.

Поняття та види робочого часу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 2028
Скачать документ

Поняття та види робочого часу

Робочий час – це встановлений законодавством відрізок календарного часу,
протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового
розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати
свої трудові обов’язки.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується
встановлена законом тривалість робочого часу. “Тривалість робочого часу
встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального
регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до
колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору)
регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу
тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Робочий час поділяється на види, розрізняють нормальний, скорочений і
неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна
тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на
тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем
гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на
найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП
України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути
закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за
тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі,
організації. Норма робочого часу – це встановлена законом, колективним
або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого
часу за певний календарний період – день, тиждень, місяць.

Робочий день – це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом
доби. Робочий тиждень – це тривалість робочого часу протягом
календарного тижня. Звичайно застосовуються два види робочого тижня:
5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем.
Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається
власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки
роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою.
40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і
6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість
робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст.
53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів – скорочується на
одну годину.

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також
закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах
(Великобританії, Данії) для більшості працюючих – тільки у колективних
договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами
встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом.
Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за
законодавством та 35-40-годинний робочий тиждень за колективними
договорами (Киселев И.Я. Цит. раб. – С. 112).

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також, в
інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для
працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами
праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу – від 24 до.36
годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх
виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі
шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку
і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і
ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.), порядок застосування Списку регулює
інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 р.
Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє
Список, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17
листопада 1997 р., але відносно скороченого робочого часу акти
Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. і 21 листопада 1975 р.
продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо
працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину
робочого дня. Вказаний список обов’язковий для всіх підприємств,
установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для
деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов’язана з
особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні
працівники та ін.) або станом здоров’я (деякі категорії інвалідів). Для
осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий
тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 р.
№223 “Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і
зоні безумовного обов’язкового відселення після повного відселення
жителів”).

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх
працівників з метою охорони їх здоров’я. Так, для працівників віком від
16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до
16 років – 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП), Для учнів віком
від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, – не більш 24 годин
на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від
занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати
половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто
для учнів віком від 14 до 16 років – не більше 12 годин на тиждень, а
віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1
годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53
КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений
скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в
нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до
18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років.
Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і
при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55
КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної
плати. Робота, яка виконується в нічний ч5с, оплачується в підвищеному
розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною
угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20%
тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108
КЗпП).

Неповний робочий час – відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою
сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий
час може бути у вигляді:

а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на
зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому
зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується
кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня
і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин
при 4 робочих днях на тиждень).

При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці
проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті
праці – в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і
працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов’язковому
порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для
вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років,
дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до
медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами,
що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається
відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час
роботи зараховується в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень)
може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним
органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також
між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв’язку з необхідністю
догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час (п. 2
Положения о порядке й условиях применения труда женщин, имеющих детей и
работающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР й
Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень
Государственного Комитета СССР по труду и социальньім вопросам. – 1980.
– №8). Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як
без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитиною
певного віку, на період навчального року тощо. Режими праці та
відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час,
встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом та з
урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть
передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну
кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості
робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної
роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну
кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на
тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість
робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і
робочого тижня – менше 20-24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні
(п. 8 Положення о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих
детей и работающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР й
секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень
Госкомтруда СССР. – 1980. – №8).

Як правило, на умовах неповного робочого часу працюють сумісники, тобто
особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або
декількома роботодавцями). Сумісництво можливе і на одному підприємстві
при виконанні різних робіт поза основним робочим часом.

Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним
робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для
працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може
застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної
додаткової відпустки згідно з законодавством.

У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове становище підприємств, має
місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не
тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства,
установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робочий
час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП.
Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників
зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір
оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець
повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих
2 місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згодний
працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним
припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

У Російській Федерації з Державного фонду зайнятості виплачуються
компенсаційні виплати у зв’язку з переходом на неповний робочий час, які
з урахуванням заробітної плати не повинні перевищувати встановленого
законодавством мінімального розміру оплати праці.

§ 8.2. Режим робочого часу

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду
називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму
робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. “Про
введення на території України регіональних графіків початку робочого
дня” передбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних
(місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств
всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок
і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін
протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи
(зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і
графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота
провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як
правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години,
встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у
роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше
подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви
на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін
підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим
комітетом графіки змінності є обов’язковими для сторін трудового
договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем – вводиться в таких галузях, де
обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії
міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи
пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння
корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може
бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не
повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (див. ст. 60
КЗпП).

Гнучкий графік роботи – форма організації робочого часу, при якій для
окремих працівників або колективів підрозділів допускається
саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня.
При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин
протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого
місяця). Уперше такий режим роботи був передбачений Положенням про
порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для
жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС
від 6 червня 1984 р. Неодмінною умовою має бути дотримання річного
балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу – не більше
10 годин, а час перебування на підприємстві – не більш 12 годин,
включаючи перерви.

30 травня 1985 р. постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС були затверджені
Рекомендації щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на
підприємствах, установах, організаціях народного господарства (Бюллетень
Госкомтруда СССР. – 1985. – №11). Гнучкий графік роботи встановлюється
за погодженням між власником і працівником як при прийомі на роботу, так
і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки
трудового колективу. Елементами гнучкого графіка є: змінний (гнучкий)
робочий час – початок і закінчення робочого дня; фіксований час – час
обов’язкової присутності на роботі; перерви для відпочинку і харчування;
тривалість облікового періоду.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними
положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими
постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань,
Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31 грудня
1987 р. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим
положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом
МНС України 20 травня 1999 р. №147 (Праця і зарплата. – 1999. – №33. –
Грудень). Вахтовий метод – це особлива форма організації робіт, що
ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного
проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і
назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод
організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а
міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного
проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому,
і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання
визначеного обсягу робіт.

I

aoccccccccccccccccccccccccc

gd#1/2

“†™,?~?oe?e b!0????®E®?±oooooooooooooooooooooooooooo

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб
віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3
років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час
відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час
і час відпочинку регламентуються графіком змінності, затверджуються
власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до
відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з
дозволу міністерства та відповідної профспілки, – 2 місяців. Тривалість
робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов’язаний забезпечити працівників соціально-побутовими
умовами – проживанням, транспортом, спецодягом, щоденним гарячим
харчуванням, медичним обслуговуванням.

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Рекомендацій про порядок
надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової
відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства
праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із
змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998р. №18) //
Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики
України. – 1997. – №12. – С. 27-28; 1998. – №3. – С. 38) встановлюється
для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу
трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки
тривалістю робочого часу, але й колом обов’язків і обсягом виконаних
робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників
виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з непормованим робочим днем поширюється встановлений на
підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв’язку з
цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично
залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад
встановлену тривалість робочого часу. Обов’язки працівників з
ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі,
посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким
чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов’язки, як
правило, в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях,
незалежно від форм власності, може застосовуватися для керівників,
фахівців і робітників, а саме:

– для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

– для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини
невизначеної тривалості (сільське господарство);

– для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з
відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні
переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим
днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і
посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день,
визначається колективним договором. Як компенсація за виконаний обсяг
робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі,
необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену
тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних
днів. Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної
додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова
відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді,
що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

На Заході спостерігається тенденція росту застосування багатозмінних
робіт. Найбільш поширена робота в дві зміни, хоча застосовується навіть
5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і
рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому
передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це
підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30% залежно від
виду зміни. Встановлена додаткова відпустка за роботу у вечірню чи нічну
зміну, скорочена тривалість нічної зміни, заборона залучення до таких
робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов’язується
з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30-20 годин у
тиждень (Киселев Й Я Цит оаб – С.115).

§ 8.3. Надурочна робота

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість
робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування
надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у
виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП.
Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи
тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також
відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і
негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське необхідних робіт по водо-, газопостачанню,
опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення
випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх
функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок
непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов
виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли
припинення її може привести до псування або загибелі державного чи
громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту
машин, .верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає
зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою
недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у
пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає на
зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни
змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника
до роботи протягом двох змін підряд.

Законодавством встановлені й інші випадки застосування надурочних робіт.
Так, у п. 15 Положення про порядок та умови проходження служби в митних
органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9
лютого 1993 р., вказується на службову необхідність як підставу для
застосування надурочних робіт.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

– вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

– осіб, молодших 18 років;

– працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і
професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда,
можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення
інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що
це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).

Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання
наказу (розпорядження) власником.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою (див.ст. ЮбКЗпП).

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин
протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день. До
надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а працювати за
режимом ненормованого робочого часу – лише ті, професії і посади яких
містяться в списку, що є додатком до колективного договору підприємства,
установи, організації. Якщо стосовно надурочних робіт встановлені
граничні норми їх застосування протягом календарного року, то подібне
правило не встановлене відносно ненормованого робочого дня. Власнику
лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за
таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.
Надурочні роботи виконуються у виняткових випадках, які носять характер
заздалегідь непередбачених і не-планованих ситуацій, перелік яких є
вичерпним та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну
тривалість робочого часу – в режимі ненормованого робочого дня
проводяться у міру виробничої необхідності.

Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормований
робочий час компенсується наданням щорічної додаткової відпустки.

Як бачимо, законодавством України про працю надурочною вважається лише
робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає
працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. 3
ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад
встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається
надурочною і не оплачується. Між тим на Заході правове регулювання
надурочної роботи є більш гнучким і ефективним. Надурочна робота, як
правило, носить добровільний характер і лише у випадках, передбачених
законом, є обов’язковою. У деяких країнах встановлено, що надурочна
робота обов’язкова, якщо інше не обумовлено у колективному договорі.

Є країни, де тривалість надурочної роботи не обмежується для всіх
працівників (федеральне законодавство США, Данія) або для дорослих
робітників-чоловіків (Великобританія, Японія). Хоча у більшості західних
країн надурочні роботи допускаються в межах максимуму, встановленого у
законі. Надурочні роботи компенсуються, як правило, підвищеною оплатою
(у відсотках до основної тарифної ставки), однак в деяких країнах
(Франція, ФРН, Італія, Данія, Швейцарія та деяких інших) законом або
колективним договором встановлено, що за певними умовами надурочні
роботи можуть бути компенсовані відгулом (Киселев Й. Я. Цит. раб. – С.
112-113).

§ 8.4. Чергування

Чергування – це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням
власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення
робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного
розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло обов’язків
працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у
виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не
допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на
місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки
перепусток на вході й виході з підприємства, обов’язків сторожів,
прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування
після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути
перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з
чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.
Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням
відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів (п. 2
постановления Секретариата ВЦСПС “О дежурствах на предприятиях и в
учреждениях” от 2апреля 1954 г. // Кодекс законів про працю з
постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. – 1997. – №11-12. – С. 381).

До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до
надурочних робіт (ст. 63 КЗпП).

Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних
трудових обов’язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за
графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Наприклад, не
є чергуванням, врегульованим названою постановою Секретаріату ВЦРПС,
нічне чергування медичних працівників, чергування водія тощо. Під час
таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обов’язки
з оплатою праці на загальних підставах.

§ 8.5. Облік робочого часу

Облік робочого часу – це фіксування відомостей про явку працівників на
роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік
робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні
роботи, чергування, відрядження тощо.

Облік робочого часу буває поденним і підсумованим. При поденному обліку
підраховується робочий час протягом кожного дня. Така система обліку
робочого часу застосовується при точно встановленому робочому часі, який
має однакову щоденну тривалість. При поденному обліку переробка протягом
робочого дня не може бути компенсована недоробкою в інші робочі дні. У
відповідності до ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в
установах і організаціях, а .також в окремих виробництвах, цехах,
дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами
виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної
категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу,
допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства,
установи, організації введення підсумованого обліку робочого часу з тим,
щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала
нормального числа робочих годин (40-годинного робочого тижня або
скороченого робочого часу для окремих категорій працівників). В якості
облікового періоду може встановлюватися місяць, квартал. Для працівників
залізничного транспорту обліковим періодом є тур – час з моменту явки на
роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після
відпочинку в пункті постійної роботи. При підсумовуваному обліку
робочого часу норма робочого часу визначається шляхом множення
тривалості робочого дня на число робочих днів за календарем, що
припадають на обліковий період. При неповному місяці роботи (наприклад,
у разі хвороби, відпустки) від встановленої місячної норми віднімаються
робочі години, що припадають на дні відсутності на роботі. Тривалість
робочої зміни при підсумовуваному обліку робочого часу може
збільшуватися, але не більш ніж до 10 годин.

При підсумовуваному обліку робочого часу можлива переробка двох видів.
Переробка понад норму годин і водночас понад встановлений графік є
надурочною роботою і компенсується підвищеною оплатою. Переробка понад
норму годин, але відповідно до встановленого графіка не визнається
надурочною роботою. Переробка за графіком компенсується не підвищеною
оплатою, як надурочна робота, а додатковими днями відпочинку.

Працівникам, для яких встановлений підсумований облік робочого часу,
щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня
відповідно до графіків змінності.

Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований
облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу
протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний
режим праці. Такий режим може бути зафіксований в індивідуальному
трудовому договорі, що нашим законодавством не передбачено. При
укладенні трудового договору узгоджується тижнева, місячна, квартальна
чи річна тривалість робочого часу, яка може змінюватися за розсудом
наймача в межах встановленого максимуму протягом облікового періоду. Є й
інший варіант. У трудовому договорі не встановлюється конкретна
тривалість робочого часу. Передбачається лише, що наймач вправі залучати
працівника “за викликом” у разі необхідності з зазначенням або без
зазначення тривалості робочого дня. У цьому випадку заробітна плата
залежить від фактично відпрацьованих годин.

До недавнього часу нові режими робочого часу не передбачалися
законодавством, а іноді були закріплені спочатку в правилах внутрішнього
трудового розпорядку, а пізніше – в колективному договорі. Сьогодні
мобільні графіки режиму робочого часу передбачені законодавством
Франції, ФРН, Бельгії.

Взагалі сьогодні на Заході спостерігається тенденція до індивідуалізації
та персоналізації режимів праці. Це важлива риса сучасного виробництва,
саме вона буде відзначати застосування робочої сили в XXI ст., коли
будуть враховуватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності,
життєвий біологічний ритм тощо та залежно від цього визначатиметься
трудове навантаження кожного працівника. Саме це відповідає інтересам
працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці. За цим –
майбутнє.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019