Поняття та ознаки юридичної особи

Поряд з фізичними особами суб’єктами цивільного права визнаються
юридичні особи. Юридичні особи – спеціальна юридична конструкція, яка
надає можливість виражати колективний інтерес фізичних осіб від імені
однієї особи і тим персоніфікувати цивільні відносини. За допомогою
конструкції юридичної особи досягається значні масштаби концентрації
майна фізичних чи створених фізичними особами юридичних осіб, його
формалізація, що проявляється у конструкції підприємства як майнового
комплексу (ст. 191 ЦКУ) та обов’язковості його обліку, конкретизується
носій суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, не допускається
перенесення природних прав людини на організації, через статистику із
тіні виводяться реальні результати діяльності, що надає достатні дані
для управління суспільними процесами.

Загалом поява юридичної особи як суб’єкта цивільного та іншого права
детермінована розвитком товарно-грошових відносин, суспільним розподілом
праці, необхідністю включення у цивільних облік публічного майна (майна
держави та органів самоуправління), кооперації у задоволенні особистих
немайнових та майнових інтересів фізичних осіб.

Юридичні особи виконують у суспільстві певні функції:

формалізують правову форму реалізації інтересів їх засновників і
упорядковують правові зв’язки між ними та самою юридичною особою;

юридично оформляють відособлення майна від власника, а також слугують
об’єднанню та мобілізації капіталу;

виражає інтереси держави та територіальних громад при здійсненню нею
своїх повноважень у громадянському суспільстві;

слугує мінімізації ризиків;

полегшує участь в майновому обороті;

— полегшує здійснення фіскальної політики держави.

Легальне поняття юридичної особи надано у ст. 80 Цивільного кодексу
України. Згідно з цим юридичною особою є організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа
наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем
та відповідачем у суді.

Варто зауважити, що на відміну від ст. 23 ЦК УРСР 1963р. у цьому
визначенні не міститься розгорнутого визначення юридичної особи, а
вказуються найбільш суттєві ознаки щодо сутності та легальності. Ми
солідарні у тому, що навряд чи доцільно змінювати виправданий теорією і
практикою перелік ознак юридичної особи.

В юридичній літературі підхіл до ознак юридичної особи відображає різні
етапи становлення вчень та легального поняття. О.О.Красавчиков поділив
ознаки юридичної особи на дві групи: матеріальні (внітрішня
організаційна єдність та зовнішня автономнія (самостійність),економічна
єдність та відособленність майна, керівна єдність, функціональна
єдність) та правові ознаки (законність утворення юридичної особи.
здатність організації від свого імені приймати участь у цивільних
правовідносинах, здатність нести самостійну майнову відповідальність,
наявність стату (положення). В основному позиції розділились на
визначення ознак юридичної особи та ознак індивідуалізації. Проте є
низка підходів, що засновуються на виділенні первинних та похідних ознак
юридичної особи.

Традиційно виділяють наступні ознаки юридичної особи:

організаційна єдність означає, що юридична особа є єдиним цілим. Вона є
так би мовити єдиним організмом, який має певну структуру, де кожен
елемент виконує свою функцію, що спрямована на досягнення цілей
юридичної особи. Така єдність закріплена в статутних документах
юридичної особи (статуті, установчому договорі).

В доктрині цивільного права під нею розуміють особливу систему відносин,
завдяки яким юридично особа стає єдиним цілим. А.Г.Калпін та О.І.
Масляєв вичленяють три компоненти, що характеризують організаційну
єдність: наявність системи істотних соціальних звязків, через які люди
обєднуються в єдине ціле; наявність внутрішньої структурної
функціональної диференціації, наявність визначеної мети створення та
функціонування.

Можна виділити дві складові структуризації юридичної особи:

людський компонент який складається у свою чергу з двох нерівномірних у
своїй суті груп осіб: засновників та колективу. Правове становище
засновника визначається на загальному рівні як носія суверенітету та
структуруючого волевиявлення юридичної особи детермінанта. Воля
засновників як інвесторів є основною у формуванні волевиявлення
юридичної особи. Остання як штучне утворення волі мати не може, а є
провідником воли суверена: одноособового, корпоративного чи похідного.
Перші два – представлені юридичними особами, третя – державою в особі її
уповноважених органів. В основному створення, діяльність та припинення
юридичної особи залежить від засновника. Саме він формує трудовий
колектив.

Трудовий колектив формується на основі трудового договору (трудового
контракту), прийняття на службу, зарахування на навчання чи на інших
підставах, зокрема конкурсній основі. Кожна підстава виписана нормою
права на загальному та спеціальному рівні. Тобто уже на стадії прийняття
в трудовий колектив визначені певні правила (імперативи): підстави
зарахування, строк участі, правове становище, засоби впливу на поведінку
працівника, порядок, способи та форми охорони його прав тощо.

Члени кооперативу можуть бути штатними чи позаштатними, сусмісниками.
Для деяких юридичних осіб, наприклад вищих навчальних закладів
розрізняють постійний та перемінний склад. Кожен із штатних і
позаштатних працівників юридичної особи виконує тільки свої
функціональні обов’язки. Проте може проявляти розумну ініціативу поза
межами своїх обов’язків.

Результати діяльності кожного із фізичних осіб впливають на загальні
результати діяльності юридичної особи, як і загальні результати
діяльності юридичної особи – на індивідуальне становище співробітників.
Ці категорії є взаємопов’язаними і визначають престиж як самої юридичної
особи так і причасність до неї. Професіоналізм працівників чи службовців
впливає на загальні результати діяльності юридичної особи та її ділову
репутацію;

речевий компонент який складають наявне на праві власності майно,
майнові права та обов’язки, що відображається на балансі юридичної
особи. Зазвичай це проявляється у активах і пасивах юридичної особи.
Активи бувають матеріальні і нематеріальні (майнові права
інтелектуальної власності, права вимог). Виділяються основні та зворотні
фонди. Деякі з фондів наділяються сугубо певним імперативним правовим
режимом. Так фонд заробітної плати не можна витрачати на інші потреби.
Виходячи з майнового аспекту, останнім часом в праві поширюється
концепція, що підприємство можна розглядати не лише як суб’єкта права, а
й як об’єкт права. Так, ч. 3 ст. 191 ЦК України вказує, що підприємство
як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Висвітлення цього аспекту в
праві важливо, передусім, для того, щоб забезпечити законодавчу
можливість для підприємства бути об’єктом купівлі-продажу, застави,
оренди та інших правочинів. Це й зроблено, до речі, у ч. 4 ст. 191 ЦК
України.

Статутні документи, підтверджуючи єдність юридичної особи, закріплюють
її структуру, цілі діяльності, компетенцію органів, регламентацію
відносин усередині організації тощо;

\

^

?. Це означає, що юридична особа діє у цивільних відносинах саме від
свого імені, а не від імені, наприклад, її засновників. Це здійснюється
через персоніфікацію правового становища її засновників та
індивідуалізацію юридичної особи. Тим самим підкреслюється різна правова
природа прав засновників юридичної особи та самої юридичної особи. Також
вказана ознака індивідуалізації передбачає для юридичної особи
можливість від свого імені набувати цивільні права, нести обов’язки,
виступати позивачем та відповідачем у суді, господарському суді,
третейському суді;

3. має майно передбачає, що юридична особа має власне майно, за рахунок
якого воно здатне виконувати поставлені статутні цілі та завдання.
Відокремлення майна юридичної особи означає належність його саме цієї
організації. Отже, це майно не належить ні засновнику юридичної особи,
ні будь-яким іншим суб’єктам, а саме та лише юридичній особі.

Варто зазначити, що у проекті ЦК вказувалось наявність майна на праві
власності чи майнових прав. Тим самим підкреслювались майнові гарантії
участі юридичних осіб у зобов’язанням і особливо можливість притягнення
їх до матеріальної відповідальності. Але у ЦК це не отримало прямої
формалізації.

Ознака наявності майна в юридичної особи може бути виведена з ч.1 ст.81
ЦК України де встановлено що юридична особа може бути створена шляхом
об’єднання осіб та (або) майна. Звідси для юридичної особи характерним є
наявність майна. За такої конструкції одночасно допускаються юридичні
особи, що не мають майна. Проте це скоріше є виключення із загального
правила. Інакше ускладненим буде реалізація вимог ст. 96 ЦКУ про
відповідальність юридичної особи.

Не менш значимим є встановлення мінімального статутного фонду для
окремих видів юридичних осіб: акціонерних товариств, товариств з
обмеженою відповідальністю. Крім цього встановлені розміри статуних
фондів для юридичних осіб в окремих галузях, наприклад банківській
сфері, страхуванні. Для державних та комунальних юридичних осіб
встановлено наділеня їх майном в момент заснування та щорічне бюджетне
фінансування.

Засновники так чи інакше повинні наділити створювану ними юридичну особу
певним майном хоча б для того щоб бути за легалізованою. Так чи інакше
за реєстрацію, ліцензування, отримання дозволів на виготовлення печатки
необхідно платити (мито, збори, витрати).

У процесі діяльності юридична особа повинна виконувати вимоги чинного
законодавства (платити заробітну плату чи посадові оклади, сплачувати
податки чи місцеві збори) підтримувати своє існування та оплачувати
комунальні послуги інші платежі. Для цього юридична особа так чи інакше
повинна мати майно у тім числі й грошові кошти.

В доктрині цивільного права висловлені заперечення проти самостійності
такої ознаки, а вказується, що майнова самостійність не може бути
самостійною ознакою юридичної особи за того, що вона – наслідок власної
правосуб’єктності організації. Зважаючи на вище зазначене такий висновок
не має достатніх підстав. Більш того юридична особа може бути притягнута
до матеріальної відповідальності. Якщо полишити її майнової
самостійності виникає низка проблем із притягненням без майнових
юридичних осіб до відповідальності та забезпечення прав потерпілих від
неправомірних шкідливих дій юридичних осіб.

4. несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Стаття 96
ЦК України передбачає, що юридична особа самостійно відповідає за своїми
зобов’язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної
особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа
не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків,
встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють
юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що
виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за
зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з її створенням,
тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом
юридичної особи.

Вказані вище чотири ознаки є “класичними” щодо характеристики юридичних
осіб. Їх умовно можна визначити як матеріальні ознаки юридичної особи.

5. має процесуальну правосуб’єктність – здатність бути позивачем і
відповідачем у суді. Це означає, що юридична особа може бути стороною у
цивільному процесі, та особливо для комерційних юридичних осіб – у
господарському процесі. У публічних звинуваченням юридична особа може
висувати звинувачення, підтримувати їх та відповідати. Процесуальна
правосуб’єктність за умови правомірності ведення своєї діяльності може
бути і не реалізована.

6. легалізаційна ознака. Юридична особа має у встановленому порядку бути
зареєстрована як така і отримати в разі необхідності спеціальні дозволи
на здійснення своєї статутної діяльності. Остання ознака є формальною на
відміну від матеріальних та процесуальної, що вказані вище.

Кожна із зазначених ознак має своє призначення, а всі разом вони є
конститутивними (утворюючими) правову конструкцію юридичної особи. На
підставі наведеного юридичною особою є організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку, має майно може ним
відповідати за своїми зобов’язаннями, наділена загальною цивільною
правоздатністю і дієздатністю у тім числі й процесуальною, від свого
імені набуває суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Література

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское
гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право
України: Підручник: У 2-х кн.

О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т.
Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп.
М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.;

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998,
353с.,

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.
Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000.,

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002,

Советское гражданское право: Учебник, В 2-х Т. Т.1./Илларионова Т.И.,
Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др..; Под ред. О.А.Красавчикова.-3-е
изд., испр. и доп.; Под ред. О.А.Красавчикова. –М.: Высш.шк. 1985.
–С.131-135.

Гражданское право, Часть первая: Учебник /Под ред. А.Г.Калпина,
А.И.Масляева,. – М.: Юристь, 1997, –С. 74.

Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и
законодательстве. СПб. Изд-во Юрид. центр Пресс, 2002, –с. 76

Уперше тезу про легалізаційну ознаку юридичної особи висунуто
Р.Б.Шишкою. Див.: Підприємницьке право України: Підручник / За заг.
ред. доц.. Р.Б.Шишки.-Х., 2000, –с. 76

Похожие записи