Реферат на тему:
Поняття та елементи зобов’язань із заподіяння шкоди
Однією з підстав виникнення зобов’язань згідно зі ст. 440 ЦК України є
заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов’язань, які
виникають із правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої
угоди, адміністративного акта), цей вид зобов’язань виникає з
неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне
заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов’язання, що виникло
внаслідок заподіяння шкоди, називають деліктними (від лат. delictum —
правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує
деліктне зобов’язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і
потерпілий не перебували між собою у зобов’язальних відносинах або шкода
виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов’язальних відносин.
Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов’язальних відносин до
заподіяння шкоди не означає, цю між ними не існувало ніяких
цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних
правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб’єктивне цивільне право та
абсолютний суб’єктивний цивільний обов’язок. Абсолютність суб’єктивного
цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і
кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав
належать: право власності, право на недоторканність життя і здоров’я,
честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров’я тощо.
Якщо абсолютне суб’єктивне право охороняється від усіх і кожного,
кореспондуючий юридичний обов’язок також покладається на всіх і кожного.
Абсолютний юридичний обов’язок характеризується пасивністю, його змістом
є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного
суб’єктивного права. Невиконання такого обов’язку завжди призводить до
порушення чужого суб’єктивного права і за наявності передбачених законом
інших підстав породжує деліктне зобов’язання.
Деліктне зобов’язання — це зобов’язання, в якому особа, що протиправне і
винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну
організації, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на
відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов’язання —
це різновид цивільно-правових зобов’язань, і тому йому властиві ті самі
структурні особливості, що характеризують кожне зобов’язання. Такими
структурними елементами є суб’єкт, об’єкт та зміст.
Суб’єктами деліктних зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільних
правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов’язаннях, їх
називають кредитором і боржником.
Кредитор — це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути
будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній,
який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства. Ним може
бути також організація незалежно від того, чи користується вона правами
юридичної особи чи ні.
Боржник — це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є
заподіювач шкоди. В деяких випадках, передбачених законодавством,
боржником виступає не заподіювач шкоди/а особа, винна за поведінку
заподіювача. Так, згідно зі ст. 446 ЦК У країни за шкоду, заподіяну
неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його
батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні
заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що
шкода сталася не з їхньої вини. При заподіянні шкоди недієздатною особою
боржником є його опікун або організація, що зобов’язані здійснювати за
ним нагляд (ст. 448 ЦК)
Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто
здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним
цивільним законодавством України настає з 15 років (статті 13 і 447 ЦК).
Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на
іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без
громадянства.
Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується
правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким
може бути будь-яка організація незалежно від наявності у неї прав
юридичної особи, боржником у деліктних зобов’язаннях може бути лише
організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об’єднання,
спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з частинами
1 і 2 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин.
Боржником може бути також держава.
ЦК України воно полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в
натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і
т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні
здоров’я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі
грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.
Зміст деліктного зобов’язання становлять право кредитора та обов’язок
боржника. Згідно зі ст. 440 ЦК України обов’язком боржника є вчинення
дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в
якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора — одержати таке
відшкодування.
Наведене вище визначення деліктного зобов’язання та його аналіз дають
можливість провести межу між зазначеним зобов’язанням і договірним
охоронним зобов’язанням. Відмінності між ними полягають у тому, що:
• по-перше, юридичними фактами, на підставі яких виникає деліктне
зобов’язання, є порушення абсолютного пасивного обов’язку і тим самим —
абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом
вчинення протиправного і, як правило, винного діяння. Договірне охоронне
зобов’язання теж виникає внаслідок цивільних правовідносин (делікту).
Але воно є результатом порушення інших за своєю природою прав,
обов’язків та правовідносин, а саме: відносних договірних прав та
обов’язків і, отже, відносних правовідносин, у рамках яких здійснюється
цивільний договір;
• по-друге, різна юридична природа обов’язку заподіювана в деліктному
зобов’язанні і обов’язку боржника в договірному охоронному зобов’язанні.
Обов’язок заподіювача — це його новий відносний обов’язок, який
покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного
обов’язку пасивного типу в абсолютних правовідносинах. Обов’язок
боржника — це додатковий обов’язок, що виникає в результаті невиконання
або неналежного виконання ним договірного обов’язку: поставити
продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо. Додатковий обов’язок
боржника приєднується до невиконаного чи неналежне виконаного ним
договірного обов’язку;
• по-третє, різний зміст зазначених обов’язків заподіювача і боржника.
Заподіювач у деліктному зобов’язанні зобов’язаний відшкодувати заподіяну
шкоду шляхом відшкодування Ті в натурі або відшкодування заподіяних
збитків. Обов’язок боржника в договірному охоронному зобов’язанні
полягає у відшкодуванні заподіяних збитків, у сплаті неустойки, штрафу,
пені. Якщо інше не передбачено законом або договором, виконання
боржником додаткового обов’язку в договірному охоронному зобов’язанні не
виключає виконання основного обов’язку (поставити продукцію, виконати
роботу, надати послуги тощо) в договірному регулятивному зобов’язанні.
Різниця у змісті зазначених обов’язків заподіювача І боржника
пояснюється тим, що неустойка, як засіб забезпечення виконання
договірного зобов’язання, та штрафні санкції (штрафи, пеня) не
застосовуються до деліктного зобов’язання. Метою останнього, як це
зазначено в імперативних нормах ст. 440 ЦК України (ст. 1120 проекту ЦК
України), є поновлення первісного майнового стану потерпілого, а якщо це
неможливо — відшкодування заподіяних збитків;
• по-четверте, деліктне зобов’язання і договірне охоронне зобов’язання
різняться об’єктом. У деліктному зобов’язанні обов’язок заподіювача
спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо це
неможливо — на відшкодування заподіяних збитків. У договірному
зобов’язанні обов’язок боржника спрямований на забезпечення виконання
договору. Це пояснюється тим, що боржник, не спричиняючи шкоди
невиконанням договору, все ж таки зобов’язаний сплатити неустойку,
штраф, пеню за самий факт порушення договору. В цьому полягає штрафний
характер договірної відповідальності, Ті стимулююче значення в справі
додержання договірної дисципліни;
• по-п’яте, суб’єктний склад деліктного зобов’язання визначається так:
уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в
абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права. Щодо
зобов’язаної особи, то нею стає будь-яка зобов’язана особа в абсолютних
правовідносинах, яка порушила абсолютне право. Суб’єктний склад
договірного охоронного зобов’язання зумовлений суб’єктним складом
договірного регулятивного зобов’язання. Це кредитор і боржник як цілком
конкретні учасники договірних регулятивних правовідносин. Вони ж є
суб’єктами договірного охоронного зобов’язання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
