РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття, види та підстави кримінально-правової кваліфікації

Застосування кримінального закону зводиться до двох головних дій
—визначення того, якими статтями (статтею, частиною статті) передбачене
вчинене діяння, та визначення його правових наслідків. Першу з названих
дій прийнято називати кваліфікацією. Друга стосується призначення
покарання, звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

Слово кваліфікація походить від двох латинських слів — (якість, який за
якістю) (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення
якості, оцінка. Як правове поняття — означає оцінку скоєного з точки
зору існуючих правових норм.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає в тому, що:

1. Вона становить собою частину процесу застосування кримінального
закону. А, отже:

а) це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те
органами держави — дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

б) проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати
закріплюються в актах вказаних вище органів;

в) тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються,
так і для самих державних органів.

2. У її ході оцінці підлягає суспільна небезпечна поведінка, якою:

а) заподіяна або створена загроза заподіяння істотної шкоди і

б) яка є кримінальне протиправною. 3. Визначається кримінально-правова
норма, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння, включаючи:

а) оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають
кримінально-правове значення;

б) «вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить
відповідну кримінально-правову норму;

в) обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх
частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння,
яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого
КК;

г) процесуальне закріплення висновку про те, що вчинене діяння
передбачене певною статтею КК, та про те, що воно є чи не є злочином, чи
іншим незлочинним діянням, передбаченим КК.

На підставі викладеного можна сформулювати гранично стислу дефініцію
кримінально-правової кваліфікації:

Кримінально-правова кваліфікація — це визначення статті (статей, їх
частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне
діяння.

Провівши найпростіший і найбільш точний поділ — дихотомічний — поняття
кримінально-правової кваліфікації, отримаємо два її види:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях,
вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами
(кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація
суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого може
наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за
обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце
займає кваліфікація злочинів. Головною метою будь-якої процесуальної
діяльності в цій сфері є визначення того, чи становить собою вчинене
злочин і якщо так, то який саме і якою нормою він передбачений. Не
випадково, до останнього часу в теорії та на практиці поняття
кримінально-правової кваліфікації, по суті, підмінялося поняттям
кваліфікації злочину. Разом із тим, ототожнювати поняття
«кримінально-правова кваліфікація» та «кваліфікація злочинів» принаймні
неправильно хоча б тому, що «кваліфікація злочинів» — це видове поняття,
яке входить в родове «кримінально-правова кваліфікація» і становить лише
його частину; про те, що має місце кваліфікація злочину, можна
стверджувати лише тоді, коли закінчився весь процес кримінально-правової
кваліфікації. На початку й у ході кримінально-правової кваліфікації не
можна стверджувати, що відбувається кваліфікація злочину. Адже вона може
привести до різноманітних результатів (висновків):

а) має місце злочин;

б) діяння передбачене кримінальним законом, але вчинене за обставин, що
виключають злочинність діяння;

в) наявна добровільна відмова від доведення злочину до кінця;

г) діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки;

д) у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого КК.

Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих результатів
кримінально-правової кваліфікації.

Враховуючи все вищевикладене, можна запропонувати дефініцію поняття
кваліфікації злочинів, побудовану шляхом конкретизації ознак
відповідного родового поняття:

Кваліфікація злочинів — це результат кримінально-правової оцінки діяння
органами дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, внаслідок
чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена стаття (і) КК, яка
(і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена
відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками
злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплений висновок про
наявність такої відповідності.

Для того, щоб кваліфікувати (оцінити) скоєне, потрібні дві умови: 1)
знати фактичні обставини справи, мати доказову інформацію про ті події,
які мали місце в дійсності, та 2) мати кримінально-правову норму, яка
передбачає скоєне в якості злочину. Встановлення відповідності між тим,
що було в житті, й тим, що передбачене законом, здійснюється за
допомогою використання специфічної юридичної конструкції — складу
злочину, тобто сукупності ознак, які характеризують об’єктивні та
суб’єктивні ознаки вчиненого посягання. Отже, можна виділити такі
підстави кримінально-правової кваліфікації:

1) фактичну — обставини справи, які мали місце в реальній дійсності,
стали відомими правоохоронним органам та були процесуальне
закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з використанням яких
знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі
наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб’єктивне
ставлення особи до скоєного тощо;

2) нормативну — норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З
урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використовуються при
формулюванні кримінально-правових норм, можна

сказати, що вони викладені:

— у статтях Особливої частини КК;

— у статтях Загальної частини КК;

— у нормативних актах інших галузей права (якщо статті Особливої частини
КК є бланкетними чи містять окремі бланкетні ознаки).

До початку кваліфікації, поза її межами, має бути проведена перевірка
достовірності тексту юридичного джерела (джерел), що містить потрібну
норму, й встановлена його чинність. Для цього необхідно використати
офіційні видання — Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник
України.

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної
кримінально-правової норми в часі, просторі та щодо кола осіб.

При кваліфікації конкретного діяння використовуються, як правило, не всі
ознаки злочину, вказані у кримінально-правовій нормі. Статті Особливої
частини КК у ряді випадків містять альтернативні ознаки й при
кваліфікації береться до уваги лише одна з таких ознак.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни
кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікується за
законом, який діяв на час вчинення діяння (ч. 2 ст. 4). Однак, коли
новий закон скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну
відповідальність, то він має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5). У такому
випадку скоєне підлягає перекваліфікації на більш «м’яку» статтю або ж
справа взагалі має бути закрита. Зміна кваліфікації при зміні
кримінального закону не свідчить про те, що раніше було допущено
помилку.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи