Попередження злочинності

Поняття попередження злочинності.

Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності.

Заходи попередження злочинності і їх класифікація.

Суб’єкти попереджувальної діяльності і їх класифікація.

Правоохоронні органи як суб’єкти попереджувальної діяльності.

Поняття попередження злочинності

Визначення злочинності як соціальне негативного явища передбачає
відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на
причини злочинності.

Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для
урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола
громадськості.

Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед
каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але
її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала
правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального
права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі
злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: «мудрий
законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього».

Подальшого теоретичного обґрунтування попередження злочинності дістало в
межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права
щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі
злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним
напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціальне
негативним явищем.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу
злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або
нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність
за змістом, масштабами заходів і кількістю суб’єктів, що беруть у ній
участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального
покарання.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії пропонують таке
визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти
злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання п на
мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.

За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження
злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему
об’єктивних і суб’єктивних передумов локалізації й зниження злочинності,
а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на
викорінення цього соціального явища, його причин і умов.

На думку А. Зелінського, попередження злочинності — це система заходів,
що вживаються суспільством з метою стримування поширення злочинності і
зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів.

Поряд з терміном «попередження» у кримінології використовують терміни
«профілактика», «превенція», «запобігання». У кримінологічній літературі
немає єдиною думки щодо тлумачення і співвідношення цих термінів.

Наприклад, вчені НАВС України вважають, що коли поняття «попередження
злочинності» використовують для визначення як об’єктивних передумов
ліквідації злочинності, так і суб’єктивних факторів боротьби з нею, то
поняття «профілактика» антигромадських явищ стосується 5яише особливої
соціальне керованої діяльності, що характеризується як свідомий,
цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень соціальних норм.

На думку А. Зелінського, профілактика — це діяльність з усунення,
нейтралізації або послаблення факторів, що породжують злочинність або
сприяють їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має
адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає
в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через
запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії
криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об’єктів від
посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що таке
розмежування термінів «попередження» і «профілактика» має умовний
характер і їх можна використовувати як рівнозначні. У подальшому
виходитимемо саме з цієї точки зору.

Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно
ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження
злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і
економічна доцільність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид
діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам
позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку
конкретних осіб.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за
допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови,
що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких
досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні
напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому
виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип
законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її
основні напрями й форми, компетенцію суб’єктів, підстави для
застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також
передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно
яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні
профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на
плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через
надмірну вартість.

Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності

Попередження злочинності є системою, що об’єднує об’єкти профілактики,
основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу,
суб’єктів профілактики, які виконують цю роботу.

До об’єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного
порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші
фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих
факторів із злочинністю може бути різний, її пізнання за допомогою
кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та
її ефективність. По-друге, до об’єктів попереджувальної діяльності можна
зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й
соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути
різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І,
по-третє, це особа злочинця.

Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних
рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та
індивідуальний.

Загальносоціальний рівень попередження злочинності (загальна
профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їх інститутів,
що спрямована на розв’язання суперечностей в галузі економіки,
соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють
різні органи державної влади й управління, громадські формування, для
яких функція попередження злочинності не є основною або професійною.
Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній
соціально-економічній політиці загалом.

Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає
в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов’язані з окремими
видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або
економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов
злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності
відповідних суб’єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх
основних професійних завдань.

Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна
профілактика злочинів — ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб,
поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від
стадії генезису особи злочинця ІПЗ поділяється на чотири види.

Перший вид ІПЗ стосується об’єктів, які перебувають на початковому етапі
криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення
незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської
діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною
профілактикою злочинів.

Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини.
Суб’єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та
інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота
полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину,
припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти
формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину.
Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.

Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд
прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового
впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ
виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та
ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними
державними та громадськими організаціями при звільненні особи від
реального виконання кримінального покарання (умовне засудження,
відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей
вид профілактики умовно називають пенітенціарним.

Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але
підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид
профілактики називають постпенітен-ціарним.

Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики
відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють
цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її
ефективність.

Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких
залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних
суб’єктів.

Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних
планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як
на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення
такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику
соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих
криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За
допомогою такого плану досягається єдність впливу на за-гальносоціальні
причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних,
соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.

Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і
міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них
передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних
видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території
(держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за
рахунок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб’єктів
профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю,
ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 р., і затверджена
Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю
на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів
залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з
концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.

Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах.

Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних
злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб’єктів,
то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського,
економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в
особливому процесуальному акті — приписі прокурора, поданні слідчого,
окремій ухвалі суду.

Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми
індивідуального коригування правопору-шуючої поведінки. У програмі
відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів
мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються
диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх
застосування.

Заходи попередження злочинності та їх класифікація

За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного
впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність
між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний
розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню
рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають
на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з
метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.

За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілактики: економічні,
соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні, правові. Зазначимо, що
за такої класифікації попереджувальні заходи поділяються на загальні та
спеціальні.

Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію
криміногенних наслідків функціонування економічної сфери і мають велике
значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни
загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом
уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на
мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, які
перебувають у критичній ситуації).

Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різні соціальні
інститути (сім’ю, колективи, громадські організації та ін.). Наприклад,
значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню
культу сім’ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.

Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства
моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати
негативний вплив на поведінку осіб стандартів масової культури
(обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля);
виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за
допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та
правообмежувальні заходи).

¤

¦

Ae AE ?

1/4

3/4

¦

??????

Похожие записи