Поняття податку, його функції. Принципи оподаткування

Податки — основне джерело бюджетних доходів. Конституція України
встановила обов’язок кожного, хто має доходи, сплачувати податки. Поки
що в Україні немає податкового кодексу, тому основоположним законом є
Закон України «Про систему оподаткування», в якому даються основні
визначення, сформульовані принципи оподаткування, перераховані не тільки
усі податки, а Й усі обов’язкові платежі, які формують бюджети ланок
бюджетної системи і позабюджетні цільові централізовані фонди.

На жаль, ст. 2 Закону «Про систему оподаткування» дає визначення не
тільки податку, але й одночасно збору: «Під податком і збором
(обов’язковим платежем) в бюджети і в державні цільові фонди слід
розуміти обов’язковий внесок у бюджет відповідного рівня або державний
цільовий фонд, гцо здійснюється платниками в порядку і на умовах, гцо
визначаються законами України про оподаткування».

Обов’язок сплати податку за Конституцією виникає тоді, коли у власника
з’являється дохід; які податки повинен сплачувати цей власник, скільки і
коли визначає податкове законодавство. Одноособово жоден платник податку
за суму коштів, що внесе в бюджет, з бюджету нічого не одержить.

Платники податків у будь-якій державі користуються фондами громадського
споживання — безоплатною початковою І середньою освітою, комунальним
транспортом, який завжди дотується з муніципальних бюджетів, безоплатною
мінімальною медичною допомогою тощо.

Сплата податків обов’язкова, бо держава, регулюючи податкові відносини,
погрожує покаранням за невиконання своїх приписів.

У ст. 92 Конституції записано, що система оподаткування, податки І збори
в Україні встановлюються виключно законами.

Таким чином, податок відрізняється від усіх інших платежів такими
особливостями:

1)  вводяться податки тільки законами;

2)  при справлянні податків відбувається відчуження власності фізичних і
юридичних осіб на користь держави або органу місцевого самоврядування;

3)  законом установлюється обов’язковість сплати;

4)  існує Індивідуальна безвідплатність;

5)  відсутність цільового призначення;

6)  застосування примусової сили при невиконанні припису держави.

Таким чином, зважаючи на ці особливості платежів у формі податків, є
можливість визначити податок як обов’язковий, індивідуально
безвідплатний платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб у
формі забезпеченого державним примусом законного відчуження належних їм
на праві власності, господарського відання або оперативного управління
коштів, з метою фінансування завдань та функцій держави та місцевих
органів самоврядування.

Виступаючи економічною категорією, податки об’єктивні, вони є відчуженою
часткою власності платника на користь держави. Суб’єктивність податків
виявляється в тому, що держава як владний суб’єкт фінансових відносин,
пристосовуючи податки до своєї фінансової політики, може змінювати або
збільшувати податковий тягар1. Податки як фінансова категорія відбивають
особливості, пов’язані з усіма фінансами, але мають і свої особливості.
Як усі фінансові відносини, вони можуть існувати тільки у формі
правовідносин, тому їм властиві усі особливості фінансових
правовідносин. При перерозподілі національного доходу податки
забезпечують державу, як владного суб’єкта фінансових правовідносин,
частиною нової вартості у грошовій формі. Частина національного доходу,
яка переходить у власність держави, відчужується у власників (юридичних
і фізичних осіб) не добровільно, а примусово (безвідплатно і
безеквівалентно).

Податки формуються за рахунок нової вартості, яка виникає в процесі
виробництва і після відчуження її стає власністю держави, місцевих
органів самоврядування або фондів, створених державою або за її
дозволом, оскільки вони також забезпечують суспільний фінансовий інтерес
(фонди соціального забезпечення).

Податки як вид фінансових відносин виконують, в основному, дві функції:
фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція (їїзс — казна держави) дозволяє державі забезпечувати
її потреби, пов’язані із функціонуванням. Саме ця функція дає можливість
створення централізованих фондів держави і органів місцевого
самоврядування. Завдяки цій функції держава може досягати балансу між
доходами і видатками бюджетів, розподіляти податки (як один з основних
видів бюджетного доходу) між ланками бюджетної системи і підтримувати
необхідний рівень інфраструктури на всій території.

Саме фіскальна функція податків гарантує об’єктивні умови для втручання
держави в економіку, у процес відтворення, стимулюючи його, посилюючи чи
послаблюючи накопичення капіталу, тобто обумовлює і регулюючу функцію
податків і контроль за надходженням «їх до публічних фондів держави та
інших публічних органів.

Контрольна функція, яку виконують податки, за допомогою якої начебто
можна оцінити збалансованість податкової системи, наскільки податки
відповідають цілям, які на них покладають. Але, здається, що цей
контроль здійснюють не податки, а з їх допомогою державні контрольні
органи. Раніше і юристи, і економісти стверджували, що фінанси самі себе
контролюють, тобто провадиться «контроль рублем». Але ж це робила
багатотисячна армія контролерів. Деякі автори виділяють ще і додаткові
функції податків: розподільчу, стимулюючу, накопичувальну. Однак, на наш
погляд, це «роз’яснюючі» функції двох основних — фіскальної і
регулюючої.

Використовуючи податковий (обов’язковий) метод мобілізації коштів,
держава може впливати на економіку країни на стадії відтворення1.

?????¤?¤?$?????6?Кожна функція відображує певний бік податкових
відносин, але вони зовсім різні. Фіскальна функція втілює фінансовий
інтерес держави, який ніколи не може збігатися з фінансовим інтересом
платника. Регулююча функція скерована на підтримку платника,
збалансування попиту і пропозицій, вирівнювання доходів окремих
соціальних груп.

У податковій політиці, яку проводить будь-яка держава, використовуються
організаційно-правові методи управління податками. У податкових законах
встановлюються різні податкові ставки, способи оподаткування, пільги, за
допомогою яких держава і впливає на економіку.

Податкові правові норми мають особливості, властиві усім
фінансово-правовим нормам. За порушення норм податкового права
передбачається фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Якщо за впливом на учасників податкових правовідносин види
податково-правових норм не відрізняються від усіх інших правових норм
(зобов’язуючі, забороняючі й уповноважуючі), то санкції податкових норм,
на думку професора М. П. Кучерявенка, виділяються такими особливостями:

а)  примусовий вплив на правопорушника здійснюється через вплив на його
кошти (іноді через примусову реалізацію майна платника);

б)  кошти, що стягуються з платника як податкові санкції, надходять до
бюджетів або цільових фондів у першочерговому і безспірному порядку;

в)  податкові санкції застосовуються як до фізичних, так і до юридичних
осіб;

г)  як фінансові санкції в цілому, податкові передбачають об’єднання
правовідновлюваних І штрафних елементів. Пеня і штрафи одночасно карають
порушника податкових приписів держави І дають доходи до відповідних
бюджетів або цільових позабюджетних фондів або відновлюють упущену
вигоду від їх недоотримання;

д)  податкові санкції (пеня і штраф) вживаються незалежно від характеру
вини платника. Наприклад, хвороба платника, який своєчасно не подав звіт
і не сплатив податок1.

Податкова система держави будується за класичними принципами,
сформульованими Адамом Смітом: піддані держави повинні по можливості
відповідно до своїх здібностей і сил брати участь в утриманні уряду,
тобто відповідно доходу, яким вони користуються під захистом держави.
Дотримання цього положення або нехтування ним призводить до так званої
рівності або нерівності обкладання.

Закон «Про систему оподаткування» (ст. 3) вмішує принципи побудови
податкової системи України, тобто основні засади, які закріплюють
загальні й спеціальні ознаки податків.

В Україні до цих принципів належать:

— стимулювання науково-технічного прогресу, виходу вітчизняного
товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— стимулювання підприємницької, виробничої діяльності та інвестиційної
активності, введення пільг відносно оподаткування прибутку, який
скеровується на розвиток виробництва;

— обов’язковість впровадження таких норм сплати обов’язкових платежів,
які визначаються на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування
за звітний період І відповідальність платників за порушення податкового
законодавства;

— рівнозначність і пропорційність, тобто справляння податків у певних
частках від одержаного прибутку і забезпечення сплати рівних податків на
рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових
платежів) на великі доходи;

— рівність і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації при
визначенні податкових обов’язків;

— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки
малозабезпеченого населення, введення економічно обґрунтованого
мінімуму, що не підлягає оподаткуванню;

— стабільність — забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок,
пільг протягом року;

— економічна обгрунтованість — покладення в основу показників розвитку
національної економіки і фінансових можливостей;

— рівномірність сплати — установлення строків сплати податків, виходячи
з необхідності збалансування доходної і видаткової частини бюджету;

— компетенція — введення податків тільки представницькими органами —
Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим,
сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиний підхід — у кожному податковому законі повинні бути всі
елементи, щоб він був зрозумілий як органам, що справляють податки, так
і платникам податків;

— доступність — забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства
для усіх платників.

На жаль, більшість принципів, введених Законом України «Про систему
оподаткування», поки ще не працює на повну силу.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи