РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права

Особлива частина кримінального права характеризується трьома основними
ознаками.

Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність
кримінально-правових норм, які визначають види злочинів і встановлюють
види та розміри покарань, що застосовуються судом до осіб, винних у їх
скоєнні.

Друга ознака виражається в тому, що кримінально-правові норми, які
створюють Особливу частину, розташовані в ній у певному (визначеному)
порядку суворої послідовності.

Третьою ознакою є те, що кримінально-правові норми, які створюють
Особливу частину, видаються тільки Верховною Радою України.

Із сказаного випливає, що Особлива частина кримінального права України —
це сукупність виданих Верховною Радою України і розташованих у суворій
послідовності норм, які визначають види злочинів та покарання, що
застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні.

Особлива частина кримінального права органічно і нерозривно пов’язана із
Загальною частиною.

У Загальній частині зосереджені найбільш принципові (базові) Для
кримінальної відповідальності положення: підстава кримінальної
відповідальності, чинність закону про кримінальну відповідальність в
часі і просторі, поняття злочину, його види і стадії вчинення умисного
злочину, ознаки суб’єкта злочину, вина та її форми, співучасть у
злочині, множина злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння,
підстави звільнення від кримінальної відповідальності, поняття покарання
та його види, загальні засади призначення покарання та підстави
звільнення від нього тощо.

В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів, визначаються
види покарань та межі, в яких вони можуть бути призначені. Іншими
словами. Особлива частина — це система норм, що встановлюють, які
суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються
до осіб, що їх вчинили.

Образно кажучи. Загальна частина кримінального права без Особливої
частини являє собою систему хоч і важливих, але невитребуваних у зв’язку
з неможливістю самостійного застосування положень, а Особлива частина
без Загальної — набір потенційно ефективних юридичних інструментів, до
якого не додано інструкцію щодо їх застосування, і внаслідок цього
невідомо, яким чином ці інструменти можуть бути як належить використані.

Справа в тому, що норми Особливої частини кримінального права можуть
бути застосовані тільки на підставі і з урахуванням положень Загальної
частини. З іншого боку — кримінально-правові норми Загальної частини
кримінального права можуть бути реалізовані (знайти життя) тільки за
допомогою нормативних приписів Особливої частини. Наприклад, при
притягненні до кримінальної відповідальності та засудженні за умисне
знищення чи пошкодження державного або колективного майна (ст. 194)
треба встановити, що особа, яка вчинила це суспільно небезпечне діяння,
є:

осудною (ч. 1 ст. 19); досягла віку, з якого настає відповідальність за
цей злочин (ст. 22); діяла умисно (ст. 24); а також, що при скоєнні
цього діяння вона не перебувала в стані крайньої необхідності (ст. 39),
а саме діяння не є малозначним і становить суспільну небезпеку (ч. 2 ст.
11). При призначенні покарання за цей злочин суд зобов’язаний
керуватися: ст. 50, в якій визначені поняття покарання та його мета; ст.
65, що визначає загальні засади призначення покарання; статтями 66 і 67,
які передбачають обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. При
призначенні покарання за цей злочин (ст. 194) у виді штрафу суд повинен
звернутися до ст. 53 для визначення мінімальної межі цього виду
покарання, а у разі неможливості його сплати — визначити, яким
покаранням і в яких межах можна його замінити. Призначаючи покарання у
виді виправних робіт, суд для визначення нижньої межі цього виду
покарання, суми відрахувань із заробітку засудженого в дохід держави, а
також для того, щоб пересвідчитись, чи можна до даного засудженого
застосувати вказаний вид покарання, повинен звернутися до положень ст.
57. Призначення покарання у виді позбавлення волі потребує врахування
положень ст. 63, яка, зокрема, визначає нижню межу цього виду покарання.

Про органічний зв’язок норм Загальної та Особливої частин кримінального
права свідчить і те, що на практиці неможливо самостійно застосувати ту
чи іншу норму Загальної частини (без одночасного застосування
відповідної норми Особливої частини). Наприклад, застосування ст. 14 про
готування до злочину або ст. 15 про замах на злочин неможливе без
вказівки на статтю Особливої частини, що передбачає відповідальність за
конкретний злочин, до якого готувався злочинець чи вчинив замах на
нього. Виключається притягнення до кримінальної відповідальності за
підбурювання до злочину взагалі, а не до конкретного злочину (за
підбурювання до вбивства, підбурювання до вчинення крадіжки тощо). Тому
ст. 27 може застосовуватися лише разом з відповідною статтею Особливої
частини. Крім того, неможливо звільнити особу від кримінальної
відповідальності за підставами, вказаними у статтях 44-49, якщо не буде
доказана її вина у вчиненні конкретного злочину, передбаченого статтею
Особливої частини КК.

Єдність норм Загальної і Особливої частин кримінального права
проявляється і в спільності їх основних завдань, які полягають в охороні
прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та
громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від
злочинних посягань, забезпеченні миру і безпеки людства, а також
запобіганні злочинам (ст. 1 КК).

Поряд з визначенням видів злочинних діянь та покарання за них, Особлива
частина кримінального права містить і так звані заохочувальні норми, які
визначають підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності
за вчинення окремих злочинів (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175,
ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч.
4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 331, ч. З
ст. 369, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396), а також роз’яснювальні норми, в
яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК.
Так, ст. 401 дає визначення військового злочину, називає осіб, які
можуть нести кримінальну відповідальність за військові злочини. У
примітках до низки статей Особливої частини КК роз’яснюється зміст
окремих ознак злочинів (зокрема, у примітці до ст. 176 — великого і
особливо великого розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням
авторського права і суміжних прав та порушенням прав на винахід, корисну
модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт
рослин, раціоналізаторську пропозицію; у примітці до ст. 185 —
повторності злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 КК,
значної шкоди у злочинах, передбачених статтями 185, 186, 189 та 190 КК,
великого розміру у статтях 185-191 КК та особливо великого у статтях
185-187 та 189-191 КК; у примітці до ст. 200 — поняття документів на
переказ; у примітці до ст. 210 — поняття бюджетних коштів; у примітці до
ст. 286 — транспортних засобів;

у примітці до ст. 364 — службових осіб; у примітці до ст. 368 —
вимагання хабара тощо. Подібні примітки передбачено більш ніж у ЗО
статтях Особливої частини КК.

Особлива частина кримінального права, як і Загальна частина, піддається
певним змінам, які обумовлюються, в першу чергу, розвитком суспільних
відносин, змінами політичних, економічних та духовних умов життя, а
також станом та рівнем злочинності в державі. При цьому, що цілком
закономірно, положення Особливої частини зазнають значно більшої
кількості змін, ніж положення Загальної частини. Особливо це мало місце
в процесі радикальної зміни економічних та політичних відносин та
напередодні прийняття нового КК України. Зміна норм Особливої частини,
введення в неї нових складів злочинів (криміналізація), виключення
відповідальності за діяння, які перестали бути суспільне небезпечними
(декриміналізація), зумовлювалися прагненням законодавця більш адекватно
використати можливості кримінального закону в існуючих на той час
соціальних умовах, більш надійно забезпечити охорону інтересів особи,
суспільства, держави. Наприклад, зміна політичного курсу та економічні
перетворення в нашій державі викликали необхідність внести суттєві зміни
до глави «Злочини проти держави» та глави «Господарські злочини» КК 1960
р. У зв’язку із значним поширенням злочинів, пов’язаних з незаконним
обігом наркотичних засобів, з’явилась необхідність детальніше
регламентувати кримінальну відповідальність за такі діяння, передбачити
відповідальність за різні дії з психотропними речовинами та
прекурсорами. Діяльність так званих «хаккерів», тобто несанкціоноване їх
втручання в роботу АС, яке, зокрема, призводить до знищення або
пошкодження інформації чи носіїв інформації, цілком обґрунтовано
обумовило появу у КК норм, що передбачають відповідальність за злочини у
сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та
комп’ютерних мереж.

Частина змін положень Особливої частини диктувалась необхідністю
приведення кримінального законодавства України у відповідність до
міжнародно-правових норм та принципів (наприклад, скасування інституту
смертної кари).

Процес внесення змін до Особливої частини КК триває і після прийняття
нового КК України. За два роки дії КК України 2001 р. його Особлива
частина поповнилася двома новими статтями (статті 203′, 209′), у шість
статей було внесено зміни (статті 259, 296, 198, 306, 158, 401), вісім
статей було прийнято у новій редакції (статті 209, 228, 333, 176, 177,
229, 316, 216), одну статтю виключено (ст. 230), а також змінена назва
розділу XVI. В результаті таких змін, зокрема, посилена відповідальність
за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян,
знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259), хуліганство (ст.
296);

деталізовано та посилено відповідальність за легалізацію (відмивання)
доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209); передбачено
відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво,
експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт
обладнання чи сировини для їх вироблення (ст. 203′), умисне порушення
вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209′); декриміналізовано
порушення антимоно-польного законодавства. Водночас Загальна частина КК
України 2001 р. у цей період змін не зазнала зовсім.

Значення Особливої частини кримінального права полягає, насамперед, у
тому, що в ній відповідно до принципу пиіішп сгітеп зіпе Іще (нема
злочину без вказівки на це в законі) дається вичерпний перелік злочинних
діянь, описуються ознаки тих суспільне небезпечних діянь, які держава
визнає злочинами.

Це випливає із положення, закріпленого у ст. 2 КК, де говориться, що
підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого
Кримінальним кодексом. Іншими словами, для притягнення особи до
кримінальної відповідальності треба встановити, що у вчиненому діянні є
ознаки складу певного злочину. Наявність у діянні особи всіх ознак
складу певного злочину і є, таким чином, єдиною підставою для
притягнення до кримінальної відповідальності.

Особлива частина кримінального права побудована відповідно до спільних
для всього кримінального права визнаних принципів, найважливішим з яких
є законність. Згідно з ним ніхто не може бути притягнутий до
кримінальної відповідальності та засуджений, якщо він не вчинить злочин,
ознаки якого вказані в Особливій частині кримінального права. У
конкретних статтях Особливої частини кримінального права також знайшли
своє відображення принципи гуманізму, демократизму, патріотизму,
економії заходів державного примусу, відповідальності лише за конкретний
злочин.

Крім того, в Особливій частині кримінальна відповідальність за конкретні
злочинні діяння диференційована з урахуванням їх тяжкості, передбачено
суворі покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини і менш суворі — за
злочини невеликої та середньої тяжкості.

Поряд з Особливою частиною як сукупністю юридичних норм, що
регламентують відповідальність за окремі види злочинів, розрізняють ще й
Особливу частину науки кримінального права, яка становить один із її
важливих і невід’ємних розділів. Наука, що досліджує Особливу частину, —
це сукупність уявлень, поглядів та ідей про систему законодавчих норм,
які складають Особливу частину, та про окремі злочини, що передбачені
кримінальним законодавством. Предметом цієї науки є норми Особливої
частини кримінального права та практика їх застосування. Ця наука
спрямована на підвищення ефективності застосування цих норм та розробку
пропозицій щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства.

Система Особливої частини кримінального права являє собою науково
обґрунтоване розташування норм, які визначають відповідальність за ті чи
інші злочини, за певними групами (розділами) залежно від спільності
родового об’єкта, а також один відносно одного усередині кожної групи
(розділу).

Іншими словами, норми Особливої частини розташовані всередині КК не
довільно, а за відповідними критеріями в певному порядку, створюючи їх
систему.

Критерієм формування системи Особливої частини є родовий об’єкт. Так,
відносини власності є родовим об’єктом злочинів проти власності і саме
тому вони об’єднані в один розділ (розділ VI). Родовим об’єктом
злочинів, які включені в розділ II Особливої частини КК (вбивство,
тілесні ушкодження тощо) є особа. При цьому, перше місце у цьому розділі
займають статті, що передбачають відповідальність за злочини проти життя
(найбільш цінне благо), друге — за злочини проти здоров’я.

Систематизація всіх злочинів за родовим об’єктом має велике значення.
Саме місце розділу в Особливій частині визначає порівняну важливість
відносин, що охороняються її нормами, а отже, характер і ступінь
суспільної небезпечності вказаних у ній злочинів. Так, на першому місці
в системі КК розташовані норми про злочини проти держави, які посягають
на основи національної безпеки України (конституційний лад, державну
владу, зовнішній і внутрішній суверенітет нашої держави, державну,
економічну та інформаційну безпеку), а тому являють собою найбільшу
суспільну небезпечність.

Залежно від значущості родового об’єкта Особлива частина КК має таку
систему:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України (статті
109-114);

Розділ П. Злочини проти життя та здоров’я особи (статті 115-145);

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи (статті
146-151);

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості
особи (статті 152-156);

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і
свобод людини і громадянина (статті 15 7-‘-184);

Розділ VI. Злочини проти власності (статті 185-198);

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності (статті 199-235);

Розділ VIII. Злочини проти довкілля (статті 236-254);

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки (статті 255-270);

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва (статті 271-275);

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (статті
276-292);

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності (статті
293-304);

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я
населення (статті 305-327);

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності
державних кордонів, забезпечення призову по мобілізації (статті
328-337);

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та об’єднань громадян (статті 338-360);

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин
(комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку
(статті 361-363);

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності (статті 364-370);

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя (статті 371—400);

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової
служби (військові злочини) (статті 401-^35);

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного
правопорядку (статті 435—447);

Слід зазначити, що розташування злочинів проти миру, безпеки людства та
міжнародного порядку, проти встановленого порядку несення військової
служби, проти правосуддя тощо в кінці Особливої частини КК здійснено не
у зв’язку з начебто невеликою суспільною небезпечністю їх. Багато з них
віднесено до тяжких та особливо тяжких злочинів, а окремі передбачають
навіть можливість застосування довічного позбавлення волі. Це
пояснюється тим, що злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного
порядку мають вельми специфічний характер як злочини міжнародного
характеру. Розташування військових злочинів на одному з останніх місць
склалося історично: раніше відповідальність за їх вчинення передбачалась
окремим загальносоюзним законом. Кодифікація військових злочинів
відбувалася, коли КК фактично був створений. Крім того, і це, мабуть,
головне, військові злочини відзначаються особливими ознаками
спеціального суб’єкта (військовослужбовець і військовозобов’язаний під
час проходження ним навчальних чи перевірних зборів), специфічним
об’єктом (встановлений порядок несення військової служби) та рядом
істотних особливостей в санкціях.

Систематизація злочинів за родовим об’єктом має суттєве значення для
забезпечення кодифікації кримінального законодавства. Положення нового
кримінального закону включаються у відповідний розділ Особливої частини
КК, а саме той, в якому розташовані статті, що передбачають
відповідальність за злочини, які посягають на ту ж групу суспільних
відносин, що й злочин, передбачений новим законом.

Розташування норм про відповідальність за окремі злочини за їх родовим
об’єктом має велике значення для правильного застосування закону,
тлумачення його змісту, зручності користування КК. Об’єднання норм, які
передбачають відповідальність за однорідні злочини, в одну групу
(розділ) дозволяє чітко виявляти характер суспільної небезпеки і
специфіку цих діянь, вивчати загальні, такі, що їх об’єднують, ознаки,
дає можливість розробляти та здійснювати засоби щодо запобігання й
припинення цілої групи злочинів.

Наявність чітко сформульованих і розташованих у суворо визначеному
порядку в системі норм Особливої частини, що передбачають кримінальну
відповідальність за конкретні види суспільне небезпечних діянь, — одна з
необхідних умов додержання законності при притягненні осіб до
кримінальної відповідальності та здійсненні правосуддя у кримінальних
справах.

Система Особливої частини кримінального законодавства не збігається із
системою навчального курсу Особливої частини кримінального права.
Остання, на відміну від першої, включає в себе теоретичний матеріал із
таких тем, як: «Поняття, система й значення Особливої частини
кримінального права», «Теоретичні основи кваліфікації злочинів» та
«Загальна характеристика Особливої частини кримінального законодавства
зарубіжних країн».

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи