.

Поняття судових витрат у кримінальному процесі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
382 4944
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття судових витрат у кримінальному процесі

Складне соціально-економічне становище, в якому сьогодні перебуває
молода Українська держава, потребує зміни поглядів на відносини,
пов’язані з фінансами. В умовах, що склалися, виникає потреба приділити
окрему увагу невеликому, проте надзвичайно важливому інституту
кримінального процесу – судовим витратам, що становлять певну частку
матеріальних затрат, яких зазнають правоохоронні органи і суд у процесі
своєї діяльності [1, с.29-31]. Роботу цю слід почати із з’ясування
поняття судових витрат, оскільки точність визначення поняття певного
інституту чи явища відіграє визначальну роль у розумінні його суті в
цілому.

Починаючи аналіз поняття судових витрат у кримінальному процесі України,
зазначимо, що чинне кримінально-процесуальне закондавство його не
розкриває. Стаття 91 КПК України розкриває лише склад судових витрат. За
цією статтею судові витрати складаються: 1) із сум, що видані і мають
бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і
понятим; 2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання й дослідження
речових доказів; 3) з інших витрат, зроблених органами дізнання,
попереднього слідства та судом.

Теорія кримінального процесу також не досягла великих успіхів у
розв’язанні цієї проблеми. Не останню роль у цьому відіграла політика
колишнього Радянського Союзу і комуністичної партії, які мали негативний
вплив на погляди науковців. На підтвердження цього згадаємо положення
“Про народний суд Української РСР”, прийняте у 1920 році у Харкові, в
якому у ст.82 наголошувалось на тому, що жодні пошлини і збори по
цивільних і кримінальних справах не стягуються, але судам надається
право покладати на сторону штраф за недобросовісний позов або спір, а
також присуджувати на користь виправданої сторони понесені нею збитки і
витрати [2, с.272]. Наведемо також слова М.А.Чельцова: “Провадження
кожної кримінальної справи пов’язане із значними витратами. Однак тоді
як в цивільному процесі всі вони підлягають відшкодуванню сторонами,
криміналне провадження в принципі безкоштовне” [3, с.198].

Разом з тим все ж таки є кілька вартих уваги підходів до визначення
поняття судових витрат. Наприклад, автори монографічного дослідження
“Настольная книга судьи” під судовими витратами розуміють витрати,
пов’язані із збиранням і дослідженням доказів [4, с.361]. Аналізуючи
такий підхід до визначення цього поняття, зазначимо, що судові витрати у
кримінальному процесі виникають у результаті діяльності органів, які
ведуть кримінальний процес, направленої на розкриття злочинів, а процес
доказування є найбільш вагомою частиною цієї діяльності. Тому
запропоноване визначення є надто аморфне. Згідно з ним, до судових
витрат можна віднести будь-які витрати, і навіть заробітну плату
працівників цих органів, що не можна вважати правильним.

Суперечливу позицію щодо цього питання займає Л.Кругліков. Він розглядає
судові витрати, як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а
також винагороду за відрив від звичайних занять. При цьому обидва види
витрат об’єднує особливе джерело компенсації затрат і виплати винагороди
– засоби місцевого бюджету. Крім того, автор вважає, що до судових
витрат можуть бути віднесені лише такі витрати у кримінальній справі,
які становлять собою винагороду або компенсацію витрат, що зазнали
особи, які залучалися органами попереднього слідства чи судом для
подання допомоги в процесі збирання, дослідження та оцінки доказів.
Виплата винагороди і компенсація витрат, пов’язаних з явкою, проводиться
з засобів органів дізнання, попереднього слідства чи суду [5, с.8].
Проте за таких обставин не можна повністю охопити всі судові витрати,
передбачені в чинному КПК, зокрема, суми, витрачені на зберігання,
пересилання і дослідження речових доказів та інші витрати, зроблені
органами дізнання, попереднього слідства і судом при провадженні у
справі (п.2, 3 ст.91 КПК України).

В.Т.Томін і В.А.Дунін вважають, що судові витрати – це перелічені в
законі матеріальні витрати, яких зазнали органи дізнання, попереднього
слідства та суд, які можуть бути стягнуті з засудженого [6, с.37]. Таке
визначення, як видається, найбільш точно відображає суть судових витрат,
хоч і щодо нього є певні зауваження. Адже крім органів дізнання,
попереднього слідства та суду ці витрати зазнають і інші органи. Якщо,
наприклад, до судових витрат відносити витрати, пов’язані з оплатою
праці адвоката, який брав участь у справі за призначенням без укладення
угоди з клієнтом, то таким органом буде управління юстиції. Крім того, з
цього визначення не видно у зв’язку з чим виникають такі витрати, хоч у
ньому є досить конкретна вказівка на те, що вони стягуються із
засуджених. Схожа позиція щодо стягнення судових витрат з засуджених
була виражена і в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 18
березня 1963р. №4 “Про усунення недоліків у практиці стягнення судових
витрат по цивільних і кримінальних справах”, де віднесення тих чи інших
видів витрат до числа судових пов’язується саме з можливістю їх
покладення на засудженого [7, с.94].

Дещо подібну позицію у визначенні поняття судових витрат розділяв свого
часу й І.О.Барсуков. Він вважає, що всі судові витрати, виплачені з
державних коштів, за законом повинні бути відшкодовані державі за
рахунок осіб, визнаних винними у вчиненні злочину. Винятки з цього
можуть бути лише в тих випадках, коли суд, враховуючи обставини і
матеріальне становище сторін, мотивованою постановою віднесе ці витрати
на рахунок держави. Більше того, до сум, які входять до складу судових
витрат за законом, він відносить ще й суми, виплачені юридичною
консультацією за участь адвоката в процесі у випадках, передбачених у
законодавстві [8, с.79].

Деякі дослідники у визначенні поняття судових витрат головну увагу
приділяли складу судових витрат, передбаченому у
кримінально-процесуальному законодавстві та розгорнутому переліку
елементів, що входять до нього, і в зв’язку з цим зосереджували свої
думки на інших витратах, зроблених органами дізнання, попередього
слідства і судом. Так, на думку А.М.Рекункова, для визначення поняття
судових витрат велике значення має з’ясування суті “інших витрат”, як
складової частини судових витрат, а відтак п.5 постанови Пленуму
Верховного Суду РСФСР від 26 1973 року №8 “Про судову практику при
застосуванні законодавства про стягнення судових витрат у кримінальних
справах”, в якому поняття “інші витрати” роз’яснюється як складова
частина судових витрат, а саме: під ними треба розуміти такі витрати,
яких зазнали у зв’язку з провадженням у справі органи дізнання,
попереднього слідства і суд, не передбачені в п.1 і 2 ст.105 КПК РСФСР,
як відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених у процесі
слідчих експериментів чи експертиз [9, с.20]. Таку саму позицію
висловлював у своїй статті і голова Верховного Суду РСФСР В.В.Шубін [10,
с.3].

Подібний підхід до визначення поняття судових витрат дещо розвинули
прокурор Київської транспортної прокуратури В.Недвиженко та його
заступник Н.Мазуркевич. Вони пропонують відносити до “інших витрат” і
суми на оплату слідчим і працівникам органів дізнання відрядження з
метою збирання доказів (допити свідків, потерпілих, виїмки та ін.),
витрати на розшук підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Вони також
вважають, що законодавство про судові витрати потребує вдосконалення і у
ньому передусім має міститися вичерпний перелік витрат, віднесених до
числа судових, що усуне труднощі у визначенні і розумінні поняття
судових витрат [11, с.34].

Таку позицію у визначенні поняття судових витрат на свій лад розвинув
помічник прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова Л.Шоха. На
його думку, судові витрати – це всі витрати, яких зазнали органи
дізнання, попереднього слідства і суд у зв’язку з провадженням у тій чи
іншій кримінальній справі і вони повинні, відповідно до ст.93 КПК
України, стягуватись із засуджених осіб. Оскільки ж ст.91 КПК не вилучає
з числа судових витрат сум, виплачених як заробіток працівникам
правоохоронних органів, то ці суми також, на його думку, мають
стягуватись із засуджених осіб [12, с.42]. Проте зауважимо, що заробітна
плата працівників правоохоронних органів не може входити до складу
судових витрат, оскільки вони є державними службовцями, які виконують
свої обов’язки у справі забезпечення законності і правопорядку, а не
лише розслідують злочини, причому займаються цим не всі працівники
правоохоронних органів і отримують за це відповідну заробітну плату.
Віднесення заробітної плати до складу судових витрат перетворило б
правоохоронців з державних службовців на підприємців і створило б умови
для зловживань цих осіб з метою збільшення своєї заробітної плати.

Особливої уваги у визначенні поняття судових витрат заслуговують думки
Н.А.Сидорової. Вона вважає, що для осмислення природи судових витрат
необхідно звернутися до диференціації усіх можливих витрат у
кримінальному процесі, які, на її думку, поділяються на: 1) витрати, що
виникли внаслідок діяльності учасників кримінального провадження, які
несуть вони самі; і 2) витрати суб’єктів компенсаційних відносин, де
одна сторона (фізичні і юридичні осби, які беруть чи не беруть участь у
кримінальному судочинстві) компенсує витрати іншої (учасника
кримінального судочинства), що утворились унаслідок діяльності
останньої. До числа судових відноситься власне другий вид витрат. Отож
судові витрати – це витрати суб’єктів врегульованого нормами
кримінально-процесуального права відношення з приводу компенсації
понесених витрат і неотриманого доходу учасників
кримінально-процесуальної діяльності [13, с.74-75].

Однак таке визначення є не зовсім вдалим, оскільки з нього не випливає,
що саме спричиняє такі витрати, і, крім того, воно не вказує, що ці
витрати стягуються з особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Якщо
проаналізувати запропоновані автором компенсаційні відносини, то
з’ясується, що такі відносини можуть мати кілька розгалужень, чого не
видно із визначення. Для прикладу розглянемо таку ситуацію: свідок для
дачі показань у справі прибуває у прокуратуру з іншої області, в зв’язку
з чим йому відшкодували витрати на проїзд, найм житла і добові із
спеціально передбачених коштів, які виділяють прокуратурі. Коли справа
завершується обвинувальним вироком, такі витрати, за рішенням суду,
стягуються з засудженого чи особи, визнаної винною у вчиненні злочину,
проте звільненої від покарання, так би мовити, в примусовому порядку, а
не засуджений з власної ініціативи ці витрати відшкодовує. Часто такі
витрати свідкам відшкодовують не відразу, а питання про це ставиться
лише в суді. Крім того, такі компенсаційні відносини при глибшому
аналізі можуть охоплювати і відносини, пов’язані з виплатою заробітної
плати працівникам відповідних правоохоронних органів і судів. Тому
запропоноване Н.А.Сидоровою визначення є занадто абстрактним, дещо
неточним, воно не відображає усіх розгалужень запропонованих нею
відносин, і, що головне, не вказує на те, що ці витрати пов’язані із
здійсненням провадження у справі.

hT

hT

p

???????¤?$????????Відмінно від українського КПК визначення поняття
судових витрат подається і в зарубіжному кримінально-процесуальному
законодавстві. Так ст.243 КПК Угорської Народної Республіки визначає, що
витратами пов’язаними з кримінальним провадженням є всі витрати,
зроблені державою по справі, починаючи з порушення справи до закінчення
виконання вироку, витрати приватного обвинувачувача та підсудного,
витрати і винагорода представників приватного обвинувачувача й захисника
[14, с.132].

Проаналізувавши різноманітні підходи до визначення поняття судових
витрат і приклади зарубіжного законодавства, можна виділити окремі
моменти, які є ключовими для його виведення:

вказівка на те, що судові витрати пов’язані із здійсненням провадження у
кримінальній справі;

що ці витрати стягуються з засудженого;

вказівка на суми, виплачені безпосередньо органами дізнання,
попереднього слідства і судом;

розгорнутий перелік сум, що становлять судові витрати;

вказівка на компенсаційні відносини з приводу відшкодування витрат одних
учасників кримінального процесу іншими.

Зауважимо також, що проаналізовані підходи і визначення судових витрат
розвивалися в інших умовах, ніж у тих, які ми маємо сьогодні. Вони,
безумовно, містять чимало корисного, що варте уваги, проте сьогодні є
дещо застарілими. Тому з них варто прийняти те, що відповідає умовам
сьогодення і дати нове визначення. Як видається, виводячи поняття
судових витрат, доцільно враховувати:

що ці витрати пов’язані із здійсненням провадження у кримінальній
справі;

їхній склад (елементи судових витрат) визначений у законодавстві;

суб’єкта, з якого ці витрати стягуються або на якого покладаються в
кінцевому результаті.

Щодо виртат, пов’язаних із кримінальним провадженням, то жодних
заперечень вони не викликають – адже судові витрати виникають у зв’язку
з провадженням у певній кримінальній справі, на розслідування та судовий
розгляд якої вони були проведені, і лише на основі аналізу й
узагальнення конкретних кримінальних справ можна говорити про суму
судових витрат з певної категорії кримінальних справ, у певному регіоні
чи країні в цілому.

Стосовно складу (елементів судових витрат), то він повинен бути чітко
передбачений у законодавстві, оскільки, як зауважує Н.А. Сидорова,
призначення норм про судові витрати полягає не стільки в тому, щоб
законодавчо закріпити факт наявності тих чи інших витрат
кримінально-процесуальної діяльності, скільки в тому, щоб попередити, а
в разі виникнення вирішити конфліктні ситуації, які можуть з’явитися у
ході перерозподілу таких витрат [див.13, с.75]. Інша справа, що у
чинному законодавстві немає вичерпного переліку сум, які становлять
судові витрати, і це призвело до певних суперечок у дослідників цієї
проблеми з приводу того, що відносити до судових витрат, а також
стосовно розуміння суті цього інституту загалом.

Тут слід також погодитись з В.Недвиженко і Н.Мазуркевич, які наголошують
на тому, що законодавство про судові витрати потребує вдосконалення і що
в ньому насамперед має бути наведено вичерпний перелік витрат,
віднесених до судових, а на підставі цього заінтересовані відомства
мають розробити підзаконні нормативні акти [див.11, с.34]. Як свідчить
практика слідчих органів та аналіз зарубіжного законодавства, в процесі
розслідування кримінальних справ є й інші витрати, крім тих, що
передбачені у ст.91 чинного КПК України, які варто було б віднести до
числа судових і стягувати їх із засуджених чи осіб, визнаних винними у
вчиненні злочину, але звільнених від покарання.

Є певні застереження щодо суб’єкта, з якого судові витрати стягуються
або на якого покладаються в кінцевому результаті. Тут дуже важливо
визначити саме того суб’єкта, з якого такі витрати стягуються на
завершальній стадії кримінального процесу. Для з’ясування цього питання
звернемося до чинного КПК України. Відповідно до частини четвертої ст.92
КПК, витрати свідків, потерпілих, перекладачів, експертів, понятих,
пов’язані з явкою за викликом в органи дізнання, попереднього слідства і
до суду виплачуються з коштів органів дізнання, попереднього слідства і
суду. Останнім часом до судових витрат пропонують відносити й витрати,
пов’язані з оплатою праці адвоката, який брав участь у справі за
призначенням без укладення угоди з клієнтом (пропозицію цю враховано у
проекті КПК Російської Федерації, підготовленому робочою групою
Міністерства юстиції Російської Федерації [15, с.35]), а такі витрати,
за чинним законодавством, спочатку відшкодовуються управлінням юстиції з
коштів, що виділені Міністерством юстиції.

З аналізу цих норм випливає, що органи дізнання, попереднього слідства і
суд, управління юстиції не є первинними органами, які зазнають чи
відшкодовують такі витрати, не є вони також суб’єктами, на яких
покладаються судові витрати після завершення кримінального провадження.
Стаття 93 КПК дещо конкретизує ситуацію, визначаючи у частині 1, що
судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають
бути видані перекладачам або приймаються на рахунок держави.

Отже, суд, органи дізнання, попереднього слідства, інші органи не
виступають остаточними, головними суб’єктами, з яких стягуються судові
витрати. Відповідно до законодавства, ними виступають засуджені, за
певними винятками, передбаченими законодавством, коли судові витрати
відносяться на рахунок держави. Щодо органів дізнання, попереднього
слідства, суду та інших, то вони виступають проміжними суб’єктами, з
коштів яких проводять зазначені витрати, щоб не чекати часу стягнення
цих витрат з засудженого, оскільки на практиці це досить тривалий
період, і тим самим не створювати затримок у здійсненні розслідування у
строки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Зауважимо
також, що основний суб’єкт, з якого стягуються судові витрати, відіграє
провідну роль у визначенні поняття судових витрат, тому що від
можливості стягнення тих чи інших матеріальних витрат з винної особи
залежить можливість їх віднесення до складу судових, оскільки, як вже
згадувалось раніше, не всі матеріальні витрати, які виникають під час
кримінального провадження є судовими, а лише ті, які чітко передбачені в
законодавстві і які можуть бути стягнуті з засуджених [див.1, с.31].

Розглянувши основні чинники, які мають бути враховані при формулюванні
поняття судових витрат, можна приступити до його визначення, проте
найперше треба з’ясувати, чи відповідає зміст цього поняття своїй назві,
і відповісти на запитання: чи всі ці витрати справді пов’язані із
судовою діяльністю? Адже у цивільному процесі під судовими витратами
розуміють витрати, зроблені судом у зв’язку із здійсненням правосуддя.
Як видається, навіть проаналізувавши ст.91 КПК України, яка визначає
склад судових витрат, можна дійти негативного висновку. Відповідно до
п.1 ст.91 КПК судові витрати складаються із сум, що видані і мають бути
видані свідкам, потерпілим, експертам, перекладачам та понятим.
Аналізуючи стадії кримінального процесу, приходимо до думки, що ці
витрати могли виникнути не лише на стадії судового розгляду, а й на
будь-якій іншій стадії, тобто такі витрати можуть бути зроблені не
тільки судом, а й слідчими органами.

Згідно з п.2 ст.91 КПК України до судових витрат входять витрати, які
складаються із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження
речових доказів. Такі витрати також можуть бути зроблені на будь-якій
стадії кримінального процесу, будь-яким з правоохоронних органів, які
ведуть кримінальний процес. Подібну ситуацію можна простежити і з іншими
витратами, що їх зробили органи дізнання, попереднього слідства, суд і
тим більше з витратами, пов’язаними з оплатою праці адвоката, який брав
участь у справі за призначенням, оскільки ці витрати відшкодовують
органи Міністерства юстиції.

Отже, з вищевикладеного бачимо, що зміст поняття судові витрати значно
ширший від назви. Тому, очевидно, для означення цих витрат так, щоб
зміст поняття відповідав назві і, щоб відрізняти їх від витрат у
цивільному процесі, доцільнішим було б застосування іншого терміна, тим
більше, що у зарубіжних державах термін “судові витрати” не вживають, а
використовують, наприклад, термін “витрати, пов’язані з кримінальним
провадженням” [див.14, с.132]. У проекті КПК Російської Федерації
вживається термін “процесуальні витрати”[див.15, с.35] і навіть у
проекті КПК України станом на серпень 1999 року, підготовленому робочою
групою Кабінету міністрів України вживається термін “процесуальні
витрати”[16, с.98]. Ці терміни, на відміну від терміна “судові витрати”
є більш точними і охоплюють витрати, які можливі на всіх стадіях
кримінального процесу. Однак, як видається, ще більш точним був би
термін “кримінально-процесуальні витрати”, оскільки він, охоплюючи
витрати, які можливі у кримінальному процесі на всіх його стадіях, крім
того проводить розмежування від витрат, які можливі у цивільному
процесі.

З урахуванням усього викладеного, сформулюємо досліжуване поняття:
судові (кримінально-процесуальні) витрати — це передбачені у
законодавстві витрати, пов’язані із здійсненням провадження у
кримінальній справі, які стягуються з засудженого на користь держави.

Запропоноване визначення є найзагальнішим і водночас точним. З нього
видно, що такі витрати мають бути чітко визначені у законодавстві, що
вони пов’язані із здійсненням провадження у справі і, що найважливіше,
воно вказує на те, що такі витрати стягуються з засудженого на користь
держави. Воно також усуває суперечки з приводу того, що саме відносити
до складу судових витрат, оскільки цей склад має бути чітко передбачений
у законодавстві, разом з тим залишаючи законодавцю можливість змінювати
його відповідно до конкретних умов.

Література

Демидов В.Н. Уголовный процесс и материальные затраты. – М.:Изд-во
“СПАРК”, 1995.

Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы
советской власти (на материалах УССР). – К., 1972.

Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М., 1948.

Настольная книга судьи // Под редакцией А.Ф.Горкина. – М., 1972.

Кругликов Л. Судебные издержки в уголовном деле // Советская юстиция. –
1975. – №4.

Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы, сроки и
судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973.

Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. 1924 – 1927. – М.,
1978. – Ч.1.

Барсуков И.О. О судебных расходах // Социалистическая законность. –
1962. – №5.

Рекунков А. Взыскание судебных издержек – требование закона
// Социалистическая законность. – 1974. – №1.

Шубин В.В. Судебная практика по взысканию судебных издережек по
уголовным делам // Советская юстиция. – 1973. – №22.

Недвиженко В. і Мазуркевич Н. До питання про судові витрати // Радянське
право. – 1988. – №3.

Шоха Л. Про матеріальний стан правосуддя і судові витрати // Право
України. – 1993. – №5-6.

Сидорова Н.А. Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе
// Правоведение. – 1987. – №1.

Уголовный и уголовно-процессуальный кодексы Венгерской Народной
Республики. – М., 1953.

Российская газета. – 1994. – №11.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект. – К.: Право, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020