Реферат на тему:
Поняття та види угод
Під угодою розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на
встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов’язків. Для угоди
характерними є такі ознаки.
1. Угодою визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну
або припинення цивільних прав або обов’язків. Якщо буде встановлено, що
дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде
визнаватися угодою. Так, якщо громадянин порушує права інших суб’єктів,
то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов’язків, не може
вважатися угодою, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший
результат – порушити чиєсь право. Або наприклад: особа гасить пожежу,
рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові – це правомірні дії,
але й вони не є угодами, бо виникли не з метою встановлення, зміни,
припинення прав або обов’язків. Такі дії називаються юридичними
вчинками.
2. Угодою визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат,
а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або
обов’язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на
встановлення для спадкоємців прав та обов’язків. Домовленість між
наймодавцем і наймачем про підвищення плати за користування переданим у
найом майном встановлює зміну прав та обов’язків сторін у договорі
найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з
ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих
цивільних прав та обов’язків між цими суб’єктами.
3. Угодою визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб. Якщо
працівник міліції вилучає у громадянина автомобіль з метою
переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися угодою,
тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть
угодами також адміністративні акти органів державного управління, які
хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов’язання про передачу
будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як
власні акти суб’єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти
адресовані, повинні їх виконати незалежно від свого бажання.
Угода може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як
безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом
безпосереднього породження угодою цивільних прав і обов’язків може бути
договір купівлі-продажу. Сам момент укладання названого договору
породжує обов’язок продавця передати майно у власність покупцеві, а
покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову
суму. В деяких випадках укладання угоди є недостатнім для. породження
прав і обов’язків. Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини
недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що
виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і
обов’язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події –
факту смерті.
Угоди, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними,
а тому вимагають певної класифікації. Вона може проводитись за різними
критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для
виникнення угоди, за співвідношеннями прав та обов’язків сторін в угоді;
за моментом, з яким пов’язується виникнення угоди; за значенням підстав
угоди для її дійсності і т.п.
У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для
виникнення угоди, угоди поділяють на одно-, дво- та багатосторонні.
Односторонньою визнається угода, для виникнення якої досить дії однієї
сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголошення конкурсу
і т.п„ При цьому треба мати на увазі, що хоча угода й породжується волею
однієї особи, але ЇЇ правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають
інтереси інших осіб. Так, заповіт може складатися для того, щоб
позбавити спадщини тих, хто її отримав би при відсутності заповіту. Крім
того, в односторонній угоді може бути об’єднана воля кількох осіб
(оголошення конкурсу).
Якщо для виникнення угоди потрібні зустрічні дії Двох сторін, то це
двостороння угода. Двосторонньою угодою виступає договір; двостороння
угода може виникнути лише тоді, коли зустрічні дії сторін будуть
погоджені, що означає усунення розбіжностей відносно умов угоди.
Наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити
зустрічну волю покупця і продавця. У двосторонній угоді на боці кожної
із сторін можуть виступати як по одній особі, так і по кілька осіб, але
воля всіх учасників, які виступають на одній стороні угоди, повинна
виражати єдину волю.
Для виникнення багатосторонньої угоди потрібне волевиявлення трьох і
більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (трьох- або
чотирьохсторонній обмін житлом), так і спрямованими до однієї мети
(сумісна діяльність). Багатосторонні угоди теж являють собою договори. В
багатосторонній угоді кожний з її учасників є самостійною стороною і
виражає індивідуальну волю.
Угоди поділяються на платні й безоплатні. У платній угоді дії однієї
сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію,
пов’язану з наданням будь-якого майна. У договорі купівлі-продажу
продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній
зобов’язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В
деяких угодах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й
виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть
передаватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або
надання послуг. У безоплатній угоді обов’язок здійснити те чи інше
майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового
задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за
договором дарування. Безоплатними будуть договори: позики грошей без
стягнення процентів; безоплатного користування майном; доручення без
зобов’язання виплати повіреному винагороду. Безоплатними є односторонні
угоди. Платний чи безоплатний характер угоди обумовлюється законом,
погодженням сторін, або витікає із змісту правовідносин, породжених
угодою. Договір купівлі-продажу завжди платний. Договір дарування не
сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними,
так і безоплатними – це залежить від домовленості сторін.
В залежності від моменту виникнення угод, угоди поділяються на
консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуальної угоди достатньо
погодження волі учасників угоди, В момент, коли узгодження воль
проведено відносно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом випадках
ще й належним чином оформлене), угода вважається укладеною. З цього
моменту у її сторін виникають відповідні права і обов’язки. Так, за
договором купівлі-продажу покупець зобов’язується прийняти майно і
сплатити за нього повну грошову суму. Права і обов’язки сторін цього
договору виникають з моменту його укладання. Більшість угод є
консенсуальними. Для укладання реальної угоди одного волевиявлення
(узгодження воль) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні
дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчинення фактичних дій угода
вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні –
здійснюються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець)
передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі,
визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути таку
ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і
обов’язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання,
а з моменту передачі речі.
За значенням підстав для дійсності угоди останні поділяються на
каузальні і абстрактні. Під підставою угоди розуміють її юридичну мету.
Наприклад, договір майнового найму дає можливість наймачеві одержати
чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування
дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Ці угоди, а також більшість інших є каузальними, оскільки мають на меті
досягнення певного правового результату. Угода, в якій відсутня мета,
тобто підстава укладання, може бути визнана недійсною. Якщо, наприклад,
у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояснення, чому А.
видав розписку В., то така розписка не повинна мати юридичної сили. В
абстрактній угоді допускається замовчування мети угоди. Прикладом
абстрактної угоди може слугувати вексель. Належним чином оформлений
вексель зберігає юридичну силу незалежно від того, чи виконані ті
зобов’язання у зв’язку з якими він був виданий.
У період становлення ринкових відносин все більшого значення набувають
біржові угоди. Біржовими називаються угоди, укладені членами біржі між
собою безпосередньо чи через своїх представників на біржових торгах, про
взаємну передачу прав і обов’язків відносно майна, яке допущено до обігу
на біржі в строки і порядку, встановлені статутом біржі і правилами
біржової торгівлі.
До біржових угод застосовуються загальні правила про відповідні договори
(купівлі-продажу, комісії тощо). Але біржовими статутами можуть бути
передбачені й інші умови біржових угод, які складають комерційну
таємницю сторін і не підлягають розголошенню без їх згоди.
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Біржові угоди поділяються на:
– угоди з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу
конкретного товару. Різновидність такої угоди – бартерна угода;
– ф’ючерсні угоди – це угоди, що передбачають передачу акцій або товару
та виплату грошової суми через визначений строк після укладання угоди за
ціною, встановленою в угоді. Ф’ючерсні угоди, як правило, укладаються з
метою страхування угод з реальним товаром;
– угоди з цінними паперами.
Спори, пов’язані з укладанням біржових угод, розглядаються в біржовому
арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
