Реферат на тему:

Поняття та предмет міжнародного економічного права

Зміст і значення міжнародних економічних відносин

Торговельні взаємовідносини купців різних держав світу простежуються
впродовж усієї зафіксованої історії людства. Важливу роль міжнародна
торгівля відігравала за часів існування Афін, Стародавнього Єгипту,
італійських міст-держав Венеції, Флоренції та Генуї, німецького
Ганзейського торговельного союзу. Міжнародно-правове регулювання
економічних, і передусім торговельних, взаємовідносин держав формувалося
разом з формуванням інших міжнародних відносин. Торговельні
взаємовідносини держав здавна були одним з найважливіших предметів
міжнародних договорів. Відомо про існування торговельного договору між
Єгиптом та Вавилоном, який було укладено за 2,5 тис. років до н. є.
Митне регулювання зовнішньої торгівлі розпочалося практично водночас з
появою перших міждержавних торговельних договорів.

Здавна визначальним моральним і правовим принципом торговельних відносин
визнавалася їх свобода. Римський історик Флор (II ст.) зазначав, що з
припиненням торговельних відносин порушується союз людського роду.
Релігійно-політичний діяч Візантії Іоанн Златоуст (V ст.) стверджував:
“Самим Богом надана нам легкість торговельних зносин, щоб ми могли
споглядати на світ як єдине житло, а також щоб кожний, надаючи іншому
свої вироби, міг безперешкодно одержувати від іншого те, чого у того
достатньо”.

Засновник науки міжнародного права Гуго Гроцій (XVII ст.) ідеям вільної
торгівлі (фрітрейдерству) надав правової форми, зазначивши, що “ніхто не
має права перешкоджати торговельним відносинам якогось одного народу з
будь-яким іншим народом”. Принцип свободи торгівлі здавна широко
використовується у договірній практиці.

У Київській Русі перший відомий міжнародний договір було укладено в 907
р. між київським князем Олегом та візантійськими імператорами Леоном і
Олександром. Умови цього договору передбачали безмитну торгівлю купців
Київської Русі у столиці Візантії — Царгороді (Константинополі) та
забезпечення їх їстівними запасами.

У 1493 р. датський король і російський цар Іван III уклали договір про
дружбу та вічний союз. Цей договір передбачав безперешкодний проїзд і
торгівлю купців, їхній захист з боку місцевих властей, справедливий суд,
стягнення звичайного мита, яке існувало в цих договірних державах.

Людство не має речових доказів щодо того, відколи розпочався розвиток
світового господарства: від першої міжнародної операції купівлі-продажу
товару (тобто продажу за гроші) або від першої міжнародної бартерної
операції (тобто обміну одного товару на інший). Невідомий також предмет
першої зовнішньоекономічної угоди. Відомо лише, що міжнародні економічні
зв’язки почали розвиватися дуже давно.

Великі географічні відкриття сприяли поширенню міжнародної торгівлі за
межі Європи. За 300 років, упродовж XV—XVIII ст., було відкрито Америку,
Австралію, Берингову протоку, тихоокеанські острови, північне узбережжя
Сибіру, морський шлях навколо Африки до Індії та Індокитаю, морські
течії в Атлантиці та Тихому океані. Нагадаємо, що географічні відкриття
спонукалися не просто допитливістю до невідомого. Першопрохідці
передусім керувалися досить прагматичними інтересами — шукали джерела
сировини та ринки для постачання товарів з Європи. Фахівці вважають, що
світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. завдяки
розвитку світового ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме
остання зумовила масове виробництво товарів, обсягів яких вистачало не
лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для широкого постачання на
міжнародний ринок.

Міжнародний географічний поділ праці став помітним явищем. Між країнами
світу завжди існували, існують й існуватимуть відмінності щодо їх
географічного положення, природних ресурсів, структури господарства,
навичок і майстерності трудового населення тощо. Як жодна людина не може
все знати й уміти, так і жодна держава незалежно від розміру території
та чисельності населення не може виробляти все розмаїття потрібної їй
продукції та послуг.

Унаслідок географічного поділу праці у країнах світу формуються галузі
міжнародної спеціалізації. Кожна країна орієнтується на експорт власної
продукції. Спеціалізація господарств країн світу здійснюється з
урахуванням порівняльних переваг для виробництва товарів і послуг, які
має кожна окрема країна.

Міжнародний географічний поділ праці відбувається здавна і триватиме й
надалі. Країни, які дотримувались автаркії (від грецьк. аутаркєіа —
самоврядування), згодом змушені відмовлятися від такої хибної політики.
Економікам країн стає тісно в національних межах. Економіка світу стає
справді глобальною.

Економічні зв’язки між державами не лише необхідні, а й взаємовигідні.
Окрім міжнародної торгівлі зовнішньоекономічне співробітництво
розвивається і в інших формах: створюються спільні підприємства, вільні
економічні зони, експортується капітал тощо.

Міжнародні економічні відносини — це форма зв’язку між державами, між
державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями
з різних аспектів міжнародного економічного життя в системах та
особливості міжнародних економічних відносин

Для сучасних міждержавних відносин, зважаючи на поглиблення міжнародного
поділу праці та інтернаціоналізацію економічного життя, питання
зовнішньоекономічного співробітництва набуває пріоритетного значення.

Науково-технічна революція (НТР) прискорила процес інтернаціоналізації
економічної діяльності. Економіки країн світу розвиваються не
ізольовано, з епізодичним виходом на міжнародний ринок, а в постійній
взаємодії суб’єктів господарювання як у межах країн, так і з
відповідними суб’єктами інших держав світу.

Під впливом НТР міжнародні економічні відносини постійно розширюються,
набирають масштабності та комплексності, із суто зовнішньоторговельних
трансформуються у промислове та науково-технічне співробітництво.
Співробітництво у сфері торгівлі, промислового виробництва, науки і
техніки на стабільній великомасштабній, комплексній і довготривалій
основі є об’єктивною потребою сучасного етапу розвитку цивілізації.

Міжнародні економічні зв’язки різняться як за предметним змістом, так і
за суб’єктами. Термін «міжнародні економічні відносини» є узагальнюючим
і охоплює торговельні, виробничі, науковотехнічні, валютні, кредитні,
транспортні, інвестиційні (наприклад, рух капіталу) та інші господарські
зв’язки, що відбуваються на міжнародному рівні.

Предмет міжнародного економічного права

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні
відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного
економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та
іншими суб’єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є
комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери
міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент,
належать до сфери дії міжнародного економічного права. Такими елементами
є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза
та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних
перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного
права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між
суб’єктами міжнародного права.

Об’єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних
відносин є наявність суверенних держав та інших суб’єктів міжнародного
права, необхідність підтримки та розвитку зв’язків між ними в
економічній сфері. Міжнародно-правове регулювання відбувається як процес
впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних
економічних зв’язків з метою наведення і підтримки певного бажаного
порядку.

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжнародних
економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх
розвиток у потрібному напрямі.

Ще у Стародавньому Римі поряд з національним цивільним правом (Jus
civile), яке поширювалося лише на римських громадян, виникла система
правових норм, що регулювали відносини у сфері міжнародної торгівлі (від
лат. Jus gentium — право народів). Щоправда, право народів було
національним, а не міжнародним. В епоху Юстиніана цивільне право та
право народів злилися в єдине римське цивільне право. У Стародавньому
Римі міжнародна торгівля не була пріоритетною, оскільки римляни
віддавали перевагу пограбуванню інших народів, а не підтримці відносин з
ними на комерційній основі. За такої політики у Римі був відсутній
прошарок купців.

У Європі саме завдяки діяльності купців склалося міжнародне регулювання
їхньої діяльності. З’явилося міжнародне купецьке право (jus mercatorum),
яке занепало у XVIII ст., оскільки дії абсолютних монархів виявили
тенденцію до його «націоналізації». Монархам не подобалося, щоб право
творив хтось інший, а не вони.

Першою країною Європи, яка надала торговельним звичаям силу закону, є
Франція. Французький торговельний кодекс 1808 р. сприяв уніфікації
торговельного права європейських країн.

Історія міжнародних відносин свідчить, що перші спеціально присвячені
торгівлі міжнародні договори з’явились у XVII ст. На початок XX ст.
міжнародне публічне право у сфері економіки опрацювало низку спеціальних
принципів, інститутів і міжнародно-правових доктрин: «рівних
можливостей», «відкритих дверей», «капітуляції», «консульської
юрисдикції», «національного режиму», «режиму найбільшого сприяння»,
«набутих прав», «недискримінації» та ін. Вони відбивали суперечливість
інтересів вільної торгівлі та політики монополізації колоніальних та
інших зовнішніх ринків, протекціонізм власних ринків.

Із зародженням нових форм міжнародного економічного співробітництва
з’явились нові (окрім торговельних) види міжнародних економічних
договорів. Створено численні міжнародні економічні організації. У другій
половині XX ст. у Європі було створено дві міжнародні організації, метою
яких стала економічна інтеграція їх членів, — Рада Економічної
Взаємодопомоги та Європейське Економічне Співтовариство. У жовтні 1947
р. вперше в історії людства було укладено багатосторонній торговельний
договір — Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Окремі фахівці-міжнародники вважають, що міжнародне економічне право на
початок 70-х років XX ст. було самостійною галуззю міжнародного
публічного права. Хоча існують й інші думки: дехто вважає, що міжнародне
економічне право як галузь міжнародного публічного права перебуває на
стадії формування.

Отже, міжнародне економічне право — це галузь міжнародного публічного
права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між
державами та іншими суб’єктами міжнародного права і є їх узгодженим
волевиявом.

Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприяння
безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав у галузі
міжнародних економічних відносин, рівноправному співробітництву держав
незалежно від соціально-економічних систем і політичних режимів,
економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються,
зокрема.

Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного
права, то ці сфери мають спільних суб’єктів — держави та подібні їм
утворення, а також правосуб’єктні міжурядові організації. Серед останніх
слід особливо виокремити заклади інтеграційного типу, найяскравішим
прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має
тенденцію до перебирання на себе правоповноважень держав-членів. Він від
свого імені укладає міжнародні торговельні договори і є колективним
учасником багатосторонніх економічних міжнародних договорів та
організацій.

Концепції міжнародного економічного права

Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки й точок зору
на його предмет, суб’єкти, систему та значення. Але якщо серед розмаїття
поглядів зазначених фахівців спробувати виокремити найголовніше, то
вирізняються дві основні концепції міжнародного економічного права [11,
7-8].

Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право є галуззю
міжнародного публічного права, а економічні відносини суб’єктів
міжнародного права — її предметом. Цієї концепції дотримуються Г.
Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія), П. Верлорен ван Темаат
(Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), П. Піконе (Італія), І.
Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін, Д. Фельдман, Є. Усенко, Г.
Бувайлик, В. Лісовський (Росія).

Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має
такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання;
виробництво та розподіл товарів; «невидимі» міжнародні угоди
господарського або фінансового характеру; кредити та фінанси; відповідні
послуги; статус і організація суб’єктів, що здійснюють таку діяльність.

За Г. Шварценбергером, міжнародне економічне право охоплює лише ті
економічні аспекти, які є об’єктом впливу міжнародного публічного права.
Він виключає внутрішнє регулювання з огляду на те, що воно не створює
єдині для всіх держав норми і принципи.

Нідерландський правник П. Темаат вважав, що до міжнародного економічного
права не можна зараховувати норми національного зовнішньоекономічного
законодавства та норми міжнародного приватного права.

Друга концепція, можливо, поширеніша. Згідно з нею міжнародне економічне
право розглядається як галузь не лише публічного, а й міжнародного
приватного права, як галузь не лише міжнародного публічного права, а й
частина національного права. Прихильники цієї концепції вважають, що
міжнародне економічне право поширюється на суб’єктів не лише публічного
права, а й приватного, які беруть участь у відносинах комерційного
характеру, що виходять за межі однієї держави.

Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левен-фельд
(США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрід-ман, Е.
Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін.

В. Фікентшер у двотомній праці «Господарське право» (1983) зазначав, що
будь-яка пов’язана з міжнародною економікою правова норма є нормою
міжнародного економічного права.

Курси лекцій, підручники і монографії, що відбивають таку концепцію, як
правило, називають «International Business Law» («Міжнародне
підприємницьке право»), а не «International Economic Law» («Міжнародне
економічне право»). Зокрема, у англомовному підручнику (США)
«Contemporary Business Law» («Сучасне підприємницьке право»)
зазначається, що міжнародне підприємницьке право охоплює право різних
суверенних держав, законодавство, прийняте регіональними торговельними
співтовариствами на кшталт Європейського Економічного Співтовариства
(ЄЕС), та законодавство, що є результатом дво- та багатосторонніх
договорів суверенних держав.

Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціонального
права, спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціональні
корпорації як суб’єкти міжнародного права.

Ще одна концепція пов’язана з іменем українського юриста академіка В.
Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох концепцій. В. Корецький
міжнародне господарське право вважав комплексною міжгалузевою
дисципліною, що покликана регулювати міжнародні публічно- та
цивільно-правові відносини. Цю концепцію було розроблено у 20-х роках.

Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувати власні
концепції «міжнародного права розвитку», «права економічного розвитку»
та аналогічні. У цих концепціях окрім регулювання

економічних відносин розглядаються політичні, соціальні та культурні
аспекти, причому наголошується на пільгових правах економічно відсталих
країн світу. Прихильниками таких концепцій є М. Беджуан (Алжир), 0.
Ріверро (Перу), М. Булаїч (Югославія) та ін. Ці концепції не можна
вважати логічно послідовними. Вони ставлять під сумнів універсальність
дії сучасного міжнародного публічного права.

Відомий французький юрист-компаративіст Е. Ламберт та його учні висунули
ідею нового автономного купецького права (lex mer-catoria). Цю ідею було
втілено в концепції на Першому міжнародному конгресі порівняльного
права, що відбувся у 1900 р. Після Другої світової війни певний внесок у
розвиток цієї концепції зробили К. Шмітгофф (Велика Британія), Ф. Кан та
Фушар (Франція).

До джерел автономного купецького права прихильники останньої концепції
зараховують міжнародні конвенції, типові закони (що розроблюються на
міжнародному рівні), міжнародні торговельні звичаї, загальні принципи
права, рекомендаційні рішення міжнародних організацій, арбітражні
рішення.

Фахівці зазначають, що прихильники концепції автономного купецького
права поки що не спромоглися подати її у вигляді упорядкованої,
універсальної та загальновизнаної системи правових норм. Можливо, за
цією концепцією майбутнє. Проте між бажанням і реальністю — велика
дистанція.

Система міжнародного економічного права

Як зазначалося, міжнародне економічне право є галуззю міжнародного
публічного права. Воно перебуває у функціонально-структурних та
взаємозумовлених і залежних зв’язках з іншими галузями міжнародного
права — повітряним, морським, космічним та ін.

У міжнародному економічному праві виокремлюються підгалузі: торговельне,
валютне, міжнародне, транспортне та ін. Як і в кожній галузі права, у
системі міжнародного економічного права первинним елементом є норма;
споріднені норми групуються в інститути.

Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право складається із
загальної та особливої частин. У загальній частині розглядаються
суб’єкти, об’єкти, принципи та джерела міжнародного економічного права
(тобто аспекти, що сприяють розумінню галузі в цілому), а в особливій —
його підгалузі.

Список використаної літератури:

Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ,
1998.

Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. — М.: ТЕИС,
1994.

Дахно I. I. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К.: Блиц-информ, 1996.

Дахно И. И. Патентоведение. — Харьков: Ксилон, 1997.

Действующее международное право. — М.: Изд-во Моск. независимого ин-та
междунар. права, 1996. — Т. 1—3.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право:
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. — М.: Юрид. лит.,
1994.

Международное частное право: Действующие нормативные акты. — М.:

Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.

Международное частное право // Сб. документов. — М.: Изд-во «БЕК», 1997.

Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь, 1995.

Основы права Европейского Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю.
Каш-кина. — М.: Белые альвы, 1997.

Панов В. П. Международное право: Учеб. материалы. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. —
Минск: Амалфея, 1999.

Шлеплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник. — М.:
Междунар. отношения, 1999.

Шумилов В. М. Международное экономическое право. — М.:
Издат.-кон-салтинг. фирма «Де-Ка», 1999.

Business Guide to the Uruguay Round. — Geneva: ITC/CS, 1995.

Chuan J. С Т. Law of International Trade. — London: Sweet & Maxwell,
1998.

Competition law of the European communities. Rules applicable to
undertakings. — Brussels, 1990. — Vol. 1.

Contemporary business low principles and cases / R. C. Hoeber et al. — 3
ed. — N. Y.: Mac Grow Hill book company, 1986.

Oxford Paperback Encyclopedia. — London: Oxford Univ. Press, 1998.

Trebilcock Michael J., Howse Robert. The Regulation of International
Trade. — London: Routledge, 1997.

Похожие записи