Поняття та загальна характеристика джерел цивільного права

Як не парадоксально але джерелом цивільного права є саме право. Такий
підхід продиктований закріпленням у ст. 8 Конституції України пріоритету
права над законом. Мова йде про природні права які надані людині не
залежно від того формалізовані вони у якомусь нормативному акті чи ні. З
прогресом ці права лише наповнюються більшим і гарантованим змістом. Так
право на збереження життя хворого залежить від досягнень медицини,
винайденням ефективних лікарських препаратів для подолання недуги, їх
доступністю для пересічного громадянина. При рівному природному праві на
життя заможної людини, яка має достатньо коштів для лікування (пересадки
враженого недугою органу) є більш гарантованим.

Разом з тим пріоритет права над законом не є абсолютним і належним чином
не забезпеченим. Справа у тому, що ч. 2 ст. 19 Конституції України
встановлено що органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України. Звідси чиновник, той же суддя при вирішенні спору приречений
керуватися не правом, а законом тобто позитивним правом.

На даному етапі склалося два розуміння джерел права – широке –будь-які
носії права та у вузькому – позитивне законодавство. З огляду на
інтеграційні процеси останнє повинно бути гармонізоване із
законодавством тих країн, до тісною співпраці з якими прагне Україна.
Так, Постановою КМУ №417 від 31 березня 2004р. “Про додаткові заходи
щодо посилення роботи з адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу” створена Міжвідомча координаційна рада адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначені
напрямки її діяльності і компетенцію. Адаптація безумовно і перш за все
стосується цивільного законодавства.

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу визначає механізм досягнення Україною
відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям
набуття членства в Європейському Союзі. Метою адаптації є досягення
відповідності правової системи України acquis communautaire з
урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до
держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства –
процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у
відповідність з вимогами угод СОТ та правом ЄС acquis communautaire.

Система джерел цивільного права зумовлена конструкцією ст.4 ЦКУ де
вказано що основу цивільного законодавства України становить Конституція
України, а основним актом цивільного законодавства України є ЦКУ. Це
відображає загальну систематику і ієрархію законодавства України, в тім
числі й цивільного. Звідси актами цивільного законодавства є також інші
закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та
ЦКУ.

Важливо, що у новому ЦК збережено правило згідно якого якщо суб’єкт
права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект
закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він
зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦКУ.
Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з
відповідним проектом закону про внесення змін до ЦКУ.

Цивільні відносини у встановлених Конституцією України випадках можуть
регулюватися актами Президента України. Актами цивільного законодавства
є також постанови КМУ. Якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦКУ або
іншому законові, застосовуються відповідно положення ЦКУ або іншого
закону.

Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові
акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах,
встановлених законом.

Важливо те, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території
України. Це забезпечує єдність джерел приватного права на всій території
України, а зважаючи на такі підходи в інших країнах то і сталість цих
підходів у більшості країн світу (єдиний простір цивілістичних підходів
до регулювання цивільних відносин). Це надає орієнтирів при вступі у
цивільні правовідносини на території інших країн.

В основі такого підходу – природні права людини та рецепції римського
цивільного права. Природні права за сучасного розвитку цивілізації
отримали свою формалізацію у національному або міжнародному
законодавстві. Тому розвинуті правові системи визнають пануючим джерелом
права нормативні акти, які у свою чергу групуються за їх юридичною
силою: від основного закону до локального нормативного акту. В
цивільному праві система нормативних актів, які регулюють майнові і
особисті немайнові відносини на засадах рівності і автономності,
прийнято називати цивільним законодавством. При цьому пропонується певна
шкала оцінки сили нормативних актів, наприклад Конституція України – 1,
ЦК України – 0,9 і так дальше.

З огляду на процеси глобалізацій все більшого значення набувають
міжнародно-правові акти. В Україні вони імплентовані з
міжнародно-правових актів у національне законодавство і таким чином
отримали свою формалізацію. Таким чином сьогодні ми так чи інше все
рівно будемо виходити з формалізованих норм права. Застосування права
йде через норми права – рівний масштаб до нерівних людей.

Таким чином джерела цивільного права – зовнішні і формалізовані носії
цивільно-правових норм та внутрішнє право.

Слід мати на увазі що дотепер дискусійним є питання про співвідношення
понять “зовнішня форма вираження права” та “джерело права”. Одні схильні
вважати доцільним необхідність поділу права на матеріальні і формальні
джерела права, інші – їх ототожнюють.

Класичною є теорія подвійного розуміння джерел права у формальному
(юридичному) вигляді і як безпосередньо джерел (витоків) виникнення
права (матеріальних джерел). Здебільше під матеріальним джерелом права
розуміється матеріальні (об’єктивні умови життя – першопричина
необхідності врегулювання певних відносин. Формалізація права проходить
через створення норм права “джерела права у юридичному сенсі”: форми
існування юридичних норм, особливі форми вираження волі у вигляді норм
права, спосіб надання правилу поведінки загальнообов’язкової сили.

u ue

»

$

U

?????????V?Під ідеальними розуміються обставини, що впливають на позицію
законодавця при прийняті норм права (особливості внутрішньої і
зовнішньої економічної і політичної обстановки тощо). Під джерелом права
розуміється і діяльність держави по встановленню або санкціонуванню норм
права.

Спроби сучасного розуміння поняття “джерело права” не припиняються досі.
Здебільшого це зв’язано із школами права взагалі: соціологічна –
матеріальні джерела, природно-правова – розуміння людини, психологічна —
психологічні і імперативно-атрибутивні переживання людини, історична –
дух народу.

Сучасна теорія різноджерельного права на відміну від домінуючої раніше
теорії державного регулювання відносин дає підставу до джерел цивільного
права віднести:

— внутрішнє право особи;

— засади цивільного права;

— договір: міжнародно-правовий (Конвенція про права людини), з
нормативним змістом (засновницький договір), звичайний цивільно-правовий
договір як мононорма права;

— звичаї, зокрема звичаї ділового обігу;

— судову практику (судовий прецедент);

— аналогію права і аналогію закону;

— нормативно – правовий документ (нормативний акт);

Перші відносяться до так званого природного права, а нормативно-правові
документи до позитивного законодавства. Формалізовані джерела права
(позитивне законодавство) мають свою залежність за силою та за датами
прийняття. Акт нижчої юридичної сили не може суперечити акту вищої
юридичної сили. При колізії (суперечливості) рівних за силою актів
більшу силу має той з них, який прийнято пізніше.

До джерел цивільного права відноситься прийнята система права, релігія,
національний менталітет, уклад економіки, культура тощо.

Хоча цивілістична доктрина безпосередньо не відноситься до джерел
цивільного права, але як доктринальне тлумачення норм права приймається
до уваги судом в тих випадках коли виникають сумніви щодо застосування
конкуруючих норм права, конкуренцій кваліфікації тощо. Дані тлумачення
норми права враховуються при вирішення справи по суті. На їх підставі
розробляються і вносяться пропозиції для удосконалення законодавства. До
того у випадку виникнення складних питань у судовій практиці прийнято
звертатись за доктринальним тлумаченням норм права та юридичною
кваліфікацією відносин.

Не можуть бути джерелами цивільного права розроблювані, обнародувані
навіть прийняті, але не введені у дію у встановленому порядку проекти
нормативних актів. Це стосується модельних законів (Модельний цивільний
кодекс СНД), зразків договорів тощо.

Спірне питання щодо віднесення до джерел права індивідуальний актів
(мононорм права) і актів локального характеру. Одні ці акти не вважають
джерелами цивільного права за тими мотивами, що вони обов’язкові лише
для тих, хто їх прийняв, є проявом диспозитивності цивільного права.
Інші наполягають на тому, що коли статути юридичних осіб санкціонуються
державною при реєстрації вони стають джерелами права. При вирішенні
цього питання слід виходити з прагматичної сторони: обов’язкові ці норми
для судових та інших органів при вирішенні спорів, чи ні. Якщо суди, та
інші органи посилаються на мононорми та локальні норми ми повинні
визнавати їх джерелами права.Слід відмітити вплив інтеграційних процесів
на становлення джерел цивільного права. Мова йде про уніфікацію
цивільного законодавства яка почалась вже давно на засадах ринкової
економіки та західних цінностей.

В Західній Європі під керівництвом професора Ланов розроблено окремі
положення загальної частини проекту Цивільного кодексу Європейського
Союзу. Проте розробка всього кодексу за прогнозами – справа не одного
десятиріччя.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Правова система Європейського Союзу , яка включає акти законодавства
Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках
Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики
безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Див.: Керимов Д.В. Понятие источника советского социалистического права
//Ученые записки ЛЮИ, Вып. У, 1951, -С.89.

Див.: Колісник Т.В. Внутрішнє законодавство України як джерело
міжнародного приватного права. Х.: дис. ..к.ю.н. 2003.

Так, ЦК України і Господарський кодекс України прийняті в один день,
але перший до обіду а другий після обіду. Якщо б Президент України їх
підписав то другий мав би першість перед ЦК.

Національний менталітет і правова культура, законопослухання є важливою
складовою частиною права. Якщо навіть самий кращий закон громадянами не
виконується то він перетворюється у пусту формальність. Повага до закону
є визначальною у формування правової культури. Можна закон знати
напам’ять але у повсякденному житті його ігнорувати.

Ні про яку повагу до закону можна говорити коли не тільки
пересічні громадяни але і його “стражі” не дотримуються звичайних правил
дорожнього руху, особливо при переході вулиці.

Див. Цивільний кодекс. Частина перша. Модель. Рекомендаційний
законодавчий акт Співдружності Незалежних Держав. Прийнятий на п’ятому
пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав – учасників
Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р.//Приложение к
Информационному бюллетеню МПА государств – учасников СНГ”, 1995, №6.

Див. Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф.
Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002, -С.62

Див.: Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н.Азімов,
М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів
С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. –Х., Право. 2000. – С.24

Похожие записи