Реферат на тему:
Поняття та особливості адміністративної відповідальності працівників
податкової міліції
Адміністративна відповідальність працівників податкової міліції є
різновидом юридичної, а її правовою базою – насамперед, ст. 15.
Адміністративна відповідальність працівників податкової міліції має ряд
особливостей, викликаних завданнями податкової міліції, де дотримуються
сувора єдиноначальність і дисципліна з метою ефективного здійснення
роботи щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері
оподаткування, їх розкриття та розслідування, забезпечення діяльності
органів державної податкової служби. Саме це обумовило особливий порядок
адміністративної відповідальності відповідно до ст. 15 КпАП України
працівників податкової міліції (разом з військовослужбовцями та іншими
особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, зокрема
особами рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ) за
Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.
Нерідко в правозастосовчій практиці посадові особи ототожнюють дане
поняття з дисциплінарною відповідальністю працівників податкової
міліції. Однак при передачі правопорушника для покарання за
Дисциплінарним статутом “…підставою відповідальності є не
дисциплінарний проступок, а адміністративне правопорушення. Останнє ж
кваліфікується не начальником, як в разі притягнення до дисциплінарної
відповідальності, а уповноваженим державним органом (посадовою особою).
Саме ці органи (посадові особи) компетентні зафіксувати адміністративне
правопорушення працівника податкової міліції, кваліфікувати його і у
відповідних випадках направити матеріал про це до відповідного органу
податкової міліції (відповідній посадовій особі). Начальнику, який
одержав такий матеріал, залишається тільки, застосувавши правила
Дисциплінарного статуту, вирішити питання про визначення стосовно
винного конкретних заходів дисциплінарного впливу (зокрема і
дисциплінарного стягнення) і реалізувати його”.
Даний порядок обумовлений тією обставиною, що це ефективний засіб
протидії адміністративним правопорушенням, вчиненим працівниками
податкової міліції, що тим самим дискредитують спеціальне звання та
підриває авторитет податкової міліції.
Також у випадку притягнення працівників податкової міліції до
адміністративної відповідальності на загальних підставах особливий
порядок притягнення характеризується обмеженою кількістю мір стягнень,
які застосовуються до її працівників.
Специфіка адміністративної відповідальності працівників податкової
міліції в більшості випадків співпадає зі специфікою такої ж
відповідальності осіб рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ та військовослужбовців. Однак якогось
загальноприйнятого визначення, що розкриває специфіку адміністративної
відповідальності військовослужбовців або співробітників органів
внутрішніх справ, у правовій літературі не існує, не кажучи вже про
особливості адміністративної відповідальності працівників податкової
міліції. У першому томі Радянської військової енциклопедії вперше була
розпочата спроба ліквідувати цей недолік, хоча і не зовсім, на нашу
думку, вдало. В енциклопедії зазначається, що “адміністративна
відповідальність військовослужбовця – це одна з форм юридичної
відповідальності військовослужбовців за правопорушення, що не пов’язані
з виконанням службових обов’язків і не підлягають кримінальному
покаранню”.
Хотілося б висловити ряд критичних зауважень з приводу використання в
цьому визначенні таких понять, які “не пов’язані з виконанням службових
обов’язків” і “правопорушення”.
Під виконанням військовослужбовцем службових обов’язків розуміється “не
сам факт перебування особи на військовій службі, а з виконанням
конкретних обов’язків, покладених на неї законом, військовими статутами
та наказами командирів (начальників)”.
Цивільним адміністративним органам, які накладають на
військовослужбовців адміністративне стягнення, неможливо визначити, чи
знаходився порушник під час виконання службових обов’язків, чи ні.
Найбільш яскравим проявом виконання військовослужбовцем службових
обов’язків є виконання ним наказів, оскільки в умовах військового
підпорядкування та єдиноначальності “непокора утворює активні дії, які
виражаються у відкритій відмові від виконання наказу начальника, а так
само в іншому умисному невиконанні наказу”, та карається відповідно до
ст. 402 КК України.
У ст. 36 Статуту внутрішньої служби ЗС України зазначено, що командир
“відповідає за відданий наказ і його наслідки та відповідність наказу
законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання,
зловживання, перевищення влади чи службових повноважень”.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні
особи притягуються до відповідальності згідно із законом.
Перш за все, необхідно зауважити, що відповідно до ст. 60 Конституції
України “Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи
накази.
За віддання і виконання явно злочинного наказу настає юридична
відповідальність”.
Норми кримінального законодавства також закріплюють обставини, за
наявності яких особа, яка не виконує наказ, не підлягає
відповідальності, так п. 3 ст. 41 КК України закріплює, що “Не підлягає
кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно
злочинний наказ або розпорядження”, п. 5 цієї ж статті визначає: “Якщо
особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру
наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинені з метою виконання такого
наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що
віддала злочинний наказ чи розпорядження”.
Виходячи з цього, можна сформулювати єдиний принцип, відповідно до
якого, особа, яка здійснила адміністративне правопорушення “за наказом
начальника, взагалі повинна звільнятися від адміністративної
відповідальності”. Вся відповідальність у даному випадку покладається на
посадову особу, яка віддала наказ. Але при цьому необхідно зауважити, що
особа звільняється від адміністративної відповідальності тільки в тому
випадку, якщо вона виконувала законний наказ або розпорядження, а
відповідно до норм п. 2 ст. 141 КК України вважається, що наказ або
розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в
належному порядку та в межах її повноважень, за змістом не суперечать
чинному законодавству, не пов’язані з порушенням конституційних прав та
свобод людини і громадянина. Виходячи з вищенаведеного, у визначенні
адміністративної відповідальності працівників податкової міліції
недоцільно додатково вказувати про звільнення їх від адміністративної
відповідальності при виконанні службових обов’язків. Крім цього, у
даному визначенні не зрозуміло, за які “правопорушення, що не є
кримінально карними, настає адміністративна відповідальність”.
На наш погляд, для визначення такого поняття доцільно використовувати
формулювання, закріплене в ч. 2. ст. 9 КпАП, а саме –“правопорушення,
передбачені цим Кодексом…”. Виходячи з того, що в Кодексі про
адміністративні правопорушення закріплені діяння, які не тягнуть за
собою відповідно до закону кримінальної відповідальності, немає
необхідності про це зайвий раз говорити.
Таким чином, можна запропонувати наступне визначення: “Адміністративна
відповідальність працівників податкової міліції – це одна з форм
(їхньої) юридичної відповідальності, яка настає за правопорушення,
передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення”.
Однак і це визначення суто формальне і не містить вказівок на специфіку
адміністративної відповідальності працівників податкової міліції, а тому
його необхідно удосконалити. Досить повне визначення адміністративної
відповідальності працівників податкової міліції можна представити, на
нашу думку, наступним чином: “Адміністративна відповідальність
працівників податкової міліції – це одна з форм (їхньої) юридичної
відповідальності, що характеризується особливим порядком реалізації,
обумовленої специфікою державної податкової служби, яка настає за
правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні
правопорушення”.
Для кращого розуміння інституту адміністративної відповідальності
працівників податкової міліції необхідно розглянути міри
адміністративного примусу.
Примусові міри можна поділити на три групи:
адміністративно-попереджувальні; адміністративного припинення;
адміністративного стягнення.
Адміністративно-попереджувальні міри застосовуються органами управління
не в зв’язку з виникненням правопорушення, а при здійсненні своїх
повноважень. Вони носять швидше вимушений характер, оскільки держава
змушена їх застосовувати при відповідних обставинах.
Розглянемо ці міри більш детально:
1) перевірка документів здійснюється з метою перевірки паспортного
режиму, посвідчення особи порушника і перевірки у водіїв транспорту
документів на машину і на право її водіння;
2) реквізиція – примусове вилучення відповідними державними органами
майна власника при надзвичайних обставинах;
3) огляд як адміністративно-попереджувальна міра здійснюється при
перевірці речей, які перетинають державний кордон. Призначенням даної
міри є боротьба з порушеннями митних правил і контрабандою;
4) примусове лікування покликане сприяти боротьбі з заразними
захворюваннями;
5) примусовий огляд водіїв транспортних засобів на наявність
алкогольного сп’яніння покликаний забезпечити безпеку дорожнього руху.
“У системі адміністративно-охоронних мір, – як пише Г.Т. Агєєнкова, –
значну питому вагу займають адміністративні запобіжні заходи. Багато з
вищезазначених мір запобігають правопорушення, припиняють його динаміку.
Інші – застосовуються з забезпечувальною метою, супроводжуючи
провадження у справах про адміністративні правопорушення”.
Запобіжні адміністративні заходи не можуть бути мірами адміністративної
відповідальності, оскільки їх застосування завжди передує процесу
встановлення всіх обставин скоєного адміністративного правопорушення. У
зв’язку з цим запобіжні адміністративні міри не можуть характеризуватися
як міри адміністративної відповідальності. Не може бути відповідальності
без доведення провини порушника в скоєнні правопорушення.
Розглянемо міри адміністративного запобігання, які найчастіше
застосовуються щодо працівників податкової міліції.
Вимога припинити протиправну поведінку застосовується в разі потреби
припинити її. Ця вимога у випадку її невиконання утворює склад непокори
і карається в адміністративному порядку. У випадку непокори представник
влади припиняє адміністративне правопорушення, вчинене працівником
податкової міліції. В разі припинення такого адміністративного
правопорушення необхідно враховувати, що працівники податкової міліції
через специфіку своєї діяльності можуть мати при собі табельну зброю,
яка вписана в посвідчення особи. При затримці цих працівників податкової
служби за відсутності ознак непокори чи опору було б неправильно
застосовувати до них такі міри адміністративного запобігання, як
застосування зброї або прийомів самбо.
“З метою припинення правопорушень, коли вичерпані інші міри впливу, а
також для встановлення особи порушника та складання протоколу, а також в
ряді інших випадків постові та патрульні, так само як і інші посадові
особи міліції, можуть доставляти порушників в органи внутрішніх справ”.
В юридичній науці є дві думки щодо того, чи є доставлення окремою мірою
адміністративного припинення або воно входить до адміністративної
затримки. Так, М.І. Рябов писав, що складовими елементами
адміністративної затримки є доставлення і затримка. Такої ж думки
дотримується Л.В. Коваль, який зазначив, що поняття “доставлення”
поглинається поняттям “затримка адміністративного порушника”. Іншу думку
висловив Е.М. Клюєв, який вважає, що доставлення правопорушника (зокрема
особи, яка підозрюється в скоєнні злочину) до органу міліції не входить
у зміст поняття “затримка”. Таке доставлення, безумовно, завжди передує
затримці в змісті ст. 106 КПК України, але не обов’язково його
припускає”. П.П. Якимов і П.М. Давидов зазначають, що доставлення особи
в органи міліції завжди передує його затримці, але дані дії є
самостійними, відмінними одне від одного. Мають рацію ті автори, що
вважають, що доставлення є самостійним заходом адміністративного впливу,
підтвердженням цього може служити ст. 259 КпАП України.
Таким чином, після припинення протиправної поведінки працівника
податкової міліції настає його доставлення до органів внутрішніх справ,
але воно може не застосовуватись, якщо працівник податкової міліції
порушив норми адміністративного законодавства в безпосередній близькості
від органу податкової міліції чи з’явився з повинною до органів
внутрішніх справ.
Хотілося б погодитися з думкою Г.Т. Агєєнкової, яка писала, що потрібно
встановити максимальний термін для доставлення (наприклад, якнайшвидшим
чином, але не більше 24 годин).
Тому необхідно доповнити ст. 259 КпАП України, яка у частині 5 буде
звучати так: “Доставлення порушника має бути проведене в можливо
короткий строк, але не більше 24 годин”.
Дуже широкомасштабною і різноманітною є адміністративно-юрисдикційна
діяльність міліції. У зв’язку з цим співробітники міліції повинні
припиняти правопорушення і доставляти порушників до органів внутрішніх
справ не зважаючи на те, знаходяться вони на службі чи ні.
“Під адміністративним затриманням розуміється примусове, як правило,
короткочасне обмеження волі дій і пересування особи, яка скоїла
адміністративне правопорушення”.
Адміністративне затримання застосовується з метою припинення
адміністративних правопорушень, встановлення особи правопорушника,
складання протоколу про адміністративне правопорушення в разі
неможливості його складання на місці вчинення правопорушення, якщо
складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і
правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про
адміністративні правопорушення.
Адміністративне затримання відрізняється від кримінально-процесуального.
Дані види затримання регулюються різними правовими нормами (за строками
затримання, за підставами та наслідками застосування). Вони
застосовуються різними державними органами (посадовими особами).
1. Адміністративне затримання регулюється ст. 261 КпАП, а
кримінально-процесуальне – передбачене ст. 106 КПК України.
2. Адміністративне затримання може тривати не більше 3-х годин, а
кримінально-процесуальне – на строк до 3-х діб.
3. Адміністративне затримання застосовується за скоєння
адміністративного проступку, а кримінально-процесуальне – за скоєння
злочину.
4. Наслідком адміністративного затримання є складання протоколу про
адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної
відповідальності, а кримінально-процесуального – до порушення
кримінальної справи.
5. Адміністративне затримання здійснюється посадовою особою органу
управління, тоді як кримінально-процесуальне може здійснюватися тільки
прокурором, слідчим або органом дізнання.
Адміністративне затримання працівника податкової міліції може
відбуватися тільки за наявності адміністративного правопорушення, при
цьому він має право знати, за яке правопорушення його затримано, і
вимагати прокурорської перевірки обставин його затримання.
Залежно від строку адміністративне затримання класифікується на загальне
затримання правопорушників на термін до 3-х годин та спеціальне, яке
застосовується до осіб, які перебувають у стані сп’яніння, на той же
строк, початок якого обчислюється з моменту їхнього витверезіння, а
також затримання інших осіб у випадках, зазначених у ч. 2 та ч. 3 ст.
263 КпАП України на строк до 10-ти діб, але вже з санкції прокурора.
Спеціальна затримка працівника податкової міліції, який скоїв
адміністративне правопорушення, здійснюється у випадку неможливості
встановити його особу як працівника податкової міліції.
Таким чином, адміністративна відповідальність працівників податкової
міліції – це один із найважливіших правових інститутів, що служить цілям
виховання та покарання правопорушників, відновленню правопорядку та
попередженню нових правопорушень. Мета, яка стоїть перед даним правовим
інститутом, може бути досягнута тільки в разі правильного визначення
підстав адміністративної відповідальності працівників податкової
міліції. Вивченню цієї проблеми автор присвятив окрему роботу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
