Реферат на тему:

Поняття, значення та функції договору в цивільному праві

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань закон називає
договір (ч. 2 ст. 151 ЦК). Поняття договору розкривається через поняття
угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст.
41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані
на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов’язків.
Договори — це дво- або багатосторонні угоди.

Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на
встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи
кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно
збігатися і відповідати одне одному; 2) договір — це така спільна дія
осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків:
на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Саме
за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних
форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному
тощо), набуваючи там певних специфічних рис.

Іноді під поняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини
(зобов’язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на
увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного
зобов’язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі
юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема,
що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку,

Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з
волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення
цивільних прав або обов’язків. Проте роль договору не обмежується тільки
тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує,
змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст
конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання. В
цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у
цивільних правовідносинах.

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та
найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У
процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце
серед форм, що використовуються для подолання монополії державної
власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси,
біржі тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних
комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з
участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою
основою утворення таких організацій стає установчий договір. В
установчому договорі засновники зобов’язуються утворити юридичну особу,
визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в
її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її
діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між
засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи,
виходу засновників з її складу тощо.

r

v

1/4

¶ ? *

.

1/4

? *

`„?

пливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору
партнерів у господарських зв’язках і визначення змісту договірних
зобов’язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на
забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних,
енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка,
контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не
зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та
інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому
володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного
типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям
(побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу
продукції тощо).

Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні
моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як
основної правової форми передачі права на використання цих результатів
технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення
виключного права на товарні знаки (знаки обслуговування), права на
таємниці виробництва (ноу-хау). Розширення кола можливих об’єктів
страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик
підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм
добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових
організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у
відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і
між самими громадянами.

Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції як
правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових
відносин. Поняття функції договору неоднозначне визначається в юридичній
науці. Так, В. Г. Вердников під функцією господарського договору розумів
вияв основних цілей використання договірної форми відносин між
організаціями в галузі господарства, вияв головного призначення цього
договору. Вважаючи наведене визначення неприйнятним з ряду мотивів, 0.0.
Красавчиков так формулював поняття функції цивільно-правового договору:
функція договору — це не форма (вираз, вияв тощо), а певний вид дій
(впливу) названого юридичного факту на суспільні відносини. Мабуть у
функціях договору поєднуються і вияв головних цілей, основного
призначення договору і його вплив на суспільні відносини, бо без
використання цієї форми для конкретних правовідносин не може виявитися
головне призначення цієї категорії.

Чітку класифікацію функцій цивільно-правового договору запропонував О.О.
Красавчиков. На його думку, договору властиві такі загальні функції:
ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та
захисна.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження
волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації
диспозитивності учасників договору.

Програмно-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є
своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з
другого, — засобом координації цієї поведінки сторін на засадах
рівності, диспозитивності та ініціативи.

Інформаційна функція виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим
умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов’язків
у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом
для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного
та обґрунтованого рішення з цього спору.

Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання належного
виконання зобов’язань системи забезпечувальних засобів, які також
набувають договірної форми (застави, завдатку, гарантії, поруки,
неустойки тощо).

Нарешті, захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається
в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання
обов’язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів
оперативного впливу тощо.

Зазначені функції об’єднуються більш загальною — регулятивною функцією
договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників
цивільних правовідносин.

Похожие записи