.

Поняття та зміст доказування в розслідуванні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
543 3616
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Поняття та зміст доказування в розслідуванніПЛАН.

Вступ.

1.Поняття доказування.

2. Методи доказування.

3. Поняття і зміст доказування в розслідуванні

4.Обставини, що входять у предмет доказування.

ВИСНОВОК

Вступ.

Правоохоронні органи зобов’язані робити все необхідне для
забезпечення схоронності державної, колективної й індивідуальної
власності, охорони честі і достоїнства громадян, вести рішучу боротьбу
зі злочинністю, попереджати будь-які правопорушення й усувати причини,
що їх породжують.

Однією з найважливіших задач правової науки є озброєння правоохоронних
органів держави діючими засобами і методами боротьби зі злочинністю і
ліквідація причин, що її породжують. Рішення цієї задачі в значній мірі
залежить від рівня розвитку кримінально-процесуальної науки. При цьому
на загальному тлі посилення боротьби зі злочинністю карно-процесуальне
законодавство повинне зберігати вихідні тенденції розвитку судової,
прокурорської і слідчої практики, пов’язані з демократизацією і
гуманізацією карного судочинства – посиленням гарантій, прав, законних
інтересів і свобод особи, підвищенням ролі і незалежності суду при
здійсненні правосуддя, розширенням і зміцненням інституту захисту по
кримінальних справах, суттєвим поліпшенням прокурорської і слідчої
роботи, створенням гарантій законності і справедливості судових рішень.

Усе вищесказане досягається шляхом удосконалювання доказувального права,
що складає норми кримінально-процесуального права, що встановлюють, що
може бути доказом у справі, коло обставин, що підлягають доказуванню, на
кому лежить обов’язок доказування, порядок збирання, перевірки й оцінки
доказів.

Поняття “доказ” і “ доказування” використовуються в теорії доказів у
декількох значеннях.

Доказ, у процесуальному розумінні, це зведення про які-небудь фактичні
обставини справи, отримані у встановленому законом порядку.

Доказ – це і визначений логічний прийом міркування, коли на основі
встановлених обставин стверджується чи заперечується наявність
якої-небудь обставини. Власне, саме від найменування цього логічного
прийому бере свій початок використання поняття “доказ” у карному
процесі, оскільки тут на основі встановлення обставин відбувається
опосередковане пізнання обставин, минулого події.

У науці про доказування використовуються досягнення різних наук, у тому
числі логіки, психології, криміналістики, судової медицини, психіатрії й
ін. Важливу роль у розвитку теорії доказів грає вивчення слідчої і
судової практики.

Пропонована робота являє собою дослідження деяких проблем загальної
теорії доказування, тобто практичною діяльністю слідчого, суду по
встановленню істини.

При написанні роботи використовувалося чинне законодавство, література
по кримінальному праву і кримінальному процесу, по криміналістиці,
спеціальні літературні джерела, що відносяться до визначених розділів
теорії доказування й інших наук, досягнення яких використовуються при
доказуванні і в ході кримінального судочинства.

Поняття доказування

Доказування складається в збиранні, перевірці й оцінці доказів з метою
встановлення обставин, що мають значення для законного, обґрунтованого і
справедливого розгляду справ. Доказування, у межах своїх повноважень,
здійснює особа, що робить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд. Право
участі в доказуванні мають підозрюваний, обвинувачений, захисник,
громадський обвинувач, громадський захисник, а також потерпілий,
цивільний позивач, цивільний відповідач і їхні представники.

До участі в збиранні і перевірці доказів залучаються експерти, фахівці,
поняті й інші особи, котрі в порядку, встановленому законом, виконують
визначені процесуальні обов’язки. Збирання і перевірка доказів
провадиться шляхом допитів, очних ставок, пред’явлення для впізнання,
виїмок, обшуків, оглядів, здійснення експертиз і інших слідчих і
судових дій, передбачених законом.

Збирання, перевірку, оцінку доказів на досудових стадіях шляхом
проведення слідчих і інших дій здійснюють дізнавач, слідчий, прокурор.
Визначені права на участь у доказувальній діяльності представлені всім
учасникам процесу.

Суд першої інстанції при розгляді справи зобов’язаний безпосередньо
досліджувати докази: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати
висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи й інші
документи. Суд вправі викликати будь-яких осіб для допиту чи дачі
висновку як експерта, робити огляди й ін.

Очевидне розходження доказувальної діяльності на попередньому слідстві і
суді. Слідчий збирає докази для встановлення того, чи була подія
злочином і хто, які дії вчинив. Слідчий і прокурор вирішують, чи зібрані
достатні докази для напрямку справи в суд. У суді досліджуються
представлені сторонами докази для відповідей на питання, чи доведена
подія злочину, чи доведена винність обвинувачуваного й ін. Суд,
зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює сторонам необхідні
умови для всебічного і повного дослідження справи, а також з’ясовує в
ході дослідження доказів наявні в нього питання. Суд (суддя) забезпечує
належну процедуру доведення в суді, але не зобов’язаний уживати заходів
до доповнення доказів, представлених обвинувачем, повертати для цього
справу для додаткового розслідування.

Кримінально-процесуальний кодекс виходить з того, що суду належить
активна, самостійна роль у доказуванні і він, поряд з обвинувачем,
зобов’язаний уживати заходів до доказування обставин, зазначених в
обвинувальному висновку. Доказування як діяльність, що протікає в рамках
карного судочинства і спрямована на вирішення його задач, регулюється
кримінально-процесуальним законом.

Кримінально-процесуальний закон, регламентуючи процес доказування,
впорядковує діяльність по встановленню фактичних обставин справи,
створює надійні гарантії рівності прав сторін у доведенні.

У ході доказувальної діяльності повинна бути забезпечена охорона прав і
законних інтересів громадян і юридичних осіб.

При доказуванні забороняється робити дії, небезпечні для життя і
здоров’я громадян ,що принижує їхню честь і гідність, домагатися
показань, пояснень, висновків, видачі документів чи предметів шляхом
насильства, погроз, обману й інших незаконних дій. Ці й інші правила
доказування встановлюються і стосовно окремих слідчих дій.

У кожній стадії процесу відповідно до її конкретних задач і
процесуальних форм доказування має свої особливості, свої характерні
риси, результатом доказування можуть бути тільки передбачені для даної
стадії рішення. Задачі конкретної стадії, її процесуальна форма
відображаються й у співвідношенні окремих елементів доведення, і в
тому, як відбувається дослідження доказів ( безпосередньо чи по
письмових матеріалах) і, відповідно, які висновки з оцінки доказів
можуть бути зроблені в тій чи іншій стадії.

Відповідно до тих процесуальних умов, у яких можуть бути отримані і
перевірені докази в тій чи іншій стадії, закон визначає межі
повноважень органу, ті висновки з оцінки доказів і види рішень, що він
вправі прийняти.

Правила доказувальної діяльності, закріплені в законі, повинні бути
керівними і при розробці криміналістикою тактичних прийомів слідчих дій
при визначенні допустимості користування тих чи інших технічних засобів
і тактичних методів одержання і перевірки доказів.

Як відзначено вище, доказувальна діяльність у карному процесі не
зводиться тільки до одержання фактичних даних про обставини події, що
відбулися, тому чи іншому суб’єкту процесу (наприклад, слідчий одержує
цікавлячі його дані при допиті свідка). Для використання показань свідка
вони повинні бути зафіксовані в такій процесуальній формі, яка б
забезпечувала можливість ознайомлення з ним усіх суб’єктів
карно-процесуальної діяльності і створювала гарантії вірогідності
отриманих даних. Характеризуючи в цілому доказування як процес
опосередкованого доказами пізнання, треба мати на увазі, що окремі
обставини, факти можуть бути сприйняті слідчим, суддею і безпосередньо.
Це ті факти і стани, що збереглися на час розслідування, розгляду судом
справи (наприклад, наслідки пожежі, зіпсована картина, спотворена особа
потерпілого) . Ці безпосередньо сприйняті слідчим і суддею обставини,
факти будуть мати доказувальне значення, якщо при їхньому сприйнятті
дотримана встановлена законом процесуальна форма (наприклад, огляд,
обшук), а отримані при цьому дані належним чином відбиті в справі
(наприклад, у протоколі огляду).

Факти, загальновідомі (наприклад, дата історичної події) чи юридично
встановлені, використовуються в кримінальному процесі без доведення,
якщо не виникає сумніву в їхній вірогідності (наприклад, факти,
встановлені вироком, що вступили в законну силу, по іншій справі). Таким
чином, у сукупність фактичних даних, що є основою для формування
висновків у справі, входять різні по своїй природі і способу одержання
дані про цікавлячі слідство і суд обставини, що повинно враховуватися
при характеристиці усього доказу вального процесу і складових його
елементів.

Доказування відбувається в єдності предметно-практичної і розумової
діяльності, приводить до формування уявлень про досліджувану подію.

Доказування являє собою пізнавальний процес, якому притаманна єдність
емоційного і раціонального, суб’єктивного й об’єктивного,
безпосереднього й опосередкованого, що виявляється у всіх його
взаємозалежних елементах.

Методи доказування.

Визнання загального значення діалектики не виключає інших наукових
методів пізнання. Науковий метод – сам по собі постійно розвиваючийся
процес, що повинен відповідати не тільки предмету пізнання, але й
умовам, що змінюються в даному різновиді пізнання, повинен враховувати
розвиток технічних засобів пізнання. Загальна методологія не може
виникати за змінами деталей предмета пізнання. Необхідний спеціальний
підхід до вивчення конкретного предмета, специфічно пристосовані методи
дослідження, одержання, нагромадження, переробки і дослідження
інформації. Отже, існують загальні, особливі і спеціальні методи
пізнання, крім загального методу, як у сфері науки, так і в сфері
практичної діяльності (у нашому випадку в процесі доказування).

Під загальним методом дослідження варто розуміти систему визначених
прийомів, правил, рекомендації з вивчення конкретних об’єктів, явищ,
предметів, фактів. При цьому під вивченням розуміється як почуттєве, так
і раціональне пізнання, а під об’єктами – предмет дослідження. Прийоми,
правила, рекомендації з дослідження об’єктів – це узагальнене вираження
практики подібних досліджень.

Існують наступні загальні методи пізнання:

а) спостереження;

б) вимір;

в) опис;

г) порівняння;

д) експеримент;

е) моделювання й ін.

Усі ці загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені
філософією і деякими іншими науками. У залежності від специфічних
особливостей даного різновиду процесу пізнання особливі методи
здобувають ті чи інші характерні риси. Загальні методи складає друга
ланка в системі методів доведення. Третя частина – це так називані
особливі методи.

Особливі методи – це галузеві методи чи методи природних і технічних
наук. Це такі методи як:

а) фізичні (спектральний аналіз, методи електронної техніки й ін.);

б) хімічні (методи хімічного мікроаналізу);

в) біологічні;

г) ґрунтознавчі;

д) соціологічні;

е) антропологічні й антропометричні й ін.

Метод називається часткою тому, що він являє собою сполучення лише
частини пізнавальних прийомів, визначеної їхньої комбінації, що і
відрізняє цей метод від інших особливих методів. Особливі методи складає
третя ланка в системі методів доведення. Четверта частина – це так
називані спеціальні методи.

Під спеціальним методом дослідження потрібно розуміти такий метод, що
застосовується тільки в одному чи декількох різновидах процесу пізнання
(але не в усіх), сфера застосування якого, таким чином, не має такого
загального характеру, як сфера застосування загального методу.

Це власне криміналістичні методи, що створені й обґрунтовані теорією
криміналістики або запозичені і перетворені нею спеціально для
дослідження криміналістичних об’єктів. Це різні судово-фотографічні,
трасологічні, судово-балістичні й інші методи. Наприклад, різні методи
слідоскопіювання в трасології, у судової балістики – методи виявлення і
фіксації слідів пострілу, визначення дистанції пострілу і напрямку
польоту кулі і т.д.

Усі методи дослідження оцінюються в науці поряд з критеріями. Так,
методи повинні бути ефективними, тобто їхнє застосування повинне
забезпечувати досягнення поставленої мети, її результативність. Методи
повинні мати простоту і надійність, бути безпечними (тобто застосування
технічних засобів не повинне ставити під загрозу життя чи здоров’я
дослідників і інших осіб). Методи повинні бути економічними і
науковими. Неприпустимі методи, що не мають твердої наукової основи.

Стосовно до методів доведення виступає критерій можливості застосування
даного методу в межах і випадках, регламентованих законом, тобто чи
можливо при даному процесуальному порядку доказування застосування того
чи іншого методу щодо умови пізнання в кримінальному судочинстві,
об’єкти і засоби пізнання виключають таку можливість.

Жоден з методів доказування не можна абсолютизувати, перетворювати в
єдино можливий, універсальний. Жоден з методів, узятий изольовано від
інших, не може привести до успіху ні в науковому дослідженні, ні в
практичній діяльності по доказуванню. Тільки сукупність методів пізнання
може забезпечити досягнення істини, будь то істина наукова чи істина, що
досягається в процесі розслідування і судового розгляду кримінальних
справ

Поняття і зміст доказування в розслідуванні.

Пізнання являє собою діяльність, метою якої є одержання істинного знання
про який-небудь об’єкт. Пізнання виражається у визначеному відношенні
суб’єкта до об’єкта пізнання. У процесі встановлення цього відношення
суб’єкт опановує об’єктом, одержує про нього необхідну інформацію, зміст
якої залежить від приватних задач пізнавальної діяльності,
використовуваних засобів і прийомів.

Пізнання – складний процес відображення і відтворення людиною
дійсності.

Пізнання дійсності здійснюється в різних формах практики. Однією з
таких форм є кримінально-процесуальна діяльність і її елемент –
попереднє розслідування. Так, наприклад, И.А.Боягузов пише: “Яка б не
була істотна специфіка доказування, воно є не чим іншим, як різновидом
пізнавальної діяльності, оскільки його ціль полягає в тому, щоб
встановити істину” .

Специфіка розслідування полягає в тому, що пізнання фактів об’єктивної
дійсності здійснюється в цій діяльності у формі доведення.

“Доведення, – пише М.С.Строгович, – це встановлення за допомогою доказів
усіх фактів, обставин, що мають значення для розкриття кримінальної
справи… У цьому… поняття доведення рівнозначне, тотожне поняттю
дослідження, що провадиться на попередньому слідстві й у судовому
розгляді і яке полягає в збиранні, перевірці й оцінці доказів і в
з’ясуванні за допомогою доказів усіх фактів, обставин, що мають значення
для вирішення справи.

З цього випливає, що доказування є процес пізнання істини по
розслідуваній і розглянутій судом кримінальній справі” .

Однак у процесі збирання, дослідження й оцінки доказів елементи пізнання
в ряді випадків не ототожнюються з доказуванням, не зливаються з ним
цілком. Пізнання іноді обмежується з’ясуванням якої-небудь обставини
тільки самим слідчим (наприклад, з’ясування ним обставин на місці
події); доведення ж припускає не тільки з’ясування факту слідчим, але і
перетворення його з факту “для себе” у доказу вальний факт.

Пізнання обставин злочину тільки слідчим ще не створює таких умов.
Розмовляючи з потерпілим, вивчаючи обстановку на місці події, слідчий
насамперед сам пізнає обставини злочину. Якщо при цьому він не
забезпечить можливість використання отриманих даних для доказування
обставин події злочину, то він не виконає своє завдання. Розслідування
проводиться для того, щоб не тільки слідчий довідався як було зроблено
злочин, але щоб отримана інформація про злочин виконувала доказувальну
функцію.

Доведення припускає аргументацію розглянутої тези, чітку систему зв’язку
між окремими судженнями, логічну правильність тверджень, обґрунтування
їхньої істинності.

Збирання доказів здійснюється за допомогою проведення слідчих дій, що
забезпечують виявлення, фіксацію, вилучення і збереження доказів.
Дослідження доказів складається в з’ясуванні змісту даних про факти,
перевірку цих даних, встановленні їхньої вірогідності. Дослідити докази
– значить встановити їхній взаємний зв’язок, можливість використовувати
як аргументи для обґрунтування висновків у справі. При оцінці доказів
установлюється допустимість і відносність доказів, можливість їхнього
використання для вивчення даної чи іншої обставини, визначається їхня
достатність для визнання істинними висновків слідчого по кримінальній
справі. Оцінка і дослідження доказів не можуть бути протипоставлені і
розірвані. Це єдиний процес, у якому оцінка доказів пронизує всі дії
слідчого.

Отже, предмет доведення – це система обставин, що виражають властивості
і зв’язки досліджуваної події, істотні для правильного вирішення
кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань
судочинства. Ці обставини встановлюються шляхом процесуального
доведення, тобто за допомогою передбачених законом засобів і способів.
Визначеність предмета доведення обумовлює напрямок і границі
дослідження. Правильне встановлення предмета доведення по конкретній
кримінальній справі – умови цілеспрямованої діяльності органів
розслідування і суду, забезпечення повноти, всебічності, об’єктивності
дослідження обставин справи.

Не всі обставини, установлювані по кримінальній справі за допомогою
доказів, входять у предмет доказування. При доказуванні виникає
необхідність установити ряд таких допоміжних фактів, що не включаються в
обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі, і служать
лише засобом для встановлення обставин, що складають предмет доказування
в справі.

Обставини, що входять у предмет доказування.

У предмет доказування входить п’ять обставин, що передбачаються законом:

1. події злочину (місце, час, спосіб і ін. обставини здійснення
злочину);

2. винність обвинувачуваного в здійсненні злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності
обвинувачуваного й інші обставини, що характеризують обвинувачуваного;

4. характер і розмір збитку, заподіяний злочином, а також розмір витрат
установи охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від
злочинного діяння;

5. причини й умови, що сприяли здійсненню злочину.

Визначення в законі предмета доведення служить для:

– встановлення істини по кримінальній справі;

– правильної кваліфікації злочину;

– визначення винності особи;

– індивідуалізації і справедливості покарання;

-додає дослідженню визначеність, конкретність і цілеспрямованість.

Правильно встановлений предмет доведення передбачає, що всі обставини,
віднесені до його змісту повинні бути встановлені по кожній кримінальній
справі і предмет доведення є пронизуючим всі стадії кримінального
процесу.

Конкретна подія і зв’язані з нею, що підлягають обов’язковому
з’ясуванню, обставини являють собою сукупність фактів, що мали місце в
реальній дійсності. Ці факти завжди конкретні, тому предмет доказування
по визначеній справі індивідуальний, як індивідуальна особа, що вчинила
злочин, та й сам злочин. При цьому кожна зі згаданих у законі “обставин”
звичайно виражається не в одному конкретному факті, а в сукупності їх. У
той же час наявність узагальненої схеми предмета доведення направляє
діяльність по встановленню таким чином, щоб не допустити ні істотних
пробілів відновлення картини події, ні захаращення її несуттєвими
деталями.

Опис предмета доведення, даний у законі, побудовано стосовно до
випадків, коли досліджується подія, що складається з одного епізоду і
зроблена однією особою. Це прямо випливає з термінології закону – про
злочин і обвинувачуваному говориться в однині. Тому при поєднанні в
одному провадженні справ про декілька злочинів однієї особи чи про
співучасть декількох осіб у здійсненні одного чи декількох злочинів:

а) предмет доведення як би “подвоюється”, “потроюється” і т.д. стосовно
до кожної особи і кожного епізоду;

б) виникає і наскрізна задача – досліджувати стосовно до кожного пункту
наявність і характер взаємозв’язку і взаємозумовленості різних епізодів
і дій співучасників.

Варто також мати на увазі також те, що кожна група фактичних обставин,
що висвітлюють у своїй сукупності одне з питань, що підлягають
провадженню в справі і передбачених законом, може в той же час мати
значення для рішення інших питань. Так, обставини, що встановлюють
характер і розмір збитку, мають значення для характеристики події
злочину і ступені відповідальності обвинувачуваного.

Процесуальний закон описує предмет доказування таким чином, що кожний з
його пунктів містить узагальнене позначення ознак кожного з відповідних
обставин. При цьому передбачається необхідність, виходячи з даного в
кожнім пункті загального поняття, встановлювати й ознаки, безпосередньо
в цій нормі закону не позначені.

Послідовність розташування, як і угруповання обставин, що підлягають
доведенню, здійснена, насамперед, виходячи з правових наслідків
(цілеспрямованості) виявлення відповідних обставин. Справді, перші два
пункти переліку обставин, що входять у предмет доведення, і частина
третього пункту передбачають фактичні підстави для висновку про
наявність злочину і вини особи і, отже, для застосування конкретної
кримінально-правової кваліфікації діяння (події злочину як результату
винних дій особи). Та частина третього пункту, що говорить про
обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності,
передбачає фактичні підстави для індивідуального покарання. Четвертий
пункт, що охоплює характер і розміри збитку, направляє провадження в
справі на виявлення обставин, що мають значення для застосування норм
процесуального права, що регламентують профілактичну роботу по
матеріалам справи.

Послідовність опису в законі кожної з названих груп обставин відповідає
послідовності, у якій вони використовуються при вирішенні справи:
спочатку вирішується питання про наявність злочину, вину особи,
кваліфікація, а потім – про покарання, потім – про цивільний позов і,
нарешті, – про усунення причин і умов, що сприяли злочину.

Разом з тим неправильним було б припущення, що послідовність опису в
законі елементів предмету доказування строго відповідає послідовності, у
якій треба вести їхнє встановлення. Звичайно, детальне дослідження
обставин, що індивідуалізують відповідальність, що сприяли здійсненню
злочину і т.п., має сенс (а нерідко тільки і можливо) лише після того,
як зібрані достатні докази щодо події злочину. Однак деякі з цих
обставин встановлюються як би “попутно”, уже при збиранні названих
доказів.

Предмет доведення єдиний для всіх стадій кримінального судочинства. Усі
стадії цілеспрямовані на його достовірне і повне виявлення. Одні,
основні (попереднє розслідування і судовий розгляд) – безпосередньо,
шляхом доведення всього кола обставин, що входять у предмет доведення;
другі, “забезпечуючі” (порушення кримінальної справи, віддання
обвинувачуваного до суду) – опосередковано, шляхом доведення деяких з
цих обставин у межах, необхідних для з’ясування основ і умов початку чи
продовження провадження; треті, – контрольні (провадження в касаційній і
наглядовій інстанціях, поновлення справ по знову відкритим обставинам)
– опосередковано, шляхом доведення наявності чи відсутності причин до
перегляду вироку, визначення, постанови.

Отже, на підставі усього вищесказаних можна зробити важливий у
практичному відношенні висновок: жодна обставина, що повинна бути
з’ясована судом (у тому числі обставини, що впливають на ступінь і
характер відповідальності), не може ігноруватися слідчим чи відкладатися
з’ясуванням до судового слідства.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020