Реферат на тему:

Поняття, підстави та види представництва

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм
цивільних прав та обов’язків є представництво.

Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа
(представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від
імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи
безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.

Представництво характеризується наступними ознаками:

— цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються
безпосередньо іншою;

— представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не
юридичних) дій представництвом не охоплюється);

— представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

— представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

— правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він
представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для
контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та
особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому
інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої
повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою
кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація
цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба
представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за
місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин
громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом
можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази,
керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої
інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить
представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він
представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють
представництво від чималої низки подібних відносин.

Термін «представництво» в широкому розумінні включає відносини, які
існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем.
Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію,
торгове представництво, відносини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Від представництва в цивільному праві потрібно відрізняти посередництво.
Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між
зацікавленими сторонами. Маклер — це особа, яка професійно займається
посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів,
цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно
сторін як незалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і
за їх дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох
сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере
участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим
сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах,
що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів
виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як
представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи
брокерськими конторами укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур’єри, тобто ті особи, які лише
виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої
інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють
змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини,
птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі
у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже
фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він
виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають
юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від
нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник
повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає в тому,
щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю
укладення угоди, ЇЇ умовами, змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи
самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити
свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка
підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного стану
не може поставити свій підпис.

Особливості має так зване комерційне представництво. Комерційним
представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців
при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укладеного
в письмовій формі, який містить перелік повноважень представника, а при
відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.

За загальним правилом, представник не може укладати угоди між особами,
представником яких він є, комерційне ж представництво дозволяє укладати
такі угоди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.

Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє.
Тобто він сповіщає про свій намір створити права та обов’язки не для
себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє
представник, то він зобов’язаний повідомити про це контрагента. Саме цим
представництво відрізняється від таких близьких до представництва
правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер)
зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду
вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.
Тобто, на відміну від представника, який діє від імені того, кого
представляє, комісіонер діє від свого імені.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише
в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах
наданих повноважень.

Повноваження — це право однієї особи виступати представником іншої
особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами,
з наявністю яких закон пов’язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у
встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в
договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов’язків якої
вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає
послуги населенню шляхом укладання угод (касир, продавець, приймальник,
гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих
положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони
виконують обов’язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх
повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час,
коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то,
звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа
перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень
представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії
як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та
піклування, який надано опікунові для укладення конкретної угоди, що
виходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які
відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки
інтереси такого господарства представляє голова господарства (п. З ст, 2
Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»);

6) членство в кооперативі, спілці, об’єднанні, за статутом якого
інтереси цього об’єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження
представника, можна розрізнити представництво за законом (або законне,
обов’язкове) і представництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло
ЇЇ повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними
нормативними актами (ЦК, КпШС, Законом України «Про підприємства’5
тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких
випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво,
коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор,
ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у
цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором — це таке представництво, яке виникає в
результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для
здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той,
кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому
повноважень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва
суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або
процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст.
112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК України), у кримінальному
процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного
представництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон
України «Про адвокатуру»). Метою представництва в цивільному праві є
здійснення представником від імені і за рахунок того, кого
представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою
судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи
іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди представник завжди заміняє
того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із
представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю
визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права
представника передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути
застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб’єкт цивільного права. Необхідною
умовою правосуб’єктності представника є наявність у нього право- і
дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не
до-сягли повноліття чи перебувають-під опікою або піклуванням. Не
дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером
вимагають особистої присутності особи: складати заповіт, укладати
договір довічного утримання тощо.

Похожие записи