Реферат на тему:

Поняття та структура зовнішності особи

Розслідування злочинів і їх профілактика так чи інакше пов’язані з
дослідженням різноманітних форм взаємодії людини з матеріальною сферою,
які виступають джерелами пізнання подій. Під час процесу розслідування
людина виступає в різноманітних якостях, наприклад, у процесуальному
плані – обвинуваченим, потерпілим, свідком, упізнаючим, і тим кого
впізнають, у трасологічному – тим, хто утворює сліди, чи тим, хто їх
сприймає.

Пізнання події злочину здійснюється через дослідження, передусім, людини
– підозрюваного, обвинуваченого, в ряді випадків і потерпілого, і
свідка, яка володіє максимальною кількістю властивостей, що,
відображаючись ззовні, створюють джерела інформації для її розшуку і
отототожнення.

Людині властива сукупність фізичних, біологічних і соціальних рис,
інформація про які відображається у вигляді матеріальних і ідеальних
слідів її діяльності.

Кожне матеріальне тіло характеризується особливими лише йому властивими
певними ознаками. І людина в цьому випадку не виняток. Її, як об’єкт
криміналістичного дослідження, характеризують багато відображень: сліди
рук, ніг, зубів, особливості письма. Важливе місце серед них займають
певні ознаки, властивості зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд
є суто індивідуальним, який хоч і змінюється з роками, однак залишаються
характерні особливості за якими можна її ідентифікувати, навіть якщо і
пройшов значний проміжок часу.

Тому правильне встановлення і фіксування ознак зовнішності має велике
практичне значення. Зовнішність особи використовується під час
проведення різноманітних оперативно-розшукових заходів та багатьох
слідчих дій. Такі ознаки можна встановлювати і фіксувати в один час, а
їх використання може відбуватися через деякий проміжок часу. Наприклад,
ознаки зовнішності підозрюваного зі слів потерпілого фіксуються відзразу
ж після вчинення злочину, а подальше пред’явлення для впізнання такої
особи може відбуватися навіть через декілька місяців.

Останнім часом в Україні не вийшло жодної праці, де б з’ясовувалося
питання поняття та структура зовнішності особи, її видів ознак та
властивостей. Частков ця проблема відображена у підручниках
«Криміналістика», виданих під редакціями П.Д. Біленчука,
М.В. Салтевського, В.Г. Гончаренка та Є.М. Моісєєва. Зауважимо, що майже
така ж сама ситуація була і в колишньому Радянському Союзі. Започаткував
дослідження зовнішності людини М.В. Терзієв своєю монографією
«Криминалистическое отождествление личности по признакам внешности»
(Москва, 1956). Окремі наукові праці з цього питання були видані
П.П. Цвєтковим («О криминалисти-ческом исследовании внешнего облика
человека», Ленінград, 1972); В.О. Снєтковим («Криминалистическое
описание внешности человека», Москва, 1984). Проте у цих працях головна
увага приділена питанню класифікації ознак зовнішності особи та порядоку
проведення криміналістичного опису. Проблему властивостей особи
досліджує М.В. Салтевський у своїй монографії «Следы человека и приемы
их использования для получения информации о преступнике и
обстоятельствах преступления» (Київ, 1983).

У пропонованій статті подано власне бачення автором проблеми поняття та
структури зовнішності особи, видів її ознак та властивостей.

У науковій літературі немає одностайності серед науковців щодо
визначення структури зовнішності людини: одні вказують, що до її складу
входять ознаки, інші – властивості.

Терміни ознака і властивість загалом можна використовувати як синоніми,
які не суперечать один одному за змістом. Поняття властивість визначають
як якість, ознака, характерні для кого-, чого-небудь [1, с.703], а
ознаку – як рису, властивість, особливість кого-, чого-небудь [2,
с.655]. Однак, якщо говорити про зовнішність особи як про
криміналістичне вчення, то тоді вони є зовсім різними. Щодо цього можна
повністю погодитися з П.Д. Біленчуком, який зазначає, що ознака являє
собою зовнішний вид, він очевидний і доступний для безпосереднього
сприймання, а властивість – це, скоріше за все, внутрішня сторона
об’єкта, його якість, яка оточена внутрішніми границями всякого тіла [3,
с.148].

Різне трактування виявляється не лише у термінології, а і в тлумаченні
самих термінів, особливо це стосується поняття ознака. Одні криміналісти
називають зовнішніми ознаками і елементи зовнішності (стать, вік,
національ-ність, частини і деталі тіла, функції та ін.) і окремі
характетистики (показники) елементів зовнішності (їхню форму, величину,
колір, положення, темп, варіацію, функції і ін.). Інші вважають ознаками
лише окремі характеристики елементів зовнішності [4, с.124].

Ознака повинна включати певні елементи тіла людини та їхні функції, які
в сукупності становитимуть зовнішність людини. Відтак можна сказати, що
ознака зовнішності людини – це зовнішній прояв будови чи функції органу
тіла, який індивідуалізує особу і сприймається через органи відчуття.
Тоді зовнішність людини включатиме всю сукупність зовнішніх ознак
людини, які створюють єдиний індивідуально визначений об’єкт.

Недоцільно в науковій літературі проводити відмінності між поняттями
ознака і прикмета, оскільки вони є синонімами і мають одну сферу
застосу-вання.

Дискусійним у криміналістичній науці є питання поділу ознак на види як
складових зовнішності людини. На наш погляд, вирішальним щодо з’ясування
цього питання є визначення видів таких ознак за способом їхнього
вираження або характером прояву. Тому що подальше їх ділення на види,
наприклад за місцем знаходження або чи є вони природного, штучного, чи
патологічного походження, вже такого великого визначального значення не
матимть оскільки такому поділу підлягатимуть ознаки за вищенаведеним
першим критерієм.

Ми погоджуємося з думкою деяких авторів щодо поділу ознак зовнішності
особи на власні і супутні. Власні ознаки – це такі, які належать цій
людині як матеріальному тілу. Супутні ж ознаки доповнюватимуть
характерис-тику зовнішності. До них відносять одяг, прикраси, макіяж та
ін.

Власні ж ознаки зовнішності особи включають:

фізично-демографічні ознаки – це вік, ріст, стать, статуру,
національ-ність, громадянство та ін. З’ясовувавши такі ознаки, відразу ж
вимальовується певний прообраз зовнішності тієї особи, яка
встановлюється. Якщо людина, зі слів якої встановлюють ознаки, вказує,
що ця особа була, наприклад, «кавказької національності», то можна
зробити припущення, що це брюнет або шатен із специфічним тембром
голосу, і аж ніяк не блондин;

анатомічні ознаки – це характеристики зовнішньої будови тіла людини;

функціональні ознаки характеризуватимуть людину як суб’єкта з вмінням
виконувати певну роботу, здійснювати певні рухи;

особливі прикмети (особливі ознаки) даватимуть специфічну характеристику
тих ознак, які притаманні саме цій людині. Це можуть бути різні
аномалії, патології як анатомічних так і функціональних ознак., Вони
бувають як природного так і штучного походження (шрами, рубці, «заяча
губа», татуювання, кульгавість та ін.)

Чому нами запропоновано такий поділ ознак на види? Про класифікацію
ознак на власні і супутні вже зазначалося вище. Можна повністю
погодитися з думкою П.П. Цвєткова щодо поділу ознак на загальні і
власні, який вказує, що такий поділ суперечить головним вимогам побудови
будь-якої класифікації, згідно з якими, кожний класифікуючий об’єкт може
водночас перебувати тільки в одній ланці системи. Якщо ж дотримуватися
запропонованого поділу, то більшість зовнішніх ознак, особливо
соматичних, водночасно стануть і загальними і власними, тому що вони за
своїм розміщенням та співвідношенням мають змішаний загально власний
характер. Наприклад, ознаки носа загалом є власними щодо ознак голови й
обличчя, але в той же час загальними стосовно ознак спинки і крил носа
тощо [4, с.125].

Такі ознаки людини, як стать, вік, ріст, національність, народність не
можуть бути віднесеними ні до анатомічних, ні до функціональних, ні до
особливих і супутніх ознак зовнішності. П.Д. Біленчук з цих ознак
пропонує утворити дві групи ознак: 1) загальнофізичні – ознаки статі,
віку; 2) демографічні, які характеризуватимуть певну расу,
національність, народність, етнічну групу або іншу популяцію, що населяє
певну територі [5, с.236]. Такої ж точки зору дотримується і
П.П. Цвєтков [4, с.125]. На наш погляд, у зв’язку з невеликою кількістю
цих ознак, мабуть, недоцільно виокремлювати їх у дві групи, а слід
об’єднати в одну.

U

?ня посідають анатомічні ознаки, оскільки вони досить стійкі для
спостереження і для сприймання і не потребують створення будь-яких
спеціальних умов.

П.Д. Біленчук визначає анатомічні ознаки як особливості зовнішньої
будови тіла та скелета людини [6, с.184]. Мабуть, не варто говорити про
анатомічні ознаки як про особливості зовнішньої будови тіла людини,
оскільки вони містять її загальні характеристики, а такі особливості
входитимуть до складу особливих ознак. Враховуючи викладене, не можна
погодитися з Р.С. Бєлкіним, який до складу анатомічних ознак вводить
також і стать, і вік, і ріст особи [7, с.337].

П.П. Цвєтков пропонує анатомічні ознаки називати зовнішньосоматич-ними
або просто соматичними (soma – тіло) [4, с.125].

М.В. Терзієв зазначає, що, оскільки анатомічні ознаки можуть
спостерігатися як під час руху людини, так і в стані повного спокою
тіла, їх можна назвати статичними. Однак, вважаємо точніше буде називати
їх анато-мічними [8, с.6].

На наш погляд, ці ознаки треба називати саме анатомічними. У науковій
літературі поняття анатомія (грец. аnatome – розсічення, розчленування)
визначається як наука про будову і форми організму, органів і тканин
людини та тварини. Анатомія людини дає систематизований опис форми,
будови, розташування і топографічних взаємовідносин частин тіла і
органів з урахуванням їхніх вікових змін, статевих відмінностей та
індивідуальних особливостей [9, с.425]. З цього визначення можна зробити
висновок, що анатомічні ознаки включатимуть будову і форму органів тіла
людини, їхнє взаємне розташування та зміну і розвиток. А саме це і має
важливе значення для ідентифікації особи за ознаками зовнішності.

З анатомічними ознаками тісно пов’язані функціональні ознаки. Хоча вони
і є різними за своїм вираженням, однак у деяких випадках одна виступає
причиною, наслідком іншої. Тут простежується зв’язок органа і функції.
Скороченість однієї ноги – анатомічна ознака, а в результаті цього
кульгавість – це функціональна ознака. Ці два види ознак зовнішності
особи взаємо пов’язуються між собою і в інших подібних випадках.

Визначаючи функціональні ознаки, П.Д. Біленчук вказує, що вони
характеризують людину як живу динамічну систему [5, с.237]. Р.С. Бєлкін
точніше визначає – функціональні ознаки виявляються в процесі
життє-діяльності людини, характеризуючи його рухові і фізіологічні
функції [7, с.338].

Як уже зазначалося, деякі науковці функціональні ознаки називають ще
динамічними. На наш погляд, назва функціональні є точнішою, оскільки
вони виявляються через функції людини. А термін динамічні скоріше може
стосуватися «рухових» функціональних ознак, що в результаті зменшувало б
усю сукупність цих ознак і не включало б до них постави, міміки, голосу,
мови.

Останню групу власних ознак зовнішності становлять особливі ознаки, або,
як їх ще називають, особливі прикмети. На наш погляд, ці поняття є
ідентичними.

Має рацію М.П. Яблоков, який зазначає, що особливі ознаки – це ознаки,
які рідко трапляються і є, по суті, відхиленнями від нормальної будови
чи стану (аномалії). Вони можуть бути вродженими і набутими протягом
життя. До анатомічних особливих ознак належать, наприклад, викривлення
хребта, сліди віспи, скороченість рук, ніг, зрощені пальці та ін.
Функціональні особливі ознаки – це, наприклад, манера тримати голову
закинутою назад або сильно опущеною [10, с.308]. П.Д. Біленчук ще
доповнює таке ж визначення тим, що ці ознаки різко вирізняють одну
людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність [6, с.184].

В.О. Образцов в окрему групу ознак також виокремлює і помітні ознаки,
які порівняно рідкісні, яскраво виражені та легко запам’ятовуються [11,
с.239]. Р.С. Бєлкін помітні ознаки в окрему групу виділяє із особливих
ознак [7, с.338].

Як видається, недоцільно виводити помітні ознаки в окрему групу,
оскільки за своїм змістом вони ідентичні з особливими прикметами – і
перші, і другі рідко трапляються в людини. Вони кидаються у вічі і якщо
їх хтось побачить, то легко запам’ятає через їхню неповторність і
незвичність.

Деякі науковці у склад зовнішності людини включають властивості. Так
М.В. Салтевський поділяє їх на такі види:

1.Фізичні властивості, які відображають будову тіла людини як будь-якого
матеріального утворення. Вони своєю чергою поділяються на два підвиди:
а) зовнішні, або анатомічні, які характеризують будову тіла взагалі і
його частини зокрема; б) внутрішні, або фізіологічні, які характеризують
будову тканин, органів, різноманітні виділення людського тіла в процесі
його фізіологічної діяльності.

2. Біологічні властивості, які характеризують людину як біологічну
систему, яка функціонує в соціальному середовищі. Відтак біологічні
властивості – це певні навики і вміння здійснювати конкретні рухи,
наприклад, виконувати графічні знаки при письмі, певні рухи під час
роботи, ходьбі, вимовляти звуки і слова.

3. Соціальні властивості, які характеризують людину як особистість на
рівні індивідуального і суспільного пізнання. Вони своєю чергою
поділяються на такі підвиди:

а) персоно графічні властивості, що характеризують людину як суспільну
сутність, яка має прізвище, ім’я, стать, рік, місце народження і
проживання, національність, мову, сімейний стан, місце праці,
громадянство, судимість і ін.;

б) психофізіологічні і психологічні властивості, які відображають стан
людини: пригніченість, веселість, збудженість; характеризують типи
нервової системи. Сюди ж слід віднести і фізичні вади: глухоту, сліпоту,
слабоумство, різноманітне виродство;

в) світоглядні властивості, що відображають ідейно-політичне обличчя
людини, його ідейність, принциповість, вірність, зрадливість,
патріотизм, націоналізм, шовінізм, правовий нігілізм;

г) морально-побутові властивості, які характеризують людину в побуті,
сім’ї, у малому колективі друзів. До них прийнято відносити: гуманізм,
відлюдність, черствість, чесність, нахабство, скромність, ввічливість,
цинізм і ін.;

д) виробничо-ділові властивості, що характеризують ставлення людини до
праці, колективу, а саме: колективізм, індивідуалізм, працелюбність,
лінивство, бережливість, акуратність, безгосподарність, старанність,
жадібність, щедрість [12, с.9]. Як бачимо такі види властивостей особи
або дублюють власні ознаки її зовнішності, або дають її кримінологічну,
психологічну та інші характеристики. Тому властивості особи не слід
використовувати під час характеристики її зовнішності. Вони можуть мати
важливе значення під час проведення судово-медичних, психіатричних
експертиз, інших процесуальних дій.

Пропоноване дослідження слід розглядати як одну із спроб з’ясування суті
зовнішності людини, і як пропозицію для подальшого висвітлення цього
питання.

Література

Словник української мови. – К: Наук. думка»,1970. – Т.1, -799с.

Словник української мови. – К: Наук. думка»,1974. – Т.5, -840с.

Криміналістика.: Підручник для слухачів, ад’юнктів, викладачів вузів
системи МВС України /П.Д.Біленчук, О.П.Дубовий, М.В.Салтевський,
П.Ю.Тимошенко; За ред.акад. П.Д.Біленчука. – К.:АТІКА,1998. – 416 с.

Цветков П.П. О криминалистическом исследовании внешнего облика
человека,//Правоведение.-1972, №2. – март – апрель Изд-во Ленингр.
ун-та.,1972 с.121-127.

П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін. Криміналістика:
Підручник.. За ред.П.Д.Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка,
2001.-544с.

Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій/ П.Д.Біленчук,
А.П.Гель, М.В.Салтевський, Г.С.Семаков. – К.: МАУП,2001. – 216 с.

Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р.
Криминалистика: Учебник для вузов/ Под ред. проф. Р.С.Белкина. –
М.:Изд-во НОРМА (Изд. группа «НОРМА – ИНФРА. М»), 2001. – 990 с.

Терзиев Н.В. Криминалистическое отождествление личности по признакам
внешности: Учеб. пособие. – М. 1956. – 131с.

Большая медицинская энциклопедия. / Гл. ред. Б.В.Петровский. 3-е. изд.
Т.1-30, М.: Сов. энциклопедия, 1974. Т.1. – 576с.

Криминалистика. Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Н.П.Яблоков. – М.:
Изд-во БЕК,1995.-708с.

Криминалистика / Под ред.. проф. В.А.Образцова.-М.: Юрист, 1995.-592с.

М.В.Салтевский. Следы человека и приемы их использования для получения
информации о преступнике и обстоятельствах преступления: Лекция. – К.:
НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э.Дзер-жинского,
1983.-44с.

Похожие записи