Курсова робота

Поняття помилування, амністії та їх наслідки ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………

1. Передумови та причини прийняття амністії в нашому суспільстві.….

2. Умови утримання засуджених. Порівняльний аналіз пенітенціарних
систем.…………………………………………………………………………

3. Механізм дії амністії та її застосування в Україні.……………………

4. Особливості та умови здійснення
помилування……………………………….

Висновок……………………………………………………………………..

Список використаних джерел……………………………………………

4-5

6-7

8-10

11-21

22-28

29

30

Вступ

За останні вісім років кількість осіб, які утримуються в
установах кримінально – виконавчої системи, зросла майже вдвічі і
станом на 1 січня 2000 року досягла 220 тисяч, 183 тисячі з
яких засуджено до позбавлення волі. Серед ув’язнених 11 тисяч
жінок, 3,3 тисячі неповнолітніх, понад 6 тисяч інвалідів першої
та другої груп, та осіб похилого віку. Тільки за 1999 рік
кількість ув’язнених та засуджених збільшилась майже на 12 тисяч
осіб, а витрати на утримання однієї особи щомісяця становлять у
середньому 105 гривень державних коштів.

Такий приріст кількості засуджених значно загострив
проблеми їхнього розміщення, працевлаштування та створення
необхідних умов утримання. Вивчення справ цих осіб свідчить,
що, як правило, більшість із них вчинили злочини, що не
становлять значної суспільної небезпеки. Йде мова про створення,
точніше прийняття, законопроекту “Про амністію” підприємців, які
засуджені та притягнені до кримінальної відповідальності за
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

В нинішніх умовах розвитку українського суспільства все
частіше виникає певна закономірність видання актів амністії.
Прийняття акту амністії зумовлює в основному неспроможність
держави утримувати велику кількість засуджених. Економічний аспект
є чи не головною підставою де прийняття такого кроку
намагаючись вирішити проблему видатків пенітенціарної системи.
Звичайно такі кроки відповідають принципам людяності, що поширені
у багатьох цивілізованих країнах світу, але чи виправдають вони
себе в даній ситуації на Україні? Нікому сьогодні не в новину
почути те, що потрібно забезпечити цих людей роботою, нормальними
умовами життя. Одні можуть впевнено стати на ноги — їх
меншість, а інші у пошуках виживання знову повертаються до
“справи”, якої раніше навчилися і як правило знову попадають за
грати. Кожна з амністій — це половинчастий механізм, на
території України, який не в змозі дати початкову допомогу в
умовах суспільного безробіття, свавілля, низького життєвого рівня,
— життя в цілому .

1. Передумови та причини прийняття амністії в нашому суспільстві

Проблема соціальної і психологічної реабілітації людей,
що після відбуття покарань і амністій, виходять на волю, для
України залишається не лише в зв’язку з останньою амністією,
яка поповнить ряди безробітних громадян, а й тому, що до її
вирішення слід залучити як суспільні інституції, так і громадські
функції. Адже економічна криза і бездіяльність органів влади
часто сприяють перетворенню дрібних злодюжок на справжніх
рецидивістів. Існують також ряд проблем, з якими доведеться
зустрітися на волі: сімейні – відносини між членами сім’ї; родичами
— економічними; психологічними, — тобто нерозуміння оточуючих до
вас; медичними — різко погіршується здоров’я.

Звичайно, в суспільстві є структури, які зобов’язані
допомогти в разі необхідності: служби зайнятості з біржами
праці, жіночі консультації, центри психологічної допомоги. Людина,
яка вийшла з місць позбавлення волі потребує допомоги
спеціалістів, про що свідчать відповідні опитування. Біля 86
відсотків жінок згідні , що такі центри необхідні, та 63
відсотків готові працювати в такому центрі чи співпрацювати з
ним.

Таким чином, створення центрів адаптації для осіб, які
вийшли з місць позбавлення волі, в яки б вони могли одержати
консультації і відповідну допомогу. На сьогоднішній день це
надзвичайно актуальна проблема. Причому з такими центрами повинні
співпрацювати і звільнені особи. Для створення такого центру в
перу чергу необхідно розробити відповідну програму саме силами
громадських організацій. Але оскільки у державного апарату не
вистачає ресурсів для змін ситуації, очевидно, варто хоча б
ініціювати такі зміни.

Хоч би яким тяжким був злочин, що приводить людину
спочатку

на лаву підсудних, а потім і за колючий дріт, життя триває.

І хочеться вірити, що більшість засуджених каються
через вчинене і намагаються повернутись на волю нормальними
людьми, розпочати нове життя. Та чи готове суспільство до того,
щоб прийняти цих людей, зберігши власну гідність і можливість
повірити в себе …

Практика засвідчує, що в рамках дійсності це не так
просто з різних причин. По — перше, тому, що людина, яка вийшла
на волю після відбування покарань, виявляється ізгоєм. Тавро
“зека” на все життя — і ніякої допомоги й підтримки від
держави. Не маючи ні квартири, ні роботи, ні близьких, які б
були готові допомогти, він іде на нові злочини, порочне коло
замикається. Зло породжує зло .

Людина опиняється за ґратами, де умови перебування і
досвід колег остаточно перетворюють її на соціального
рецидивіста. Чому? З різних причин. В тому числі і суто
матеріальних, побутових. В умовах реформ і економічної кризи
установи по виконанню покарань втратили звичні господарські
зв’язки, випали із системи централізованої економіки. Пенітенціарна
система нині не може себе утримувати і потребує суттєвих
дотацій .

А як сьогодні з тими дотаціями, знають всі. Тому
засуджені, які сидять без роботи і зарплати, опиняються в
становищі відторгнутих, приречених на напівголодне існування і
хвороби. Особливо, якщо залишилася без рідних, здатних хоч якось
підтримувати.

Часто їжа не дотягує до норми. На продукти харчування
адміністрація не виділяє достатніх коштів. А заробити собі на
продукти харчування засуджені не спроможні. Тільки менше половини
з ув’язнених працюють. Заробітки — до півтори гривні за добу
(зміну), а дотації немає. Два роки тому Кабінет Міністрів
України видав постанову, в якій передбачено заходи щодо
залучення відбуваючи покарання до праці. Підприємства не дуже
поспішають розміщати замовлення спеціальних установ, пояснюючи це
відсутністю коштів, не першочерговістю цих робіт тощо. Результат
слізний.

2. Умови утримання засуджених. Порівняльний

аналіз пенітенціарних систем

Проблеми утримання засуджених й досі не розв’язуються. В
порівнянні з іншими країнами українська пенітенціарна система не
виконує поставлений на неї комплекс завдань. Кошти, що
витрачаються на обслуговування, забезпечення охорони цих закладів
витрачаються по одній схемі, не враховуючи позитивних здобутків,
досвіду розвинутих країн.

Так у Швеції в одній з таких установ немає: ні
бетонної стіни, загорожі з колючим дротом, ні автоматників, які
ходять по периметру, ніхто не носить зброї. Взагалі на 8
мільйонів населення є 59 в’язниць в середньому на 450
чоловік. 5 – 6 років тому вони були переповнені. Зараз
заповнені лише на 50 – 60 відсотків. Зменшується рівень
злочинності, зменшується і кількість людей, які сидять; така
оцінка працівників цієї системи. Дедалі ширше застосовується
нова форма покарання, яку можна назвати “електронним наручником”.
На руці засудженого закріплюється електричний пристрій, який не
можна зняти, і якій дозволяє стежити за кожним кроком — і
вдень, і вночі. Багато хто визнає за краще бути “поміченим”, а
не відправлятися в місця не такі вже й віддалені. Український
гуманізм не в порівнянні зі шведським, для прикладу: кримінальна
відповідальність передбачена з 15 років, але послабленням
користуються всі, кому ще не виповнилось 21 рік. Отже, у
шведських виправних установах фактично немає. Жінки становлять
лише 3 — 5 відсотків від загальної кількості засуджених. У
кожному з п’яти будинків — близько 69 мешканців. Це відповідає
європейським нормам. Є центри зайнятості (пральня та гончарна
майстерня) і дозвілля, лазарет та ізолятор. Освітні та
психологічні програми для тих, хто вживає наркотики, алкоголь
або має сексуальні проблеми.

Якщо у наших засуджених, скажімо, є бажання, але
немає можливості, то в інших країнах система інша. Тут вони
зобов’язані бути зайнятими 8 годин на день, за що і одержують
10 крон за годину (трохи більше долара) . Ніяких ви рахунків за
харчування і утримання .

Дозволяється мати при собі 640 крон, які можна
витратити на сигарети в кіоску чи на оплату додаткових
телепрограм . П’ята частина зарплати переказується на закритий
рахунок, яким можна скористатися після звільнення чи під час
відпустки. Гуляти територією дозволяється три години. Камера
розрахована на одну людину. О сьомій ранку її відчиняють, а о
восьмій вечора — зачиняють. Тут можна побачити бібліотеку,
спортзал. Транслюють кіно, показують спектаклі.

Що стосується підлітків, то яскравий приклад можна
подивитися з пенітенціарної установи для підлітків у Франції, що
являє собою простору будівлю, в якій проживає 13 хлопчиків
віком від 15 до 17 років. З ними проводять заняття виховання 20
дорослих. Ключ від усіх кімнат лише у вихователя. Але при
цьому кожна молода людина може в будь яку хвилину закритися.
Вона може встати вранці, зварити собі каву, поснідати і піти
на роботу, чи на навчання. Вихователь повинен лише знати куди
вони пішла. Знайти роботу — проблема самого підлітка, та за
необхідності йому допомагають. Тут відбивається навіть не
“корекція” особи, а її “нормалізація” . Якщо юнак хоче
виправлятися, нехай виправляється. Вибір за особистістю.

Аналогічна установа в Лондоні всього за 4 милі від
будинку парламенту, людей в даному випадку не відривають від
світу. Це і є відновлення соціальної справедливості, а утворення
умов утримання є повага до гідності особи, проявляють принцип
людяності. Умови утримання досить нормальні в порівнянні з
нашими. Отже, за неможливості створення нормальних умов утримання
наша держава знайшла вихід через прийняття акту амністії, як
такого, що зменшить завантаженість на виправні установи, знизить
видатки на утримання.

На жаль, про такі матеріально – побутові умови нашим
співвітчизникам можна лише міряти. І це не вина співробітників
виправних установ, які самі не отримують зарплату і, по суті,
за тих самих умов, що й підопічні. Отож застосувати можливості
й досвід Швеції, Франції та Англії просто не мають змоги . Та
деякі елементи все – таки можна взяти до уваги. Найголовніше —
не забувати, що покарання лише тоді буває дієвим, коли до тих,
хто спіткнувся, будуть ставитися з розумінням, з бажанням
допомогти вибратися з трясовини минулого, твердо стати на ноги .

Життя за колючим дротом — сам по собі важкий
період. Воно ставить непрості проблеми перед суспільством різними
його інституціями. Праця людей, зайнятих в пенітенціарній
системі, — це також своєрідний подвиг. І як виміряти успіх на
цій ниві? Можливо, лише усвідомленням, що більшість мешканців
УВП, відсидівши свій строк, все одно колись вийдуть на волю. І
тому так важливо зробити все можливе, щоб перебування за
колючим дротом не сприяло цілковитому розриву індивіда з
суспільством, сім’єю, близькими, щоб у кожного, хто спіткнувся,
залишався шанс повернутися до нормального життя, перекресливши
темні сторінки біографії .

3. Механізм дії амністії та її застосування в Україні

Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених
осіб амністії або помилування. Слово “амністія” в грецькій
мові означає забуття, прощення. Амністія, як і помилування (так
звана персоніфікована амністія) є актом гуманізму, милосердя і
водночас довіри до осіб, до яких застосовується .

Амністія і помилування не змінюють кримінальний закон чи
судове рішення. Водночас вони мають кримінально – правове
значення. Загальні положення про амністію та положення про
амністію та помилування знаходять відображення в окремих
нормативних актах, як це має місце в Україні, або в самому
Кримінальному Кодексі України.

Щодо звільнення від покарання амністія є актом вищого
органу законодавчої влади або глави держави, який звільняє
повністю або частково від відбування покарання певну категорію
осіб, засуджених за вчинені злочини.

Відповідно до чинної Конституції України, видання акту
про амністію належить до компетенції Верховної Ради України як
вищого органу законодавчої влади: “Законом України оголошується
амністія ” (ч . 3 ст. 92 Конституції ). Зазвичай, як правило, акти
про амністію видаються в зв’язку з відзначенням певних дат у
житті держави і суспільства. Вони можуть бути також пов’язані з
певною соціально — політичною ситуацією в країні . Так, 21
листопада 1996 року Верховна Рада України прийняла закон України
“Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту
проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсії, стипендії та
інших соціальних виплат”.

Загальні положення, що регламентують інститут амністії
в Україні, містяться в законі України “Про застосування амністії
в Україні” вид 1 жовтня 1996 року. Стаття 1 цього Закону
проголошує: “Амністія є повне або часткове звільнення від
кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб,
винних у вчиненні злочинів”.

Амністія оголошується законом про амністію, який
приймається відповідно до положень Конституцій України,
Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Акт (закон) про застосування амністії приймається з ініціативи
Верховної Ради України. Часові межі дії акта про амністію
стосовно звільнення від покарання визначені в Законі таким
чином: “Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені
до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на
злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені,
припинені або перервані після прийняття закону про амністію ”.

Амністія не поширюється на покарання, які вже виконані. Так
конфісковане у засудженого за вироком суду майно, обернене в
дохід держави у порядку виконання такої міри покарання, як
конфіскація майна, амністованій особі не повертаються .

Амністія стосується лише певних аспектів кримінально —
правових відносин. Вона не поширюється на відносини цивільно –
правового характеру, що виникають у зв’язку з спричиненням
злочином шкоди. “Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати
заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи
рішенням суду” (ч.2 ст.5 Закону).

Є три види амністії :

Повна амністія – це повне звільнення зазначених у законі про
амністію осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Наприклад, на підставі ст. 1 Закону “Про амністію” від 5 липня
2001р. Звільнено від інших покарань ряд категорій осіб,
зазначених у законі.

Повна амністія може бути із іспитовим строком. Так, згідно зі
ст. 6 згаданого Закону “Про амністію”, замінено відбуту частину
покарання у вигляді позбавлення волі на умовне засудження з
іспитовим строком до трьох років особам, вперше засудженим до
позбавлення волі на певний строк, не відбута частина покарання в
яких на день набрання цим законом чинності становить не менше
трьох років. Якщо протягом цього злочину, покарання, від якого
їх умовно звільнили, вони вже не відбуватимуть;

Часткова амністія — це часткове звільнення зазначених у законі
про амністію від відбування призначеного судом покарання
(фактично така амністія є різновидом пом’якшення покарання);

Умовна амністія. У виняткових випадках, з метою припинення
суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути
поширена на діяння, вчинені до повної дати після оголошення
амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог,
передбачених у законі про амністію. Отже, на підставі закону
про амністію особа може бути звільнена від подальшого відбування
як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.
У той же час, амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати
заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи
рішенням суду.

Закон про повну або часткову амністію, підлягає
детальному аналізуванню щорічно. Даний закон, що пов’язаний зі
звільненням від покарання, Верховна Рада України може приймати
не частіше одного разу протягом календарного року. Це не
стосується умовної амністії, коли у виняткових випадах, з метою
припинення суспільно – небезпечних групових проявів, чинність
амністії, може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати
після проголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до
цієї дати вимог, передбачених в законі про амністію. При
умовній амністії мова йде про звільнення від кримінальної
відповідальності, а не від уже призначеного судом покарання.

Особи, як відповідно до закону про амністію,
підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування)
покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення
терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання
протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Виконання положень конкретного закону про амністію
щодо повного чи часткового звільнення від відбування
покарання покладається на суди. Це може стосуватися, зокрема,
звільнення:

а) осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

б) осіб, умовно засуджених, та осіб, виконання вироків яким
відстрочено;

в) засуджених до інших видів покарання, якщо воно повністю або
частково не відбуте (пункт “а” ст. 5 Закону від 21 листопада
1996 р.).

У своїх джерелах Кондратов стверджує, що амністія — це
юридичний документ акт кримінально — правового характеру, що
стосується певної категорією осіб, винних у вчиненні злочинів,
або певної категорії злочинів.

Акт амністії завжди видається з ініціативи державного органу,
який його видає. Він же, цей орган, визначає обмеження амністії
відносно певного кола злочинців чи злочинів, на яких вона
поширюється, а також порядок і строки виконання амністії.

Амністія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дати
видання акта про амністію і також в цей день. На злочини, що
були вчинені наступного дня чи продовжені наступного дня,
амністія не поширюється.

В акті про амністію визначаються і межі її застосування. Це
можуть бути:

1.) перелік статей Кодексу, за яким кваліфіковані злочини,
що підлягають амністії;

2.) розміри покарання до яких застосовується амністія;

3.) ознаки особи засудженого — вік, засуджений вперше,
учасник війни тощо.

Акт амністії може передбачити :

а ) звільнення від кримінальної відповідальності (відмова у
порушенні справи, закриття кримінальної справи);

б ) повне звільнення від покарання (головного і
додаткового);

в ) часткове звільнення від покарання скороченням його строку
(розміру), або звільнення тільки від головного покарання;

г ) заміну покарання більш м’яким видом;

д ) зняття судимості.

Внаслідок амністії кримінальна справа не порушується,
порушена

підлягає закриттю ( п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України). Справа не
закривається, якщо обвинувачений проти цього заперечує.

Амністія — це акт лише кримінально — правовий, вона
поширюються, стосується всіх сторін кримінальних правовідносин:

поширюється на головні і на додаткові покарання, які не були
виконані до дня видання акта про амністії, в тому числі штраф,
конфіскація майна;

не поширюється на покарання вже виконанні — конфісковане майно чи
штраф засудженому не повертаються;

не поширюється на цивільно — правові відносини — особа, що була
звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання актом
амністії у всіх випадках зобов’язана відшкодувати потерпілому
шкоду (збитки) в повному обсязі.

Таким чином Закон України “Про застосування амністії в
Україні” розрізняє повну, часткову та умовну амністію.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних
дат і розглядається в нерозривному зв’язку з правовою і політичною
ситуацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші установи
з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному
випадку визначаються самим актом амністії. За часів незалежності
України акти амністії були такі:

“Про амністію з нагоди третьої річниці незалежності України” від
18 серпня 1994 р.;

“Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій
Вітчизняній війні” 19 квітня 1995 р.;

“Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних
конфліктів в інших зарубіжних країнах” 10 березня 1994 р.;

“Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій
засуджених жінок і неповнолітніх” 20 лютого 1996 р.;

“Про амністію у зв’язку з десятою річницею Чорнобильської
катастрофи” 16 квітня 1996 р.;

“Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України” 27
червня 1996 р..

Щодо змісту амністії стосовно звільнення від відбування
покарання, то таке може бути повним (повна амністія) або
частковим (часткова амністія), коли в акті про амністію
йтиметься про скорочення призначеного судом терміну певного виду
покарання (наприклад, зменшення суми штрафу). Коли передбачається
повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної
відповідальності чи від відбування покарання називається повною
амністією, а часткова амністія застосовується при частковому
звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного
судом покарання. Щодо часткової амністії, можна розрізняти два
види скорочення (зменшення) покарання, а саме: призначеного судом,
яке вже частково відбуте засудженим, а також того яке ще не
відбувалось засудженим. У випадку, коли особа відбула частину
покарання, амністія стосується тієї частини покарання, яка ще
залишилась не відбутою. Умовна амністія застосовується у виключних
випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових
проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після
оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї
дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути
звільнені від відбудування як основного, так і додаткового
покарання, призначеного судом (ч. 1 ст. 5 Закону). В указах
Президента України про амністію, як правило, містилося
застереження, що особи, які підпадають під їх дію, від
додаткових мір покарання не звільняються (наприклад ст. 12 Указу
від 10 березня 1994 р. “ Про амністію учасників війни в
Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах”,
ст. 9 Указу від 20 лютого 1996 р. “Про звільнення з місць
позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і
неповнолітніх ”, ст. 21 Указу від 27 червня 1996 р. “Про
амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України”).

Важливо зазначити, що закон про амністію не може
передбачити заміну одного покарання іншим чи зняття судимості
щодо осіб, які звільняються від відбування покарання (іншим чи
зняття судимості щодо осіб) це ч. 2 ст. 2 Закону України “Про
застосування амністії в Україні”. Питання про погашення чи
зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано, вирішується
відповідно до положень Кримінального кодексу України, виходячи з
виду і терміну фактично відбутого покарання.

Як правило, застосування акта амністії пов’язується з
наявністю таких факторів: терміном призначеного судом покарання,
кваліфікацією вчиненого, ознаками, які характеризують особу
засудженого, умовами вчинення злочинного діяння. Так, у ст. 1
Закону України “Про амністію” осіб, які брали участь у масових
акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати,
пенсії, стипендії та інших соціальних виплат зазначено, що такі
особи підлягають амністії.

Не допускається застосування амністії:

а) до осіб, яким довічне позбавлення волі в порядку
помилування замінене позбавленням волі на певний строк;

б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення
тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо – небезпечні злочини
проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих
обставинах;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім
зазначених у пункті “2”, і які відбули менше половини
призначеного вироком суду основного покарання.

Згідно закону про амністію можуть бути визначені й інші
категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Керуючись принципом гуманізму та відповідно до статті 92 Конституції
України, положень Кримінального кодексу України і Закону України “Про
застосування амністії в Україні” Верховна рада України постановляє:
звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та
від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за
злочини, що не є тяжкими :

осіб, які на момент вчинення злочину були не повномірними;

чоловіків і жінок, що мають неповнолітніх дітей або дітей —
інвалідів;

вагітних жінок;

жінок віком понад 50 років та чоловіків — понад 55 років;

жінок і чоловіків, що мають батьків віком понад 70 років, а
також батьків — інвалідів першої групи, які потребують
стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших
працездатних дітей;

ветеранів війни;

інвалідів І і П груп, а також хворих на туберкульоз активної
форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої
групи диспансерного обліку ) та на онкологічні захворювання
(друга, третя і четверта клінічні групи);

учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і
потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Зазначені особи можуть бути звільнені від покарання у
вигляді позбавлення волі й від інших видів покарань за умов, що
вчинені ними злочини не є тяжкими.

У разі, коли злочин тяжкий, особа що скоїла його може
сподіватись на звільнення з місць позбавлення волі й від інших
видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, за умови,
що вони на момент діючого закону “Про амністію” відбули не
менше половини строку покарання .

Стаття 13 Закону України “Про амністію” передбачає: рішення
про застосування або про незастосування приймається судом щодо кожної
особи індивідуально на підставі ретельної перевірки матеріалів особової
справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування
покарання. Засуджений викликається в судове засідання і може дати
пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей про засудженого розгляд
питання щодо застосування амністії відкладається до їх одержання.

Стаття 14 цього закону передбачає закриття кримінальної справи не
допускається, якщо підсудний проти цього заперечує.

Особа, щодо якої вирішується питання про закриття справи, в свою
згоду подає суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням
цього у протоколі судового засідання.

Судом рішення про закриття кримінальної справи приймається у судовому
засіданні за участю прокурора.

Амністія не поширюється на осіб:

яких визнано за вироком суду особливо небезпечними
рецидивістами;

яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення
волі або довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний
строк;

які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання і які
вчинили впродовж випробного строку або строку відстрочки
виконання вироку чи строку відстрочки відбування покарання
вироку;

чи строку відстрочки відбування покарання новий злочин, якщо
відбута частина покарання, призначеного за новим вироком,
становить менше одного року на день набрання цим законом
чинності;

які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно —
достроково і знову вчинили умисний злочин впродовж не відбутої
частини покарання;

які мають неповнолітніх дітей або дітей інвалідів і вчинили
злочин, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи
інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

які здійснили аналогічні дії щодо своїх батьків, віком понад
70 років;

до яких впродовж 1991–2000 років було застосовано амністію або
помилування незалежного від зняття чи погашення судимості і які
знову вчинили злочини;

які не пройшли призначеного судом повного курсу примусового
лікування від алкоголізму чи наркоманії або ліквідування від
венеричної хвороби;

які злісно порушують режим у період відбування покарання.

Закон передбачає й інші обмеження щодо застосування
амністії, зокрема до осіб, які притягнені до кримінальної
відповідальності або засуджені за бандитизм (ст. 257), контрабанду
(ст. 201), захоплення заручників (ст. 147); торгівлю людьми (ст.
149) та деякі інші злочини.

В результаті амністії передбачається звільнити з місць
позбавлення волі близько 33 тисяч осіб.

Існують обмеження, зокрема, дія закону не поширюється
на доходи фізичних осіб, стосовно яких порушено кримінальну
справу і майно яких перебуває під арештом або підлягає
конфіскації, а також ті, які передбачені Конвенцією про
відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних
злочинним шляхом.

В свою чергу держава запроваджує спеціальний режим
спадкування легалізованих доходів із встановленням ставки податку
не вищої за мінімальну ставку прибуткового податку з громадян.

Якщо амністії звичайні відбувалися досить часто, то
амністія капіталу одноразове явище і те що вона дасть Україні
поки що ніхто не скаже конкретно. Важливо сказати, що в
багатьох країнах світу це явище відбувалось, але для кожної
держави є своя специфіка, що зумовить певний результат.

4. Особливості та умови здійснення помилування

Нестабільність законодавчої бази та численної зміни до нового
нормативного забезпечення змусять постійно слідкувати за
процесами змін. У зв’язку з відміною смертної кари в Україні
виникла необхідність внести зміни до порядку здійснення
помилування, так 12 квітня 2000 року Указом Президента України
вводиться в дію Положення про порядок здійснення помилування в
Україні. Згідно з ним скасовується Положення від 31 грудня 2000
року, яке регулювало процес здійснення помилування.

Окремі нововведення визначають помилування засуджених, яке
здійснюється у вигляді заміни довічного позбавлення волі на
позбавлення волі на певний строк.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:
засуджена судом України і відбуває покарання в Україні,
засуджена судом іноземної держави і передана для відбування
покарання в Україну без умови про незастосування помилування,
засуджена в Україні і передана для відбування покарання
іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави
погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про
помилування; відбула покарання в Україні.

Особливістю підготовки матеріалів для розгляду клопотань
про помилування та з’ясування ставлення засудженого до
помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації
Президента України. Досить широкий спектр прав визначений цим
Положенням для управління. Зокрема право витребування від суду,
прокуратури, органів юстиції та інших матеріалів необхідних для
розгляду клопотань про помилування, доручати їм проведення
перевірок окремих питань.

У виняткових випадках, коли засуджений не перебуває під
вартою, виконання вироку щодо нього може бути відстрочено до
розгляду клопотання про помилування.

Клопотання про помилування, що подає засуджений через
установу виконання покарань надсилається до Адміністрації
Президента разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів та
інші матеріали, що мають значення до справи. Наступним кроком є
розгляд цих матеріалів Комісією при Президентові України,
розглянувши клопотання про помилування і матеріали Комісія
вносить Президентові України пропозицію про застосування
помилування.

Про помилування засудженого Президент видає Указ. Укази
Президента про помилування засуджених для виконання надсилаються:

щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі на певний
строк, виправних робіт без позбавлення волі, які відбувають
покарання, — Державному департаменту України з питань виконання
покарань;

щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших
мір покарання, на позбавлення волі, про звільнення від
додаткових мір покарання та осіб, судимість яких знято, —
відповідними судами;

щодо осіб, засуджених до відбування покарання у дисциплінарному
батальйоні, — Міністерству оборони України.

Крім того, укази Президента України про помилування
засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України для
відома. Отже, органи на яких покладено виконання указів,
повідомляють Адміністрацію Президента України про їх виконання, а
контроль в свою чергу здійснює управління з питань помилування.

На відміну від амністії, яка не має
персоніфікованого характеру, помилування стосується конкретної
особи (кількох осіб).

Прийняття акта про помилування належить до
компетенції глави держави. Саме Президент України здійснює
помилування.

Помилування — це акт (указ) глави держави, за яким
певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або
до неї застосовується більш м’яке покарання або ж з особи
знімається судимість.

Акт про помилування – це акт про звільнення від покарання, що видається
вищим органом державної влади відносно одного або кількох засуджених
(винних у вчиненні злочину). Акт про помилування – завжди
персоніфікований, тобто у ньому вказані прізвища осіб, певна особа чи
кілька осіб. Ні на кого іншого цей акт не поширюється. Акт про
помилування видається, як правило, за ініціативи засудженого, його
родичів, або певних громадських організацій, установ чи трудових
колективів. Найчастіше такі прохання про помилування подаються до вищих
органів державної влади при засуджені до довічного позбавлення волі. У
більшості випадків довічне позбавлення волі замінюється позбавленням
волі на строк до двадцяти п’яти років.

Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування
осіб, засуджених судами України (запровадженим Указом Президента
України від 31 грудня 1991 року), помилування засуджених
здійснюється у вигляді заміни смертної кари позбавленням волі,
повного або часткового звільнення від відбування як основного,
так і додаткового покарання, заміни покарання (основного) або
його не відбутої частини більш м’яким покаранням, зняття
судимості.

Коло осіб, до яких може бути застосовано помилування
законом не обмежено. Це можуть бути особи, засуджені до
смертної кари, особливо небезпечні рецидивісти, особи засуджені
за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі тяжких.

При розгляді клопотань про помилування беруться до
уваги : характер і сутність суспільної небезпечності вчиненого
злочину, особи засудженого, його поведінка, ставлення до праці,
участь у роботі самодіяльних організацій у місцях відбування
покарання, а також інші обставини справи; думка адміністрації
виправно-трудової установи або іншого органу, який відає
виконанням вироку, спостережної комісії, громадських організацій
і трудових колективів, а за необхідності — також думка
виконавчого комітету місцевої Ради.

Особливо небезпечні рецидивісти, а також особи до яких раніше
було застосовано амністію, умовно — дострокове звільнення від
покарання чи заміну не відбутої частини покарання більш м’яким,
умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням
до праці, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення
або зняття судимості вчинили умисний злочин, можуть бути
помилувані тільки у виняткових випадках.

Особи, засуджені до смертної кари, можуть звернутися з
клопотанням про помилування до Президента Украйни протягом семи
діб з дня вручення їм копій вироків або касаційних ухвал. Якщо
засуджений до смертної кари не подасть у зазначений строк
клопотання про помилування або заявить про своє небажання
звертатися з таким клопотанням, про це складається акт.
Клопотання або акт з відповідними матеріалами надсилається
Президентові не пізніше, як у триденний строк з дня прийняття
клопотання від засудженого або складання акта. Виконання вироку
щодо особи, засудженої до смертної кари, зупиняється до розгляду
клопотання про помилування. Згідно Положення “Про порядок
здійснення помилування”.

Клопотання про помилування осіб, засуджених до смертної
кари, або матеріали про відмову цих осіб від подачі клопотань
про помилування, що надійшли до Президента України, до внесення
на розгляд Комісії надсилаються до Верховного Суду України та
прокуратуру України, які протягом місячного терміну подають
висновки із зазначенням змісту прийняття судових рішень, обставин
вчинення злочинів, даних про особу засудженого, а також свої
пропозиції по суті помилування волі і більш м’якого покарання,
що вносяться на розгляд Комісії. Генеральний прокурор України
подає свої висновки. У клопотаннях про помилування осіб, які
вчинили злочини у місцях позбавлення волі та злочини пов’язані
з порушенням правил безпеки руху, та експлуатації транспорту,
висновки подає міністр внутрішніх справ України, а у
клопотаннях засуджених за особливо небезпечні злочини проти
держави — голови Служби безпек України.

Укази Президента України про помилування або відхилення
клопотання про помилування надсилається для виконання:

а ) щодо осіб, засуджених до смертної кари, — Верховному Суду
України;

б ) щодо осіб засуджених до позбавлення волі, які відбувають
покарання, а також про зняття судимості — Міністерству
внутрішніх справ України;

в ) щодо осіб, які покарання на відбувають або засуджені до
інших мір покарання не пов’язаних із позбавленням волі, та про
звільнення від додаткових мір покарання – відповідним судам, а
також Міністерству юстицій України для здійснення контролю.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на не визначену
кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового
застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально
зазначених в указі Президента осіб.

Як і амністія, помилування в Кримінальному кодексі розглядається як
підстава звільнення і від кримінальної відповідальності (ст. 44, 85), і
від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як
правило, зорієнтована на непов’язане із звільненням від кримінальної
відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк
(згідно з ч. 2 ст. 87- на строк не менше 25 років);

повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного
позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання;

заміни інших, крім додаткового позбавлення волі, видів основного, а
також додаткового позбавлення або його не відбутої частини більш м’яким
покаранням.

Податкове законодавство нині перебуває в такому стані,
що знати і виконувати його безпомилково не в змозі навіть
професійні бухгалтери з великим досвідом роботи, не кажучи вже
про пересічених громадян, які зайняті у малому і середньому
бізнесі.

Підприємець, який створив робочі місця в умовах масового
безробіття, ризикує особистими коштами і стає заручником
недосконалого податкового законодавства, переважно йде у “тінь”. А
звідти — прямий шлях на лаву підсудних. У результаті гине
підприємство, його працівників поповнюють ряди безробітних,
держава не отримує прибутку у вигляді податків, калічиться доля
підприємств, його сім’я… Однак слідчі органи не беруть до
уваги жодних аргументів. Схема проста: є податки, є терміни
їхньої сплати. Не уклався в цю схему — відповідні за статтею
Кримінального кодексу.

Якщо на момент набуття чинності законом про амністію
перебували справи такої категорії у продовженні слідчих органів,
вони підлягають припиненню, а особи — звільненню від покарання.

Однак кримінальна справа може бути закрита в разі
письмової згоди та на це обвинуваченого. В іншому разі
закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, що
розглядає її і вирішує питання про можливість застосування
амністії до винної особи.

Категорію осіб, стосовно яких амністія застосовуватися
не буде, тобто осіб, зазначених у ст. 3 Закону України “Про
застосування амністії в Україні”:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних таким
вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, смертну кару яких в порядку помилування
замінено на позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення
тяжких злочинів;

г) до осіб, що засуджені за вчинення тяжкого злочину і
відбули менше половини призначеного вироком суду основного
покарання.

Існують обмеження, зокрема, дія закону не поширюється
на доходи фізичних осіб, стосовно яких порушено кримінальну
справу і майно яких перебуває під арештом або підлягає
конфіскації, а також ті, які передбачені Конвенцією про
відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних
злочинним шляхом, 1990 року ратифіковано відповідно до Закону
України від 17 грудня 1997 року № 738.

В свою чергу держава запроваджує спеціальний режим
спадкування легалізованих доходів із встановленням ставки податку
не вищої за мінімальну ставку прибуткового податку з громадян.

Якщо амністії звичайні відбувалися досить часто, то
амністія капіталу одноразове явище, і те, що вона дасть Україні
поки що ніхто не скаже конкретно. Важливо сказати, що в багатьох
країнах світу це явище відбувалось, але для кожної держави є
своя специфіка, що зумовить певний результат подання до органів
державної податкової служби декларації про такі доходи, без
значення джерел їх походження.

Об’єктом легалізації виступають доходи, які одержано у
будь – який проміжок часу до дати складення декларації і з яких
не сплачувалися встановлені законодавством України податки, із
зазначенням майна та майнових прав, у яких ці доходи розміщені.

Визначається обмежений період здійснення легалізацій, у
проекти він становить 3 місяця. Таким чином Указ передбачає
звільнення від передбаченої чинним законодавством відповідальності
за порушення податкового законодавства, а також встановлює, що
доходи, легалізовані на підставі цього закону, у майбутньому не
підлягатимуть конфіскації. Також забороняється вимагати інформацію
про джерела походження доходів, що легалізуються.

Висновок

Відміняючи смертну кару, не врахувавши кримінальної
обстановки в країні — зробили необдуманий до кінця року, який в
подальшому може вилізти боком. Орієнтуючись на Захід повторюємо
в їхньому стилі акти гуманності. Але питання стоїть двояко: якщо
до одних — це проявлення людяності, то для суспільства — це не
гуманно, оскільки немає певних програм реабілітації людей, що
входять в суспільство.

Необхідно, щоб акти амністії відповідали високому ступеню
довіри до осіб, які прощаються за вчинене, а не необхідність
через економічні труднощі, неспроможність тримати під вартою.

Під час амністії передбачається обов’язкове передбачення у банки
України чи внесення на рахунки в них грошових коштів —
доходів, що легалізується, у тому числі тих, що знаходяться за
межами України.

Отже, для ефективного призначення амністії необхідно
зробити комплекс завдань: працевлаштування, центри допомоги та
інше, що дало б змогу безболісного входження дійсно в нове
життя. Створення продуманого плану і введення його в дію,
дійсно підніме Україну як державу, у якої на першому місці
стоїть людина, а не безвихіддя.

Список використаних джерел

Конституція України

Кримінальний кодекс України

Закон України “ Про амністію ” від 11 травня 2000 року

Закон України “ Про застосування амністії в Україні ” від 1 жовтня
1996р.

Закон України Про внесення змін до Закону України “ Про застосування
амністії в Україні ” від 18 травня 2000р. №1745-ІІІ

Положення “Про порядок здійснювання помилування”. Указ Президента
України №588/2000 від 12 квітня 2000р.

Відомості ВР України. — 1996р.- №48.- С.263.

Бойко В.Ф., Яценко С.С. Науково-практичний коментар Кримінального
кодексу України, Юрінком. Київ 1997

Голина В. Правовая природа погашения и снятия судимости / Сов. Юстиция,
1972. №12 – С.18.

Коржанський М.Й. Кримінальне право законодавство України. Загальна
частина. — Атіка, Київ 2001,- С.397.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. —
Київ, Атака, Академія, Ельга-Н,-2001,- С. 656.

Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. — Київ, 2000,-
С.200.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального
кодексу України. Коммен, “А.С.К.”, Київ 2002р. – C.1104.

Стручков Н.А. Уголовно-досрочное освобождение от наказания М., 1961.-
С.47.

Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и наказания
Киев, 1987.- С.96.

Ткачевский Ю.М. Освобождение от отбывания наказания.-М.,1970.- С.237.

Див. Закон України “ Про амністію ” ч.1 ст. 4.

Див. Кондратов Я. Ю. “ Кримінальне право України ”, Київ “ Правові
джерела ” 2002р. С.398

Див. Відомості Верховної Ради України – 1996р. – ст.263

Див. Бажанова М. І. “ Кримінальне право України ”, Київ – Харків.
Юрінком Інкрет – Право. 2002р. С.360

Див. Закон України “ Про застосування амністії в Україні ”, ( ч. 3 ст.
5 ) від 16 червня 2000р.

Див. Відомості ВР України. Закон України “Про амністію” від
11.05.2000р. № 17/3 — ІІІ

Див. Конституція України п. 27 ч.1 ст. 106

Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 2

Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 5

Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 6

PAGE

PAGE 2

Похожие записи