Дипломна робота

Поняття та завдання дозвільної системи а Україні З М І С Т

Перелік умовних скорочень, символів, термінів та
одиниць…………………………..5

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………6

1 Поняття та завдання дозвільної системи в Україні : генеза, сучасний

правовий стан.

Поняття та завдання дозвільної системи в
Україні………………………………11

Поняття, ознаки, генеза, правова характеристика окремих об’єктів
дозвільної системи

1.2.1 Вогнепальна
зброя………………………………………………………….
………………22

1.2.2 Холодна
зброя………………………………………………………….
…………………… 29

1.2.3 Спеціальні засоби самооборони, споряджені речовинами

сльозоточивої і дратівної
дії…………………………………………………………..
46

2 Державне регулювання придбання, носіння, зберігання, застосування,

реалізації окремих об’єктів дозвільної
системи…………………………………….52

2.1 Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об’єктів

дозвільної системи
громадянами…………………………………………………….
…..53

Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об’єктів

дозвільної системи юридичними
особами………………………………………….61

2.3 Особливості реалізації окремих об’єктів дозвільної

системи………………………………………………………..
……………………………………67

3 Відповідальність за порушення доївільного
законодавства……………………….72

Висновки
………………………………………………………………
……………………………………87

Перелік посилань
………………………………………………………………
………………………..90

Перелік умовних скорочень, символів, термінів та одиниць

КпАП України — Кодекс про адміністрвтивні правопорушення України

КК України — Кримінальний кодекс України

П. — пункт

Ст. — стаття

мм. — міліметр

ВСТУП.

Становлення нового суспільства, де панівними стають відносини приватної
власності, вимагає, певна річ, і нового папрямку захисту цієї
власності, прав особистості, як і самої людини, її життя, честі та
гідності.

Нові форми взаємовідносин створюють правову базу для захисту особа та
її інтересів, що є позитивним явищем. Але на тлі цього позитивного
з’явились і негативні явища такі як зростання злочинності, послаблення
діяльності правоохоронних структур, які не встигають за процесами росту
негативізму. За такої ситуації в населення виникає природне бажання
самозахисту, у тому числі і з використанням зброї або інших спецзасобів.

Ст. 27 Конституції України ч. 2 говорить «Кожний має право захищати
своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних
зазіхань» [1]. Конституційна норма відбивається й в інших галузях права,
зокрема Кримінальний Кодекс України прямо вказує ст.15 «Необхідна
оборона» на використання людиною цього інституту із застосуванням зброї
[2]. Одним із способів захисту вищевказаних прав є право на володіння,
носіння і застосування зброї. Право громадян на володіння зброєю,
природно, певною мірою вступає в конфлікт із правом інших громадян на
життя і здоров’я, тому що визначає потенційну можливість застосування
цієї зброї на поразку проти інших громадян. Зброя (особливо
вогнепальна), спрямована проти людини, здатна не тільки нанести в тих
або інших масштабах шкоду здоров’ю, але і позбавити життя ту людини,
проти якої вона застосовується. Тому органи внутрішніх справ відповідно
до правових норм здійснюють як дозвільні (видача дозволів на право
володіння, збереження зброї), так і контрольні (перевірка законності
володіння зброєю, збір відомостей про випадки застосування зброї на
поразку проти людини й оцінка правомірності такого застосування зброї та
ін.) функції. Крім того, органи внутрішніх справ ведуть облік зброї, що
знаходиться у юридичних осіб та громадян.

Правове регулювання обігу зброї в незалежнії Україні почалося в 1992 р.
із прийняттям Верховною Радою України 17 червня Постанови «Про право
власності на окремі види майна» і Додатком № 2 до цієї Постанови, у
якому мова йде про спеціальний порядок придбання громадянами права
власності на окремі види майна. Спеціальний порядок набуття права
власності поширюється на вогнепальну мисливську гладкоствольну і нарізну
зброю, на газові пістолети і револьвери і патрони до них споряджені
речовинами сльозоточивої і дратівної дії, холодну зброю і пневматичну
зброю зі швидкістю польоту кулі більш 100 м/з і калібром більш 4,5 мм.
Наступним кроком у цьому напрямку було прийняття Кабінетом Міністрів
України 12 жовтня 1992 р. Положення «Про дозвільну систему», що і
займається безпосередньо контролем над обігом зброї. У 1993 р. 25
березня МВС наказом № 164 затвердив інструкцію «Про порядок
виготовлення, придбання, збереження, обліку , перевезення і використання
вогнепальної зброї, боєприпасів до неї і вибухових речовин (у данний
момент Інструкція втратила чинність відповідно до наказу МВС № 622 від
21 серпня 1998 р.). На данний момент суспільні відносини пов’язані із
зброєю регулюють близько 89 нормативно – правових актів, але серед них є
накази, листи, постанови, а головне те що серед ни не має головного
нормативного акту – Закону України “Про зброю”, посилання на який
зокрема містятся щев Положенні “Про відзнаку Президента “Іменна
вогнепальна здроя” від 29.04.1995 р.[3]

Актуальність тими Дипломної роботи проявляється в тому, що із прийняттям
Конституції України нового імпульсу набула розбудова демократичної
правової держави, головним завданням і змістом діяльності якої є
затвердження, забезпечення і захист прав та свобод людини і громадянина.
Виконання цього завдання пов’язане із вирішенням ряду складаних
політичних, економічних, соціальних і правових проблем, оскільки
реальний стан справ у державі і суспільстві нині далекий від вимог часу.
Україна пережинає важку соціально-економічну кризу, одним з найбільш
небезпечних соціальних лих залишається криміногенна ситуація. Усе це
призводить до погіршення життєвого рівня населення, рівня правової
захищеності, зростання кількості протиправних посягань на права і
свободи громадян, власність, громадський порядок і громадську безпеку,
інші об’єкти правоохорони, серед яких особливу тривогу викликають
злочини та інші правопорушення, пов’язані із зброєю. вибуховими
матеріалами, наркотичними, сильнодіючими, отруйними речовинами,
спеціальними засобами, які через свої небезпечні властивості вилучені
або обмежені в цивільному обігу.

3а цих обставин велике значення з боку держави і суспільства надасться
підвищенню ефективності правоохоронної діяльності, провідна роль у якій
належить органам внутрішніх справ. На ці органи покладається широке коло
завдань щодо забеїпеченпя особистої безпеки громадян, захист їх прав,
свобод і а законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх
припинення, охороні і забезпечення громадського порядку та громадської
безпеці, захисту власності від протиправних посягань, притягнення
правопорушників до відповідальності тощо. Перважну більшість зазначених
завдань органи внутрішніх справ виконують під час здіїсння
адміміністративної діяльності, тобто діяльності, врегульованої
адміністративно — правовими нормами і спрямонаної на їх реалізацію.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ має складний,
різноплановий характер і виконується за багатььма напрямками, із
викорстанням різноманітих засобів як правого, так і організаціїного
змісту.

Одним із таких напрямків є здійснення дозвільної системи, під час якого
забеспечується контроль за відкриттям та функціонуванням обє’ктів, що
становлять потенційну небезпеку для громадського порядку, а також
здійснюється державне регулювання обігу зброї, засобів самооборони.
Разом з тим чинне законодавство в регулюванні багатьох питань пов’язаних
зі здійсненням зазначенної системи відстало від потреб часу, не в усьму
його вимогам відповідає і практична діяльність органів внутрішніх справ
у цій сфері.

Аналізу проблем державного управління в сфері охорони громадського
порядку і, зокрема, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
у вітчизняній адміністративно-правовій літературі присвячено чимало
наукових праць (В.Б. Авер’янова, М. І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Д. М.
Бахрах, О.К. Безсмертного, Ю.П. Бітяка, А.С.Васильєва, І.П.
Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є. В. Додіна, М.М. Дорогих, М.1. Єропкіна,
О.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, та ін.), які можуть служити
гарним науковим фундаментом для подальших досліджень зазначених проблем.
Але власне проблемам здійснення дозвільної системи було присвячено
набагато менша кількіть наукових праць, зокрема це праці Г.Г. Месхи, І.
М. Кириченка та С.Д. Подлінєва, однак перші два автори свої дослідження
проводили ще до утворення незалежної Української держави на базі
законодавства, якого в наш час не існує, що ж стосується праць С.Д.
Подлінєва, на самперед присвячені процедурам видачі органами внутрішніх
справ дозволів у тому числі дозволів на право придбання вогнепальної
зброї. Також свої роботи державному регулюванню обігу зброї присвятили
А.С. Мацко, І. В. Бойко, В.П. Петков, О.С. Фролов, В.В. Поляков, О.В.
Артамонов.

Мета данної дипломної роботи – це вивчення наукової, навчальної,
публіцистичної літератури, аналіз нормативно – правових актів щодо
регулювання обігу зброї в Україні, їх практичне застосування, розробка
рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про зброю та його
реалізація.

Задачами роботи є вивчення на підставі наукової, навчальної,
публіцистичної літератури, з нормативно – правових актах порядку
отримання дозволів на придбання, носіння об’єктів дозвільної системи
(зброї) як фізичними, так і юридичними особами, умов та правил реальзацї
об’єктів дозвільної системи (зброї), порядку застосування зброї та
відповідальність за порушення законодавства про зброю, розробка
рекомендацій стосовно удосконалення українського законодавства про зброю
та практики його застосування.

Об’єктом наукового дослідження є суспільні відносини, що виникають між
фізичними та юридичними особами та органами держави під час реалізації
права на придбання, зберігання, носіння, використання вогнепальної
(нарізної та гладкоствольної), пневматичної, холодної зброї та державою,
в особі уповноваженних органів, що здійснюють дозвільну систему.

Предметом дослідження є мисливська вогнепальна гладкоствольна та нарізна
зброя, пневматична зброя, холодна зброя, спеціальні засоби самооборони
зарядженні речовинами сльозоточивої та дратівної дії, та також порядок
державного регулювання реалізації прав громадян на носіння, придбання,
зберігання зброї закріпленного Конституцією України.

Основні методи які були використані під час ниписання цієї дипломної
роботи :

Загальнонаукові : синтез; аналіз; дедукція; порівняння;
історичний;логічний; індукція; діалектичний.

Спеціальні : експертних оцінок; статистичний аналіз; моделювання;
комплексне дослідження.

1 ПОНЯТТЯ ТА ЗАВДАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ :

ГЕНЕЗА, СУЧАСНИЙ ПРАВОВИЙ СТАН.

Поняття та завдання дозвільної системи в Україні.

Відповідно до маркетингових опитів, 5% чоловічого населення виявляє
цікавість до придбання зброї. Щодо чисельності населення Європи – 608
млн. — це складає 17 млн. осіб. Для порівняння: сексуальні меншості
складають 0,5% населення.

В Україні зброєю, переважно мисливською, володіє 1% населення. Усього в
Дозвільній Системі МВС України зареєстровано 800000 од. гладкоствольної
зброї, у тому числі відомчої. Непропорційно висока щодо площі угідь
кількість мисливців (в Італії до 3% населення) указує на непрямий шлях
легального придбання зброї. Номінально мисливська, вона використовується
для охорони володінь.

Швейцарське об’єднання за вільне володіння зброєю «PRO TELL» в
інформаційному листі № 29 вказує: відповідно до результатів вибіркового
телефонного опиту у ФРН (старі федеральні землі) 8,9% опитаних
признавалися, що в них «у господарстві» є хоча б одна вогнепальна зброя.
У Швейцарії 27% мають зброю (без обліку армійської). Дослідження 1993 р.
називають іншу цифру: на руках у ФРН знаходиться 5млн. од.
Зареєстрованої та 20 – 30 млн. од. незареєстрованної вогнепальної зброї
(інші дані відповідно 10 і 20 млн. од.).

Офіційно у ФРН на 02. 1996 р. нараховувалося 2,1 млн. власників зброї,
із котрих 1,6 млн. складаютьстрільці-спортсмени, 250000 мисливці, 280000
— колекціонери і тільки 30000 — особи, що мають право на носіння зброї з
метою самооборони (інші дані: 1,5 млн стрільців, із них 326000
мисливці). Як бачимо, статистика нічого не знає й у цьому випадку.

Варто врахувати, що закони, що обмежують володіння зброєю у ФРН, по
своїй суворості не поступаються вітчизняним. Так, мінімальне покарання
за незаконне зберігання патронів військового зразка, наприклад,одного
патрона 7,62 NATO — 1 рік позбавлення волі. Юстиція ФРН ніколи не ховала
політичної спрямованості подібних законів.

Першим обмежувальним законом про зброю в Німеччині став закон

1928 р., відповідно до якого продаж зброї і боєприпасів став робитися
тільки при наявності в покупця відповідного дозволу. Тоді на руках у
населення знаходилося від 1 до 2 млн. од. незареєстрованної вогнепальної
зброї, в основному військового зразка. Закон 1972 р. носив явну
антитерористичну спрямованість.

На 1995 р. у ФРН нараховувалося вже 10 млн. легальної і 20 млн.од.
нелегальної зброї (дані поліції). Незважаючи на те, що 70% зброї
знаходиться в незаконному володінні, 97,5% жертв насильницьких злочинів
не є жертвами застосування вогнепальної зброї. 80% вбитих не є жертвами
застосування вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при
вчиненні злочинів із 1971 по 1994 р. скоротилося з 0,8% до 0,3%. При
цьому за 25 років кількість зброї у ФРН зросла. Кількість злочинів із
стріляниною за той же період скоротилася з 0,5% до 0,1%. З цього числа
35 — 40% складає стрілянина, не пов’язана з насильством (наприклад, по
дорожніх знаках). Число злочинів, пов’язаних із застосуванням зброї,
скоротилося на 60%.

У 1993 р. поліцією ФРН вилучено 14000 одиниць зброї, що незаконно
зберігається, у 1994 р. — 2905 од. вогнепальної зброї, із них лише 140
(4,8%) із легального володіння. Тільки в 20 випадках ця зброя
застосовувалася при вчиненні інших злочинів. За той же період вилучено
при спробі ввозу 4933 од. вогнепальної зброї, із них 700 автоматів
Калашнікова! На Україні за 1995 р. при ввезенні було вилучено до 2000
од. нарізної зброї.

Фахівці прямо погоджують збільшення числа що незаконно купується зброї з
жорсткістю законів про зброю в країнах Західної Європи. Обмеження
можливості законного володіння провокує злочин та здлочинний бізнес.
Вартість револьвера або пістолета на чорному ринку країни коливається
між 500-2000 марками. (у СНД складає аналогічну цифру, але вже в
доларах.). В Голландії зброя є в 1,9% “господарств” — у 14 разів менше
(статистики), чим у Швейцарії. Однак кількість вбивств — 11,8 на 1 млн
жителів порівнянна з тим же показником для Швейцарії — 11,7). За
допомогою вогнепальної зброї в Голландії скоєно 2,7 убивства на 1
мільйон жителів, у Швейцарії 4,6. З обліком показника насиченості зброєю
— 7%, або 1/14 від показника для Швейцарії, частота застосування
вогнепальної зброї в Голландії вище 59%, майже 2/3. Тобто принцип «менше
зброї — менше злочинів» себе цілком не виправдує.

У Румунії, Угорщини, Японії відсоток громадян, що легально володіють
зброєю, порівнюваний з показником для СНД -близько 1% «господарств» (45%
населення). Проте на 1 мільйон жителів Румунія має 662 самогубства (у
рік), Угорщина — 459, Японія — 211. Для порівняння: Швейцарія (27%
володіння зброєю) — 244, Бельгія (16,6%) — 231, ФРН (8,9%) — 203. У
Великобританії внаслідок триваючого з 1919 р. законодавчого
«роззброювання» населення річна кількість самогубств із застосуванням
вогнепальної зброї скоротилася з 258 (1920 р.) до 193 (1967 р.).
Загальне число самогубств зросло з 3759 до 4711.

Однак показник «число жителів на одне самогубство» залишився практично
незмінним:10078 і 10271. При цьому, якщо в 1931 р. лише 21 самогубство
було зроблено за допомогою болезаспокійливих або снотворних засобів, то
в 1960 р. уже 839 (1/6 усіх суїцидів). Іншими словами, було б бажання, а
засоби до самогубства знайдуться.

Наведені цифри також указують більш на «традиційно культурний», чим
просто на статистичний, взаємозв’язок між насиченістю суспільства зброєю
і числом убивств. «Озброєнними» суспільствами в світі визнані
американське, швейцарське, французьке, фінське, але не норвезьке, хоча
насиченість останнього зброєю дуже велика. Проблема насильства
пов’язується в масовій свідомості тільки з першим. Але чи є легальне
володіння зброєю причиною, що стимулює насильство?

У США на 256 млн. жителів доводиться 220 млн. од. вогнепальної зброї, що
знаходиться в законному володінні. Щодо числа насильницьких злочинів це
дає показник 0,04 злочини в рік на 1 «ствол». Десятиччаями право
громадян США на володіння зброєю систематично обмежувалося. До 1987 р.
тільки у Вермонті можна було носити зброю без спеціального дозволу.

У Індіані, Мейні, Нью-Гемпширі, Північнії і Південнії Дакоті та
Вашингтоні поліція видавала дозвіл на носіння зброї громадянам, що
відповідають ряду стандартних вимог щодо «законослухняності».У Алабамі
та Коннектикуті це питання вирішувалося за розсудом влади, яка, однак,
була при цьому настроєна доброзичливо. У інших штатах право на носіння
зброї здійснювалося складніше або таке було взагалі заборонено. Останні
питання не є риторичними. На відміну від нас, американці серйозно
відносяться до своєї конституції.

У 1987 р. у відповідь на хвилю злочинності, що захльостує штат, влада
Флориди прийняла законодавчий акт, відповідно до якого кожний
неосуджений громадянин одержував право на приховане носіння зброї без
усякої додаткової потреби (наприклад, перевезення грошей). Незабаром у
цілому число вбивств впало на 22%, а з застосуванням вогнепальної зброї
— на 29%! При цьому за той самий період по країні ці показники зросли на
15% і 50%. До 31.05.1995 р. у Флориді було видано 295220 дозволів на
носіння зброї, із них тільки 48 (0,16%) були відібрані назад.

У 1995 р. у 28 штатах США з населенням 115 млн чол. (45% загальної
кількості населення) вводяться аналогічні закони. У Флориді й Айдахо з
1995 р. скорочені бюрократичні процедури і сума оплати за дозвіл. З 1986
р. до 1996 р. кількість штатів, де дозволене приховане носіння зброї
виросло з 9 до 31.

Статистика ФБР показує, що в штатах, що лібералізували носіння зброї,
злочинність скоротилася на 22% (убивства — на 31%, розбійні напади на
36%, нанесення тяжких тілесних ушкоджень — на 14%) у порівнянні зі
штатами, де носіння зброї строго обмежено. Крім того, у «ліберальних»
штатах кількість злочинів із застосуванням зброї впало на 29% (убивств,
скоєних з застосуванням вогнепальнї зброї, на 38%, кабурною зброєю -на
41%!), розбійних нападів на 38%, тілесних ушкоджень на 19% у порівнянні
зі штатами, де носіння зброї фактично заборонено. Дослідження
Чикагського університету, засновані на статистиці ФБР 1972 — 1992 р.,
показують, що в 3054 округах знизилась кількість вбивств на 8,5%,
згвалтувань на 5%, нападів на 7% в округах, де дозволене приховане
носіння зброї.

Причина очевидна: злочинці завжди віддають перевагу беззахисним жертвам.
Чим менше імовірність зустріти відсіч, тим охоче застосовують зброю. У
Вірдинії, на батьківщині американської демократії, із 1.07.95 р. набрав
чинності закон, за яким кожний громадянин старше 21 року, не засуджений
(крім дрібних правопорушень начебто перевищення швидкості), не
алкоголік, не наркоман, психічно здоровий не має перешкод для одержання
дозволу на носіння зброї. Термін видачі дозволу 45 днів, із 1.07.96 р. —
90 днів. Термін його дії — 2 роки. Всі кандидати зобов’язані пройти курс
володіння зброєю. Вартість ліцензії – 50 долл. США. Носіння зброї
забороняється в місцях де продають алкоголь на розлив, і там, де це
забороняють закони штату і країни.

Щодо США існує ще одне пояснення лібералізації права на носіння зброї.
Зменшення ринку зброї в 80-х роках викликало кризу в цій галузі.
Похитнулися позиції таких гігантів, як «Кольт» і «Сміт
-Вессон».Повернення на ринок зброї американського виробництва і
відродження «американських» калібрів (.38 Spl.; 45 АСР) пішло за
рішенням адміністрації Клінтона у подальшому прямому і непрямому
(зменшення ємкості магазина до 10 патронів) скороченні імпорту.

Результати рішення були помітні вже на Shot Schow 1995 р. у Далласі.
Револьвер Colt . 38 SF VI, представник нового покоління зброї відомої
фірми, відповідає новії концепції кишенькової зброї «не тільки носити,
але і стріляти». Остання пов’язана з обвалом усіляких малогабаритних
крупнокаліберних пістолетів, що виконують на сучасному ринку ту ж роль,
що і дешеві браунінги іспанського виробництва на початку століття.

Лібералізація в сфері володіння вогнепальною зброєю в США (а також і
конкуренція з «автоматами-вбивцями» з Китаю) зайшла так далеко, що
Пентагон прийняв безпрецедентне рішення про «роздачу» 373000 списаних
гвинтівок “Гранд Ml” особам, що проїшли недільні курси стрілецької
(«снайперської») підготовки. У цьому ще один феномен «подвійних
стандартів». Чому людина, що стріляє на 100 м із гвинтівки військового
зразка національного виробництва в тих же США або Швейцарії, кандидат у
захисники батьківщини, але стрілюячий з АКМ на 50 м уже кандидат у
серійні вбивці ?

Ще «Декларацією прав людини і громадянина» прийнятою за часів Великої
французької буржуазної революції був встановлений принцип «усе що не
заборонено законом, ті дозволено». Але існують суспільні відносини, що
складаються за дещо іншим принципом, і сферою їх регулювання е
інституція отримання попередніх дозволів на здійснення певних дій, або
інституція дозвільного порядку.

У минулому столітті було створено систему реєстрації зброї, наявної у
громадян, і видання дозволів на користування нею тим особам, які
відповідають певним вимогам, що встановлювалися правилами. Що ж до
Російської імперії, до якої входила більша частина території України, то
там був спеціальний департамент, чиї функції можна порівняти з
дозвільною системою, яка існує зараз.

Після бурхливих подій 1917 р. і початку громадянської війни контроль
за зброєю, що знаходилась на руках у населення, було втрачено. Із
встановленням радянської влади в Україні вийшла низка
нормативно-правових документів, якими встановлювалося, що функції
контролю за обігом зброї покладаються на органи міліції. Документи прямо
вказували, що видання дозволів, контроль за дотриманням правил
користування зброєю покладаються на органи робітничо-селянської міліції,
яка проводить облік зброї, що є в користуванні населення, а також
вилученої зброї, передає вилучену зброю в розпорядження державних
структур. Вони передбачали й вилучення зброї у тих осіб, які схильні до
вчинення злочинів, і таких, що надають допомогу бандам.

Згодом, у 1924 і 1938 рр., було прийнято постанови ВЦВК і РНК УРСР, що
стосувалися здачі зброї населенням, у яких передбачалося, що міліція
видаватиме спеціальні дозволи на користування зброєю, а за відсутності
таких дозволів мусить вилучати її (зброю) в населення. У той період на
рівні Кримінального кодексу було встановлено відповідальність за
порушення правил володіння, зберігання та користування зброєю.

Сфера застосування цієї інституції, як форми виконавчо-розпорядчої
діяльності дуже широка. Ось декілька прикладів: видача ліцензій (від
латинського «Іісеncіа», що перекладається як дозвіл) на право здійснення
(проведення) судових експертиз (судово-бухгалтерської, технічного
дослідження документів, авторознавчої тощо) є прерогативою Міністерства
юстиції України. Міністерство внутрішніх справ України видає ліцензії на
право здійснення охоронної діяльності, виготовлення та реалізацію
(продажів)спеціальних засобів самооборони. Регулювання правових відносин
у цих сферах життєдіяльності суспільства здійснюється в дозвільному
порядку, за принципом: «дозволено лише ті, що дозволено законом». Тобто,
це порядок, врегульований, як правило, адміністративно-правовими
нормами, який передбачає обов’язкове отримання в компетентних органів
державного управління дозволу на право здійснення певних дій або ж
надання компетентними органами певних повноважень юридичним чи фізичним
особам. Видавати дозволи мають право лише органи державного управління,
які здійснюють контрольно-наглядові функції в даній галузі.

У рамках інституції дозвільного порядку існують суспільні відносини, що
складаються з приводу джерел підвищеної небезпеки, до яких належать,
наприклад, зброя, вибухівка, отруйні речовини, збудники тяжких
інфекційних захворювань тощо. Небезпека в цьому випадку може виникнути
при порушені правил їх транспортування, зберігання, використання тощо
або, що значно небезпечніше, при умисному застосуванні зі злочинною
метою. Тому, кожна держава, дбаючи про громадський порядок, державну,
громадську та екологічну безпеку, конституційні гарантії невід’ємного
права кожної людини на життя та здоров’я, законодавчо встановлює певний
перелік предметів, матеріалів та речовин, що заборонені, або обмежені в
повсякденному обігу через свою підвищену небезпеку.

Верховна Рада України відповідно до ст.ст. 13, 28 і 45 Закону України
від 7 лютого 1991 р. «Про власність», виходячи з вказаних вище
міркувань, а також відповідно до міжнародних договорів України, своєю
Постановою від 17 червня 1992р. «Про право власності на окремі види
майна» затвердила перелік видів майна, що на території України не може
перебувати у власності, а саме:

зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка,
ракетно-космічні комплекси ; протиградні установки; вибухові речовини й
засоби вибуху; усі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали
та обладнаннядля його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні,
психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби; державні еталони
одиниць фізичних розмірів; спеціальні технічні засоби негласного
отримання інформації; спеціальні засоби, що застосовуються
правоохоронними органами[4].

Проте, повсякденна діяльність людини (наприклад: виробництво, полювання,
спорт, медицина тощо, нарешті самозахист) потребує використання речей,
що по загальним ознакам підпадають під державну заборону. Тому для
деяких предметів, матеріалів та речовин, зроблено виключення і їх
дозволено мати у власності учасникам управлінських відносин. Але тільки
з дозволу і під постійним контролем компетентних органів державного
управління.

До предметів, матеріалів і речовин, повсякденний обіг яких державою
дозволяється, але обмежується належать:

Зброя (вогнепальна, газова, холодна, пневматична) та бойові припаси (до

вогнепальної та газової); 2. Протиградні установки; 3. Вибухові
матеріали (вибухівка та засоби ініціювання); 4. Радіоактивні речовини;
5. Наркотичні засоби; 6. Сильнодіючі отруйні речовини 1-І 1 класу
безпечності; 7. Збудники інфекційних захворювань 1-11 групи патогенності
і токсини; 8. Печатки і штампи (які внесені в державний перелік з метою
попередження посягань на встановлений порядок управління)[5].

Поняття ОБІГ включає в собі такі дії як: виготовлення, ремонт; купівля
— продаж, передача, дарування; використання, носіння; зберігання,
охорона, реєстрація, облік; транспортування; вилучення, знищення;
ввезення та вивезення з меж України.

Обмежений обіг вказаних вище речей здійснюється з Дозволу та під
наглядом компетентних органів державного управління, тому правовідносини
в цій галузі суспільного життя регулюються, переважно,
нормами адміністративного права, які в сукупності з технічними нормами,
складають правову основу тієї частини дозвільного порядку держави, яка
складається з приводу предметів матеріалів та речовин що є джерелом
підвищеної суспільної небезпеки. У адміністративному праві «дозвільний
порядок» обігу речей, що е джерелом підвищеної небезпеки прийнято
називати дозвільною системою

Відштовхуючись від наведених вище посилань, можна сформулювати поняття
дозвільної системи. Дозвільна система – це законодавчо врегульованний
порядок обмеженного обігу певних видів майна, що є джерелом підвищеної
небезпеки за попереднім дозволом компетентних органів. Слід зазначити,
що будь-яка держава має свою дозвільну систему: або більш жорстку, або
більш ліберальну. Це вже справа загального стану правової культури,
національних традицій тощо.

Існує й офіційна дефініція, надана статтею 1 Положення «Про дозвільну
систему». “ Дозвільна система — це особливий порядок виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, обліку, використання спеціально
визначенних предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та
функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою
охорони інтересів держави та безпеки громадян”[6].

Розглянувши це поняття більш детально можна визначити семиступеневу
побудову інституції дозвільної системи.

1. Державою законодавче встановлюється певний перелік: предметів,
матеріалів, речовин. 2 які в порядку, врегульованому: нормами
адміністративного права, технічними нормами. 3 з попереднього дозволу та
під контролем компетентних органів державного управління: міністерств,
комітетів, департаментів. 4 здійснюють обмежений обіг: виготовляються,
ремонтуються, реалізуються – набуваються, транспортуються, зберігаються,
облічуються, використовуються, вилучаються, знищуються. 5 на певних
призначених для цього об’єктах : підприємствах, майстернях,
лабораторіях тощо, 6 за умов дотримання на цих об’єктах певного порядку:
відкриття, функціонування, охорони. 7 з метою забезпечення: громадської
безпеки, державної безпеки, екологічної безпеки, безпеки громадян.

До органів державного управління (суб’єктів), компетенцією яких є
адміністративна діяльність у сфері дозвільної системи належать:

Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство охорони здоров’я
України; Міністерство екологічної безпеки України; Державний комітет
України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці); Державний
комітет України по гідрометеорології (Держкомгідромет); Державний
департамент України з питань ядерної енергетики Міністерства енергетики
України (Держдепартамент з питань ядерної енергетики).

До виключної компетенції кожного з вказаних суб’єктів віднесені
відповідні види майна та певне коло об’єктів де це майно в рамках
дозвільної системи здійснює обіг.

Міністерство внутрішніх справ: вогнепальна зброя: газова зброя; холодна
зброя; печатки і штампи; бойові припаси, окремі вузли та запчастинидо
вказаних видів зброї; сховища склади і бази, де вони зберігаються;
стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди; підприємства
і майстерні по виготовленню і ремонті вогнепальної, газової та холодної
зброї; магазини, у яких здійснюється продажів зброї та бойових припасів
до неї; піротехнічні майстерні; штемпельно-граверні майстерні[7].

Міністерство внутрішніх справ разом з Державним комітетом України по
нагляду за охороною праці: вибухові матеріали; сховища, склади і бази де
вони зберігаються.

Міністерство охорони здоров’я: наркотичні засоби; збудники інфекційних
захворювань 1 — II групи патогенності; сховища, склади і бази, де вони
зберігаються; організації, що займаються збутом наркотичних засобів;
лабораторії, які проводять аналізи цих засобів і речовий, працюють із
збудниками захворювань 1 — II групи патогенності і токсинами[8].

Міністерство екологічної безпеки: сильнодіючі отруйні речовини 1 — (І
класу безпечності; токсини, у тому числі токсичні промислові відходи;
продукти біотехнології та інші біологічні агенти; оргнізації, що їх
виготовляють, використовують, займаються збутом, зберіганням та
утилізацією[9].

Держдепартамент з питань ядерної енергетики: радіоактивні речовини;
сховища, де вони зберігаються; постійні місця поховання радіоактивних
відходів (спеціальні комбінати)[10].

Держкомгідромет: протиградніустановки; організації, що їх використовують

МВС, МОЗ, МЕБ, Держнаглядохоронпраці, Держкомгідромет та Держдепартамент
з питань ядерної енергетики в сфері дозвільної системи держави мають
наступні повноваження : визначення порядку обігу предметів, матеріалів
та речовин на які поширена їх компетенція; визначення вимог до
технічного обладнання об’єктів дозвільної системи та порядку їх
відкриття; участь у відкритті та видача дозволів на функціонування
об’єктів дозвільної системи; видача дозволів (ліцензій) на здійснення
дій, що складають обіг майна в сфері дозвільною системи; періодичний
контроль за функціонуванням об’єктів дозвільної системи; виявлення та
припинення порушень правил дозвільної системи; призупинення або
припинення діяльності об’єктів, анулювання дозволів на відповідні види
дій, що складають обіг певних видів майна; встановлення порядку знищення
та власне знищення предметів, матеріалів та речовин на які поширюється
дозвільна система. Рішення вказаних суб’єктів державної впади у
визначених чинним законодавством питаннях діяльності дозвільної системи
е обов’язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої
влади, підприємств, установ, організацій, а також для фізичних осіб.

Поряд з суб’єктами правовідносин що складаються в сфері дозвільної
системи, іншою стороною цих правовідносин є учасники, до яких належать:
юридичні особи державної форми власності; міністерства; інші центральні
органи державної виконавчої влади; підприємства, установи, організації,
господарські об’єднання; юридичні особи недержавної форми власності:

громадські об’єднання; юридичні особи інших держав; міжнародні
організації; фізичні особи; громадяни України; іноземці.

Учасники правовідносин у сфері дозвільної системи мають право у
встановленому порядку виробляти (ремонтувати), набувати, транспортувати,
використовувати, носити, зберігати предмети, матеріали і речовини,
відкривати та експлуатувати підприємства, майстерні та лабораторії, на
які поширюється дозвільна система. Вони повинні забезпечувати їх належні
облік, охорону і правильне використання в господарській та іншій
діяльності.

Поняття, ознаки, генеза, правова характеристика окремих обєктів
дозвільної системи (зброї).

1.2.1. Вогнепальна зброя.

Стрілецька зброя є одним з видів вогнепальної зброї. Яка виникла
приблизно тисячу років тому на основі використання пороху.Стрілецькій
зброї передували різні види не вогнепалної зброї. Метання
застосовувалося ще первісною людиною, кидавшою рукою каміння, палиці та
інші предмети.

Прагнення збільшити дальність метання привела в подальшому до
використання пращі. Спчатку праща виявляла собою палицю з розщеленою на
кінці де розташовувався камінь. Пізніше палиця була замінена жгутовою
або ременною петлею з розширенням у середній частині для розташування
каменю. Завдяки збільшенню розмаху палиці або мотузки камiнь отримував
більшу початкову швидкість та летів далі, ніж при кидані безпосередньо
рукою[11]. Відстань польоту такого снаряду в досвідчених пращників
дорівнювалася 200 метрам.

Однак праща не забеспечувала влучності метання. Більш досконалим у цому
відношенні виявився лук замінивший собою пращу.

Лук складався з пружного дерев’янного, або металевого прута до якого
прикріплювалася тетива, яка утримувала прут в зігнутому стані. Снарядом
була стріла, метання якої пороводилося за рахунок сили пружності тетиви.
Дальність польоту стріли длосягала 200 м. та більше, а влучність
стрільби з луку забеспечувала гарне попадання в ціль. Завдяки своїй
простоті та дешевизні, відносно великій дальності польоту стріли та
влучності стрільби, а також високій швидкострільності (до 10-12
пострілів на хвилину) та безшумності лук отримав широке використання та
довгий час змагався навіть з вогнепальною зброєю. Він стояв на озброєнні
та зберігав своє призначення до 17 ст.

У подальшому для збільшення влучності та зручності стрільби лук почали
закріплювати в дерев’яній ложі. За допомогюложі упераємої при стрільбі в
плече стало більш зручно прицільватися, а також збільшилося натяжіння
тетиви[12]. Тетиву натягували ногою, руками, а також завдяки дерев’яному
важілю. У задній частині ложі був спеціальний паз, у який закладувалася
тетива. Перед пострілом стрілець виводив тетиву з пазу великим пальцем
правої руки. Вдосконалений таким чином лук отримав назву самостріла.
Снарядом при стрільбі з самостріла досить часто були свинцові кулі або
дрібні камінці[13].

У Західній Європі отримав назву арбалета, з’явився вперше в 1139 р. У
Франції в зв’язку з чим його винахід приписують французам.

По мірі удосконалення самостріла лук почали виготовляти з металу, з тією
метою, щоб зробити лук менштх розмірів та збільшити натяжіння тетиви.
Для направлення тетиви в ложі закріплювалася металева трубка, яка
нагадувала ствол сучасної стрілецької зброї та використовуалася для
тихий же цілей. Крім того для натяжіння тетиви до самостріла був
пристосований спеціальний механізм. Для полегшення спуску тетиви до ложі
прикріплювався спусковий механізм. Накінець самостріл отримав прицільний
засіб у вигляді мушки та низького щітка з прорізю. Деякі самостіли
навіть отримали магазіни для стріл[14].

Завдяки цим удосконаленням стрільба із самостріла стала більш влучною,
чим із звичайного лука, а також збільшилася убойна та пробивна дія
стріли : на відстані 70 м. стріла могла пробти три дюймові доски, а на
відстані 300 м. вразити людину.

Однак самостріл значно поступався луку у простоті використання, легкості
та дешевизні, а саме головне у скорпострільності (1-2 постріли на
хвилину). Тому лук, як і раніше залишався основною метальною зброєю.

Поволі вдосконалення метальної зброї сприяло утворенню різноманітних
механізмів та приладів, отримавших у подальшому широке використання у
стрілецькій зброї : ствола, ложі, приціла, спускового механізма та інш.
Це пискорило появу та подальшій розвиток стрілецької зброї[15].

Застосування пороху для метання призвело до появи вогнепальної зброї,
піднявщий метательну зброю на новий, більш високий рівень.

Порох виявився потужним джерелом енергії, преобразуємій у зброї в
механічну роботу, потрібну для метання куль (снарядів). Первісні зразки
ручної вогнепальної зброї, отримавшої пізніше назву стрілецької зброї,
мало чим відрізнялися від від артелериських орудій. Однак у процессі
подальшого розвитку проходило виділення стрілецької зброї у якості
окремої галузі артилерії. Від арталериських орудій вони відрізнялись
головним чином меньшим калібром, розмірами та вагою[16].

Перші зразки ручної вогнепальної зброї являли собою коротку гладкостінну
трубку, виготовленну з залізної полоси шляхом ковальського зварювання. В
наслідок великих труднощів виготовлення стволів малого діаметра , калібр
їх був досить великим – понад 20 мм. Дло казенної частини ствола
прикріплювався металевий стержень, мавший теж призначення, що ї сучасна
ложа, та при стрільбі прижимався плечем до тіла. Стрільба проводилася
круглими кулями, спочатку залізними, апотім мідними та свинцовими. При
заряджанні порох насипали у ствол та спресовували пижом завдяки
дерев’янного шомпола, а потім вкладували кулю та заганяли другий
пиж[17].

Запплювання заряду при пострілі проводилося через затравочний отвір,
розташований зверху, в казеній частині, за допомогою розккаленого
металевого прута. Для удобства використання до стволу була пристосована
дерев’яна ложа однак велика вага та сильна дія віддачі робили зброю
дуже незручною у використанні. Крім того потребував удосконалення
існувавший тоді спосіб підпалення заряду, так як неможливо було
одночасно утримувати зброю направлену в ціль та підносити тліючий фітіль
для підпалювання заряду.

Таким чином подолання подолання цієї вади було так би мовити головним
завданням конструкторів зброї 14 ст., яке вони виконали пристосувавши до
правої сторони казенної частини стволу особливий приплаву, який потім
було названо “полкою”. Полка спеціальне заглублення, в яке насипалася
частина пороху для підпалення порохового заряду. Заглублення полки
з’єднувалося з каналом ствола за допомогою затравочного отвору, який
розташовувався тепер збоку, а не зверху ствола. Для зберігання
затравочного пороху від витрат при переноскі зброї полка зверху
прикривалася спеціальною кришкою, яка перед пострілом відсувалася в
сторону. Наступним недоліком який зброярі подолали — це була проблема
підпалювання порохового заряду. Рішенням цієї проблеми було застосування
фітільного замка, який являв собою закріпленний на зброї та обертаючийся
навколо вісі двоплечний важель, на верхнім кінці якого закріплювався
тліючий фітіль. При натисканні на нижній кінець важеля фітіль наближався
до полки з затравкою та підпалював порох. Цей простий механізм значно
спростив постріл, та сприяв появі індивідуальної зброї у вигляді рушниці
[18].

Фітільний замок значно спрощував користування зброєю, не вирішував
проблему швидкого та надійного підпалювання порохового заряду при
пострілі. Безпека при пострілі вимагала щоб запалений фітіль вставлявся
в курок уже після заряджання зброї, що значно значно уповільнювало
стрільбу. Використання постійно підпаленного фітіля призводило до до
випадкових займань пороху. Крім того фітільний замок виявився дуже
чутливий до вологи.

Ці вади фітільних замків змусили шукати більш доскональні способи
підпалювання пороху[19].

В результаті вже у 15 ст. з’являється кремнієвий замок. Підпалювання
пороху в них проводилося за допомогою іскр висікаємих замком коло
затравочного отвору.

Першим різновидом кремнієвого замкабув колесцовий замок винахід якого
належть італьянському вченому Леонардо да Вінчі[20]. У колесцовому іскри
створювалися завдяки обертанню ціліндру (колеса) з насіченою поверхнею,
до якої притискався кремінь, закріплений за допомогою гвинта в губках
курка. Обертаючись на вісі, курок з’являється відкинутим або притиснутим
до колеса, утримуває його у тому чи в іншому положенні спеціальна
пружина. Обертання колеса здійснюється завдяки енергії пружини, яка
заздалегідь заводилася спеціальним ключом. у заведеному стані колесо
утримується замком. При натисканні на спуск проходить виключення
затримки, та колесо отримує швидкий обертаючий момент. Якщо при цьому
курок притиснутий, то з’являєтья сноп іскр які спрямовуються по
касательній до поверхні колеса та запалюють порох.

Недоліками колесцового замка була велика вартість виготовлення, яка
перевищувала вартість виготовлення цілої фітільної рушниці, та відносно
швидке (після 15 – 20 пострілів) забруднення пороховим нагаром, в
наслідок чого колесцовий замок нерідко доповнювався у зброї фітільним
замком, служившим у якості запасного на випадок відмови колесцового
замка.

Пошти одночасно з колесцовим замком з’явився ударно кремнієвий замок,
зайнявший у подальшому головне місто у конструкціях зброї. Перші
відомості про нього відносяться до 1500 р[21].

Основними деталями ударно – кремнієвого замка є курок з затиснутим у
його губках кремнем та вогниво. Під дією вигнутої бойової пружини курок
своїм кремнем б’є по вогниву та висікає іскри які у свою чегру
підпалюють порох. Ударно – кремнієвий замок виявився значно зручнішим
та надійнішим за фітільний замок, простішим та надійнішим за колесцовий
замок. Однак у піхотній зброї ще досить довгий час панував фітільний
замок, а в кавалерійській зброї – колесцовий. Тільки у 17 ст. ударно –
кремнієвий замок отримав розповсюдження та витіснив пошти повністю
фітільні та колесцові замки [22].

Цікаво відмітити, що на Русі використання ударно – кремнієвого замка
почалося на ціле сторічча раніше ніж у Західній Європі. Вже наприкінці
16 ст. він зустрічається у бойовій зброї, виготовленній російськими
зброярами, тоді як в Англії він з’являється у 1688 р., у Франції – 1690
р.

У середині 17 ст. ударно – кремнієвий замок отримав подальше
вдосконалення. Його вогниво було виконано у вигляді продовження кришки,
що прикривала полку з порохом. При ударі кремнієвого курка о поверхню
вогнива кришка відкривалась та на затравку сипалися іскри підпалюючи
порох. Для регулювання удара кремня по вогниву була введена підвогнивна
пружина, верхнє перо якої діяло на нижній кінець кришки.

З утворенням ударно – кремнієвого замка та штика утвердився тип
піхотної гладкоствольної рушниці, що була на озброєнні пошти до середини
19 ст. його вага ( близько 6 кг.) дозволяла стрільцю вести стрільбу без
використання спеціальної підставки та самому переносити рушницю. Калібр
спочатку залишався не зиінним 20 – 30 мм., але дуже скоро для
послаблення дії віддачи був зменшений до 18 – 20 мм. Разом з примкнутим
штиком рушниця мала довжину близько 1,9 м. Така довжина була потрібна
для того щоб стрілець мав змогу вести стрільбу як з першої, так із
другої шеренги [23].

Дальність стрільби з рушниць не перевищувала 250 – 300 шагів (178 – 213
м.). Вона обмежувала влучністю стрільби, яка була досить не високою. Вже
на відстанях у 300 шагів розсіювання куль моглодосягати 1,6 м.
Імовірність влучити у ростову фігуру складала 10 %. За таких умов
стрільба виявлялася ефективною лише при залповому вогні[24].

Подолати ці вади гладкоствольної зброї вдалося завдяки впровадженню
нарізів у каналі ствола. Спочатку вони були прямі, це робилося з метою
полегшення заряджання зброї, та вже у 16 ст. було створено зброю з
винтовими нарізами. Завдяки винтоваим нарізам куля отримувала крім
поступального руху, ще й обертаючий, який підвищував устоїчовсть під час
польоту.

Перщі зразки зброї з використанням нарізного стволу мали досить
невелику крутизну нарізів, при якій куля робила у стволі не більше як
пів оберта. Для стрільби з нарізної зброї використовувалися переважно
шарові свинцові кулі, які вганялися у ствол з дульної частини завдяки
шомполу та дерев’яній колотушці[25]. За цих умов швидкострільність
нарізної зброї була вельми не велика, не більше 1 постріла у 5 хвилин.

Массове використання нарізної зброї у військах розпочалося з середини
19 ст., та зумовило появу унітарного патрону, заряджанню зброї з
казенной частини. Швидкострільність гвинтівок у яких використовувався
унітарний патрон збілишилася до 6 –7 пострілів нв хвилину.

Розвиток рівня техніки призвів до того, що системи заряджання зброї з
казенної частини з’явилося досить багато, це були системи з вкладними
каморами, торцерольні у яких ствол кріпився до ложі із спусковим
механізмом завдяки різьбовому крепленню[26]. Однак ці системи не набули
значного поширення, тому що їх виготовлення та експлуатація були
пов’язаані з великими труднощами. Після невдалих спроб використання
каморних систем пошуки більш вдалої казнозарядної зброї не зупинялися. В
Росії, як і в інших країнах роботи велися у напрямку створення
казнозарядної зброї під унітарний металевий патрон. І вже у 60 – х роках
19 ст. розвиток металургії та машинобудування дозволив вирішити проблему
масового виготовлення металевих патронів які витіснили бомажні[27].

Після прийняття на озброєння металевого патрону перед зброярами
повстали нові проблеми – подолання дуже великої віддачи, та збільшенння
швидкострільності, а також зменшення ваги ваги боєкомплекта який носив
воїн. Перщі дві проблеми вирішувалися завдяки зменшенню калібру зброї.
Це нововведення дозолило не тільки зменшити вагу патрону, а й покращити
балістичні характеристики зброї. Якщо початкова швидкість кулі 6 –ти
лінійної гвинтівки зразка 1869 р. складала 305 м/ сек., то у 4,2
лінійної гвинтівки зразка 1868 р. конструкції Горлова та Гуніса вона
збільшилася до 437 м/сек., а це у свою чергу призвело до збільшення
дальності польоту кулі, отлогості її траекторії та збільшенню її
пробивної сили[28].

1.2.2 Холодна зброя.

У зв’язку з тим, що законодавством України передбачена кримінальна
відповідальність за носіння, виготовлення і збут холодної зброї, істотне
значення має визначення поняття холодної зброї.

Розробка цього поняття важлива не тільки в карному правовому, але й у
криміналістичному плані, тому що питання про віднесення знаряддя злочину
до холодної зброї або інших предметів вирішується слідчим,
експертом-криміналістом і судом.

Закон не дає поняття холодної зброї, хоча деякі статті КК розшифровують
його. Так, ч. 2 ст. 222 КК передбачено кримінальну відповідальність за
носіння, виготовлення або збут «кинджалів, фінських ножей або іншої
холодної зброї». У ч. 3 ст. 206 КК говориться про застосування або про
спробу застосування “ножей, кастетів або іншї холодної зброї”

Ясно, що кинджали, фінські ножі, кастети є холодною зброєю, але що
розуміти під «іншою холодною зброєю» — законодавець не роз’ясняє.

У кримінально-правовий і в криміналістичній літературі є декілька
визначень холодної зброї, що містять його ознаки. Вперше вони були
сформульовані Н. В. Терзиєвым, що до істотних ознак холодної зброї
відніс: 1) приналежність до гострим ріжучим, що рубають, колючим або
тупим ударним знаряддям; 2) призначення служити для нападу і захисти і
3) можливість нанесення ними тілесного ушкодження[29].

Декілька пізніше визначення холодної зброї були дані М. Г. Любарским, Н.
И. Ємельяновим, А. Н. Самончиком. У них багато загального. Так, усі вони
в якості одного з головних ознак називають спеціальну виготовленість або
пристосованість предмета для нанесення тілесних ушкоджень. Д. П.
Рассейкин цілком обгрунтованно зазначив, що холодна зброя повинна
характеризуватися спроможністю нанесення не тілесного ушкодження
взагалі, а серйозного тілесного ушкодження, тому що подряпина теж є
тілесним ушкодженням, а її можна нанести і ножем із легкого металу ,
що гнеться, наприклад заліза. Однак такий ніж не може бути віднесений до
холодної зброї, тому що їм неможливо нанести серйозне тілесне ушкодження
і він не представляє тієї суспільної небезпеки, що закон вкладає в
поняття холодної зброї. Н. И. Ємельянов крім названого вище ознаки
вказує на зручність і придатність для цих цілей по розмірах, формі і
міцності, а також на відсутність прямого призначення в побуті. М. Г.
Любарский також відзначав, що холодна зброя — це «предмет, що не має
прямого виробничого або господарсько-побутового призначення».

Ця ознака, у якості одного з основних називає і И. М. Каплунов,
вважаючи, що «під холодною зброєю прийнято розуміти предмети, спеціально
виготовлені або пристосовані для нанесення ними тілесних ушкоджень при
нападі й активній обороні, по конструктивних особливостях, розмірам і
властивостям матеріалів відповідним цим цілям і не мають не прямого
виробничого або господарсько-побутового призначення».

Т. А. Сєдова справедливо заперечує проти введення у визначення
цієї ознаки, указуючи, що немає необхідності доповнювати визначення
подібним роз’ясненням, «оскільки спеціальне виготовлення для цілей
нанесення тілесних ушкоджень уже припускає, що цей предмет повинний бути
постачений даними якостями»,

А. Н. Самончик доповнив ознаку, розглянутий нами першим, ще одним :
предмети, що відносяться до холодної зброї, служать для активного нападу
або самооборони за допомогою мускульної сили людини .

А. И. Устинов вважає, що «…холодною зброєю є предмет, спеціально
виготовлений для нападу або активного захисту в рукопашному бої».

Т. А. Сєдова відзначає в якості позитивної сторони цього
визначення те, що в ньому вказуєте на спеціальне виготовлення предмета,
а не на пристосованість його, і критикує авторів, що включають у
визначення вказівка і на пристосованість предмета. Свою думкуа вона
обгрунтовує тим, що наводить приклад пристосування тригранного напилка
шляхом намотки на його хвостовик ганчірки, що забезпечує більш зручне
утримання його в руці. Крім того, вона критикує цих авторів за те, що
вони дуже вузько розуміють термін «виготовлення», і пише, що «якщо з
тригранного напилка або рашпіля сточуються нарізки, заточується лезо, що
коле вістря, прилаштовується ручка, зручна для тримання в руці, і
т.інш., то в цьому випадку, мабуть, повинна йти промову не про
пристосування напилка або рашпіля для нанесення тілесних ушкоджень, а
про виготовлення холодної зброї, оскільки дані інструменти служили лише
матеріалом для клинка»[30]. Т. А. Сєдова безумовно права, тому що в
описаної нею ситуації мова йде дійсно про виготовлення, але коли вона
наводить приклад із пристосуванням і пропонує не включати цей термін у
визначення, те, мабуть, сама занадто вузько розуміє термін
«пристосування». Якщо намотати ганчірку на хвостовик напилка, він,
дійсно, не стане холодною зброєю, але якщо на кухонний ніж із міцним
масивним клинком поставити нову ручку й обмежник, то цей ніж набуде
нових ознак і буде відноситися до холодної зброї, хоча в цьому випадку
навряд чи можна говорити про виготовлення, необхідно говорити саме про
пристосування, переробкі для зручності нанесення тілесних ушкоджень.

Саме таке семантичне тлумачення слова «пристосувати» дається в
«Тлумачному словнику»: «Пристосувати — пристосувати… зробити зручним,
придатним, здатним для чого-небудь» [31], а також і в
кримінально-правовій літературі. Зокрема, Л. Д. Гаухман пише:
«Безсумнівно, що спеціальним пристосуванням є властивості предмета,
отримані в результаті додатки визначеної праці до нього, виготовлення
його цілком або часткова зміна його форми, щоб зробити даний предмет
зручним і придатним для нанесення тілесних ушкоджень людині. При цьому
може виготовлятися або пристосовуватися як предмет у цілому, так і
будь-яка його частина».

У кримінально-правовій літературі поняття зброї взагалі і холодної зброї
зокрема дається в основному в роботах про злочини проти суспільної
безпеки, суспільного порядку, здоров’я населення. Так, Л. Д. Гаухман під
холодною зброєю розуміє «предмети, що володіють, як кинджали і фінські
ножі, що колють, ріжучими і колюще-режущими властивостями (багнет,
шабля, ножі типу кинджалів і фінок і т.п.), а також мають бьющі
властивості і призначені або пристосовані винятково для поразки живої
сили, для заподіяння смерті або тілесних ушкоджень (наприклад,
кастети)». Д. Малков вважає, що «холодною зброєю признаються, предмети,
призначені для поразки живої цілі за допомогою мускульної сили і не
мають іншого, господарського призначення». У «Юридичному словнику» [32]
про холодну зброю говориться, що це «предмет, спеціально призначений або
пристосований для нанесення тілесних ушкоджень (кинджал, фінський ніж,
багнет, шабля, кортик і ін.)… По характеру дії може бути ріжучим,
колючим, що рубає, ударним, а також комбінованої дії». Приблизно такі ж
визначення дані й в інших роботах.

Всі ці визначення не відбивають характерних ознак холодної зброї, тому
що колючими, ріжучими або колючо-ріжучими властивостями -володіють і
кухонні ножі не стосовні до холодної зброї, а « б’ющі» властивості
характерні не тільки для кастетів, але і для молотків і сокир.

Вказівка на «призначення винятково для поразки живої сили», а також на
відсутність «іншого, господарського призначення» можна брати до уваги
тільки у випадках, коли конструктивні особливості предмета свідчать про
цей (наприклад, шабля або кастет). Коли ж мова йде, припустим, про
фінські ножі, про цю «призначення» по виду зброї судити важко. Виходить,
цю ознаку можна включити у визначення тільки поряд з іншими,
безперечними.

Л. Ф. Соколов, даючи визначення зброї взагалі, у тому числі і холодного,
ввів у нього ознаку вилучення предмета з цивільного обігу в інтересах
суспільної безпеки і допущення його в обіг лише з дозволу компетентних
органів.

Дана ознака не варто вводити у визначення, тому що доступ в обіг або
вилучення з нього регулюються у відношенні лише стандартних зразків
зброї [33].

Усі саморобні предмети за цією ознакою будуть виключені з розряду
зброї. Крім того, не можна розглядати вилучення з обігу в якості ознаки,
що характеризує об’єктивні властивості предмета, тому що це положення
відноситься до правової регламентації і виражають відношення держави до
тих або інших об’єктів.

Перед тим, як висловити свою думку у відношенні обумовленого поняття,
хотілося б зупинитися на вимогах, що, як мені представляється, повинні
пред’являтися до визначення холодної зброї. Не будемо говорити про
стислість, чіткості, логічності і тому подібних бажаних, але усі ж не
головних вимогах.

Будь-яке визначення повинно відмежовувати обумовлене поняття від інших,
із ним суміжних, У зв’язку з цим думаємо, що визначення холодної зброї
повинне: 1) чітко відмежовувати його а) від інших видів зброї (зокрема,
вогнепального); б) від конструктивно подібних із ним предметів
господарсько-побутового призначення; 2) містити вказівку на 3 такі
ознаки, як конструкція і спосіб дії, як основні, що відрізняють один
предмет від іншого. Виходячи з зазначеного, звернемося спочатку до
визначення вогнепальної зброї як до більш розробленого. У підручниках
карного права й у спеціальній літературі вогнепальна зброя визначається
як призначене для поразки цілі снарядом, що викидається енергією газів,
утворених у результаті спалення пороху й інших вибухових речовин[34].
Виходить, у визначенні холодної зброї обов’язково повинно бути вказівка
на дію не пороху й інших вибухових речовин, а іншої сили.

Саме таке, як я думаю, саме удале визначення дане в «Большой Советской
энциклопедии»: «Холодна зброя – усі види зброї, застосування і дія
якогї не зв’язана з використанням пороху й інших вибухових речовин і
поразка якою наноситься в рукопашному бою силою окремої людини»[35].

У цьому визначенні дається відокремлення холодної зброї від
вогнепальної, і в цьому його перевага. Недоліком же є відсутність
ознак, що відмежовують холодну зброю від предметів
господарсько-побутового призначення. Такою ознакою, на мій погляд, може
з’явитися спеціальне виготовлення або пристосування для нанесення
серйозних тілесних ушкоджень (про що можна судити по конструктивним
даним предмета), а також відповідність конструкції і способу дії його
стандартним зразкам або історично виробленим типам холодної зброї.

Говорячи про другу частину цієї ознаки, як-от про спосіб дії,
обумовленій конструкцією, ми маємо на увазі, що предмет може мати форму
визначеного типу холодної зброї, наприклад, кинджала, але не будучи
заточений, він може бути використаний для нанесення ушкоджень тільки як
металева палиця, хоча конструктивно повинна різати і колоти. Такий
предмет є не холодною зброєю, а лише заготівлею. У визначенні,
приведеному в «Большой Советской энциклопедии» (так само як і в інших),
викликає заперечення положення, що поразка холодною зброєю «наноситься в
рукопашному бою», а також указання (як і у визначенні, даної А. Н.
Самончиком) на мускульну силу людини як єдине джерело енергії дії
холодної зброї, тому що вони, як я думаю, суперечать змісту даного
визначення. Наприклад, спис, піка можуть використовуватися в рукопашному
бою, але можуть бути застосовані і для поразки цілі на значній відстані.
Крім того, у даний час є зразки клинкової зброї (уся клинкова зброя
відноситься до холодного), клинок який у випадку необхідності може
викидатися з ручки і летіти зі значною силою на відстань у декілька
десятків метрів.

Виходячи з приведеного вище визначення, до холодної зброї варто
відносити і пневматичну, і газову, і пружинну зброю, а також зброю, дія
якої заснована на енергії натягнутої тетиви або гуми. Мускульна сила
людини тут також використовується, але лише опосередковано, для стиску
повітря або пружини, натягування гумової стрічки або тетиви.

Правда, у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 20 вересня
1974 Р. «Про судову практику по справах про розкрадання вогнепальної
зброї, бойових припасів або вибухових речовин, незаконному носінні,
збереженні, придбанні, виготовленні або збуті зброї, бойових припасів
або вибухових речовин і недбалого збереження вогнепальної зброї» [36]
судам зазначено, що пневматичні гвинтівки і газові пістолети не
відносяться до зброї і їхнє носіння, виготовлення і т.д. не можуть
кваліфікуватися по ст. 222 КК України. Вказівка справедлива, ці предмети
в нас поки є не бойовим, а спортивною зброєю, але якщо ця спортивна
зброя переробляється (наприклад, у пневматичної гвинтівки підсилюється
пружина), то вона набуває нових якостей і її варто відносити до бойової
зброї.

Зазначений підхід до поняття холодної зброї має принципове значення,
тому що поява нових зразків зброї (зокрема, і ножа з клинком, що
вилітає) . зв’язано з науково-технічним прогресом, і задача полягає в
тому, щоб вчасно почати міри, що виключають у масовому масштабі
використання подібної зброї в злочинних цілях.

Подібне трактування поняття холодної зброї обумовлюється і потребами
судово-слідчої практики. Якщо зброя, аналогічна описаному вище, буде
виявлено в особи, то експерт, виходячи з розглянутих визначень холодної
зброї, не зможе віднести його ні до вогнепального, ні до холодної зброї,
хоча цей предмет фактично є зброєю.

Для відокремлення холодної зброї від інших предметів необхідно у
визначення холодної зброї включити ознаки визначальну конструкцію і
спосіб дії зброї. Премії чим вивести цю ознаку, ми хотіли б нагадати
положення, висловлене Ю. П. Голдованским, що відзначає: «Історично
вироблені різні типи холодної зброї, тому досліджуваний предмет можна
визнати холодною зброєю, лише якщо він має ознаки і властивості, їм
властивими». Варто зауважити, що деякі з цих історично вироблених типів
холодної зброї узяті на озброєння в армії або випускаються для інших
потреб (полювання, промисел). Ця зброя є стандартною.

Предмет можна віднести до холодної зброї, лише якщо він по конструкції і
способу дії відповідає стандартному або історично виробленій холодній
зброї.

Виходячи з викладеного, до холодної зброї варто відносити спеціально
виготовлені або пристосовані для нанесення серйозних тілесних ушкоджень
предмети; застосування і дія яких не зв’язано з використанням пороху й
інших вибухових речовин, по конструкції і способу дії, обумовленому
конструкцією, що є стандартними зразками або відповідають історично
виробленим типам.

Слід зазначити, що жодне з визначень холодної зброї не містить указівки
на конкретні розміри зброї. І це безумовно правильно, тому що не можна
зазначити якісь мінімальні розміри зброї. Приналежність до нього
визначається не конкретними розмірами предмета, а можливістю заподіяння
їм серйозних тілесних ушкоджень, хоча розмір і є одним з основних ознак.
При дослідженні конкретного предмета вказувати його розмір необхідно.

Все сказане вище відноситься до родового визначення холодної зброї, але
є ще визначення видів і різновидів холодної зброї.

Якщо родове визначення виражає ознаки класу предметів, що є родом для
таких видів, що як колюча, колючо-ріжуче і т.інш. холодна зброя, то
поняття якийсь різновиду виду — колючої зброї, наприклад, дає нам ознаки
конкретного різновиду (скажемо, стилета).

Тільки родового визначення холодної зброї недостатньо для рішення
практичних питань, зв’язаних із установленням приналежності предметів до
холодної зброї А. И. Устинов із цього приводу справедливо відзначає: «У
природі не існує ніякої абстрактної холодної зброї, а є тільки конкретні
його різновиду: багнет гвинтівки «Маузер-98», кубачинский кинджал,
фінський ніж і т.д. Кожний із цих предметів характеризується своїми
цілком визначеними особливостями конструкції, властивими тільки йому
одному»[37].

У практичній діяльності неминуче виникає необхідність поряд із родовим
визначенням холодної зброї оперувати ознаками його різновидів. Наукою
вироблені спеціальні прийоми, що доповнюють визначення, і серед них
важливе місце займають опис і характеристика, що полягають у тому, що
вказуються помітні ознаки якогось предмета. Тільки родовим визначенням
варто керуватися у випадках, коли з’являється якійсь новий, раніше не
відомий зразок, описи якого не було,

Вже відзначалося, що є наступні визначення холодної зброї: родового,
видове і різновиду. Відповідно варто говорити і про ознаки родових,
видових і різновидів. Родові ознаки є загальними для всього класу (роду)
холодної зброї, видові — загальними для всіх різновидів, що входять у
цей вид, а ознаки різновиду будуть характеризувати кожний різновид
холодної зброї.

Ознаки кожній із зазначених груп розроблені в достатньому ступені, тому
що в літературі є декілька родових визначень, видових і порівняно повно
описані ознаки різновидів холодної зброї. Недоліком є те, що ознаки
різновидів холодної зброї (тобто саме ті ознаки, на яких засновується
експерт, відносячи предмет до визначеного різновиду холодної зброї)
дотепер не класфіковані по своїй значимості, хоча очевидно, що форма
клинка, наприклад, і характер оздоби його в різному ступені впливають на
вивід про відносимость предмета до холодної зброї. На необхідність
класифікації цих ознак вказувалося в спеціальній літературі, але спроби
класифікувати їх не починалися.

Думаю, що по своїй значимості ознаки різновиду можна розділити на
визначальні і додаткові (допоміжні). Необхідно виділити також ознаки, що
індивідуалізувають, і ознаки, що характеризують конструктивні
особливості предмета.

Аналіз спеціальної літератури й експертної практики дозволяє виділити
наступні основні ознаки конструкції різновидів холодної зброї.

1. Ознаки конструкції клинкової холодної зброї:

форма і розміри предмета в цілому й окремих його частинах; міцність
предмета в цілому й окремих його частинах, наявність леза або грані в
клинка і його заточення, гострота леза; наявність і гострота бойового
кінця; кут сходження леза й обуха (скосу обуха); наявність рукояти;
наявність виштовхувача і фіксатора в складаних ножах; наявність
обмежника; наявність дол; наявність і форма скосу обуха; співвідношення
довжини клинка і ручки; співвідношення довжини і ширини клинка.

2. Ознаки конструкції неклинкової ( ударно-раздробляючої) зброї: форма
і розміри предмета в цілому й окремих його частинах; міцність предмета в
цілому й окремих його частинах; наявність частини зброї , що б’є , і
поверхні , що б’є; значна вага зброї (кастета) або частини , що б’є ,
(кистеня); наявність отворів для пальців у кастета; наявність рукояти
або підвісу, стрижня в булави, кистеня; наявність і характер зубців,
шипів на поверхні , що б’є; наявність стійки упора у кастета; наявність
ременя, тісьми в наладонниках; наявність петлі в кистеня.

Перші сім ознак конструкції клинкової і перші шість ознак неклинкової

( ударно-раздробляючої) холодної зброї відносяться до визначальних
ознак, тому що наявність або відсутність сукупності їх визначає рішення
питання про віднесення предмета до холодної зброї або інших предметів.
Інші ознаки відносяться до додатковим або допоміжним, тому що наявність
їх у холодній зброї не обов’язково і лише доповнює характеристику і
спеціальне призначення цього предмета.

Ознаки, що характеризують конструктивні особливості предмета, говорять
про відступи в конструкціях конкретних саморобних екземплярів від
стандартного зразка (наприклад, наявність обмежника фінського ножа).

Ознаки, що індивідуалізувають, у більшості випадків не зв’язані з
конструкцією предмета і підрозділяються на три види: а) пов’язані з
виготовленням предмета (сліди інструментів і т.п.); б) пов’язані з
використанням предмета (зазублини на клинку, тріщина на рукояти і т.п.);

в) особливі ознаки (проявляючися в написах, насічках, що містять дані
про особистість власника або мають символічний характер: вирізані на
рукояти ножа прізвище або ім’я, «череп із кістками»). Іноді особливі
ознаки можуть стати й елементами конструкції. Наприклад, роль зубців на
кастетах або надолонникі, відлитому із свинцю, виконує монограма його
власника або якійсь малюнок. Ознаки, що індивідуалізувають, і
конструктивні особливості не приймаються в увагу при вирішенні питання
про приналежність предмета до холодної зброї і мають значення тільки для
індивідуалізації предмета і вирішення інших питань (наприклад, про
спосіб, місце його виготовлення).

У зв’язку з тим, що ознаки різновиду, холодної зброї є в основному
ознаками конструкції, я розгляну їх при опису частин холодної зброї.

З питанням про поняття й ознаки холодної зброї тісно зв’язане питання
про його класифікацію. Більшість авторів класифікують холодну зброю
одночасно по декількох основах і роблять це в основному правильно.
Зупинюся лише на деяких недоліках, що допускаються, на мій погляд, при
цьому. Це насамперед змішання основ класифікації. Так, А. И. Устинов, М.
Э. Портнов і Е. Н. Денисов, розділяючи всю зброю на «клинкове» і «
ударно-раздробляюче», змішують тим самим підстави такої класифікації,
як «пристрій» і «спосіб дії»[38]. Т. А. Сєдова говорить, що тут
змішується «пристрій і «принцип дії». Я думаю, що більш правильним буде
назва «спосіб дії», тому що «принцип дії» більш загальне поняття, а мова
йде про конкретний спосіб заподіяння ушкоджень.

Недоліком класифікації, запропонованої А. Н. Самончиком, є відсутність
у ній розрядів «комбінованої» і «маскованої» зброї[39].

Не виправданий розподіл Н. И. Ємельяновим холодної зброї по цільовому
призначенню на «військове» і «цивільне», тому що якщо цільове
призначення «військового» зброї зрозуміло, то друга група так ясно цілі
не відповідає. Більш вірним, хоча і не зовсім повним представляється
розмежування зброї за цією ознакою на «військове, мисливське і
кримінальне (для злочинних цілей)», проведене Т. А. Сєдов, а також Ю. П.
Голдованским і X. М. Тахо-Годи.

Необхідно сказати і про те, що в розглянутих класифікаціях не знайшли
відбитки окремі різновиди холодної зброї (Т. А. Сєдова, наприклад, не
згадує булави, перначі, мечі; А. Н. Самончик — ятагани, мечі, перначі),
деякі різновиди зброї віднесені не до тієї групи (наприклад, Т. А.
Сєдова відносить ятагани, що є колючим і зброєю , рубляче-ріжучої, до
групи зброї , що рубає ,).

Холодна зброя може бути классифицирована по різних ознаках: за принципом
дії, по цільовому призначенню, по способі і місцю виготовлення, по
конструкції і по способі дії.

За принципом дії всю холодну зброя варто підрозділити на рукопашне і
метальне. Джерелом енергії при дії рукопашної зброї є мускульна сила
людини. До неї відноситься зброя, що традиційно вважається холодною:
шаблі, кинджали, булави і т.п. Метальна ж зброя класифікується в
залежності від джерела енергії на: а) діюча безпосередньо за допомогою
мускульної сили людини (спис, дрот, бумеранг); б) діюча від енергії
стиснутої пружини, стиснутого повітря, натягнутої тятиви й інших, де
мускульна сила людини використовується опосередковано (ножі з клинком ,
що вилітає, луки, пружинні і пневматичні гвинтівки)

По цільовому призначенню холодна зброя ділиться на бойову (військову),
мисливську, спортивну і кримінальну (для злочинних цілей). Об’єктами
криміналістичного дослідження є, як правило, зразки бойової, мисливської
і кримінальної зброї. Спортивна зброя може стати таким об’єктом, якщо
вона перероблена з метою надання їй бойових властивостей, тобто якщо
вона перетворилася в кримінальну.

По способі виготовлення холодна зброя може бути заводською, кустарною
або саморобною. Заводська зброя виготовляється на промислових
підприємствах у відповідності зі спеціальними технічними умовами. Зразки
заводського виготовлення відрізняються високим ступенем опрацювання і
наявністю маркіровочних позначень.

Кустарна холодна зброя виготовляється фахівцями-зброярами з
використанням спеціального устаткування. Кустарним способом, як правило,
виготовляється національна холодна зброя. Вона відрізняється старанністю
опрацювання, особою оздобою, наявністю різних прикрас,

Саморобна холодна зброя виготовляється, як правило, людьми, що не мають
спеціальних професійних навиків, із використанням звичайних слюсарних
інструментів. Часто містить ознаки декількох зразків холодної зброї
(клинок фінського ножа і рукоять кинджала), відрізняється низьким
ступенем опрацювання, хоча окремі зразки старанністю опрацювання можуть
не відрізнятися від заводської зброї.

У окрему групу доцільно виділити перероблену зброю, тому що воно має
ознаки і заводського, і саморобного виготовлення.

За місцем виготовлення холодну зброю можна розділити на вітчизняну й
іноземну. Вітчизняна класифікується по національній ознаці (грузинська,
вірменська, таджицька й інша національна зброя).

По конструкції холодна зброя може бути клинковою, неклинковою,
комбінованю і маскованою.

По способу дії клинкова зброя підрозділяється на:

а) рубаючу (шашки, шаблі, тесаки); б), колючу (шпаги, кортики, стилеты,
грановані багнети); в) колюче-рублячу (ятагани, мечі, палаші, деякі
різновиди кинджалів) ; г) колючо-ріжучу (фінські й мисливські ножі,
кинджали, клинкові багнети, армійські ножі і деякі національні ножі).

Слід зазначити, що в основу даного підрозділу закладений основний спосіб
(способи) дії, котрим ушкодження наносяться переважно, що не виключає
наявності й інших властивостей (наприклад, ріжуча зброя володіє і
ріжучими і колючими властивостями). Тільки ріжучої холодної зброї в
даний час немає.

У залежності від довжини клинка холодна зброя ділиться на зброю з довгим
і коротким клинком.

Неклинкова холодна зброя по способу дії є ударно-роздробляючою. До неї
відносяться кийки, булави, шестопери, кістені, надолонники, кастети,
перначі,металеві рукавички.

Комбінована зброя є такою і по способу дії. Вона може бути що
ударно-раздробляючою і колючо або колючо-ріжучою і т.п.

Маскована холодна зброя може бути або клинковою або неклинковою і в
залежності від цього мати спосіб дії, властивим тому або іншому виду
зброї. Для нього характерно зміна зовнішнього вигляду зброї, маскування.
Клинкова зброя маскується частіше усього під тростину або авторучку
ударно-раздробляюча може бути маскована під годинник (надолонники) або
інші предмети.

Конструктивно-технічна характеристика клинкової холодної зброї. Клинкова
зброя (із довгим і коротким клинком) звичайно перебуває з клинка,
рукояти (ефеса) і обмежника (або гарды). Клинок холодної зброї перебуває
з 2 частин: власне клинка (полотнини) і сорочки (хвостовика), щослужить
для закріплення рукояти. Стовщена частина полотнини називається обухом,
а тонка, заточенна – лезом . Деякі види зброї (наприклад, кинджал) мають
два леза, обух у них відсутніх.

Площини клинка, що переходять у лезо й утворять гострий край, іменуються
заточеннями леза. Заточення леза може бути односторонньої і
двосторонньої. У обоюдогострих клинків з’єднання заточень утворять ребра
жорсткості, ,0бух у клинка може мати прямий або декілька увігнутий скіс.
Невелике заточення може бути й у скосу обуха. Сходження скосу обуха і
леза утворить бойовий кінець-вістріє. На клинку можуть бути поглиблення,
називані долами (або виточками) , щослужать для зменшення ваги і надання
міцностіі конструкції.

Незаточенна частина клинка, що безпосередньо примикає до рукояти,
називається п’ятою (або борідкою) клинка. Між клинком і рукоятью
встановлюється деталь, що попереджає зіскользування пензля руки з
рукояти на клинок, і називана обмежником (гардой). У гарды
длинноклинкової зброї розрізняють крестовину і дужку.

Рукоять може мати наконечник (голівку) і нижню каблучку. Рукоять може
кріпитися на хвостовій частині клинка трьома способами: всадным
(стичним), клепаным (плащатим) і за допомогою різьблення. При всадному
способі кріплення рукоять робиться суцільної або “збирається з окремих
каблучок” та надівается на сорочку клинка. Після цього вільний простір у
рукоятки заливається сургучем, смолою. Якщо хвостовик виступає з
рукоятки, то він або розклепується або закріплюється гайкою. При
клепаном способі кріплення рукоятка робиться з двох плоских або
заоваленных з однієї сторони пластин, з’єднаних із сорочкою металевими
заклепками. При третьому способі кріплення на сорочці, виготовлеіої у
виді круглого стержня, нарізається різьба і на цю різьбу нагвинчується
або цілком рукоятка, або окремі частини її, також маючі усередині отвори
з різьбою.

Описані вище деталі в різних зразках клинкової зброї виражені по-різному
і мають особливості, що відрізняють один зразок від іншого.

Зразки зброї ,рублячої , (шаблі, шашки, тесаки) мають довгі (550-900
мм), різної ширини (25-30 мм) клинки. Вони масивні, мають одне лезо,
стовщений обух, часто доли. Рукоятки виконуються з дерева, металу або
кістки. У слідчій практиці частіше усього зустрічаються переробленими
(укорочується клинок, забираються деталі ефеса, іноді використовується
тільки матеріал клинка).

До зброї , колюче-рублячої , відносяться палаші, мечі і ятагани.

При вчиненні злочинів частіше усього використовується колючо-ріжуча
холодна зброя. До неї відносяться кинджали, плоскі багнети, армійські
ножі, фінські, мисливські ножі і кинджали, деякі національні ножі.

До колюче — ріжучої холодної зброї відносяться деякі різновиди
національних ножей: абхазькі, хівинські, таджицькі, узбецькі й ін.

На практиці часто буває важко відрізнити ножі, що відносяться до
холодної зброї, від ножей господарсько-побутового призначення. Деякі
вчені в процесі узагальнення експертної практики намагалися виділити
ознаки, що відрізняють холодну зброю від інших ножей.

В.М. Плескачевский, наприклад, указує наступні ознаки: 1) скіс обуха
оптимальної форми (від прямого продовження обуха до увігнутого
дугоподібного); 2) кут вістря (бойового кінця) від 45 градусів і менше;
3) вістря знаходиться не нижче осьової лінії клинка або на лінії обуха.

Аналіз експертної практики показав, що переважна більшість ножей,
віднесених до холодної зброї, мали саме ці особливості. Але варто
сказати, що зазначені ознаки не повинні розглядатися у відриві від
інших, таких, як тривкість, значні розміри клинка, наявність обмежника,
діл, ребер жорсткості і т.д. Іноді кут вістря досліджуваного об’єкта
може бути декілька більше 45 , але значні розміри і тривкість клинка,
наявність обмежника інші ознаки дозволяють віднести його до визначеного
типу холодної зброї[40].

Конструктивно-технічна характеристика неклинкової

(ударно-раздробляючої) холодної зброї.

Неклинковое ( ударно-раздробляюча) зброя більш проста у виготовленні,
чим клинкова, до того ж заводським способом виготовляються лише деякі
зразки його, тому в більшості випадків злочинці виготовляють його
саморобним способом. У нас у країні холодна зброя ,
ударно-раздробляюча , заводським способом не виготовляється і
практики зразки заводського виготовлення , що зустрічаються іноді в ,
слідчій є зброєю іноземним.

Ударно -раздробляюча зброя збільшує силу удару руки за рахунок ваги
самої зброї, а в деяких випадках (кийок, кистень) і за рахунок
подовження плеча при ударі; вражаючі властивості підсилюються за рахунок
спеціальних виступів, наявних на деяких зразках.

Всі зразки ударно-раздробляючої зброї, мають ударну ( б’ючу) частину і
пристосування для зручного і міцного утримання його в руці.

З ударно-раздробляючої зброї, порівняно часто зустрічаються в слідчій
практикі кастети. Як правило, це товсті пластини з отворами для пальців
руки. Ударна частина розташовується в них на остові, у якому є отвори
для пальців. На ударній частині часто знаходяться виступи (зубці).
Сторона кастета, зворотна ударної частини, називається упором. Звичайно
кастети виготовляються з металу (латунь, мідь, алюміній, залізо, свинець
і т.д.), хоча можуть зустрічатися зразки, виготовлені з кістки або
важких і твердих пластмас. На кастетах заводського виготовлення є
заводське маркірування. Саморобні кастети виготовляються шляхом литья,
частіше з легкоплавких металів, або випилюванням із заліза, кістки,
пластмас.

Надолонники являють собою металеві пластини з пристосуванням для
кріплення на долоні або кісті руки. Крім частини, що б’є, вони мають
ремінь або тасьму. За формою бувають різні: круглі, овальні, прямокутні
і т.д. На ударній поверхні можуть бути зубці. Виготовляються надолонники
зі свинцю, залоза, міді шляхом литья або випилювання.

Кийки виготовляються з дерева або гуми і являють собою круглий стержень
диаметром до декількох сантиметрів і довжиною декілька десятків
сантиметрів. На однім кінці робиться петля для надіванння на кість руки.
Протилежний ударний кінець може бути стовщений.

Саморобні кийки часто виготовляються зі шланга. Внутрішня частина такого
кийка може заливатися свинцем. Іноді на ударному кінці для збільшення
сили удару зміцнюється металевий наконечник.

Перначі являють собою круглий стрижень із металевим наконечником, що має
ребра («ручки»). Різновидом пернача є шестопер — пернач із шістьма
ручками. У слідчій практиці вони зустрічаються дуже рідко.

Булави виготовляються у виді круглого стержня з наконечником, що має
шароподібну форму. На поверхні, що б’є, робляться шипи, що збільшують
руйнівну силу удару. Булави виготовляються з металу шляхом литья або
виточування. Іноді вони робляться з дерева. По зовнішньому вигляду така
булава нагадує кийок із стовщеним кінцем і відрізняється від неї шипами,
укріпленими на частині, що б’є. Шипи в цьому випадку робляться з цвяхів
або металевих стрижнів, що набиваються на стовщену частину.

Кистені являють собою ударний вантаж, закріплений на гнучкому або
жорсткому підвісі, що з’єднує вантаж із рукоятью. На рукояткі для
зручності утримання кистеня в руці буває петля, що вдягається на кість.
У слідчій практикі можуть зустрічатися кистені заводського виготовлення.
Це поліцейські кистен, виготовлені за кордоном. Вони перебувають із
висувного пружинного стержня з вантажем на кінці і рукоятки з петлею.
Рукоятка виконує і роль корпуса, у який закріплюється сержень.

Саморобні кистені виготовляються з підручних матеріалів. У якості
вантажу можуть використовуватися гирьки, гайки або спеціально
виготовлені металеві кулі. У якості підвісів використовуються ремні,
шматки дроту, велосипедних ланцюгів.

Рукавички металеві виготовляються злочинцями саморобним способом
виплавленому зі свинцю й іншого легкоплавкого металу або їхнього сплаву.
Як правило, мають значну вагу.

1.2.3.Спеціальні засоби самооборони, споряджені речовинами

сльозоточивої і дратівної дії.

В даний час у зв’язку з погіршенням економічної ситуації на Україні і
ростом злочинності і збільшенням числа насильницьких злочинів усі більш
актуальної стає самооборона від протиправних зазіхань. Мабуть
найефективнішим засобом самооборони є зброя, але оскільки закон виключає
велику частину громадян із числа потенційних власників короткоствольної
напівавтоматичної вогнепальної зброї (пістолетів і револьверів), в цій
ситуації на перше місце виходять засоби самооборони споряджені
речовинами сльозоточивої і дратівної дії. Основним критерієм
запропонованим до них є «короткочасне виведення нападаючого з ладу» без
яких або серйозних наслідків для нападаючого, а вже тим більше не
повинні викликати летального виходу, тяжких тілесних ушкоджень, або
необоротних змін в організмі людини. Варто відразу обмовитися, що
результат впливу засобів індивідуального захисту на організм людини
залежить від багатьох чинників і далеко не завжди може бути настільки
«гуманним», наскільки його представляють фірми-виготовлювачі при
рекламуванні своєї продукції. Найбільше широке поширення в якості
засобів індивідуального захисту одержали отруйні речовини дратівної дії
(ОВРД) і, рідше — природні з’єднання, що володіють лакриматорным
ефектом. Треба сказати, що токсикологи не відносять ОВРД до групи
бойових отруйних речовин, а через їхні специфічні властивості виділяють
у самостійну групу, іменовану на Заході «поліцаї ОВ-гази». Дані речовини
при контакті зі шкірою людини, слизуватої око, носоглотки, верхніх
дихальних шляхів викликають гострі болючі відчуття, рясне сльозотеча, що
паралізує або знижуючий значно боєздатність людини ефект.

ОВРД, як правило, використовуються у виді аэрозольних балонів і
боєприпасів до ручної зброї, що прийнято останнім часом називати
«газовими пістолетами», хоча коректність такої назви викликає сумнів,
оскільки активна речовина, використовувана в даних боєприпасах, не є
газом [41] .

Крім того, на озброєнні органів охорони правопорядку багатьох країн
знаходяться гранаты, споряджені ОВРД (як ручні, так і призначені для
відстрілу зі спеціальних пристроїв), димові шашки, боєприпасы до
спеціальних карабінів, спеціальні стаціонарні установки і водометні
пушки, у яких використовуються розчини ОВРД.

Найбільше поширеними, у силу своєї відносної дешевини, простоти
конструкції, ефективності і багато разовості застосування, є аерозольні
балони, що містять у своєму складі ОВРД.

Аерозольний балон являє собою алюмінієвий контейнер ємністю, як правило,
від 20 до 75 мл, заповнений сумішшю якогось розчинника (їм можуть бути
спирт, бензол, ацетон, хлорорганика, кетоны) і активної речовини, або
ОВРД класифікація і властивості яких будуть розглянуті нижче[42].

У залежності від концентрації активної речовини і ступеня його очищення,
балон може містити рідину або безбарвну, або кольори від жовтуватого до
коричневого. У якості речовини – пропеллента для створення підвищеного
тиску в балоні звичайно використовуються «Фреон — 11»

(СС1 ЗF) і «Фреон — 12» (СС1 2 f2).

До складу сумішей деяких моделей балонів, як правило, що перебувають на
озброєнні органів охорони правопорядку, входять різні масляні добавки
рослинного або мінерального походження, що поліпшують взаємодію з
поверхнею і сповільнюють процесом випару крапель аерозоля.

Балони деяких моделей мають захисні пристрої, що виключають випадкові
натискання на розпилюючу голівку, пристрої, що полегшують носіння в
кишені або на поясі (у виді затисків, використовуваних в автоматичних
ручках), різні ланцюжки або тісьму, що надівають на палець або зап’ястя
і перешкоджають вибивання або випадання їх із руки. На поверхні балонів
фабричного виготовлення майже завжди вказуються торгова марка,
інструкція з експлуатації, тип ОВРД і його відсотковий зміст.

На корпусах деяких моделей нанесені шкали, по яких при опусканні балона
в судину з водою можна визначити ступінь його заповнення. Деякі
фірми-виготовлювачі поміщають балон у пластмасовий корпус, що має форму,
зручну, щоб тримати в руці.

Для спорядження аерозольних балонів використовуються різні ОВРД
дратівної дії або природні з’єднання, що володіють сльозоточивим
ефектом. З речовин першої групи найбільше поширені ПРО —
хлорбензилиденмалонитрил і хлорацетофенон (ХАФ). Більш широко поширена
назва цих речовин відповідно до західної військової термінології —
відповідно С5 і СП[43].

У чистому виді ці речовини являють собою білі кристали з різким,
характерним запахом. Мають дуже сильним дратівним і лакриматорну дію.
При отруєнні ними з’являються сильне печіння і біль в очах, рясна
сльозотеча, можуть уражатися слизуваті тканини — носоглотка, верхні
дихальні шляхи, легени. Досить високі концентрації цих речовин (порядку
103 мг/л) можуть викликати тимчасову втрату зору, утруднення подиху. При
великих концентраціях можливі і більш важкі поразки. При влученні С8 і
СN на шкіру можуть з’явитися почервоніння, пухирі. У випадку влучення
зазначених ОВРД на шкіру, в очі рекомендується промивання великою
кількістю води, але навіть у цьому випадку сверблячка і печіння можуть
зберігатися протягом декількох годин.

Крім того, останнім часом усі більш широко застосовується речовина
дибензоксазепин (С У), що володіє ще більшою ефективністю.

Іншим, широко застосовуваним у виготовленні засобів індивідуального
захисту речовиною, є капсаицин. що виділяється у виді капеаицинового
олії з червоного або зеленого перцю. Капсаицин, через своєю низкою
летучості, не має запаху, має колір або жовтогарячий, або
яскраво-червоний. Дана речовина не відноситься до розряду ОВРД, а є
нервовим газом (нейротоксином). При влученні на слизувату, шкіру людини,
капсаицин впливає на нервові закінчення, викликаючи фізичний біль.
Аналогічний вплив на організм людини робить і інше з’єднання —
аллилизотиоцианат (летучий компонент, гірчиці)[44].

Однак, застосування їх проти агресивно настроєного собаки неефективно.
Для оборони від недружелюбно настроєних «менших братів» випускаються
спеціальні аэрозольные балони, у якості активного початку інші речовини
містять, що капсаицин і, (наприклад, модель «Антидог», «Скорпіон»).

Випливає також пам’ятати, що алкогольне і наркотичне сп’яніння набагато
підвищує поріг болючої чутливості.

Проблеми при виборі газового пістолета або револьвера виникають на етапі
з’ясування, що ж у патроні: сльозоточивий (С8 СШ) або
нервово-паралітичний газ. Суть у тому, що нервово-паралітичний газ є
засобом смертельної дії. Встановлення факту його перебування в патронах,
який заряджений пістолет (револьвер), приводить до кримінальної
відповідальності по ст. 229 ч. 2 KК України («незаконне виготовлення,
придбання, збереження, перевезення або зут сильнодіючих і отруйних
речовин»; позбавлення волі до 3 років)[45]. Як показує практика, газовий
патрон можна зарядити будь-якою отруйною речовиною. У той же час
промислове виробництво патронів із «паралітиком» у усьому світі ведеться
тільки по спецзаказам (як правило, від державних відомств) і невеликими
партіями. Ця проблема актуальна і для балончиків.

У СНД ажіотажний попит на газові пістолети і револьвери, мабуть,
збережеться принаймні до моменту прийняття Закону про зброю, але лише в
тому випадку, якщо закон легалізує користування вогнепальною зброєю.
Якщо цього не відбудеться, газова зброя стане ще популярніше[46].

З споживчої точки зору наявні на ринку СНД газові пістолети і револьвери
можна розділити на наступні категорії:

1. Високоякісна дорога важка зброя, що представляє інтерес для заможних
панів, що піклуються про власну безпеку, але не бажають зв’язуватися з
бойовою зброєю.

Зброя, застосовувана для стрілянини газовими патронами, як правило, є
точними копіями вже наявного нарізної короткоствольної вогнепальної
зброї

У більшості випадків металеві деталі такої зброї виготовляють із
тендітних металів сплавів на основа алюмінію «силуміна» і ін. Моделі, що
виготовляються зі збройової сталі, коштують дорожче.

На кожній моделі зброї у відповідних місцях виштампувані номер,
найменування моделі, калібр, інші маркіровочні позначення.

Пістолети і револьвери, застосовувані для стрілянини газовими патронами,
є автоматичною зброєю їхня конструктивна схема практично не чим не
відрізняється від схеми пристрою пістолетів і револьверів військових
зразків. Основною відмітною деталлю є наявність усередині каналу
стовбура ставиться перемичка довжиною від 10 до 30 мм. Перешкоджають
розсверлюванню каналу ствола у випадку переробки зброї під боєприпаси, а
також наявність у районі дулового зрізу ствола внутрішньої різби
довжиною до 10 мм для приєднання спеціальної циліндричної насадки
призначеної для відстрілу сигнальних ракет. У місці приєднання до
стовбура насадка має наскрізний отвір діаметром 2 мм, а потім
розширюється до 15 мм[47].

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИДБАННЯ, НОСІННЯ,

ЗБЕРІАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ, РЕАЛІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ ОБ’ЄКТІВ

ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ.

Потрібно зазначити, які саме за предмети законодавець охоплює
поняттям “ЗБРОЯ”. Для цого нам потрібно звернутися до Наказу МВС України
від 21 серпня 1998 р. № 622 у якому ця класифікація, на мій погляд, дана
досить точно, а саме :

Вогнепальна зброя, до якої відноситься зброя в якій снаряд (куля, шрот
тощо) приводиться у рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду
(пороху або іншої пальної суміші)[48].

Бойовоа нарізна вогнепальна зброя до якої належить зброя армійських

зразків або виготовлена за спеціальними замовленнями (пістолети,
револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети тощо)[49].

Несучасна стрілецька зброя, до якої належить вогнепальна і холодна
зброя, яка знята з озброєння сучасних армії та виробництва, або та, що
існує в одиничних екземплярах та малих партіях, а також зброя
зазначеного вище типу, виготовлена в сучасних умовах спеціально для
виставок (експонування) в одиничних екземплярах та малих партіях[50].

Вихолощена зброя, до яокї належить зброя армійських зразків, спеціально
пристосована до стрільби холостими зарядами, з якої не можливо зробити
постріл бойовим зарядом[51].

Учбова вогнепальна зброя, до якої належить нарізна зброя армійських
разків (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати і кулемети
тощо), мисливська вогнепальна зброя приведена на заводах-виготовлювачах
чи в майстернях з ремонту зброї до стану, що виключає можливість
здійснення пострілу без спеціальних ремонтних робіт[52].

Спортивна вогнепальна зброя, до якої належать спортивні пістолети,

револьвери, гвинтівки, які виробником передбачені для використання в
спортивних цілях, а також гладкоствольні рушниці[53].

Мисливська вогнепальна збряї, до якої належать мисливські карабіни,

гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці із свердловиною
«парадокс» з нарізами 100 — 140 мм на початку або в кінці стовбура,
мисливські рушниці з свердловиною «сюпра», комбіновані рушниці, що мають
нарівні з гладкими і нарізні стволи, та мисливські малокаліберні
гвинтівки. Довжина стволів гладкоствольних рушниць повинна буту не менше
450 мм, а загальна довжина зброї не менше 800 мм[54].

Пневматична зброя, до якої належать пістолети, револьвери, гвинтівки

калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за
секунду, у яких снаряд (куля) доводитися в рух за рахунок стиснутих
газів[55].

Холодна зброя, до якої належать пристрої та предмети, конструктивно

призначені для ураження живої чи іншої цілі за допомогою м’язової сили
людини чи механічного прибудую (може бути холодною ручною та холодною
метальною)[56].

Крім визначення зброї в цьому Наказі також дається поняття бойових
припасів, які також підпадають до сфери державного регулювання, це
патрони до нарізної нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, а також
зарядженні патрони для гладкоствольних мисливських рушниць, мисливський
порох і капсулі.

Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об’єктів

дозвільної системи громадянами.

Придбати вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю можуть

громадяни які досягли 21-річного віку; вогнепальну мисливську нарізну
зброю громадяни які досягли 25-річного віку; газові пістолети,
револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та
дратівної дії громадяни які досягли 18-річного віку; холодну зброю та
пневматичну зброю калібру понад 4, 5 міліметра і швидкістю польоту кулі
понад 100 метрів за секунду громадяни які досягли 18-річного віку.
Придбанню зброї передує отримання дозволу на придбання зброї, які
видаються Головним управлінням адміністративної служби міліції МВС
України на зберігання і носіння нагородної зброї, на нарізну зброю
Управліннями (відділами) адміністративної служби міліції ГУМВС України в
Криму, м. Києві, Київській області, УМВС України в областях,
м.Севастополі мисливську гладкоствольну, пневматичну холодну міськ-,
райорганами внутрішніх справ.

Залежно від виду дозволів, що видаються, вони підписуються відповідно
керівниками Міністерства внутрішніх справ України (МВС), головних
управлінь МВС (ГУМВС), управлінь МВС (УМВС), Управління внутрішніх справ
на транспорті (УВСТ), відділу спеціальної міліції МВС, управлінь
(відділів) адміністративної служби міліції ГУМВС, УМВС, УВСТ, а в
міськ-, райлінорганах начальниками та їх заступниками і скріплюються
гербовою печаткою органів внутрішніх справ.

Дозволи на придбання, зберігання і носіння вогнепальної нарізної зброї
громадянам України підписуються Міністром внутрішніх справ України, його
першими заступниками, заступником — начальником міліції громадської
безпеки, начальником Головного управління адміністративної служби
міліції, начальниками ГУМВС України в Криму, м. Києві, Київській
області, УМВС України в областях, м. Севастополі, а в разі їх
відсутності особами, що виконують згідно із наказом їхні обов’язки, та
заступниками — начальниками міліції громадської безпеки[57].

Для одержання дозволу на зберігання, придбання, користування зброєю чи
її перереєстрацію власники мисливської зброї подають до відділу
дозвільної системи за місцем проживання картку — заяву в якій містяця
наступні відомості про заявника : ПІБ, рік та місце народження, місце
проживання та місце роботи, контактні телефони. Також додаеться
клопотання з відповідного мисливського товариства, сертифікат про
проходження обов’язкового профілактичного наркологічного огляду, довідка
про проходження вивчення матеріальної частини зброї, документ
підтверджуючий сплату послуг пов’язаних є видачею дозолу, медичний
висновок лікувального заставі про відсутність протипоказань, що
пререшкоджають володінню зброєю. Проходження медичного обстеження на мою
думку є найбільш відповідальним кроком на шляху отримання дозволу тому
що право населення на придбання і зберігання зброї та користування нею
передбачає відповідні критерії щодо правового тану таких осіб у
суспільстві, морально-вольових якостей, а також стану здоров’я. Серед
вищезгаданих критеріїв особливе місце посідає стан здоров’я особа. Чинне
законодавство враховує як світовий досвід володіння населенням зброєю,
так і тієї поки що незначний набуток, що його має наша держава.
Запобігаючи нещасним випадкам і течемо наслідкам, що ведуть до трагедії,
у розвиток положень чинного законодавства медичні установи відпрацювали
певні стандарти, що стосуються стану здоров’я особа, яка володіє зброєю.
Ці стандарти знайшли відображення в правових актах Міністерства охорони
здоров’я України[58].

Критерії здоров’я передбачають, щоб людина була в такому стані, який не
може призвести до негативних наслідків, тобто жертв, і щоб сморід міг
здійснювати роботи, пов’язані з виготовленням, придбанням, обліком,
зберіганням та використанням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та
вибухових матеріалів.

Порядок проходження медичного огляду встановлюється медичним заставою,
де створено спеціальні комісії. Щорічно в медичних установах видається
наказ про створення таких комісій і про залучення до них фахівців.

Медичне обстеження проводитися для шкірного громадянина комісійне, і
об’єктивність забезпечується саме цим. До складу комісії входять
фахівці: лікар-психіатр, лікар-невропатолог, лікар-нарколог,
лікар-отоларинголог, лікар-окуліст, медреєстратор; секретар. У разі
необхідності детальніше обстежити особу, яка бажає володіти зброєю, чи
того, хто володіє зброєю і проходити перереєстрацію на право володіння і
користування зброєю, комісія може залучити до своєї роботи фахівця
будь-якого профілю[59]. Такі комісії під час обстеження не тільки
фіксують стан здоров’я особа, а й з’ясовують граничний рівень її
поведінки в майбутньому. Для цього вони, (комісії) використовують
спеціальні тести.

Висновок про відмову особі в дозволі на доступ до зброї за станом
здоров’я на руки не видається, а пересилається в ту дозвільну систему,
яка бачила направлення на комісію для отримання медичного висновку.
Деяким категоріям населення стан здоров’я не дозволяє користуватися
зброєю. Причинами відмови у видачі дозволу на право придбання,
зберігання, перевезення, носіння і використання зброї є таке:

громадянин, який бажає володіти зброєю, знаходиться на динамічному та
наркологічному обліку:

а) його визнано недієздатним;

б) він перебуває під наглядом у групі соціальне небезпечних;

в) за психічним станом схильний до агресії;

г) страждає на захворювання чи стан, що супроводжується недоумством;

д) хворий на епілепсію чи інші психічні захворювання, що
супроводжуються епілептиформними нападами або їх амбулаторними
еквівалентами;

е) хворий на алкоголізм чи наркоманію (токсикоманію) з ремісією менше
трьох років;

тяжкі форми цукрового діабету, що супроводжуються коматозним станом;

граничні стани, що супроводжуються астеноневрологічним синдромом,
істерією, а також стан після перенесених захворювань нервової системи,
що супроводжується помірними парезами, паралічами, порушенням
координації рухів;

соматично обумовлені порушення психіки;

порушення функції вестибулярного апарату, зокрема хвороба Меньєра;

гострота зору з корекцією нижче від 0,08 на кращому оці;

стійка сльозотеча, що не піддається лікуванню;

обмеження поля зору більш як на 20 у будь-якому меридіані, центральна
скототома (абсолютна чи відносна)[60].

Медичні документи вказують і на процедуру, що її має пройти особа, яка
потребує висновку щодо стану свого здоров’я. Громадянин, перш ніж
пройти комісію, яка має надати йому цей спеціальний висновок про
можливість скористатися правом на придбання, зберіганім та використання
зброї, пред’являє довідки від місцевої лікарні, що він не є на обліку в
психіатра або нарколога, та від терапевта про загальний стан здоров’я.
Після отримання цих довідок і представлення їх комісії він (особа) подає
до реєстратора, який є членом комісії, свої документи, що посвідчують
його особистість, військовий білет, якщо такий є, одну фотокартку
розміром 3 х 4 см для довідки і квітанцію про сплату послуг,
пов’язанихіз оформленням медичної документації. Піля цього
проходитькомісію й отримує довідку, якщо не меє протипоказань[61].

Після певних перевірок особі надають право дозволу на придбання зброї
або відмовляють. Відмова можлива в таких випадках:

особа не досягла встановленного віку;

особа за станом здоров’я не може володіти зброєю або засобами
самооборони, вражаючими речовинами сльозоточивої або іншої дратівної
дії;

стосовно до особи є відомості про систематичне порушення нею
громадського порядку, зловживання спиртними напоями, вживання
наркотичних речовин без призначення лікаря;

особі пред’явлено звинувачення у вчиненні злочину або ж її засуджено до
позбавлення волі;

якщо не погашено або не знято судимість у встановленому законом
порядку за тяжкий злочин або злочин, вчинення якого супроводжувалося
застосуванням зброї, вибухових матеріалів або засобів, що вражають
речовинами сльозоточивої чи іншої дратівної дії, інших спеціальних
засобів, них поширюється дія дозвільної системи;

особу умовно засуджено з іспитовим рядком або засуджено до позбавлення
волі з застосуванням відстрочки виконання вироку чи до виправних робіт;

якщо особа не дотримується правила щодо створення розумів зберігання
зброї[62].

Видача дозволів громадянам на придбання, зберігання та носіння зброї
здійснюється після проведеного з ними вивчення матеріальної частини
зброї, правил поводження з нею і застосування та прийняття відповідних
заліків. Навчання проводитися фахівцями відповідних установ,
організацій, що згідно зі статутними завданнями мають на це право, за
затвердженою МВС України програмою. Пункти навчання створюються тільки
за узгодженням з ГУАСМ МВС України, за поданням УАСМ (ВАСМ) ГУМВС,
УМВС на основі

укладених договорів. До складу комісій з приймання заліків входять

працівники служби дозвільної системи.

У незалежній Україні створено владні структури та базу для їхньої
діяльності. Відповідно до Основного Закону України — Конституції ми
маємо Верховну Раду України та її апарат, Президента України та його
Адміністрацію, Кабінет Міністрів України. У цих структурах працюють
посадові особи, виконуючи службові обов’язки, пов’язані з
функціонуванням державних органів. Іноді ці посадові особи стикаються з
проблемами власної безпеки чи безпеки свого найближчого оточення. З
метою захисту безпеки даної категорії громадян чинне законодавство
передбачає для них право на користування зброєю.

Постановою Верховної Заради України від 10 листопада 1994 р. за №
203/94 передбачено, що народним депутатам та окремим посадовим особам
апарату Верховної Заради України надається в користування вогнепальна
зброя. Міністерство внутрішніх справ України забезпечує виконання цієї
постанови. Виконуючи правовий акт законодавчого органу, вищезгадане
відомство розробило і затвердило Положення про порядок видачі народним
депутатам України та окремим посадовим особам апарату Верховної Заради
України в тимчасове користування вогнепальної зброї, її обліку і
зберігання (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 вересня 1996
р. за № 543/1668). Згідно цього Положення видача вогнепальної зброї
народним депутатам у тимчасове користування проводитися за їх особистою
заявою, а окремим посадовим особам за поданням ГоловиВерховної Pади
України або його Першого заступника[63]. Коло «окремих осіб»
законодавець не конкретизує. Видача зброї проводитися працівниками
служб озброєння управлінь матеріально-технічного і тилового
забеспечення, господарчих управлінь, відділів ГУМВС та УМВС за місцем
проживання народних депутатів та окремим посадовим особам за місцем їх
проживання. У тимчасове користування зазначеним особам видається один
пістолет, боєкомплект патронів до нього та кобура для їх носіння.

Ще однією категорією, яка володіє вогнепальною зброєю, є особа, яких
відповідно до Указу Президента України нагороджено іменною зброєю.
Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» [64] вручається за особисті заслуги
в забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного
кордону, підтримці високої бойової готовності військ, зміцненні
національної безпеки, боротьбі зі злочинністю, захисті конституційних
прав і свобод громадян, за бездоганну багаторічну службу, зразкове
виконання військового та службового обов’язку, виявлені при цьому честь
і доблесть. Можна вважати, що ця відзнака є новим видом нагороди, але
слід нагадати, що за часів козацької республіки за проявлену мужність
нагороджували шаблями, мушкетами і др. Отже, така нагорода означає
повернення до традицій українського народу.

Особливістю придбання та відчудження зброї є те, що вона підлягає
обов’язковій реєстрації в органах внутрішніх справ. При передачі
мисливської вогнепальної зброї, особа яка набуває права власності на
зброю обов’язково повинна матері отриманий на загальних підставах
Дозвіл, та зареєструвати в органах внутрішніх справ придбану нею зброю.
Перехід права власності на зброю в порядку спадкування також має
відмінності від порядку спадкування майна, обіг якого не обмежений
державою. Так для спадкування зброї родичи померлого повинні в
десятиденний рядків здати мисливську нарізну та гладкоствольну зброю на
тимчасове зберігання до органів внутрішніх справ, до того моменту коли
небуде вирішено питання про спадкування майна, але цей рядків не може
перевищувати загальновстановленного терміну для подачі заяви про
прийняття спадщини в шість місяців. Цим же рядком обмежується термін
зберігання органами внутрішніх справ зданної зброї. Після вирішення
питання про спадщину зброя повинна бути зареєстрована на одного з
спадкоємців. Якщо трапляється так, що жоден з спадкоємців не має або не
може мати право на зберігання зброї, у цьому випадку зброя повинна бути
продана або подарованна спадкоємцями в місячний термін особі яка має
таке право[65].

Вогнепальна, пневматична, холодна (арбалети) зброя, що належить окремим
особам, має зберігатися в місцях постійного проживання власників у
міцних, з надійними замками дерев’яних шафах або металевих шухлядах,
спеціально виготовлених для зберігання зброї, у розібраному,
розрядженому стані, зі спущеними курками, окремо від бойових припасів.
У разі виникнення реальної загрози, з метою відвернення протиправного
насильницького проникнення в житло, захисту особистого життя та життя
інших громадян вогнепальна зброя може зберігатися в зібраному стані (у
період загрози). Дозволяється за погодженням з територіальними органами
внутрішніх справ збері зта зброю в дачних будинках у період проживання
там громадян, власників зброї. До зброї не повинні мати доступ сторонні
особи і, особливо, діти[66].

У виняткових випадках допускається з дозволу органів внутрішніх справ
тимчасове зберігання зброї без права її використання в іншого дорослого
члена сім’ї або найближчого родича, а в разі їх відсутності — в інших
громадян на час тривалого (понад три місяці) відрядження, перебування на
військових зборах або проходження власником зброї строкової служби в
Збройних Силах України при дотриманні встановлених правил її зберігання.
На період тимчасового зберігання зброї особі, яка прийняла її на
зберігання, органи внутрішніх справ видають дозвіл з позначкою «на
тимчасове зберігання без права користування».

Зброя народних депутатів, які не мають умов для надійного зберігання її
та боєприпасів до неї за місцем проживання або тимчасового перебування,
підлягає здачі до чергової частини органів внутрішніх справ за місцем
проживання чи перебування.

Громадяни також мають право застосовувати вогнепальну зброю для захисту
від протиправних посягань. Це питання урегульоавне кримінальним правом,
а саме ст. 15 КК України «Необхідна оборона» та постанова пленуму
верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства,
яку забеспечує право на необхідну оборону від суспілльно — небезпечних
посягань»[67].

Згідно з цими нормами шкірна особа має право на необхідну оборону
незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою
до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, учинені з метою захисту

інтересів чи прав особа, яка захищається, або іншої особа,

інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання
шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені
потребою негайного відвернення чи припинення

посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи
предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту
від нападу озброєної особа чи нападу групи осіб, відвернення
протиправного насильницького проникнення в житло чи інше приміщення
або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або
сильного щиросердечного хвилювання, спричиненого суспільно
небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові
посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає,
шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці
захисту, тягне за собою відповідальність лише в випадках,
спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення

посягання, спрямовані на затримання особа, яка вчинила напад, і
доставлення її відповідним органам влади як правомірні
прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для
затримання і відповідали небезпечності посягання й обстановці
затримання злочинця.

При враженні нападаючого внаслідок застосування вогнепальної зброї
посадова особа повинна негайно викликати карету швидкої медичної
допомоги для пораненого, вжити заходів до забезпечення охорони місця
події, сповістити органи прокуратури та міліції про застосування зброї.

Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об’єктів

дозвільної системи юридичними особами.

Порядок отримання дозволів на придбання вогнепальної зброї і бойових
припасів міністерствами та іншими центральними органами державної
виконавчої влади, підпримствами установами, організаціями,
господарськими об’єднаннями дещо відрізняється від порядку отримання
аналогічного дозволу громадянами. По — перше придбання вогнепальної
зброї дозволяється тільки для в становленних державою цілей, а саме :
озброєння особового складу охорони, а також окремих осіб, яким за родом
служби законодавством дозволене носіння вогнепальної зброї; наукорво —
дослідних, навчальних, спортивних потреб; промислового та любительського
полювання; захисту життя, здоров’я житла та майна громадян; використання
на зйомках кінофільмів, у сценічних постановах, циркових виставах;
експонування в музеях, на виставках; колекціонування[68] . По — друге
отримання вогнепальної зброї, та боїових припасів армійських зразків
проводитися централізовано, тобто підприємства, установи, організації та
господарські об’єднання надсилають свої заявки до міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади відповідно до підпорядкування. .
Узагальнені заявки міністерства, відомства та інші центральні органи
виконавчої влади подають до МВС України не пізніше 20 липня[69]. В
окремих випадках такі заявки можуть бути надіслані господарськими
об’єднаннями за погодженням з ГУМВС, УМВС УВСТ, відділом спецміліції
безпосередньо до МВС України. МВС України узагальнює заявки, складає
зведені відомості і не пізніше 1 вересня надсилає їх до Міністерства
оборони України. У заявках вказуються найменування кожної організації,
для якої передбачено придбання зброї і боєприпасів, поштовий індекс і
адреси, позначка придбання, а також загальна кількість необхідної зброї
і бойових припасів. Заявки повинні бути затверджені керівниками
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади,
підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань і скріплені
гербовою (простою) печаткою. До них додаються також відомості про
наявність вогнепальної зброї і бойових припасів. Перед відправленням
заявок до міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої
влади вони мають бути узгоджені також із ГУМВС, УМВС, УВСТ, відділом
спецміліції за місцезнаходженням чи місцем обслуговування підприємства,
установи, організації, господарського об’єднання і скріплені гербовою
печаткою або печаткою з відбитком «Дозвільна система». До прийняття
рішення про узгодження заявки ГУМВС, УМВС, УВСТ, відділ спецміліції,
орган внутрішніх справ перевіряють потребу в зброї і бойових припасах за
діючими табелями і нормами озброєння, наявність і придатність приміщення
для зберігання зброї тощо. Пясля проходження цих процедур міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, господарські об’єднання отримують від Міністерства оборони
наряди на одержання вогнепальної зброї і бойових припасів зі складів
військових округів (оперативних командувань). На підставі зазначених
нарядів органи внутрішніх справ видають підприємствам, установам,
організаціям, господарським об’єднанням дозволи на їх придбання та
перевезення.

Крім подачи заявки для отримання дозволу необхідне клопотання
керівника підпримства, установи, організації, господарського об’єднання,
у якому потрібно зазначити кількість вогнепальної зброї та боєприпасів,
що купуються, складенний спеціальною комісією в склад яокї входять
представники органів внутрішніїх справ (міліції та пожежної охорни) акт
про придатність приміщення для зберігання зброї, наказ про призначення
осіб відповідальних за придбання вогнепальної зброї та боєприпасів,
медичну довідку, що така особа за станом здоров’я може виконуавти цю
роботу, копія контракту, поряд для отримання зброї, документ
підтверджуючий сплату послуг пов’язаних є видачею дозолу.

Дозволи на придбання, збегігання зброї юридичним особам видаються :
Головним управлінням адміністративної служби міліції МВС України на:

право придбання, увозові з-за кордону та вивозу з України вогнепальної,
пневматичної, холодної зброї та боєприпасів до зброї, мисливського
пороху, вибухових матеріалів міністерствам та іншим центральним органам
виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським
об’єднанням; Управліннями (відділами) адміністративної служби міліції
ГУМВС України в Криму, м. Києві, Київській області, УМВС України в
областях, м. Севастополі на: придбання та зберігання відомчої
вогнепальної, пневматичної, холодної зброї та боєприпасів до зброї
підприємствам, установам, організаціям. Міськ-, райоргани внутрішніх
справ на: носіння і перевезення відомчої вогнепальної, пневматичної,
холодної зброї та боєприпасів до зброї[70].

Оформлений дозвіл видається керівникам підприємств, установ,
організацій, господарських об’єднань, а також громадянам або за їх
дорученням уповноваженим ними особам під розписку після пред’явлення
паспорта чи інших документів, що засвідчують особу. У загонах
воєнізованої охорони видача дозволів на зберігання відомчої зброї
допускається на ім’я командирів, начальників команд або окремих
підрозділів.

Вогнепальна, пневматична, холодна зброя, придбана підприємствами,
установами, організаціями та господарськими об’єднаннями належить до
відомчої. Забороняється використовувати її не за призначенням, з метою,
не передбаченою статутними завданнями, передавати стороннім особам,
продавати окремим громадянам, зберігати в місцях проживання працівників
крім випадків зберігання відомчої гладкоствольної мисливської зброї за
погодженням з органами внутрішніх справ за місцем проживання сторожів у
період сезонної охорони садів, виноградників, пасік, баштанів, полів та
інш. , а також під час охорони господарських об’єктів за відсутності
поблизу місць постійного зберігання зброї. Після закінчення сезонних
робіт зброя повинна бути здана в місце її постійного зберігання. Також
можуть видаватися за погодженням з МВС, ГУМВС, УМВС індивідуальні
дозволи на право носіння відомчої вогнепальної зброї по за об’єктом, що
охороняється з постановленням у ньому штампу “Є дійсним під час
виконання службових обов’язків”.

Відомча вогнепальна зброя і бойові припаси до неї зберігаються в
спеціально обладнаному сховищі, яку повинно відповідати таким вимогам:
бути ізольованим від інших підсобних приміщень, матері капітальні стіни,
міцні перекриття на стелі та підлозі. Внутрішні стіни (перегородки)
повинні бути еквівалентні за міцністю спарованим гіпсобетонним панелям
завтовшки 80 мм шкірна з прокладеними між ними сталевими гратами або
цегляній стінці завтовшки не менше 120 мм, армованою сталевою сіткою.
Якщо споруда де буде зберігатися зброя не була безпосередньо
пристосованна до її зберігання, те в цьому випадку допускаються
використання перегородки із дощок, зміцнених сталевими гратами; матері
двоє двер^ з міцними і надійними замками, при цьому зовнішні — дощані
однопільні товщиною не менше 40 мм, оббиті з двох боків оцинкованим
покрівельним залізом, із загином країв листа на торець двер^, або
металеві; внутрішні -гратчасті залізні. Зовнішні двері повинні
зачинятися на два внутрішні замки й опечатуватися або опломбовуватися.
Внутрішні гратчасті двері зачиняються на внутрішній або навісний замок,
обрамлення дверних прорізів кімнати для зберігання зброї виготовляється
із залізного профілю. У раніше побудованих спорудах допускаються
дерев’яні двері, коробки, зміцнені залізним кутом розміром ЗО х 40 мм,
завтовшки не менше 5 мм, прикріплені до стіни не менше ніж десятьма
штирями зі сталевої арматури діаметром 10 -12 мм і завдовжки не менше
120 -150 мм; матері на віконних прорізах зсередини приміщення або між
рамами сталеві грати. У приміщеннях, розташованих на першому поверсі,
віконні прорізи обладнуються внутрішніми залізними або дерев’яними,
оббитими з двох боків оцинкованою сталлю, віконницями. Кінці прутів
грат у віконних прорізах забиваються в стіну на глибину не менше ЗО мм і
заливаються бетонним розчином. Віконниці повинні замикатися на навісні
замки.

Грати, які встановлюються в дверні, віконні прорізи, для зміцнення стін
(перегородок) виконуються з сталевого лозини діаметром не менше 15 мм.
Кожне перехрестя лозини зварюється, утворюючи вічка не більше 150 х 150
мм; бути обладнаними в два і більше рубежі охоронно-пожежною
сигналізацією, виконаною прихованою проводкою до щитка електроживлення,
з установленням датчиків на вікнах, дверях, люках, стінах, стелі,
підлозі, що спрацьовує на відчинення або злом сейфів, шаф, де
зберігаються зброя і бойові припаси, а також на появу людини всередині
приміщення. Ці приміщення мають бути передані під охорону Державної
служби охорони органів внутрішніх справ у встановленому порядку, з
підключенням сигналізації на пульт централізованого нагляду.
Допускається прокладання шлейфів охоронної сигналізації в трубах тільки
всередині приміщення по залізобетонних і бетонних будівельних
конструкціях; мати протипожежні засоби та опис майна, у який заносяться
дані про кількість шаф, сейфів, металевих ящиків із зазначенням їх
номерів і якою печаткою опечатуються. У разі наявності вентиляційних
вікон, люків на них повинні встановлюватися залізні грати з вічками
розміром не більше 100 х 100 мм, які виключають можливість проникнення
через ці системи. Створи в стінах, призначені для прокладання
інженерних мереж, повинні матері діаметр не більше 200 мм[71].

Для зберігання відомчої зброї і бойових припасів, які належать різним
організаціям, заставам освіти, обладнуються пункти централізованого
зберігання. Такі пункти можуть бути утворені на базі
спортивно-стрілецьких клубів, тирів, сховищ зброї середніх,
професійно-технічних та що виють закладів освіти, загонів (команд)
ВОХОР, товариств сприяння обороні України тощо.

Передача зброї на пункт центрлізованного зберігання оформлюється актом.

Порядок застосування зброї докладно регламентован законодавством
України. Це питання регулюється ст. 12, 15 закону України «Про
міліцію»[72]; ст. 3 закону України «Про державний захист працівників
суду і правоохоронних органів»; положення «Про порядок застосування
вогнепальної зброї» затверджене постановою ДО М України від 12 жовтня
1992 р. N 575.

Згідно з цими нормативно — правовими актами застосування вогнепальної
зброї є крайнім заходом та допускається в таких випадках: для відбиття
групового та збройного нападу на зазначену особу, членів її сім, ї або
окремих громадян, якщо їхньому життю чи здоров’ю загрожує небезпека;

для захисту від злочинних посягань на своє житло та майно;

для затримання особа, яка вчинила злочин і намагається втекти або
вчинити збройний опір;

для відбиття збройного чи групового нападу на приміщення державного
і громадського підприємства, установи й організації, де працює ця
посадова особа;

для знешкодження тварин, що загрожують життю чи здоров’ю посадової
особа, членів її сім, ї або окремих громадян.

Перед застосуванням вогнепальної зброї особа що її застосовує повинна
попередити про намір її застосування, крім випадків, коли її життю чи
життю інших громадян загрожує безпосередня небезпека.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при
значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні
особа, а також по відношенню до жінок з явними ознаками вагітності, осіб
похилого віку чи з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх (крім
випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю чи здоров’ю
громадян, або збройного нападу чи збройного опору).

Особливості реалізації окремих об’єктів дозвільної системи.

Реалізація вогнепальної, холодної зброї та спеціальних засобів
самооборони зарядженних речовинами сльозоточивої та дратівної дії
здійснюється у відповідності до Закону України “Про підприємництво” від
15 жовтня 1992 р.[74] та затвердженних наказом МВС України від 18 жовтня
1993 р. N 643 «Умов та правил здійснення підприємницької діяльності по
виробництву, ремонту і реалізації спортивної,мисливської вогнепальної
зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовленню і
реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та
дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для
виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів,створенню
та утриманню стрілецьких тирів, стрільбищ,мисливських стендів і
штемпельно-граверних майстерень»[75].

Згідно з цими нормативними актами суб’єкти підприємницьокї діяльності
після отримання ліцензії реалізують вищезгадані предмети через
спеціалізованні магазини, або секції магазинів приміщення яких
відповідають певним вимогам, а саме : повинні бути ізольованими від
інших підсобних службових приміщень, мати капітальні стіни, міцні
перекриття на стелі і підлозі. Внутрішні стіни (перегородки) повинні
бути еквівалентні по міцності спарованим гіпсобетонним панелям завтовшки
80 мм кожна (з прокладеними між ними сталевими гратами) або цегляній
стінці завтовшки не менше 120 мм, армованою сталевою сіткою. У раніше
споруджених будівлях допускаються перегородки із дошок, зміцнені
сталевими гратами; мати двоє двереї з міцними і надійними замками, при
цьому зовнішні — дощані однопільні завтовшки 50 мм, оббиті з двох сторін
оцинкованим покрівельним залізом, з загином країв листа на торець двері;
внутрішні — гратчасті сталеві. Зовнішні двері повинні замикатися на два
внутрішні замки й опечатуватися печаткою або опломбовуватися. Внутрішні
гратчасті двері замикаються на внутрішній

або навісний замок, обрамлення дверних прорізів кімнати для
зберігання зброї і боєприпасів та спеціальних засобів, заряджених
речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту,
активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і
оперативно-розшукових заходів виготовляється із сталевого профілю. У
раніше споруджених будівлях допускаються дерев’яні дверні коробки,
зміцнені сталевим кутом розміром 30х40 мм, завтовшки не менше 5 мм,
закріплені до стіни не менше ніж десятьма штирями із сталевої
арматури діаметром 10-12 мм і завтовшки не

менше 120-150 мм; мати на віконних прорізах зсередини приміщення або
між рамами сталеві грати. У приміщеннях, розташованих на першому
поверсі, віконні прорізи устатковуються внутрішніми залізними або
дерев’яними, оббитими з двох сторін оцинкованою сталлю віконницями.
Кінці прутів грат у віконних прорізах забиваються в стіну на глибину
не менше 30 мм і заливаються бетонним розчином. Віконниці віконних
прорізів повинні замикатися на навісні замки[76]. Грати, які
встановлюються в дверні, віконні прорізи і для зміцнення стін
(перегородок), виконуються із сталевого лозини діаметром не менше 15 мм.
Прути зварюються в шкірному перехресті,

утворюючи вічка не більше 150х150 мм; бути обладнаними в два і більше
рубежі охоронно-пожежною сигналізацією, виконаною з прихованою
проводкою до щитка електроживлення, з встановленням датчиків на вікнах,
двері, люках, стінах, стелях, підлозі, що спрацьовують на відкривання
або злом сейфів, шафів, де зберігаються зброя і бойові припаси, а
також на появу

людини всередині приміщення. Ці приміщення повинні бути передані

для охорони підрозділам державної служби охорони органів

внутрішніх справ у встановленому порядку, з підключенням
сигналізації на пульт централізованого нагляду. Допускається прокладка
шлейфів охоронної сигналізації в трубах тільки всередині
приміщення або залізобетонних і бетонних будівельних конструкціях; мати
протипожежні засоби та опис майна, у який заноситися кількість шаф,
сейфів, металевих ящиків з указівкою (зазначенням) їх номерів і печаткою
якою вони опечатуються.

За наявності вентиляційних вікон, люків на них повинні вста-
новлюватися сталеві грати з вічками розміром не більше 100х100 мм, які
виключають можливість проникнення через ці системи. Отвори в стінах,
призначені для проходження інженерних мереж, повинні мати діаметр не
більше 200 мм.

Вогнепальна зброя і бойові припаси та спеціальні засоби, заряджені
речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту,
активної оборони та засоби для виконання спеціальних операцій і
оперативно-розшукових заходів, зберігаються в металевих шафах
(сейфах), товщина стінок яких повинна бути не менше 3 мм з надійними
(не менше двох) внутрішніми замками. Двері шаф для міцності
укріплюються сталевими накладками або косинцями.

Допускається зберігання вогнепальної зброї та спеціальних засобів,
заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії,
індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання
спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів у важких сейфах,
які мають внутрішні замки. Боєприпаси до вогнепальної зброї повинні
зберігатися в окрет від зброї металевому шухляді, шафі. у торговельному
приміщенні магазину за прилавками встановлюються такі шафи: одна для
зберігання пороху, друга — капсулів і заряджених патронів до мисливської
зброї, а третя — газових балончиків та патронів, заряджених речовинами
сльозоточивої та дратівної дії, газових пістолетів і револьверів та
патронів до них[77].

Забороняється спільне зберігання пороху з капсулями, газовими
балончиками або зарядженими патронами в одній шафі. Порох може
викладатися на прилавок разом з капсулами тільки для передачі
покупцеві. Категорично забороняється залишати вогнепальну зброю та
вказані спеціальні засоби в торговельному залі після закриття магазину.

При здійсненні діяльності згідно з отриманою ліцензією

суб’єкти підприємницької діяльності повинні дотримуватися таких

правил:

уся виготовлена вогнепальна та холодна зброя, спеціальні
засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії,
індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання
спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів повинні мати номер
і штамп (марку) підприємства (майстерні)-виготовлювача та сертифікат
встановленого зразка.

нумерацію газових пістолетів і револьверів здійснювати шляхом
проставлення номерів з лівої сторони рамки таких спеціальних засобів у
відповідності з індексами, що встановлюються для Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя залежно від територіального
розміщення підприємств чи майстерень по ремонті зброї, де здійснена така
нумерація. Відрахування номерів по шкірному вказаному регіону
починається з цифр «00001». Про здійснення нумерації власників
газового пістолета чи револьвера видається довідка, що підшивається в
облікову справу власника.

Облік газових пістолетів і револьверів, на яких проставлені номери,
здійснюється в книзі обліку; ножі (типу фінських) для виробничих цілей
або мисливського чи рибальського промислів можуть виготовлятися за
дозволами органів внутрішніх справ тільки за заявками міністерств та
інших централь- них органів державної виконавчої влади[78].

Окрім цього встановлюються певні обмеження відносно кількості
зберігаємих у магазинах вибухових речовин та боєприпасів. Так у
магазинах дозволяється зберігати не більше однієї коробки димного
пороху (50 кг), однієї кробки бездимного пороху (50 кг) і 15 тис.
заряджених мисливських патронів або таку ж кількість газових балончиків
та патронів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. У
окремих випадках, залежно від обладнання магазину, зазначену кількість
пороху і заряджених патронів, газових балончиків може бути зменшено або
збільшено за узгодженням з органом внутрішніх справ.

У торговельних організаціях облік проданих
вогнепальної

зброї, мисливських ножів та боєприпасів, газових балончиків, газових
пістолетів і револьверів повинний вестися в книгах обліку, які
нумеруються, прошнуровуються і скріплюються печаткою місцевих органів
внутрішніх справ. Мисливська вогнепальна зброя та газові пістолети і
револьвери продаються на підставі дозволів органів внутрішніх справ.
Про вид, систему, марку, калібр,номер проданих зброї, газових пістолетів
і револьверів у дублікат дозволу на придбання вогнепальної зброї ,
газових пістолетів і револьверів і книгу обліку продавцем вносяться
відповідні запису. Вказані напису в дублікаті дозволу засвідчуються
підписом продавця і штампом магазину із зазначенням дати продаж цих
предметів. Номер проданого мисливського ножа вписується в мисливський
квиток (чи дозвіл на зберігання зброї) покупця[79].

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ДОЗВІЛЬНОГО

ЗАКОНОДАВСТВА.

Існування різних правових відносин вельми ускладнилося б, якби не
було відповідальності суб’єктів за свою поведінку. Відповідальність
притаманна усім формам відносин тому, що за рахунок неї забезпечується
впорядкованість самих відносин, які складаються за спільних існування та
діяльності. Відповідальність узагалі визначають як співвідношення вимог
до поведінки суб’єкта, закріплених у нормах права, і його (суб’єкта)
поведінки щодо цих норм права. Таке визначення пасує й до правових
відносин, пов’язаних із придбанням, володінням та користуванням зброєю.

У разі користування зброєю відповідальність за формою є позитивною,
тобто такою, що забезпечується поведінкою громадян — вони виконують усі
вимоги, визначені нормативно-правовими актами. Але є й факти негативної
відповідальності, коли люди порушують вимоги правових норм, не виконують
правил. У останньому випадку до такої категорії держава застосовує міри
примусу залежно від порушених відносин, зокрема передбачається, з огляду
на ступінь суспільної небезпеки, кримінальна, адміністративна,
дисциплінарна та інші види відповідальності.

Умови користування зброєю, зберігання, придбання, носіння,
транспортування передбачають виконання особою встановлених правил, що
випливають із чинного законодавства. Наявність зброї та використання її
за призначенням не порушує встановлених у суспільстві відносин, якщо
виконуються всі правила та умови. Що ж до іншої поведінки людини, котра
користується зброєю, те сморід тягне відповідальність, установлену
галузями права.

Діючим законодавством передбачено кримінально — правову, та
адміністративно — правову відповідальність за порушення законодавства
про зброю.

Кримінальна відповідальність, як це передбачено Кримінальним кодексом
України, настає в разі порушення правових відносин, що підпадають під
визначення злочину, передбаченного цим кодексом. До найбільш поширених
злочинів, що вчинюються особами, які володіють зброєю, можна віднести й
незаконне полювання із застосуванням зброї (ст. 161 КК України)[80];
незаконне носіння, зберігання, перевезення, виготовлення і збут
вогнепальної зброї (ст. 222 КК України)[81].

Полювання — це сукупність дій дій людини, спрямованих на пошук,
вистежування, переслідування з метою добування і самодобування диких
звірів і птахів, щоперебувають у стані природної волі в межах
мисливських угідь[82].

До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливських
угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального
користування) з будь-якою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом,
луком), або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і
птахів, або з мисливськими собаками чи ловчими звірами і птахами, або з
продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального
користування з продукцією полювання, або з будь-якою зібраною
розчохленою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом, луком)[83].

Незаконним полювання із застосуванням зброї визнається тоді, коли
воно відбувається в невстановлений час. Згідно з п. 27 положення “Про
мисливське господарство та порядок здійснення полювання” затвердженного
постановою Кабінету Міністрів № 780 від 20 липня 1996 р. встановлюються
терміни полювання, конкретні дати відкриття і закриття полювання на тієї
чи їнший вид мисливських тварин визначаються наказом Мінлісгоспу за
погодженням з Мінекобезпеки. Також незаконним визнається полюавння, яку
відбувається в недозволених місцях або забороненими знаряддями та
способами.

Іншим видом протиправних дій заякі КК України передбачає
відповідальність є незаконне носіння, зберігання, перевезення,
виготовлення і збут вогнепальної зброї. Пленум Верховного Суду України
своєю постановою від 8 липня 1994 р. за № 6 “Про судову практику в
справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні
діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”
роз’яснив, що під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім
гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є
умисні, без належного дозволу дії, пов’язані з володінням незалежно від
тривалості часу будь-яким із зазначених предметів, що знаходяться не при
винній особі, а у вибраному і відомому їй місці[84].

Незаконне носіння холодної та вогнестрільної зброї (крім

гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових
речовин є умисною, без відповідного дозволу, дією по їх
переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (у
руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, у транспортному засобі
тощо) за умови можливості швидкого їх використання.

Незаконним придбанням вогнестрільної зброї (крім

гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових
речовин слід вважати умисні дії, спрямовані на їх заволодіння (за
виключенням розкрадання), всупереч встановленому законом порядку,
шляхом скуповування, обміну, привласнення знайденого, одержання в
подарунок чи відшкодування боргу тощо.

Під незаконним виготовленням холодної, вогнестрільної зброї

(крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових
речовин слід розуміти умисні, без надання дозволу у встановленому
законом порядку, дії по їх створенню, по відновленню втрачених уражаючих
властивостей чи переробленню будь-яких предметів, у результаті чого вони
набувають властивостей холодної чи вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин.

До незаконного виготовлення відноситься, зокрема, перероблення
ракетниці, стартового, будівельного чи інших пістолетів, виготовлення
обрізу із мисливської (у тому числі) гладкоствольної рушниці,
виготовлення вибухових пристроїв з використанням будь-яких компонентів,
що самі по собі не є вибуховою речовиною чи боєприпасом, але в
результаті чого вони набувають характерних властивостей вогнестрільної
зброї, бойових припасів чи вибухової речовини тощо.

Незаконний збут холодної, вогнестрільної зброї (крім
гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є
умисною, поза встановленим порядком, дією винної особа по їх передачі
іншій особі шляхом продаж, обміну, дарування, оплати за борг тощо.

Ці два види протиправної поведінки в статистиці виявлених злочинів, де
застосовується зброя, складають значну частку. Покарання за такі
злочини суворе — санкція передбачає застосування позбавлення волі.

Передбачено і досить сувору відповідальність за вчинення такого
злочину, як викрадення вогнепальної зброї (ст. 223 КК України). У разі
вчинення цього злочину законодавець передбачив покарання: позбавлення
волі на рядків від трьох до десятьох років. Цей злочин згідно зі ст. 71
КК України є тяжким, що тягає підвищену відповідальність. До цього слід
додати, що в разі, якщо людина знає про вчинення цього злочину і не
сповіщає про нього правоохоронні органи, сморід також несе
відповідальність за приховування злочину, згідно зі ст. 186 КК України.

Нагадаємо, що кримінальна відповідальність настає й у випадках, коли
зброя зберігається недбало, тобто коли особа, що володіє вогнепальною
зброєю, або боєприпасаим до неї не виконує встановленних нормативними
актами або загальноприйнятими правилами осторог, вимог щодо виключення
випадків втрати зброї і бойових припасів або іншого вибуття їх з-під
контролю. (ст. 224 КК України)[85].

Адміністративна відповідальність передбачає вплив на осіб, які не
дотримують визначеної правової поведінки під час придбання, зберігання,
транспортування і користування зброєю. Ця відповідальність стосується
не тільки користування вогнепальною зброєю, як це передбачає
Кримінальний кодекс України, а й застосування засобів, що вражають
сльозоточивими речовинами та речовинами іншої дратівної дії. Як нами
раніше відзначалося, адміністративні стягнення є впливом на осіб, які
порушують чинне законодавство; це, зокрема, передбачено Кодексом про
адміністративні правопорушення (далі — КпАП України). Ним передбачено
відповідальність за порушення таких правових відносин: стрільба з
вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених
пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням
установленого порядку (ст. 174 КпАП України)[86];

порушення правил придбання, зберігання, передачі або продаж
вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї (ст. 190 КпАП України)[87];

порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної,
холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 191 КпАП
України)[88];

порушення строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи
пневматичної зброї і правил взяття її на облік (ст. 192 КпАП
України)[89];

ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та
бойових припасів (ст. 193 КпАП України)[90];

порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку
продаж вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів
(ст. 194 КпАП України)[91];

порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил
зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї
та бойових припасів (ст. 195 КпАП України)[92];

порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних
засобів самооборони (ст. 1951 КпАП України)[93];

порушення порядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових
пістолетів і револьверів та патронів до них (ст. 1952 КпАП України)[94];

порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони (ст. 1953
КпАП України)[95];

порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продаж
електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються
правоохоронними органами (ст. 1954 КпАП України)[96].

Адміністративне законодавство передбачає і діяльність міліції, зокрема
в разі вчинення проступків, пов’язаних із порушенням правил дозвільної
системи, що стосуються обходження з видами зброї, а також із
спеціальними засобами, які стріляють речовинами сльозоточивої та
дратівної дії. Працівники міліції можуть вилучати зброю, проводити
особистий огляд і огляд промов правопорушника.

Державне регулювання обігу зброї здійснюється на підставі
Федерального Закону Російської Федерації «Про зброю» прийнятий Державною
Думою 13 листопада 1996 р. та іншими нормативно — правовими актами, що
конкретизують положення цього закону. Усього близько 48 нормативно —
правових актів регулює це питання.

Так по- перше законодавець більш докладно систематизує види зброї, ніж
це робиться у відповідному Наказі МВС Укріїни № 622 від 21 серпня 1998
р. Виділяють цивільну зброю.

До цивільної зброї відноситься зброя, призначена для використання
громадянами Російської Федерації з метою самооборони, для занять спортом
і полювання. Цивільну вогнепальну зброю повинно виключати ведення вогню
чергами і мати ємкість магазина (барабана) не більш 10 патронів.

Цивільна зброя підрозділяється на:

1) зброя самооборони: вогнепальна гладкоствольна довгоствольна зброя, у
тому числі з патронами травматичної дії, що відповідають нормам
Міністерства охорони здоров’я Російської Федерації; вогнепальне
безствольна зброя вітчизняного виробництва з патронами травматичного,
газового і світлозвукової дії, що відповідають нормам Міністерства
охорони здоров’я Російської Федерації;

газова зброя: газові пістолети і револьвери, у тому числі патрони до
них, механічні розпилювачі, аерозольні й інші пристрої, споряджені
сльозоточивими або дратівними речовинами, дозволеними до застосування
Міністерством охорони здоров’я Російської Федерації;

электрошокові пристрої й іскрові розрядники вітчизняного виробництва, що
мають вихідні параметри, що відповідають вимогам державних стандартів
Російської Федерації і нормам Міністерства охорони здоров’я Російської
Федерації;

2) спортивна зброя: вогнепальна з нарізним стволом; вогнепальна
гладкоствольна; холодна клинкова; метальна ; пневматична з дульною
енергією понад 3 Дж;

3) мисливська зброя: вогнепальна з нарізним стволом; вогнепальна
гладкоствольна, у тому числі з довжиною нарізної частини не більш 140
мм;

вогнепальна комбінована (нарізне і гладкоствольне), у тому числі зі
змінними і вкладними нарізними стволами; пневматична з дульною енергією
не більш

25 Дж; холодна клинкова;

4) сигнальна зброя;

5) холодна клинкова зброя, призначена для носіння з козачою формою, а
також із національними костюмами народів Російської Федерації,
атрибутика яких визначається Урядом Російської Федерації.

До службової зброї відноситься зброя, призначена для використання
посадовими особами державних органів і працівниками юридичних осіб,
котрим законодавством Російської Федерації дозволене носіння,
збереження і застосування зазначеної зброї, із метою самооборони або
для виконання покладених на них федеральним законом обов’язків по
захисті життя і здоров’я громадян, власності, по охороні природи і
природних ресурсів, цінних і небезпечних вантажів, спеціальної
кореспонденції.

Підприємства й організації, на які законодавством Російської Федерації
покладені функції, пов’язані з використанням і застосуванням службової
зброї, є юридичними особами з особливими статутними задачами.

До службової зброї відноситься вогнепальна гладкоствольна і нарізна
короткоствольна зброя вітчизняного виробництва з дуловою енергією не
більш 300 Дж, а також вогнепальна гладкоствольна довгоствольна зброя.

Службову зброю повинно виключати ведення вогню чергами, нарізну службову
зброю повинно мати відмінності від бойової ручної стрілецької зброї по
типах і розмірам патрона, а від цивільного — по слідообразованнню на
кулі і гільзі. Ємкість магазина (барабана) службової зброї повинна бути
не більш 10 патронів. Кулі патронів до вогнепальній гладкоствольній і
нарізній короткоствольнії зброї не можуть мати сердечників із твердих
матеріалів. Патрони до службової зброї повинні відповідати вимогам
державних стандартів Російської Федерації.

Бойова ручна стрілецька і холодна зброя

До бойової ручної стрілецької і холодної зброї відноситься зброя,
призначена для рішення бойових і оперативно — службових задач, прийнята
відповідно до нормативних правових актів Уряду Російської Федерації на
озброєння Міністерства оборони Російської Федерації, Міністерства
внутрішніх справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської
Федерації, Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Федеральної
прикордонної служби Російської Федерації, Служби зовнішньої розвідки
Російської Федерації, Федеральної служби охорони Російської Федерації,
Федеральної служби податкової поліції Російської Федерації, Державного
митного комітету Російської Федерації, прокуратури Російської Федерації,
Федеральної служби залізничних військ Російської Федерації, військ
цивільної оборони. Федерального агентства урядового зв’язку й
інформації при Президенті Російської Федерації, Державної фельд’єгерскої
служби при Уряді Російської Федерації (далі — державні воєнізовані
організації), а також що виготовляється для постачань в інші держави в
порядку, встановленому Урядом Російської Федерації,

Зразки бойової ручної стрілецької зброї і патронів до нього,
конструктивні параметри котрих відносно вже прийнятих на озброєння
аналогів не збільшують їхню вражаючу силу, а також холодна зброя
приймаються на озброєння керівниками державних воєнізованих організацій
у порядку, обумовленому Урядом Російської Федерації.

Крім цього іншим позитивним моментом є те, що законодавець встановлює
обмеження на обіг цивільної та службоовї зброї.

На території Російської Федерації забороняються:

1) обіг у якості цивільної і службової зброї: вогнепальної
довгоствольної зброї з ємністю магазина (барабана) більш 10 патронів, що
має довжину стовбура або довжину стовбура зі стовбурною коробкою менше
500 мм і загальну довжину зброї менше 800 мм, а також маючого
конструкцію, що дозволяє зробити його довжину менше 800 мм і при цьому
не втрачається можливість виробництва постріла; вогнепальної зброї, що
має форму, що імітує інші предмети;

вогнепальної гладкоствольної зброї, виготовленого під патрони
до вогнепальної зброї з нарізним стовбуром;

кистенів, кастетів, сюрикенів, бумерангів і інших спеціально
пристосованих для використання в якості зброї предметів ударно —
дроблячої і метальної дії, за винятком спортивних снарядів;

патронів із кулями бронебійної, запальної, розривної або трасуючої
дії, а також патронів із дробовими снарядами для газових пістолетів і
револьверів;

зброї й інші предмети, що уражає дію яких засновано на використанні
радіоактивного випромінювання і біологічних чинників;

газової зброї, спорядженого нервово — паралітичними, що отруюють, а
також іншими речовинами, не дозволеними до застосування
Міністерством охорони здоров’я Російської Федерації, газової зброї,
здатного заподіяти середньої ваги шкода здоров’ю людини, що знаходиться
на відстані більш одного метра;

зброї і патронів до нього, що мають технічні характеристики, що не
відповідають криміналістичним вимогам Міністерства внутрішніх справ
Російської Федерації, погодженим с Державним комітетом Російської
Федерації по стандартизації, метрології і сертифікації;

вогнепальної безствольної зброї самооборони, електрошокових
пристроїв і іскрових розрядників, що мають вихідні параметри, що
перевищують розміри, установлені державними стандартами Російської
Федерації і відповідних норм Міністерства охорони здоров’я
Російської Федерації, а також зазначених видів зброї, зроблених за
межами території Російської Федерації;

холодної клинкової зброї і ножей, клинки і леза яких або автоматично
витягаються з ручки при натисканні на кнопку або важіль і фіксуються
ними , або висуваються за рахунок сили ваги або прискореного
руху й автоматично фіксуються, при длині клинка і леза більш 90 мм;

2) збереження або використання поза спортивними об’єктами спортивної
вогнепальної зброї з нарізним стовбуром або спортивною пневматичною
зброєю з дуловою енергією понад 7,5 Дж і калібру більш 4,5 мм, а також
спортивної холодної клинкової і метальної зброї, за винятком збереження
і використання цибуль і арбалетів для проведення науково —
дослідницьких і профілактичних робіт, пов’язаних з іммобілізацією
об’єктів тваринного світу;

3) установка на цивільній і службовій зброї пристосувань для безшумної
стрілянини і прицілів (прицільних комплексів) нічного бачення, за
винятком прицілів для полювання, порядок використання яких
встановлюється Урядом Російської Федерації, а також їхній продаж;

4) пересилка зброї;

5) носіння громадянами зброї при проведенні мітингів, вуличних ходів,
демонстрацій, пікетування й інших масових публічних заходів.

Ще однією відмінністю є наявність Державного кадастру цивільної та
службової зброї та патронів до неї. Кадастр є офіційною збіркою, яка
містить у собі систематизовані відоиості про цивільну та службову та
патрони до неї, дозволені до обігу на теритторії Російської Федерації.

Кадастр видається на підставі переліку моделей цивільної і службової
зброї і патронів до нього, зведення про які вносяться в Кадастр і
виключаються з Кадастру, що стверджується щокварталу Урядом Російської
Федерації або по його дорученню Держстандартом Росії разом із
Міністерством внутрішніх справ Російської Федерації. У Кадастр не
включаються зведення про холодну клинкову і метальну зброю, а також про
одиничні екземпляри цивільної зброї, увезених на територію Російської
Федерації, вироблених на території Російської Федерації або вивозимих із
Російської Федерації.

Кадастр видається і ведеться Держстандартом Росії. Зміни в Кадастр
вносяться Держстандартом Росії не пізніше трьох місяців після твердження
переліку моделей цивільної і службової зброї і патронів до нього,
зведення про які вносяться в Кадастр і виключаються з Кадастру.

Не менш авжливим ніж наявність Кадастру є обов’язковий контрольний
відстріл службової та цивільної вогнепальної зброї з нарізним стовбуром,
нагородна нарізна вогнепальна зброя, атакож знарізна зброя, що
ремонтуеться або переробляєся в заводськиїх умовах та послідуюча
передача контрольних зразків куль та гільз до Федеральної
пулегільзотеки.

Згідно зі ст.10 аналізуємого Закону право на придбання зброї мають:

1) державні воєнізовані організації;

2) юридичні особи з особливими статутними задачами;

3) юридичні особи, що займаються виробництвом зброї або торгівлею їм;

4) юридичні і фізичні особи, що займаються колекціонуванням або
експонуванням зброї;

5) спортивні організації й організації, що ведуть мисливське
господарство;

6) організації, що займаються оленярством у районах Крайньої Півночі і
прирівняних до них місцевостях, а також спеціалізовані підприємства, що
ведуть мисливський або морський звіробійний промисел;

7) освітні заклади;

8) громадяни Російської Федерації;

9) іноземні громадяни.

Згідно з ст. 13 коментуемого Закону встановлюється порядок придбання
зброї громадянами Росіїї. Так, наприклад, установлюється віковий ценз
на право володінні будь якою цивільною зброєю в 18 років, але він може
бути зменшений на дві долі законодавчим органом суб’єкту Російської
Федерації. Крім цього обмежується кількість зброї — у п’ять одиниць.
Термін дії ліцензії на право володіння зброєю більше ніж в Україні на 2
роки, та складає 5 років. Також громадяни Росії можуть отримати дозвіл
на право володіння та носіння електрошокових пристроїв та іскрових
розрядників.

Ліцензія на придбання зброї не видається наступним категоріям
громадян:

— не достигшим 18 років (установлений Законом вік може бути знижений
законодавчими (представницькими) органами суб’єктів Російської
Федерації, але не більш ніж на два роки);

— представившим не медичний висновок про відсутність протипоказань до
володіння зброєю. Зазначений висновок видається медичними заснуваннями
у встановленої Міністерством охорони здоров’я Російської Федерації
формі. Протипоказаннями до володіння зброєю, відповідно до роз’яснення
Мінздраву Росії, є : відсутність конечності, пензля, стопи; захворювання
периферичних судин ( варикозное розширення вен і ін.); хронічні
захворювання периферичної нервової системи; хронічні, що часто
загострюються захворювання шкіри; гострота зору з корекцією нижче 0,5 на
однім оку, нижче 0,2 на іншому ;або 0,7 на однім оку при відсутності
зори на іншому ; стійке зниження слуху будь-якої этиологии (сприйняття
шепотной промови менше 3 м); органічні захворювання центральної нервової
системи; алкоголізм, наркоманія, токсикомания (лист Мінздраву Росії №
10-01-1148 від 11 липня 1993 р.). Питання про видачу ліцензій
громадянам Російської Федерації, що страждає епілепсією або вираженими
формами прикордонних психічних розладів, розглядаються в індивідуальному
порядку Міністерством охорони здоров’я і Міністерством внутрішніх справ
(ч. 2 ст. 24 Правил обороту цивільної і службової зброї і патронів до
нього на території Російської Федерації);

— маючим судимість за вчинення навмисного злочину (тут мається на увазі
наявність у громадянина незнятої або непогашеної у встановленому законом
порядку судимості за вчинення навмисного злочину);

— відбуваючим покарання за скоєнний злочин;

— скоївшим протягом року адміністративне правопорушення, що зазіхає на
суспільний порядок або порядок керування .

— не маючим постійного місця проживання;

Законом вводиться обмеження, що стосується загальної кількості що
купується громадянином Російської Федерації вогнепальної зброї :
громадянин, якщо він не віднесений до категорії колекціонерів, може мати
у власності не більш п’ятьох одиниць мисливської вогнепальної зброї з
нарізним стовбуром, і не більш п’ятьох одиниць вогнепальної
гладкоствольної довгоствольної зброї.

При цьому Закон уводить нове поняття — «ліцензія на колекціонування або
експонування зброї на території Російської Федерації».

По нормативних актах, що діяли колись, колекціонування зброї
спеціальному ліцензуванню не підлягав і приватний колекціонер у
юридичному змісті не відрізнявся від інших набувачів зброї.

Пневматична зброя з дуловою енергією не більш 7,5 Дж і калібру до 4,5
мм включно, так само як і механічні розпилювачі, аерозольні та інші
пристрої, споряджені сльозоточивими або дратівними речовинами,
електрошокові та іскрові розрядники вітчизняного виробництва купуються і
зберігаються без обмежень, причому придбання такого роду предметів не
обмежено і віковими рамками, тобто за змістом частини 4 статті 3 Закону
вони можуть вільно купуватися особами, недосягшим 18-річного віку.

Загальний порядок отримання дозволу на придбання та ліцензії на право
володіння та носіння зброї практично не відрізняється від аналогічних
правил встановленнх на Україні.

Юридичні особа з особовими статутними завданнями мають право
набувати цивільної і службової зброї в юридичних осіб — постачальників
після одержання відповідної ліцензії в органах внутрішніх справ. Види,
типи, моделі і кількість цивільної і службової зброї для використання
працівниками юридичних осіб з особливими статутними задачами
встановлюються Урядом Російської Федерації.

Придбана зброя підлягає реєстрації у відповідних органах внутрішніх
справ у двотижневий термін із дня його придбання. При реєстрації зброї
юридичним особам з особливими статутними задачами видається дозвіл на
збереження і використання цієї зброї терміном на трьох року на підставі
документів, що підтверджують законність придбання зброї. Форма дозволу
визначається Міністерством внутрішніх справ Російської Федерації.

Право на придбання зброї державними воєнізованими організаціями
урегульований ст. 11 коментирует Закону.

Державні воєнізовані організації мають право набувати бойової ручної
стрілецької й іншої зброї в порядку, установленому нормативними
правовими актами Уряду Російської Федерації. З вогнепальної зброї з
нарізним стовбуром, що знаходиться на озброєнні державних воєнізованих
організацій, робиться контрольний відстріл для формування федеральної
пулегильзотеки в порядку, обумовленому Урядом Російської Федерації.

Відповідальність за порунешшя законодавства про зброю передбачає також
два види відповідальності кримінальну та адміністративну. Кримінальна
відповідальність установлюється Кримінальним Кодексом Російської
Федерації за незаконне придбання, передача, збут, зберігання, перевезеня
або носіння зброї, її основних частин, боєприпасів, вибухових речовин та
вибухових пристрохв (ст. 222 КК); незаконне виготовлення зброї (ст. 223
КК); неналежне виконання обов’язків по охороні зброї, боєприпасів,
вибухових речовин та вибухових пристроїв (ст. 225 КК); розкрадання або
вимагання зброї, боєприпасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв.
(ст. 226 КК); недбале зберігання вогнепальної зброї ( ст. 224 КК).

Адміністративна відповідальність установлюється Кодексом про
Адміністративні Правопорушення РСФСР за порушення порядку придбання,
зберігання, передача або продаж громадянами вогнепальної гладкоствольної
мисливської зброї (ст. 172 КпАП); порушення правил зберігання або
перевезення вогнепальної зброї та боєприпасів(ст. 173 КпАП); порушення
термінів реєстрації вогнепальної зброї та правил постановки їого на
облік (ст. 174 КпАП); ухилення від реалізації вогнепальної
гладкоствольної мисливської зброї та боїових припасів (ст. 175 КпАП) ;
стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах та в не одведенних для
цього місцях або з порушенням встановленного порядку (ст. 159 КпАП);
порушення правил полювання та рибальства, а також правил здійсненн інших
видів користування тваринним світом ( ст 85 КпАП).

Порядок зберігання зброї наші сусіди в Законі регламентують лише в
загальних рисах. Та ніяких особових розумів відносно товщини двер^ та
кількоскі металевих рещіток він не висуває. Закон указує лише на ті, що
зброя повинна зберігатися в умрвах які забеспечують її збереження,
безпеку збегігання та виключати доступ до неї сторонніх осіб. Основною
вимогою до зберігання зброї є наявність отриманного в органах внутрішніх
справ відповідного дозволу (Ліцензії) на право зберігання та носіння
конкретного екземляру зброї.

Висновки

Проаналізувавши сучасний стан дозвільної системи в Україні, а також
порядок прибдання, зберігання, використання, реалізаціїї окремих
об’єктів дозвільної системи (зброї) можливо дійти до висновку, що наша
держава розуміє необхідність регулювання обігу зброї, але ця діяльність
потребує вдосконалення.

Вивчення нормативно — правової бази, що регулює діяльність
Дозвільної системи в Україні можна визначити, що Міністерство
внутрішніх справ свою роботу щодо здійснення дозвільної системи
організує через структурні підрозділи міліції громадської безпеки
(відділ дозвільної системи Головного управління адміністративної служби
міліції МВС (ГУАСМ МВС), управління (відділи) адміністративної служби
міліції головних управлінь МВС України в Криму, м. Києві, Київській
області, управлінь МВС України в областях, м. Севастополі, на транспорті
(УАСМ, ВАСМ ГУМВС, УМВС, УМВСТ), управління МВС України на транспорті,
відділ спеціальної міліції МВС України, старших інспекторів, інспекторів
дозвільної системи, а також дільничних інспекторів міліції міськ-,
райлінорганів внутрішніх справ.

Дозвільнє законодавство потребує вдосконалення, яке обумовлене
об’єктивними причинами, а саме :

Погіршення економічної ситуації в Україні зумовлює зростання

злочиності, що автоматично викликає бажання у населення захищати свої
законні інтереси та права. Причина очевидна: злочинці завжди віддають
перевагу беззахисним жертвам. Чим менше імовірність зустріти відсіч, тим
охоче застосовують зброю. У Вірджинії, на батьківщині американської
демократії, із 1.07.95 р. набрав чинності закон, за яким кожний
громадянин старше 21 року, не засуджений (крім дрібних правопорушень
начебто перевищення швидкості), не алкоголік, не наркоман, психічно
здоровий не має перешкод для одержання дозволу на носіння зброї. Термін
видачі дозволу 45 днів, із 1.07.96 р. — 90 днів. Термін його дії — 2
роки. Всі кандидати зобов’язані пройти курс володіння зброєю. Вартість
ліцензії — 50 долл. США. Носіння зброї забороняється в місцях де
продають алкоголь на розлив, і там, де це забороняють закони штату і
країни. Але український законодавець у данному випадку обмежує це
бажання.

Чинним законодавством встановлені різні віки за досягненням яких

можливо придбати вогнепальну зброю. І це на мою думку суперечить
звичайній логіки. Солдат отримує автомат у 18 років, службову зброю
отримують за досягненням 21 року, а от звичайнії цивільній особі
придбати мисливського карабіна, який небільш небезпечний ніж наприклад
армійська гвинтівка СВД, чи той самий АКМ.

Законодавець не обмежує кількості зброї що може перебувати у власності

громадян. Теоретично можливо придбати 100 єкземплярів, а чи потрібні
вони законослухняному громадянину.

Не секрет, що правоохоронні органи в СНД і в Україні зокрема не
користуються довірою населення. Вони усе ще виконують функцію
репресивного інструменту влади. Тому очікувати будь — якої
«лібералізації» від імені МВС і його дозвільної системи не доводиться,
це обов’язок законодавчої влади. Потрібні політичні рішення.

Стара міліцейська пісня про те, що нашим людям «тільки дай волю і вони
перестріляють один одного» цілком безпідставна. «Воля», принаймні в
Україні, вже надана: усілякі (навіть колишні партійні) «бонзи» і
державні «могікани” (котрі «можуть») і «делавары» (котрі «справи
варять») мають на різних, не цілком ясних, підставах дозволи на носіння
«бойової» (кабурної) зброї. На цьому шляху МВС України, тільки продовжує
радянську практику «нагородної» зброї. Тепер до нього додалася зброя,
«пов’язана з перевезенням матеріальних цінностей».

Тому доцільно було б прийняття Верховною Радою України Закону “Про
зброю” який

По – перше, встановив би один вік у 18 років, а не деферціованний, як
зараз 18, 21, 25 роки, за досягненням якого громадянин міг отримати прво
на придбання зброї.

По – друге, дозволити громадянам мати право на придбання “кабурної”
нарізної вогнепальної зброї для самозахисту.

По – третє доцільно булоб у томуж самому Законі встановити обмеження
відносно габарітів, швидкострільності, калібру вогнепальної зброї яка
може перебувати у власності громадян. Не треба дозволяти громадянам
володіти крупнокаліберною вогнепальною зброєю, швидкострільними
компактними пістолетами – кулеметами (по типу ізраїльського “Узі”,
німецького “МП – 5”, амереканського “Інгрема”), автоматами, які скоріше
за все можна віднести до наступальної зброї ніж до зброї самозахисту. А
от мати у “господарстві” невеличкий Браунінг, або Беретту, яка одним
своїм виглядом може “відбити” будь які бажання у злочинця булод буже
корисно. Для цього потрібно розробити класифікацїю видів вогнепальної
зброї і вже згідно з цим переліком видавати дозволи.

По – четверте, непагано булоб скористатися досвідом інших країн у цій
сфері суспільних відносин, і зокрема досвідом Росії стосовно обліку
вогнепальної зброї. Створити республіканську пулегільзотеку до якої
поступали б відомості про усю нарізну вогнепальну зброю, а не лише
кримінальну та відомчу.

По – п’яте, вивчаючи діяльність дозвільної системи, та порядку отримання
дозволів я ніде не зустрічав збірки, яка б містила у собі виключний
перелік нормативних актів стосовно данної проблематики.

По – шосте, обмежити кількість одиниць зброї, що може перебувати у
власності громадян 5 одиницями.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Конституція України від 28.06.98. Ст. 27// Комп’ютерна правова система
НАУ

Кримінальний кодекс України від 01.04.1961. Ст. 15 // Комп’ютерна
правова система НАУ

Положення “Про відзнаку Президента “Іменна вогнепальна зброя” від
29.04.1995 р // Комп’ютерна правова система НАУ

Додаток № 1 до Постанови ВР України від 17 червня 1992 р. № 2471-12 “Про
право ласності на окремі види майна” // Комп’ютерна правова система НАУ

П. 2 Положення “Про дозвільну систему” затвердженно Постановою КМ
України від 12 жовтня 1992 р. № 576 // Комп’ютерна правова система НАУ

П. 1 Положення “Про дозвільну систему” затвердженно Постановою КМ
України від 12 жовтня 1992 р. № 576 // Комп’ютерна правова система НАУ

П. 9 Положення “Про дозвільну систему” затвердженно Постановою КМ
України від 12 жовтня 1992 р. № 576 // Комп’ютерна правова система НАУ

Там же .- П. 10

Там же .- П. 11

Там же .- П. 12

Ашурков В. Н. С. И. Мосин — создатель русской винтовки. — М.:
Воениздат,

1951. – С. 56

Благонравов А. А. Основания проектирования автоматического оружия.-
М.: Гос. изд-во оборонной промышленности, 1940.- С. 25.

Болотин Д.Н История советского стрелкового оружия и патронов-

СПб.:Полигон, 1995. – С. 20

Там же.– С. 40.

Гнатовский Н. И., Шорин П. А. История развития отечественного

стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1959. –С.10.

Там же. – С. 15.

Жуков В. Н. Справочник по стрелковому оружию. -М.: Воениздат, 1983. –
С.21.

Там же. – С. 50.

Гнатовский Н. И., Шорин П. А. История развития отечественного

стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1959. –С.30.

Там же. – С. 42.

Жуков В. Н. Справочник по стрелковому оружию. -М.: Воениздат, 1983. –
С.36.

Федоров В. Эволюция стрелкового оружия. Ч. 1 и 2. — М.: Воениздат, 1938.
– С. 30.

Гнатовский Н. И., Шорин П. А. История развития отечественного

стрелкового оружия.- М.: Воениздат, 1959. –С.50.

Там же. — С. 53.

Жуков В. Н. Справочник по стрелковому оружию.- М.: Наука, 1983. – С.
45.

Там же. – С. 70.

Гнатовский Н. И., Шорин П. А. История развития отечественного

стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1959. –С.75.

Там же. – С. 96

Терезиев В.Н. Идентификация в криминалистике. // Советское государство
и право 1948.- № 12. — С. 41.

Седова Т.А. Вопросы экспертизы в работе защитника. -Л.: Мысль 1970. — С.
134.

Даль В. Толковый словарь. -М.: Научная литература, 1955. Т. 2, — С. 444

Юридический словарь.- М. Юридическая литература, 1985. — С. 417

Соколов Л.Ф. Оружие как признак состава преступления при посягательствах
на общественную безопасность .// Советское государство и право.- 1985.-
№ 10, — С. 36.

Уголовное право. Часть особенная.- М.: Юридическая литература,1969. — С.
425.

БСЭ. Изд. 2- е.- М. : Советская литература, 1983. Т. 46. -С. 229.

Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 20 вересня 1974 р. «Про
судову практику по справах про розкрадання вогнепальної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин, незаконному носінні, збереженні,
придбанні, виготовленні або збуті зброї, бойових припасів або вибухових
речовин і недбалого збереження вогнепальної зброї». П.5 // Компп’ютерна
правова система НАУ

Устинов А.И. Криминалистическое исследование холодного оружия.– В кн.:
Проблемы судебной экспертизы. -М.: Прогресс, 1961. сб. 3, — С. 100.

Устинов А.И., Портнов М.Э., Денисов Е.Н. Холодное оружие. -М.:
Художественная литература, 1985. — С. 18

Самончик А.Н. Криминалистическое исследование холодного оружия. -Л.:
Правда, 1979. — С. 5-6.

Плескачевский В.М.Экспертиза холодного оружия и некоторые
процессуальные вопросы, связанные с ней. – В кн. : Вопросы судебной
экспертизы. Баку, 1966. — Сб.3. — С.116.

В.В. Поляков , А.В.Артамонов. Оружие… Оружие… Оружие…: Виды
оружия, инструкции, фотографии, нормативные документы. –Запорожье: РИП
“Видавець”, КЦ “Энигма”, 1994. — С. 5.

Там же. –С. 6.

Шелоков А.А. Оружие самозащиты :газовые пистолеты; аэрозольные
балончики. –К.: Либідь, 1996. -С. 12.

В.В. Поляков , А.В.Артамонов. Оружие… Оружие… Оружие…: Виды
оружия, инструкции, фотографии, нормативные документы. –Запорожье: РИП
“Видавець”, КЦ “Энигма”, 1994. — С. 7.

Кримінальний Кодекс України від 01.04.1961 р. Ст. 15 // Комп’ютерна
правова система НАУ

Кувшинова Е . Газовые средства самообороны : Результаты на лицо//.
Фиансовая консультация 1997.- №25. — С. 23.

В.В. Поляков , А.В.Артамонов. Оружие… Оружие… Оружие…: Виды
оружия, инструкции, фотографии, нормативные документы. –Запорожье: РИП
“Видавець”, КЦ “Энигма”, 1994. — С. 10.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, обліку, перевелення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також
боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів.Затвердженна наказам
міністерства внутрішніх справ Украіни від 21.07. 1998 р. № 622.п.8.2
//Комп’ютерна правова система Liga.

Там же п.- 8.3.

Там же п.- 8.4.

Там же п.- 8.5.

Там же п.- 8.6.

Там же п.- 8.7.

Там же п.- 8.10.

Там же п.- 8.11.

Додаток № 1 до Постанови ВР України від 17 червня 1992 р. № 2471-12 “Про
право ласності на окремі види майна” // Комп’ютерна правова система НАУ

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, обліку, перевелення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також
боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів.Затвердженна наказам
міністерства внутрішніх справ Украіни від 21.07. 1998 р. № 622.п2.6.
//Комп’ютерна правова система Liga.

Зброя : придбання, зберігання, використання: збірка нормативних
актів/уклад.: А.С.Мацко, І.В.Бойко.-К.:Юрінком Інтер, 1998.-С.163

Там же. –С. 163.

Додаток №3 до Інструкції про порядок видачи медичних довідок громадянам
України на право придбання спеціальних засобів самооборони зарядженних
речовинами сльозоточивої та дратівної дії, можливість займатися
недержавною охоронную діяльністю.// Комп’ютерна правова система Liga.

П.3 Інструкції про порядок видачи медичних довідок громадянам України
на право придбання спеціальних засобів самооборони зарядженних
речовинами сльозоточивої та дратівної дії, можливість займатися
недержавною охоронную діяльністю.// Комп’ютерна правова система Liga.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, обліку, перевелення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також
боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів.Затвердженна наказам
міністерства внутрішніх справ Украіни від 21.07. 1998 р. № 622.п 4.6.
//Комп’ютерна правова система Liga.

Положення про порядок видачі народним депутатам України та окремим
посадовим особам аппарату Верховної Ради України у тимчасове
користування вогнепальної зброї, її обліку і зберігання : затвердженно
Наказом МВС України № 524 від 24.07.1996 // Комп’ютерна правова система
НАУ.

Положення про відзнаку Презилента України “Іменна вогнепальна
зброя”:затверджено Указом Президента України № 341від 29.04.1995. //
Комп’ютерна правова система Право.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, обліку, перевелення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також
боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів.Затвердженна наказам
міністерства внутрішніх справ Украіни від 21.07. 1998 р. № 622.п 12.15.
//Комп’ютерна правова система Liga.

Там же.- п.12.12.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування
судами законодавства, яке забеспечує право на необхідну оборону від
суспілльно — небезпечних посягань» №4 від 28.06.1991. //Комп’ютерна
правова система НАУ.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, обліку, перевелення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також
боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів.Затвердженна наказам
міністерства внутрішніх справ Украіни від 21.07. 1998 р. № 622.п 9.1.
//Комп’ютерна правова система Liga.

Там же.- п 9.2.

Там же.- п.2.3.

Там же п.-11.4.

Закон України від 20.12.1990р. “Про міліцію” . //Комп’ютерна правова
система НАУ.

Положення КМУ України від 12 жовтня 1992 р. N 575 «Про порядок
застосування вогнепальної зброї» . //Комп’ютерна правова система НАУ.

Закону України від 15 жовтня 1992 р “Про підприємництво” .
//Комп’ютерна правова система НАУ.

Умов та правил здійснення підприємницької діяльності по виробництву,
ремонту і реалізації спортивної,мисливської вогнепальної зброї та
боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовленню і реалізації
спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної
дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання
спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів,створенню та
утриманню стрілецьких тирів, стрільбищ,мисливських стендів і
штемпельно-граверних майстерень. Затвердженні наказом МВС України від 18
жовтня 1993 р. N 643. //Комп’ютерна правова система НАУ.

Там же.- п.2.3

Там же.- п.2.3.

Там же.- п.4

Там же.- п.4

Кримінальний кодекс України від 01.04.1961 р. Ст. 161 // Комп’ютерна
правова система НАУ

Кримінальний кодекс України від 01.04.1961 р. Ст. 222 // Компп’ютерна
правова система НАУ

Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання.:
затвердженно постановою КМУ від 20.06.1996р. № 780 п. 5. //Комп’ютерна
правова система Liga.

Там же.- п.26.

Постанова Пленум Верховного Суду України своєю постановою від 8 липня
1994 р. за № 6 “Про судову практику в справах про розкрадання,
виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими
припасами або вибуховими речовинами” роз’яснив, що під незаконним
зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської),
бойових припасів або вибухових речовин є умисні, без належного дозволу
дії, пов’язані з володінням незалежно від тривалості часу будь-яким із
зазначених предметів, що знаходяться не при винній особі, а у вибраному
і відомому їй місці. //Комп’ютерна правова система НАУ.

Кримінальний кодекс України від 01.04.1961 р. -Ст. 224 // Компп’ютерна
правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.174 // Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.190 // Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.191// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.192// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.193// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.194// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.195// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.195-1// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.195-2// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.195-3// Комп’ютерна правова система НАУ

Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984.
–Ст.195-4// Комп’ютерна правова система НАУ

PAGE 1

PAGE 1

Похожие записи