Реферат на тему:

Порушення провадження у кримінальній справі за нововиявленими
обставинами

У складному та тривалому процесі формування правової держави, яка
покликана утверджувати у нашому суспільстві ідеї демократизму, гуманізму
та справедливості, особливого значення набуває чітка робота прокуратури
у справі суворого та неухильного дотримання законності, всебічного
захисту прав і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Від
діяльності прокурора в кримінальному процесі значною мірою залежить
винесення правосудних судових рішень, виявлення та виправлення помилок,
допущених судами.

Питання порушення провадження за нововиявленими обставинами завжди
привертали увагу правознавців. Проблемам, пов’язаним із порушенням
провадження за нововиявленими обставинами, присвятили свої дослідження
Г.З. Анашкін, М.К. Бєлобабченко, В.М. Блінов, М.П. Вєдіщєв, М.О. Громов,
І.Б. Міхайловська, І.Д. Пєрлов, В.С. Поснік, Б.С. Тєтєрін,
О.П. Тьомушкін та ін.

Втім, незважаючи на це, в чинному кримінально-процесуальному
законодавстві України недостатньо чітко та повно регламентовані питання,
пов’язані із порушенням провадження за нововиявленими обставинами, що
своєю чергою негативно позначається на ефективності правосуддя у
кримінальних справах. Крім того, у процесуальній літературі ще
залишається багато дискусійних питань, правильне вирішення яких
безпосередньо сприятиме виявленню допущених під час провадження у
кримінальних справах порушень і помилок, а відтак і їх виправленню
шляхом перегляду таких справ у зв’язку з нововиявленими обставинами. До
того ж більшість публікацій, що стосуються предмета дослідження,
написані ще кілька десятиліть тому, відповідно у них з об’єктивних
причин не враховані ті кардинальні політичні, соціально-економічні та
правові перетворення, що відбулися за цей період.

Мета статті – дослідження юридичного змісту та процесуального порядку
порушення провадження за нововиявленими обставинами, а також розробка
науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення
кримінально-процесуального законодавства України у цьому напрямі.

Порушення провадження за нововиявленими обставинами являє собою
процесуальне рішення компетентної посадової особи – прокурора розпочати
у встановленому законом порядку перевірку або розслідування
нововиявлених обставин у зв’язку із надходженням даних, що вказують на
їхні ознаки.

До прийняття цього процесуального рішення прокуророві належить вирішити
цілий ряд питань. На основі вивчення та аналізу інформації, що надійшла,
прокурор передусім з’ясовує наявність приводу та підстав для порушення
провадження. З метою перевірки обґрунтованості викладених доводів
прокурор визначає необхідність у проведенні попередньої перевірки
відомостей, що надійшли, а також дії, які при цьому слід виконати.

Крім того, якщо є дані, що свідчать про потребу перегляду за
нововиявленими обставинами виправдувального вироку, ухвали чи постанови
про закриття справи (ч.1 ст.4006 Кримінально-процесуального кодексу
України /далі-КПК/), а також вказують, що особа фактично вчинила більш
тяжкий злочин, ніж той, за який її засуджено (ч.4 ст.4006 КПК), прокурор
зобов’язаний перевірити, чи не закінчилися строки давності притягнення
до відповідальності. Після спливу цих строків прокурор не вправі
порушити провадження, а суд не вправі відновити кримінальну справу.
Однак, відповідно до ч.5 ст.49 Кримінального кодексу України (далі –
КК), давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та
безпеки людства, передбачених ст.437-439, ч.1 ст.442 КК.

До того ж прокурор повинен з’ясувати й питання про те, чи не була
повідомлена йому інформація відома суду, що виніс по справі рішення.
Якщо суд на момент винесення рішення знав про ці обставини, то порушення
провадження унеможливлюється.

Не повинне залишитися поза увагою прокурора і встановлення того, чи вже
виконане судове рішення, зокрема вирок, правосудність якого оспорюється
і якщо ще не виконане, то прокурор повинен з’ясувати стан його
виконання.

Деякі юристи піддають критиці повноваження прокурора щодо порушення
провадження за нововиявленими обставинами. Вони мотивують це тим, що
нововиявленими обставинами, згідно із законом, можуть бути, зокрема,
злочинні зловживання прокурора, про які не було відомо суду при
винесенні судового рішення та які доводять неправильність засудження.
Відповідно, у перегляді судового рішення в цьому випадку заінтересований
засуджений і навряд чи – прокуратура. Відтак цим авторам видається
дивною необхідність звернення однієї сторони (сторони захисту) до іншої
(сторони обвинувачення) з тим, щоб остання порушила провадження за
нововиявленими обставинами та поставила перед судом питання про
відновлення справи [1, с.20].

Однак ці дослідники не беруть до уваги те, що для постановки перед судом
питання про відновлення справи необхідно попередньо з’ясувати наявність
для цього підстав, що без проведення перевірки або розслідування
нововиявлених обставин неможливо здійснити. І. Коліушко та Р. Куйбіда
фактично опосередковано висловилися за надання повноважень щодо
порушення провадження за нововиявленими обставинами суду, про що вже
раніше йшлося у процесуальній літературі [2, с.69; 3, с.29]. Проте, якщо
і погодитися з їхньою пропозицією, то суду все одно неминуче треба буде
звертатися до прокурора, оскільки він має можливість для проведення
перевірки або розслідування нововиявлених обставин. А це, як справедливо
зазначив В.М. Блінов, привело б до створення непотрібної перехідної
інстанції [4, с.88]. До того ж проведення перевірки або розслідування
нововиявлених обставин є єдиним засобом, завдяки якому про ці обставини
стає відомо суду, на підставі чого він вправі відновити справу. Отже,
необхідність надання прокурору таких повноважень зумовлюється характером
обставин, що є підставами для відновлення справи.

Діяльність прокурора, що здійснюється в разі порушення провадження за
нововиявленими обставинами, можлива тільки за наявності для цього
приводів і підстав. У процесуальній літературі під приводами для
порушення провадження за нововиявленими обставинами розуміють «джерела
відомостей про незаконність або необґрунтованість вироку чи іншого
судового рішення, що набрало законної сили»[5, с.14]. Як видається, таке
визначення є не зовсім правильним, оскільки при характеристиці приводів
акцент робиться на видах джерел, а не на одержуваній за їхньою допомогою
інформації. Однак саме відомості, які містяться у відповідному джерелі,
й спонукають прокурора до виконання відповідних дій, пов’язаних із
порушенням провадження за нововиявленими обставинами. Тому, на нашу
думку, приводи для порушення провадження за нововиявленими обставинами –
це одержувані із встановлених законом джерел відомості (інформація) про
наявність ознак нововиявлених обставин.

Ми поділяємо позицію М.О. Громова про те, що приводи служать юридичним
фактом, який зобов’язує прокурора здійснити визначену законом
діяльність: порушити провадження за нововиявленими обставинами або
провести попередню перевірку для встановлення наявності або відсутності
для цього підстав. Тому приводи тільки зумовлюють діяльність прокурора,
але аж ніяк не визначають наперед її результат [6, с.12].

КПК не вживає терміна «приводи для порушення провадження за
нововиявленими обставинами». Він містить вказівку тільки на те, що
заінтересовані особи, підприємства, установи, організації та посадові
особи подають прокуророві заяви про перегляд справи (ч.1 ст.4008 КПК), а
учасники процесу та інші особи, якщо таке право їм надано законом,
звертаються до прокурора з клопотанням про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами (ч.1 ст.4009 КПК). Крім цього, прокурор у
всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини у справі,
зобов’язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести
необхідне розслідування цих обставин (ч.2 ст.4008 КПК). Таку законодавчу
регламентацію переліку приводів для порушення провадження за
нововиявленими обставинами не можна назвати досконалою.

Безперечно, в цьому плані перевагу слід віддати проекту
Кримінально-процесуального кодексу України 2000 р. (далі – проект КПК
2000 р.) [7]. У ньому, на відміну від діючого кримінально-процесуального
закону, закріплено статтю, в якій розкривається перелік приводів для
порушення (згідно з проектом КПК 2000 р. – заведення) провадження за
нововиявленими обставинами. Так, відповідно до ч.1 ст.526 проекту КПК
2000 р., приводами для порушення провадження за нововиявленими
обставинами є: заява засудженого, його законного представника або
захисника, а в разі смерті засудженого – заява його близького родича або
захисника; заява потерпілого або його представника; заява позивача,
відповідача або їхніх представників, якщо за нововиявленими обставинами
потрібно переглянути не лише розмір, а й підстави позову; заяви або
повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб; явка з
повинною особи, яка заявляє про вчинення злочину, за який була засуджена
інша особа; безпосереднє виявлення прокурором ознак нововиявлених
обставин.

Проте і такий перелік приводів для порушення провадження за
нововиявленими обставинами не претендує на вичерпність і ще далекий від
досконалості. Зокрема, відомості про нововиявлені обставини можуть бути
одержані з повідомлень у засобах масової інформації, в ході проведення
оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування або судового
розгляду іншої кримінальної справи. Крім того, навряд чи доцільно
запроваджувати норму, згідно з якою фізична особа, яка не є учасником
процесу, навіть за наявності у неї відомостей про неправосудність
судового рішення, не вправі подавати заяву, що є самостійним приводом
для порушення провадження за нововиявленими обставинами. Визначене у
проекті КПК 2000 р. коло суб’єктів, уповноважених подавати заяви про
наявність ознак нововиявлених обставин позбавляє права інших фізичних
осіб подавати такі ж заяви і тому значною мірою обмежує можливості
прокурора у вирішенні питання про порушення відповідного провадження, що
не відповідає інтересам правосуддя. На наше переконання, що незалежно
від того, ким подана заява про наявність ознак нововиявлених обставин і
чи вказана ця особа у ч.1 ст.526 проекту КПК 2000 р. як суб’єкт права на
її подання, якщо викладені відомості справді вказують на ознаки
нововиявлених обставин, прокурор повинен порушити відповідне
провадження.

З огляду на це стверджуємо, що перелік приводів для порушення
провадження за нововиявленими обставинами, повинен бути таким: 1) заява
фізичної особи; 2) явка з повинною; 3) повідомлення посадових осіб та
органів юридичних осіб, що виступають від їхнього імені; 4) повідомлення
в засобах масової інформації; 5) виявлення ознак нововиявлених обставин
у ході проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового
розслідування або судового розгляду інших кримінальних справ;
6) безпосереднє виявлення прокурором ознак нововиявлених обставин;
7) інформація, одержана з інших джерел.

Кримінально-процесуальним законом не визначено порядок прийняття, строки
розгляду та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про
нововиявлені обставини. Тому, вважаємо за необхідне, закріпити в законі
наступні положення.

Заяви, повідомлення та інша інформація про нововиявлені обставини
подаються прокуророві, який не вправі відмовити у їх прийнятті з мотивів
неповноти викладених у них відомостей, необхідності звернення до іншого
прокурора чи з якихось інших причин. Заяви, повідомлення та інша
інформація про нововиявлені обставини, направлені в інші органи, не
уповноважені приймати рішення про порушення провадження за
нововиявленими обставинами, повинні прийматися за правилами,
встановленими для прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про
злочини і в той же день надсилатися прокуророві за належністю.

Заяви, повідомлення та інша інформація про нововиявлені обставини
повинні бути розглянуті і щодо них має бути прийняте рішення у строки,
встановлені для розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини.

Щодо форм перевірки одержаних заяв, повідомлень та іншої інформації про
нововиявлені обставини, то закон обмежується положеннями такого змісту.
З метою перевірки заяв про перегляд справи прокурор вправі витребувати
цю справу із суду. Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі
нові обставини в справі, зобов’язаний особисто або через органи дізнання
чи слідчих провести необхідне розслідування цих обставин. Про
призначення розслідування нововиявлених обставин виноситься постанова, і
розслідування проводиться за правилами, встановленими КПК для проведення
досудового слідства (чч.1-3 ст.4008 КПК). Подібна регламентація
міститься і у ст.527 проекту КПК 2000 р.

З наведених законодавчих норм та положень проектів КПК можна зробити
низку узагальнень. По-перше, витребування прокурором справи із суду як
спосіб перевірки заяв та повідомлень про нововиявлені обставини
здійснюється незалежно від вказівки на конкретну групу нововиявлених
обставин, передбачених ч.1 ст.4005 КПК (ч.1 ст.523 проекту КПК 2000 р.).
По-друге, виявивши ознаки нововиявлених обставин, прокурор у будь-якому
разі повинен провести їх розслідування. По-третє, проведення
розслідування нововиявлених обставин можливе без попереднього порушення
самого провадження за нововиявленими обставинами. По-четверте, складання
постанови про призначення розслідування нововиявлених обставин є
початковим моментом провадження за нововиявленими обставинами.

Така законодавча регламентація, як вважаємо суперечить юридичній природі
та процесуальному змісту визначених цим же законом нововиявлених
обставин як підстав для перегляду судових рішень, що набрали законної
сили, неправильно скеровує, а іноді й заплутує правозастосовчу
діяльність.

Зокрема заслуговує на критику обмеження способів перевірки відомостей
про нововиявлені обставини, вказаних у пп.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК (п.1, 2
ч.1 ст.523 проекту КПК 2000 р.), тільки шляхом витребування справи із
суду. Не викликає сумніву, що цього не достатньо для прийняття
обґрунтованого рішення.

Законодавець не пояснює, що він вкладає у зміст словосполучення
«необхідне розслідування нововиявлених обставин». З нього не зрозуміло,
чи це розслідування будь-яких за своїм характером нововиявлених
обставин, чи таке розслідування, яке зумовлюється належністю цих
обставин до конкретної групи? Важливо відзначити, що і в теорії
кримінального процесу до цього часу немає єдності з цього приводу.

Одні науковці схильні вважати, що за наявності ознак обставин, вказаних
у п.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК, порушується і провадження за нововиявленими
обставинами і кримінальна справа та обидва провадження розслідуються
паралельно [2, с.91].

Інші автори переконані, що існують два порядки розслідування
нововиявлених обставин. Якщо мають місце обставини, передбачені у п.1, 2
ч.1 ст.4005 КПК, то порушується кримінальна справа, провадження по якій
ведеться у звичайному порядку. Коли ж йдеться про всі інші нововиявлені
обставини, не пов’язані із вчиненням злочину (п.3 ч.1 ст.4005 КПК), то
питання про порушення кримінальної справи не ставиться, ніхто не
притягається до кримінальної відповідальності, а розслідування цих
обставин проводиться з дотриманням загальних правил досудового
розслідування, проте лише в обсязі, необхідному для безсумнівного їх
встановлення [8, с.165; 9, с.23-24].

Процесуалісти, що належать до третьої групи, підкреслюють, що фактично в
законі закріплено три порядки розслідування нововиявлених обставин. У
першому порядку за наявності обставин, віднесених до п.1, 2 ч.1 ст.4005
КПК, порушується в загальному порядку кримінальна справа, яка
розслідується, як і будь-який інший злочин. У ході провадження по такій
справі особі пред’являється обвинувачення. Розслідування закінчується
складанням обвинувального висновку, а в разі підтвердження даних
досудового розслідування в ході судового розгляду постановляється
обвинувальний вирок. Після набрання ним законної сили прокурор порушує
провадження за нововиявленими обставинами, з’ясовує, наскільки ці
обставини (встановлені вироком, що набрав законної сили) вплинули на
винесення неправосудного судового рішення по іншій кримінальній справі
та надсилає матеріали розслідування разом з вироком і своїм висновком до
суду, який і вирішує питання про відновлення справи.

5закінчення строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності, акта амністії чи помилування окремих осіб, у зв’язку
зі смертю обвинуваченого або недосягненням особою віку, з якого настає
кримінальна відповідальність, вони повинні бути встановлені за допомогою
матеріалів розслідування. Оскільки особа, яка вчинила злочин, не може
бути притягнута до кримінальної відповідальності, то встановлюються
об’єктивні дані, що перешкоджають порушенню кримінальної справи, а якщо
ця справа вже порушена, то такі, що вимагають її закриття. Розслідування
даного злочину завершується не обвинувальним висновком, а постановою про
закриття кримінальної справи. Після цього прокурор діє, як і за першого
порядку. Це другий порядок розслідування нововиявлених обставин.

І, нарешті, третій порядок розслідування нововиявлених передбачений для
обставин, віднесених до п.3 ч.1 ст.4005 КПК. У цьому випадку,
кримінальна справа не порушується, а розслідування цих обставин
проводиться з дотриманням загальних правил досудового розслідування і
лише в обсязі, необхідному для їхнього встановлення [5, с.30-32; 6,
с.32-34].

Щоправда, згодом М.О. Громов змінив свою позицію. Як і деякі інші
дослідники, тепер він схильний вважати, що у всіх випадках встановлений
єдиний порядок порушення провадження за нововиявленими обставинами та
їхнього розслідування, незалежно від того, чи в наявності дані про
обставини, вказані у п.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК, чи передбачені п.3 ч.1 цієї
ж статті [10, с.21; 11, с.31; 12, с.504; 13, с.471; 14, с.121-122].

Висловимо свою позицію у розв’язанні цього питання. Намагаючись
роз’яснити не зовсім вдало регламентований в законі порядок провадження
за нововиявленими обставинами, згадані науковці фактично проаналізували
зовсім інше питання – порядок розслідування кримінальних справ щодо
осіб, які вчинили злочини проти правосуддя. В законі ж чітко та
однозначно сказано, що заяви, повідомлення про нововиявлені обставини
можуть бути приводами для порушення провадження за нововиявленими
обставинами тільки тоді, коли вони вже підтверджені вироком суду, що
набрав законної сили. Тому, коли в цих заявах, повідомленнях містяться
дані про обставини, вказані у п.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК, які не встановлені
вироком суду, що набрав законної сили, то вони є не приводами для
порушення провадження за нововиявленими обставинами, а приводами для
порушення кримінальної справи.

Звідси випливає, що нерозмежування деякими авторами приводів для
порушення провадження за нововиявленими обставинами від приводів для
порушення кримінальної справи, а також порядку провадження за
нововиявленими обставинами від порядку розслідування злочинів проти
правосуддя і призвело їх до помилкового висновку про наявність двох чи
навіть трьох порядків розслідування таких обставин. До того ж названі
науковці не беруть до уваги те, що предметом перегляду на цій стадії є
законність, обґрунтованість та справедливість судових рішень, що вже
набрали законної сили. Відповідно, їхньому винесенню в будь-якому разі
передувало звичайне досудове розслідування.

Видається неприйнятною і позиція Б.С. Тєтєріна про паралельне
розслідування кримінальної справи та нововиявлених обставин. Про яке
порушення провадження за нововиявленими обставинами чи про їхнє
розслідування можна говорити, коли ще не відомо, чи підтвердяться дані
звичайного досудового розслідування при судовому розгляді та чи
постановить суд обвинувальний вирок?

Не підкріплений належною аргументацією і погляд тих дослідників, які
висловлюються за існування єдиного порядку розслідування усіх
нововиявлених обставин.

Розслідування проводиться з метою встановлення обставин, що входять до
предмета доказування по справі. Однак, про яке розслідування обставин,
віднесених до п.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК може йти мова, коли вони вже
засвідчені у порядку, згідно з законом? До речі, у ч.1 п.8 Наказу
Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. №5 «Про організацію
підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його
відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству»
вказано, що прокурори, розглядаючи клопотання про перегляд судових
рішень у кримінальних справах за нововиявленими обставинами, повинні
призначати розслідування нововиявлених обставин у разі необхідності
(виділено мною. – Н.Б.).

Російський процесуаліст Б.Т. Бєзлєпкін зазначає, що коли йдеться про
обставини, встановлені вироком, постановою чи ухвалою суду або
постановою органу розслідування та прокурора, провадження обмежується
витребуванням відповідних документів, в яких певні обставини одержали
офіційне закріплення [15, с.427]. Отже, в цих випадках слід говорити
тільки про перевірку того, чи належить обставина, встановлена у
визначеному законом порядку по іншій кримінальній справі до справи, що
відновлюватиметься, чи спричинила така обставина винесення
неправосудного судового рішення по цій справі. Іншого підходу потребує
ситуація, за якої прокуророві стало відомо про наявність обставин,
зазначених у п.3 ч.1 с.4005 КПК. У цьому разі без призначення
розслідування цих обставин справді не обійтися.

Подібної думки дотримується і М.П. Вєдіщєв, який підкреслює, що за
змістом закону, якщо в повідомленні є посилання на нововиявлені
обставини, зазначені у п.1-3 ч.3 ст.413 КПК Російської Федерації (в
нашому випадку пп.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК), то прокурор проводить тільки
перевірку, а не розслідування вказаних обставин [16, с.93-94].

До речі, у ч.2 ст.593 проекту КПК 2003 р. [17] вказаний недолік
враховано і прокурор у всіх випадках, коли йому будуть відомі нові
обставини у справі, зобов’язаний особисто або через органи дізнання чи
слідчих провести необхідне розслідування або перевірку (курсив мій. –
Н.Б.) цих обставин.

Отже, належність нововиявлених обставин до певної групи і визначає
характер та обсяг майбутніх процесуальних дій, які повинні бути
проведені з метою встановлення підстав для відновлення справи. Самі по
собі перевірка або розслідування нововиявлених обставин у жодному разі
негативно не впливають на судове рішення, що набрало законної сили,
оскільки воно за їхніми результатами ще не скасовується, а докази, що
лежать в його основі, і далі залишаються належними, допустимими,
достовірними та достатніми. Відтак не має під собою належного підґрунтя
твердження про наявність у прокурора повноважень зупинити виконання
судового рішення після того, як йому стало відомо про нововиявлені
обставини. Ні кримінально-процесуальний закон, ні Закон України «Про
прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №1789-XII не надають прокуророві
права зупиняти судове рішення, що набрало законної сили, в тому числі і
при провадженні у виключному порядку.

Для того щоб відповісти на питання про наявність підстав для відновлення
справи, необхідно або здійснити ряд перевірочних дій, або провести
розслідування нововиявлених обставин. Оскільки такі процесуальні дії
можуть істотно зачіпати інтереси окремих осіб, покласти на них певні
обов’язки та обмеження, то з огляду на забезпечення прав і законних
інтересів особи, неправомірним є проведення розслідування нововиявлених
обставин без порушення самого провадження за нововиявленими обставинами.
В даному випадку доцільно провести певну аналогію зі стадією порушення
кримінальної справи, на якій проведення слідчих дій, як правило,
дозволяється тільки після порушення самої справи. Винесення постанови
про призначення розслідування нововиявлених обставин аж ніяк не може
замінити собою порушення провадження за нововиявленими обставинами і,
тим більше, бути його початковим моментом. Без порушення провадження за
нововиявленими обставинами не може бути й самого розслідування таких
обставин.

З метою усунення вказаних недоліків, належного правового регулювання
відносин, що виникають на цьому етапі процесуальної діяльності та
вдосконалення кримінально-процесуального закону, можна запропонувати
такий порядок вирішення проаналізованих вище проблем.

Попередня перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про
нововиявлені обставини здійснюється прокурором або, за його дорученням,
слідчим чи органом дізнання без проведення будь-яких слідчих дій шляхом
витребування копії вироку, що набрав законної сили, копії постанови про
закриття справи або ж початкової кримінальної справи, витребування або
прийняття інших матеріалів, відібрання пояснень, проведення опитування,
доручення на проведення ревізій, інвентаризацій, відомчих перевірок та
відомчих експертиз, опечатування об’єктів, спеціального дослідження
об’єктів та проведення оперативно-розшукових заходів.

Заявнику, який особисто з’явився до прокурора, під розписку видається
повідомлення про прийняття його заяви із зазначенням даних про особу,
яка її прийняла, дати та часу прийняття, реєстраційного номера заяви та
з наведенням його прав. Особа, яка повідомила відомості про наявність
ознак нововиявлених обставин, має право на: заявлення клопотань про
проведення дій щодо попередньої перевірки заяви чи повідомлення або про
доповнення матеріалів попередньої перевірки заяви чи повідомлення;
одержання копії постанови про порушення провадження за нововиявленими
обставинами або про відмову в цьому; ознайомлення з матеріалами
попередньої перевірки, якщо їй було відмовлено у порушенні провадження
за нововиявленими обставинами; оскарження рішення прокурора за
результатами попередньої перевірки інформації про наявність ознак
нововиявлених обставин; забезпечення безпеки. В разі надходження до
прокурора заяви, повідомлення та іншої інформації про нововиявлені
обставини, які раніше вже були зареєстрована, вони повторно не
реєструється, а додаються до матеріалів відповідної попередньої
перевірки, про що повідомляється заявник.

За результатами розгляду та попередньої перевірки заяв, повідомлень та
іншої інформації про нововиявлені обставини прокурор приймає одне з
таких рішень: 1) виносить постанову про порушення провадження за
нововиявленими обставинами та проведення їхньої перевірки, якщо у
заявах, повідомленнях та іншій інформації містяться дані, що вказують на
наявність обставин, передбачених у п.1, 2 ч.1 ст.4005 КПК; 2) виносить
постанову про порушення провадження за нововиявленими обставинами та
призначення їхнього розслідування, якщо у заявах, повідомленнях та іншій
інформації містяться дані, що вказують на наявність обставин,
передбачених у п.3 ч.1 ст.4005 КПК; 3) відмовляє у порушенні провадження
за нововиявленими обставинами, якщо не вбачає для цього підстав.

Про прийняте рішення протягом трьох діб повідомляється заявник із
роз’ясненням йому порядку та строку на оскарження. Про порушення
провадження за нововиявленими обставинами в той же строк прокурор
зобов’язаний повідомити засудженого, виправданого або особу, справу щодо
якої закрито шляхом надіслання копії відповідної постанови, якщо вони,
їх законні представники чи захисники не були ініціаторами його
порушення.

Постанова прокурора про порушення провадження за нововиявленими
обставинами складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної
та резолютивної. У вступній частині зазначаються назва постанови; дата і
місце її винесення; відомості про особу, яка її винесла (прізвище та
ініціали, посада, класний чин); у зв’язку з одержанням якої інформації
виноситься. В описово-мотивувальній частині вказуються привід для
порушення провадження за нововиявленими обставинами (від кого надійшла
інформація, час її одержання); про які нововиявлені обставини наводяться
дані; ступінь їхньої обґрунтованості (чи підтверджені вони у
встановленому законом порядку); чи могли вони спричинити винесення
неправосудного судового рішення; обґрунтування необхідності проведення
перевірки або розслідування нововиявлених обставин; посилання на статті
КПК, що регламентують винесення постанови. У випадку відмови у порушенні
провадження за нововиявленими обставинами в постанові викладаються
мотиви такого рішення. Резолютивна частина містить рішення про порушення
провадження за нововиявленими обставинами; посилання на статті КПК, що
визначають приводи, підстави і порядок його порушення; вказівку для
відновлення якої справи порушується провадження та хто буде проводити
перевірку або розслідування; право заявника на оскарження прийнятого
рішення; підпис особи, яка винесла постанову.

До постанови про порушення провадження за нововиявленими обставинами
додаються матеріали попередньої перевірки інформації про нововиявлені
обставини.

Аналізуючи чинний кримінально-процесуальний закон, положення проектів
КПК, неважко помітити, що у них немає чіткої регламентації порядку
порушення провадження за нововиявленими обставинами, відсутні дієві
механізми, які сприяли б реалізації заінтересованими особами їхніх прав
на оспорення судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та
забезпечували б виконання прокурором покладених на нього обов’язків щодо
перевірки одержаної чи виявленої інформації про ознаки нововиявлених
обставин. Все це потребує вдосконалення та оптимізації
кримінально-процесуального законодавства України у цьому напрямі, без
чого неможлива демократизація і гуманізація його норм, інститутів та
забезпечення завдань правосуддя.

Сучасний стан дослідження проблем, пов’язаних із провадженням за
нововиявленими обставинами у вітчизняній науці кримінального процесу, не
можна вважати задовільним. Всебічного дослідження потребують питання про
процесуальний статус та забезпечення права на захист осіб, щодо яких
провадиться розслідування нововиявлених обставин, оскарження рішень, дій
та бездіяльності прокурора на цьому етапі кримінально-процесуальної
діяльності, доцільність існування порядку проходження матеріалів
перевірки або розслідування нововиявлених обставин та висновку прокурора
через вищестоящого прокурора. Розробка цих та цілого ряду інших питань
провадження за нововиявленими обставинами, сприятиме розвиткові
вітчизняної доктрини кримінального процесу та вдосконаленню
кримінально-процесуального законодавства України.

Література

Коліушко І., Куйбіда Р. «Мала судова реформа» – перший крок до побудови
нової системи правосуддя // Адвокат. – 2001. – №3. – С.17-20.

Тетерин Б.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в
советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959. – 116с.

Темушкин О. Расследование вновь открывшихся обстоятельств //
Социалистическая законность. – 1975. – №8. – С.29-32.

Блинов В.М. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. –
М.: Юрид. лит., 1968. – 120с.

Анашкин Г.З., Перлов И.Д. Возобновление дел по вновь открывшимся
обстоятельствам. – М.: Юрид. лит., 1982. – 80с.

Громов Н.А. Возбуждение производства по вновь открывшимся
обстоятельствам. Учебное пособие. – Волгоград: ВС МВД СССР, 1984. – 44с.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект. Підготовлений робочою
групою Кабінету Міністрів України за станом на 1 березня 2000 року. –
К., 2000. – 178с.

Михайловская И.Б. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам
в советском уголовном процессе // Ученые записки Всесоюзного института
юридических наук. Вып.10. – М.: Госюриздат, 1959. – С.125-182.

Посник В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам.
Лекция. – Волгоград, 1976. – 40с.

Белобабченко М.К. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам
в советском уголовном процессе. Автореф. дисс…. канд. юрид. наук:
12.00.09 / М., 1988. – 25с.

Громов Н.А. Теоретические и практические проблемы возобновления
уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам. Автореф. дисс….
докт. юрид. наук: 12.00.09 / М., 1993. – 44с.

Чистякова В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам //
Уголовно-процессуальное право: Учебник / Под общ. ред. проф., засл.
деятеля науки РФ П.А. Лупинской. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:
Юристъ, 1997. – 591с.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. 2-ге
вид., перероб і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536с.

Фінько В.Д. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження //
Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: [Навч. посібник
для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ю.М.
Грошевого. – Харків: Право, 2002. – 160с.

Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. –
480с.

Ведищев Н.П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых
или вновь открывшихся обстоятельств. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 256с.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект №3456-1 від 19.05.
2003 р., прийнятий за основу 22.05. 2003 р. – К., 2003. – 288с.

Похожие записи