Поняття податкового права і податкових правовідносин

У загальній частині підручника ми з’ясували, що особлива частина
фінансового права складається з кількох фінансово-правових інститутів,
які включають велику кількість правових норм, що регулюють однорідні
фінансові відносини, але їх правові режими відрізняються доволі суттєво,
тому основні групи фінансово-правових норм об’єднуються у підгалузі
фінансового права. До них належить І податкове право. Однак податкове
право — це частина фінансового, тому йому властиві всі особливості
фінансового права, а саме: це відносини, які виникають при визначенні
владними державними органами видів податків, їх введенні, справлянні,
проведенні контролю і притягненні до відповідальності при порушенні
приписів держави. Податкові правовідносини завжди пов’язані Із
відчуженням власності. Жоден із учасників цих відносин змінити приписів
держави не може, оскільки все регулюється законом. Норми фінансового
права, які регулюють податкові відносини, об’єднуються у підгалузь
фінансового права і складають податкове право. Норми податкового права
(як вид фінансово-правових) використовуються державою як засіб впливу на
учасників податкових відносин, для встановлення правил регулювання
поведінки при нарахуванні І сплаті введених нею податків і
відповідальності за їх невиконання.

Загальні вимоги податкових (виду фінансових) норм конкретизуються
стосовно до фактичних ситуацій. Через податкову норму державна воля
впливає на учасників податкових правовідносин. Норма податкового закону
починає діяти у зв’язку з конкретними життєвими обставинами — юридичними
фактами.

Теоретики відмічають, що юридичні факти (фактичні обставини) — це факти,
що за законом мають юридичне значення як правова підстава (умова),
необхідна для реалізації норми права. За наслідками, які вони
викликають, юридичні факти в податкових правовідносинах поділяються на
право-утворюючі, правозмінюючі і правозутиняючі.

Із правоутворюючгши пов’язується виникнення податкових правовідносин. До
них належать індивідуальні акти (наприклад, податкова декларація).

Правозмінюючі юридичні факти (наприклад, народження дитини дає одному з
батьків право на соціальну пільгу, якщо його дохід не перевищує одного
прожиткового мінімуму, помноженого на коефіцієнт 1,4; округлену до
найближчих 10 гривень).

Правозупиняючі юридичні факти пов’язані з припиненням податкових
правовідносин (наприклад, смерть платника податку).

Податкові правові норми мають ті ж особливості, які властиві усім
фінансово-правовим нормам. За порушення норм податкового права
застосовуються фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Якщо за впливом на учасників податкових правовідносин види
податково-правових норм не відрізняються від усіх Інших правових норм
(зобов’язуючі, забороняючі й уповноважуючі), то санкції податкових норм,
на думку професора М. П. Кучерявенка, відрізняються такими
особливостями:

а)  примусовий вплив на правопорушника здійснюється через вплив на його
кошти (іноді через примусову реалізацію майна платника);

б)  кошти, що стягуються з платника як податкові санкції, надходять до
бюджетів або цільових фондів у першочерговому і безспірному порядку;

в)  податкові санкції застосовуються як до фізичних, так і до юридичних
осіб;

г)  як фінансові санкції в цілому, податкові передбачають об’єднання
правовїдновлюваних і штрафних елементів. Пеня і штрафи одночасно карають
порушника податкових приписів держави і одночасно дають доходи у
відповідні бюджети або цільові позабюджетні фонди або відновлюють
упущену вигоду від їх недоотримання;

д) податкові санкції (пеня і штраф) вживаються незалежно від характеру
вини платника. Наприклад, хвороба платника, який своєчасно не подав звіт
і не сплатив податок1.

Основний зміст податкового правовідношення встановлений ст. 67
Конституції України. Вона поклала однобічний обов’язок на платника
податку внести до бюджету певну суму коштів у встановлений строк. Цей
обов’язок повинен виконуватися повністю і вчасно, інакше платник нанесе
збитки державі.

?????¤?¤?$???????акон України «Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») є
наданням бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань
без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим,
ніж 120 відсотків річних облікової ставки НБУ. Дійсно, змінюється дата
погашення податкового боргу, але, по-перше, порядок надання відстрочки
визначено спеціальним законом, по-друге, боржник не звільняється від
сплати пені. Тому можна зробити висновок, що метод регулювання
податкових правовідносин, як і всіх фінансових, один — метод владних
приписів.

Склад податкового правовідношення, як і всіх фінансово-правових —
триелементний: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб’єктами податкових правовідносин є: з одного боку, органи, що
представляють публічний фінансовий інтерес і наділені владними
повноваженнями: податкові органи, податкові агенти, фінансові органи та
державні органи, які уповноважені державою приймати податкові суми та
суми мита й зборів різного виду. До першої групи належать і комерційні
банки, які уповноважені приймати гроші І контролювати сплату
обов’язкових платежів.

З другого боку, в податкових правовідносинах беруть участь платники
податків і усіх видів обов’язкових платежів — юридичні і фізичні особи.
Платники податків можуть сплачувати податки через законних представників
(представництво за законом); і повноважних представників (представництво
за дорученням).

Об’єктом податкового правовідношення є те, з приводу чого і виникає
податкове правовідношення.

Зміст правовідношення визначається правами і обов’язками суб’єктів
податкового правовідношення.

Суб’єктивні права і обов’язки учасників податкових правовідносин
закріплюються у податковому законодавстві. Для першої сторони публічних
органів, що представляють публічний фінансовий інтерес, в законі
закріплюється міра можливої поведінки (ніхто не може справляти податок у
сумі, що перевищує встановлену в законі і екстрапольовану на доходи
платника, а для другої сторони закон встановлює міру належної поведінки
платників податків (платежі вносяться в установлений строк І розмірі).

Дуже часто на практиці можна почути думки, що податкові відносини (як
грошові) регулюються нормами цивільного права. Із цим треба не тільки не
погоджуватися, але й категорично заперечувати.

Матеріальні податкові правовідносини виникають після одержання доходу
суб’єктом платежу, тобто після здійснення позитивних дій у трудових чи
цивільно-правових відносинах і одержання зарплати чи іншого доходу.

Після одержання доходу платник зобов’язаний виконати конституційний
обов’язок — віддати частину цього доходу, прибутку на підставі закону в
дохід держави на задоволення публічних потреб. Платники виконують свої
обов’язки не за бажанням, а в силу покладених на них обов’язків. Такі
відносини не властиві цивільно-правовим. До того ж ч. 2 ст. 1 Цивільного
кодексу чітко встановила, що до податкових і бюджетних відносин цивільне
законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Податкові правовідносини — вид фінансових, тому їм властиві особливості
фінансових, про які була мова в загальній частині фінансового права.
Податкові відносини, як і всі фінансові, існують тільки у формі
правовідносин.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи