Поняття “юридична особа”
Юридичні особи є активними суб’єктами міжнародного приватного права.
Ними вважаються підприємства, організа ції, установи, створені
відповідно до законодавства певної дер Жави. Проте поняття юридичної
особи не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У
законодавстві та практиці здебільшого визнається, що юридична особа
створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне
найменування, характеризується організаційною єдністю, має відособлене
майно, права та обов’язки, переважно майнові, самостійно (від свого
імені) виступає в цивільних правовідносинах та господарському обігу,
відповідає за зобов’язаннями з договорів та деліктів.
Організаційна єдність юридичної особи забезпечує дію колективу осіб як
єдиного цілого, формування єдиної волі. Ця єдність визначається у
статуті, договорі, законі чи адміністративному акті.
Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування
інших суб’єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у
цивільному чи господарському обігу. Законодавство держав іноді визначає
особливості, пов’язані з найменуванням юридичної особи. Наприклад, воно
може містити рекомендацію уникати у найменуванні іноземних виразів та
слів. Судова практика держав знає випадки, коли власники відомих фірм
зверталися з позовами про відшкодування немайнової шкоди, заподіяної
використанням найменування цієї фірми іншою, менш респектабельною.
Законодавство Австрії, ФРН, Швейцарії містить рекомендації стосовно
доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоч би
одного з її членів, а також зазначення існування компанії (і К°) або
вказівку на вид її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів
тощо). Законодавство цих держав містить норми про доцільність вказівки у
назві форми товариства чи ступеня відповідальності (повне товариство,
акціонерне, з обмеженою відповідальністю тощо).
95
Майнова відокремленість означає роздільність майна юридичної особи та
її членів, засновників і інших осіб. Майно юридичної особи може бути
власністю її членів, належати їй на праві господарського відання чи
оперативного управління.
Юридична особа самостійно, без доручення здійснює цивільну та
господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями
власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору,
відповідальність може бути покладена на інших осіб.
Юридичні особи можуть поділятися на суб’єкти публічного та приватного
права залежно від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юридичні
особи публічного права переважно виникають у розпорядчому порядку на
підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними
державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний на-^ каз). До
таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними
одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї,
державні залізниці й банки тощо. Грунтуючись у своїй діяльності в
основному на вимогах нормативно-правових актів публічного характеру,
вони іноді виступають як суб’єкти приватного права, керуючись при цьому
нормами цивільного чи торговельного права.
Юридичні особи приватного права створюються переважно у
нормативно-явочному порядку. Вони обліковуються у спеціальних реєстрах
або отримують спеціальний дозвіл від компетентних органів. Це банки,
страхові компанії та ін. На них поширюються норми цивільного або
торговельного права. Вони можуть виступати у різних формах, що
передбачені законодавством держав. Це спілки та установи відповідно до
статей 21, 22 німецького Цивільного зводу, товариства й асоціації згідно
зі статтями 1832, 1842 Цивільного кодексу Франції; корпорації
(об’єднання осіб) та установи — за правом Швейцарії; корпорації з
кількох осіб (зокрема, державні підприємства) та корпорації з однієї
особи, так звані one-man-company, а також король, служителі церкви — в
Англії. Діяльність one-man-company регулює, зокрема, Закон про компанії
1989 p.
Загалом функціонування юридичних осіб з однієї особи отримало поширення
з середини XX ст. Ця практика була законодавче закріплена у багатьох
державах (§ 401 Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, ст.
87, 95 Цивільного кодексу Російської Федерації). Проте законодавство
більшості держав вимагає наявності кількох учасників для створення
юридичної особи. Якщо ж за час діяльності юри-
96
дичноі особи її члени вибули й залишився тільки один учасник,
діяльність такої юридичної особи дозволяється (Франція, ФРН,
Великобританія).
Поділ юридичних осіб на публічні та приватні має формальний характер. У
майновому обігу юридичні особи публічного та приватного права мають
однакові права. Виняток в окремих випадках може становити держава (якщо
вона визнається юридичною особою). Перехід юридичної особи з однієї
форми в іншу здійснюється відповідно до норм права без припинення
діяльності цієї особи.
Законодавство держав допускає функціонування так званих спілок чи інших
утворень, які не мають статусу юридичної особи. Так, німецький Цивільний
звід, німецький Торговий звід, спеціальне законодавство ФРН, зокрема
Закон про акціонерні товариства 1966 p., дозволяють діяльність спілок,
що не мають статусу юридичної особи.
Колишні колонії держав “сім’ї континентального” чи “загального права”
сприйняли правові норми метрополій щодо встановлення та регулювання
правового статусу юридичних осіб. Водночас у законодавстві цих держав
зазвичай відсутнє визначення поняття юридичної особи. Винятком є норми
Цивільного кодексу Еквадору 1861 p., Цивільного кодексу Колумбії 1873 р.
та актів деяких інших держав. Класифікація юридичних осіб у цих правових
системах повторює ту, що прийнята в державах, правові системи яких стали
зразком права для колишніх колоній. А нормативні акти деяких держав
взагалі не проводять ніякої класифікації юридичних осіб. Наприклад,
цього розмежування не спостерігається в Цивільному кодексі Алжиру 1975
p., Цивільному кодексі Перу 1984 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
