Реферат на тему:

Поняття митної політики: деякі аспекти генезису

Глибокі та всеохоплюючі за своєю суттю політичні та соціальні процеси,
що здійснюються в сучасній Україні, обумовлюють серйозні зміни в
усвідомленні ролі та значення багатьох галузей діяльності та сфер
управління, що слугують підґрунтям життя українського суспільства. До
таких сфер, значення яких особливо в останні роки постійно зростає,
належить і сфера правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних
із здійсненням митної діяльності. Цей фактор спонукає до активної
діяльності, результати якої б дозволили підвищити якість правої
регламентації у означеній сфері. У зв’язку з цим цілком доречним є
дослідження питання еволюції усвідомлення терміна „митна політика” серед
науковців, які займаються дослідженням у сфері митного права.

Стаття виконана у межах науково-дослідної роботи кафедри митного та
адміністративного права Академії митної служби України
„Адміністративно-правові проблеми реалізації та діяльності митних
органів в умовах побудови правової держави” (номер державної реєстрації
№ 0104U003696).

Дослідженням митної політики присвячено ряд робіт монографічного
характеру, наукових статей як вітчизняних, так і закордонних учених,
зокрема: Б.М. Габрічідзе, П.В. Дзюбенко, С.В. Ківалова, Б.А. Кормича,
К.К. Сандровського та ін., в яких з’ясовувалися поняття, мета, механізм
формування митної політики та формувалася наукова база для подальших
досліджень у цій сфері. Разом з тим майже не з’ясовувалося питання щодо
генезису поняття „митна політика” на різних етапах розвитку наукової
думки в сфері митно-правового регулювання.

Завданням роботи є аналіз питання еволюції правового усвідомлення
терміна „митна політика” серед вітчизняних науковців та його
використання в науковій літературі зарубіжних країн.

Визначення змісту поняття „митна політика” має принципове значення і
пов’язане з значними труднощами. Від чіткості та повноти визначення
цього терміна, мети, завдань, функцій та механізму її формування і
реалізації залежить усвідомлення характеру та змісту митної діяльності в
державі.

Митна політика як складова загальної державної політики є досить
складною та багатогранною категорією, її аналіз – не новий предмет
дослідження вчених різних галузей науки: політології, соціології,
історії, економіки і, звичайно ж, юридичної науки. Розглянемо основні
відомі нам визначення, інтерпретації та тлумачення митної політики, які
містяться в науковій літературі, й спробуємо визначити їх сутність і
зміст.

Не заглиблюючись у історіографію досліджень, пов’язаних із терміном
„митна політика”, наведемо лише найбільш поширені погляди минулого та
сучасності.

З кінця ХІХ ст. й до 20-х років ХХ ст. домінуючою була думка щодо
недоцільності виділення митної політики як самостійної складової
політики держави. Так, відомі дослідники політологічної науки –
Б.Н. Чичерін, П.В. Струве, М.Н. Соболєв, Н.Н. Шапошников та інші –
створили наукові підходи у вивченні торгівельної та митної політики як
складової внутрішньої та зовнішньої політики держави [1, с. 7]. Один з
дослідників радянської зовнішньої торгівлі С.В. Сигрист писав:
„Сукупність урядових заходів, що здійснюють прямий чи опосередкований
вплив на зовнішню торгівлю, мають назву зовнішньої торгової політики”, а
інший автор того ж часу М.Г. Петров зазначав: „Коли мова йде про торгову
політику, то в першу чергу мають на увазі митну політику”. З цього можна
зробити висновок, що в літературі того часу митна політика розглядалась
як рівноцінна поняттю зовнішньоторгової політики [2, с. 48]. Хоча
існували й інші думки. Так, у Енциклопедії держави і права під митною
політикою малася на увазі сукупність заходів держави в галузі обкладення
митом, спрямованих на регулювання товарообміну даної держави з
іноземними державами. Митна політика являє собою частину торговельної
політики в буржуазних державах, мабуть, чи не найбільш значну частину,
оскільки в умовах вільної торгівлі висота обкладення митом є серйозним
чинником, що стимулює або гальмує ввезення і вивезення товарів у дану
країну і з неї [3, с. 12].

Не погоджуючись з позицією ототожнення зовнішньоторгової політики з
митною, відомий вітчизняний фахівець митного права К.К. Сандровський
разом з тим зазначав, що якщо перша має самостійне значення, то остання
за певних умов може відігравати лише службову, допоміжну
роль [2, с. 48].

Цю ситуацію можна пояснити такими факторами: по-перше, існування
державної монополії на зовнішню торгівлю, за умови якої здійснення
митного контролю було пов’язано з її охороною та захистом. В основному
діяльність митних органів носила охоронний характер, оскільки метою
митного огляду та інших форм митного контролю було встановлення
законності переміщення товарів через кордон і лише у випадку
встановлення факту порушення монопольного права держави на зовнішню
торгівлю застосовувались заходи захисту монополії шляхом застосування до
порушників санкцій; по-друге, інтереси зовнішньої торгівлі мали
пріоритетне значення щодо інших видів зовнішньої діяльності; по-третє,
діяльність митних органів традиційно розглядалася через призму
здійснення торговельних операцій, і, як наслідок, відсутність
самостійності у спеціалізованого державного органу у сфері митної
справи, який завжди знаходився в чиємусь підпорядкуванні, що обмежувало
вплив на формування і реалізацію загальнодержавної політики.

Проте саме К.К. Сандровський є одним з перших, хто сформулював науково
обґрунтоване поняття митної політики, як системи заходів, спрямованих на
забезпечення охорони державних кордонів і виконання зовнішньоекономічної
програми держави в міжнародному спілкуванні через засоби митного
регулювання, тобто державного впливу на сферу митних
відносин [2, с. 47].

Прийняття в 1991 р. Верховною Радою СРСР Митного кодексу [4] та Закону
„Про митний тариф” було обумовлено радикальними змінами в економіці
держави, пов’язаними з переходом від планової, адміністративно-командної
моделі управління народним господарством до ринкової, лібералізацією
торгівлі і зовнішньої торгівлі зокрема. Усе це спонукало до формування
нової ідеології формування та реалізації митної політики, яка б
відповідала умовам того часу.

Розробка МК України, а фактично адаптація до нових реалій життя Митного
кодексу СРСР в 1991 р., означала новий етап у дослідженнях, присвячених
проблем державного регулювання в митній сфері. Прийняття галузевого
кодексу у 1992 р. [5] і подальша робота над його удосконаленням
привернула увагу та визначила як одного з пріоритетів дослідження
поняття „митна політика”. Це питання стало предметом неодноразового
обговорення вченими та керівниками митної служби майже на усіх
науково-практичних конференціях, що були присвячені проблемам митної
справи (Бережняк І.Г., Гребельник О.П., Додін Є.В., Ківалов С.В.,
Кормич Б.А., Настюк В.Я., Сандровський К.К.). Однак особливої гостроти
та дискусійності це питання набуло у наших північних сусідів-росіян
(Габрічідзе Б.М., Гончаров П.К., Єршов А.Д., Козирін А.М.,
Тимошенко І.В.).

Серед визначень поняття митної справи, сформульованих вітчизняними
науковцями останнім часом, варте на увагу визначення, подане в
навчальному посібнику К.К. Сандровського „Митне право в
Україні” [6, с. 3]. Автор намагається вивести поняття митної політики
через поняття митної справи, а саме: митна справа – це сукупність
різноманітних, що забезпечують економічну (перш за все) охорону кордонів
будь-якої держави засобів запровадження в життя його митної політики.
Остання являє собою систему заходів, що регулюють ввезення, вивезення та
транзит переміщуваних через кордони даної держави товарів і інших
предметів, їх митне обкладення, оформлення і контроль. Запропоноване
визначення фактично ототожнює поняття митної політики і митної справи.
Хоча майже одразу зазначає, що „митна політика не зводиться лише до
техніки митної справи, до власне митних заходів на кордоні чи в зв’язку
з його перетином (огляд і випуск вантажів, нарахування мита тощо). Це
поняття більш ширше, що охоплює різні боки діяльності держави в сфері
зовнішньоекономічних зв’язків [6, с. 4].

Подібну позицію поділяє і російський науковець у галузі митного права
А.М. Козирін. На його думку, митна політика є цілеспрямованою діяльністю
держави щодо регулювання зовнішньоторговельного обміну (обсягу,
структури й умов експорту та імпорту) через встановлення відповідного
митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний
кордон [7, с. 24]. Окремо А.М. Козирін акцентує увагу на взаємозв’язку
митної політики та митної справи, підкреслюючи, що разом різні напрями
діяльності митних органів складають зміст митної політики, яка
реалізується в державі [8. с. 34].

Концептуально іншого підходу дотримується інший російський дослідник
Б.М. Габрічідзе. Очевидність того, що митна політика виходить за межі
митної справи, він обґрунтовує метою митної політики, досягнення якої не
можливе лише за допомогою здійснення митної справи [9, с. 9]. Ставить
він під сумнів і рівнозначність таких категорій, як митна політика та
засоби її реалізації. З урахуванням цього підходу він пропонує таке
визначення митної політики: митна політика – це система
політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних
заходів у сфері митної справи, спрямованих на реалізацію та захист
внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів з метою динамічного
здійснення політичних та соціально-економічних перетворень в умовах
формування ринкових відносин [9, с. 10]. У подальших своїх формулюваннях
цієї дефініції Б.М. Габрічідзе вже не акцентує увагу на ролі митної
політики в процесі розвитку та функціонування держави [10, с. 89–90].

Підтримує цю позицію і І.В. Тимошенко, який уточнює, що в поняття митної
справи повинна входити не митна політика, а засоби її реалізації:
порядок і умови переміщення через митний кордон товарів і транспортних
засобів, стягнення мита, митне оформлення тощо [11, с. 19].

Серед вітчизняних науковців особливих розбіжностей у поглядах щодо
співвідношення цих понять не виникало, що не в останню чергу було
обумовлено відсутністю законодавчо визначеного трактування митної
політики.

Так, С.В. Ківалов і Б.А. Кормич у своєму підручнику „Митна політика
України”, зазначають, що митна політика – це складова внутрішньої та
зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її
компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин
та організації митної системи і має на меті захист національних
інтересів, національної безпеки і економічного суверенітету
держави [12, с. 9].

З урахуванням тих чи інших несуттєвих ознак цю позицію підтримує
більшість вітчизняних дослідників у галузі митно-правової
діяльності [13, с. 50].

Як уже зазначалося, дослідження поняття митної політики, крім правників,
здійснювалося й представниками інших наук. Серед них найбільш суттєвий
доробок зробили політологи та економісти, які пропонують розглядати це
поняття дещо з інших позицій.

Так, деякі політологи, зокрема П.К. Гончаров, вважають, що митну
політику доцільно розглядати не як частину державної політики, але і як
сферу громадського життя, і пропонують вирізняти широке і вузьке її
значення. У широкому методологічному розумінні слова, митна політика –
це частина політичної сфери життєдіяльності суспільства, пов’язана з
діяльністю різних соціальних і політичних суб’єктів і, насамперед,
держави щодо використання методів митного впливу з метою вирішення
економічних, правоохоронних, соціальних та інших завдань. У вузькому,
функціональному значенні слова митна політика – це сукупність цілей,
завдань, принципів, форм і методів діяльності митних органів,
закріплених у правових актах і нормативних документах [14, с. 27]. На
думку дослідника, більш широкий погляд на сутність і зміст митної
політики, зокрема на коло її суб’єктів і її соціальне призначення, не
тільки ускладнює, але й, що набагато важливіше, дозволяє підвищити
ефективність діяльності щодо її розробки і реалізації [14, с. 28].

Заслуговує на увагу позиція Є. Курасової, яка констатує факт ускладнення
характеру і призначення митної політики, набуття нею чітко вираженого
соціального характеру в умовах становлення демократичного суспільства
[3, с. 14.]. Суть полягає в тому, що митна політика об’єктивно пов’язує
державу, політичні інститути і структури, учасників зовнішньоекономічної
діяльності, створює між ними відносини взаємодії та взаємозалежності.
Характер цих відносин залежить від погодженості і досягнутого компромісу
інтересів сторін, соціальних груп. Дослідник зазначає, що митна політика
обумовлюється досягненням соціального партнерства держави, політичних
інститутів суспільства, соціальних груп, учасників зовнішньоекономічної
діяльності тощо. З урахуванням цього вона визначає митну політику як
діяльність політичних інститутів суспільства щодо виявлення, узгодження
і координації політичних, економічних, право охоронних, соціальних та
інших інтересів за допомогою митної справи [3, с. 14.].

У цілому, погоджуючись з думкою Є. Курасової, необхідно уточнити, що
досягнення бажаного результату суб’єктами митної політики можливе лише
завдяки використанню інструментів реалізації митної політики і митна
справа – це лише один із них.

Усі відомі інтерпретації митної політики, як пропонують деякі
науковці [15, с. 33], залежно від підходу до цього поняття, можна
об’єднати в чотири основні групи: владно-правовий,
організаційно-інституціональний, економічний та психоетичний.

Владно-правовий підхід тлумачення митної політики орієнтується на
висвітлення її основних положень через дії, спрямовані на здобуття,
утримання та використання державної влади в сфері регулювання
зовнішньоекономічної діяльності. У межах цього підходу митна політика
трактується як система або комплекс заходів, правил регулювання ЗЕД,
перш за все адміністративно-владного характеру або ж як упорядкованість
і регулятивність у цій сфері – за допомогою нормативно-правової бази.

Відповідно до організаційно-інституціонального підходу митна політика
формується через державні організації та інститути, в яких вона
розробляється, визначається й реалізується. До таких державних
інституцій в першу чергу належить Верховна Рада України, Кабінет
Міністрів України та інші органи виконавчої влади.

Економічний підхід до митної політики пов’язаний в основному з
запровадженням у життя внутрішньої та зовнішньої економічної політики
держави, заснованої на протекціонізмі, вільній торгівлі чи гармонійному
поєднанні двох попередніх напрямів.

Психоетичний підхід до митної політики пов’язаний, насамперед, з тим, що
політика – це своєрідна характеристика відносин, що складаються в
процесі її розробки, прийняття та реалізації. Митна політика з
психоетичних позицій – це галузь продуманих конфліктно-консенсусних
кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, погоджень, натисків
і бар’єрів. Усі чотири складові митної політики взаємопов’язані та
взаємозалежні, тому усі вони важливі і повинні мати однакове
значення [15, с. 34–35].

О.П. Гребельник також пропонує підійти до проблеми дослідження поняття
митної політики з системних позицій [16, с. 25]. Проте характеризуючи
митну політику, переважно, як економічну категорію, він постійно
здійснює підміну понять. Так, визначаючи поняття митної політики, її
мету, принципи, суб’єкт, об’єкт, процес формування та реалізації, він
використовує також і такі категорії, як зовнішньоекономічна політика,
економічна політика в митній системі, митно-тарифна політика та тарифна
політика. І якщо дослідник висловлює своє ставлення до співвідношення
понять „зовнішньоекономічна політика” та „митно-тарифна
політика” [16, с. 17] та визнає тарифну політику як одну з головних
складових митної політики [16, с. 33], то у випадках з іншими термінами
він вживає їх у одному й тому ж значенні.

Ототожнення термінів „митна політика”, „митно-тарифна політика” та
„економічна політика” в митній системі, на нашу думку, є невиправданим.

Категорія „митна політика” є поняттям більш ширшим порівняно з поняттям
„митно-тарифна політика”, адже в своєму змісті вона охоплює не тільки
митно-тарифне, а й нетарифне регулювання та використання інших
інструментів її реалізації.

Аналізуючи поняття економічної політики в митній системі, необхідно
зазначити, що це об’єднання в одному словосполученні двох несумісних
понять є безпідставним. Митну систему можна розглядати як сукупність
митних органів, яка не визначається економічною політикою.

Узагальнюючи визначення митної (митно-тарифної) політики,
О.П. Гребельник констатує, що під нею розуміється комплексна система
заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни,
охорону державних кордонів, реалізацію зовнішньоекономічної стратегії
через сферу митних відносин [16, с. 29]. Запропоноване визначення не є
повним, оскільки реалізація митної політики спрямована на забезпечення
національної безпеки, об’єктом якої є, в тому числі, й економічний
суверенітет країни та спрямована на реалізацію не тільки
зовнішньоекономічної стратегії, а на реалізацію загальнодержавної
стратегії.

Дехто з науковців виносить дію митної політики за межі економічних
відносин, надаючи їй суб’єктивного характеру. Так, І.Г. Бережнюк
переконує нас у тому, що митна політика – це система поглядів, ідей та
переконань, що формує основні правові та економіко-організаційні
принципи митної справи [17, с. 11]. Спірним є твердження щодо того, що
сукупність суб’єктивних факторів може бути підґрунтям формування
загальних теоретичних і методологічних засад, які повинні носити
об’єктивний характер.

Проаналізувавши наукові дослідження в галузі митного права можна дійти
висновку щодо відсутності одностайності в усвідомленні категорії „митна
політика” та його змісту серед науковців. Проте видно також, як
змінювалося тлумачення поняття митної політики під впливом як
об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, що мали місце в різні
історичні періоди існування нашої країни. Позитивним наслідком цього
процесу є формування стійкої тенденції до розширення місця, ролі та
змісту митної політики в системі загальнодержавної політики держави.

У цілому здійснене дослідження переконує у тому, що митна політика – це
діяльність державних інституцій, спрямована на визначення мети та
напрямів загальнодержавної політики і їх реалізація за допомогою
політико-правових, економічних, організаційних заходів, спрямованих на
захист національних інтересів і безпеки.

Необхідно зазначити, що всі згадані визначення поняття митної політики
характеризують і пояснюють окремі її сторони, вони є взаємопов’язаними
та взаємообумовленими, і саме тому однаково важливі та необхідні. Це ще
раз підтверджує багатоаспектність митної політики та її вплив на
різноманітні сфери суспільного життя. Вони лише збагачують нашу уяву про
митну політику як комплексне явище, яке об’єктивно існує в системі
суспільних відносин.

Література:

1. Петров А.В. Эволюция трактовки термина „таможенная политика” в
законодательстве Республики Беларусь // Белорусский журнал. – 2001. –
№ 3. – С. 6–11.

2. Сандровский К.К. Таможенное право. – К.: Вища школа, 1974. – 176 с.

3. Курасова Є. Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття
„митна політика” // Вісник АМСУ. – 2003. – № 2. – С. 11–15.

4. Таможенный кодекс Союза // ВВС СССР – 1991. – № 17. – Ст. 484.

5. Митний кодекс України // ВВР України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.

6. Сандровский К.К. Таможенное право в Украине: Учебное пособие. – К.:
Вентури, 2000. – 208 с.

7. Комментарий Таможенного кодекса РФ / Под ред. А.Н. Козырина. – М.,
1996.

8. Козирни А.Н. Таможенное право России. Общая часть. – М., 1995.

9. Таможенное право. Учебник для вузов / Отв. редактор Б.Н. Габричидзе.
– М.: Изд-во БЕК, 1995. – 480 с.

10. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Таможенное право: Учебник для вузов
/ Под общ. ред. Б.Н. Габричидзе. – М.: Издательско-торговая корпорация
„Дашков и К”, 2004. – 821 с.

11. Тимошенко И.В. Таможенное право России / Серия „Учебники, учебные
пособия”. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 512 с.

12. Ківалов С.В., Кормич Б.А. Митна політика України. – 2001. – 256 с.

13. Настюк В.Я. Держмитслужба України – провідний орган у забезпеченні
реалізації митної політики // Митна справа. – 2002. – № 1. – С. 49–53.

14. Гончаров П.К. Таможенная политика // Актуальные проблемы современной
таможенной политики России: Материалы заседания „круглого стола” 14
декабря 1995 г. / Под научной ред. Н.М. Блинова. – М.: РИО РТА, 1995. –
С. 25–32.

15. Ершов А.Д. Международные таможенные отношения: Уч. пособие. – СПб.:
ИВЭСЭП, С.-Петербургский филиал РТА им. В.Б. Бобкова, „Знание”, 2000. –
207 с.

16. Гребельник О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2003. – 600 с.

17. Бержнюк І. Теоретичні основи та сутність митної справи // Вісник
АМСУ. – 2002. – № 3. – С. 3–13.

Похожие записи