюють у разі потреби контрольні перевірки за місцем
роботи засудженого не менш ніж два рази протягом строку відбування
покарання і за результатами перевірки складають акт у двох примірниках,
один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про
ознайомлення власника підприємства зберігається в справі засудженого та
використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків.
Контролюють поведінку засуджених до виправних робіт, з цією метою один
раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те,
чи притягувалися засуджені особи до адміністративної відповідальності.
Постійно підтримують контакт з кримінальною міліцією у справах
неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях. Уносять
подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу
засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних
причин. Організовують початковий розшук засуджених до виправних робіт,
місцезнаходження яких невідоме, та передають матеріали до органів
внутрішніх справ для оголошення їх розшуку. В разі ухилення засуджених
від відбування покарання у виді виправних робіт направляють до
прокуратури подання разом з матеріалами для вирішення питання про
притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 46
КВК; ч. 2 ст. 389 КК України), проводять аналіз роботи щодо виконання
покарання у виді виправних робіт та в необхідних випадках уносять
пропозиції для її удосконалення. У встановлені законодавством терміни
розглядають заяви і скарги з питань виконання та відбування виправних
робіт, уживають заходів щодо усунення вказаних у заявах недоліків.

Засудження до виправних робіт визначає особливий правовий статус особи,
до якої застосована ця міра покарання. Вона виконує обов’язки та
користується правами людини і громадянина, встановленими законодавством
України, за винятком обмежень, передбачених для засуджених чинним
законодавством, вироком суду, порядком відбування цього покарання.

Каральні властивості покарання у виді виправних робіт знаходять своє
втілення у багатьох правових обмеженнях, які відчувають на собі особи,
засуджені до нього, протягом всього строку, зокрема:

із заробітку засуджених до виправних робіт проводяться відрахування в
дохід держави (ст. 57 КК, ст. 45 КВК України);

протягом строку відбування покарання засудженим забороняється виїжджати
за межі України, переводитись на іншу посаду чи роботу, звільнятись з
роботи за власним бажанням без дозволу кримінально – виконавчої
інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки
обґрунтованості заяви засудженого та за наявності з нового місця роботи
про можливість його працевлаштування (ч. 1 ст. 42 КВК України);

Не зарахування часу чергової відпустки до строку відбування покарання
(ч. 2 ст. 42 КВК України);

у разі злісного ухилення засудженого від відбування покарання інспекція
надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до
кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України;

згідно зі ст. 88 КК України засудження до виправних робіт тягне за собою
судимість.

Засуджений до виправних робіт повинен неухильно додержуватися
встановлених порядку та умов відбування покарання, сумлінно ставитись до
праці, не допускати прогулів і порушень трудової дисципліни, повідомляти
про зміну місця проживання, періодично з’являтися за викликом до
кримінально – виконавчої інспекції на реєстрацію. У разі невиконання
цієї вимоги без поважних причин він може бути підданий приводу.

Порядок притягнення засуджених до відбування покарання у виді виправних
робіт.

Після оформлення у встановленому порядку документів стосовно засуджених
до виправних робіт інспекція не пізніше десятиденного терміну з дня
реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши
місце роботи засудженого, направляє на підприємство копію вироку та
повідомлення про щомісячне відрахування визначеної судом частини
заробітної плати і перерахування утриманої суми в дохід держави. Кожного
засудженого після взяття на облік негайно викликають до інспекції на
бесіду, під час якої йому роз’яснюються порядок та умови відбування
виправних робіт, заходи заохочення та стягнення, які можуть бути до
нього застосовані, відповідальність за ухилення від відбування виправних
робіт, про що у засудженого береться підписка, де він власноручно
зазначає про ознайомлення з вимогами щодо осіб, засуджених до виправних
робіт. Крім цього, засуджений заповнює анкету.

*

,

P

?

?

Ae

AE E Z

\

^

`

n

?

?

\

`

l

n

„\^„h`„\gd67

„h^„ha$gd67

&

„h^„hgd67

&

??

письмове застереження у виді попередження та надається ще на 10 днів
для працевлаштування.

Якщо засуджений знову без поважної причини не працевлаштувався у
встановлений термін і не став на облік у центрі зайнятості населення,
працівник інспекції, узявши довідку про це з відповідного центру
зайнятості, надсилає подання, копію вироку та матеріали, які свідчать
про ухилення від відбування покарання, прокуророві для вирішення питання
про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно
до ч. 2 ст. 389 КК України.

У разі, коли засуджена особа працює у приватного підприємця, після
взяття її на облік вона подає до інспекції копію трудового договору,
який обов’язково укладається у письмовій формі і в тижневий строк з
моменту фактичного допущення працівника до роботи реєструється в
державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця та у
відділі реєстрації фізичних осіб державної податкової інспекції.

Працівник інспекції виносить постанову про встановлення днів реєстрації
щодо кожної засудженої особи окремо і контролює явку на реєстрацію,
періодичність якої встановлюється від одного до шести разів на квартал і
залежить від вчиненого злочину та ставлення засудженого до відбування
покарання. Про встановлення кількості і днів реєстрації кожному
засудженому оголошується індивідуально під підпис. Зміна періодичності
реєстрації можлива лише за постановою працівника інспекції.

Так само працівник інспекції може надавати засудженій особі дозвіл на
виїзд за межі України тільки у випадках направлення його у відрядження з
місця роботи, потреби проходження курсу лікування та в разі смерті
близького родича (подружжя, батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні
брати і сестри, дід, баба, онуки), що обов’язково повинно
підтверджуватися документально. Про прийняте рішення щодо дозволу на
виїзд або відмову виноситься мотивована постанова, яка видається
засудженій особі.

Стосовно засуджених, які за висновком лікарсько – трудової експертної
комісії визнані непрацездатними після постановлення вироку суду під час
відбування покарання, працівник інспекції направляє до суду подання про
заміну виправних робіт штрафом відповідно до ч. 3 ст. 57 КК України, із
розрахунку трьох встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів
доходів громадян за один місяць виправних робіт. Відносно особи,
засудженої до виправних робіт, яка після винесення вироку суду досягла
пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, інспекція, зібравши
необхідні документи, направляє подання до суду про звільнення її від
покарання (ч. 6 ст. 42 КВК України). При цьому до вирішення зазначених
питань судом відбування покарання у виді виправних робіт зупиняється.

Основні обов’язки та функції суб’єктів й учасників процесу виконання
покарання у виді виправних робіт.

Різноплановість процесу виконання покарання у виді виправних робіт
обумовлює потребу залучення до цієї діяльності достатньо широкого кола
відповідних органів і посадових осіб, на яких законодавець покладає
виконання різних функцій.

Так, під час виконання покарання у виді виправних робіт працівники
інспекції: 1) ведуть облік засуджених осіб; 2) роз’яснюють порядок і
умови відбування покарання; 3) здійснюють контроль за додержанням
порядку та умов відбування покарання засудженими особами та власником
підприємства за місцем роботи засудженого; 4) беруть участь у виховній
роботі із засудженими особами, проводять індивідуальні бесіди з ними,
вживають заходів щодо організації індивідуального шефства над
неповнолітніми (якщо з даного питання є рішення суду), проводять
роз’яснювальну роботу з батьками засуджених неповнолітніх; 5) вносять
подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу
засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних
причин; 6) організовують початкові розшукові заходи засуджених осіб,
місцезнаходження яких невідоме, та надсилають матеріали до органів
внутрішніх справ для оголошення розшуку таких осіб; 7) застосовують до
засуджених осіб встановлені законодавством заходи заохочення і
стягнення; 8) перевіряють обґрунтованість заяви засудженої особи про
звільнення з роботи за власним бажанням та за наявності довідки з нового
місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять постанови про
дозвіл або відмову у звільненні; 9) дають дозвіл на звільнення з роботи
засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування ними
покарання; 10) контролюють поведінку осіб, засуджених до виправних
робіт, з цією метою один раз на три місяці направляють до органів
внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені особи до
адміністративної відповідальності; 11) у разі потреби дають дозвіл
засудженій особі на виїзд за межі України; 12) встановлюють
періодичність та дні проведення реєстрації засуджених осіб і проводять
реєстрацію таких засуджених; 13) виконують інші функції, визначені
нормативно – правовими актами.

Органи внутрішніх справ забезпечують:

затримання і конвоювання у порядку, передбаченому кримінально –
процесуальним законодавством, осіб, притягнутих до кримінальної
відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді виправних
робіт;

затримання і конвоювання у порядку, передбаченому кримінально –
процесуальним законодавством, осіб, засуджених до покарання у виді
виправних робіт, розшук яких оголошено у зв’язку з ухиленням від
відбування покарання (ч. 7 ст. 46 КВК України).

Підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України у АР
Крим, місті Києві та Севастополі та на транспорті за запитами
працівників інспекції безоплатно надають інформацію щодо розшуку,
притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності
засуджених осіб, які перебувають на обліку в інспекції;

Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції
у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ:

ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт;

щомісяця здійснюють перевірки за місцем проживання засуджених осіб, про
результати яких у кінці кожного кварталу письмовою довідкою, окремо щодо
кожної засудженої особи, інформують інспекцію і обов’язково додають до
неї матеріали перевірки (пояснення засудженої особи, рапорти тощо),
котрі долучаються до особової справи засудженої особи;

у разі встановлення факту притягнення до адміністративної
відповідальності засудженої особи письмово повідомляють про це інспекцію
та вносять відповідні записи до алфавітних карток обліку осіб, стосовно
яких здійснюється профілактична робота;

проводять із засудженими особами індивідуально – профілактичну роботу,
спрямовану на їх виправлення, запобігання порушенням громадського
порядку та інших прав громадян, а також вчинення ними нових злочинів.

При проведенні індивідуально – профілактичної роботи з особами,
засудженими до покарання у виді виправних робіт, органи внутрішніх справ
також виконують:

постанови суду та подання інспекції про розшук засуджених осіб,
місцезнаходження яких невідоме (ч. 5 ст. 41 КВК України);

подання про привід засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до
інспекції без поважних причин (ч. 5 ст. 41 КВК України);

постанови судів про привід засуджених осіб, які ухиляються від явки до
них, у зв’язку з розглядом кримінальних справ за ухилення від відбування
покарання у виді виправних робіт/

Стаття 44 КВК України визначає, що на власника підприємства за місцем
відбування покарання особами, засудженими до покарання у виді виправних
робіт, покладаються :

а) щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної
плати і перерахування у встановленому порядку утриманої суми у доход
держави;

б) додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених КВК
України;

в) своєчасне інформування працівників інспекції про ухилення засудженої
особи від відбування покарання, переведення останньої на іншу роботу чи
посаду, а також її звільнення;ї

г) щомісячне інформування працівників інспекції про кількість робочих
днів за графіком на підприємстві, число фактично відпрацьованих
засудженою особою робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї
за вироком суду, кількість прогулів, днів тимчасової непрацездатності за
листком непрацездатності та з інших причин;

д) встановлення контролю за поведінкою засудженого.

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного
відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконання
інших вимог, передбачених ст. 44 КВК України, працівник інспекції
надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення
винних осіб до відповідальності згідно із законом. Копії цих матеріалів
долучаються до особової справи засудженої особи. Прокуророві
направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про
допущені порушення власником підприємства при виконанні покарання у виді
виправних робіт і вжиті ним заходи; довідка власника підприємства про
причини неперерахування утриманих коштів; ксерокопії розрахункових
відомостей; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення. У свою
чергу, як визначено у ч. 6 ст. 41 КВК України, обов’язки покладаються і
на осіб, котрі відбувають покарання у виді виправних робіт. Зокрема,
засуджені зобов’зані: додержуватися встановлених порядку та умов
відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за
викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання;
періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції у встановлені
постановою дні; відмічатися у листку реєстрації. Відповідно до ст. 42
КВК України засуджені не мають права: виїжджати без дозволу за межі
України, звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу інспекці

2.3. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до
виправних робіт.

Відрахування відповідно до вироку суду із заробітної плати
засудженої особи починаються з наступного дня після надходження копії
вироку та повідомлення на підприємство, але не раніше, ніж вирок набрав
законної сили (ч. 2 ст. 45 КВК України). Відрахування провадять з усієї
суми заробітку засудженої особи, без виключення з цієї суми податків та
інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженої особи
за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті
заробітної плати. Якщо засуджена особа працює на роботах з періодичним
нарахуванням заробітної плати (сезонні роботи у сільському господарстві,
на риболовецьких та рибопереробних підприємствах тощо), то відрахування
провадяться у міру її нарахування. При проведенні відрахувань із
заробітку засуджених осіб у цей заробіток включається як грошова, так і
натуральна частина їх прибутків. Натуральна частина прибутків, утримана
із засуджених осіб, залишається в розпорядженні підприємств, а її
вартість за державними закупівельними цінами перераховується у дохід
держави. У тому випадку, коли засуджений працює за сумісництвом на
декількох підприємствах, відрахування провадяться із заробітку за кожним
місцем роботи в розмірі, установленому вироком суду, у зазначеному вище
порядку. Якщо ж особа, що відбуває виправні роботи, призивається на
військові збори, то відрахування провадяться із заробітку, який
нараховується їй за місцем роботи. Відрахування не провадяться з
грошових допомог, що одержуються у порядку загальнообов’язкового
державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат
одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які
виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та з
інших компенсаційних виплат.

Утримані у дохід держави кошти підприємства передають до
державного бюджету через банківські установи України. У такому ж порядку
перераховують кошти і приватні підприємці, а необхідні документи про це
щомісяця надсилають до інспекції. Кінцевий розрахунок здійснюється за
підсумками року, виходячи з розміру отриманого нею прибутку, відомості
про це інспекція одержує у податкових органах за місцем проживання
засудженого.

Працівники інспекції здійснюють контроль за правильністю і
своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених, щомісяця відвідують
установи казначейств з метою отримання виписок з поточних рахунків та
копій платіжних доручень. Отримані дані звіряються з відомостями, що
надходять з бухгалтерій підприємств, і заносяться до облікової картки
засудженого. Самі ж відомості, копії платіжних доручень та виписок з
поточних рахунків підшиваються до особової справи засудженого. Одержання
утриманих коштів готівкою забороняється законом. З метою виявлення
засуджених осіб, які працюють за сумісництвом, працівник інспекції один
раз на шість місяців направляє запит до податкової адміністрації. Якщо
засуджена особа відбула призначений строк виправних робіт, але
відрахування з її заробітної плати не були вчасно перераховані у дохід
держави в повному обсязі, то така особа знімається з обліку, а її
облікова картка вноситься до картотеки до дебіторської заборгованості в
підрозділі інспекції, де вона перебуває до того часу, доки підприємство
не перерахує всіх належних коштів. При цьому інспекція інформує
прокурора для вжиття заходів щодо перерахування зазначених коштів у
дохід держави. Якщо засуджений відбув призначений строк виправних робіт,
але відрахування з його заробітної плати через її затримку не були
вчасно перераховані у дохід держави в повному обсязі, то він знімається
з обліку, а його облікова картка вноситься до картотеки дебіторської
заборгованості в інспекції, де вона перебуває до того часу, поки
підприємство не перерахує всіх належних коштів. При цьому інспекцією
вживаються заходи щодо перерахування зазначених коштів.

Обчислення строку та порядок зняття з обліку осіб, засуджених до
виправних робіт.

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками,
місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку
провадилося відрахування. Початком строку вважається день, з якого
фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого, але не раніше
від дня набрання вироком чинності.

Обчислення строку відбування покарання проводиться на підставі
відомостей про роботу засудженого на підприємстві, які кожного місяця
надсилаються власником підприємства до інспекції. У відомостях
зазначаються кількість робочих днів за графіком на підприємстві,
кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, кількість і
причини невідпрацьованих ним днів, кількість днів тимчасової
непрацездатності за листом непрацездатності та з інших причин, розмір
заробітної плати і утримань з неї за вироком суду. Якщо засуджений
працює у приватного підприємця, такі відомості надсилаються до інспекції
за його підписом.

Тобто, в будь – якому випадку до часу відбування виправних робіт
включається виключно час, який засуджений повинен був відпрацювати за
графіком, понаднормова робота до часу відбуття покарання у жодному разі
не зараховується.

Окрім часу, протягом якого засуджений працював та з його заробітку
проводились утримання, до строку відбування покарання зараховується:

час, протягом якого засуджена особа не працювала з поважних причин і за
нею, відповідно до закону, зберігалася заробітна плата;

час, коли засудженій особі не надавалися робота на підприємстві через її
відсутність, що підтверджується наказом по підприємству за підписами
керівника та бухгалтера, скріпленими печаткою;

час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі
зайнятості і йому було надано статус безробітного;

час, протягом якого засуджений перебував під вартою у зв’язку з
учиненням злочину, за який відбуває виправні роботи. У строк відбування
виправних робіт зараховується один день ув’язнення за три дні виправних
робіт відповідно до ч. 3 ст. 338 КПК України.

Стаття 43 КВК України встановлює, що у строк відбування покарання не
зараховується:

час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним чи токсичним
сп’янінням, або діями, пов’язаними з ними, грубим порушенням правил
техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень;

час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних
робіт;

час тримання під вартою як запобіжний захід в іншій кримінальній справі
у період відбування виправних робіт і випадках, коли вина у вчиненні
злочину доведена у встановленому законом порядку.

час, протягом якого покарання не виконувалось у зв’язку зі звільненням
від його відбування з випробуванням відповідно до рішень суду;

час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалось місце
роботи і йому надавалося матеріальне забезпечення за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням;

час навчання новим професіям осіб, звільнених у зв’язку зі змінами в
організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією,
реорганізацією чи перепрофілюванням підприємства, установи, організації,
скороченням чисельності або штату працівників.

Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько – трудової експертної
комісії під час відбування покарання стала непрацездатною, працівник
інспекції надсилає до суду подання, особову справу та висновок про
заміну покарання у виді виправних робіт штрафом. При цьому з моменту
подання відповідних документів до кримінально – виконавчої інспекції до
вирішення зазначеного питання судом відбування покарання призупиняється.

Стосовно засудженого який після постановлення вироку суду досяг
пенсійного віку, а також жінки, котра стала вагітною, працівник
інспекції надсилає до суду подання про звільнення такої особи від
відбування покарання згідно з ч. 2 ст. 57 КК України та ч. 6 ст. 42 КВК
України. При цьому до вирішення зазначеного питання судом відбування
покарання призупиняється, а відбута його частина обчислюється, виходячи
з відпрацьованого на момент подачі документів часу.

Виконання покарання у виді виправних робіт припиняється і засуджені
знімаються з обліку у зв’язку з:

відбуттям призначеного вироком суду покарання – за наявності
розрахункових відомостей про час, який було включено в строк відбування
покарання, заробіток та проведені з нього відрахування. При цьому
затримка перерахування утриманих сум не є перешкодою для зняття
засудженого з обліку;

засудженням за ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт
– за наявності копії вироку, що набрав законної сили;

амністією – за наявності постанови суду про застосування амністії;

помилуванням – за наявності розпорядження про виконання Указу Президента
України про помилування;

скасуванням вироку – за наявності відповідної постанови суду;

винесенням судом постанови про умовно – дострокове звільнення – за
наявності такої постанови;

заміною виправних робіт штрафом – за наявності відповідної постанови
суду;

звільненням від відбування покарання – за наявності відповідної
постанови суду.

З обліку також знімаються:

– померлі – за наявності відповідної довідки з органу реєстрації актів
громадянського стану;

особи, засуджені за вчинення нового злочину, –за наявності копії вироку,
що набрав законної сили;

засуджені особи, які вибули з території обслуговування у зв’язку зі
зміною місця роботи, – за наявності підтвердження про отримання справи
інспекцією за новим місцем роботи.

Після повного відбуття засудженим покарання у день закінчення його
строку, а при звільненні за іншими підставами – не пізніше наступного
робочого дня після одержання відповідних документів інспекція надсилає
повідомлення власнику підприємства, на якому працює засуджений, про
припинення відрахувань з його заробітку і знімає засуджену особу з
обліку. Зняття засудженої особи з обліку за іншими підставами
здійснюється в день надходження відповідних документів до інспекції.
Відносно особи, знятої з обліку, яка підлягає призову на строкову
військову службу, в десятиденний термін направляється повідомлення у
відповідний військомат. В такий самий термін про зняття з обліку
засудженої особи направляється повідомлення до відділу у справах
громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Особі, яка відбула призначений судом строк виправних робіт, за її
вимогою може видаватись довідка про відбуття покарання або про
звільнення від нього.

Використана література

Лобойко Леонід Миколайович Стадії кримінального процесу.- К.: ЦНЛ,
2005.-

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.- К.:
А.С.К., 2005.-

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.- К.:
А.С.К., 2002.- 968с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка,
2003.- 1056с.

Черепій Петро Миколайович Система і повноваження органів кримінального
судочинства у ФРН і Україні.- К.: ЦНЛ, 2005.-

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ За ред.
М.І.Мельника, М.І.Хавронюка.- 3-тє вид., перероб. та доп.- К.: Атіка,
2004.- 1056с.- 51.00

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року.- К.: Каннон, А.С.К., 2003.- 1104с.

Коржанський Микола Йосипович Популярний коментар Кримінального кодексу
України.- К: Наукова думка, 1997.- 694с.

Туманянц Ануш Робертівна. Контрольні функції суду у сфері кримінального
судочинства..- Харків: Основа, 2000.- 108с.

Збірник задач для практичних занять з кримінального права: Особлива
частина:Посіб./ Відп. ред. Я.Ю.Кондратьєв.- Запоріжжя: ЗДУ, 2001.- 144с.

Половнікова Жанна Юріївна, Федоров Костянтин Львович Альбом схем з
кримінального права (загальна частина).- К.: Слово, 2003.-

Гацелюк Віталій Олександрович Реалізація принципу законності
кримінального права України (загальні засади концепції).- Луганськ: РВВ
ЛДУВС, 2006.-

Вереша, Роман Вікторович Поняття вини як елемент змісту кримінального
права України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: Спец. 12.00.08.- К.,
2004.- 18с.

Путівник по Кримінальному кодексу України: основні поняття, таблиці,
схеми (згідно Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р.).-
Тернопіль: Астон, 2002.- 244с.

Лень Валентин Валентинович, Стецюк Роксолана Іванівна Короткий тлумачний
українсько-російський правничий словник до курсу «Застосування норм
кримінального права у правоохоронній діяльності органів внутрішніх
справ».- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 1999.- 46с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи