Реферат на тему:

Порушення антимонополького законодавства. Незаконне збирання з метою
використання або використання відомостей, що становлять комерційну
таємницю

Умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої
інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному
відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів,
вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого
самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і
контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов’язано з
отриманням доходу у великих розмірах,—

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на
строк до двох років.

Примітка. Великим розміром отримання доходу вважається такий, що у
п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.

1. Об’єктом злочину є порядок здійснення господарської діяльності в
частині державного контролю за дотриманням умов чесної конкуренції.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) неподанням документів
чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його
територіальному відділенню; 2) поданням йому за-відомо неправдивих
документів чи іншої інформації; 3) ухиленням від виконання законних
рішень зазначеного комітету або його територіального відділення.

Антимонопольний комітет України — це центральний орган виконавчої влади
зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення
державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Окрім
власне Антимонопольного комітету України (який складається із голови та
десяти державних уповноважених), законом передбачається функціонування
його територіальних відділень в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Київ та Севастополь, а за необхідності — і в інших
адміністративно-територіальних одиницях.

Для виконання покладених на нього завдань Антимонопольний комітет
України та його’територіальні відділення наділені широкими
повноваженнями і, зокрема, правом одержувати від господарюючих
суб’єктів, інших органів державної влади, органів місцевого
самоврядування певну інформацію та приймати у передбачених законом
випадках рішення, які є обов’язковими для виконання. Такі рішення мають
форму розпоряджень або постанов.

Умисне неподання або подання свідомо неправдивих документів чи іншої
інформації Антимонопольному комітетові України чи його територіальному
відділенню може вважатись злочинним діянням, передбаченим ст. 230, лише
у разі, коли подання відповідних документів передбачається законом або
нормативно-правовим актом Антимонопольного комітету України, виданим у
межах передбачених законом повноважень цього органу. Зокрема,
обов’язковим є безкоштовне надання на вимогу державного уповноваженого,
голови територіального відділення Антимонопольного комітету України
документів, статистичної та іншої інформації, необхідної для здійснення
контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та розгляду справ
про його порушення, а також надання службовими (посадовими) особами на
вимогу державного уповноваженого чи голови територіального відділення
Антимонопольного комітету України письмових пояснень, які також слід
вважати документами. Вимога-про надання (подання) документів має бути
викладена у письмовій формі і підписана службовою особою, якій законом
надано право вимагати надання документів.

Під неподанням документів чи іншої інформації Антимонопольному
комітетові України або його територіальному відділенню слід розуміти
ненадання відповідних документів чи інформації безпосередньо цим
органам, а також ненадання їх державному уповноваженому чи голові
територіального відділення Антимонопольного комітету України на їх
вимогу за умови, що ці документи чи інформація перебувають у
розпорядженні відповідного органу державної влади, органу місцевого
самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і
контролю, підприємства, установи, організації і реально можуть бути
надані у терміни, визначені у вимозі про їх надання. Неподання може
виразитися як у відмові надати документи чи інформацію, так і в умисному
невиконанні вимоги про надання документів чи інформації. Неподанням слід
вважати і подання у відповідь на законну вимогу лише частини із тих
документів чи інформації, які зазначені у вимозі. Водночас не утворює
складу цього злочину подання усіх чи деяких документів (інформації) із
затримкою.

Поданням завідоко неправдивих документів чи іншої інформації слід
вважати подання документів чи інформації, в яких містяться недостовірні
відомості, за умови, що особа, яка направила документ чи інформацію
Антимонопольному комітетові України, його територіальному відділенню, а
також державному уповноваженому чи голові територіального відділення,
знала про їх недостовірність.

Під іншою інформацією розуміється, зокрема, статистична інформація, яка
не охоплюється поняттям “документ” тощо.

Під ухиленням від виконання законних рішень Антимонопольно-го комітету
України або його територіального відділення слід розуміти невчинення
дій, що вимагаються у відповідному рішенні, або ж вчинення (продовження
вчинення) дій, які таким рішенням вчиняти заборонено.

Кримінальна відповідальність за ст. 230 може настати лише за невиконання
рішень Антимонопольного комітету України або його територіального
відділення, які у встановленому законом порядку доведені до відома
особи, котрої стосуються.

До числа законних рішень Антимонопольного комітету України або його
органів, що підлягають обов’язковому виконанню, слід відносити, зокрема,
рішення (у т.ч. і попередні) у справах порушення законодавства про
захист економічної конкуренції чи про недобросовісну конкуренцію, суть
яких може полягати у приписі про припинення порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, примусовий поділ суб’єкта
господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку,
припинення дій, що є недобросовісною конкуренцією, офіційне спростування
за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних
відомостей, що дискредитують іншого господарюючого суб’єкта, накладення
штрафу, блокування цінних паперів тощо. У процесі розгляду справ про
недобросовісну конкуренцію Антимонопольний комітет України, його
територіальні відділення можуть винести розпорядження про заборону
особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачеві), вчиняти
певні дії та про накладення арешту на майно або грошові суми, що
належать такій особі.

Рішення (у вигляді постанов, розпоряджень, попередніх рішень), винесені
Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями,
можуть бути оскаржені до господарського суду. З огляду на це не утворює
складу даного злочину невиконання відповідного рішення у терміни,
встановлені законом для подання скарги до господарського суду, якщо
відповідно до положень закону подання цієї скарги (або ж апеляційної,
касаційної скарги) зупиняє виконання відповідного рішення.

Не може вважатись злочином, передбаченим ст. 230, невиконання
рекомендацій та інших документів Антимонопольного комітету України, його
територіальних відділень, які не підлягають обов’язковому виконанню.

Описані у ст. 230 діяння утворюють склад цього злочину, якщо вони були
пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах (500 і більше
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Отримання доходу може
мати місце як до вчинення відповідних діянь (у цьому разі протизаконні
дії чи бездіяльність стають, окрім іншого, і своєрідним приховуванням
цього факту), так і після їх вчинення. Порушення антимонопольного
законодавства є закінченим злочином з моменту отримання відповідним
органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом
адміністративно-господарського управління і контролю, підприємством,
установою, організацією доходу у великих розмірах.

Під органами адміністративно-господарського управління та контролю у ст,
230 розуміються суб’єкти господарювання, об’єднання, інші юридичні
особи, яким делеговано повноваження органів влади чи органів місцевого
самоврядування щодо такого управління або контролю.

3. Суб”єктом злочину може бути службова особа органу державної влади,
органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського
управління і контролю, підприємства, установи, організації, до
компетенції якої входить віддання розпоряджень про підготовку та
направлення документів та іншої інформації Антимонопольному комітетові
України чи його територіальному відділенню, підписання таких документів,
а також віддання розпоряджень про вчинення чи припинення певних дій на
виконання законних рішень Антимонопольного комітету України чи його
територіального відділення.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада
1993р.

Закон України “ Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня
1996р. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня
2001 р.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що
становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну
таємницю, з метою розголошення чи Іншого використання цих відомостей
(комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких
відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської
діяльності,—

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або
позбавленням волг на строк до трьох років.

1. Об’єктом, злочину є встановлений порядок здійснення господарської
діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових
здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації,
яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних
переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які
отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і
вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої
шкоди власникам комерційної таємниці.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов’язані з
виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою
діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності,
розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником
підприємства (юридичної особи). Проте обсяг цих відомостей не може
встановлюватись довільно. Згідно із законодавством не можуть бути
визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що
дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її
окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної
звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та
інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад
працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а
також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків
і обов’язкових платежів; інформація про порушення законодавства України
та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність;
відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях,
які займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які
підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Для банку відповідна інформація є інформацією не про свою власну
діяльність, а про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не
слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця
підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 лише у випадку, коли
відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку.
Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової
угоди, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової
угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) вчиненням дій,
спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
2) незаконним використанням таких відомостей.

Ст, 231 охоплюються і характеризуються як комерційне шли-гунство
будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної
таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для
ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового
становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної
юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором,
суддею тощо). Комерційне шпигунство може проявлятися у: викраденні
відповідної інформації чи об’єктів, які її містять; підслуховуванні (у
т.ч. із застосуванням спеціальних технічних засобів); отриманні
інформації шляхом проникнення у комп’ютери чи комп’ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом даного злочину випадки, коли особа випадково
дізналась про відомості, що є комерційною таємницею, або якщо такі
відомості добровільно були повідомлені цій особі працівниками
відповідного суб’єкта господарської діяльності.

Про розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, див.
коментар до ст. 232. Розголошення є одним із способів використання
відомостей, що становлять комерційну таємницю. Тому усі випадки
незаконного умисного розголошення комерційної .таємниці, крім тих, що
передбачені ст. 232, слід вважати її використанням.

Використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, є пряме
застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій
господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди
чи’переваги над конкурентом. Використанням слід вважати й інші дії, які
особа, котра незаконно отримала відомості, що становлять комерційну
таємницю, вчиняє за допомо,-гою відповідної інформації або користуючись
фактом наявності у неї такої інформації. Зокрема, використанням є
висунення тим, хто здобув відповідну інформацію, майнових чи інших вимог
до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення
відповідних відомостей.

Використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворює
склад злочину, передбаченого ст. 231, якщо воно є незаконним.
Використання є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди
власника комерційної таємниці.

Під дію ст. 231 підпадають не лише випадки використання спеціально
зібраної інформації, а й її використання особою, яка отримала таку
інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого
використання, а також отримала випадково або правомірно від власника
комерційної таємниці під зобов’язання про її нерозголошення і
невикористання. Не може розглядатись як незаконне використання
відомостей, що становлять комерційну таємницю, використання працівниками
органів державної влади (податкових, правоохоронних органів, суду тощо)
отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення тих своїх
службових функцій і завдань, необхідність виконання яких зумовила
отримання ними відповідних відомостей (перевірки правильності сплати
податків, проведення досудового слідства, розгляду судової справи тощо).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони розглядуваного злочину є
спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві —
власникові комерційної таємниці. Істотна шкода є поняттям оціночним.
Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному
конкретному випадку з урахуванням, зокрема, майнового стану власника
відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної
таємниці істотної шкоди.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для
випадків комерційного шпигунства обов’язковою також є мета —
розголошення або Інше використання зібраних відомостей.

Закон Украти “Про підприємства в Україні” від27 березня 1991р. (ст ЗО)

Закон У країни Про товарну біржу від і 0 грудня 1991 р. (ст. 15).

Закон України Пре захист від недобросовісної конкуоенції” віа 7 червня
1996р (ст. ст. 16—19).

Постанова КМ № 611 від 9 серпня 1993 р. “Про перелік відомостей, що не
становлять комерційної таємниці .

Похожие записи