Реферат на тему:

Поняття та особливості неподаткових доходів, що стягуються у вигляді
плати за послуги, які надаються державою

Одним з різновидів класифікації державних доходів є їх поділ на
податкові і неподаткові. І такий поділ не заперечується й визнається
багатьма вченими-правознавцями [2, с.94; 3, с.377; 6, с.51; 8, с.100;
11, с.33]. У свою чергу можна виділити декілька груп неподаткових
доходів. Поділ неподаткових доходів за конкретними підставами стягнення
платежів дає змогу конкретизувати їх склад і визначити відповідні форми
надходження в бюджет, державні цільові фонди. Цей поділ можна вважати
головним і визначальним для класифікації неподаткових доходів. Згідно з
цією ознакою можна виділити такі види неподатових доходів:

1) неподаткові доходи, що надходять у вигляді плати за послуги, які
надаються державою;

2) неподаткові доходи у вигляді зборів до державних цільових фондів;

3) неподаткові доходи, які випливають з права власності держави;

4) неподаткові доходи штрафного і компенсаційного характеру;

5) неподаткові доходи від розміщення державних лотерей.

Неподаткові доходи першої групи (для зручності користування назвемо їх
митними платежами або митними доходами, не ототожнюючи з власне митними
зборами чи державним митом) можна визначити як встановлені
законодавством збори, що стягуються державою з фізичних та юридичних
осіб у зв’язку з вчиненням певних дій державними органами чи посадовими
особами на їх користь. Сюди відносяться: державне мито; збір за державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності; збір за реєстрацію
об’єднань громадян; збір за реєстрацію символіки об’єднань громадян та
ін.; плата за видачу ліцензій; пробірна плата; збори за дії, пов’язані з
охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки
для товарів і послуг; митні збори за митне оформлення; збір за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, та
багато інших.

Характерні ознаки неподаткових доходів мають загальний характер і можуть
бути застосовані до всієї сукупності зазначених доходів у цілому, тому
доцільно охарактеризувати цю групу неподаткових доходів, відзначаючи її
особливості.

Ці платежі можна визначити як встановлені законодавством збори, що
стягуються державою з фізичних та юридичних осіб у зв’язку з вчиненням
певних дій державними органами чи посадовими особами на їх користь.
Порівнюючи це, звичайно, неповне визначення з визначенням податку, можна
побачити, що правові основи стягнення митних платежів та податків
водночас і тотожні, і відмінні.

Так і митні платежі, і податки стягуються на підставі закону, тобто
одностороннього вольового акту державної влади. Проте стягненння митних
платежів є наслідком звернення фізичної або юридичної особи до державної
установи чи посадової особи, яка повинна здійснити певний акт в
інтересах особи, котра звернулася за їхнім сприянням.

Право стягнення митного платежу і обов’язковість його внеску є, отже,
наслідком дій особи, яка звернулася до державної установи. Вважається,
що митний платіж є платою за послугу, надану державною установою
(державою). Наприклад, громадянин подав позовну заяву, яка повинна бути
розглянута судом, від якого громадянин чекає вирішення спору між ним та
іншим громадянином. Або громадянин звертається до державного нотаріуса
для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості. І в
першому, і в другому випадках державні установи (суд або державний
нотаріус) повинні вчинити на підставі покладених на них законом
обов’язків певні дії на користь громадянина, і за ці дії громадянин
повинен заплатити державі, від імені якої вони діють, певний збір.

Підставою для стягнення податку, навпаки, не є звернення особи до
державного органу чи посадової особи, що породжує будь-яку дію з їхнього
боку. Податок стягується з даної особи внаслідок того, що держава визнає
за необхідне вимагати від неї сплати визначеної суми для покриття
державних видатків у зв’язку з тим, що вона отримує доходи, володіє
майном або взагалі визнається здатною зазнавати на користь держави
певних витрат.

Обов’язок сплати податку не зумовлений якою-небудь послугою з боку
держави чи її органів. Це є безумовний обов’язок платників податку
(фізичних та юридичних осіб), які повинні брати участь у задоволенні
потреб держави. Щоправда, сплата податку може бути визнана відплатою за
послугу, яку держава одним своїм існуванням надає всім платникам, котрі
перебувають на її території, створюючи правове поле для їх існування та
діяльності. Тут мова йде про так звану суспільну, колективну
відплатність податків [9, c.193]. Вона має опосередкований характер і не
пов’язана в юридичному плані з фактом сплати податку кожним конкретним
платником і з розміром цього платежу.

Отож, і митні платежі, і податок можуть розглядатися як відплата
платників за послуги, що надаються державою. Відмінність між ними
зводиться до того, що митний платіж є відплата за послугу видиму,
відчутну, яка виражається в певному акті влади, а податок – відплата за
всю суму послуг, яку надає держава платникам своїм існуванням таі усією
своєю діяльністю, але які не можуть бути точно виміряні та оцінені і
громадянами навіть не помічаються [1, c.246].

Зазначимо, що коли йдеться про відплату за надані державою послуги, то
не може бути мови про еквівалентність між наданою послугою та розміром
плати за неї. В юридичному аспекті еквівалентність передбачає рівність
коштів [11, c.86]. У наш час митні платежі щоразу менше співвідносяться
з вартістю послуг, які надаються державними органами та установами
платникам, дедалі більше виявляється прагнення співвіднести розмір
митного платежу з матеріальною цінністю акту чи дії, за які він
сплачується.

Наприклад, позовна заява про судовий розгляд позову на суму 1000 гривень
навряд чи спричиняє більше складнощів для суду, чим розгляд позову на
суму 10000 гривень; проведення лоцманом по фарватеру судна об’ємом 5000
м3 потребує не більше зусиль, ніж проведення судна об’ємом 30000 м3, але
держава визначає розмір державного мита залежно від ціни позову, а
розмір лоцманського збору – від об’єму судна. Або візьмемо випадки
надання пільг – звільнення від сплати митних платежів, хоча звернення
“пільговика” до держави може коштувати її органу стільки ж зусиль, як і
звернення особи, що не користується пільгами.

Отже, митні платежі за своїм характером і призначенням зближуються з
податками.

З’ясуємо тепер юридичну природу митних платежів і податків.

Сплата митних платежів і сплата податків є публічно-правовим
зобов’язанням платника (фізичної чи юридичної особи) на користь держави.

Стосовно митних платежів це зобов’язання виникає залежно від волі
платника. Він може відмовитися від позову, не подати позовної заяви і
цим звільнити себе від сплати державного мита. Він може, наприклад,
відмовитися від відправки судна в порт, за вхід в який стягується
портовий збір. Його платіжне зобов’язання виникає лише в момент
звернення до державного органу чи установи і припиняється в момент
сплати.

Після сплати митного платежу для держави виникає обов’язок виконати ту
дію, за вчинення якої одержує плату. Відмова від його виконання створює
привід для оскарження бездіяльності державних органів. Обов’язок сплати
митного платежу – це одиничний обов’язок, який минає, він є непостійний,
недовгочасний і зовсім не загальний.

a

???????¤?$????O?рки правильності стягнення митного платежу або до
визначення його розміру згідно з вимогами закону і до попередження, що в
тому разі, якщо платіжне зобов’язання не буде точно виконане, то й акт
влади, про який просить платник, не буде виконаний.

Платник, що сплачує митний платіж, ніяким обмеженням відносно свободи
розпорядження своїм майном не піддається і фінансові органи не
втручаються у сферу його господарської діяльності.

Значно складніші ті правові відносини, які виникають між державою, з
одногу боку, і платниками податків – з іншого.

Обов’язок сплати податку (за рідкими винятками) не є обов’язком
одночасним, таким що припиняється, не повторюється періодично – це
обов’язок тривалий і залежить від того, чи продовжує існувати об’єкт
оподаткування, встановлений законом. Податковий обов’язок триває завжди,
періодично відновлюючись, поки наявний той факт, який служить підставою
для стягнення податку згідно із законом.

Податковий обов’язок не є наслідком звернення до держави чи її органів
за якою-небудь послугою. Він існує на підставі закону і його вимог,
звернених до платників, які за встановленими в законі ознаками
визнаються такими, що підлягають оподаткуванню.

За сплату податку держава не вчиняє будь-якої дії в інтересах того, хто
його заплатив.

Оскільки підставою для стягнення податку служить певний факт, то для
засвідчення його наявності (одержання прибутку, доходу, виробництво
певних товарів, їх ввезення тощо) держава вдається до дій, які можуть
вельми відчутно втрутитися у сферу приватної господарської діяльності та
життя. З метою попередження заподіяння збитків державі неумисно чи
умисно недобросовісним виконанням податкових обов’язків влада піддає
зобов’язаних до сплати податку осіб нагляду, обмежує свободу торгівлі та
господарської діяльності, покладає на них обов’язок повідомляти про
настання фактів, які можуть стати приводом для стягнення податків або до
зміни їх розміру [1, c.246].

Закон визначає випадки стягненння митних платежів. Їх розмір
встановлюється або в певній сумі для різноманітних актів безвідносно до
їхньої матеріальної цінності, або розмір митного платежу залежить від
матеріальної цінності акту. У разі встановлення митного платежу для
державних органів і посадових осіб виникає обов’язок його стягнення у
зазначених законом випадках. Нестягнення його є порушенням службових
обов’язків, що тягне за собою стосовно того, хто допустив чи вчинив це
порушення встановлену законодавством відповідальність.

Для платників встановлення митних платежів законом тягне за собою
обов’язок його внесення у передбачених ним випадках. Якщо митний платіж
не внесено, то це зупиняє рух справи і може призвести до того, що
прохання чи заява залишаться без наслідків. Наприклад, згідно зі ст.139
Цивільного процесуального кодексу України, “суддя, встановивши, що
позовну заяву … не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про
залишення заяви без руху…” [10, с.53]. Проте за невнесення митного
платежу штраф не накладається, адже було б необґрунтовано його стягувати
за невиконання зобов’язань, якими зумовлені дії на користь платника.

Встановлюючи митні платежі (як і випадку встановлення податків), держава
нерідко ставить не тільки одну фіскальну мету, але у певних випадках
також і політичну. Зокрема, згідно з п.14 Положення про портові збори,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996
року №442, корабельний збір за ставкою національного режиму справляється
із суден закордонного плавання, що плавають під прапором України, а
ставки корабельного збору для суден каботажного плавання застосовуються
тільки для суден, що здійснюють рейси у каботажному плаванні під
Державним прапором України (найнижчими ставками корабельного збору є
ставка національного режиму і ставка для суден у каботажному плаванні)
[7]. У цьому випадку зазначене Положення має політичну мету: підтримку
українського судноплавства у суперництві з іноземним.

Хоча неважко було б усі доходи, отримувані у формі митних платежів,
замінити доходами від податків, відповідно їх підвищивши, але фінансова
практика стоїть за збереження митних платежів, тому що цей спосіб
одержання доходу державою має відомі переваги фінансового або
економічного характеру. Е.Н.Берендтс, зокрема, називає у своїй книзі
такі переваги: “1) витрати, пов’язані зі стягненням митних платежів,
нікчемні, бо вони стягуються, звичайно, установами, які повинні були б
існувати незалежно від будь-яких фіскальних інтересів; 2) контроль за
точністю сплати митних платежів вкрай простий і легкий, а зловживання і
ухилення дуже утруднені; 3) сплата митних платежів, звичайно, буває мало
відчутною, оскільки супроводжується отриманням певних послуг від
держави. Остання перевага властива митному платежу лише в тому разі,
якщо він невисокий, якщо він стягується не за умовні, даремні чи зайві
послуги, про які платники не просять і яких вони не потребують” [1,
c.246].

Отже, можна виділити головні ознаки (риси) неподаткових доходів, що
надходять у вигляді плати за послуги, які надаються державою:

1) вони надходять як у бюджети (Державний і місцеві), так і на рахунки
державних організацій, які вчиняють певні дії на користь платників;

2) мають відплатний характер;

3) не залежать від доходу (прибутку) платника;

4) нерегулярність, непостійність сплати;

5) коло платників вужче;

6) фактом виникнення правовідносин щодо сплати платежу служить
волевиявлення платника;

7) стороною у правовідносинах з приводу сплати платежу може виступати
неспеціалізований фінансовий орган.

До рис зазначених неподаткових доходів умовно можна віднести також ту
особливість, що більша їх частина не визначена Законом України “Про
систему оподаткування”.

Зокрема, Законом України від 18 лютого 1997 р. “Про внесення змін до
Закону України “Про систему оподаткування” (з наступними змінами та
доповненнями) передбачені лише такі митні платежі, як державне мито,
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету, гербовий збір, а також місцеві збори [4]. Адже Законом України
від 4 червня 1997 р. “Про внесення змін до Закону України “Про внесення
змін до Закону України “Про систему оподаткування” встановлено, що “дія
цього Закону не поширюється на надходження коштів зі сплати платежів за
послуги та інших неподаткових платежів до Державного бюджету України (в
тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів), які визначаються
Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік” [5].

Література

Берендтс Э.Н. Русское финансовое право. – С.Пб., 1913.

Воронова Л.К.Радянське фінансове право. – К., 1973.

Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978.

Закон України від 18 лютого 1997 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997.
– №16. – Ст. 119.

Закон України від 4 червня 1997 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” //
Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №29. – Ст. 190.

Иванов Б.Н. О системе советского финансового права // ВЮЗИ: Труды. – М.,
1967. – Т.9.

Положення про портові збори, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 18 квітня 1996 року №442 // Зібрання постанов Уряду України.
– 1996. – №10. – Ст.302.

Фінансове право: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та
факультетів. – К.: Вентурі, 1995.

Финансовое право / Под ред. доцентов В.В.Бесчерервных и С.Д.Цыпкина. –
М.: Юрид. лит., 1967.

Цивільний процесуальний кодекс України // Кодекси України. – 1996. – №3.

Цыпкин С.Д. Доходы государственного бюджета СССР. – М., 1973.

Похожие записи