РЕФЕРАТ

на тему:

Поняття норми права. Загальна характеристика правових норм

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і ознаки норми права

2. Види норм права

3. Спеціалізовані (нетипові) норми права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Правові норми дуже тісно переплітаються з соціальними нормами, оскільки
історичний розвиток людства так чи інакше опирався на загальні соціальні
положення, які так чи інакше відбивалися на правотворчих процесах
будь-якого народу, будь-якої держави.

Всі види норм – як правила — можна умовно поділити на дві групи:
соціальні та технічні. Технічні норми регулюють діяльність людини,
пов’язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива,
електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють
відносини людей один з одним. Соціальні норми — правила поведінки
загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в
суспільстві в зв’язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються
різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Тому дослідження місця права в системі соціальних норм – є вкрай
важливим і потрібним на будь-якому етапі розвитку суспільства.

1. Поняття і ознаки норми права

Норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило
поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми
права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове
правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на
суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб)
регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює
її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки — норма права виходить від
держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає
обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний
(без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер,
тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих
нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість
застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов’язуючого
характеру — норма права закріплює права і обов’язки учасників суспільних
відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка
застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права
покладає обов’язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на
навчання, обов’язок інших — забезпечити це право). Формальну
визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших
писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма
права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з
дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття
чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж
до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення
суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує
способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні
санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид
і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність,
формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів
(диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і
систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у
громадянському суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що
адресоване безлічі індивідуально не визначених суб’єктів і розраховано
на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

2. Види норм права

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці
норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм
(ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):
норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного,
трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення
бажаної поведінки суб’єктів права)

імперативні диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави
чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного
переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імперативні норми прямо
наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які
дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й
обов’язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки
вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони
регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не
домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за
відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).
Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант
поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає
в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати
премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду
держави поведінки суб’єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних
відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти
вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок
застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування
злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»
здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних
нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою
матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права:
процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв’язки, що
склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до
життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно
пов’язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто
визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої,
правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової
діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають
порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які
наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального
права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм
матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

особливостями адресата;

структурою побудови.

Норми права за суб’єктами правотворчості:

норми органів представницької влади норми глави держави норми органів
виконавчої влади норми громадських об’єднань, комерційних організацій,
трудових колективів підприємств

Норми права за дією у просторі:

загальні місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

загальні

— поширюються на все населення спеціальні

— поширюються на певне коло осіб виняткові

— роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Норми права за функціональною спрямованістю

(за функціями права):

регулятивні

(правила поведінки)

— встановлюють права і обов’язки суб’єктів (наприклад, норма, що
закріплює правомочності власника: володіння, користування,
розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу). охоронні

(сторожі порядку)

— встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і
невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад,
норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:

дозвільні

(що надають правомочності) що зобов’язують заборонні

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У
заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має
регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов’язане з недоведенням
до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад,
адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним
промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і
міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить
заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння
злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину
відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а
регулятивної норми з іншої галузі права: зобов’язувальної, заборонної
або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою,
що викликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов’язувальної норми. Встановлюючи
обов’язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов’язувальна норма
містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення
інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов’язувальної норми
відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на
позитивне зобов’язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному
поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов’язування
(веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння Заборони Зобов’язування (веління)

Дозвільні (що надають правомочностей) норми Заборонні норми Норми, що
зобов’язують

3. Спеціалізовані (нетипові) норми права

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані
(такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові
розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких
відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об’єктивно притаманні класичній
моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним
нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до
регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор.
Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у
собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з
метою охоплення нової групи суспільних зв’язків. За характером утворення
вони є похідними від основних норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

— Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин
через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання
і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких
принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об’єктивний момент).

— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні
норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово
нові норми (суб’єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм
дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому
суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити
таким чином.

1. Ідея ? норма ? відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на
вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною
мірою правом;

2. Відносини ? ідея ? норма: тут необхідно охопити спеціалізованими
нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної,
або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або
(і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі
вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила
поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної,
вихідної) правової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від
цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

Загальноза-кріпні норми, або норми-начала Установчі норми, або
норми-принципи Прогностичні норми, або норми-цілі Декларативні норми,
або норми-оголошення Дефінітивні норми, або норми-дефініції

Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що містять положення,
які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в
узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин.
Розвиток цього різновиду норм пов’язаний з ростом законодавчої культури,
законодавчих узагальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних
моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права
вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення
від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з
фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сформульовані
незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або
більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи
функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу,
взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.З
Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь
і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять прогнози
розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна
вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать
нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і
засобів конкретних правових розпоряджень об’єктивним закономірностям
суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить:
«Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою
державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які містять положення
програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять
визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної
особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов’язкове
значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян»
вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції
(зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

оперативні, або норми-інструменти колізійні, або норми-арбітри

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у
встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в
силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк.
Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання
суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових
регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх
зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто
регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наявності
протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета
регулювання, повинні застосовуватися вданому випадку, тобто це норми, що
регулюють вибір норми.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного
розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного
життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із
соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна
лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із
принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого
існуванняМораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм
моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності,
совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право
та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами
суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне
спілкування.

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у
суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра
справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем.
Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім
уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп,
давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у
своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма
(ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
членів сім’ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.
Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного
закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в
Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі,
яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Список використаної літератури

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для
поступаючих у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи