РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття, суть і правова природа бюджету”ПЛАН
1. Поняття та значення бюджету для функціонування держави
2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини. Бюджетне законодавство
Використана література
1. Поняття та значення бюджету
для функціонування держави
Однією з характерних рис державного управління у промислове розвинутих
демократичних країнах є загальнодержавна бюджетна система та власний
бюджет.
Термін “бюджет” походить від давньофранцузького – шкіряний мішок, сумка.
З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де став одним з
термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної
скарбниці та витрачання коштів з неї. В означений день канцлер
Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто сумку, у якій містилися
папери або рахунки, в сучасному розумінні – проголошував законопроект, у
якому він, незабаром після закінчення фінансового року, викладав перед
Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і
видатків на наступний період. Ці документи уряд давав на схвалення
парламенту. Лише з кінця XVIII ст. бюджетом став називатися і той
документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався
представницьким органом.
Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів, а повсякденні
процедури ведення фінансових справ залежать від нього. Бюджетний
документ відображає рішення у відповідних сферах державних та приватних
фінансів, у тому числі витрат. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну
політику уряду й те, як ця політика впливає на напрям і темпи зростання
основних показників економіки, включаючи рівні цін, зайнятість і
процентні ставки. Водночас обговорення бюджету і підготовчі заходи, що
їм передують, є надзвичайно важливим засобом розробки політики за участю
громадськості, який визначає роль уряду у житті держави. Бюджетний цикл
є організаційною основою контролю і впорядкування державних фінансів, а
також підвалиною підзвітності всіх ланок уряду.
Сучасна організація державних фінансів є наслідком майже двохсотрічного
розвитку після свідомого розриву зі старими, добюджетними системами.
Концепція бюджету, у XIX ст. майже всюди прийнята західним світом, була
однією з цілої низки реформ, таких як загальне виборче право, податки на
прибутки громадян та корпорацій, підзвітність урядового апарату і
програми соціального забезпечення. Бюджет в економічному розумінні являє
собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та
фізичними особами з приводу формування і використання централізованого
фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її
функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Як зазначають
науковці, права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках:
1) на виконанні нею зазначених суспільних функцій, оскільки
централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за
виконання державою її функцій;
2) держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб’єктів його
створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі,
тобто виконуючи підприємницьку діяльність.
За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому
відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому
розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки
визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації
закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою
баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну,
управлінську, оборонну та фінансову політику.
За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів
держави. Обсяг бюджету – це річна сума коштів, що проходять через цей
фонд. Бюджет – це не стала категорія, навпаки, він перебуває у
постійному русу, оскільки щоденно до нього через Єдиний казначейський
рахунок надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Проте
бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників.
Завдяки йому фінансуються національні програми, у тому числі пов’язані
із соціальним забезпеченням населення. Він є засобом вкладення держави
капіталів у своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва, скажімо,
прокладанням автострад, так і через удосконалення якісного складу
населення, як, наприклад, фахова підготовка й освіта. Це один з важливих
інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності
і стабілізації доходів громадян.
У зв’язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний
фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління
бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та
раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому
аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового
закріплення бюджетних повноважень суб’єктів бюджетних відносин. Бюджет,
затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає
фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов’язкового характеру,
оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов’язують
ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган виконавчої
влади обов’язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані
кошти на фінансування видатків, пов’язаних із забезпеченням виконання
функцій держави.
Бюджетні акти відзначаються великим обсягом (у деяких країнах це цілі
бюджетні книги) і складаються з трьох основних частин:
1) пояснювальна записка, яку готує переважно міністр фінансів і в якій
коротко викладено еволюцію рівня суспільного добробуту, звіт про
кошторисні періоди, ще “не захищені” законами про виконання бюджету,
огляд стану справ у казначействі, пропозиції щодо вдосконалення
фінансового законодавства тощо; 2) власне текст бюджетного акта; 3)
документи в додатках: таблиці розподілу кредитів за міністерствами,
дефіцити міністерств, борг і т. ін.
Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та
використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які
здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного
періоду. Відповідно, закон про Державний бюджет – це закон, який
затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання
Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Політичне значення бюджету полягає в тому, що законодавчий орган своїм
волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на
планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. Бюджет є
документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, які уряд
використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити
добробут народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними
поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду. Такі самі риси
характерні і для муніципальних фінансів. Державному бюджету належить
центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери
економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує
фінансове становище держави. Головне призначення державних фінансів –
через різноманітні фінансові інституції сприяти успішному економічному і
соціальному розвиткові держави, забезпеченню прав і свобод людини.
Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у
розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки,
забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів
усіх ланок влади.
Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму
системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий,
залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян.
Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної їх
кількості, створюваних у державі, вона акумулює у своєму розпорядженні і
на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують
повної характеристики ефективності фінансового механізму.
У сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих фондів
коштів дістає відображення бюджетна політика. Бюджетна політика – це
діяльність органів державної влади щодо формування бюджету держави, його
збалансування, розподілу й перерозподілу бюджетних ресурсів та
забезпечення всеохоплюючого контролю за їх використанням. Залежно від
структури бюджетних видатків така політика має соціальне, економічне або
військове спрямування. В Україні згідно з Конституцією бюджетна політика
повинна мати соціально-економічне спрямування. Базуючись на нормах
чинного законодавства, в першу чергу Основного Закону та Бюджетного
кодексу, державна влада, втілюючи бюджетну політику, визначає засади
бюджетного устрою країни та побудову її бюджетної системи, а також
організацію міжбюджетних відносин.
Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і
розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво
набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з державами
Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від
рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на
військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання
закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо. Після
возз’єднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі
атрибути державності, у тому числі самостійність фінансового
господарства. На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав
стягувати значні суми коштів у своє розпорядження. Можна вважати, що з
цього часу настав період, який тривав 280 років, коли Україна стала
колонією, змушеною вносити на потреби метрополії більше ніж четверту
частину свого національного доходу.
Протягом 1917-1919 років робилися спроби створити власну бюджетну
систему. Зокрема, 1 березня 1918 р. Центральною Радою був прийнятий
закон про впровадження власної валюти – гривні. У травні цього ж року
проведено ряд заходів щодо випуску вітчизняних платіжних засобів та
підписання угод з деякими країнами Європи про одержання позик на
вигідних для України умовах. Введена в обіг національна валюта,
незважаючи на економічний спад та постійні воєнні дії, певний час
залишалася досить міцною завдяки забезпеченню природними багатствами
України, зокрема цукром. Відповідно до положень Конституції Української
Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР)
до компетенції Всенародних Зборів, що були верховним органом влади, було
віднесено встановлення одиниці міри, ваги і монети УНР. Національний
Союз мав приймати щорічний бюджет і наділявся правами оподатковувати
своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного
оподаткування, та робити позики й уживати інших фінансових заходів щодо
забезпечення його діяльності. Під керівництвом міністра фінансів А.
Ржепецького був створений державний бюджет.
Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення
єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік.
Основні положення Конституції було конкретизовано в законодавчих і
підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до
такого: єдність бюджетної системи; централізація податкового
законодавства у віданні союзних органів і регламентація видатків;
включення бюджетів союзних республік до складу єдиного державного
бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу. В
умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у
розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між
галузями республіканського господарства і різними соціальним групами
населення на території України, а також між територіями всередині
республіки.
Як незалежна держава Україна склала перший проект державного бюджету
тільки на 1992 р. Через нього перерозподілялося понад 60% національного
доходу і 70 % фінансових ресурсів держави. Він був зведений з дефіцитом
менше ніж 3% доходів. З 1991 р. також почалося формування власної
бюджетної системи країни, розробка бюджетних процедур, створення
власного бюджетного законодавства. Згідно з чинним законодавством
України бюджетний період (тобто період дії акта про бюджет,
затвердженого представницьким органом) для всіх бюджетів, що складають
бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1
січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Слід зазначити,
що не всі країни встановлюють бюджетний період, який збігається з
календарним роком, що пояснюється часом проведення бюджетної сесії
представницьких органів. Так, зокрема, фінансовий рік за законодавством
США – це часовий цикл, протягом якого уряд здійснює свої фінансові
операції, який розпочинається 1 жовтня і закінчується 30 серпня. У
Великій Британії та Данії бюджетний період триває з 1 квітня по 31
березня; в Італії, Норвегії, Японії – зі липня по 30 червня. Ряд
європейських країн, зокрема Франція, Іспанія, Австрія тощо, вважає за
доцільне закріпити на законодавчому рівні збіг календарного та
фінансового року.
Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного
бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж календарний
рік. До особливих обставин належать: 1) введення воєнного стану; 2)
оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної економічної
ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф. У
такому разі Бюджетний кодекс залишає за органами місцевої влади право
встановлювати бюджетні періоди по місцевих бюджетах на такий самий
період.
Як свідчить практика, не всі бюджетні рахунки можуть бути зведені за час
бюджетного періоду (в першу чергу за капіталовкладеннями), і тому
законодавство багатьох країн дозволяє використовувати бюджетні
асигнування минулого року протягом певного періоду, який має назву
пільгового строку (як правило, 1-2 місяці). Час, що складається з
бюджетного періоду та пільгових строків, має назву рахункового періоду.
Отже, призначення бюджету в державі виявляється через систему
економічних відносин, зокрема між державою і підприємницькими
структурами у процесі мобілізації доходів, нагромаджень і фінансування з
бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу
валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при
бюджетному регулюванні. Дослідження та аналіз структури зазначених
відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, його
правове значення, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і
економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться
цілеспрямована бюджетна політика.
2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини.
Бюджетне законодавство
У системі фінансового права, що поділяється на правові інститути,
бюджетне право посідає провідне місце і багатьма науковцями
розглядається як підгалузь фінансового права. Бюджетне право –
центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів,
які виступають безпосередньо предметом дослідження останнього,
нерозривно пов’язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й
витрачання коштів бюджетної системи. Такі відносини є предметом
бюджетного права, яке нерозривно пов’язано з іншими розділами та
інститутами фінансового права. Отже, бюджетне право України – це
сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини,
які виникають у зв’язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням,
розподілом та використанням коштів державного та місцевих бюджетів.
Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки
включає відносини, пов’язані зі встановленням бюджетного устрою та
бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної
системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних
трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та
муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.
Бюджетно-правові норми – складова частина фінансового права. Їх
характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний
характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для
учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини
при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між
окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних
трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу
та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини – це
суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов’язані
з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою
країни.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов’язки суб’єктів бюджетних
відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають
носіями конкретних прав та обов’язків, і передбачають наслідки, які
настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами.
Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів
державної та місцевої влади, а також права та обов’язки учасників
бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним)
відносинам офіційного характеру, що захищається державою та
підкріплюється її імперативно-владними повноваженнями.
Таким чином, бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання
державою суспільних (економічних) відносин, що виявляється у наданні цим
відносинам юридичної форми. Слід зазначити, що саме у бюджетній
діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками
бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися
виключно на основі правового акта. Науковці вбачають у цьому нерозривну
єдність матеріальної та правової сторін бюджетних відносин.
До особливих рис, що характеризують бюджетні відносини, слід віднести
також звужене, порівняно з фінансовими, коло суб’єктів таких відносин.
Зокрема, учасниками бюджетних відносин не можуть виступати фізичні
особи, оскільки вони згідно з чинним законодавством не можуть
безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне
фінансування. Кожний учасник бюджетних відносин бере участь у
формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету
відповідного рівня, на одній чи всіх стадіях бюджетного процесу.
Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають
представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про
бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому
рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить
органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству
фінансів, Державному казначейству тощо), які безпосередньо забезпечують
бюджетну діяльність.
Бюджетно-правові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні та
процесуальні. Матеріальні норми встановлюють матеріальний зміст бюджету:
структуру бюджетної системи, джерела доходів і видатків, їх обсяги,
порядок закріплення за різними ланками бюджетної системи, здійснення
міжбюджетних трансфертів тощо. Їх об’єднують у фінансово-правовий
інститут – бюджетний устрій, який є складовою бюджетного права.
Процесуальні бюджетно-правові норми регулюють бюджетний процес, тобто
відносини з приводу складання, розгляду і затвердження бюджету,
здійснення його виконання, а також складання, розгляд і затвердження
звітності про виконання бюджету. Такі норми об’єднано у
фінансово-правовий інститут – бюджетний процес.
За часом дії бюджетно-правові норми поділяють на постійно діючі та
періодичні. Цей критерій класифікації особливо заслуговує на увагу,
оскільки характеризує таку особливість бюджетних відносин, як
періодичний характер. Постійно діючі норми містяться у Бюджетному
кодексі України, Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”,
мають визначальний характер при встановленні бюджетної системи та
визначенні бюджетних повноважень учасників бюджетного процесу. Постійно
діючі бюджетно-правові норми не обмежені у часі, вони існують, поки
суб’єкти відносин зберігають свою правомочність.
Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про
бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових
актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення.
Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення
місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по
31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно
зазначеними межами. 31 грудня установи Державного казначейства України
закривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок
відповідного бюджету, і відкривають їх з 1 січня у межах бюджетних
призначень, встановлених черговим актом про бюджет.
Черговою особливістю бюджетних відносин є їх велика деталізованість.
Оскільки коштів на фінансування видатків ніколи не вистачає і держава
змушена фінансувати лише невідкладні потреби, вона має детально
регламентувати права та обов’язки всіх учасників бюджетного процесу для
забезпечення ефективного, цільового та економного витрачання фінансових
ресурсів та забезпечення їх постійного й планового надходження до
бюджету певного рівня, відповідно, порядок відпуску коштів та їх
витрачання встановлений в актах, що входять до бюджетного законодавства.
Згідно з Бюджетним кодексом бюджетне законодавство України становить:
Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закон про Державний
бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини;
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові
акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування.
Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування
бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому
розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними
громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які
видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове
спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові
ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для
забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його
збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені.
На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і
21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив
верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові
акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону
про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи
бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено
компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні
відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами
різних рівнів.
Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого
Закону “Про бюджетну систему України” (прийнятий ще у 1991 р.),
завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України
шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс
орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти – Конституцію
України та Закон України “Про місцеве самоврядування”, в яких
передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої
на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні
міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та
фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у
законодавстві не було детального механізму практичної реалізації
спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше
децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для
збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів
вищого рівня.
Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування
бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень
до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив “бюджетної забезпеченості
жителів”, а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс
орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на
суб’єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення
розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.
Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної
децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам
державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з
Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування
(бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і
бюджет Автономної Республіки Крим. Особливу увагу слід привернути до
тієї ролі, що її відводить Бюджетний кодекс такій одиниці, як бюджет
району. Фахівці відмічають, що з об’єктивних причин Кодекс змушений
обмежити стосунки державного бюджету саме з бюджетами районів, оскільки
нині важко чітко виписати партитуру доходних повноважень для бюджетів
міст районного значення, 793 селищних бюджетів та 10 256 сільських
бюджетів.
Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на
бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради
України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік
та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону
про Державний бюджет. У межах компетенції, визначеної Конституцією
України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи
центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове
регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі
відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного
казначейства.
Відповідно, в межах компетенції, визначеної статтями 142 і 143
Конституції України, законами України “Про місцеве самоврядування в
Україні”, “Про державні адміністрації”, актами АРК, рішення у сфері
регулювання відносин, пов’язані з утворенням, розподілом і використанням
коштів відповідних місцевих бюджетів, здійснюють представницькі та
виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.
У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам,
що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами.
Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи
відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні
(доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих
бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів
тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних
організацій про виконання бюджетів).
Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами,
визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що Полягають у
верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи
країни, що будується на засадах справедливого і Неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Список використаної літератури
Закон України “Про Державний бюджет на 2005 рік”.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС,2001.
Мелихова Л.В. Финансовое право. – М., 2001.
Словник-довідник юриста. – К., 1999.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
