Поняття «професійна культура юриста»
Поняття професійної культури тісно пов’язане з поняттям культура праці.
Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі
некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то тут
доцільно вживати термін «культура праці». Але це поняття може означати і
кваліфіковану працю, пов’язану зі спеціалізацією, професіоналізмом,
виробничою діяльністю. Це означає, що культура праці вміщує і професійну
культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге.
Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує
насамперед праця, діяльність, виконання службових обов’язків. Тільки
працею, її якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та
здібності. Крім цього, культура особи – це філософська категорія, що
відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого
виду професійної діяльності.
Стосовно юридичної праці зазначимо, що вона грунтується на теоретичних
юридичних знаннях, практичних навичках, духовно-моральних засадах, котрі
становлять основу професійної діяльності.
Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії: професійна
орієнтація, професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант,
соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін.
Так, професійне самоутвердження юриста невіддільне від культурного й
морального стану суспільства.
Професійна майстерність юриста визначається передусім високим рівнем
теоретичної підготовленості, продуктивною діяльністю, талантом, високими
моральними якостями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль
відіграють талант та соціальні почуття. Під талантом розуміють високий
рівень здібностей юриста, нахил до юридичної діяльності, вміння
відчувати нове, що виявляється у результатах службової діяльності.
Талант, як відомо, вроджена якість. Зрозуміло, талановитим юристом може
бути не кожен. Проте творчі інтелектуальні здібності повинні розвивати
всі.
Соціальні почуття юриста знаходять вияв у професійних емоційних
переживаннях, що мають чітко виражений правовий і моральний характер. Це
стійкість, врівноваженість, стриманість у виявленні емоцій.
Одним із критеріїв професіоналізму юриста є вироблення власного почерку
юридичної діяльності, постійна потреба продуктивно працювати, виховання
необхідних навичок та звичок.
Виходячи з цього, під професіоналізмом юриста розуміємо ступінь знання
права, юридичної практики, навички застосування правових норм, мистецтво
спілкування, що Знаходять вияв у повсякденній діяльності.
Продуктивність праці у професійній діяльності юриста виявляється у
прагненні встановити істину і прийняти правильне рішення, застосовуючи
нові, прогресивні засоби, уникаючи приниження честі та гідності людини.
Звичайно,-продуктивна діяльність, яку можна назвати ще творчою
діяльністю, пов’язана з виробленням нової мети і відповідних їй
прийомів. Така діяльність має Грунтуватися на глибоких та міцних
теоретичних спеціальних правових знаннях, на практичних навичках, які
становлять основу професійної юридичної діяльності [75, с. 7].
Предметом професійної моралі правника є загальнолюдська мораль, на якій
позначається характер юридичної діяльності. Професійна мораль юриста
видозмінюється у зв’язку з наповненням соціальної культури новим
змістом, утвердженням загальнолюдських цінностей, прийняттям нового
законодавства. Формування професійної моралі здійснюється відповідно до
рівнів різних видів культури, якими володіє юрист.
Професійна культура юриста формується поетапно. Насамперед на етапі
усвідомлення юристом свого призначення, коли відбувається певна
адаптація, ознайомлення зі службовими й функціональними обов’язками та
специфікою роботи юридичної установи. Це фактично перші службові дії під
контролем наставника.
Етап формування юриста як професіонала характеризується повною
самостійністю у службовій діяльності, набуттям окремих навичок,
виробленням власного стилю і культури праці та ін.
Етап досягнення вершин майстерності, становлення юриста як професіонала
настає після багатьох років (для кожного індивідуально) праці або
взагалі не настає.
Зазначені етапи формування професійної культури впливають на професійну
мораль юриста, основу якої становлять регулювання службових взаємин,
допомога у здійсненні правильного вибору при виконанні службових
обов’язків, оптимальній реалізації прийнятого рішення у практичній
діяльності.
Професійна мораль певним чином регулюється. Особливості цього
регулювання диктують правила дій – певну поведінку, виконання
функціональних обов’язків, реалізацію права. Тому професійна мораль не є
чимось незмінним. Вона динамічна, варіантна, враховує соціальні умови,
напрями розвитку суспільства чи певної професії.
Отже, професійна мораль — це система моральних та морально-правових
норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.
У філософсько-юридичній науці існує проблема щодо визначення професійної
культури юриста. Адже професійну культуру часто змішують з культурою
професійних дій, юридичною деонтологією чи правничою (професійною)
етикою.
Розв’язання цієї проблеми можна вбачати в розмежуванні поняття
«професійна культура юриста» як науки і як професійної властивості
юриста.
Професійна культура юриста як комплексна юридична наука є
практично-ужитковою.
Як наука вона включає в себе, по-перше, систему знань про певні види
культур, які властиві і необхідні особі юриста у здійсненні ним
професійної діяльності (зокрема, вчення про правову, політичну,
педагогічну, естетичну культуру тощо); по-друге: юридичну деонтологію як
систему знань про формування почуття службового, юридичного обов’язку;
по-третє, правничу етику як вчення про професійну поведінку юриста з
точки зору морально-етичних вимог.
З іншого боку, професійну культуру юриста слід розглядати як його
професійну властивість, яка характеризується:
• його знаннями правових та інших соціальних норм (моральних,
естетичних, корпоративних тощо); .
• повагою правника до права (як позитивного, так і природного),
моральних норм, почуттям службового обов’язку;
” вмінням і навичками правоохоронця реалізовувати правові, психологічні
та інші норми та знання;
• його готовністю настановчо виконувати свій службовий обов’язок, діяти
правомірно у будь-якій ситуації;
• власною правомірною поведінкою юриста при здійсненні його професійної
діяльності.
Методологічними основами формування професійної культури юриста — як
його властивості — виступають: філософія права, культурологія права,
юридична деонтологія та правнича етика.
Слід зазначити, що професійна культура як властивість юриста
визначається його певним правовим статусом. Наявність юридичних
спеціалізацій породжує специфіку професійних властивостей.
Правовий статус юриста визначається Конституцією України, кодексами
України, законами України («Про статус суддів», «Про адвокатуру», «Про
міліцію», «Про прокуратуру», «Про нотаріат» та ін.), а також відомчими
нормативними документами.
Суть правового статусу юриста становлять його права та обов’язки,
визначені переліченими вище документами. Вони розкривають значення особи
юриста в суспільстві, дають змогу зміцнити правові позиції, забезпечити
відстоювання інтересів народу. Правовий статус – динамічний. Він
постійно модифікується, вдосконалюється залежно від розвитку
суспільства. Для професійної культури правовий статус є основою, він
впливає на професійну дисципліну, поведінку юриста, правове почуття,
службові відносини, організацію праці та ін.
Зовнішній вияв професійна культура юриста знаходить в його професійній
правомірній діяльності, яка характеризується насамперед: професійною
орієнтацією, професіоналізмом, продуктивністю (ефективністю) його
діяльності та ін.
Професійна культура юриста формується поетапно. Якщо її основи
закладаються під час навчання, отримання юридичної освіти, то інші
складові професійної культури набуваються в процесі діяльності, коли
відбувається подальше усвідомлення свого призначення, поглиблення
пізнання специфіки юридичної діяльності.
Оскільки професійна культура юриста об’єднує всі види культури особи
правника (є комплексом різних видів культур), то всі принципи і функції
цих видів визначають професійну культуру. Але при цьому існують певні
особливості, оскільки стрижнем є саме правова культура. Так, власні
принципи професійної культури юриста мають загальний та спеціальний
характер. До загальних принципів треба віднести: захист прав юриста;
рівність всіх юристів перед Законом, підпорядкування всіх відомчих актів
Законові; єдність прав та обов ‘язків юриста; презумпція невинуватості
юриста.
Принцип захисту прав юриста передбачений згаданими вище законами. Однак
для його реалізації необхідні як мінімум дві умови: високі моральні
якості юриста та довіра громадян до його службових дій. Нині реалізація
наданих юристам прав часто викликає сумнів з боку держави та й громадян
щодо їх правомірності (і це інколи виправдано). Дія цього принципу
пов’язана як з добором кадрів, так і з соціально-побутовими умовами,
фінансовим забезпеченням, виконанням державою своїх зобов’язань перед
юристами.
Рівність усіх юристів перед законом забезпечується статтею 24
Конституції України. Незалежно від посади юрист зобов’язаний
дотримуватися правових норм і нести відповідальність за їх порушення.
Такий принцип професійної культури, як підпорядкованість усіх відомчих
актів Законові, полягає у недопущенні будь-якої регламентації службової
діяльності. «Деталізація» відомчих актів негативно позначається на
професійній культурі.
Принцип єдності прав та обов’язків гарантує дієвість правових норм,
забезпечує виконавську дисципліну юристів. Акцент лише на права чи
обов’язки погано впливає на юридичну діяльність. Звичайно, за наявності
прав обов’язкове, а за наявності обов’язків – неухильне їх виконання.
Отже, використання та виконання є основними засадами необхідної і
достатньої умови професійної культури юриста.
У праві кожного демократичного суспільства принцип презумпції
невинуватості особи посідає чільне місце.
На юристів як на окрему частину суспільства також поширюється цей
загальноправовий принцип. Йдеться про недопущення поспішності у
звільненні юристів з роботи у випадку порушення проти них кримінальної
справи. Адже винуватість визначається тільки судом.
До спеціальних принципів професійної культури юриста належать:
дозволяється те, що дозволяє закон; уміння користуватися владними
повноваженнями; самосвідомість юриста; оптимальність й ефективність
юридичної діяльності: диференційований підхід у правоохоронній роботі.
Принцип «дозволяється те, що дозволяє закон» може використовуватися лише
службовими особами, в тому числі юристами. Тут немає місця альтернативі,
плюралізму. Принцип розрахований на можливі прогалини в законі, появу
нових прецедентів та ін. Він має на меті забезпечити правомірну
поведінку юриста, застерегти його від порушення законності. Професійна
мораль у цьому випадку допомагає юристові правильно реалізувати цей
принцип. Однак юрист повинен бути впевнений, що при виконанні службових
обов’язків його дії навіть після негативної реакції населення будуть
оцінені адекватно, не ставитимуться під сумнів, не підлягатимуть ревізії
з боку інших чинів та інстанцій і йому не загрожуватиме покарання.
Такий загальноправовий принцип, як «все, що не забороняється законом,
дозволяється» не притаманний професійній культурі юриста.
Уміння користуватися владними повноваженнями властиве юристам, оскільки
вони наділені значною владою. Реалізація цього принципу на практиці
грунтується на високих моральних якостях представника державної влади.
Багато-профільність юридичної діяльності вимагає оптимального вибору
професійно-правових відносин з громадянами, які зумовлені нормами
поведінки юристів, їхнім службовим етикетом, простими нормами моралі і
відрізняють їх від діяльності членів інших професійних груп. Суть даного
принципу професійної культури полягає у зіставленні законних прав юриста
з його інтелектом, здібностями, внутрішньою культурою, фізіологічними
можливостями особистості тощо. При такому порівнянні простежуються
специфічні негативні якості: так зване захмеління від влади, зверхність,
грубість.
Вони можуть виявлятися у застосуванні (правомірному чи ні) юридичних
норм, при обмеженні прав та свобод, дієздатності громадян з метою
демонстрування юристом свого правового становища у суспільстві.
Здебільшого це викликає зворотну реакцію у населення – неповагу до
представників влади, підсвідому готовність підкоритися тощо.
?
адзвичайно важливі національні, моральні та правові почуття. Їх треба
розглядати в цілому, оскільки власне вони формують самосвідомість, яка є
якісною характеристикою свідомості, вона виступає і критерієм
професійної культури.
Суть принципу оптимальності й ефективності юридичної діяльності полягає
в тому, щоб забезпечити успішне виконання зовнішнього і внутрішнього
імперативів службового обов’язку, виконати професійні дії якісно і з
найменшою втратою засобів та сил. Основною вимогою реалізації цього
принципу є глибоко продуманий вибір того комплексу шляхів, форм, методів
та засобів юридичної роботи, який найбільше відповідає ситуації, що
склалася.
Диференційований підхід у юридичній діяльності враховує як загальну
мету, так і конкретні обставини кожного правопорушення. Цей принцип
професійної культури полягає у роботі з кожним окремим суб’єктом
правопорушення, в індивідуальних правовідносинах з ним. Організовуючи
необхідні юридичні заходи, кожен юрист, який володіє високим рівнем
професійної культури, проводить їх з урахуванням особливостей різних
категорій людей, їхнього морально-психологічного стану, специфіки,
характеру, способу життя. Так виробляється власний стиль юридичної
діяльності.
Для професійної культури юриста характерний принцип гласності. Він
передбачає такі напрями:
• участь широкого кола громадськості, органів влади у виробленні заходів
по зміцненню правопорядку;
• реалізацію митної діяльності з участю громадян;
• інформування органів влади й управління, трудових колективів,
громадських організацій, населення і засобів масової інформації про свою
діяльність, як цього вимагають відповідні закони України.
Гласність у діяльності юристів визначає рівень їхньої професійної
культури, застерігає від проявів професійної деформації. При цьому
юристові важливо вміти зберігати державну і службову таємницю, а також
конфіденційність службових відомостей.
Гуманізаг/ія юридичної роботи як принцип професійної культури полягає у
переконанні громадян, які схильні до вчинення правопорушень, у
невичерпних можливостях людини та її здатності свідомо підкорятися
законові, у необхідності дотримуватися загальноприйнятих правил
поведінки, сформованих на основі загальнолюдських цінностей. Тут головне
– переконання розумом, а не силою.
Для професійної культури юриста надзвичайно важливий принцип режиму
законності, успадкований від соціалістичного права. Законність в
юридичній діяльності визначається рівнем професійної культури кожного
юриста, що характеризується ступенем використання і застосування норм
закону, інших правових актів. Існує залежність між професійною культурою
і службовою дисципліною, які слугують засобом зміцнення законності в
діяльності юристів. Зневага до професійної культури призводить до
морального зубожіння, що своєю чергою сприяє зниженню рівня правового
почуття.
Специфічна суть юридичної професійної культури конкретизується у таких
ознаках (функціях):
” формування почуття моральної та юридичної відповідальності;
” дотримання сформованого позитивного стереотипу поведінки;
• вироблення моральної обґрунтованості службових взаємовідносин;
” готовність бездоганно виконувати службовий обов’язок;
” вироблення культури професійних дій;
• погодження суспільних (надаючи їм перевагу) і особистих інтересів
юриста;
• недопущення професійної деформації;
• застереження від виявів бюрократизму тощо. Функції моральної та
юридичної відповідальності багатогранні.
Передусім, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських
цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов’язок
юриста, визнаний у випадку його неправомірної поведінки як такий, що
позбавлений певних цінностей, які належали іншій особі.
Моральна відповідальність настає у випадку порушення юристом загальних і
професійних моральних норм або у випадку його бездіяльності. Вона не має
усталених меж, але є домінуючою у професійній культурі юриста.
Закріплена законодавством юридична відповідальність юриста, який
припустився професійної помилки, тягне за собою примусове позбавлення
його певних цінностей. У цьому випадку професійна культура спричинена
стати тим запобіжним заходом, який би не допустив покарання юриста за
скоєний вчинок. Це дає змогу замість юридичне забороненої поведінки
юриста сформувати його юридичне дозволену, правомірну поведінку.
Сформований позитивний стереотип поведінки юриста має соціальну
цінність. Він полягає у свідомому дотриманні юристом моральних та
правових вимог, що в підсумку формує у нього певний зразок поведінки,
професійну звичку. Високий рівень засвоєння юристом загальнолюдських
цінностей спонукає його до правомірних дій під час виконання службових
обов’язків.
Культура службових правовідносин у сфері юридичної діяльності немислима
без моральної обґрунтованості. Основу службових відносин становлять не
лише право, а й мораль, традиції, звичаї, що склалися в юридичних
органах. Дієвість цих категорій забезпечується відображенням їхніх вимог
у різноманітних статутах, інструкціях, відомчих нормативних актах, які
регулюють службові відносини. Морально продумані статутні вимоги
слугують основою формування юридичної культури.
Уміння бездоганно виконувати свій службовий обов’язок дається юристові
не відразу, воно виховується, формується шляхом розвитку професійної
культури. Адже бездоганність у виконанні ґрунтується на свідомому
засвоєнні правових норм, умінні застосовувати їх у конкретних ситуаціях,
що можливо за умови високої культури професійних дій. Звичайно, кожен
юрист намагається гідно виконати свій службовий обов’язок, але робить це
по-різному, на власний розсуд. Якщо, наприклад, виконання обов’язку
підпорядковане страхові перед покаранням, то, як правило, принижується
роль культури дій. Тому критерієм професійної культури є виховання
свідомого почуття відповідальності за доручену справу, бажання працювати
сумлінно, без права на помилку.
Важливою ознакою професійної культури є вироблення такого стереотипу
мислення, за якого суспільні інтереси ставляться вище, ніж особисті.
Маємо на увазі внутрішні мотиви такого мислення, яке стає закономірністю
або правилом. Формування цих мотивів, на інше переконання,
розпочинається ще до обрання юридичної професії. На перешкоді такому
мисленню стають егоїзм, корисливість та інші негативні моральні якості,
які спонукають юриста у майбутньому дбати насамперед про власні
інтереси. Звичайно, для запобігання таких тенденцій необхідні певні
соціальні умови життя та праці юристів. Роль професійної культури при
цьому полягає у виробленні відповідної позиції юриста, в умілому
поєднанні особистих і суспільних інтересів у профілактиці зловживань
службовим становищем чи порушенні закону, норм моралі тощо.
Чи не найважливішою рисою професійної культури є недопущення професійної
деформації юриста, оскільки саме вона завдає великої шкоди юридичній
діяльності, по суті, паралізує, виводить з ладу працівників
правоохоронних та судових органів. Професійна деформація працівників
правоохоронних та судових органів спричиняється їхнім тривалим
контактуванням з правопорушниками і необхідністю реагувати на домагання
настирливих громадян, а інколи і надмірним захопленням власними владними
повноваженнями.
Щодо першого чинника, то він характеризуються звинувачувальним підходом
до кожної людини з боку юриста, черствістю, байдужістю, жорстокістю,
навіть брутальністю. Юристи з низькою загальною культурою виявляють
недо-зволений тон, нетактовні розмови з правопорушниками, недовіру,
підозру щодо громадянина, піддають сумніву кожне висловлювання тощо. Дії
професіонала, який прагне отримати відповідну інформацію, повинні мати
інший характер, визначалися обставинами, ситуацією. Професійна культура
покликана нейтралізувати випадки деформації, сприяти виробленню шляхів
подолання негативних явищ.
На жаль, і сьогодні в діяльності юридичних органів наявні значні
елементи бюрократизму. Що стосується професійної культури (у сфері
ведення документації), то треба розрізняти допустимі і необмежені вияви
бюрократизму.
Так, культура професійних дій деколи вимагає певної формальності,
елементів бюрократизму, що регламентується Законом і тільки ним.
Наприклад, обов’язковими є протоколи; пояснення осіб, причетних до
вчинення злочинів, висновки експертів, довідки, ухвали тощо. Однак
відомчі нормативні документи (різноманітні вказівки інстанцій,
телеграми, службові перевірки тощо) іноді занадто деталізовані, насичені
уточненнями, доповненнями, містять зайву регламентацію юридичної
діяльності. До цього призводить низький рівень нормотворчої та
управлінської культури. Це значною мірою ускладнює роботу юриста. Шлях
до виправлення становища полягає у підвищенні рівня професійної
культури.
Отже, професійна культура юриста покликана визначати межі поширення
моральних норм на службову діяльність; утверджувати загальнолюдські
цінності, українські національні традиції та звичаї, теоретично
обґрунтувати їхню необхідність, сутність та специфіку вияву на практиці,
відображати норми службової поведінки працівників, піддавати її
критично-ціннісному аналізові, сприяти доцільному вибору тих чи інших
правил взаємовідносин та принципів професійної моралі.
Професійна культура юриста як різновид культури особи вбирає в себе
внутрішні і зовнішні професійні аспекти практично усіх видів культур.
Професійна майстерність юриста визначає його вміння застосовувати у
процесі реалізації правових норм результати існуючих видів культур
(субкультур), здійснювати правове виховання громадян.
Крім цього, юрист як професіонал повинен максимально використовувати у
своїй діяльності духовні та моральні надбання людства.
Характерною особливістю професійної культури є ієрархія. Адже для кожної
професії створюється власна ієрархія не культур (це неможливо), а видів
культур (субкультур), де на першому місці перебуває духовна, в тому
числі й відносна духовна субкультура. Така необхідність зумовлюється
конкретною спеціалізацією, зокрема юриста професійною діяльністю, а
також конкретними завданнями, що їх розв’язує юрист у конкретній
життєвій ситуації. Тому на високий ступінь може бути поставлена навіть
технічна, космічна, екологічна чи інші субкультури залежно від місця
праці юриста та його функціональних обов’язків.
Розглянувши відому триєдину, антропологічну природу людини, як вплив
різноманітних субкультур, тіло (дії), душа (почуття), дух (уявлення,
ідеї), краще буде провести дослідження математичним методом,
застосувавши таку формулу-схему:
Ю=Т+Д,+Д2ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Статут Організації Об'єднаних націй від 26 червня 1945 р. // Действующее международное право.- М., 1996.- Т. 1.- С. 7—33. 2. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989.-С.9-14. 3. Статут Міжнародного суду від 26 червня 1945 р. // Действующее международное право.-М., 1996.-Т. 1.-С. 797-810. 4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи.-К., 1989.-С. 15-27. 5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989- С. 28^9. 6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10. грудня 1984р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи- К., 1989- С.97-112. 7. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное право.-М., 1996.-Т. 1.-С. 707-717. 8. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р- М., 1996- С. 108-123. 9. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954р.// Україна в міжнародно-правових відносинах.- К., 1997.- Кн. 2: Правова охорона культурних цінностей- С. 295-298. 10. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України [далі - ВВРУ.- С. С.].- № 3.-Ст.141. 11. Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14 лютого 1992р.//ВВРУ.-№21.-Ст.294.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
