Реферат на тему:

Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус

Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація
міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників.
Унаслідок цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу
будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства.
Зважаючи на це, Основні напрями зовнішньої політики України, затверджені
Постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 р. (Основні напрями),
одним із головних завдань зовнішньої політики нашої країни визначили
включення її національного господарства до світової економічної системи.

Важливим елементом зазначеної системи є міжнародні організації, через
які здійснюється міжнародне співробітництво в усіх напрямах. Нині у
світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад
300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом
міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та
регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних
економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними
одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації
як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного
розвитку нашої країни в цілому.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним
укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн
заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних
напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки,
транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх
міжнародних економічних відносин.

Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного
співробітництва — створення міжнародних економічних організацій,
покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню
міжнародних механізмів з нагляду і контролю за їх виконанням,
розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання
міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні
організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.
Так, були створені комісії з питань експлуатації міжнародних річок,
таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка
(1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна
асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін.

Активно відбувався процес створення міжнародних організацій і після
Другої світової війни, коли на Землі, поряд з капіталістичною, виникла
соціалістична система. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна,
міждержавна організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями
якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх
відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення
народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні
міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і
гуманітарного характеру.

Історія розвитку міжнародних відносин, створення міжнародних організацій
дає можливість залежно від певного історичного періоду провести
відповідне їх угрупування. Так, відомо, що виникнення і розвиток
капіталістичної і соціалістичної систем зумовили необхідність створення
в їх межах відповідних міжнародних організацій. Головною у системі
соціалістичних країн була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як уже
зазначалося, процеси, що відбувалися у 80—90-х роках XX ст. у багатьох
соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ.

Система капіталістичних держав, які нині називають розвинутими, була
представлена, наприклад, Європейським Економічним Співтовариством (ЄЕС).

Національно-визвольний рух у багатьох країнах значно змінив політичну
карту світу, спричинив розпад колоніальної системи, виникнення на її
руїнах десятків самостійних та незалежних держав. Такі держави з’явилися
в Азії, Африці і Латинській Америці. Більшість із них ще слабко
економічно і політично розвинуті, а в багатьох із них продовжується
боротьба із залишками колоніалізму і неоколоніалізму, ці країни
створюють різні регіональні і передусім економічні організації. Так, 25
країнами були створені Латиноамериканська економічна система, а також
Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського басейну, до
складу якого входили такі країни, як Барбадос, Співдружність Багамських
Островів, Куба, Гренада, Гайана, Гаїті, Домініканська Республіка,
Ямайка, Тринідад і Тобаго. До цієї групи міждержавних економічних
організацій слід віднести створене у 1975 р. Економічне співтовариство
держав Західної Африки, Латиноамериканську асоціацію інтеграції та ін.

Отже, перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій за так
званим організаційним принципом дає можливість виділити їх чотири групи:

1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних
соціально-економічних систем;

2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;

3) міжнародні організації, які об’єднують розвинуті (капіталістичні)
країни;

4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як
правило, країни, що розвиваються.

У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні
організації поділяються на три групи:

міжнародні економічні організації в системі ООН;

міжнародні економічні організації, які не входять до системи ООН;

регіональні економічні організації.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в
межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної
міжнародної організації, як ООН, можна виділити дві підгрупи. Перша —
спеціалізовані установи ООН і друга — допоміжні органи ООН, які
користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи,
наприклад, можна віднести Організацію Об’єднаних Націй з промислового
розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку.

z | -

?

¤E

&

3лютних відносин. До організацій, які є суб’єктами міжнародного
транспортного права, слід віднести Авіатранспортну асоціацію, Міжнародну
організацію цивільної авіації, Міжнародну спілку автомобільного
транспорту, Спілку автодорожніх служб залізниць, Дунайську комісію,
Міжнародну морську організацію та ін.

Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна класифікувати і
за назвою: організація (Організація Об’єднаних Націй, Організація з
безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної
авіації, Міжнародна морська організація), союз (Всесвітній поштовий
союз, Міжнародний союз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка
автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд
(Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада
(Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку),
комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісія, Комісія
зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Комісія з питань
охорони нових сортів рослин), асамблея (Парламентська асамблея
міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне
агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з
торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту),
ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо.

Міжнародні організації можна визначати і залежно від кола їхніх членів.
За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу.
Наприклад, до першої групи організацій, тобто загального складу, можна
віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. До другої групи
міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять
регіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкритими для
вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими
організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз,
Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи міжнародних
економічних організацій можуть належати не тільки регіональні, приміром
Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою «ОПЕК», яка
об’єднує 13 основних нафтовидобувних країн Азії, Африки та Латинської
Америки (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар,
Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЄ, Саудівська Аравія).

Можна класифікувати міжнародні організації з погляду торгівлі окремими
видами товарів — цукром, кавою, пшеницею, каучуком та ін., які
об’єднують як країни-експортери, так і країни — імпортери цих товарів.

Якщо покласти в основу класифікації міжнародних організацій такий
критерій, як характер компетенції, то їх можна поділити на міжнародні
організації загальної і спеціальної компетенції. До перших насамперед
слід віднести ООН, яка може розглядати будь-яку міжнародну проблему,
тому справедливо називається універсальною організацією. До міжнародних
організацій спеціальної компетенції можна віднести Міжнародну
організацію праці, Всесвітню метеорологічну організацію, Світову
організацію торгівлі, Міжнародну організацію з питань стандартизації та
ін. Варто зауважити, що більшість міжнародних економічних організацій є
організаціями спеціальної компетенції.

Залежно від впливу на країни-члени (за характером повноважень)
міжнародні організації можна поділяти на міждержавні та наддержавні
(наднаціональні). Міждержавні організації не мають наддержавних
повноважень тому, що країни-члени не передають їм своїх функцій.
Основним завданням таких організацій є забезпечення взаємодії держав у
процесі їх співробітництва. Саме взаємодія збільшує потенціал не лише
міжнародної організації, а й держав, які входять до її складу.
Наддержавні ж організації наділяються повноваженнями країн-членів у
відповідних сферах їхньої діяльності. Це повною мірою стосується
Європейських Співтовариств.

Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в
окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові
галузеві організації, зокрема Продовольча і сільськогосподарська
організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної
цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація,
Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Усі названі
організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну
роль в організації і здійсненні міжнародного економічного
співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах
своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми,
розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного
економічного права.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на
відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті,
прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників
(НАТО).

Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних
організацій, їх органів, називається правом міжнародних організацій. Ця
система права складається із двох підсистем, так званого первинного і
вторинного права. Установчі договори міжнародних організацій
(здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і
становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його
системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що
приймаються міжнародними організаціями та їхніми структурами в межах
компетенції, закріпленої в міжнародних договорах. Іншими словами,
вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на
врегулювання відносин внутрішньоорганізаційного характеру, що виникають
у процесі діяльності певної організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними
економічними організаціями слід розуміти такі організації, які створені
на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану
на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм
змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними
організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих
документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має
важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про
правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних
організацій від 5 грудня 1980 р. майно й активи цих організацій мають
імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за
винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету
(ст. 4).

Література

Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.

Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.

Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58

Похожие записи