РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття та види сільськогосподарських кооперативів

Розвиток ринкових відносин зумовлює необхідність широкого використання
кооперативної форми організації праці в аграрному секторі економіки.

Історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні,
економічно розвинутих країнах, засвідчує, що саме кооператив, — основна
мета якого — обслуговувати основну

діяльність членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити
їм реальний доступ до фінансових і матеріальних засобів. Він може й
повинен стати зв’язуючи ланкою між приватним товаровиробником і ринком,
допомагаючи йому у сфері збуту продукції, в матеріально-технічному
забезпеченні, кредитуванні, агрономічному та зоотехнічному
обслуговуванні тощо.

Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є
найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників сільськогосподарської
продукції — Із збуту продукції, із придбання знарядь і засобів
сільськогосподарського виробництва, використання складної техніки,
організації взаємного кредитування селянських господарств тощо. Такі
обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку
індивідуальних фермерських господарств, об’єднуючи їхні зусилля в
окремій фазі виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське
виробництво є сукупністю багатьох різноманітних процесів, то і фермер
може бути членом одночасно кількох кооперативів, обслуговуючих його
виробництво.

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в
Україні є закони України від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську
кооперацію» та від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію».

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», на відміну від загального
кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду
кооперативів — сільськогосподарських. Він є комплексним
нормативне-правовим актом, що регулює взаємозв’язані між собою земельні,
майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які
мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення поняття кооперативу
взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з’ясування його ознак,
що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в сільському
господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки
кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні
(видові), які характеризують саме сільськогосподарські кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох нормативних документах. Так,
згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу,
кооператив — це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з
метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за
допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні й
управляється демократично1.

Закон України «Про кооперацію» визначає кооператив як юридичну особу,
утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно
об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та
іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та
інших потреб на засадах самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, інших положень
кооперативного законодавства можна назвати такі загальні ознаки
кооперативу:

1. Кооператив — це, насамперед, добровільне об’єднання.

Лише шляхом об’єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної
мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої
інтереси. Проте не будь-яке об’єднання можна назвати кооперативом
(громадське об’єднання є теж добровільним об’єднанням громадян):
кооператив відрізняється від інших об’єднань своєю персоналізованістю.
Це означає, що кооператив — об’єднання людей, осіб, а не капіталів, на
відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими
визнаються «підприємства, організації, установи, створені на засадах
угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку»2. До кооперативу
приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того,
успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його
членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному
товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб
був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від
акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.

2. Членський характер об’єднання.

Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що
вступають до нього вже після створення. Питання

прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не
потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів
кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від
товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у
договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу
ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли
кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна
ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає
внесення відповідних змін до статуту.

3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й
рівність обов’язків, однакову відповідальність, а головне — що кожен
член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених
паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів,
відповідно до кількості акцій, які йому належать. У кооперативі розмір
паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в
управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає
своїм членам.

4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу
на пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його
власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член
кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі
виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або
цінними паперами.

5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який
вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських
операцій, які провів кооператив.

6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого
прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а
збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на
споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер
кооперативу, тобто, що «прибуток, створюваний внаслідок кооперативної
діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а
розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання
своєї організації (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих
послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної
організації»1.

Мета кооперативу в організації праці — її полегшення шляхом об’єднання
узгоджених зусиль (здебільшого — трудових).

7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8. Обов’язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова
участь — у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях — в
обслуговуючих кооперативах).

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити його як таке
добровільне, засноване на членстві об’єднання осіб для організації
спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в
господарських операціях кооперативу, на базі належного йому на праві
власності майна, і створене об’єднанням пайових внесків, метою якого є
задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до
сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування його в
сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства,
обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Визначення поняття сільського господарства (сільськогосподарського
виробництва) дається в Законі України «Про стимулювання розвитку
сільського господарства на період 2001-2004 років»1 як такий вид
господарської діяльності, що пов’язана з біологічними процесами
вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й
переробленому вигляді та для використання на нехарчо-ві цілі.

Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від
інших видів діяльності є використання земель сільськогосподарського
призначення як основного засобу виробництва. Практично жодна галузь
сільського господарства не може обходитися без землі. Всі біологічні
процеси, які є основними в сільському господарстві, так чи інакше
пов’язані з нею.

Використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення є
головною, але недостатньою умовою для заняття сільськогосподарською
діяльністю. Крім земельної ділянки, виробнику сільськогосподарської
продукції потрібна певна техніка, приміщення, їх обслуговування,
наявність певних можливостей для забезпечення господарства потрібними
матеріалами, збуту продукції тощо. Отже, без багатьох видів діяльності з
обслуговування, забезпечення основного виробництва ефективна
сільськогосподарська діяльність є також неможливою. Тому
сільськогосподарською діяльністю слід визнавати не лише виробництво
продукції, пов’язаної з використанням земель сільськогосподарського
призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних
умов, а й обслуговування потреб цього виробництва: ремонт техніки,
матеріально-технічне забезпечення, агрохімічне, зооветеринарне
обслуговування тощо.

Дане в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначення
поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної
фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими
товаровиробниками на засадах добровільного членства та об’єднання
майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському
господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу, не вповні
вказує на специфіку саме сільськогосподарського кооперативу.

До специфічних ознак (критеріїв) сільськогосподарських кооперативів
належать:

1) ведення сільськогосподарської діяльності (з використанням земельної
ділянки сільськогосподарського призначення як основного засобу
виробництва) або обслуговування її потреб;

2) розташування, як правило, у сільській місцевості.

Ці ознаки мають бути головними ознаками сільськогосподарських
кооперативів.

Беручи до уваги з’ясоване нами родове поняття кооперативу і родові
ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати таке визначення:
сільськогосподарський кооператив — це таке добровільне, засноване на
членстві об’єднання осіб для спільної сільськогосподарської діяльності
чи обслуговування її потреб на основі трудової участі цих осіб, або
участі в господарських операціях на основі належного йому на праві
власності майна на базі пайових внесків, метою якого є задоволення
матеріальних та інших потреб його членів і яке розміщується, як правило,
в сільській місцевості.

За мірою концентрації сільськогосподарського виробництва кооперативи
можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універсальні
кооперативи в сільському господарстві історично були першими і
об’єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та виробничі,
тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслуговування
сільськогосподарського виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України
«Про сільськогосподарську кооперацію», поділяючи їх, залежно від цілей,
завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів
дає Закон України «Про кооперацію». Закон «Про сільськогосподарську
кооперацію» визначає поняття сільськогосподарського виробничого та
сільськогосподарського обслуговуючого кооперативів. На основі наведених
дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів
сільськогосподарських кооперативів. До основних ознак виробничого
сільськогосподарського кооперативу належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського
кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов’язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого
кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського,
а також рибного й лісового господарства;

4) це — одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є
отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб
сільськогосподарського виробництва, переважно — членів кооперативу;

3) обов’язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні,
заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою
сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних
виробів, овочевих, плодово-ягідних, м’ясних, молочних, рибних продуктів,
виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та
ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання,
передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги
тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання
засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для
виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки;
підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським
товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні,
ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне
обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією,
газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні,
побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з
ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських
кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сільськогосподарських
товаровиробників можуть створюватися й інші види таких кооперативів.

Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і
операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів.
Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлює, що обслуговуючі
кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в
обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Такі
положення обов’язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не
перетворився в підприємницьку структуру, котра використовує в основному
найману працю.

Похожие записи