Поняття цивільного правопорушення

Притягнення особи до цивільної чи іншої відповідальності є крайнім
засобом впливу на правопорушника. Коли поведінка особи порушує приписи
законодавства чи особа не виконує юридичний обов’язок, що виник за інших
підстав говорять, що особа вчинила правопорушення. За загальним правилом
наслідком правопорушення є відповідальність щодо особи, що вчинила
правопорушення, чи особи, яка відповідала за її дії (батьки,
піклувальники тощо). Отже цивільно-правова відповідальність є
ретроспективною, тобто вона настає за вже скоєне правопорушення.

Визначальним для притягнення особи до відповідальності є наявність
правопорушення. Цивільне правопорушення – різновид правопорушення, яке
йде врозріз з призначенням виконання юридичного обов’язку та зокрема
приписами цивільного законодавства. Це правопорушення посягає на майнові
та особисті немайнові права осіб і має свої ознаки та свій склад. Серед
загальних ознак будь-якого правопорушення у тім числі й цивільного
визначають:

Небезпечність – порушується встановлений цивільний правопорядок,
дестабілізуються нормальні людські чи економічні відносини, що
призводить до локальних та загальних наслідків. Для цивільної
небезпечності визначальними є саме наслідки локального характеру –
порушені права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб
(неможливість отримувати кошти для існування, втрата довіри тощо).
Загальні наслідки – порушення екологічної рівноваги внаслідок бездумної
вирубки лісу, територія стала непридатною для проживання чи
сільськогосподарського виробництва.

Шкідливість – завдається шкода охоронюваним нормами цивільного права
суб’єктивним правам і законним інтересам кредитора. Шкідливість
розкривається через категорію майновий збиток та моральна шкода.

Винність – відношення до самого правопорушення та його наслідків.

Караність – обов’язок перетерпівати негативні наслідки, що передбачені
санкцією цивільно-правової норми, зокрема відшкодувати завданий збиток
чи причинену шкоду.

Цивільно-правове порушення має специфічний склад (corpus delikti
civile). До елементів цивільно-правопорушення відноситься:

протиправність діяння боржника.

Тобто поведінка боржника має порушувати приписи законодавства так і
умови договору. Наприклад, якщо за договором займу термін сплати певної
грошової суми спливає 5 січня, то несплата цієї суми 4 січня є
правомірною поведінкою, тому що термін сплати боргу ще не настав, отже
не порушуються приписи цивільного законодавства. Несплата вказаної суми
6 січня є правопорушенням, тому що сплинув термін сплати богу за
зобов’язанням і має місце невиконання зобов’язання.

Протиправним може бути й бездіяльність: невиконання юридичного
обов’язку. Наприклад, працівник міліції не втрутився і не припинив
противоправні дії проти (хуліганство) особи чи лікар не надав екстреної
лікарської допомоги особі, яка її потребувала;

виникнення збитків чи шкоди у кредитора, а саме:

знищується, пошкоджується чи приводиться у непридатність майно,
витрачаються додаткові кошти на локалізацію та усунення наслідків
правопорушення, втрачається можливість отримання прибутку чи доходу,
тощо;

погіршується здоров’я потерпілої особи, що призводить до втрати
працездатності, необхідності лікування і витрачання на це коштів, часу.
При смерті особи його утриманці втрачають джерела забезпечення свого
існування, погіршується їх матеріальне становище, іноді звичайні життєві
зв’язки (можливість відвідування клубів за інтересами, певних навчальних
закладів, займатись певним хобі) тощо;

фізична особа перетерпіває моральні страждання та переживання.

наявність причинного зв’язку між протиправним діянням боржника і
виникненням збитків у кредитора. Причинний зв’язок – об’єктивна
залежність між явищами, в даному разі протиправними діями) та їх
наслідками. Тобто одна дія – протиправна поведінка особи (причина) має
спричиняти виникнення певного наслідку – збитків у боржника. Причинний
зв’язок може бути безпосередній чи опосередкований – дволамповий.
Останній будується за схемою: не було би однієї дії, не виникла б
потреба у іншій в результаті якої сумарно завдано шкоду;

вина (провина) боржника – психічне ставлення порушника до своєї
протиправної поведінки та її наслідків. Відповідно до ст. 614 ЦК вина як
підстава відповідальності за порушення зобов’язання є необхідним
елементом. Особа, що порушила зобов’язання несе відповідальність лише
за наявності вини, якщо інше не встановлене договором або законом.

В цивільному праві винність боржника завжди презюмується. Він вважається
винним доти, доки не докаже зворотнє, тобто боржник повинен сам доказати
відсутність його вини і доказати одну із передбачених законом підстав
для звільнення від відповідальності.

Отже відповідальність за вину є загальним правилам, яке втім допускає
винятки, що встановлюються домовленістю сторін чи законом. Так, ст. 618
ЦКУ встановлює, що в разі покладання виконання зобов’язання на третю
особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе
сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено
відповідальність безпосереднього виконавця.

Вина можлива у формі умислу або необережності. Здебільше для вини у
цивільному праві характерна друга форма. Виключення складають навмисні
публічні правопорушення в результаті яких завдається й збиток чи шкода,
наприклад навмисне вбивство, шахрайство.

Вина може бути на стороні боржника або обох сторін зобов’язання
одночасно (змішана вина). За змішаної вини суд відповідно до форми та
міри вини сторін зобов’язання може зменшити розмір відповідальності.

При наявності всіх елементів названого складу правопорушення воно є
повним. Наявність вказаного складу правопорушення є необхідною для
притягнення до майнової відповідальності. Відсутність хоча б одного з
них робить це неможливим.

Проте закон установлює з нього деякі виключення. Мова йде про
покладання цивільної відповідальності лише за наявності деяких з
названих умов. Наприклад, у ряді випадків не має цивільно-правового
значення наявність чи відсутність збитків або вини в діях порушника.
Так цивільно-правова відповідальність за заподіяну джерелом підвищеної
небезпеки збиток (шкоду) настає без вини. Такі склади цивільного
правопорушення за яких до відповідальності притягується особа без
наявності одного його необхідного елементу є виключенням із загального
правила. Вони отримали у доктрині права назву усічених.

Розглянемо більш докладно елементи складу цивільного правопорушення (.

1. Протиправним діянням визнається таке яке, не відповідає:

— умовам договору;

— вимогам цивільного законодавства;

вимогам, що випливають з адміністративного акту;

звичаям ділового обороту, або вимогам, що звичайно пред’являються.

Протиправне поводження може виражатися у виді протиправної чи дії у виді
протиправної бездіяльності. При тому протиправність здебільше
проявляється зі сторони боржника, як активної сторони в зобов’язанні.
Але інколи протиправність боржника – наслідок протиправності кредитора.
Це дає підстави для її врахування при вирішенні питання про звільнення
боржника від відповідальності чи зменшення її розміру.

До речі в доктрині права визначені наступні підходи до
противоправоності:

— дія, яка порушує юридичний обов’язок, або діяльність, що проявляється
у зловживанні правом;

дії, що посягають на існуючий правопорядок, та являють загрозу для
суспільства;

— ознаки діяльності. що учиняється з порушенням норм об’єктивного права;

— властивість діяльності, яка порушує суб’єктивне право;

— характеристика протиправності через поняття волі, яка об’єктивована на
зовнішні предмети і є віддзеркаленням свідомості особи, чим
відрізняються нормальні дії людей від поведінки тварин;

?????????ЧAe?- порушення норм об’єктивного права, що тягне за собою
порушення суб’єктивних прав чи навпаки порушення суб’єктивних право
незмінно проявляється й у порушенні об’єктивної норми права;

2. Під збитками в цивільному праві розуміється грошова оцінка майнової
втрати (шкоди). Вони визначені у ст. 22 ЦКУ.

Проте у чинному праві використовується одночасно й термін “шкода” —
зменшення кількості та (чи) вартості майнового блага чи страждання
немайнового характеру.

У ст. 23 ЦКУ шкода визначається як нематеріальна чи моральна. Моральна
шкода полягає..

Матеріальний збиток являє собою майнові втрати — зменшення вартості
пошкодженої речі, чи зменшення (втрата) доходу, необхідність нових
витрат і т.п. Вона може бути відшкодована в натурі, а за неможливості —
компенсована в грошах. Частіше використовується грошова компенсація
заподіяної шкоди, що іменується відшкодуванням збитків. Відшкодування
збитків — установлена законом міра цивільно-правової відповідальності,
застосовувана як у договірних, так і в позадоговірних відносинах.
Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або
пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить
зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа,
яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір
упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не
може бути меншим від доходів, одержані особою, яка порушила право.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом
не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин
справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб,
зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі
(передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої
речі тощо).

Фізична шкода полягає у пошкодженні здоров’я та стійкій втраті
працездатності. При смерті фізичної особи це проявляється у втраті
годувальника

Моральна шкода являє собою фізичні чи моральні

страждання фізичної особи, що спричинені порушенням його особистих
немайнових прав або зменшенням інших його особистих (нематеріальних)
благ — зазіханнями на його честь і достоїнство, недоторканність
особистості, здоров’я і т.д.

Зокрема, ст. 23 ЦК України встановлює, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа
зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи
близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи.

Така шкода сама по собі не може бути відшкодована у прямому сенсі
цивільно-правовими (майновими) способами, тому що не піддається точній
матеріальній оцінці.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних
страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення
його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної
шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням
інших обставин, які мають істотне значення (індивідуальних особливостей
потерпілого й інших фактичних обставин).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка
підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього
відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше
не встановлено договором або законом.

3.Причинний зв’язок між протиправним діянням і збитками — це реально
існуючий взаємозв’язок явищ.

Так, прострочення перевезення швидкопсувного вантажу неминуче веде до
його псування і виникнення збитків у власника, заподіяних йому
транспортною організацією. Якщо ж виникають складнощі у встановленні
причинного зв’язку між діями правопорушника і виниклими збитками, то
слід керувався наступним правилом, що причина і наслідок мають значення
лише стосовно даного окремого випадку. У зв’язку з цим не можна
враховувати від досліджуваного випадку події. Необхідно обмежитися
виявленням безпосередньої причини, тобто найближчого стосовно збитків
явища. Це, однак, не стосується випадків, що впливають на юридичну
відповідальність. Так, за протиправні дії малолітніх несуть
відповідальність батьки.

4. Вина. За загальним правилом відповідальність у цивільному праві
будується на засадах вини. Вона рівною мірою застосовна і до громадян, і
до юридичних осіб. Вина останніх виявляється через винне поводження
працівників відповідної організації.

У цивільному праві діє презумпція вини правопорушника. Відсутність вини
доводиться особою, що порушила зобов’язання.

У певних випадках, наприклад, при спричиненні шкоди джерелом підвищеної
небезпеки, вина порушника (володільця джерела підвищеної небезпеки) не є
необхідною складовою для визначення цивільного правопорушення. Склад
правопорушення в цьому випадку є “усіченим”, оскільки його складовою не
є вина.

Окремо слід підкреслити, що цивільне законодавство містить як загальні
підходи до цивільних правопорушень (що було розглянуто вище), так, в
ряді випадків, має й спеціальні приписи щодо визначення цивільного
правопорушення в окремих правових інститутах. Так, відповідно до ст. 610
ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Варто зауважити, що С.С.Алексєєв пропонував визначати склад цивільного
правопорушення на загальнотеоретичній основі через об’єкт, об’єктивну
сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству
–С.75 М., Юрид. Лит., 1963, -С.76.

Рахмилович В.А. О противоправовности как основании гражданской
ответственности // Сов. государство и право, -1964, -№3, -С.58-59.

Галузин А.Ф. Правонарушения в публичном и частном праве: общая
характеристика: Автореф. Дис. … канд.. юрид. Наук. Саратов 1996,
-С.4.9.

Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. (по изд. 1910-1012гг.) Т.2. М.,
Юристь, 1995, -С.219-220

Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. К., Издво Киевского
ун-та, 1955, -С.25

Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и неосновательного
обогащения. –М., Госюриздат, 1951, — С.30

Кофман В.И., Соотношение вині и противопровности в гражданском праве //
Правоведение, 1957, -№1, -С.75

Аналіз дивись у подальшому та Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар
В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний
посібник. Видання друге, перероблене і доповнене /За ред.
Є.О.Харитонова, А.І.Дрішлюка. –Х: ТОВ “Одісей”, 2003, — С.330

Похожие записи