.

Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
141 1587
Скачать документ

Реферат на тему

Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних
систем

Стаття ККУ 363:

1. Порушення правил експлуатації автоматизованих
електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп’ютерних мереж особою,
яка відповідає за їх експлуатацію, якщо це спричинило викрадення,
перекручення чи знищення комп’ютерної інформації, засобів й захисту, або
незаконне копіювання комп’ютерної інформації, або істотне порушення
роботи таких машин, їх систем чи комп’ютерних мереж,—

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на
строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно заподіяло істотну шкоду,— карається штрафом
до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти
років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок експлуатації АЕОМ, їх систем
чи комп’ютерних мереж.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил експлуатації
АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, яке може бути здійснене як шляхом
певних дій, так і шляхом бездіяльності, за умови настання в результаті
такого порушення передбачених цією статтею наслідків.

Під правилами експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж слід
розуміти будь-які правила, які регламентують користування цими машинами,
їх системами чи мережами, проведення робіт з їх використанням, захисту
таких машин, їх систем та мереж або інформації, яка в них знаходиться,
тощо.

Захист інформації (у т.ч. комп’ютерної), що є власністю держави або
захист якої гарантується державою, здійснюється з дотриманням правил, що
встановлюються спеціально уповноваженим державним органом. На даний час
таким органом є Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та
захисту інформації СБ.

Порушення правил експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж
вважається злочинним лише у разі, коли його наслідком було: 1)
викрадення; 2) перекручення чи знищення комп’ютерної інформації, засобів
її захисту; 3) незаконне копіювання комп’ютерної інформації; 4) істотне
порушення роботи АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж. Ці наслідки
можуть виникнути як безпосередньо в результаті дій самого порушника
правил, так і в результаті протиправних дій інших осіб, які стали
можливими через допущене порушення.

Про поняття перекручення чи знищення комп’ютерної інформації, засобів її
захисту див. коментар до ст. 361, про поняття її викрадення — коментар
до ст. 362. Копіювання комп’ютерної інформації слід визнавати незаконним
у разі, коли воно здійснюється без дозволу її власника чи законного
користувача або з порушенням встановленого законом порядку такого
копіювання.

Під Істотним порушенням роботи АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж
слід розуміти, зокрема, вихід з ладу на тривалий час інформаційної
системи, що обслуговує значну кількість машин, припинення на тривалий
час роботи комп’ютерної мережі, втрату інформації, що має важливе
значення, блокування на тривалий час доступу до такої інформації тощо.
Ця ознака є оціночною. Питання про те, чи було конкретне порушення
роботи істотним, має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з
урахуванням того, наскільки серйозне значення мала спричинена
протиправним діянням зупинка чи обмеження можливостей роботи відповідних
АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж для їх власника чи законного
користувача.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, передбачених
у ст. 363.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, яка відповідає за експлуатацію
АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж. Такою особою є користувач
зазначених машин, систем чи мереж, а так само будь-яка інша особа, яка
відповідно до своїх трудових, службових обов’язків або на основі
відповідної угоди з власником (адміністратором) цих машин, систем та
мереж виконує роботу, пов’язану з підтриманням їх у робочому стані,
оновленням інформації, вдосконаленням АЕОМ, системи чи мережі, їх
захистом чи іншу подібну роботу і зобов’язана при її виконанні
дотримуватись встановлених правил експлуатації (і, зокрема, захисту)
АЕОМ, систем та мереж.

4. Суб’єктивна сторона злочину визначається його наслідками і
характеризується необережною формою вини.

5. Кваліфікуючою ознакою цього злочину (ч. 2 ст. 363) є заподіяння ним
Істотного шкоди, яка може бути як безпосереднім результатом діяння
винного, так і наслідком протиправних дій інших осіб (наприклад,
викрадення інформації за допомогою програмних засобів), можливість для
яких виникла внаслідок цього діяння. Поняття істотної шкоди є оціночним.

Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5
липня 1994р.

Положення про технічний захист інформації в Україні. Затверджене указом
Президента України № 1229 від 27 вересня 1999 р

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Загальні положення.

1. Відповідно до ст. 19 Конституції-України посадові особи зобов’язані
діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення
значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату,
функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності,
своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення
реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, законних
інтересів юридичних осіб.

КК 2001 р. вживає термін “службова особа”, яке за своїм змістом є
ідентичним поняттю “посадова особа”, що вживалось у КК 1960 р. Назва
розділу XVII Особливої частини КК 2001 р. видається більш вдалою за ту,
яку мала відповідна глава КК 1960 р. (глава VII Особливої частини КК
“Посадові злочини”), оскільки, по-перше, суб’єктами окремих злочинів,
передбачених у цьому розділі (давання хабара), можуть бути і не службові
особи, і, по-друге, низка злочинів, які можуть бути вчинені лише
службовими особами, знаходяться за межами розділу XVII.

2. Родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні
відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного
апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян,
підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

При визначенні безпосереднього об’єкта таких злочинів, виходячи з
розподілу управлінської праці взаємопов’язаних і взаємодіючих ланок
апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує
чітко визначені функції, за основу слід брати функціональну ознаку.
Отже, безпосереднім об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є
правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого
самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи,
підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається
законодавством України, а також авторитет органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств,
установ та організацій.

У випадку посягання службовою особою на інші суспільні відносини вчинене
слід кваліфікувати (за наявністю для того підстав) як інший злочин, що
міститься в іншому розділі Особливої частини КК. Якщо ж службова особа
посягнула одночасно на суспільні від-

носини, які визначають правильну роботу державного апарату, апарату
органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої
організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності) і,
наприклад, господарську діяльність, власність, довкілля, то її дії треба
кваліфікувати за наявності відповідних ознак як злочин у сфері службової
діяльності і той чи інший злочин у сфері господарської діяльності або
злочин проти власності чи довкілля (крім випадків, коли діяння, яке
описане у статтях про злочини у сфері службової діяльності, є способом
вчинення іншого злочину).

Чотири злочини — зловживання владою або службовим становищем,
перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення
(кваліфікований склад — ч. 2 ст. 366) і службова недбалість можуть
посягати і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та
інші права і свободи людини і громадянина, власність тощо), які є
факультативним додатковим об’єктом цих злочинів. Але для злочину,
передбаченого ч. 2 ст. 365, такі блага, як здоров’я і гідність особи, є
обов’язковим додатковим об’єктом. Тому перевищення влади або службових
повноважень, поєднане, наприклад, з умисним заподіянням тілесних
ушкоджень (крім тяжких), повністю охоплюється ч. 2 ст. 365.

3. З об’єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім
давання хабара) характеризуються спільними рисами, до яких належать
вчинення діяння: 1) з використанням влади чи службового становища і 2)
всупереч інтересам служби.

Використання службовою особою свого службового становища вказано як
обов’язкова ознака об’єктивної сторони тільки у ст. 364. Однак,
перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення,
службова недбалість, одержання хабара, провокація хабара не можуть бути
вчинені без використання службовою особою свого службового становища.

Використання службовою особою влади чи службового становища передбачає
використання тих повноважень, якими службова особа наділена у зв’язку із
зайняттям нею певної посади чи здійсненням певної службової діяльності.
Іншими словами, йдеться про соціально-правовий статус службової особи,
під яким слід розуміти сукупність прав і обов’язків, що утворюють
службову компетенцію . винного, а також його соціальне значення, під
яким розуміється службовий авторитет службової особи, престиж органу,
організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність,
наявність службових зв’язків і можливостей, що виникають завдяки
займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб
тощо.

Другою обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів у сфері
службової діяльності є вчинення дії (або бездіяльності) всупереч
інтересам служби.

Беручи певні обов’язки й отримуючи пов’язані з ними права, особа укладає
з державою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від
форми власності) своєрідну угоду про те, що вона зобов’язується
безумовно виконувати обов’язки і правильно користуватись правами. Така
угода може мати умовну форму контракту, трудового договору, ознайомлення
з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи
внесення певних змін до неї) особа займає певне службове становище, або,
іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів
місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної
особи), на якому вона звичайно бажає і повинна здійснювати свої службові
повноваження. Ігнорування службовою особою наданими їй обов’язками або
перевищення прав і може свідчити про використання їх всупереч інтересам
служби. Реальним виразом вчинення діяння всупереч інтересам служби є
його незаконність.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони трьох злочинів у сфері
службової діяльності (зловживання владою або службовим становищем,
перевищення влади або службових повноважень і службової недбалості)
належить також настання суспільне небезпечних наслідків у вигляді
істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян
або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Вказана шкода може полягати у заподіянні як матеріальної шкоди, так і
шкоди нематеріального характеру.

Відповідно до п. З примітки до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона
полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в
сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Із змісту п. З примітки до ст. 364 випливає, що істотна шкода повинна
обчислюватися у вказаних розмірах, незалежно від форми та виду вини,
якими характеризується психічне ставлення винного до суспільне
небезпечних наслідків, а також незалежно від того, чи була вона
результатом діяння, що призвело до втраченої вигоди чи до прямого
зменшення наявних фондів.

Істотною шкодою, якщо вона має нематеріальний вимір, можуть визнаватися
порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і
громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи
органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку,
створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству
здійснення основних функцій тощо.

Істотна шкода, якщо вона полягає у заподіянні шкоди нематеріального
виміру, — категорія оціночна. Питання про те, чи є така шкода істотною,
вирішує орган досудового слідства, прокурор або суд з урахуванням
конкретних обставин справи і в межах своєї компетенції. Така істотна
шкода, як створення обстановки, що утруднює установі, організації,
підприємству здійснення основних функцій, може виражатися у призупиненні
виробничих процесів, діяльності окремої ланки чи підприємства,
організації, установи в цілому, створенні суттєвих перешкод у їх роботі.
Істотна шкода у вигляді порушення конституційних прав та свобод людини і
громадянина може полягати в суттєвому їх обмеженні, забороні їх
реалізовувати відповідно до закону тощо. Судова практика, як правило,
визнає істотною шкодою вчинення винним або іншими особами іншого злочину
або його приховування завдяки зловживанню ним службовим становищем. В
умовах ринкової економіки підрив авторитету, скажімо, комерційного банку
в результаті зловживання службовим становищем однією із його службових
осіб може призвести до втрати клієнтів, розірвання угод на банківське
обслуговування, що також слід визнавати істотною шкодою. Істотною
шкодою, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, слід визнавати
умисні насильницькі дії, які потягли за собою завдання фізичного болю,
заподіяння, як правило, легкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень
або були пов’язані з незаконним позбавленням волі, незаконним введенням
в організм особи наркотичних засобів тощо.

В чотирьох статтях розділу XVII Особливої частини КК (ст. ст. 364 – 367)
як злочинний результат, що обтяжує відповідальність, названі тяжкі
наслідки. Поняття “тяжкі наслідки” відрізняється від поняття “істотна
шкода” більшим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкі наслідки можуть
полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Якщо тяжкі
наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків, ними, згідно з п.
4 примітки до ст. 364, вважається шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тяжкими наслідками, не пов’язаними з матеріальними збитками, можуть
бути: повний розвал діяльності підприємства (наприклад, внаслідок
доведення його до банкрутства); катастрофа; масове отруєння людей;
смерть однієї або більше осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень
одній чи декільком особам; виникнення масових заворушень; наслідки, які
суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними
організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на
міжнародній арені; приховування злочинної діяльності організованої групи
чи злочинної організації (за відсутності ознак співучасті); найбільш
серйозні порушення конституційних прав громадян (наприклад, протиправне
позбавлення житла, безпідставне не нарахування пенсії або соціальної
допомоги дітям, що позбавило потерпілого засобів до існування) тощо.
Оскільки у таких випадках ознака “тяжкі наслідки”, як і ознака “істотна
шкода”, є оціночною, то її наявність чи відсутність у кожному
конкретному випадку встановлюється слідчим, прокурором та судом.

Істотна шкода та тяжкі наслідки можуть бути інкриміновані винному лише
за наявності причинного зв’яжу між його діянням (дією чи бездіяльністю)
та настанням зазначених. Для цього необхідно встановити, що порушення
службових обов’язків передувало настанню істотної шкоди чи тяжких
наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що службова особа
усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати розвиток причинного зв’язку,
тобто те, що П діяння стане причиною настання зазначених наслідків.

4. Суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності, крім давання хабара
(ст. 369), може бути лише службова особа.

Загальне поняття службової особи дано у п. 1 примітки до ст. 364. КК
визнає певних осіб службовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими
можуть бути визнані особи, які займають відповідні посади чи виконують
відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого
самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях,
підприємствах приватної чи колективної форм власності (у т.ч. спільних,
кооперативних та інших підприємствах) тощо.

Представники влади — це працівники державних органів і установ, які
наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також
приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними
особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До
представників влади належать, зокрема, народні депутати України,
депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих
рад, сумі, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції
і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові
коменданти та інші.

Організаційно-розпорядчі обов’язки — це функції по здійсненню
керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи,
виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах
чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції, зокрема,
виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи
приватних підприємств та організацій, їх заступники, керівники
структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами,
лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ділянками робіт
(майстри, виконроби, бригадири і т.п.).

Адміністративно-господарські обов’язки — це повноваження з управління чи
розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення
порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за
цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у
начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і
служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, підприємствами
побутового обслуговування населення, їх заступників, керівників відділів
цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції
чи обов’язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за
спеціальним повноваженням за умови, що ці обов’язки чи повноваження
покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або
службовою особою.

Зайняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні
обов’язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом,
розпорядженням, постановою тощо).

Не вважаються службовими особами рядові працівники, які за своєю посадою
виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (друкарка,
технічний секретар, провідник вагонів на залізниці, шофер, охоронець).

Громадянин—суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний
службовою особою, а значить і суб’єктом злочинів у сфері службової
діяльності лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання
вказаних у п. 1 примітки до ст. 364 обов’язків. А це можливо у випадку,
коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників
для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності. За таких
обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно
найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати
розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати
дисциплінарні стягнення тощо). Зазначене не поширюється на випадки, коли
сприяння громадянину—суб’єкту підприємницької діяльності здійснюється на
умовах цивільно-правового договору підряду, а не трудового договору.

Власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не
можна визнати службовою особою, оскільки функціями службової особи не
може охоплюватись керівництво самим собою чи своїм власним майном.
Кримінально-правова оцінка участі такого власника приватного
підприємства у вчиненні злочину у

сфері службової діяльності (за винятком давання хабара) можлива лише з
урахуванням положень інституту співучасті.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 364, службовими особами визнаються не
лише громадяни України, а й іноземці або особи без громадянства, які
виконують Обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки. Про поняття
Іноземця та особи без громадянства див. коментар до ст. ст. 7 і 8.

6. З суб’єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності, за
винятком службової недбалості, характеризуються умисною формою вини.

Зміст вини у злочинах з формальними складами (одержання хабара, давання
хабара, провокація хабара, а також службове підроблення, передбачене ч.
1 ст. 366), включає в себе усвідомлення винним суспільне небезпечного
характеру вчинюваних дій і бажання їх вчинити. При одержанні хабара і
службовому підробленні свідомістю винного охоплюється вчинення діяння з
використанням свого службового становища і всупереч інтересам служби.

У злочинах у сфері службової діяльності з матеріальним складом вина
визначається психічним ставленням до самого діяння і до суспільне
небезпечних наслідків, що настали в результаті його вчинення. До таких
складів належать злочини, передбачені ст. 364, ч. ч. 1 і 3 ст. 365, ч. 2
ст. 366 і ст. 367. Три із цих злочинів умисні. У нормах двох із них
прямо йдеться про умисне використання службовою особою влади або
службового становища всупереч інтересам служби (ст. 364), або умисне
вчинення дій, які явно виходять за межі наданих законом прав і
повноважень (ст. 375), у третьому — про умисний характер дій свідчить
вживання терміна “завідомо” ст.366). При цьому психічне ставлення
службової особи до настання вказаних у законі наслідків (істотної шкоди
або тяжких наслідків) може характеризуватися як умисною, так і
необережною формою вини.

Таким чином, при визначенні суб’єктивної сторони злочину у сфері
службової діяльності необхідно, насамперед, встановити, що службова
особа: 1) усвідомлювала факт використання свого службового становища і
той факт,:що це суперечить інтересам служби; 2) передбачала, що такі дії
завдають шкоди змісту правильної роботи державного чи іншого апарату або
створюють загрозу настання такої шкоди, і бажала вчинити такі дії. Якщо
при цьому винний передбачав можливість заподіяння істотної шкоди і бажав
цього або ставився до цього байдуже, то все скоєне охоплюється однією
формою вини — умислом (прямим чи непрямим). Водночас, у випадках, коли
службова особа передбачала абстрактну можливість настання суспільне
небезпечних наслідків (істотної шкоди або тяжких наслідків), але
легковажно розраховувала на їх відвернення, або взагалі не передбачала
можливості заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків, однак,
вчиняючи службове зловживання, перевищення влади або службових
повноважень чи службове підроблення, повинна була і могла їх
передбачити, виникає необхідність встановлення двох самостійних форм
вини: умислу стосовно діяння і необережності стосовно наслідків, що
настали,

Постанова ПВС № 2 від 2 березня 1973 р. “Про судову практику в справах
про обман покупців” (п. 14).

Постанова ПВС № 12 від 27 грудня 1985 р. “Про судову практику в справах
про перевищення влади або посадових повноважень” (п. 5).

Постанова ПВС № І від 26 січня 1990р. “Про практику розгляду судами
справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону
природи (п. п. 5. 7,9).

Постанова ПВС № 2 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” )п. 20).

Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994 р. “Про судову практику в справах
про хабарництво” (п. 2).

Постанова ПВС № 5 від 26 березня 1999 р. “Про деякі питання застосування
законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів “ (п. п. 4, ІЗ).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020